Рені, Ренійський район, Одеська область (продовження)
У 1925 році в зв’язку з засухою в Південній Бессарабії становище трудящих було особливо тяжким. З кожним роком зменшувалася завантаженість ренійського порту, бо більшість товарів направлялась тепер в румунські порти Галац та Браїлу. Так, в 1929 роців в Рені побувало всього 65 торгових суден, в той же час Галац відвідало 503 судна. В 1933 році в Рені налічувалось 1,1 тис. безробітних. В порту працювало близько 1000 робітників, але роботи вистачало на 2—3 години в тиждень. Заробітна плата вантажника дорівнювала 7 леям в день, а 1 кг хліба коштував 10 лей. Восени 1935 року в порт не прибуло жодне судно. Голод охопив всю Бессарабію. Середній заробіток робітника становив 5 лей на день. Робітники на лісопильному заводі Попеску працювали по 12 годин на добу.
Румунський уряд закрив у місті російські школи, заборонив російські і українські газети.
У 1935 році Рені, в минулому один з найважливіших портів на Дунаї, називали «вимираючим містом». Серед приватних підприємців катастрофічно росло число банкротств. Закривались майстерні, торговельні фірми, контори. Відсутність роботи в порту позбавила заробітку більшість жителів міста; багато з них просто вмирало з голоду. Школи з початком учбового року пустували.
Населення міста не припиняло боротьби за возз’єднання Рені з Радянською країною. В серпні 1918 року залізничники Рені брали активну участь у загальному страйку протесту залізничників Бессарабії проти румунської інтервенції. В квітні 1919 року на території Бессарабії виникли революційні комітети, повсюдно діяли партизанські загони. Все це свідчило про те, що своєю батьківщиною трудящі вважали Радянську країну.
В умовах жорстокого переслідування з боку румунської поліції існувала й діяла Ренійська комуністична організація. Численні арешти її членів, проведені поліцією в червні 1919 року, не зачепили основного її ядра. Три делегати від Ренійського волосного комітету брали участь у роботі 2 Бессарабської партійної конференції, яка нелегально зібралася в Кишиневі 7 липня 1919 року. В листопаді 1920 року під керівництвом міської партійної організації в Рені відбувся страйк візників порту та робітників залізничної станції. Ренійська комуністична організація проводила постійну роботу серед населення, зокрема розповсюджувала листівки з закликами до боротьби проти окупантів.
В квітні 1924 року партійний комітет вжив заходів щодо організації серед комсомольців і молоді призовного віку т. зв. товариства рекрутів, члени якого мали провадити агітаційну і підривну роботу в румунській буржуазній армії на випадок її нападу на Радянський Союз.
В серпні 1924 року Південно-Бессарабський партійний комітет дав розпорядження Ренійському комітету збирати відомості про місця розташування румунських військових та жандармських частин і їх озброєння. Одночасно в Рені було надіслано зброю і вибухові речовини.
Активна підпільна діяльність Ренійської комуністичної організації привертала постійну увагу румунської поліції і жандармерії. Особливе напруження склалося в порту, через який здійснювалися контакти бессарабських комуністів з румунськими. 30 квітня 1930 року ренійська поліція одержала телеграфний наказ про негайне проведення облав у корчмах, ресторанах, мебльованих кімнатах, щоб затримати підозрілих та іногородніх, а також обшукати квартири комуністів з метою виявлення листівок і літератури, підготовлених до дня 1 Травня. Все ж листівки були розповсюджені — і в місті, і на його околицях. В них робітники і селяни закликались до участі у Першотравневі!! демонстрації.
В травні того ж року поліції за допомогою провокаторів вдалося виявити і заарештувати 14 членів Ренійської партійної організації. В листопаді відбувся судовий процес чотирнадцяти. Румунський суд обвинувачував підсудних насамперед в тому, що вони належали до комуністичної партії. За речові докази правили шапірограф з відбитками листівок, примірники газет «Правда», «Красный Юг» (орган повітового комітету партії), журн. «Класова боротьба» («Лупта де класе» — теоретичний і політичний орган Румунської компартії), програма Комінтерну та інше. Під час оголошення вироку підсудні виголошували — «Геть суд!», за що строк ув’язнення був збільшений ще на один рік.
