Троїцьке, Любашівський район, Одеська область
Троїцьке (Свято-Троїцьке) — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Велика Василівка, Дачне, Катеринівка Перша, Козачий Яр, Комарівка, Мала Василівка, Маломайорське, Михайлівка, Новоолександрівка, Новотроїцьке, Панкратівка, Покровка, Шайтанка. Троїцьке розташоване на лівому березі річки Тилігулу, за 27 км від райцентру і залізничної станції Любашівка (на лінії Котовськ—Помічна). Зв’язане автобусним сполученням з Одесою, Любашівкою та Ананьєвом. Населення — 3,1 тис. чоловік.
Троїцьке засноване в 50-х роках XVIII століття втікачами-кріпаками з Лівобережної України та з Росії. Обране поселенцями місце (річка, ліс, масні чорноземи) було зручним для ведення господарства і захисту від ворога. Але селяни не знайшли тут бажаної волі. Вони потрапили під владу кримського хана. Ханський ставленик гетьман Волоський щороку стягував з поселенців данину в розмірі десятої частини врожаю та приплоду.
Після приєднання території між Бугом і Дністром до Росії (1791 рік) тут насаджувалося поміщицьке землеволодіння, відбувався процес закріпачення селянства. Однак у Троїцькому, яке в 1793 році стало слободою і було передано у відання казенного відомства, більшість населення становили казенні селяни. Крім них, в слободі налічувалося чимало кріпаків, що належали місцевим поміщикам, а також ремісників і торговців. У 1820 році тут проживало 780 мешканців. Через 9 років Троїцьке було віднесено до розряду містечок. До 1834 року воно входило у Ольвіопольський повіт, а потім — до новоствореного Ананьївського повіту Херсонської губернії. Адміністративний та економічний зв’язок з Ананьєвом — одним із значних центрів торгівлі хлібом на півдні України — сприяв пожвавленню господарського життя містечка, зростанню його населення.
Напередодні реформи 1861 року тут проживало вже 929 чоловік. Жителям Троїцького — державним селянам, міщанам тощо — належало 5450 десятин землі. В руках поміщиків зосереджувалося у два рази більше — 11,6 тис. десятин, з них княгиня Гік мала 10 тис. десятин. Землевласники володіли кріпаками (близько 32 проц. селян). Останні одержували від поміщика земельні наділи — в середньому по 3 десятини на ревізьку душу. При тогочасних трипільній і перелоговій системах землеробства та примітивних знаряддях праці така кількість землі не могла забезпечити селян хлібом. Розмір панщини і обсяг робіт нічим не регламентувалися. День панщини нерідко дорівнював трьом календарним дням.
Значно посилилась експлуатація селян, що були прикріплені до казенної землі. Більшість державних селян у Троїцькому перебувала «на господарському», власне, кріпосницькому становищі. П’ята частина їх мала наділи менше однієї десятини, половина — від 1 до 2 десятин.
Під час реформи 1861 року поміщики намагалися лишити в своїх руках якнайбільше землі. Тому селянам Троїцького було передано за значний викуп тільки 1600 десятин — сьому частину поміщицької землі. 20—25 проц. селян одержали неповні наділи, а близько 20 проц.— жалюгідні «дарчі» наділи (без викупу)6. Найвища норма надільної землі не перевищувала 3—4 десятин. Селяни мусили орендувати землю, але, як правило, через основного орендаря та суборендаря, а це значно посилювало експлуатацію хліборобів. Так, основний орендар здавав землю суборендареві по 4 крб. за десятину, а у того селяни орендували її за третину врожаю і ще сплачували грішми по 1 крб. за десятину орної землі та по 6—7 крб.— сінокосу чи випасу.
З розвитком капіталістичних відносин посилюється зубожіння трудящого селянства. За даними Херсонського земства, 80-х роках XIX століття в Троїцькому проживало 2,5 тис. чоловік, з них 1565 — колишні державні і поміщицькі селяни. Вони об’єднувалися в сільську общину, яка мала 1828 десятин землі. Дуже скрутно було в общинників з реманентом і робочою худобою. У них налічувалося 183 плуги, 281 борона, 22 жатки, 429 коней.
Значну групу становили селяни-десятинники — 546 чоловік. Власної землі вони не мали, а худобою і реманентом були забезпечені вкрай погано (46 коней, 57 плугів, 58 борін). 60 сімей десятинників жили в чужих хатах.
