Післявоєнне відновлення народного господарства Одеської області
Економіка Одещини зазнала під час окупації великих руйнувань. Було знищено численні заводи і фабрики, комунальні підприємства і житлові будинки, завдано величезної шкоди морському і залізничному транспорту, пограбовано колгоспи, МТС, радгоспи, спалено тисячі господарських будівель, зруйновано багато шкіл і клубів, лікарень і санаторіїв. Загальна сума збитків, заподіяних у роки окупації народному господарству Одещини, становила 24,5 млрд. крб. Здавалося, не одне десятиріччя потрібне буде для того, щоб відбудувати зруйноване. Але зусилля радянських людей у мирному будівництві, такі ж героїчні, як і на фронті, в боях за свободу і незалежність Батьківщини, зробили свою велику справу.
Робітники, серед яких переважну більшість тоді становили жінки, старики і підлітки, з небувалою енергією й ентузіазмом трудились над відродженням зруйнованих заводів і фабрик. У 1945 році на Одещині вже діяло близько 5 тис. державних і кооперативних промислових підприємств.
Широкого розмаху набула відбудова промисловості після прийняття Верховною Радою СPCP в березні 1946 року четвертого (першого післявоєнного) плану розвитку народного господарства СРСР, яким намічалися, зокрема, великі завдання по відбудові й дальшому розвитку промисловості Одещини. Обласна партійна організація розгорнула велику політико-виховну та організаторську діяльність щодо мобілізації всіх сил трудящих на нові подвиги в праці. 1946 року близько 30 тисяч агітаторів, серед них багато передовиків і новаторів, роз’яснювали трудівникам області завдання нової п’ятирічки. Комуністи й комсомольці були прикладом сумлінного ставлення до своїх обов’язків на всіх ділянках виробництва. Велику допомогу Одеській області, як і всій Радянській Україні, подали трудящі братніх республік. З Москви, Ленінграда, Уфи та інших міст прибували в Одесу ешелони з машинами, устаткуванням.
Виробничі колективи промислових підприємств Одещини стали активними учасниками всенародного соціалістичного змагання за дострокове виконання першої післявоєнної п’ятирічки. Багато робітників зобов’язались достроково виконати річні плани і п’ятирічку в цілому. В ті роки поширилась така форма соціалістичного змагання, як боротьба за впровадження швидкісних методів праці. Заспівувачем цього руху на Одещині став токар заводу радіально-свердлильних верстатів, комуніст Г. С. Нежевенко. Освоївши швидкісні методи обробки деталей, він навчив цього понад двісті верстатників. Незабаром рух раціоналізаторів-швидкісників набув масового характеру. Вже в 1947 році 1600 робітників підприємств Одеси справились з своїми п’ятирічними планами.
Промисловість області успішно виконала завдання першої післявоєнної п’ятирічки. Вже в 1948 році вона досягла довоєнного рівня виробництва, а до кінця п’ятирічки значно перевищила його. Валовий випуск продукції промисловості в області збільшився за п’ятиріччя в 3,6 раза. Таких темпів розвитку промисловість Одещини раніше не знала. Особливо великих успіхів досягла металообробна промисловість: обсяг її продукції на кінець п’ятирічки перевищив довоєнний рівень у 6 разів.
Усі промислові підприємства були не тільки відбудовані, а й розширені та оснащені новим, сучасним устаткуванням. Виросли нові підприємства різних галузей промисловості — заводи радіально-свердлильних верстатів, верстатобудівний ім. Кірова, автоскладальний, вітамінний, соковий, швейна фабрика «Молода гвардія» та ін. Виникла нова галузь промисловості — китобійний промисел. У 1946 році з Одеси вийшла в свій перший рейс китобійна флотилія «Слава», а вже в 1948 році радянські китобої виловили понад 1 тис. китів і виробили понад 12 тис. тонн харчового і промислового жиру та багато іншої цінної сировини. В четвертому і п’ятому рейсах було перевиконано всі планові завдання. Прославлені гарпунери О. М. Пургін, Г. О. Панов, М. М. Гниляк були удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці, велику групу китобоїв нагороджено орденами і медалями СРСР.