Арешти не припинили роботу партійної організації, яка швидко поновила свій склад і знову керувала страйками і демонстраціями. Вже 1 серпня 1930 року в місті страйкували вантажники порту, вимагаючи підвищення заробітної плати. Настійливість і організованість страйкарів примусили торговців задовольнити їх вимогу.
Пожвавилась робота комсомольської організації. В листопаді 1931 року поліція доносила, що Ренійська комсомольська організація посилила антидержавну пропаганду і агітацію, скориставшись фінансовою кризою, падінням риночних цін на сільськогосподарські продукти та негативною в країні кон’юнктурою, створеною застосуванням сили під час збирання податків.
Постійною формою роботи партійної і комсомольської організацій серед населення стало розповсюдження листівок. Напередодні 1 Травня 1932 року в місті було знайдено багато комуністичних листівок, а на одній з околиць майорів червоний прапор з комуністичними гаслами. В січні 1933 року вже в самому місті з’явився червоний прапор з закликом до визволення Бессарабії.
В листівках партійна організація Рені викривала експлуататорську суть політики буржуазії і поміщиків, закликала до рішучої боротьби за поліпшення свого матеріального становища, підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня. В одному із звернень до робітників ренійського порту партійна організація рекомендувала створити комітети дії, які б постійно вирішували всі справи з адміністрацією. Дуже швидко робітники ренійського та інших дунайських портів відгукнулися на цей заклик. Газета «Красный Юг» сповіщала, що в ренійському порту створена організація єдиного фронту, яка вимагатиме постійного поліпшення умов праці, звітності дирекції на загальних зборах робітників та визначатиме своїх представників для участі в керівництві підприємством. Так робітничий клас Рені намагався хоч частково здійснювати контроль над виробництвом.
Викриваючи імперіалістичний характер політики румунського буржуазного уряду, партія закликала до боротьби за возз’єднання Бессарабії з Радянським Союзом. Незадоволення мас владою румунської буржуазії, прагнення до возз’єднання з Радянським Союзом проявлялися з кожним роком в рішучішій формі. В березні 1935 року воно вилилось в збройний опір населення Рені примусовому стягненню податків. Поліції не вдалося навіть арештувати керівників цього виступу — їх надійно переховували жителі міста. Повітовій поліції довелось знову давати суворі вказівки щодо забезпечення охорони порядку в місті, особливо в передтравневі дні. Влітку 1936 року поліція знову констатувала, що серед робітників міста надзвичайно посилились комуністичні настрої, а портовики вже не криючись звертаються один до одного зі словом «товариш». Перед травневими святами 1937 року поліція змушена була звернутися до командування військового гарнізону з проханням виділити солдат для охорони порядку в місті на період з 25 квітня по 3 травня. Але надія на армію на цей час не могла справдитись. Комуністична партія дедалі поширювала свій вплив на солдатські маси, незважаючи на жорстокі вироки військового трибуналу, до якого вже були віддані члени підпільної комуністичної організації 21-ї піхотної дивізії.
Трудящі Рені ніколи не визнавали розбійницького загарбання свого міста румунськими імперіалістами і протягом довгих років окупації сподівалися на повернення його до складу Радянської держави. Звістка про вступ 28 червня 1940 року частин Червоної Армії на територію Бессарабії швидко дійшла до придунайської землі. А слідом за тим 29 червня передові загони радянських збройних сил вийшли вже на ріку Прут в районах міст Рені, Кагулу, Унгенів, перетявши шлях румунам, по якому вони намагалися вивезти награбоване в Бессарабії майно.