Про різке посилення класового розшарування на селі переконливо свідчать такі дані: 65 господарств зовсім не мали ріллі, у 85 її було від 1 до 3 десятин, у 150 — від З до 15. Куркулі володіли від 50 до 250 десятин. Значна частина сільських багатіїв виділилася на хутори. У 1887 році їх було 3 — Каданка, Шайтанка і Новоселка, в яких налічувалося 52 двори.
В Троїцькому проживало 125 міщан, 30 дворян, 24 особи духовного звання. Місцевим міщанам і купцям належало 20 дрібних підприємств і 24 крамниці. Дворяни-землевласники мали понад 10 тис. десятин землі, яку обробляли з допомогою найманої праці. Від сходу сонця і до пізнього вечора працювали наймити на поміщицьких ланах, але заробітки їх були мізерними. Чоловік одержував 40 коп., жінка — 29, підліток — 24 коп. за день.
Зростання числа безземельних і малоземельних господарств, посилення розшарування селян викликали загострення класових суперечностей. У 1884 році селяни спалили економію княгині Гік. З часом і особливо в роки першої буржуазно-демократичної революції вони переходять до більш організованих форм боротьби.
З весни 1905 року в Троїцькому і селах повіту значно активізується пропагандистська робота ананьївських соціал-демократів. У листівках, що доставлялися сюди з Одеси і Ананьева, викривалися антинародна політика самодержавства, імперіалістичний характер російсько-японської війни.
Під впливом більшовицької агітації трудящі селяни почали готуватися до відкритого виступу. Його очолила комісія, до складу якої ввійшли коваль І. Ю. Васильєв, бідняки Є. П. Дмитрашко, А. А. Деренчук та інші.
У серпні 1905 року, зібравшись в місцевій економії, селяни ухвалили: при збиранні врожаю на поміщицькому полі пану залишати четверту копу, за десятину випасу платити 1 крб., всім сім’ям фронтовиків видавати безплатно посівний матеріал з панських комор. На заклик комісії селяни одностайно вирушили в інші економії, де до них приєдналася велика кількість наймитів. Це був один з найзначніших революційних виступів селян Херсонської губернії. Налякані масовим революційним рухом, місцеві власті викликали каральний загін, який жорстоко розправився з «бунтівниками». Найбільш активні учасники заворушень — Є. П. Дмитрашко, 3. С. Бандурівський, І. Ю. Васильєв та ін.— були заарештовані і відправлені на каторгу до Сибіру.
Перша народна революція в Росії зазнала поразки. Настали роки реакції. Але селянство продовжувало боротьбу за землю. Столипінська аграрна реформа посилила розшарування села, загострила класові суперечності. Поміщицькі та куркульські господарства становили 0,4 проц. всіх господарств, а володіли вони 58,9 проц. всієї землі. Терпіли селяни не тільки від малоземелля, але й від несталі худоби, особливо робочої. На селі було 3 тис. корів і близько 4,5 тис. коней, з них трударям хліборобам належало трохи більше 10 проц. всього поголів’я.
В злиднях і темряві жили селяни. Частим явищем були епідемії, бо населення не одержувало достатньої медичної допомоги. Жителів всієї Троїцької волості обслуговували 1 лікар, 2 фельдшери та медсестра. В самому селі у 1910 році на базі фельдшерського пункту (відкритий у 1871 р.) створено лікарню, але вона мала всього 15 ліжок.
Не краще стояла справа і з народною освітою. У 1916 році з 3 тис. жителів Троїцького майже 80 проц. були неписьменні. В церковнопарафіяльній та двох земських школах навчалось всього близько 100 дітей.
В роки першої світової війни селянські господарства, позбавлені робочих рук, зовсім занепали. Злидні, голод штовхали трудящих на боротьбу проти землевласників, проти царизму, який відстоював інтереси поміщиків. Після повалення самодержавства селяни Троїцького почали самочинно розв’язувати земельне питання. Так, 18 квітня 1917 року ананьївський повітовий комісар Тимчасового уряду телеграфував у столицю про заорювання ними поміщицьких земель.
