Революційний рух на Одещини на початку XX століття
В жовтні 1905 року одеський пролетаріат включився в загальноросійський політичний страйк, ініціатором якого були пролетарі Москви. В листопаді в Одесі було утворено Раду робітничих депутатів, яка встановила восьмигодинний робочий день на підприємствах, створила комісію допомоги безробітним, оголосила свободу слова. На підприємствах виникли бойові робітничі дружини. У грудні в місті знову було оголошено загальний політичний страйк. Протягом 1906 року в Одесі відбулось 158 страйків, в яких брало участь близько 17 тис. робітників.
Масові політичні страйки, революційні демонстрації відбувались і в інших містах. В середині червня 1905 року, коли в Одесі спалахнув загальний страйк, в Ізмаїлі на знак солідарності з одеським пролетаріатом застрайкували моряки пароплава «Болгарія» та робітники ряду промислових підприємств міста. У загальноросійський жовтневий страйк слідом за пролетаріатом Одеси включились робітники Бірзули, Акермана, Ананьева та інших міст. Кілька разів страйкували в 1905 році робітники Балти.
В роки першої російської революції на Одещині широко розгорнувся селянський рух. Влітку 1905 року прокотилась хвиля селянських страйків. У селах Северинівської, Курисово-Покровської, Антоново-Кодинцевської, Ряснопольської та ряду інших волостей Одеського повіту страйкарі вимагали від поміщиків підвищити плату за роботу в економіях, знизити орендну плату на землю, загрожуючи в противному разі розгромити маєтки. В Ананьївському повіті селяни групами по кількасот чоловік переходили від маєтку до маєтку, ставили свої вимоги поміщикам і брали від них гарантійні зобов’язання про те, що ці вимоги виконуватимуться. В села, охоплені страйками, були направлені війська.
Одеська більшовицька організація дедалі посилювала свою роботу на селі, встановила зв’язки з біднотою багатьох сіл Херсонської губернії, відрядивши туди своїх агітаторів. У ряді сіл Одеського повіту — Завадівці, Колосівці, Березівці, Градівці та ін. члени Одеського комітету РСДРП організували підпільні осередки. Підпільні гуртки виникли і в селах інших повітів.
Під впливом більшовиків селяни починали ставити не тільки економічні, а й політичні вимоги. Так, селяни с. Троїцького Одеського повіту в поданій властям петиції за 114 підписами вимагали поділу поміщицької землі, поліпшення умов життя, права на освіту, припинення війни, ліквідації земств, волосних судів, адміністрації, звільнення з Сибіру політичних в’язнів, свободи друку, свободи слова, «скасування урядників і непотрібних жандармів». У багатьох селах виникли селянські комітети. Одеський повітовий з’їзд цих комітетів, який відбувся в жовтні, прийняв рішення, щоб селяни не платили податків, не давали рекрутів і готувались до повстання проти царизму.
З ініціативи одеських більшовиків у листопаді 1905 року була скликана в Одесі конференція сільських організацій РСДРП Херсонської губернії. Вона обрала губернський комітет для керівництва соціал-демократичною роботою на селі. В основу своєї діяльності комітет поклав резолюцію III з’їзду партії з аграрного питання, запропоновану В. І. Леніним. Під керівництвом губкому працювала розгалужена мережа повітових комітетів і сільських партійних осередків та гуртків. Губком мав свою друкарню, видавав газету «Листи до селян», листівки, які розповсюджувались спеціальними роз’їзними агітаторами. Члени губкому виїжджали в повіти налагоджувати роботу серед селян, широко залучали до неї сільську інтелігенцію — вчителів, лікарів тощо.