Багатьма новими промисловими підприємствами збагатилась Ізмаїльщина, територія якої згодом, у 1954 році, була приєднана до Одеської області. В Ізмаїлі за роки першої післявоєнної п’ятирічки споруджено судноремонтний і цегельний заводи, паротурбінну електростанцію, м’ясокомбінат, маслозавод, кондитерську фабрику, холодильник рибтресту.
Швидко відроджувався Чорноморський торговельний флот, який за час війни втратив більш як дві третини тоннажу. Внаслідок героїчних зусиль робітників і великої допомоги Радянського уряду за короткий час були відбудовані в Одеському порту ряд причалів і складів. Появились численні потужні крани. На кінець першої післявоєнної п’ятирічки відбудований і реконструйований порт перевищив довоєнний рівень вантажообороту в півтора раза.
Новий великий крок вперед зробили промисловість і транспорт в період завершення будівництва соціалізму в нашій країні. Планом п’ятої п’ятирічки (1951 — 1955 рр.) було намічено підвищити загальний рівень промислового виробництва на Одещині на 70 процентів.
Обласна партійна організація мобілізувала робітників на використання всіх резервів для збільшення випуску продукції та зниження її собівартості. Одним з важливих резервів була ліквідація відставання ряду підприємств, незадовільна робота яких відзначалась у постанові ЦК КП(б)У від 24 травня 1951 року про роботу Одеського міського комітету партії. Керуючись цією постановою, обласний та міський комітети посилили контроль за виконанням місячних і квартальних планів кожним підприємством, глибоко вивчали причини відставання окремих заводів і фабрик, розробляли конкретні організаційно-технічні й партійно-політичні заходи щодо поліпшення їх роботи.
Одночасно з підтягуванням відстаючих заводів, фабрик і цехів обласна партійна організація наполегливо боролась за поширення передового досвіду, за дальше поліпшення роботи підприємств, добиваючись, щоб усі вони вийшли на нові рубежі технічного прогресу. На заводі «Червона гвардія» вперше в Одесі освоїли технологію точного відливання за виплавленими моделями і цим добились великої економії затрат часу і металу. Колектив верстатобудівного заводу ім. Кірова розпочав боротьбу за економію кольорових металів. З цією метою замінювались бронзові деталі біметалевими зі стальними заготовками, а невдовзі раціоналізатори заводів «Кінап» і «Поліграфмаш» знайшли можливість замінювати ряд деталей з кольорових металів пластмасовими. На джутовій фабриці у 1953 році було зекономлено сотні тонн волокна та вироблено із заощадженої сировини півмільйона мішків понад план. На швейній фабриці ім. Воровського вперше в країні запровадили багатофасонний секційний потік, завдяки чому стало можливим водночас шити на конвейєрі одяг різних видів і фасонів. Навесні 1953 року розгорнулося всенародне змагання на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією, розпочате колективами Харківського тракторного заводу, МТС ім. Шевченка і колгоспу ім. Будьонного Березівського району на Одещині. Під час цього змагання було досягнуто помітних успіхів у використанні наявних резервів для збільшення виробництва продукції та зниження її собівартості.
План п’ятої п’ятирічки промисловість Одещини успішно виконала, 106 підприємств упорались з п’ятирічними завданнями достроково. Обсяг виробництва промислової продукції в області в 1955 році був у 2,3 раза більшим, ніж у 1940 році.
Значних успіхів у своєму розвитку досягла промисловість Одещини і в подальші роки. План 1956 року по випуску валової продукції був виконаний на 104 проц., продуктивність праці підвищилась порівняно з попереднім роком на 11 процентів. Перевиконано було і план 1957 року. Проте обласна партійна конференція, яка відбулась на початку 1958 року, відзначила істотні хиби в роботі промисловості, зокрема, звернула увагу на відставання ряду підприємств. Обласна парторганізація вжила дійових заходів до усунення цих недоліків. Особливо посилила роботу по пропаганді і впровадженню передового досвіду. Для обміну досвідом широко практикувались взаємні відвідування підприємств робітниками та інженерно-технічними працівниками колективів, які змагалися між собою. В промислових районах діяли технічні кабінети, скликались семінари по вивченню передових методів праці. Пожвавилась діяльність постійно діючих виробничих нарад, в роботі яких наприкінці 1958 року брали участь понад 20 тис. робітників, інженерів і техніків. Промисловість області план 1958 року перевиконала.