Населення Рені хлібом-сіллю зустрічало Червону Армію, прихід якої означав кінець тяжкого ярма румунської неволі. 4 липня в Рені відбувся урочистий мітинг, присвячений цій знаменній події. В місті були створені органи Радянської влади — Рада депутатів трудящих та виконавчий комітет, що розгорнули діяльність по соціалістичній перебудові всього життя. Рені стало районним центром Ізмаїльської області Української Радянської Соціалістичної Республіки. В перші ж дні після визволення міста радянські профспілки запровадили на приватних промислових підприємствах робітничий контроль в особі тимчасових робітничих комітетів. Радянські органи з допомогою громадських організацій розпочали боротьбу з залишками капіталістичної спадщини — спекуляцією і хабарництвом.
У серпні 1940 року було націоналізовано банки, промислові та торговельні підприємства. Органи Радянської влади провели ряд заходів по ліквідації безробіття. В місті вводилися в дію підприємства, які були залишені власниками, здійснювалася їх реконструкція на базі нової техніки.
Поряд з економічними перетвореннями здійснювалися і заходи в галузі охорони здоров’я трудящих та культурного будівництва. В місті відкрито нову лікарню, фельдшерські пункти, амбулаторії, жіночі і дитячі консультації. Медичні працівники приступили до ліквідації пошесних хвороб.
У місті відкрито дві середні школи з рідною мовою навчання. Вживалися заходи по ліквідації неписьменності серед дорослого населення.
За короткий час соціалістичний лад міцно ввійшов у всі сторони соціального, економічного і культурного життя, все в більшій мірі розкриваючи перед трудящими світлі перспективи майбутнього. Але віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз знову відірвав населення Рені від соціалістичної Батьківщини.
О четвертій годині 22 червня 1941 року місто було несподівано обстріляно фашистськими військами. З цієї години в районі Рені на протязі майже місяця не припинялися кровопролитні бої частин Червоної Армії і Чорноморського флоту з озвірілими німецько-фашистськими ордами. Велику роль у боротьбі з загарбниками відіграла Дунайська флотилія, що входила до складу Чорноморського флоту. Ренійська група цієї флотилії (монітори «Железняков», «Жемчужний» та «Ростовцев», 4 бронекатери та 2 катери-тральщики) у взаємодії з наземними батареями довгий час перешкоджала ворогові форсувати Дунай на дільниці Ісакча—Стара Кілія та вторгненню румунських кораблів з Тулчинського гирла в Дунай. 24 червня 1941 року 5 моніторів румунської річкової дивізії зробили спробу прорватися з Галацу в Рені. їм навперейми вийшли монітори й бронекатери Ренійської групи й примусили ворога відступити. 27 червня Ренійська група Дунайської флотилії зірвала спробу ворога форсувати річку Прут на сторожових катерах. Після цього противник зосередив на правому березі Дунаю проти Рені значну кількість артилерії і мінометів, що ставило в скрутне становище кораблі Ренійської групи. 29 червня за наказом командування Ренійська група кораблів ввійшла в озеро Кагул, де вогнем своєї артилерії прикривала фланг радянських стрілецьких частин. З виникненням загрози оточення правого флангу наших наземних військ 8 липня командування відвело Ренійську групу кораблів в Ізмаїл, передавши її до складу Ізмаїльської групи Дунайської флотилії.
19 липня 1941 року Рені захопили німецькі і румунські війська. Репресіями та всілякими утисками окупанти намагалися залякати радянських людей і зламати їхню волю до опору. У 1942 році, наприклад, військова адміністрація видала наказ, яким заборонялося місцевому населенню навіть носити радянські головні убори. Але, не дивлячись на встановлення жорстокого окупаційного режиму, ренійська поліція систематично доповідала в Ізмаїл про вороже ставлення населення до «нового порядку». Міська поліція завела сотні особистих справ на жителів Рені: за розповсюдження повідомлень Радянського інформбюро про перемоги Червоної Армії над фашистськими військами, за допомогу радянським військовополоненим, за підозру в комуністичній діяльності та знищенні німецьких солдатів і офіцерів.
Самовіддано боролися проти ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни жителі Рені. За бойові заслуги 553 мешканці міста були нагороджені бойовими орденами і медалями.