Одвічні мрії селянства про землю здійснила тільки Велика Жовтнева соціалістична революція. У лютому 1918 року в селі було встановлено Радянську владу. Троїцька Рада, у яку входили місцеві більшовики Є. П. Дмитрашко, Д. П. Стебловський, П. Прохоров та ін., приступила до розподілу 10 тис. десятин поміщицьких земель. Але цю роботу не було завершено. В березні 1918 року в село вдерлися австро-німецькі окупанти і загони буржуазно-націоналістичної Центральної ради. Захопивши село, вони вчинили жорстокі екзекуції над жителями, розстріляли кількох радянських активістів, відібрали землю у селян і повернули її поміщикам та куркулям. Однак, незважаючи на репресії і знущання, трудящі Троїцького не припиняли боротьби за відновлення влади Рад. Навесні 1918 року в Троїцькому відбулася нарада керівників партизанських загонів Ананьївського повіту, в якій брали участь М. М. Криворучко, П. М. Боханець, С. М. Недолуженко та інші командири. Було вирішено на базі загону М. М.Криворучка, який прибув з Ананьева, створити опорний пункт в Кохівці. Це завдання успішно виконано. Вдалося розпропагувати австрійський загін, що стояв у маєтку поміщика Флоринського. Солдати були обеззброєні, а офіцери і Флоринський, що вчинили опір, розстріляні. Цей успіх сприяв значному припливу в загін М. М. Криворучка нових бійців, у т. ч. й з Троїцького. Восени 1918 року 600 бійців загону влилися в 1-й Ананьївський стрілецький полк. Він брав участь у визволенні повіту від німецьких окупантів, вів боротьбу проти петлюрівських банд.
У листопаді 1918 року, після краху австро-німецького окупаційного режиму на Україні, влада в Троїцькому перейшла до волосного ревкому. Він провадив велику роботу по встановленню в селі і волості революційного порядку. Для боротьби з англо-французькими інтервентами, що захопили південь України, був створений партизанський загін, який в березні—квітні 1919 року разом з частинами Червоної Армії визволяв Одесу.
У квітні 1919 року куркулі Троїцького та навколишніх сіл вчинили антирадянський заколот, але були швидко розгромлені червоноармійським загоном, що прибув з Ананьева. Та куркульський бандитизм тривав. Комітет бідноти, створений в травні того ж року, мобілізував активістів-бідняків у повітовий селянський загін, який вів боротьбу проти банди Козакова — одного з помічників отамана Григор’єва.
Наприкінці липня становище ще більше загострилося. З півдня насувалася армія генерала Денікіна.
З серпня білогвардійці захопили Троїцьке. Члени ревному пішли у підпілля. Встановивши зв’язки з Ананьївським більшовицьким підпільним комітетом, вони взяли участь у формуванні партизанських загонів під командуванням В. К. Дубецького та І. І. Максименка. Координуючи свої дії з частинами Червоної Армії, партизани протягом жовтня 1919 — січня 1920 року розгромили З денікінські полки під Миколаївкою Другою та в районі Лукашівки—Сиротинки. 19 лютого 1920 року червоноармійці за допомогою партизанів і місцевих жителів визволили Троїцьке.
Ревком, що вийшов з підпілля, знову взяв владу в свої руки. У травні 1920 року в селі створено комнезам, який об’єднав 1039 незаможників. Бойовим ядром, навколо якого гуртувався і зростав радянський актив села, провідною політичною та організуючою силою став волосний партійний осередок, створений на початку серпня 1920 року. До нього входило 4 члени РКП(б) — Є. П. Дмитрашко (секретар), Д. П. Стебловський, П. Прохоров, В. Ф. Пономаренко — і 9 кандидатів. Одночасно був організований і комсомольський осередок. 10 серпня 1920 року газета «Большевик» повідомляла, що понад 30 найактивніших юнаків і дівчат Троїцького вступило до Комуністичної спілки молоді. Своїм секретарем вони обрали А. А. Черненка. Комуністи і комсомольці докладали великих зусиль до налагодження нормального життя в селі.
При активній участі КНС ревком, партосередок продовжили роботу по наділенню землею бідняцьких родин. їм попередньо нарізали по 2 десятини на їдока. У другій половині серпня 1920 року в Троїцькому було проведено «Тиждень наступу на куркуля». У сільських багатіїв реквізували близько 20 проц. реманенту та худоби і розподілили їх серед незаможників. Це дало можливість успішно закінчити осінні польові роботи. До 20 вересня було засіяно 4 тис. десятин землі.
Того ж місяця в селі проводився «Тиждень селянина», під час якого партрсередок організував прослуховування грамзапису промов В. І. Леніна «Що таке Радянська влада?», «Про селян-середняків» і «Як назавжди врятувати трудящих від гніту поміщиків і капіталістів». Під враженням цих промов бідняцькі і середняцькі маси ще тісніше згуртувалися навколо комуністів. Про це переконливо свідчать вибори до сільської і волосної Рад, які відбулися у січні 1921 року. Керівне ядро в них становили більшовики.
Сільська Рада перш за все зайнялася питанням відродження занепалого господарства. Після запровадження НЕПу вона залучила до відбудови місцевих підприємств приватний капітал. У 1921—1922 рр. Троїцька Рада передала в оренду приватникам 2 напівзруйновані млини, 3 маслоробні. Через кілька місяців вони вже працювали. Гроші, одержані від орендарів, використовувалися для господарських потреб.