Під впливом революційних подій у країні і більшовицької пропаганди селянський рух дедалі активізувався. Все частіше й наполегливіше лунали вимоги про передачу поміщицьких земель селянам. У с. Курисово-Покровському Одеського повіту селяни на багатолюдному сході, що відбувся в листопаді 1905 року, вирішили наступною весною «самовільно нарізувати поміщицьку землю і при появі війська чинити збройний опір». Поділу поміщицької землі вимагали селяни багатьох інших сіл. У травні 1905 року відбулись страйки сільськогосподарських робітників і селянські заворушення в ряді сіл Ананьївського, Одеського та інших повітів. Не домігшись задоволення своїх вимог, селяни і батраки вдавались до помсти — громили, підпалювали поміщицькі економії. В огляді міністерства внутрішніх справ за 1905 рік відзначалося, що в Херсонській губернії «збитки від аграрних безпорядків» становлять 1 млн. 778 тис. крб. Багато поміщиків кидали свої маєтки або продавали їх за безцінь і втікали в міста та за кордон.
У ряді сіл розгорнулась боротьба між сільською біднотою і куркулями-експлуататорами. Так, у с. Журавлинці Балтського повіту за короткий строк було вчинено 20 підпалів, з них вісім у поміщицьких економіях, решта в господарствах місцевих куркулів.
Після поразки першої російської революції почалось жорстоке переслідування революціонерів, насамперед більшовиків. Були розгромлені Одеський комітет партії, губком сільських організацій РСДРП, більшість професійних спілок, організованих у 1905— 1907 рр. Одеські підприємці масами звільняли з заводів і фабрик робітників — учасників революційного руху, а на їх місце брали чорносотенців з «Союзу істинно руських робітників», що складався з люмпенів і штрейкбрехерів.
Промисловість на Одещині за перші 10—15 років XX століття зростала повільніше, ніж у попередні роки. У 1914 році в Одесі налічувалось 420 заводів і фабрик, на яких працювало 30 тис. робітників. Особливо уповільнилось промислове будівництво в невеликих містах.
Умови життя робітників стали ще гіршими, ніж були до першої російської революції. В Одесі в 1907 році налічувалось 8 тис. безробітних. На всіх підприємствах було відновлено 11—13 годинний робочий день. На багатьох з них була знижена заробітна плата. На джутовій фабриці, наприклад, середня заробітна плата робітників за місяць дорівнювала в 1913 році — 12 крб., на підприємствах хімічної промисловості — 9—10 крб В порту за навантаження або вивантаження тисячі пудів у 1905—1906 рр. під тиском страйкової боротьби вантажників хазяї платили 28 крб., а в 1912 році знизили цю плату до 9 карбованців.
Дедалі гіршало становище трудового селянства. Здійснення столипінської аграрної реформи дало поштовх дальшому розвиткові капіталістичних відносин на селі. Ця реформа, як відомо, дала селянам право виділятися з общин, закріпляти свої земельні наділи у приватну власність. Цим правом скористалася в Херсонській губернії третина селян-общинників. Багато з них зробили так тільки для того, щоб продати землю, а спонукала їх до цього нужда. Один із представників місцевої влади писав, що селяни продавали землю внаслідок «величезної кількості недоїмок, приватних боргів, простроченої позички. Покупцями в усіх випадках були як місцеві куркулі, так і різного роду особи — урядники, писарі і т. ін., одним словом всі, хто мав гроші і бажання купити землю». Внаслідок реформи значно зміцніли на селі позиції куркульства. В 1914 році господарства куркулів і колоністів займали в Херсонській губернії 17,7 проц. всієї земельної площі, поміщицькі маєтки — 15,7 проц. А сотні тисяч селянських господарств тіснились на невеликих ділянках, 11,4 проц. селян зовсім не мали землі. Дедалі відчутнішим ставав тут земельний голод. З краю, куди кількадесят років тому на необжиті землі прибували численні переселенці, тепер селяни масами виїжджали в інші райони в пошуках землі. З 1907 по 1914 рр. з Херсонської губернії переселилось на Далекий Схід, у Сибір та інші місця 140 тис. селян.
