Післявоєнне відновлення Одеси
Жахливу картину являло собою місто в квітні 1944 року. Відступаючи під ударами Червоної Армії, ворог висадив у повітря провідні заводи Одеси — ім. Січневого повстання, ім. Жовтневої революції, ім. Дзержинського, судноремонтний № 1, м’ясокомбінат, суконну та джутову фабрики. Лежав у руїнах морський порт, в купи руїн були перетворені десятки кварталів житлових будинків. В місті не було води, світла, не працював міський транспорт.
На загальноміському мітингу з нагоди визволення трудящі Одеси висловили безмежну подяку Центральному Комітету Комуністичної партії, Радянському урядові і воїнам-визволителям за своє визволення. Водночас вони поклялись віддати всі сили священній справі остаточного розгрому ненависного ворога.
Жителі Одеси свято виконали цю клятву. Трудовий порив охопив усіх одеситів. З руїн і попелу піднімали вони порт, промислові підприємства, електростанцію, міський транспорт, житлові будинки, заклади культури і охорони здоров’я. Поряд з відбудовними роботами трудящі міста подавали велику допомогу фронтові. Вони ремонтували бойову техніку, внесли в фонд оборони 8,5 млн. карбованців.
Разом з усією країною трудящі Одеси відзначали в травні 1945 року велику Перемогу. Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили патріотичний подвиг одеситів у роки Великої Вітчизняної війни. 15 воїнів Радянської Армії і партизанів удостоєно звання Героя Радянського Союзу, понад 2 тис. чоловік нагороджено орденами. Усі захисники міста одержали медаль «За оборону Одеси».
Загальнонародним визнанням заслуг трудящих Одеси у Великій Вітчизняній війні є присвоєння місту найменування міста-героя. За видатні заслуги перед Радянською Батьківщиною, мужність і героїзм, виявлені трудящими Одеси в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, і на ознаменування перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941—45 рр. місту-герою Одесі рішенням Уряду була вручена найвища нагорода Радянської держави — орден Леніна і медаль «Золота Зірка». У привітанні ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР і Ради Міністрів Союзу РСР трудящим Одеси з нагоди 20-річчя визволення міста від фашистських загарбників відзначалось, що подвиг воїнів Радянської Армії і Чорноморського флоту, народних ополченців, партизанів, які обороняли і визволили місто, назавжди залишиться в пам’яті радянського народу.
Здавалось, потрібні будуть роки, десятиріччя, щоб вдихнути життя в мертві заводи і фабрики, транспорт, комунальне господарство.
Але ентузіазм трудівників Одеси, керованих міською партійною організацією, безкорислива допомога всіх братніх народів Радянського Союзу швидко дали відчутні наслідки.
Щодня з Москви і Ленінграда, Сибіру і Уралу, з республік Середньої Азії та Закавказзя йшли залізничні ешелони з промисловим устаткуванням, будівельними матеріалами, сільськогосподарським знаряддям, насінням, худобою.
Не знаючи втоми, по-фронтовому трудились тисячі одеситів. У першу чергу відбудовували промисловість — на її продукцію чекав фронт.
Одним з перших почав давати продукцію кранобудівний завод ім. Січневого повстання. Ворог повністю зруйнував це підприємство, знищивши 94 проц. виробничих потужностей. Та вже в травні 1944 року в цехах, очищених від битого скла, каменю, розпочався ремонт паровозів і вагонів.
Фашисти зруйнували енергетичне господарство. Зусиллями групи січнівців — механіка В. Бобровського, машиніста С. Горєліка, електромонтера К. Мединського, інженера В. Хижнякова — спочатку пустили в дію дизель, а до нового 1945 року — заводську електростанцію.
Так само працювали й судноремонтники Одеси. На місці спаленого заводу за короткий час виникло фактично нове підприємство — судноремонтний завод № 1. Уже в перші дні квітня 1944 року сюди почав надходити метал з Магнітогорського металургійного комбінату, устаткування з Азербайджану. За почином заводських комуністів, які стали ініціаторами загальноміського змагання за якнайшвидшу відбудову народного господарства і ліквідацію наслідків ворожого хазяйнування, весь колектив став на ударну фронтову вахту. Незабаром біля заводських причалів почали швартуватись перші судна для ремонту. І знову, як у довоєнний час, судноремонтники здійснювали капітальний ремонт кораблів різного призначення. Колектив заводу в 1944 році завоював перше місце у всесоюзному соціалістичному змаганні і удостоївся перехідного Червоного прапора ВЦРПС та Наркомату морського флоту.
