Любашівка, Любашівський район, Одеська область
Любашівка — селище міського типу, районний центр, залізнична станція. Розташована на півночі області, за 170 км від Одеси. Населення — 10,6 тис. чол. Любашівській селищній Раді підпорядковані населені пункти Жовтневе, Новоселівка.
Любашівка виникла на початку XVIII століття обабіч балки Довгенької (звідси й давня назва села — Довгеньке). В акті першого десятиріччя XIX століття згадується Любашівка як володіння сотника Демида і поручика Тараса Васильєвих, дітей Любашських, а також сотника Данила Павлюка, у яких було 5975 десятин власної землі. За ревізією 1859 року в Любашівці налічувалось 45 дворів, 290 жителів, переважно селян-кріпаків.
Поруч з Любашівкою розкинулося село Софіївка, в якому налічувалось 99 дворів і 750 жителів, тут же була розташована економія панів Любинських. Після реформи 1861 року майже всі землі Любашівки, Софіївки та сусідньої з ними Миколаївки залишилися за поміщиками. Так, 1918 десятинами володів Крауз, 1900 десятинами — Малиновська й інші. Багато угідь захопили сільські глитаї. Колишнім поміщицьким та державним селянам, які були об’єднані в 6 громад, належало всього 1024,8 десятини.
Наприкінці 80-х років XIX століття в Любашівці налічувалось 133 господарства і 737 душ населення. 405 селян були колишні кріпаки. Вони володіли 431 десятиною землі, або трохи більше 1 десятини на душу. З 77 господарств цих злидарів 40,7 проц. зовсім не мали тягла. У них налічувалося всього 46 дерев’яних плугів і 66 борін. Такими ж бідними були і 13 господарств десятинників, які зовсім не мали власних наділів. За користування землею поміщиків вони віддавали їм у 60—80-х рр. чверть, потім третину врожаю, а також додатково платили за пасовисько, житло тощо. Наприкінці XIX століття 32,6 проц. селянських родин Любашівки зовсім не мали ріллі, тоді як господарства місцевих багатіїв (1,4 проц.) володіли 100 і більше десятинами. Чотирьом місцевим поміщикам належало 1179 десятин кращої землі; церкві — 41,5 десятини.
Селяни застосовували примітивні знаряддя праці, тому врожайність зернових культур була надзвичайно низькою. Наприклад, у 1890 році селянські господарства зібрали озимої пшениці пересічно 25,5 пуда з десятини, ярої пшениці — 18,6, жита — 21,1, ячменю — 20,1 пуда. У посушливі роки хлібороби не повертали навіть насіння. Так, у 1892 році врожай на селянських землях становив: озимої пшениці 5,7 пуда, ярої пшениці — 4 пуди, жита — 3,3 пуда, ячменю — 7 пудів, кукурудзи 27,4 пуда.
Злиденним було життя селян Любашівки. Мешкали вони в тісних хатинах і землянках, a 11 сімей не мали навіть і таких осель. Зате в дворян і багатіїв були великі цегляні будинки. Офіційна статистика згадує про наявність у Любашівці в 90-х роках церкви, 3-х крамниць, 2-х корчем, постоялого двору.
Першу школу в селі відкрито у 1865 році, навчалося в ній всього 14 дітей. З 1870 року в Любашівці почали працювати церковнопарафіяльна, а також одно-класна школа міністерства освіти, що містилася в невеличкій селянській хаті. Її відвідували 17 хлопчиків і 3 дівчинки. В школах заборонялось викладати рідною мовою. Колишня вчителька міністерської школи, нині пенсіонерка К. Я. Ковальова, згадує, що в 1914 році педагоги Любашівки на свої кошти влаштували ялинку для сільських дітей. У програмі виступів була байка Крилова «Кінь та собака» в перекладі українською мовою. Інспектор викреслив байку, написавши: «Малоросійською мовою в школі розмовляти не дозволено». Більшість населення Любашівки була неписьменною. Із загальної кількості 737 жителів вміли писати і читати тільки 96, а з 405 колишніх кріпаків знали грамоту лише 22. Напередодні Жовтневої революції освіту навіть за церковнопарафіяльну школу мало всього 120 мешканців.