Нові, ще більші завдання постали перед індустріальною Одещиною, коли країна під керівництвом Комуністичної партії перейшла до розгорнутого будівництва комунізму. Контрольними цифрами розвитку народного господарства СРСР на 1959— 1965 рр., затвердженими XXI з’їздом КПРС, передбачались високі темпи дальшого зростання промислового виробництва. Обсяг капітальних вкладень на розширення наявних підприємств, будівництво нових заводів і фабрик та житлових будинків на Одещині був визначений у сумі 300 млн. карбованців.
Трудящі Одещини активно обговорювали контрольні цифри господарського плану на 1959—1965 рр. Вони внесли понад 5 тис. пропозицій, спрямованих на дальше підвищення продуктивності праці та піднесення народного господарства. Обласна конференція, що відбулась на початку 1959 року, підбивши підсумки цього обговорення, затвердила семирічний план розвитку народного господарства області.
Прагнення робітників та інженерно-технічних працівників успішно справитися з поставленими завданнями, внести відчутний вклад у створення матеріально-технічної бази комунізму породило нові, вищі форми соціалістичного змагання. Робітники Одещини активно включились у рух за комуністичну працю. Серед перших були бригада ковалів заводу ім. Січневого повстання, очолювана комуністом, депутатом Верховної Ради СРСР Д. Овсянніковим, комсомольсько-молодіжна бригада П. Романова на Ізмаїльському судноремонтному заводі, бригада 3. Андрєєвої на Балтській швейній фабриці.
Розгортаючи змагання за здійснення планів семирічки, заводські й фабричні колективи під керівництвом партійних організацій спрямовували свої зусилля на дальше вдосконалення технології виробництва. Тільки за 1960 рік на підприємствах області було встановлено 220 нових автоматів і спеціальних агрегатних верстатів; стала до ладу 151 лінія потокового виробництва, в т. ч. 18 з автоматичним циклом роботи.
З новою силою розгорнувся рух за комуністичну працю в третьому році семирічки, під час підготовки до XXII з’їзду КПРС. Ширився він і в подальші роки. В 1963 році на Одещині цим рухом було охоплено 240 тис. робітників і службовців, 3195 бригад, виробничих дільниць і цехів та 756 підприємств. На той час почесне звання ударника комуністичної праці здобули близько 40 тис. передовиків виробництва, право називатися колективами комуністичної праці завоювали близько 7 тис. бригад, 927 цехів, 94 промислових підприємства, пароплавів і теплоходів. Першим в області підприємством комуністичної праці стала Одеська швейна фабрика ім. Воровського.
Дедалі ширше впроваджувались у виробництво механізація й автоматизація. За 1959—1964 рр. була здійснена комплексна механізація на 19 підприємствах і в 130 цехах, впроваджено 660 потокових ліній.
У роки семирічки було здійснено ряд заходів по спеціалізації й кооперуванню в промисловості. На ряді підприємств було звужено номенклатуру виробів з тим, щоб кожне з них спеціалізувати на масовому випуску певних видів, а то й одного виду продукції. Всього було створено 25 спеціалізованих підприємств.
Значно розширились масштаби китобійного промислу. У 1959 році з Одеси вийшла в свій перший антарктичний рейс нова китобійна флотилія «Советская Украина». Незабаром обидві флотилії — «Слава» і «Советская Украина» були об’єднані й підпорядковані одному управлінню. В 1966 році цьому управлінню передали також ряд океанських риболовних суден і реорганізували його в Управління китобійного й океанського риболовного флоту.