26 серпня 1944 року війська 3-го Українського фронту визволили місто. Збитки, заподіяні румунсько-німецькими загарбниками Ренійському району, становили 200 млн. карбованців.
Після визволення міста почалася відбудова зруйнованих підприємств, шкіл, житлових будинків, комунального господарства. Усвідомлюючи важливість безперебійної роботи порту для переможного закінчення війни, робітники брали активну участь у недільниках для ліквідації його перевантаженості. Часто організовувались недільники для впорядкування міста та покращання його санітарного стану. З ініціативи жителів Рені виник патріотичний рух за збирання грошей на відновлення кораблів Дунайської флотилії та на допомогу дітям-сиротам і дітям фронтовиків.
Основна увага приділялася відбудові порту і промислових підприємств. В 1944 році, незважаючи на надзвичайно тяжкі умови військового часу, порт повністю забезпечував перевезення вантажів для наступаючих військ 3-го і 4-го Українських фронтів. Водночас робітники з великим піднесенням трудилися на відбудові зруйнованих портових споруд, залізничних під’їзних шляхів, ремонті, навантаженні і вивантаженні суден.
Робітники і службовці ренійського порту активно включились у змагання з портовиками Ізмаїла і Кілії. У виконанні підвищених зобов’язань у передтравневому змаганні особливо відзначилися 5 бригада вантажників, що виконувала по дві норми, і 6 молодіжна, яка давала 150 проц. норми. Такі стахановці, як X. Манєв, М. Ляпчу, І. Рушульський давали понад дві норми. Щоденні виробничі норми виконували на 150 проц. майже всі старі і досвідчені вантажники. Таких високих виробничих показників портовики домагалися в надзвичайно тяжких умовах: в порту не вистачало не тільки складних підйомних механізмів, а навіть таких необхідних речей, як лопата, носилки, тачка тощо, увесь порт освітлювався лише однією електролампою.
За 8 місяців 1945 року порт прийняв і відправив 227 тис. тонн вантажів, з них 15 тис. нафтопродуктів та багато руди, солі, целюлози, металу, хлібопродуктів, кольорових металів, конопель. Одночасно в порту будувалися закриті і відкриті сховища та інші споруди.
Багато зусиль і коштів вкладено у відбудову і реконструкцію залізничного вузла. Через рік після визволення залізничний вузол був не тільки повністю відбудований, але й працював зі значним перевиконанням норм перевезень вантажів. Залізничне депо, яке ще не мало необхідного устаткування, часто здійснювало складний ремонт паровозів.
Налагоджувалася робота лісо-тарного заводу. В минулому це підприємство забезпечувало тарою риболовецькі колгоспи всієї області та рибозавод. Відступаючи, окупанти пошкодили обладнання, вивезли приводні ремні. Але енергійна праця робітників дала змогу за стислі строки налагодити випуск тари для рибного господарства. Одночасно завод почав ремонтувати машини для риболовецьких колгоспів, а з травня 1945 року — випускати каючки (човни) для промислового лову риби. Колектив підприємства не тільки виконував і перевиконував планові виробничі завдання, але постійно виступав як ініціатор і безпосередній учасник недільників в порту, на залізниці, на впорядкуванні міста, будівництві шкіл, стадіону тощо.
Відновив роботу райпромкомбінат, що об’єднував три швейні майстерні, шевський, кожушний, прядильно-в’язальний цехи, кузню, слюсарні, перукарні, майстерні по виготовленню кошиків та інших предметів широкого вжитку. Почали працювати магазини, їдальні. На початку 1945 року в Рені був зданий в експлуатацію перший відбудований паровий млин. Необхідне устаткування для млина замість вивезеного окупантами було доставлено з різних областей країни.
За період з 1945 і до початку 1948 року міські підприємства були не тільки відбудовані, але й значно розширені і реконструйовані. Ренійський торговельний порт став дедалі більше оснащуватись новим сучасним устаткуванням, в результаті товарооборот його досяг 7 млн. крб. На повну потужність працювали відбудований елеватор, другий млин, рибозавод з коптильним та засолювальним цехами. Промкомбінат збільшив випуск будівельних матеріалів, почали давати продукцію нові його цехи: цех кольорової продукції, що випускав посуд, гончарний цех та інші. Стали до ладу два маслозаводи, цегельно-черепичний завод, дизельна електростанція.