Але й ті земельні ділянки, які вони мали, багато селян не могли обробляти як слід, бо не було тяглової сили (38,6 проц. селянських дворів у 1917 році не мали ніякої робочої худоби). Удосконалені машини і знаряддя були доступні тільки заможним селянам. Загальний рівень агротехніки був дуже низький. Усе це, а також посушливий тутешній клімат спричинювали часті недороди. За останнє п’ятиріччя перед першою світовою війною (1909—1913) на території нинішньої Одеської області середній урожай зернових хлібів становив 54 пуди з десятини або 8,1 цнт з гектара. Голод був частим гостем у селянських оселях.
В роки реакції, що настали після першої російської революції, на Одещині, як і по всій країні, революційний рух не припинявся. У винятково важких умовах більшовики Одеси відновили свою партійну організацію, вона жила і діяла, долаючи великі труднощі, ускладнені розкольницькими діями меншовиків-ліквідаторів і одзовістів. В Одесі в ті роки працювали В. В. Воровський, С. І. Гопнер, Ф. П. Ачканов, М. Д. Томас, А. В. Трофимов, В. О. Дьоготь та інші активні партійні діячі. Організація весь час підтримувала зв’язки з В. І. Леніним. З його дорученнями сюди приїздили такі партійні діячі, як Г. К. Орджонікідзе, G. І. Гусєв, Й. А. П’ятницький, П. Г. Смідович, С. В. Модестов, О. В. Шотман, В. Д. Вегман та інші. Більшовики провадили широку усну й друковану пропаганду, наполегливу організаторську роботу серед трудящих.
Під впливом більшовиків робітники продовжували страйкову боротьбу і в період найчорнішої реакції. Протягом 1907—1910 рр. дев’ять разів спалахували страйки на заводі РОПИТ, кілька раз припинялася за цей час робота в залізничних майстернях, на заводі Гена, джутовій фабриці, в порту.
Страйковий рух значно посилився в роки нового революційного піднесення. В серпні 1911 року застрайкували моряки всіх торговельних суден, що стояли в Одеському порту, і більшість вантажників. Страйк в Одесі підтримали робітники інших чорноморських портів та моряки ряду суден. Але охранці з допомогою провокаторів вдалося виявити керівників страйку і заарештувати. У цей же час завдано серйозного удару Одеській партійній організації — 13 активних її працівників було заарештовано. Проте в перші три місяці 1912 року на підприємствах Одеси відбулося 18 страйків. Масовим страйком відгукнулись робітники Одеси в квітні 1912 року на Ленський розстріл. Спалахували страйки на місцевих підприємствах і в наступні роки.
Не припинявся і селянський рух. У багатьох селах столипінська аграрна реформа зустріла різкий опір. В с. Антонівці Ананьївського повіту селянки не допускали проводити землемірні роботи. Вони лягали на землемірну стрічку, кричали, плакали, а потім винесли землеміра за межі своєї землі. Коли з’явилась поліція, в неї посипалося каміння. Внаслідок — убиті й поранені, масові арешти. Подібні виступи були в інших селах. В 1912 році жандармські власті Одеси повідомляли про «підвищений» і навіть «загрозливий» настрій селян, про посилену агітацію в селах революціонерів, які повернулись з заслання.
Перша світова війна принесла народним масам нові незчисленні страждання. На Одещині, як і по всій країні, погіршилось економічне життя. Після того як Туреччина вступила у війну на боці Німеччини і чорноморські протоки було закрито, Одеський порт майже не діяв. Тисячі портовиків і моряків залишилися без роботи. Із промислових підприємств на повну потужність працювали тільки ті, які виконували військові замовлення. Незважаючи на те, що значна частина робітників була мобілізована на фронт, у місті було багато безробітних. Виникла продовольча криза, продукти харчування дорожчали з кожним днем. Тим часом як буржуазія наживалась на воєнних поставках і спекуляції продовольчими та іншими товарами, трудящі голодували.
