Маяки, Красноокнянський район, Одеська область
Маяки — село, центр однойменної сільради, якій підпорядковані населені пункти Бринза, Вижине, Левантівка, Новомихайлівка, Новосеменівка, Оленокорицьке. Маяки розташовані за 15 км від районного центру. До найближчої залізничної станції Чубівка (на лінії Одеса—Київ) — 35 км. Населення — понад 1,1 тис. чоловік.
На території села розкопано поселення доби бронзи. Тут знайдено скарб ливарних форм для виготовлення бронзових кинджалів, списів, сокир-кельтів, різних прикрас.
У 20-х роках XIX століття ці землі заселили вихідці з Поділля, Єлисаветградщини, а також Бессарабії, які і заснували на місці сучасних Маяків два невеликі села — Старогерманове та Новогерманове, а також кілька хуторів. Всі вони входили до складу Малаївської Другої волості Тираспольського повіту Херсонської губернії. У 1896 році в цих двох поселеннях налічувалось 40 дворів, жило 254 чоловіка. Власної землі вони не мали і змушені були орендувати її у місцевих поміщиків або німців-колоністів сусідніх хуторів. Перебуваючи на становищі десятинників, селяни сплачували за користування землею по 4—5 крб. за десятину і, крім того, відбували різні повинності, зокрема засівали панську землю, молотили тощо. За випас худоби вони сплачували поміщикам пересічно по 2,5 крб. за голову.
Жорстока експлуатація, тяжке економічне становище змушували селян кидати оселі і йти світ за очі. Особливо зменшилось населення Новогерманового і Старогерманового в період першої світової війни. У 1916 році в цих двох населених пунктах налічувалося лише 26 селянських дворів.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції германівські селяни створили земельний комітет, який очолив їх боротьбу за розподіл поміщицької землі і худоби між бідняками й середняками. Однак тільки Великий Жовтень дав селянам землю і свободу. Саме тому вони з таким завзяттям боронили Радянську владу, що була встановлена в селах у січні 1918 року.
У березні 1918 року, коли Старогерманове і Новогерманове окупували австро-німецькі війська, поміщики і німці-колоністи з хуторів і сусідніх сіл Вижиного та Триградів створили контрреволюційний загін, який силою відбирав у селян землю, худобу, реманент, одержані від Радянської влади. Майже 10 місяців тривала боротьба місцевих селян з цією бандою, яка спиралась на багнети іноземних загарбників. І тільки після краху австро-німецького окупаційного режиму на Україні куркулі-колоністи трохи притихли.
Однак вигнання іноземних загарбників не принесло остаточного визволення. Селянам довелося боронити село від петлюрівців, а наприкінці літа 1919 року сюди вдерлися денікінці. Разом з ними знову повернулися і поміщики.
Остаточно влада Рад у селах встановилася весною 1920 року. Того ж року Старогерманове і Новогерманове об’єдналися. Село, що дістало назву Новогерманове, було підпорядковане Новосеменівській сільраді.
Панська земля знову була розподілена між селянами. Велику роль у здійсненні ленінського декрету про землю відіграв сільський комнезам, головою якого став місцевий житель М. Гавриленко. В серпні 1921 року КНС об’єднував 32 незаможники.
У березні 1921 року в Новогермановому сталася подія, яка позначилася на всьому дальшому житті його мешканців. На колишніх землях поміщика Мельничуківського бідняки, вихідці з села Плоського, організували сільськогосподарську артіль «Маяк», до якої ввійшло 28 сімей. Головою артілі колективісти обрали Г. К. Цуканова. В грудні 1922 року артіль мала 355 десятин землі, 17 робочих коней, 4 воли, 15 свиней, 84 вівці та деякий дрібний реманент. Незабаром до неї приєдналася невеличка комуна «Братство», створена селянами Новогерманового у 1921 році в колишньому маєтку Карузо. Душею артілі став партійний осередок, організований 1922 року. До нього входило 3 члени партії і 7 кандидатів. Своїм секретарем вони обрали Ю. І. Гребенщикова. Комуністи мали великий авторитет як серед колгоспників, так і серед жителів навколишніх населених пунктів. Одного з членів осередку було обрано головою Новосеменівської сільради. Комуністи входили до ради артілі, очолювали вирішальні ланки виробництва. їх помічником була передова молодь, яка в січні 1925 року об’єдналася в комсомольський осередок.