Селяни фактично були позбавлені і медичної допомоги. Любашівка входила до складу Врадіївської медичної дільниці, в якій на одного лікаря припадало 48 тис. душ населення. Один з фельдшерів цієї дільниці обслуговував 16 тис. жителів Любашівки і волості. У 1887 році санітарний лікар Ананьївського повіту повідомляв, що «Любашівський фельдшерський пункт подав допомогу лише 2/5 населення». Тільки на початку XX століття в селі відкрито земську лікарню на 10 ліжок, в якій працювали 2 лікарі. Для Любашівки, яка у 1910 році разом із Софіївкою, що майже злилася з нею, налічувала близько 1100 жителів, це було замало. Лікарня обслуговувала також і мешканців навколишніх сіл.
Швидкий розвиток Любашівки почався наприкінці XIX століття у зв’язку з будівництвом залізниці Бірзула—Помічна. За версту від села було споруджено степову залізничну станцію з тією ж назвою. На 1910 рік її вантажооборот становив близько 2,5 млн. пудів, з них 1,5 млн. пудів — хліба. Близькість станції заохочувала землевласників до розвитку зернового господарства і допоміжних підприємств. Так, поміщиця Малиновська збудувала в селі паровий млин, а на базі місцевих покладів глини і піску — цегельний завод. У гонитві за збільшенням посівів зернових культур великі землевласники і глитаї відмовляли селянам в оренді землі, різними засобами привласнювали селянські наділи.
Становище населення Любашівки, яке жило переважно з хліборобства, погіршувалося. Боротьба за землю набирала дедалі гостріших форм. У серпні 1905 року любашівці підтримали повстання жителів села Демидового, яким керували В. Хміль, С. Головченко, Ф. Сухарчук — учасник героїчного повстання на броненосці «Потьомкін».
Велику активність селяни Любашівки виявили в революційному 1917 році. Довідавшись про повалення династії Романових, вони влаштували мітинг, на якому виступили місцеві більшовики — наймит С. Земляков і Г. Дідур. Після мітингу було організовано демонстрацію. У квітні в село прибули представники селянської секції Одеської Ради робітничих депутатів. Після їх виступу на масовому мітингу присутні прийняли рішення висловити цілковите довір’я більшовикам як справжнім борцям за народовладдя.
Звістка про перемогу пролетаріату Петрограда в жовтні 1917 року викликала у селян Любашівки велике революційне піднесення. Вони вигнали з села поміщика, а всю його худобу та інше майно розподілили між собою.
У січні 1918 року в Любашівці встановлено Радянську владу. В період громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції у волості діяли червоні партизани. Влітку 1918 року трудящі Любашівки на заклик більшовиків виступили із зброєю в руках проти австро-німецьких окупантів і гетьманської влади. В ніч на 30 серпня поблизу станції Любашівка партизани зруйнували залізничну колію і пустили під укіс ешелон з живою силою ворога.
У грудні партизани завдали відчутних втрат петлюрівцям. Керівник любашівських партизанів С. Земляков, увійшовши в довір’я до українських буржуазних націоналістів, допоміг народним месникам захопити 2 бронепоїзди. З їх гармат було-відкрито артилерійський вогонь по ворожих ешелонах на станції Любашівка.
Новий етап боротьби з контрреволюцією розпочався наприкінці 1918 року, коли південь України захопили англо-греко-французькі інтервенти й утворили тут окупаційну зону.
Просування інтервентів на північ наштовхувалося на рішучий опір народних месників, про що, зокрема, повідомляв командуючий Харківською групою радянських військ А. Є. Скачко в телеграмі від 29 березня 1919 року: «Для затримки руху ворога від Бірзули мною будуть залучені партизанські загони, … що перебувають в Любашівці, Троїцькому, Петровірівці …».
В ході дальших боїв партизани разом з регулярними частинами Червоної Армії визволили Любашівку і розпочали наступ на станцію Заплази. Так трудящі Любашівки внесли і свій вклад у розгром англо-французьких інтервентів, допомогли Червоній Армії в квітні 1919 року визволити Одесу.
В Любашівці, як і в інших селах губернії, відновилася Радянська влада. Та влітку 1919 року на південь України вторглися білогвардійські війська Денікіна. У відповідь на реквізиції майна, хліба, масові екзекуції селяни Любашівки знову взялися за зброю. Новоутворені партизанські загони влилися до складу Першого Ананьївського полку Червоної Армії і на початку 1920 року взяли участь у бойових операціях проти денікінців в районі станцій Жеребкове, Заплази тощо.