Тяжкі випробування випали і па долю сільського населення. Внаслідок мобілізації чоловіків багато селянських дворів залишилось без годувальників. Потерпіли від цього насамперед бідняцькі господарства та частина середняцьких, які не мали змоги наймати робітників. Внаслідок реквізицій коней і волів набагато зменшилось поголів’я робочої худоби. В Херсонській губернії на воєнні потреби було забрано 250 тис. коней і 375 тис. голів великої рогатої худоби. І цей удар був особливо відчутним для бідняцько-середняцької частини села. Внаслідок цього посівна площа бідняцьких господарств тут зменшилася за час війни на 12,8 проц., тоді як у куркульських вона навіть збільшилась на 3,8 процента 1 2. г
Царські власті посилили репресії проти революційних робітників і особливо більшовиків, які виступали проти імперіалістичної війни. Тільки невеликій групі більшовиків-активістів Одеської організації пощастило уникнути арешту та мобілізації — Ф. Ачканову, П. Заславському, В. Рудницькому, Ф. Озолю та іншим. їх зусиллями були створені нелегальні партійні осередки і гуртки на заводах РОПИТ, Гена, в порту, в залізничних майстернях та ряді інших підприємств. На допомогу ‘одеським більшовикам надіслали своїх активістів Петроградський, Московський, Харківський комітети партії. Більшовики активно пропагували серед трудящих міста і солдатів розташованих тут військових частин заклики партії перетворити війну імперіалістичну у війну громадянську, поширювали написані В. І. Леніним «Проект резолюції Ціммервальдської лівої» та Маніфест ЦК РСДРП «Війна і російська соціал-демократія». Вони брали активну участь у підготовці і керівництві страйками. В 1915 році в Одесі відбулося 12 страйків, у 1916—26, деякі з них мали явно виражений політичний характер.
На селі обурення трудящих проти грабіжницької війни і царського самодержавства виливалось у масові протести. Влітку 1916 року під час сільськогосподарського перепису відбулися заворушення в 25 селах Балтського повіту і ряді сіл сусідніх повітів. Селяни вважали, що перепис проводиться з метою реквізиції їх майна на воєнні потреби та введення нових податків. В одному селі поліція заарештувала кількох активних учасників заворушень. Тоді натовп, озброєний кілками, сокирами та камінням, оточив приміщення, де перебували заарештовані, й вимагав від поліції звільнити їх. Поліція відкрила вогонь, одну селянку вбили, решту розігнали. З допомогою поліції, зібраної з усієї губернії, селянський рух придушили, багато учасників його було заарештовано. В Одеському повіті — в селах Яськи, Градениці та інших більшовики і співчуваючі їм селяни провадили активну агітацію проти війни, за повалення самодержавства.
Всюди зростала ненависть до прогнилого царського режиму.
Звістка про розвал монархії Романових в лютому 1917 року за три дні — з 27 лютого по 1 березня 1917 року — облетіла майже всі міста і села Одещини. Почалась ліквідація органів царської адміністрації, суду і поліції. В Одесі, Ізмаїлі, Акермані, Ананьєві, Балті, в багатьох селах і містечках проходили демонстрації, мітинги. їх учасники вимагали негайного припинення імперіалістичної війни, справедливого розв’язання аграрного питання, встановлення в країні демократичних свобод.
Слідом за Одесою, де 6 квітня було обрано Раду робітничих депутатів, такі ж Ради виникли в Балті, Акермані, Рені, Кілії, Бірзулі. З самого початку існування Одеської Ради робітничих депутатів при ній діяла селянська секція, яка стала організуючим центром Рад селянських депутатів на місцях. З метою дальшого революціонізування селянських мас ще наприкінці березня в села повітів було направлено 59 агітаційних (летючих) загонів. Ці загони очолювали відомий більшовик А. В. Трофимов (дід Трохим), бідняк з села Дальника Одеського повіту І. Безверхий та інші. Агітатори летючих загонів збирали сільські сходи, залучали до громадського життя жінок-селянок, втручались в укладання орендних договорів тощо. З ініціативи селянської секції (її очолював А. В. Трофимов) 6—8 квітня в Одесі відбувся селянський з’їзд представників трьох губерній — Херсонської, Бессарабської і Подільської. 2 тис. делегатів висловились за негайне заорювання поміщицьких земель і ліквідацію кріпосницької форми оренди — половинщини.