Переборюючи численні труднощі, пов’язані з відсутністю досвіду ведення колективного господарства, організації і оплати праці, з нестачею реманенту і тягла, члени артілі «Маяк» рік у рік добивалися нових успіхів у розвитку і зміцненні економіки. Уже в 1925 році вони пересічно одержали 152 пуди озимої пшениці, 120 пудів жита, 100 пудів кукурудзи, 400 пудів картоплі з га, тоді як індивідуальні господарства зібрали з га лише по 40 пудів озимої пшениці.
Успішно розвивалися в артілі допоміжні підприємства. На цей час вона мала паровий млин, олійню, невелику електростанцію, яка освітлювала житлові приміщення, забезпечувала енергією водонапірну станцію тощо. У 1926 році на її ланах працювало вже 3 трактори.
Артіль була дуже схожа на комуну: все майно, худобу, реманент — усуспільнено. Її члени харчувалися в громадській їдальні, малята виховувались в яслах. У 1927 році артіль «Маяк» реорганізовано в комуну. Всією господарською діяльністю керувала рада, яка періодично переобиралася. До 1930 року головою комуни був член ВКП(б) учитель за фахом О. Г. Лапузін.
Впровадження в сільське господарство агрономічної науки і машинної техніки, одержання високих врожаїв, зростання матеріального добробуту комунарів — все це свідчило про великі переваги колективного господарства над дрібним індивідуальним. Комуна мала значний вплив на хід соціалістичних перетворень у селах Красноокнянського району і республіки. До неї приїздили з найвіддаленіших куточків Молдавії, щоб подивитися на життя комунарів, навчитися у них передових методів господарювання.
В цей час у комуну вступило багато сімей з Новосеменівки, а також навколишніх сіл, районів і навіть областей. Якщо на 1 січня 1928 року в ній налічувалося 90 працездатних членів (157 їдців), то на 1 липня 1930 року їх було вже 614 (1022 їдці), переважно бідняків і наймитів (76,1 проц.). У комуну вступали люди різних національностей. Українців тут було 63,5 проц., молдаван — 16, росіян — 9, білорусів — 6, інших — 5,5 процента.
Із зростанням кількості працездатних розширювалося господарство комуни. З 1927 по 1931 рік її земельні угіддя збільшилися з 546 га до 4635 га. В 1929 році при комуні створено Маяківську машинно-тракторну колону, а потім і МТС. В ній налічувалось 28 тракторів. Працював колгоспний університет підготовки керівних кадрів для сільськогосподарських артілей. До 1930 року господарство комуни розвивалось переважно як зернове. Врожайність на її ланах була в три рази вищою, ніж у селян-одноосібників. З часом комунари почали приділяти увагу розширенню громадського тваринництва, а також садівництву, бджільництву тощо. Уже на початку 1932 року в господарстві налічувалось 9 різних галузей. Було налагоджено виробництво цегли.
Невпинно зростали прибутки комуни. У 1930 році вони становили 371 тис. крб., а в 1933 році — 820 тис. крб. Відповідно збільшувалися і капіталовкладення. Це дало змогу комунарам побудувати ряд господарських приміщень, а також 3 великі будинки загальною площею 6 тис. кв. метрів. В одному з них розмістилася школа, в двох інших — гуртожитки. Великі кошти виділялися на оплату праці. Спершу комунари отримували лише гроші (в 1930 році по 50 коп. на трудодень), натуроплата йшла на громадське харчування. А з 1933 року господарство перейшло на оплату праці за артільним принципом. В тому ж році кожен працездатний одержав на трудодень майже по 3 кг пшениці, 1,3 кг кукурудзи, 500 г картоплі, 2 крб. 27 коп. грішми.
Розквіт комуни не давав спокою класовим ворогам та їхнім прихвосням. Куркулі намагалися проникнути до неї, щоб підірвати зсередини. Але комунари не втрачали пильності і в 1933 році виключили з комуни 21 куркульську сім’ю. Велику роботу по організаційному зміцненню господарства і очищенню його від ворожих елементів провадила Маяківська сільрада, яка почала діяти у 1930 році. Того ж року Новогерманове перейменували на Маяки. Чотири партійні осередки і 15 партгруп забезпечували партійний вплив у комуні і на селі. На початку 30-х років в парторганізації було 90 комуністів, з них 69 працювали безпосередньо на виробництві, 8 — очолювали виробничі бригади. Члени ВКП(б) показували приклад ударної праці, дбали про розширення колективного господарства.