Водночас трудящі Любашівки розгорнули боротьбу з куркульськими бандами, які діяли у волості. Після запеклих боїв об’єднані загони озброєних селян Ананьївського і Балтського повітів розгромили банду Заболотного, яка тероризувала місцеве населення. Завдяки революційній пильності трудящих Любашівки бандитизм у селі та волості не набув великого розмаху, бо, як повідомлялось у звіті повітового ревкому за листопад 1920 року, населення Любашівки і волості щиро віддане Радянській владі. Про це, зокрема, свідчить і той факт, що серед кількох волостей Балтського повіту, які достроково виконали продрозверстку, була і Любашівська волость. Велика заслуга в цьому належала волосному партійному комітету, створеному в лютому 1920 року, і волвиконкому, обраному в березні того ж року (замість волревкому).
Плодотворну роботу проводив і Любашівський сільський партосередок. Він був організований теж у 1920 році і налічував 5 комуністів. Його секретарем був К. А. Солом’янчук. Осередок швидко поповнювався за рахунок передових селян-бідняків. На червень 1921 року до його складу входило вже 15 членів партії. На зборах комуністів, які відбулися 2 липня 1921 року, обрано бюро осередку в складі С. Ковальчука (секретар), К. Солом’янчука, Т. Осики і С. Левіна.
У 1920 році в селі створюється і комсомольський осередок, на чолі якого став І. Самарій, командирований до Любашівки ЦК КОМУ. Осередок, до складу якого спочатку входило 5 комсомольців, відігравав велику роль у громадському, політичному і господарському житті. Комсомольці були вірними помічниками комуністів. Вони допомагали членам партії мобілізовувати трудівників Любашівки на подолання розрухи, боротьбу з куркулями, ліквідацію неписьменності. Саме тому комсомольці поряд з комуністами «висуваються селянами в усі установи села» — писала 1 липня 1924 року газета «Молодая гвардия». Авторитет комсомольської організації Любашівки проявився і в зростанні її рядів. Так, уже 1925 року в її складі було близько 100 членів ЛКСМУ.
У своїй роботі по зміцненню Радянської влади на селі, відбудові господарства, розподілу між селянами поміщицької землі (близько 1000 десятин) комуністи і комсомольці спиралися на волосний та сільський КНС, організовані влітку 1920 року. Комнезамівці брали активну участь у проведенні в життя ленінського кооперативного плану. Першим колективним господарством в Любашівці була сільськогосподарська комуна «Юна творчість», організована в серпні 1922 року. До її складу входило 19 селян-бідняків. Своїм головою вони обрали Д. І. Симона. За комуною було закріплено 40 десятин орної землі, 5 десятин толоки, 3 — сінокосу, город. Її господарство складалося з 6 коней, 2 корів, 30 свиней, невеликої отари овець. Комунари жили в гуртожитках, спільно працювали і харчувалися. Крім цієї комуни, в 1924 році утворено 2 ТСОЗи — ім. Дем’яна Бедного та «Червона праця». Перший мав 14 членів, другий — 9.
Виконуючи рішення XV з’їзду ВКП(б), що взяв курс на колективізацію сільського господарства, любашівські комуністи розгорнули велику роботу по залученню селян до соціалістичної перебудови села й організації великих колективних господарств. В грудні 1929 року створено артіль ім. Петровського, в січні 1930 року — колгосп «П’ятирічку — за чотири роки». Останній мав 600 членів, з них 350 працездатних. Було усуспільнено 2200 га землі, 24 кінні сівалки, 200 борін, 30 косарок, 6 снопов’язалок. В селі організовано також сільськогосподарські артілі «Більшовик», «8 Березня», ім. Комінтерну та комуну ім. Сталіна. В 1929 році в Любашівці створюється одна з перших на Україні МТС.
З допомогою центральних і місцевих органів партії комуністи і всі трудівники села успішно долали численні труднощі на шляху організаційно-господарського зміцнення колгоспів. Вони розгорнули наполегливу боротьбу за виконання планів третього року першої п’ятирічки. Щоб успішно провести весняну сівбу, колгоспники Любашівки за прикладом членів артілі «П’ятирічку — за 4 роки» днювали й ночували в полі. їхнім гаслом стало: «Боротьба за хліб — боротьба за соціалізм!».