Для фінансової допомоги трудящим селянам у відбудові їх господарств у лютому 1922 року було організовано сільськогосподарське кредитне товариство, до якого вступило 270 чоловік. Наступного року у Троїцькому створюється споживче товариство (1150 членів) і артіль по ремонту інвентаря. Почали працювати прокатний та зерноочисний пункти. Проводився безплатний обробіток земель сім’ям червоноармійців та вдів.
Одночасно багато уваги приділялося культурному будівництву на селі. Ще в травні 1919 року тут відкрито хату-читальню. На початку наступного року молодь Троїцького організувала клуб, а при ньому — самодіяльний театр, музичний гурток. Учасник художньої самодіяльності комсомолець І. Пазюк написав і поставив п’єсу про Червону Армію — «Наша бере!». За допомогою митців Одеського театру опери і балету гуртківці поставили «Наталку Полтавку». У 1923 році на базі клубу було створено райсільбуд, який став центром масово-політичної та культурно-освітньої роботи. Тут вперше почалося демонстрування кінофільмів. За 10—15 верст приходили сюди селяни, щоб побачити «чарівні картини». Розгорнулася боротьба з неписьменністю. У колишньому попівському будинку відкрито школу лікнепу. В 1923 році в Троїцькому вже працювали 2 трудові школи. В них 11 учителів навчило 200 дітей селян.
Важливу роль в розвитку економіки села, в піднесенні культури його жителів відіграло перетворення Троїцького в районний центр (березень 1923 р.)2. Райком партії, райвиконком приділяли велику увагу відбудові селянських господарств і одночасно пропаганді переваг колективної праці. Селяни виявили великий інтерес до нових форм господарювання. При активній участі райкому, сільради та КНС у 1923 році в селі організовано ТСОЗ «Серп і молот». До нього увійшло 12 селянських господарств — незаможників і середняків. Товариство мало 84 десятини землі, 10 коней, 8 корів. В розпорядженні його членів було 4 плуги, 2 борони. Незабаром держава виділила їм трактор «Фордзон», молотарку. Того ж року в Троїцькому організуються ще 2 ТСОЗи — «Червоний орач» і «Новий світ». Це були перші кроки на шляху соціалістичної перебудови села.
7 березня 1926 року в райцентрі відбулася безпартійна селянська конференція, в якій взяли участь 244 делегати. На конференції селяни говорили: «Хоч незаможники і бідняки одержали землю, але їхнє життя досить тяжке, бо нема худоби, реманенту… Вони мусять просити допомогу у куркулів. Куркуль допомогу дає, але потім дере з незаможного 7 шкур». Делегати схвалили політику партії щодо залучення селян до колективних господарств. У 1926—1927 рр. за активною участю сільської бідноти у Троїцькому організовано 5 ТСОЗів: «Вільна праця», «Вільний шлях», ім. Ворошилова та ін. Ще ширше розгорнуло свою діяльність кредитне товариство. У 1926 році воно подало допомогу 863 селянам на суму 39,2 тис. крб., з них 18,8 тис. крб. було витрачено на машини і інвентар. Селянські господарства придбали 2 трактори, 13 жниварок, 64 сівалки, 61 плуг, 264 борони та ін. Все це створювало сприятливі умови для проведення колективізації.
Перший колгосп на селі «Нове життя» організовано в 1927 році на базі ТСОЗу. Він об’єднав 16 бідняцьких господарств. Земельна площа артілі становила 240 га. На пільгових умовах вона придбала 2 трактори. Головою колгоспу обрано комуніста С. Ф. Блакитного. Того ж року створено ще одну сільгоспартіль — «Успіх». До неї увійшло 23 господарства незаможників.
У 1929—1930 рр. під керівництвом парторганізації в селі почалася масова колективізація, яка проходила в умовах гострої класової боротьби. Так, влітку 1929 року після закінчення селянських зборів, що обговорювали питання про організацію колгоспу, куркулі вчинили замах на депутата сільради, уповноваженого по колективізації І. Ф. Васильченка. Куркулі вдавалися навіть до організації фальшивих колгоспів, де з допомогою своєї агентури приховували від держави і розкрадали хліб, привласнювали інвентар тощо. Спираючись на бідноту, парторганізація і сільрада викрили підступи класового ворога. Опір куркулів було зламано і більшість з них виселено. Після цього в колгоспи пішов і середняк. На 1 лютого 1930 року в артілі об’єдналося 86 проц. селянських господарств. Всього в селі було створено 8 колгоспів: «Ленінський прапор», «Червона Зірка», ім. Шевченка та інші.