Семирічний план промисловості Одещина виконала достроково, на початку листопада 1965 року. Обсяг виробництва валової продукції в усіх галузях зріс на 68 проц., зокрема, по машинобудуванню в 2,1 раза. Вартість основних виробничих фондів збільшилася вдвоє. У два рази зросла й енергоозброєність промисловості. Продуктивність праці підвищилась на 29—30 процентів. За роки семирічки машинобудівні підприємства області створили 746 сучасних зразків машин і устаткування. Чимало з них своєю якістю не поступалися перед кращими світовими зразками. Верстати з програмованим управлінням, зроблені на заводі ім. Кірова, дістали визнання не лише на підприємствах нашої країни, а й за її межами. Вони експортуються до 44 країн. На численних міжнародних виставках, де вони експонуються, їх достоїнство відзначено 80 золотими, срібними і бронзовими медалями. Підйомні крани з маркою «Січневець» своєю якістю перевершили аналогічні іноземні машини. Виліт стріли (а це дуже важливий показник) у крана К-255 становить 4,5 метра, тимчасом як у американських кранів «Лайма» він дорівнює 3,6.
Одним з важливих підсумків семирічки на Одещині є те, що промисловість тут швидко розвивалась не тільки в обласному центрі, айв інших містах області. Значним промисловим центром став Ізмаїл. Судноремонтний завод, створений на базі старих майстерень, збагатився сучасним устаткуванням і став одним з передових підприємств Міністерства морського флоту СРСР. За роки семирічки тут виріс оснащений за останнім словом техніки целюлозний комбінат, який працює на місцевій сировині. Потужність його першої черги становить 25 тис. тонн целюлози на рік. На консервному заводі став до ладу новий автоматизований томатний цех, споруджено великий холодильник, внаслідок чого виробнича потужність підприємства збільшилась майже в 20 разів. В останньому році семирічки комбінат випустив понад 90 млн. банок овочевих консервів. У Балті внаслідок концентрації і реконструкції швейного виробництва створено велику швейну фабрику, колектив якої налічує понад тисячу чоловік. За роки семирічки тут реконструйовано меблевий комбінат та інші підприємства. В Котовську створено великий комплексно механізований цукровий завод, спроможний переробити 25 тис. цнт буряків за добу, стали до ладу завод залізобетонних виробів, деревообробний комбінат. Споруджено нові підприємства та реконструйовано старі в Білгороді-Дністровському, Кодимі, Ананьєві.
Але в роботі промисловості області в той час мали місце й істотні недоліки. Деякі підприємства випускали продукцію низької якості, знизилась фондовіддача. Незважаючи на те, що виробничі фонди за семиріччя збільшились удвоє, фондовіддача знизилась з 3 крб. у 1958 році до 2 крб. 58 коп. у 1965 році. Це пояснювалось незадовільним використанням виробничих потужностей та порушенням принципу матеріальної зацікавленості.
Для ліквідації цих та інших недоліків вирішальне значення мали рішення вересневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС і XXIII з’їзду КПРС, здійснення яких стало великою рушійною силою дальшого піднесення промисловості
В 1966—1967 рр. на Одещині близько 200 заводів і фабрик перейшло на нову систему планування й економічного стимулювання. На цих підприємствах значно збільшився обсяг реалізованої продукції, майже на 25 проц. зросла сума прибутків, а внаслідок застосування передбачених економічною реформою заходів матеріального заохочення помітно підвищилась заробітна плата робітників, інженерів і техніків.
Високими темпами розвивався в ті роки і транспорт. Чорноморський торговельний флот щороку поповнювався новими суднами, збудованими за останнім словом техніки на радянських та іноземних верфях. Тільки за роки семирічки його тоннаж збільшився в 2,5 раза. Дедалі поліпшувалась експлуатація суден. Флот став спроможним не тільки справлятись із перевезенням вантажів, необхідних для нашої країни, і підтримуванням зовнішньоторговельних зв’язків в десятками країн. За останні роки семирічки Чорноморське пароплавство дістало можливість здавати свої судна в оренду іноземним фрахтувальникам і одержувати за це чималі прибутки іноземною валютою.
Значно зріс пасажирський флот. В останній рік семирічки суднами Чорноморського пароплавства було перевезено 23 млн. пасажирів. Чорноморські експреси підтримували регулярне сполучення між Одесою й іншими радянськими портами на Чорному морі, також з Стамбулом, Бейрутом, Венецією, Марселем та іншими іноземними портами.