З величезним ентузіазмом працювали і залізничники станції Любашівка. Обговоривши на загальних зборах заклик робітників Московського заводу «Авиаприбор», вони вирішили 30 квітня—2 травня провести суботники. У перші два дні — передсвятковий і святковий — вони перевіряли і ремонтували інструмент, стрілки, стрілочні приводи, а 2 травня допомагали членам підшефної артілі «Комінтерн» у весняних польових роботах.
Великий трудовий ентузіазм у любашівців викликала звістка про скликання XVII з’їзду ВКП(б). В листі на ім’я секретаря ЦК КП(б) України С. В. Косіора комуністи Любашівки зобов’язалися наполегливо боротись за дострокове виконання завдань другої п’ятирічки, вивести Любашівський район в ряди передових.
25 лютого 1934 року любашівці зустрічали у себе С. В. Косіора. В товариських розмовах, які мав керівник більшовиків України з трудівниками села, порушувались питання про оволодіння молоддю провідними професіями колгоспного виробництва, сільськогосподарською технікою, про поліпшення побуту та підвищення культурного рівня колгоспників. Учасники цієї зустрічі запевнили G. В. Косіора, що «вони надалі ще енергійніше боротимуться за більшовицькі колгоспи, за заможне, культурне життя». І вони свого слова додержали.
З кожним роком кращали справи в колгоспах. Так, у 1937 році члени комуни ім. Сталіна зібрали зернових по 19,6 цнт, а колгоспники артілі «Більшовик» — по 15,8 цнт з га. Врожайність цукрового буряка в комуні ім. Сталіна становила 300 цнт, а ланки О. Біньківської та М. Білоконь зібрали по 350—400 цнт з гектара. Швидкими темпами розвивалося тваринництво. В колгоспі «П’ятирічку — за чотири роки» в 1938 році було організовано молочнотоварну ферму, а також свиноферму, на якій відгодовувалося понад 1100 тварин. Із зміцненням економіки колективних господарств підвищувався і добробут їх членів. Уже з 1933 року колгоспники систематично одержували на трудодень по 6—8 кг хліба.
Успіхи трудівників Любашівки тісно пов’язані з великою партійно-політичною та організаторською діяльністю партійних осередків, які були створені у 1932 році в комуні ім. Сталіна та артілі «П’ятирічку — за чотири роки». Неоціненну допомогу колгоспам подавала Любашівська МТС, яка у 1937 році мала близько 140 тракторів.
Ще на початку 30-х років райвиконком виніс рішення про електрифікацію села. Під керівництвом партійних і радянських органів це рішення було перетворено в життя.
У довоєнні роки значно змінився і зовнішній вигляд Любашівки. На кошти держави і колгоспів розгорнулось будівництво виробничих приміщень, закладів охорони здоров’я і культури. Споруджено нові приміщення МТС, виросли 2 корпуси елеватора.
В селі працювала добре обладнана лікарня, в якій у 1939 році відкрито відділення для інфекційних хворих, пологовий будинок та амбулаторію. Діти трудівників села навчалися в середній і 4 початкових школах. У 1936 році в Любашівці збудовано приміщення для робітфаку Одеського фармацевтичного інституту.
Працювала бібліотека, в якій налічувалося понад 11 тис. томів. Щовечора сюди збиралося чимало любашівців — обміняти книжки, почитати журнали, газети. Великою популярністю у читачів користувалася районна газета «Більшовик Любашівщини». Багато жителів села не тільки були її передплатниками, але й кореспондентами. Тільки за один рік, з 5 травня 1939 по 5 травня 1940 року, редакція газети одержала від трудящих 1517 дописів.
Всю роботу по перебудові життя в селі на соціалістичних засадах очолювала районна партійна організація. Районний комітет КП(б)У та райвиконком систематично проводили зльоти і наради передовиків сільського господарства, стахановців тощо.