Поступово налагоджувалось міське господарство. Пленум РК КП(б)У, що відбувся в липні 1946 року, намітив заходи но ремонту старого житлового фонду і обговорив план будівництва нових житлових будинків, літнього кінотеатру, міського стадіону, спортивного залу та впорядкування річкового пляжу. В 1950 році прокладено водопровід. У 1952 році на благоустрій міста витрачено 120 тис. крб. Насаджено міські парки й сквери. Тільки в 1952 році прокладено 600 кв. метрів тротуарів, збудовано пішохідні мости.
В 1953—1954 рр. збудовано клуб залізничників, клуб моряків, гуртожиток для робітників порту, в 1955 році — універмаг і 4 спеціалізовані магазини, залізничний вокзал, середню школу, будинок райкому партії, 7 житлових будинків для робітників порту і залізничників; на ремонт старих житлових будинків витрачено 484 тис. карбованців.
З кожним роком збільшувалась мережа підприємств побутового обслуговування населення і харчової промисловості. В райпромкомбінаті стали до ладу столярний, слюсарний та ковальський цехи. В харчокомбінаті збудовано кондитерський цех і хлібозавод. М’ясокомбінат збільшив випуск ковбасних виробів.
Велику увагу міська партійна організація приділяла вихованню населення. Зокрема була налагоджена постійна робота серед жінок: організовані жіночі ради,
делегатські збори, обрані жіночі організатори. З червня 1945 року відбулася перша районна нарада жіночих рад і жіноргів, де обговорювались питання про участь жінок в громадському житті, про ліквідацію неписьменності та дитячої безпритульності, про поліпшення благоустрою міста і боротьбу з антисанітарією в побуті. За рішенням наради при жіночих радах створювалися секції: побутова, санітарна, торговельно-промислова та культурно-освітня. Так, за участю жіночих організацій міста здійснювався постійний контроль за виконанням закону про загальне обов’язкове навчання дітей шкільного віку, перетворювалася в життя постанова Ренійського виконкому депутатів трудящих про додержання в місті санітарного стану, без чого не можна було ефективно боротися з висипним тифом, туберкульозом, трахомою й іншими інфекційними хворобами.
Дедалі більше уваги приділялося культурно-виховній роботі серед населення, особливо серед молоді. Активну діяльність в цьому розгорнула комсомольська організація міста. Поліпшувало роботу районне відділення товариства «Знання». Почали працювати районна бібліотека, клуби, кінотеатр, червоні кутки. В місті працювало 6 загальноосвітніх шкіл, будинок піонерів.
Влітку 1946 року сюди на гастролі прибула трупа Московського театру оперети. Це поклало початок регулярним поїздкам у Рені театральних колективів столиці, обласних та міських театрів.
На піклування партії і уряду про повсякденні потреби радянських людей трудящі міста відповіли самовідданою працею. Так, робітники паровозного депо виконали завдання п’ятирічного плану за 4 роки і 7 місяців, робітники порту — за 4 роки і 10 місяців. Технічний прогрес у виробництві сприяв зародженню нового, вищого типу соціалістичного змагання — змагання за комуністичну працю. В 1958 році на заклик молодих робітників депо Москва-Сортувальна активно відгукнулися і трудящі Рені. Першими в змагання включилися ренійські залізничники і портовики. Бригади ремонтників залізничного депо, очолювані Замфіреску і Надкриничним, змагаючись за звання бригад комуністичної праці, вже в 1958 році скоротили строки профілактичного ремонту паровозів на 3 години; це давало державі 111 крб. економії на кожному паровозі.