Вантажооборот Одеського порту в роки семирічки в кілька разів перевищив довоєнний рівень. Але потік вантажів настільки зріс, що виникла потреба спорудити поблизу Одеси ще один морський порт. Такий порт — Іллічівськ — і було збудовано на Сухому Лимані, за 30 км від Одеси. В 1965 році він обробив вантажів на 85 проц. більше, ніж Одеський порт.
Дуже важливою водною магістраллю, яка зв’язує СРСР з рядом країн, став у післявоєнні роки Дунай. Після вигнання фашистських окупантів з українських придунайських земель, у жовтні 1944 року було засновано Дунайське пароплавство з управлінням в Ізмаїлі. Вже через місяць після визволення Ізмаїла відремонтовані 120 суден перевозили зброю і боєприпаси, продовольство для військ 2-го і 3-го Українських фронтів та для югославських партизанів. За післявоєнні роки, а особливо за роки семирічки, радянський торговельний флот на Дунаї поповнився багатьма великотоннажними самохідними суднами, потужними штовхачами-буксирами, пасажирськими теплоходами. У 1967 році близько половини всіх перевезень по Дунаю, басейн якого лежить у межах 10 країн, припадало на радянське пароплавство х.
Загальний вантажооборот російських портів на Дунаї в 1913 році становив 600 тис. тонн. А в 1960 році в самому лише Ізмаїльському порту було оброблено 3195 тис. тонн вантажів. Невелика колись річкова пристань за роки Радянської влади стала першокласним механізованим морським портом. Внаслідок проведених великих днопоглиблювальних робіт, стало можливим швартувати до причалів не тільки річкові, а й морські судна. Причальний фронт значно розширено. Порт оснащено сучасною технікою — портальними, плавучими і гусеничними кранами.
Ще в 1960 році механізація обробки вантажів досягла 99,8 процента. Великим механізованим морським портом став і Ренійський, вантажооборот якого за 20 років (1945—1964) збільшився у 17,5 разів. Докорінно реконструйовано Кілійський порт.
Велике шляхове будівництво розгорнулось у післявоєнний період. Якщо в 1947 році на території Одещини налічувалось тільки 606 км. шляхів з твердим покриттям, то в 1967 році їх було 3844, переважно заасфальтованих. Усі районні центри і більшість населених пунктів з’єднані тепер асфальтовими шляхами з Одесою та великими автомагістралями.
Великий шлях пройшло за післявоєнні роки сільське господарство Одещини.
Зразу ж після вигнання окупантів по всіх селах сходилися селяни і селянки на збори, скликані райкомами партії, міркували, як найшвидше відбудувати колективні господарства, а насамперед обсіятися. Держава надала насіннєву позичку. Колгоспники із своїх убогих запасів, які вдалося уберегти від фашистських мародерів, зносили в артільні комори клунки зерна, щоб поповнити насіннєві фонди.
Основний тягар всіх цих робіт ліг на плечі жінок. І все ж більшість колгоспів і радгоспів Одещини в 1944 році не тільки виконала завдання по поставках сільськогосподарської сировини державі, але і внесла чимало хліба та інших продуктів у фонд оборони країни. У 1945 році посівна площа вже становила близько 70 проц. довоєнної.
По закінченні війни в села повернулись фронтовики, чиї руки знудьгувались за кермом трактора, плугом, сівалкою. В 1946 році посівна площа досягла вже 83,3 проц. довоєнних розмірів. Але внаслідок жорстокої посухи, яка вразила того року південні райони України, врожай у більшості колгоспів був дуже низький. Держава позичила тоді колгоспам Одещини 122 тис. тонн насіння й фуражу. Обласний і міські комітети партії організували в широких масштабах виробничу допомогу сільському господарству робітничих колективів заводів та фабрик. Майже всі промислові підприємства, крім плану по виробництву основної продукції, мали ще й замовлення земельних органів на запасні частини до тракторів і комбайнів, на різні сільськогосподарські знаряддя. Тільки за першу половину 1947 року одеські промислові підприємства виготовили запасні частини для сільськогосподарських машин на суму близько 4,5 млн. карбованців. Через те, що партійні організації на селі були тоді нечисленними, з міст у села області було направлено на постійну роботу близько 3200 комуністів. У 1947 році колгоспи області зібрали непоганий урожай. Було зроблено перші кроки у відновленні громадського тваринництва.