В лютому 1935 року за рішенням бюро Молдавського обкому КП(б)У комуну «Маяк» реорганізовано у сільськогосподарську артіль. З її складу виділились 3 колгоспи з центральними садибами в Новосеменівці, Новомихайлівці і Самарці. За артіллю «Маяк», яка лишалася на старому місці, закріплено 2,3 тис. га землі, в тому числі 1250 — орної, 154 голови великої рогатої худоби. В ній зберігалися і розвивалися кращі традиції маяківських комунарів. У листопаді 1935 року на честь 18-ї річниці Великого Жовтня тут організовано виставку, на якій демонструвалися господарські успіхи артілі. Відвідувачі виставки знайомилися з методами догляду за коровами на передовій тваринницькій фермі. Того року від кожної корови колектив ферми одержав пересічно по 1920 літрів молока. Ще кращими були показники у стахановки цієї ферми М. Д. Зеленої. Від кожної з 10 закріплених за нею корів вона надоїла понад 2,6 тис. літрів. Наступного року уряд нагородив М. Д. Зелену орденом «Знак Пошани». З її ініціативи в районі розгорнувся стахановський рух за одержання 3 тис. літрів молока від корови.
За вирощування високих урожаїв соняшнику артіль «Маяк» в 1939 році висунуто кандидатом на Всесоюзну сільськогосподарську виставку. Значних успіхів добилися маяківці і в розвитку садівництва та виноградарства. У 1939 році від цих галузей артіль мала 250 тис. крб. прибутку. Тут вирощувалось близько 20 сортів винограду, таких як Аліготе, Каберне, Шасла біла та інші.
Колгоспний лад докорінно поліпшив матеріальне становище селян. Колишні наймити назавжди покінчили із злиднями і темрявою. Про тяжке минуле та щасливе сучасне жителів села добре сказав ударник артілі 66-літній X. Іваненко, який в 1935 році насвої 365 трудоднів одержав 10 цнт зерна, багато інших продуктів та 391 крб. грішми: «Заможним і радісним стало життя. Я немов на світ народився. За старих часів, крім постолів, я нічого на ногах не мав. А зараз і новенькі чоботи, одежина тепла, нова, харчів вдосталь і культурні розваги: кіно, театр. А музика наша, колгоспна, як втне веселої, так старі підтоптані ноги молодіють і хочеться танцювати».
За роки Радянської влади в селі відбулися великі культурні перетворення. Уже в 1925 році серед членів артілі «Маяк» не лишилося жодного неписьменного. Велику освітню роботу в селі провадив колектив початкової ніколи. Новогерманівці охоче відвідували сільбуд, який організовував політвечори, лекції, вистави. При сільбуді працювала бібліотека, що мала літературу з господарських і політичних питань, передплачувались газети «Правда», «Крестьянская газета».
Багато зробив для організації і проведення культурно-масової роботи на селі комсомольський осередок. У недільні і святкові дні його члени провадили серед селянської молоді читання газет, вечори запитань і відповідей тощо. Вони допомагали і в організації виховної роботи у двох піонерських загонах, один з яких прикріплено до колгоспу «Маяк», а другий був у Новосеменівці.
Ще активнішою і різноманітнішою стала культурно-освітня робота на селі у 30-ті роки. В сільському клубі демонструвались кінофільми, працювали гуртки художньої самодіяльності, радіовузол. Тут виходила багатотиражна газета, а клубна бібліотека поповнилась багатьма книгами і брошурами. У зв’язку з вступом до комуни неписьменних селян знову відновили свою діяльність групи по ліквідації неписьменності. Такі ж групи з ініціативи Маяківської сільради створено і в тих населених пунктах, що входили до її складу.
Діти селян після закінчення початкової школи продовжували навчання в Одесі, Первомайську, Красних Окнах, Рибниці. В 1931 році початкову школу в Маяках перетворено на семирічну, а в 1938 році — десятирічну. В червні 1941 року в ній відбувся перший випуск 10 класу. Багато дітей колгоспників навчалося в середніх спеціальних та вищих учбових закладах Одеської області і країни.