В 1959 році за звання колективів комуністичної праці боролися 36 бригад, дільниць і змін. Високе звання бригади комуністичної праці було присвоєно комсомольській паровозній бригаді, очолюваній комуністом П. Шеленіним, звання ударників комуністичної праці — комсомольцям залізничного депо А. Штомпелеву, Н. Штехеру, І. Асаржі та іншим.
Чільне місце в промислово-економічному комплексі Рені, як і раніше, посідав порт. Відбудові і механізації ренійського порту уряд надавав великого значення. Тільки за 5 років (з 1959 по 1963) капіталовкладення в його реконструкцію становили 5537 тис. крб. У 1962 році всі трудомісткі процеси були повністю механізовані. Цілком реконструйовані старі причали та побудовані нові. В 1964 році споруджено новий пасажирський порт.
Ренійський порт став одним з найбільших на Дунаї. На його причалах майорять прапори кораблів Румунії, Болгарії, Угорщини, Югославії, Австрії, країн Середнього Сходу, Індії, Тунісу, ОАР та інших країн світу. Якщо в 1945 році він прийняв 446 суден, то в 1963 — 3947. За 20 років вантажооборот збільшився в 10 разів. Порт зв’язаний залізничними магістралями з усіма країнами Європи. Через нього перепроваджуються: промислове устаткування, верстати, автомашини, взуття, сільськогосподарські машини, електроустаткування, свіжі овочі, завізна руда, вугілля, кокс, з країн Близького і Середнього Сходу — цитрусові, бавовна, каучук тощо.
18 грудня 1966 року жителі Рені урочисто відзначили 150-у річницю свого порту, підвели підсумки його розвитку. За роки семирічки порт повністю реконструювали, збудовано глибоководні морські причали, нові склади, вантажні площадки. Портальні й плавучі крани замінили ручну працю вантажників. У навігацію 1966 року в порту побували судна одинадцяти країн світу, вантажооборот порту — 4 млн. тонн. Порт Рені нині належить до числа десяти найбільших морських портів СРСР. Не раз ренійські портовики були переможцями в соціалістичному змаганні. За третій квартал 1966 року їм присуджено перехідний Червоний прапор Міністерства морського флоту СРСР і ЦК профспілки робітників морського і річкового флоту, а також першу грошову премію.
В ознаменування трудових успіхів на честь 50-річчя Великого Жовтня ренійський порт занесено в Книгу трудової слави Одеського обкому КП України, виконкому обласної Ради депутатів трудящих та обласної Ради профспілок.
Набагато розширився залізничний вузол, який набуває дедалі більшого значення для торговельних зв’язків з країнами Європи. Тут збудовано ще в 1946 році нову наливну станцію, перестановочний пункт, промивну і пропарювальну станцію, встановлено прожекторне освітлення, введено маневровий радіозв’язок та напівавтоматичне блокування, паровози замінено тепловозами. Цілком реконструйовано і оснащено новим устаткуванням залізничне депо. Внаслідок механізації трудомістких робіт вивантаження вагонів прискорилось у 5 разів, а навантаження — в 2 рази.
На всіх підприємствах міста набув великого розмаху рух за комуністичну працю. В 1960 році в порту звання бригад комуністичної праці вже здобули бригада В. Аджема, колектив плавкрана № 2 на чолі з бригадиром О. Думітреско і плавкрана № 4, де бригадир Ф. Полтавський. Звання ударників комуністичної праці одержали капітан буксиру «Касатка» В. Зубов, електрозварювальний П. Нікула, водії автонавантажувачів І. Барбус і В. Глуган. В 1963 році на Дошку пошани області занесено 10 передовиків міста, серед них — старший крановщик порту В. А. Буценко, зчіплювач вагонів І. О. Негру, машиніст депо О. П. Пробилов та інші.
Пишаються портовики тим, що в їхньому колективі працює старший крановщик порту ударник комуністичної праці І. Г. Боярський. Екіпаж його плавкрана виконує виробничі норми на 125 процентів. У 1963 році І. Г. Боярського нагороджено орденом Леніна.