Організаційно-господарське зміцнення колгоспів нерозривно зв’язане з діяльністю Троїцької МТС, організованої в 1932 році. Вона допомагала колгоспам запроваджувати передові агротехнічні прийоми обробітку грунту, несла на село високу індустріальну культуру. В 1939 році МТС мала близько 50 тракторів ХТЗ і ЧТЗ, понад 30 комбайнів «Комунар» та іншу техніку. Плодотворну роботу по зміцненню колгоспних парторганізацій, поліпшенню організації праці в артілях, запровадженню трудодня провів політвідділ МТС. Все це обумовило економічне зміцнення колективних господарств в роки передвоєнних п’ятирічок. За колгоспом ім. Шевченка держава закріпила близько 2 тис. га землі. У 1935—1936 рр. він мав 150 коней і 130 волів, придбав 3 автомашини. Спираючись на творчу ініціативу трудівників, правління і партійна організація колгоспу організували масове соціалістичне змагання, впроваджували нову агротехніку. Це дало можливість у передвоєнні роки одержувати середній урожай зернових по 18—20 цнт. 1940 року колгосп зібрав по 32,6 цнт пшениці на площі 377 га і став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Дружно працювали, заможно жили колгоспники. В 1939—1940 рр. вони одержували на трудодень по 3—4 кг зерна і 2—3 крб. грішми. В успіхах артілі була чимала заслуга здібного організатора невтомного працівника комуніста А. Є. Дмитрашка, який був її головою з 1934 по 1941 рік.
З кожним роком все краще працювали 5 промислово-кооперативних підприємств Троїцького. У 1939 році вони виробили продукції на 7 млн. крб. В селі було організовано механічно-слюсарну майстерню, налагоджено роботу державного млина. Ще в 1929 році стала до ладу дизельна електростанція потужністю 260 квт. У хатах засвітились лампочки Ілліча.
Рік у рік поліпшувалося медичне обслуговування трудящих. Колишня земська лікарня була повністю переобладнана, число ліжок збільшилося до 42. Вона мала пологове відділення, електрокабінет, амбулаторію, інфекційне відділення тощо. Тут працювало 2 лікарі, 8 фельдшерів та медсестер. В селі відкрили санепідстанцію, дитячу консультацію.
Значних успіхів трудящі села добилися і в галузі культури. Зусиллями культосвітньої секції сільради, вчителів та громадськості в 1936 році ліквідовано неписьменність. В середній, двох семирічних і початковій школах навчалося понад 500 дітей.
В селі діяли радіовузол, кінотеатр, районна бібліотека. Справжнім місцем культурного відпочинку жителів Троїцького став клуб. У гуртках художньої самодіяльності села брали участь молодь і багато літніх колгоспників.
Активно включилися трудящі Троїцького в боротьбу за виконання третього п’ятирічного плану розвитку народного господарства і культури СРСР. Однак напад гітлерівської Німеччини на нашу країну перешкодив його здійсненню. Вже в перші дні війни захищати соціалістичну Вітчизну пішло 800 жителів Троїцького» Ті, що лишилися, працювали на спорудженні оборонних укріплень навколо села і в районі. Провадилася евакуація майна колгоспів і промислових підприємств. Але завершити її не вдалося.
8 серпня 1941 року німецько-румунські окупанти вдерлися в Троїцьке. Почалися масові страти і катування. Від рук фашистів загинули секретар райкому комсомолу М. 3. Бордюженко, один з організаторів Радянської влади на селі Є. П. Дмитрашко з дружиною і інші активісти села, які не встигли відійти з Червоною Армією. Але терор окупантів не зламав волю жителів. Вони билися з ворогом в лавах партизанського загону, що діяв у Троїцькому районі. Це був один з перших загонів, створених в Одеській області. Його бійці в серпні 1941 року брали участь у нападі на німецькі транспорти поблизу сіл Ширяєвого, Жовтня, Антонівки і Демидового. Під час цих боїв було вбито 120 солдатів і офіцерів ворога, спалено 27 цистерн бензину, 47 автомашин з боєприпасами тощо.