В морському порту були зруйновані всі причали, плавучі засоби, складські приміщення, заміновано фарватер, усі пакгаузи, спалено механізовані амбари. Загальна сума збитків становила 218 млн. карбованців. Окупанти похвалялись, що вивели з ладу порт на десятиліття. Але портовики на чолі з капітаном порту комуністом В. Ковалем своєю героїчною працею зробили майже неможливе. Вони працювали по дві-три зміни, а іноді й по кілька днів не виходили з порту. Особливо відзначились бригади О. Мойсєєнка, Ф. Чорного, Ф. Бреденка, М. Маклакової, М. Пантелеймонова, К. Шулешова та інших. Уже 7 жовтня 1944 року портовики прийняли 3 перші судна Чорноморського торговельного флоту. Визначною подією для колективу порту став день 11 квітня 1945 року, коли протягом однієї доби було оброблено понад 3 тис. тонн вантажів.
Наприкінці 1944 року до ладу стали 200 зруйнованих підприємств, міський водогін, пішов трамвай. Першого травня в місто прийшов перший поїзд Київ—Одеса. Так одесити самовідданою працею на відбудові міста після визволення примножили героїзм і самопожертву при його обороні.
В березні 1946 року трудящі міста приступили до виконання IV п’ятирічки, за роки якої вони мали досягти довоєнного рівня розвитку економіки і значно його перевищити. Перший рік п’ятирічки приніс добрі результати. Приріст машинобудівної продукції порівняно з 1945 роком становив 200,5 проц., харчової — 175, легкої і місцевої — 240 проц. З ініціативи трудящих Одеси між містами-героями почалось змагання за економію сировини і матеріалів, за випуск продукції високої якості.
Зростали й міцніли зв’язки трудівників Одеси з жителями міст-героїв. За почином одеситів між ними розпочалась трудова перекличка. В листах дружби, що ними обмінювались ленінградці і одесити, сталінградці і севастопольці, яскраво виявлявся радянський патріотизм, незламна дружба народів.
Сотні бригад промислових підприємств Одеси розгорнули масове соціалістичне змагання. На всю республіку пролунав почин токаря заводу радіально-свердлильних верстатів комуніста Г. С. Нежевенка, який, досконало оволодівши верстатом, перейшов на швидкісні методи різання металу і за перших два роки п’ятирічки виконав 17 річних норм. Він поклав початок масовому впровадженню швидкісного різання металу на Україні. Великих успіхів у праці досягли розточувальник І. В. Постарнакевич і фрезерувальник Т. Н. Коротков (завод ім. Кірова), токар Й. Ф. Будулак (завод «Червона гвардія»), стернярка Д. М. Ващук (завод ім. Жовтневої революції) та багато інших.
У роки першої післявоєнної п’ятирічки трудівники Одеси повністю закінчили відбудовні роботи і зробили крок уперед но шляху дальшого розвитку промислового виробництва. Поряд з відбудовою та реконструкцією старих підприємств виникли нові великі заводи: автоскладальний, «Поліграфмаш», фрезерних верстатів ім. Кірова, консервносоковий, вітамінний. Відбувався процес якісних змін у промисловості. За роки п’ятирічки Одеса стала одним з центрів вітчизняного машино- і верстатобудування. Тут почали виробляти відомі в країні і далеко за її межами координатно-розточувальні, радіально-свердлильні верстати, крани на пневмоколісному ходу, електровагонваги для металургійної промисловості тощо.
Однією з провідних галузей в Одесі стала також хімічна промисловість. Збільшили обсяг продукції нафтопереробний, суперфосфатний та лакофарбовий заводи.
Післявоєнна п’ятирічка стала другим народженням Чорноморського пароплавства, тоннаж якого за роки війни зменшився втричі. Флот поповнювався суднами найновішої конструкції, почала зростати і вдосконалюватись судноремонтна база. З’явились нові міжнародні лінії, які брали свій початок в Одесі і йшли в країни народної демократії, в Індію, Бірму, Цейлон.
На кінець першої післявоєнної п’ятирічки промисловість Одеси перевищила довоєнний рівень. Понад 50 підприємств міста достроково завершили п’ятирічний план.
Трудящі міста доклали багато зусиль, щоб відродити колишню славу Одеси як одного з найбільших культурно-наукових центрів країни і всесоюзної здравниці. Уже 1944 року в місті почали працювати сім вищих учбових закладів. Повернулись з евакуації і відновили наукову діяльність колективи інститутів очних хвороб ім. академіка Філатова та селекційно-генетичного.
Справжнім святом для трудівників міста стало відкриття 28 травня 1944 року сезону в улюбленому театрі — Одеському державному академічному театрі опери та балету. 23 вересня п’єсою О. Корнійчука «Партизани в степах України» розпочав свій перший післявоєнний сезон один з найстаріших театрів республіки — Одеський драматичний театр ім. Жовтневої революції.