З року в рік поліпшується благоустрій міста. Розширюється мережа водопроводу, прокладено нові тротуари, багато висаджується дерев. У 1959—1960 рр. в районі залізничного вузла виросли нові вулиці Комсомольська, Спортивна, Поштова, Шевченка з сучасними багатоповерховими будинками. На центральній площі міста — широкоекранний кінотеатр. Якщо в 1940 році комунальна житлова площа всього міста дорівнювала 10 тис. кв. метрів, то в 1964 році лише 58 багатоповерхових будинків мали площу 15,7 тис. кв. метрів. У місті заасфальтовано 87,3 тис. кв. метрів шляхів і тротуарів, встановлено 1000 газових плит, відкрито регулярні автобусні лінії, які зв’язали місто з околицями. Закладено 2 нових парки. В 1964 році стала до ладу міська АТС; встановлено телевізійний ретранслятор. В тому ж році місто одержало електроенергію від державної енергосистеми.
До встановлення Радянської влади в Рені працював лише один лікар і 2 фельдшери; трахома, туберкульоз, висипний тиф були широко розповсюджені серед населення. Піклуючись про здоров’я людей, Радянський уряд допоміг створити мережу лікарських і оздоровчих закладів.
У місті є два медичні об’єднання: міське і портове, до складу яких входять міська лікарня на 110 ліжок, портова лікарня на 100 ліжок, протитуберкульозний диспансер і тублікарня на 20 ліжок, дитяча соматична лікарня на 50 ліжок, дві поліклініки, дитячі консультації, амбулаторія на залізничній станції, медпункт на нафтовій базі, дві санітарно-епідемічні станції. Цю мережу медичних установ обслуговують 55 лікарів та 112 працівників середнього медичного персоналу. Серед них є багато лікарів, які користуються особливою повагою жителів міста. Це передусім головний лікар міської лікарні Ф. С. Ціомик.
Людина виняткової працездатності, він за 35 років трудової діяльності вніс великий вклад у розвиток охорони здоров’я, бере активну участь у громадському житті міста. Його не раз обирали депутатом міської Ради. Великим авторитетом у місті користується і головний лікар портової лікарні хірург М. С. Романов, який є висококваліфікованим спеціалістом не тільки в галузі хірургії, а й ряду інших галузей медицини.
Великі звершення за роки Радянської влади відбулися і в галузі народної освіти. В місті ліквідована неписьменність серед дорослих, працює 6 шкіл, з них 3 восьмирічні та 3 середні, в яких навчається 3,7 тис. учнів. При одній з шкіл організовано інтернат для 45 школярів. Відкрито 2 школи робітничої молоді і заочне відділення середньої школи, дитячі музична і спортивна школи. В школах міста працюють 230 вчителів, серед яких 15 відмінників народної освіти; почесне звання заслуженого вчителя республіки присвоєно М. Л. Левицькому.
В місті широка сітка культурно-освітніх установ: 2 кінотеатри на 400 та 470 місць, 5 бібліотек, 2 клуби — моряків і залізничників. У 1960 році відкрито народний університет з відділеннями літератури, музики, марксистсько-ленінської естетики. В ньому навчається 180 чол. З 1961 року в місті працює університет здоров’я.
В поточній п’ятирічці в Ренійському порту збільшиться кількість причалів, буде збудовано пасажирський вокзал, встановлено нові потужні механізми. Портовий флот поповниться сучасними буксирами, рівень комплексної механізації зросте до 90 проц. Житловий фонд лише для працівників порту збільшиться вдвоє.
За перспективним планом будуть реконструйовані і розширені маслозавод, м’ясокомбінат, рибний цех міськхарчокомбінату. Значно зросте житлове будівництво. Місто одержить природний газ. На березі озера Кагулу, за 3 км від міста буде створена зона відпочинку для трудящих міста.
З великим творчим піднесенням трудящі Рені працюють над здійсненням завдань нової п’ятирічки. Невпинно зростаючий рівень розвитку продуктивних сил міста є запорукою успішного їх виконання.
І. П. РОЖКОВ, Т. Є. САМБОРСЬКА