Восени 1942 року, коли під стінами Сталінграда радянські війська вели героїчні бої, в селі організується підпільна група. До неї входили Лідія і Олексій Середицькі, Марія і Микола Чепурнюки, Людмила Василенко, Василь Смединський, Людмила Черненко, Максим Аниченко. Вони агітували населення саботувати заходи окупантів, писали та поширювали листівки, повідомлення Радянського інформбюро. В ніч з 6 на 7 листопада 1942 року підпільники на всіх громадських будівлях розклеїли листівки із закликами до боротьби з підступним ворогом. А в грудні, коли почався розгром фашистських військ на берегах Волги, розповсюдили понад 80 листівок. Невдовзі окупанти напали на слід підпільників. 25—27 грудня 1942 року де^ кого з них було заарештовано. У фашистських катівнях тираспольської в’язниці загинули організатор групи вчителька Лідія Середицька та Марія Чепурнюк. А ті, кому вдалося врятуватися, продовжували боротьбу з ворогом аж до визволення села.
Чимало бойових подвигів здійснили жителі Троїцького на фронтах Великої Вітчизняної війни. Близько 400 воїнів відзначено урядовими нагородами. Серед них повний кавалер ордена Слави Г. В. Василенко. Орденом Слави III ступеня він був нагороджений в листопаді 1944 року. За врятування прапора дивізії під час боїв у .районі озера Балатон в грудні 1944 року його відзначено орденом Слави II ступеня. Орден Слави І ступеня Г. В. Василенко одержав за зразкове виконання завдань по репатріації військовополонених із Західної Німеччини. Колишній артилерист нині працює в колгоспі ім. Шевченка.
Всю війну провів на фронті член КПРС з 1918 року К. Є. Подмазко. За участь в обороні Одеси капітан К. Є. Подмазко був нагороджений орденом Червоного Прапора. Шість орденів і медалей, в т. ч. дві польські нагороди прикрасили груди Д. І. Барановського. Від рядового бійця до підполковника — такий бойовий шлях комуніста, кавалера багатьох орденів А. К. Сусаєва.
Свято шанують в селі пам’ять про тих, хто віддав життя за свободу і незалежність соціалістичної Батьківщини. Окупанти розстріляли 150 жителів Троїцького, чимало загинуло на фронтах Великої Вітчизняної війни.
31 березня 1944 року радянські війська після запеклого бою визволили село. Відступаючи, фашисти висадили в повітря млин, будівлі МТС, міст через річку Тилігул, вивели з ладу всю техніку. Вони вивезли з села близько 500 коней, понад 660 голів великої рогатої худоби, 2,8 тис. овець, свиней, близько 8 тис. штук птиці. На 5 колгоспів залишилося троє коней і чотири пари волів.
Долаючи величезні труднощі, колгоспники дружно взялися за відродження зруйнованого господарства. У 1944 році було засіяно понад 2,3 тис. га землі. Під час збирання врожаю райком ЛКСМУ створив 87 комсомольсько-молодіжних ланок, які показали приклади самовідданої праці.
9 травня 1945 року жителі Троїцького разом з усім радянським народом святкували День Перемоги. Радісно зустрічали вони своїх земляків, які поверталися до мирної праці. Відбудова зруйнованого господарства пішла значно швидше. В 1946— 1947 рр. Радянська держава надала колгоспам села кредит на суму 948 тис. крб., МТС одержала 13 тракторів.
Спираючись на матеріальну допомогу держави, колгоспи Троїцького у 1949 році відновили довоєнну посівну площу. Попереду, як і завжди, йшли комуністи, комсомольці. Бригада комуніста П. І. Олексієнка зібрала по 24,2 цнт соняшнику на площі 40 га. Комсомольсько-молодіжна ланка М. Левченка одержала найвищий в районі урожай кукурудзи — по 75 цнт качанів з кожного га посіву.
Самовіддана праця людей забезпечила успіх у відбудові господарства. Вже на кінець першої післявоєнної п’ятирічки колгоспи Троїцького перевершили довоєнний рівень виробництва сільськогосподарських культур.
Поряд з відродженням господарства жителі Троїцького піднімали з руїн село. Протягом 1944—1946 рр. було споруджено 100 житлових будинків, 133 господарських, 40 культурно-побутових і адміністративних приміщень. Відновили роботу школи (у 1944 р.). Відкрилися відбудовані клуби, кінотеатр. З 1 вересня 1944 року почала виходити газета «Соціалістичний наступ».
Спираючись на досягнуті успіхи, трудящі села приступили до дальшого розвитку колгоспного виробництва. З’явилися нові галузі господарства — виноградарство, шовківництво, що давали чималий прибуток.