В господарських і культурних досягненнях маяківців провідну роль відігравала колгоспна парторганізація. Про зростання її авторитету серед жителів села яскраво свідчать численні заяви про прийом у партію, які надходили від колгоспників. Лише за 1939 рік в ряди ВКП(б) прийнято 24 передовики виробництва.
Парторганізація разом з Маяківською сільрадою чимало уваги приділяли проведенню оборонної роботи на селі, особливо в останні три передвоєнні роки, коли війна дедалі наближалася до радянських кордонів. У 1939 році завдяки наполегливій організаторській діяльності комуністів всі призовники села склали норми на значки ГСО, ГПО, ППХО. В цьому ж році при сільраді працювали курси підготовки кадрів ПИХО, де були представники з різних колгоспів району.
Коли в наш радянський дім прийшла війна, здобуті військові знання допомогли маяківцям успішно захищати соціалістичну Вітчизну. З наближенням ворога до Одеської області частину населення Маяків і техніку MTС було евакуйовано у східні райони країни. Чимало маяківців працювало на оборонних роботах.
У липні 1941 року село захопили румунські окупанти. Селяни чинили запеклий опір ворогові і його прихвосням. Так, селянин І. В. Мороз майже до смерті побив примаря за те, що він «вірою і правдою» служив загарбникам, видавав їм комуністів і комсомольців. Жандарми розстріляли відважного патріота. На початку 1944 року в селі створюється підпільна молодіжна група в складі М. Гуда, М. Кісничана, М. Кострика, Г. Кузьминова та інших. Очолив її Н. Л. Адажій. Активна діяльність підпільників розгорнулась в другій половині березня. Вони всіляко перешкоджали ворогові, який відступав під натиском Червоної Армії, чинити криваві розправи над радянськими людьми, вивозити матеріальні цінності. Бойове хрещення патріоти здобули в бою з есесівським загоном. 15 карателів знайшли смерть від куль підпільників. Коли 4 квітня 1944 року радянські війська вибили ворога з Маяків, підпільники влилися в ряди Червоної Армії. Багато з них загинуло, визволяючи нашу землю від фашистів. Віддав своє життя в боротьбі проти загарбників колишній секретар маяківського партосередку Ю. І. Гребенщиков. Він брав активну участь у партизанському русі в Криму і був розстріляний гітлерівцями. Загинув на фронті і перший секретар комсомольського осередку села Г. К. Цуканов.
Великої шкоди завдали окупанти Маякам. Було спалено майже всі господарські будівлі, вирубано колгоспний сад, понівечено виноградник, пограбовано артільну худобу і майно. Багато праці доклали колгоспники, щоб залікувати рани, заподіяні ворогом господарству. Весняні польові роботи провадилися здебільшого вручну. В червні 1944 року, коли відновила діяльність Маяківська МТС, стало легше. Вже навесні 1946 року тут налічувалось 30 тракторів (напередодні війни їх було 50), 11 молотарок, 9 комбайнів та інша техніка.
Перші наслідки відродження артілі стали помітними у 1946 році. Були відбудовані жорновий та вальцьовий млини, олійня, цегельно-черепичний цех, кузня, 6 тваринницьких приміщень. Колгосп мав 167 голів великої рогатої худоби, 33 коней, 112 овець, 21 свиню тощо. Того ж року він першим в районі завершив весняну сівбу, підняття чорних парів, перевиконав план осінньої сівби, достроково виконав річний план заготівлі молока, одним з перших здав м’ясопоставки. За ці досягнення колгосп занесено на обласну і районну Дошки пошани. Його річний доход перевищив 348 тис. карбованців.
У наступні роки в розвитку колгоспного виробництва досягнуто нових успіхів. У 1950 році маяківці виростили добрий урожай озимої пшениці — по 25 цнт з га. Радянський уряд високо оцінив наполегливу працю трудівників артілі. Голову колгоспу «Маяк» П. С. Ковбу і агронома П. Т. Шаргородського нагороджено орденом Леніна. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєні колгоспники П. Ф. Гоцкан, І. С. Гуд і Н. П. Гуд, бригадир І. І. Яковлев, чоловік відзначено медаллю «За трудову доблесть».