В наступному році врожайність і валовий збір зернових культур були на Одещині вищими, ніж у 1940. Цьому сприяли добрі погодні умови, а ще більшою мірою успіхи, досягнуті в політичному і в організаційно-господарському зміцненні колгоспів. План хлібозаготівель 1948 року область виконала достроково, колгоспи і радгоспи здали державі на мільйон пудів зерна більше, ніж в останній передвоєнний рік. Достроково було виконано і план розвитку громадського тваринництва, кількість великої рогатої худоби перевищила довоєнний рівень на 19 тис. голів.
Якщо після імперіалістичної та громадянської воєн Одещині потрібно було 9 років (1920— 1928), щоб досягти досить низького передвоєнного рівня сільськогосподарського виробництва, то після Великої Вітчизняної війни всього за 4 роки (1945—1948) колгоспи області досягли й перевершили порівняно високий рівень 1940 року. В цьому виявились міць соціалістичної індустрії, переваги колгоспного ладу, сила дружби народів нашої країни, плоди велетенської роботи партії по перевихованню трудівників села в комуністичному дусі.
Багато передовиків сільського господарства домоглись рекордних урожаїв, і в селах Одещини з’явились перші Герої Соціалістичної Праці. Сільськогосподарська артіль ім. Будьонного Березівського району зібрала в 1948 році небувалий, як на той час, урожай озимої пшениці —пересічно по 27 цнт з га. За це були удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці голова колгоспу М. О. Посмітний, бригадири П. Ведута, І. Черняк, ланкові С. Березовська, Н. Бойченко, Є. Ведута, О. Г. Козіна і С. Стоянова, механізатори МТС ім. Шевченка, які обслуговували цей колгосп, І. Внученко, М. Димов та І. Путенцов. Сорок три колгоспники і колгоспниці були нагороджені орденами і медалями СРСР.
Колгосп ім. Карла Маркса, що під Одесою, виростив у 1948 році по 127 цнт винограду з гектара. За ці успіхи звання Героя Соціалістичної Праці було присвоєно голові артілі М. П. Григор’єву, бригадиру Я. Т. Тарабаненку, ланковим М. Л. Варцун, Г. С. Риценко, 3. М. Соколовій, Г. Г. Шехтер.
У Котовському районі одна з ланок колгоспу ім. Горького одержала в 1949 році по 69,9 цнт зерна кукурудзи з гектара, і всій країні стало відоме ім’я нового Героя Соціалістичної Праці ланкового Є. В. Блажевського. Через рік Котовський район прославився високими врожаями цукрових буряків (381 цнт з гектара) і озимої пшениці (понад 20 цнт на круг). Тоді звання Героя Соціалістичної Праці було присвоєно великій групі хліборобів — механізаторів, спеціалістів сільського господарства, керівних партійних і радянських працівників району, орденами і медалями були нагороджені сотні колгоспників і колгоспниць району. Високими урядовими нагородами була відзначена самовіддана праця багатьох трудівників сільського господарства і в інших районах області.
Після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС було здійснено ряд важливих заходів для піднесення сільського господарства. Розміри обов’язкових поставок були дещо зменшені, а закупочні ціни на деякі сільськогосподарські продукти підвищені. Для матеріального заохочення людей в колгоспах почали видавати щомісячні грошові аванси, запроваджувати додаткову оплату за перевиконання планових завдань. Держава збільшила асигнування на сільське господарство. В МТС, радгоспи та колгоспи почало надходити набагато більше тракторів і машин. Тільки за 1954 і 1955 рр. область одержала 1900 тракторів, 1902 зернові і бурякозбиральні комбайни, також понад 4 тисячі інших машин.
Обласна партійна організація приділяла велику увагу зміцненню тих колгоспів, які відставали в своєму розвитку від інших. Це питання набуло особливої ваги після змін у територіальних межах області.