Вранці 22 червня 1941 року в Любашівці зібралися районні збори партійного активу для обговорення питання про підготовку до збирання врожаю і здачі хліба державі. Ще не встиг доповідач директор МТС Т. К. Погорєлов закінчити свою промову, як на трибуну піднявся перший секретар райкому партії Яковлев. Він схвильовано сповістив про напад на нашу Батьківщину фашистської Німеччини. Члени районного активу негайно розійшлись по підприємствах, колгоспах, установах, організували масові мітинги, на яких трудящі гнівно засудили віроломний напад фашистів і одностайно висловили готовність до останнього подиху відстоювати свободу і незалежність соціалістичної Вітчизни. Тут же, на мітингах, розпочався запис чоловіків, жінок до народного ополчення. З першого дня війни до райкомів партії і комсомолу, до райвійськкомату надходили сотні заяв трудящих з проханням послати їх на фронт. В райкомі партії було розміщено штаб по будівництву укріплень. 9 липня почалась евакуація. Перший ешелон з технікою повів на схід заступник директора MTG по політчастині комуніст Радіон Чабан.
4 серпня 1941 року Любашівку захопили німецько-фашистські і румуно-боярські війська, які почали запроваджувати тут жахливий «новий порядок». Чимало жителів було кинуто до місцевого концентраційного табору. За період окупації загарбники розстріляли близько 400 мешканців села.
Для боротьби з ворогами в Любашівці створено підпільну партійну організацію, яку очолив комуніст М. І. Колодков. До неї входило 38 чоловік, зокрема М. Т. Запорожченко, І. Н. Плясов, В. П. Стойков, М. Ф. Добрийвечір та інші. Радянські патріоти встановили зв’язок з Кривоозерською кущовою підпільною організацією, яку очолював член партії офіцер Червоної Армії І. А. Гуртовий, а в лютому 1942 року— з антифашистською групою села Саврані. Савранські і любашівські підпільники відіграли визначну роль в дальшому об’єднанні патріотичних груп північних районів Одещини і Прибужжя в цілому. Особливо велику роботу проводили підпільники Є. А. Благодир і О. О. Шелковников.
Патріоти села мали тісний зв’язок з однією із груп партизанського загону «Прибужець», що діяв у Любашівському та Врадіївському районах. Багато любашівців — В. І. Єременко, В. С. Коваленко, Б. Г. і В. Д. Лісняковські та інші — стали бійцями партизанського загону «Буревісник», створеного в жовтні 1943 року внаслідок об’єднання загону «Прибужець» з іншими партизанськими групами. Комуніст М. Т. Запорожченко очолив штаб «Буревісника». Підпільники Любашівки подавали велику допомогу загонові. Вони зібрали для партизанів 52 цнт муки, 30 тонн зерна, 1100 кг пального, багато одежі.
Народним месникам допомагали і ті жителі села, які не входили до підпілля. Так, колгоспник артілі «П’ятирічку — за чотири роки» І. І. Гавриленко зберігав для партизанів борошно, крупу, завезені до нього робітником млина С. С. Єроменком. Любашівські патріоти брали участь у здійсненні диверсій на ворожих комунікаціях. Виконуючи наказ партійного комітету і штабу загону «Буревісник», підпільники та партизани 28 листопада 1943 року на перегоні Любашівка—Заплази пустили під укіс румунський військовий ешелон. Було знищено паровоз, 9 вагонів, 70 солдатів й офіцерів. 4 і 7 грудня того ж року на перегонах Врадіївка—Любашівка і Любашівка—Сирово висаджено в повітря ще 2 ворожі ешелони, внаслідок чого загинуло близько 400 фашистів. Безпосередньо на залізничних коліях Любашівки народні месники знищили 13 вагонів з військовим майном ворога, 2 цистерни з пальним тощо. «На станції Любашівка,— говорилося в звіті партизанського загону «Буревісник»,— систематично виводилися з ладу під’їзні колії, завдяки чому ешелони часто затримувались».
Під натиском Червоної Армії окупанти відступали на захід. Вдаючись до різних методів боротьби, патріоти зривали відправку до Німеччини та Румунії награбованого ворогом державного і колгоспного майна. Так, худобу заразили ящуром, з тракторів знімались дефіцитні деталі, пальне й мастило змішувались з піском, через що трактори виходили з ладу, не дійшовши до станції вантаження. При відвантаженні зерна з елеватора народні месники отруювали пшеницю.