Нові завдання, поставлені вересневим (1953 р.) Пленумом ЦК КПРС, вимагали дальшого організаційно-господарського зміцнення колгоспів, їх матеріальної бази, всемірного запровадження принципу матеріальної заінтересованості людей в результатах своєї праці. Одним з шляхів до розв’язання цих завдань було укрупнення господарств. У 50-х роках в Троїцькому було створено 2 великі колгоспи — ім. Шевченка та «Перемога» (в 1965 році перейменований на «Маяк»). За ними закріплено 9,6 тис. га землі, в т. ч.—8,1 тис. га орної. Після реорганізації МТС колгоспи придбали 31 трактор, 11 зернових комбайнів, 22 автомашини тощо.
Однією з ознак індустріалізації сільськогосподарського виробництва є широке використання електрики на основних і допоміжних ділянках господарства. У 1957 році стала до ладу міжколгоспна електростанція потужністю 600 квт. З 1966 року колгоспи підключено до державної електромережі. Це дало можливість електрифікувати тваринницькі приміщення в обох колгоспах, механізувати приготування і подачу кормів тощо.
З 1963 року колгосп ім. Шевченка спеціалізується на відгодівлі свиней. В роки семирічки тут створена міцна кормова база, збудовано спеціалізований майданчик,, який став справжньою фабрикою м’яса. На 1967 рік артіль мала 4,2 тис. голів свиней, тобто 94 голови на 100 га ріллі. В колгоспі непогане молочне стадо. Спеціалізація позитивно позначилася на доходах артілі. У 1966 році вона одержала 880 тис. крб., причому дві третини всіх прибутків дало тваринництво.
Успішно розвивається і зернове господарство. У 1966 році члени колгоспу «Маяк» одержали по 22,7 цнт озимої пшениці і по 208 цнт цукрових буряків з кожного га посіву, продали державі понад завдання 3,6 тис. цнт добірного зерна. Того ж року за успіхи в розвитку господарства передовики виробництва були відзначені високими урядовими нагородами, зокрема завідуючий свинофермою ветеран війни комуніст Д. І. Барановський — орденом Трудового Червоного Прапора.
Зміцнення економіки артілей сприяло поліпшенню добробуту трудівників села. Лише в 1967 році на основну і додаткову оплату праці колгоспи витратили близько мільйона карбованців, або майже половину всіх своїх доходів. У ювілейному році загальна сума видатків на пенсійне забезпечення і соціально-культурні потреби становила понад 60 тис. карбованців. 9
Одним з кращих господарств Троїцького є розсадницький радгосп, створений у 1931 році. Він спеціалізується на вирощуванні садивного матеріалу плодових і декоративних дерев, ягідних і виноградних саджанців. На 225-гектарному масиві радгоспу широко використовується техніка, у т. ч. трактори спеціального призначення, грунтообробні машини.
Інтенсивно провадиться промислове будівництво. За післявоєнні роки стали до ладу цегельний, масло- і сирзаводи, олійня, млин, міжколгоспна електростанція, майстерні промкомбінату тощо. Невпізнанно змінився зовнішній вигляд села. У 1959— 1965 рр. жителі Троїцького спорудили 350 впорядкованих будинків, а в перші два роки нової п’ятирічки — 28 і перебудували 31. Значна частина будинків переобладнана за типовими проектами. Село повністю електрифіковане, прокладено п’яти-кілометровий водопровід. Почалося використання газу для побутових потреб населення. В Троїцькому працюють філія зв’язку, радіовузол, телефонно-телеграфна станція.
До послуг жителів — широка сітка торговельних і побутових закладів. Рік у рік розширюють виробництво швейний, взуттєвий, бондарний цехи, які входять до філії промкомбінату. Завжди багато покупців в 15 магазинах. У 1966 році їх товарооборот перевищив 2,5 млн. крб. Різко зріс попит на такі товари як меблі, пральні і швейні машини, радіоприймачі тощо. Нині жителі села мають в особистому користуванні 19 легкових автомашин, 70 мотоциклів, понад 2 тисячі велосипедів, близько 1000 радіоприймачів, понад 200 телевізорів.
Населення широко користується безплатною медичною допомогою. В Троїцькому є лікарня на 75 ліжок з найновішим обладнанням. В ній налічується 31 медичний працівник, у т. ч. 6 лікарів. Крім того, в селі працюють медичний пункт і аптека.
Великою турботою оточені маленькі мешканці Троїцького. Дошкільнята виховуються в двох дитячих садках і дитячому комбінаті. Це значною мірою полегшує працю жінок-трудівниць, особливо багатодітних. У селі живе мати-героїня О. П. Галь, яка народила і виховала 10 дітей. Сім’я живе в достатку. П’ятеро старших вже працюють, зокрема дочка Надія — інженером-калькулятором на Львівському заводі сільськогосподарського машинобудування. П’ятеро молодших — вчаться в школі.