З великим піднесенням приступили трудівники Одеси до реалізації 5-го п’ятирічного плану, за яким передбачалось піднести рівень промислового виробництва на 70 проц., у т. ч. рівень виробництва засобів виробництва на 80 проц., освоїти 300 нових видів верстатів, пресів, машин та іншого устаткування, збільшити виробництво металорізних верстатів майже вдвічі, сільськогосподарських машин — у півтора раза тощо.
На новому технічному рівні переозброювалась промисловість. Стали до ладу нові заводи: автогенного машинобудування, кабельний тощо. На кінець п’ятирічки обсяг промислового виробництва Одеси зріс в два рази. 106 підприємств державної і кооперативної промисловості достроково виконали п’ятирічку і були занесені на обласну Дошку пошани. Серед них — завод фрезерних верстатів ім. Кірова, радіально-свердлильних верстатів, сталевих і прядив’яних канатів, «Кінап», сталепрокатний їм. Дзержинського. Значних успіхів добилось Чорноморське пароплавство.
За перше післявоєнне десятиліття в Одесі було відбудовано і споруджено понад 850 тис. кв. метрів житлової площі.
На кінець п’ятирічки в Одесі працювало 50 стаціонарних лікувальних закладів, понад 100 дитячих ясел, стали до ладу 72 санаторії та будинки відпочинку.
Після XX з’їзду КПРС творча ініціатива мас набула нового розмаху. Мало хто в місті раніше знав ім’я фрезерувальника заводу ім. Січневого повстання Г. М. Дубчака. Натхнений рішеннями з’їзду, комуніст за прикладом ленінградців став ініціатором нового патріотичного почину — складання особистого плану вдосконалення оброблюваних деталей і впровадження передових методів на своєму робочому місці. Вже через місяць, завдяки виконанню особистого плану, Дубчак подвоїв випуск продукції. Невдовзі в механічному цеху, де працював передовий робітник, з’явилась дошка з написом: «Послідовники почину фрезерувальника Дубчака». Досвід новатора і його послідовників було впроваджено на багатьох підприємствах міста.
Важливою віхою на шляху створення матеріально-технічної бази комунізму став семирічний план розвитку народного господарства. Разом з усім радянським народом трудівники Одеси енергійно взялись за здійснення планів семирічки. Виняткова роль в цьому належала змаганню за комуністичне ставлення до праці, що розгорнулося в країні за почином робітників депо Москва-Сортувальна в листопаді 1958 року. Першою в це змагання включилась бригада ковалів заводу ім. Січневого повстання на чолі з депутатом Верховної Ради СРСР Д. В. Овсянниковим. Їй наслідували молодіжна бригада токарів заводу їм. Жовтневої революції В. Бронюка, джутівці бригади А. Трушковського, взуттєвики бригади В. Албеско. 12 грудня 1958 року в Одесі відбувся перший зліт членів бригад, що змагались за звання комуністичних. Учасники зльоту вирішили працювати високопродуктивно, впроваджувати нову техніку і технологію, підвищувати виробничу кваліфікацію, бути прикладом для інших у побуті, ставленні до громадського обов’язку. Вони закликали всіх трудівників міста-героя включитись у новий рух. У відповідь на це звернення вже на початку 1959 року в лави тих, хто змагався за звання колективів і ударників комуністичної праці, стало близько 10 тис. трудівників міста.
Семирічка покликала до життя нові резерви зростання промислового виробництва. Особливо великих успіхів добились верстатобудівники. В перших лавах технічного прогресу йшли трудівники заводу фрезерних верстатів ім. Кірова. На цьому молодому підприємстві виготовлено кращі в світі верстати з програмованим управлінням. Один з них удостоївся золотої медалі на Всесвітній виставці в Брюсселі.
Промислові вироби з маркою «Зроблено в Одесі» не раз експонувались на радянських і зарубіжних виставках. Велику золоту медаль Виставки досягнень народного господарства одержав дизельний пневмоколісний 16-тонний кран заводу ім. Січневого повстання, дипломи першого ступеня — алмазно-розточувальний верстат, нові плуги тощо.