29 березня 1944 року війська Другого Українського фронту визволили від фашистів станцію Любашівка, а 30 березня і село. Чимало мешканців Любашівки, які билися з ворогом в лавах Червоної Армії, брали участь у вигнанні окупантів з Одещини, а дехто з патріотів дійшов і до Берліна. У Тіргартені на пам’ятнику радянським воїнам, що загинули під час штурму цитаделі гітлерівців, золотими літерами викарбувано: «… Гвардії капітан Волощук К. М. 1916—26.4.1945 р…». Житель Любашівки Волощук у 1941 році пішов на фронт рядовим, а наприкінці війни вже був командиром гвардійського батальйону. 21 квітня бійці його батальйону одними з перших вступили до столиці фашистської Німеччини. Ось вже видно рейхстаг. На шляху до нього остання перешкода — річка Шпрее. Підступи до гранітних берегів забарикадовані і заміновані. Кожен метр брали ціною великої крові. Під ураганним вогнем противника батальйон переправився через річку. Командир підняв його в атаку і впав, скошений ворожою кулею. К. М. Волощуку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Любашівці пишаються подвигами своїх односельчан і свято бережуть пам’ять про них.
Після визволення села його жителі на заклик партійної організації одностайно взялися за відбудову господарства, якому було завдано великої шкоди. Вороги зруйнували або спалили 75 будинків, розграбували майно 5 колгоспів на суму 37,3 млн. крб. Зокрема, було вивезено 585 коней, 654 голови великої рогатої худоби, близько 500 овець і 1600 свиней. У населення окупанти забрали майна на 12 млн. карбованців.
Відродження Любашівки стало загальною справою всіх жителів. Воно охопило всі галузі господарства і побуту. Було відбудовано основні майстерні МТС, приміщення середньої і 2 початкових шкіл. У 1944—1945 рр. під керівництвом партійної організації, при повсякденній допомозі з боку держави почалося відродження господарства колгоспів. На колгоспних ланах знову з’явились трактори і комбайни. Тільки в серпні 1945 року Любашівська МТС одержала 12 тракторів та запасні частини до них.
Допомога держави й масовий трудовий героїзм колгоспників дали змогу артілі «П’ятирічку — за чотири роки» на кінець 1947 року повністю освоїти довоєнні посівні площі і невпинно підвищувати врожайність сільськогосподарських культур. Вже на третій рік після війни колгосп одержав по 20 цнт пшениці, а на окремих ділянках — по 31,3 цнт з га. Було значно перекрито планову врожайність цукрових буряків, соняшнику, кукурудзи. На кінець 1948 року поголів’я худоби досягло довоєнного рівня. Артіль достроково виконала і перевиконала зобов’язання перед державою як по здачі хліба, продуктів тваринництва, так і по всіх видах інших поставок.
Комуністична партія, Радянський уряд високо оцінили трудові подвиги хліборобів. У 1948 році 5 членам артілі «П’ятирічку — за чотири роки» — Г. П. Бовкун, 0. Є. Коломійченко, Д. Я. Коломійченку, О. І. Любинській та Н. Г. Лук’яненку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Багато колгоспників нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу.
Непогано йшли справи по відбудові господарства і в інших колгоспах Любашівки. Але трудівники села бачили, що в невеликих артілях важко досягти успіхів у розвитку економіки, добитися хороших прибутків, відрахувати значні суми на капітальне будівництво. Тому в 1950— 1951 рр. вирішено об’єднати колгоспи «Комінтерн», «Більшовик», «П’ятирічку — за чотири роки», ім. Сталіна в одне велике господарство, яке стало називатися «Зоря комунізму». За колгоспом держава закріпила понад 5,6 тис. га землі, в т. ч. 3984 га орної, 120 га садів та виноградників, 75 га лісових смуг, 41 га ставків і водоймищ тощо.
Рік у рік розширявся і забудовувався райцентр Любашівка. З 1954 року в селі працювала будівельна організація по спорудженню шляхів Одеса—Київ та Полтава—Кишинів. На території площею в 50 га розмістилися бетонний завод з під’їзною колією, майстерні, склади будівельних матеріалів, гуртожиток для робітників, клуб на 300 місць тощо. У 1955 році було збудовано підприємство по прийманню та переробці 50 тис. тонн овочів за сезон. В наступному році став до ладу маслозавод потужністю 40 тис. тонн молока на рік, а ще через два роки — елеватор. У 1957 році відкрилися універмаг, книжковий магазин. Протягом 1955—1958 рр. в Любашівці споруджено близько 1 тис. нових будинків. Виросло красиве містечко механізаторів.