Разом з відбудовою і зміцненням громадського господарства підвищувався матеріальний добробут колгоспників. У 1950 році на трудодень видано по 2,5 кг зерна і 2 крб. 14 коп. грішми. У роки першої післявоєнної п’ятирічки в артілі «Маяк» значно зміцніла трудова дисципліна, поліпшилася організація праці. В цьому чимала заслуга парторганізації, яка розгорнула серед колгоспників широку масово-політичну роботу.
За цей час в Маяках було багато зроблено для відновлення діяльності культурних та побутових закладів. Уже в 1944 році почали працювати сільська школа, дитячий будинок, відновили роботу поштове відділення, кілька крамниць. Знову відкрився сільський клуб. У 1949 році члени драматичного гуртка клубу поставили п’єсу Корнійчука «Платон Кречет». Того ж року на районній олімпіаді хоровий гурток визнано одним з найкращих у районі. Жюрі вирішило послати його на обласний огляд художньої самодіяльності.
Нові можливості зміцнення колгоспної економіки і розвитку культури села відкрило об’єднання артілей «Маяк» і ім. Мічуріна (село Семенівка), проведене 1950 року. Укрупнене господарство налічувало 220 дворів, 307 працездатних. За ним закріплено 3143 га землі. Артіль не раз завойовувала перехідний Червоний прапор Красноокнянського райкому партії і райвиконкому.
Важливе значення для дальшого розвитку артілі мали рішення партії з питань сільського господарства і, зокрема, вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Виконуючи їх, парторганізація (секретар В. С. Бабак) і правління колгоспу поставили всіх комуністів на вирішальні ділянки колгоспного виробництва, серйозно зайнялися впровадженням у виробництво передового досвіду, механізацією трудомістких процесів у тваринництві, створенням міцної кормової бази.
Активніше стала впливати на розвиток колгоспного виробництва Маяківська сільрада. При ній створена сільськогосподарська комісія, яка приділяла багато уваги розвиткові тваринництва. Уже в 1954 році колгосп заново відбудував 2 корівники на 250 голів, свинарник на 150 голів, спорудив кормоцех, встановив кормозапарник на фермі і почав запроваджувати автопоїння. На початку 1956 року артіль очолила комуністка М. Д. Шолар, талановитий організатор, добрий знавець своєї справи. Наступного року, коли до колгоспу «Маяк» приєдналася артіль ім. Куйбишева, праці у нового голови ще побільшало. Однак енергійна жінка з честю справилася з нелегкими обов’язками керівника великого господарства, яке об’єднувало 670 дворів (840 працездатних), мало понад 6,8 тис. га землі, в т. ч. 4130 га орної.
Певну роль у зміцненні економіки колгоспу «Маяк» відіграли співдружність і взаємний обмін досвідом з передовим колгоспом на Черкащині «Радянська Україна».
П’ять років боротьби за перетворення в життя рішень вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС та наступних пленумів Центрального Комітету піднесли економіку артілі «Маяк» на новий щабель. Особливо зросло тваринництво. Якщо в 1953 році на 100 га сільськогосподарських угідь було 8 корів, то на кінець 1958 року — 14,4. Доходи колгоспу за цей час збільшилися з 1496 тис. крб. майже до 6 млн. карбованців.
Значну частину прибутків правління артілі використало для придбання техніки. У 1958 році закуплено у держави 22 трактори, 7 комбайнів та інші машини і механізми. Великі кошти витрачалися на оплату праці колгоспників, підвищення їх добробуту. Так, сім’я знатного чабана Ф. М. Шаргородського (він, дружина і двоє дітей) лише одного зерна у 1957 році одержала 7 тонн. Родина С. Терезюка, в якій троє працездатних, на свої 2055 трудоднів отримала багато пшениці, соняшнику і грошима 10 275 крб. 1 2 Почастішали в селі новосілля.
У 1958 році за досягнуті успіхи в розвитку колгоспного виробництва голові артілі М. Д. Шолар присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Комуністи області обрали її своїм делегатом на XXI з’їзд КПРС. Повернувшись з Москви, М. Д. Шолар розповіла колгоспникам про грандіозні накреслення семирічного плану, прийнятого з’їздом, про нові господарські завдання артілі. Було зміцнено комуністами вирішальні ланки колгоспного виробництва. Велика увага приділялася дальшому розвитку громадського тваринництва. До цієї справи залучали молодь, насамперед комсомольців. їх в селі налічувалось 160 чоловік і працювали вони відмінно. Уже в першому році семирічки Маяківська комсомольська організація посіла одне з перших місць в республіці по заготівлі кормів для громадської худоби і завоювала перехідний Червоний прапор обласного комітету ЛКСМУ.