За рівнем механізації Одеський порт вийшов на одно з перших місць у країні. Від його причалів у шістдесят країн світу йшли судна під радянським прапором. У роки семирічки в Одеському порту вперше почали обробляти судна за методом залізничний вагон — трюм. Творцями цього методу стали механізатори 0. Данилов, М. Чурбакова, В. Турленко. Однак, дальше зростання товарообороту і вантажних операцій гальмували низькі виробничі потужності порту. Тому за рішенням уряду на Сухому Лимані, поблизу селища Іллічівська, восени 1957 року розпочалося будівництво нового порту. Одеський обком і міськком партії, парт-організація Одеського порту, радянські органи направили сюди найкращих спеціалістів, серед яких було багато комуністів і комсомольців, могутню техніку, будівельні матеріали. За короткий строк з дна лиману було піднято й вивезено 2 млн. кубометрів грунту. У 1958 році в новому порту, який названо Іллічівськом, засяяв вогонь маяка. 5 серпня тут кинуло якір перше судно—теплохід «Україна». А вже 1960 року Іллічівський порт за обсягом обробки вантажів випередив свого старшого співбрата. Коли в 1961 році сюди прибув з Кронштадта унікальний плавучий док, що здійснив небувалий у світовій практиці перехід з Балтики до Чорного моря, Іллічівськ став великою базою для ремонту суден. Він є також базою антарктичного китобійного і краболовецького флоту. Через Іллічівськ Радянський Союз підтримує торговельні зв’язки з 38 країнами світу.
В поточній п’ятирічці реконструюється Одеський морський порт. Від його причалів беруть початок 69 транспортних морських ліній до 92-х країн світу. В 1966 році Одеський Норт нагороджено орденом Леніна. Великою подією для жителів Одеси та її численних гостей стало відкриття в 1968 році Одеського морського вокзалу, збудованого з скла й бетону. Це найкраща споруда подібного типу в країні.
Великого розвитку в семирічці набуло Чорноморське пароплавство. Кожні 12—15 днів до ладу ставало нове суховантажне чи нафтоналивне судно. На флоті виросли нові кадри. За почином екіпажа танкера «Свердловськ» розгорнулось басейнове змагання за комуністичну працю. Колектив цього судна першим на Чорному морі став комуністичним.
Радянські моряки гідно несуть прапор країни Рад в океанах і морях світу. Зарубіжна преса не раз повідомляла про мужність і відвагу радянських моряків, які, нехтуючи смертю, подавали допомогу іноземним морякам. У 1954 році світ облетіла звістка про мужність і патріотизм радянських моряків з танкера «Туапсе». Судно по-піратськи захопили чанкайшісти, його екіпаж 13 місяців перебував в нелюдських умовах. Але моряки вистояли у боротьбі з підступним ворогом.
За виняткову мужність, самовіддану працю в серпні 1960 року групу чорноморців удостоєно високих урядових нагород. Героєм Соціалістичної Праці став капітан дизельелектрохода «Росія» Д. І. Сорока, у роки війни командир теплохода «Тбілісі». Орден Леніна і медаль «Золота Зірка» одержала капітан Н. М. Кісса, жінка з сім’ї потомствених моряків, яка в роки Великої Вітчизняної війни, будучи штурманом теплохода «Анатолій Серов», зробила не один рейс в обложену Одесу.
Звання Героя Соціалістичної Праці удостоїлась і група моряків-китобоїв із флотилії «Слава», яка вийшла в перший рейс у Антарктику восени 1946 року, а 28 січня 1947 року загарпунила першого кита. Китобійна флотилія «Советская Украина», збудована на Миколаївському суднобудівному заводі, вийшовши в перший промисловий рейс восени 1959 року, стала передовим підприємством по вилову океанських велетнів і завоювала звання колективу комуністичної праці. За подвиги в праці гарпунери Г. Панов, П. Пургін, О. Золотов, В. Тупиков нагороджені орденами Леніна і медаллю «Золота Зірка». Велику групу китобоїв нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
В цілому обсяг виробництва за 1959—1965 рр. збільшився на 75 проц., більше як на 30 проц. зросла продуктивність праці. Стали до ладу 35 нових заводів, у т. ч. шиноремонтний, цементний, молочний. Почали діяти 24 комплексно-механізованих підприємства і 72 цехи. За сім років було освоєно виробництво майже 700 нових зразків машин, верстатів і приладів.
Жовтневий (1964 р.) і вересневий (1965 р.) Пленуми ЦК КПРС допомогли трудівникам Одеси поставити на наукові рейки економіку, по-справжньому розв’язати творчу активність мас. Саме в цей час за ініціативою передових робітників у місті ширились нові починання. Краща свердлувальниця заводу ім. Січневого повстання В. Дєдова виступила ініціатором руху: «Поруч з тобою не повинно бути відстаючих». Її приклад наслідували десятки бригад комуністичної праці. Група новаторів Одеси, серед них Д. Овсянников, В. Дєдова, М. Бусько, Г. Нежевенко, О. Данилов та інші, звернулись через газету «Знамя коммунизма» з пропозицією відкрити народний рахунок комуністичних справ. На підприємствах міста широко розгорнулось змагання за чорноморський процент — економію кожної хвилини робочого часу, кожного кілограма і метра сировини, кожної копійки державних грошей.