Зважаючи на всі зміни, які сталися в господарському та культурному житті села, а також враховуючи перспективи його розвитку, в 1957 році село Любашівку віднесли до категорії селищ міського типу. З того часу вона почала розвиватися ще швидше. В 1961 році здано в експлуатацію приміщення автовокзалу, а наступного року місцевий аеродром прийняв перші літаки.
Велика увага приділялася розвиткові підприємств, що обслуговували колгоспи району. У 1961—1962 рр. значно розширено і обладнано найновішим устаткуванням майстерні для ремонту тракторів і сільськогосподарських машин. Побудовано склади для продажу колгоспам нових машин, знарядь, запасних частин. На території елеватора споруджено калібрувальний завод.
З кожним роком все більше міцніло господарство артілі «Зоря комунізму». У 1962 році колгоспники зібрали зернових по 25—27 цнт, а цукрових буряків — по 325 цнт з га. Такої врожайності хлібороби домоглися, збільшивши удвічі внесення місцевих і мінеральних добрив, запровадивши прогресивні способи сівби зернових культур. Було переглянуто також структуру посівних площ. На полях колгоспу почали висівати такі високоврожайні сорти, як пшеницю Безоста-1, гібридну кукурудзу ВІР-42, Одеська-29 і Одеська-16.
Успішно розвивалося громадське тваринництво. Розширення виробництва кормів дало можливість в 1962 році різко збільшити поголів’я худоби і підвищити її продуктивність. Того року на 100 га угідь колгосп мав по 58,3 голови великої рогатої худоби. Було вироблено і продано державі м’яса — по 57,2 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь, молока — по 252 центнери.
Зростання виробництва зернових, великі прибутки від тваринництва та інших галузей господарства дають можливість щороку збільшувати неподільний фонд артілі. Якщо за 1954 рік до цього фонду відрахували близько 302 тис. крб., то за 1963 рік вже 826 тис. крб. Великі кошти колгосп витрачав на придбання сільськогосподарських машин і капітальне будівництво. В 1963 році він мав 27 тракторів, 10 різних комбайнів, 14 вантажних і 2 легкові автомашини тощо. За роки семирічки споруджено 7 типових корівників на 2,4 тис. голів, свинарник на 2 тис. голів, 5 стаєнь, вівчарник, 2 гаражі для автомашин, 4 водонапірні башти, стаціонарну зерносушарку. Всі тваринницькі приміщення механізовано.
Із зростанням громадського багатства підвищується оплата праці колгоспників. У 1965 році члени артілі одержали 11 847 цнт зерна, понад 580,3 тис. крб. і по додатковій оплаті — 67,6 тис. карбованців. Тільки на путівки до санаторіїв і будинків відпочинку для колгоспників з громадських фондів щороку витрачається понад 3 тис. карбованців.
Хороших показників досяг колгосп у першому році нової п’ятирічки. Врожайність зернових становила 34,6 цнт з га, проти 33,1 цнт у 1965 році. На кожні 100 га угідь одержано по 354 цнт молока і 59 цнт м’яса. Неподільні фонди виросли до 1756 тис. крб., оплата праці колгоспників досягла 4 крб. 15 коп. на людино-день.
За успіхи, досягнуті в 1966 році, колгосп одержав перехідний Червоний прапор Ради Міністрів Союзу РСР та ВЦРПС і першу грошову премію в сумі 8,4 тис. крб. Того ж року велику групу колгоспників нагороджено орденами і медалями, а голові артілі Є. Л. Овчару присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
В ювілейному році трудівники колгоспу, включившись у соціалістичне змагання на честь 50-річчя Великого Жовтня, вийшли в ньому переможцями. Одеський обком КП України, облвиконком та облпрофрада нагородили артіль «Зоря комунізму» пам’ятним Червоним прапором. Її занесено на обласну Дошку пошани.
Поряд з сільським господарством в Любашівці успішно розвивається місцева промисловість, що налічує 20 підприємств. Найбільші з них — «Побуткомбінат» (168 робітників), відділення «Сільгосптехніка» (268 робітників), автобаза № 13 (163 робітники), пересувна механічна колона (371 робітник), маслозавод (50 працівників), елеватор, залізнична станція та багато інших.
У ювілейному 1967 році робітники Любашівського елеватора встановили пересувні транспортери, побудували башту, 2 нові склади, реконструювали калібрувальний завод. Добре працює колектив маслозаводу. На честь ювілею Радянської влади він виробив продукції на 1 380 тис. карбованців.