З метою удосконалення колгоспного виробництва і скорочення адміністративно-господарських витрат в артілі створено комплексні бригади. Добрим керівником однієї з них став комуніст В. С. Бабак. Рік у рік його бригада вирощувала високі врожаї зернових культур. В 1964 році звання ударника комуністичної праці присвоєно чабану комуністу М. М. Церцеїлу, який від кожних 100 вівцематок одержав по 156 ягнят.
Підсумки господарської діяльності артілі за семирічку свідчать про те, що колгоспники чимало зробили для розвитку свого громадського господарства. Перш за все зросла урожайність основної продовольчої культури — озимої пшениці. Якщо в 1959 році з кожного га її одержано пересічно по 20 цнт, то в 1965 році — 27,2 цнт.
Збільшення урожайності пшениці, а також бобових в значній мірі пояснюється механізацією трудомістких процесів по вирощуванню сільськогосподарських культур. Тепер кожну комплексну бригаду обслуговує окрема тракторна бригада. Раціональне використання техніки дає можливість вирощувати зернобобові культури з мінімальними затратами праці. Так, якщо в 1963 році собівартість центнера сільськогосподарської продукції дорівнювала 6 крб. 53 коп., то в 1965 році — 2 крб. 44 коп. За семирічку майже вдвоє виросли грошові доходи колгоспу. У 1965 році вони перевищили 1 млн. крб. Неподільні фонди становили 1170 тис. карбованців.
За високі показники, досягнуті в збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції, керівник комплексної бригади В. G. Бабак, агроном Л. Д. Качалов, голова артілі М. Д. Шолар нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора. Кілька чоловік одержали орден «Знак Пошани» і медаль «За трудову відзнаку».
Нові перспективи дальшого піднесення колгоспного виробництва відкрили рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС і XXIII з’їзду партії. На сесії сільської Ради 1965 року обговорювалося питання розвитку економіки артілі. Було переглянуто структуру посівних площ. Тепер основною зерновою культурою стала озима пшениця. Звернуто увагу на підвищення якості передпосівного обробітку грунту, впровадження найбільш урожайних сортів Безоста-1, Одеська-16, Білоцерківська-148, які тут добре себе зарекомендували.
Правління і парторганізація артілі спрямували зусилля колгоспників на здійснення повної механізації вирощування технічних культур, зокрема цукрових буряків, на дальшу механізацію тваринницьких ферм. Добрим стимулом для зміцнення економіки артілі стали нова практика планування і заготівель сільськогосподарської продукції, гарантійна оплата праці колгоспників, різні матеріальні та моральні заохочування.
Всі ці заходи дали добрі наслідки. У 1966 році колгосп зібрав на площі 1,3 тис. га пересічно по 27,8 цнт озимої пшениці, а бригади комуністів Л. М. Сапеги та А. І. Кострика — по 32 цнт з га. На артільних ланах вирощено по 22 цнт соняшнику та 261 цнт цукрових буряків на кожному га посіву 1. Артіль перевиконала річні плани продажу державі хліба, молока, цукрових буряків, м’яса, яєць. За досягнуті господарські успіхи 1966 року Головний комітет ВДНГ GPGP нагородив колгосп «Маяк» дипломом І ступеня.
У 1967 році, включившись в змагання за гідну зустріч 50-річного ювілею Радянської влади, члени артілі добилися нового піднесення колгоспного виробництва. Незважаючи на несприятливі погодні умови, вони зібрали з усієї площі посіву по 25,4 цнт зернових, а озимої пшениці — 27,7 цнт. Велику, хліборобську майстерність проявили трудівники комплексної бригади, яку очолює комуніст В. С. Бабак. Колектив цієї бригади по господарських показниках йде вже на рівні 1970 року. В ювілейному році він зібрав на своїх ланах зернових по 30,5 цнт, озимої пшениці — 33,5 цнт, кукурудзи — 37, соняшнику — 22,5, цукрових буряків — 358 цнт з гектара. Продукція, вироблена бригадою, дешевша, ніж у сусідів. Досвід роботи бригади В. Бабака нині вивчається всіма колгоспами району.