Але не дрімала й буржуазія. Вона утворила в Одесі та в інших містах комітети громадських організацій, або, як їх називали, «громадські комітети». Саме на них спиралися губернські і повітові комісари Тимчасового уряду. Так на Одещині, як і в інших місцях країни, виникло двовладдя.
В селах і волостях виникли земельні комітети, в яких Тимчасовий уряд хотів бачити свою опору на селі. Хоч подекуди в цих комітетах і переважали есерівсько-куркульські елементи, але під тиском бідноти, фронтовиків, що повертались з війни додому, вони змушені були підтримувати вимоги селянства щодо землі. В ряді сіл і волостей до переобраних земельних комітетів увійшли революційно настроєні селяни. Один з таких комітетів був утворений в Романо-Балківській волості Ананьївського повіту. Його очолив селянин-бідняк І. Д. Стрижак. Разом з колишніми наймитами І. Куликом та А. Тулою він у вересні 1917 року розподілив усі поміщицькі землі між селянами.
Поштовхом до дальшого революціонізування селянських мас стали рішення VII (Квітневої) Всеросійської конференції РСДРП(б). У демонстрації в Одесі, яка відбулась 1 Травня 1917 року, взяли участь сотні селян з приміських сіл. Під впливом більшовицької агітації селяни Одеського повіту самочинно захоплювали і заорювали поміщицькі і церковні землі, а сільськогосподарські робітники вимагали підвищення оплати праці. В Акерманському повіті селяни з відома земельних комітетів заорали 17 тис. десятин землі, що належали княгині Гагаріній. Цей крок земельних комітетів був підтриманий Акерманською Радою робітничих і солдатських депутатів. В. І. Ленін вказував, що Акерманська Рада діяла в цьому питанні, виходячи «з практичних міркувань». Особливого розмаху набув селянський рух в селах Малаєшти, Гулянці, Іллінці. Безземельні й малоземельні селяни захопили в поміщиці Абамелік 2700 десятин землі і заявили, що будуть самі її обробляти, бо земля належить трудовому народу. В Ізмаїльському повіті селяни почали звозити додому хліб з поміщицьких економій.
Але воєнний стан, реакційні дії комісарів Тимчасового уряду стримували революційно-демократичний рух на Одещині. У травні 1917 року відбувся перший з’їзд Рад робітничих, солдатських, матроських і селянських депутатів Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеського військового округу. До обраного Центрального (по суті обласного) виконкому — Румчероду ввійшло багато есерів і меншовиків. Це певною мірою позначилось на дальшій діяльності Рад робітничих і Рад селянських депутатів Одещини.
Зрадницькій лінії угодовців, які заперечували дальше розгортання революції, більшовики протиставили ленінський курс боротьби за владу Рад. 19 червня 1917 року в житті трудящих Одещини сталася знаменна подія — більшовики утворили самостійну організацію. Вони налагодили випуск більшовицької газети «Голос пролетария», листівок і відозв до трудящих міст і сіл. Одночасно більшовики розгорнули велику організаційну роботу по підготовці мас до соціалістичної революції, на заводах і фабриках почали організовуватись загони Червоної гвардії.
Стривожені розмахом народного руху за демократичні свободи, за землю, здійсненням робітничого контролю над виробництвом, одеська буржуазія і поміщики, щоб придушити виступи робітників і селян, вдались до термінових заходів. 20 липня великі землевласники, з’їхавшись на з’їзд, вимагали від Тимчасового уряду придушити виступи селян. Але селянський рух ширився і міцнів. З серпня Союз землевласників півдня Росії повідомляв Тимчасовому урядові про самочинне захоплення земель селянами.
У боротьбі за землю селянам широку підтримку надавали робітники й солдати. Розквартирований в Одесі 49-й піхотний запасний полк вимагав негайно передати до рук Рад всю владу, а поміщицькі, удільні, монастирські землі — земельним комітетам. Такі ж вимоги ставили й моряки військових кораблів, що стояли в одеському порту, солдати авіаційного парку, 48 піхотного запасного полку та інших частин.