Щоранку галаслива дітвора заповнює класи середньої і восьмирічної шкіл. Тут навчається понад 600 учнів. Дорослі підвищують свої знання в середній школі сільської молоді. Є також школа-інтернат обласного значення для розумово відсталих дітей. Навчають і виховують учнів 85 висококваліфікованих педагогів. Сотням жителів села дала путівку в життя найстаріша вчителька Н. І. Дехтяренко. 53 роки віддала вона благородній праці на ниві народної освіти. В 1954 році її було нагороджено орденом Леніна. Чуйну людину і вмілого вихователя земляки не раз обирали депутатом сільської і районної Рад депутатів трудящих. Нині Неоніла Іванівна на заслуженому відпочинку, але вона ні на день не пориває зв’язків із школою, бере активну участь в громадсько-політичному житті, допомагає заочникам. їх в селі налічується 180 чол., в т. ч. у вищих учбових закладах і технікумах навчається 80 юнаків і дівчат. В Троїцькому працює великий загін — понад 200 чоловік — народної інтелігенції.
Різноманітну роботу серед населення провадять культурно-освітні заклади. В селі є два клуби на 640 місць. Тут часто виступають ветерани революції А. А. Черненко, О. А. Литвинюк. При клубі систематично організовуються виставки образотворчого та прикладного мистецтва, експонуються твори живопису, графіки, різьби по дереву, вишивки, художньої фотографії тощо. Самодіяльні артисти влаштовують концерти, вистави. Клубні ради провадять пропаганду радянських обрядів і звичаїв.
Завдяки їм в життя людей все міцніше входять комсомольсько-молодіжні весілля, проводи юнаків до Радянської Армії, свята врожаю, золотої осені.
Надзвичайну популярність в селі завоювало кіно. В центральному кінотеатрі Троїцького (на 220 місць) демонструються широкоекранні кінофільми, періодично організуються фестивалі наукових і сільськогосподарських фільмів.
Важливу роль у культурному житті Троїцького відіграє історико-краєзнавчий музей середньої школи, яким на громадських засадах керують вчителі-ентузіасти. Його численні експонати широко висвітлюють величезні зміни, що сталися в житті села за 50 років Радянської влади.
Цікаву і корисну роботу проводить гурток народної творчості. Він вже випустив 7 номерів літературної газети «Степовий колос», де вміщено вірші та нариси місцевих авторів. Смак до літератури прищеплюють колгоспникам сільська, дитяча і 3 шкільні бібліотеки. їх книжковий фонд перевищує 60 тис. примірників.
Заможне життя, великі культурні зрушення прийшли в Троїцьке. А попереду — нові перспективи господарського і культурного зростання. Трудівників села організовують на нові звершення парторганізація, сільська Рада. Серед 85 депутатів Ради — 48 комуністів. 55 депутатів мають вищу та середню освіту, 48 — нагороджені орденами і медалями. Активно працюють постійні комісії Ради: сільськогосподарська, благоустрою, культосвітня, соціалістичної законності та інші.
Велику допомогу сільраді надає комсомольська організація, яка налічує 130 членів. Змагаючись на честь XV з’їзду ВЛКСМ, комсомольці Троїцького почали боротьбу за перетворення рідного села в село комуністичного побуту і культури. Вони організували недільники по благоустрою Троїцького, стали ініціаторами масових спортивних змагань, вечорів революційної, бойової і трудової слави.
Гідно зустріли трудящі Троїцького 50-річчя Великого Жовтня та встановлення Радянської влади на Україні. Цим знаменним датам були присвячені спеціальні сесії сільради, в яких взяли участь представники широкої громадськості. Доповідачі і промовці підбили підсумки виконання соціалістичних зобов’язань, взятих трудівниками села на честь ювілеїв. Було відзначено, що в 1967 році Троїцьке зробило великий крок вперед у розвитку економіки і культури, у виконанні планів нової п’ятирічки. Механізовано більшість процесів у тваринництві, реконструйовано олійний цех. В центрі села закладено новий парк на 2 га і ювілейний сад на 1000 дерев. Вздовж вулиць висаджено 3 тис. фруктових і декоративних дерев. Відкрито 3 нові магазини. Восьмирічна школа одержала ще 4 класних кімнати. Колгоспи збудували клуб на 100 місць й дитячі ясла для 100 малят. Незабаром відкриються ще 4 магазини, завершується спорудження сільського клубу на 300 місць.
Трудовий героїзм жителів Троїцького, їх вірність рідній партії — запорука дальшого розквіту економіки й культури соціалістичного села.
В. Г. АБРАМОВИЧ, І. Н. РУЦЬ