Завдяки наполегливій праці колгоспників річний план продажу зерна державі артіль виконала на 151 проц., м’яса — на 109, молока — на 120 проц. Її занесено на обласну Дошку пошани.
Нині колгосп «Маяк» — багатогалузеве, економічно міцне господарство. Його земельний фонд становить 7045 га (4492 га орної). На фермах налічується близько З тис. голів великої рогатої худоби, 470 свиней, 700 овець, понад 2 тис. голів птиці. Машинний парк складається з 18 комбайнів, 35 тракторів тощо.
Внаслідок зростання оплати праці невпинно поліпшується добробут членів артілі. За семирічку вона збільшилась в 4—5 разів, а за 2 роки нової п’ятирічки — ще в 1,5—2 раза. З 1967 року колгосп повністю перейшов на грошову оплату. Непрацездатні члени артілі забезпечені пенсіями. На свої дедалі зростаючі прибутки колгоспники мають можливість придбати в магазинах села цінні речі. Майже в кожному будинку є швейна і пральна машини, велосипед, радіоприймач. На дахах височать телевізійні антени. 5 сімей мають власні автомашини, 40 — мотоцикли.
Великі кошти витрачає правління артілі і сільрада на культурно-побутові потреби населення. У 1966 році на оздоровлення, утримання стаціонарних дитячих ясел і підготовку кадрів виділено 45 тис. крб. У ювілейному році тільки фонд культурно-побутових потреб становив понад 8 тис. крб. Багато зроблено для впорядкування села, яке перебудовується за типовим проектом. За роки семирічки тут зведено близько 200 будинків. Всі вони вкриті шифером, черепицею, бляхою. В Маяках з’явилися нові вулиці — Миру, ім. Леніна та інші. В ювілейному році на вулицях прокладено бетонні тротуари. На свої кошти колгосп збудував (у 1968 році) бетонну дорогу, що з’єднує Маяки з трасою Одеса—Котовськ. Споруджено 3 нові магазини, чайну. Село повністю електрифіковане і радіофіковане. В ньому відкрито павільйон побутового обслуговування, філію зв’язку. Працюють амбулаторія, пологовий будинок, аптека, два дитячі садки на 85 місць.
За роки Радянської влади в Маяках сталися величезні культурні перетворення. До Жовтневої революції тут не було жодної школи. Лише кілька жителів могли писати і читати. А нині маяківці вже давно навіть забули, що таке неписьменність.
В селі працюють середня і восьмирічна школа-інтернат. Вони мають добре обладнані кабінети, майстерні. В навчальному процесі використовуються кіноапарати,
телевізори. У школі-інтернаті є свій радіовузол. За рахунок артілі учні середньої ніколи одержують безплатні сніданки та обіди. Всього в селі понад 700 учнів. їх навчають і виховують 68 учителів, серед яких є чудові майстри педагогічної справи. Особливою любов’ю учнів користуються вчителі А. Є. Шаповаленко і В. Я. Гофман. Вони нагороджені значками «Відмінник народної освіти». Щороку маяківську десятирічку закінчують близько 30 юнаків і дівчат. Одержавши атестат зрілості, багато з них продовжують освіту у вищих і середніх спеціальних учбових закладах. 11 молодих колгоспників навчаються за путівками артілі. Чимало випускників вузів і технікумів повертаються до рідного села. Тут працюють 32 спеціалісти з вищою і середньою освітою.
Велику культурну роботу в Маяках проводять бібліотека і Будинок культури, споруджений у 1966 році. Він вважається одним з кращих у районі. Тут просторий зал на 500 місць, 6 кімнат для занять гуртків художньої самодіяльності (хорового, драматичного, сольного, танцювального та ін.). Вечорами в клубі грає естрадний оркестр, ставляться спектаклі. На сцені Будинку культури часто виступають артисти з Києва, Одеси, Котовська. У ньому також провадиться реєстрація шлюбів, новонароджених. У селі працює кінотеатр.
Історія села Маяків, його розквіт за роки Радянської влади — яскраве свідчення великої турботи Комуністичної партії про щастя сільських трудівників.
А. А. ДАВША