Докорінно змінився зовнішній вигляд Любашівки. Нині в селищі, яке налічує понад 2500 дворів, за типовими проектами споруджено красиві будинки адміністративного призначення, нові приміщення для промислових підприємств, лікувальних, навчальних і культурно-освітніх закладів. На основі зростання економіки і підвищення добробуту людей значно розширюється індивідуальне та комунальне житлове будівництво. За післявоєнні роки у селищі споруджено 900 будинків, з них 400 — для робітників і службовців, 450 — збудували колгоспники. В 1965—1966 рр. заселено два 24-квартирні комунальні будинки.
Місцева Рада взяла під свій контроль благоустрій селища, розвиток комунального господарства. У 1966 році відкрито готель на 50 місць з центральним опаленням. У січні 1968 року здано в експлуатацію будинок районної контори зв’язку, де розміщуються пошта і телеграф, переговорний пункт, а також редакція і друкарня районної газети. Закінчується спорудження комбінату побутового обслуговування. Сільське споживче товариство відкрило в селищі продуктові і меблевий магазини, склади лісоматеріалів, палива тощо.
Не впізнати тепер вулиць Любашівки. Колись курні і брудні, нині вони здебільшого вкриті бруківкою і асфальтом, обсаджені декоративними деревами — стрункими тополями, кучерявими кленами, осокорами. В селищі є багато садків, скверів, парків. Зелене вбрання сприяє поліпшенню мікроклімату, оздоровленню населення.
З кожним роком поліпшується медичне обслуговування мешканців Любашівки. Розширюється районна лікарня, яка нині має 150 ліжок. В першому півріччі 1965 року введено в експлуатацію новий лікувальний корпус на 60 ліжок. У 1966 році медичної апаратури та інструментів придбано на 47 тис. крб. Все це дає можливість 25 лікарям застосовувати найновіші методи діагностики, робити складні операції. Доброю репутацією у населення користуються хірург О. Д. Коломійченко та головний лікар А. К. Стахова. Вони повернули до життя і трудової діяльності сотні людей. Уряд високо оцінив їх роботу. А. К. Стахову нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, а О. Д. Коломійченка — медаллю «За трудову відзнаку».
Медичні працівники проводять профілактичну роботу, патронують дитячі заклади. З 1964 року в Любашівці працюють селищний та колгоспний дитячі комбінати. Крім того, дирекції елеватора і будівельного управління відкрили садки і ясла для дітей робітників та службовців.
Розгортається широке культурне будівництво. У 1962 році в селищі було споруджено 2 шкільні корпуси, а в останньому році семирічки здано в експлуатацію двоповерхове приміщення середньої школи № 1. Крім учбових класів, кабінетів та лабораторій, школа має спортивний зал, майстерні, їдальню для учнів, які живуть в інтернаті, та інше. Тепер в селищі дві десятирічки, одна восьмирічка. 200 юнаків і дівчат здобувають освіту у вечірній школі робітничої молоді і ще більше навчається в заочній. Серед 95 вчителів та 12 вихователів, що працюють в Любашівці, є багато майстрів своєї справи.
Велику роботу проводять районний Будинок культури, клуби колгоспу та елеватора. В них працює понад 20 гуртків художньої самодіяльності. У виконанні гуртківців жителі селища познайомилися з п’єсами українських класиків і сучасних радянських драматургів. Завжди багато людей в зимовому та літньому кінотеатрах.
Серед мешканців Любашівки кожний другий — активний читач районної бібліотеки для дорослих, яка налічує понад 26 тис. примірників політичної, науково-технічної, сільськогосподарської та художньої літератури. Бібліотечні працівники проводять читацькі конференції, влаштовують тематичні виставки тощо. За добре організовану роботу колектив бібліотеки в ювілейному році відзначено дипломом Міністерства культури СРСР. За ініціативою депутата селищної Ради В. М. Лук’яненка розвиваються нові форми поширення книги — народні бібліотеки на громадських засадах.
В селищі працюють народний університет пропаганди передового досвіду, кабінет політичної освіти, червоні кутки на тваринницьких фермах.
Змістовне творче життя вирує в селищі. Його трудівники наполегливо працюють над тим, щоб внести гідний вклад у будівництво матеріально-технічної бази комунізму.
І. Ю. ТРОФИМЧУК