Роздільна, Роздільнянський район, Одеська область
Роздільна — місто районного підпорядкування, центр району, вузлова станція на розгалуженні Одеського та Молдавського відділків Одесько-Кишинівської залізниці, що сполучає Одесу з Києвом і Кишиневом. Відстань до Одеси — 72 км. Населення — 12 тис. чоловік.
Виникнення залізничної станції та населеного пункту припадає на початок 60-х рр. XIX століття. Воно пов’язане з будівництвом Одесько-Балтської залізниці, закладення якої урочисто відзначили 4 травня 1863 року. Тоді ж почались грабарні роботи на головній колії Одеса—Роздільна. Нову станцію назвали так тому, що тут магістраль розділялася на дві вітки: одна — до Парканів, друга — до Бірзули.
Нелегким було життя перших поселенців Роздільної. Жити доводилось у землянках, вагонах та нашвидку збитих бараках. Бракувало питної води. Її доводилось возити від водокачки, за 9 верст від станції, або користуватись непридатною — солоною з місцевих колодязів.
У 1863 році біля станції виникло невелике селище з 20 дворів, де жило 179 чоловік. Першими його мешканцями були робітники залізниці. Того ж року тут відкрили крамницю, заїжджий двір, два шинки, приватну пекарню, поштово-телеграфну станцію, аптеку, а згодом і метеорологічну станцію.
Робітників жорстоко експлуатували. Вони працювали по 15—16 годин на добу, а заробляли пересічно по 25—30 копійок на день.
Через Роздільну весь час йшли вантажі на Одесу. Від неї було прокладено стратегічну вітку до румунського кордону. Таким чином, Роздільна перетворилась на залізничний вузол і в 1906 році стала станцією першого класу Південно-Західної залізниці. У зв’язку з цим розширилися служби. В наступному 1907 році почало діяти оборотне депо, де провадився потоковий ремонт і заправка паровозів для зворотного рейсу. Залізнична майстерня мала паровозне та вагонне відділення, де ремонтували рухомий состав та виготовляли запчастини. У 1907 році на вузлі працювало близько 300 робітників і службовців. Це були, головним чином, машиністи, стрілочники тощо.
Зростало й селище. На початку XX століття в Роздільній було 1175 жителів. Крім залізничників, тут жили й селяни. Із 189 дворів 72 було селянських. Родючі землі навколо Роздільної належали поміщикам Костіну, Гросулу-Толстому та іншим. Поселенцям-хліборобам виділили всього по 2 десятини землі на ревізьку душу. Цього, звичайно, було недосить, щоб прогодувати сім’ю, тому селянам доводилось працювати в поміщицьких економіях, де наймитам-чоловікам платили всього по 10—15 коп.— в день, а жінкам ще менше — 8—10 копійок.
Житлом трудящим були халупи з глини, змішаної з соломою. На їх фоні особливо виділялись великі кам’яні поміщицькі та графські будинки.
В селищі був медичний пункт на 2 ліжка, де працювали лікар та фельдшер. До них і звертались по допомогу хворі Роздільної та сусідніх сіл.
Дуже повільно розвивались освіта й культура. У 1863 році в селищі відкрили двокласне училище і тільки через 30 років — чотирикласне народне училище. В цих навчальних закладах через скрутні матеріальні умови навчалася тільки третина дітей залізничників.
Тяжке становище, жорстока експлуатація штовхали роздільнянців на боротьбу проти існуючих порядків. Загальнополітичний страйк 1903 року на півдні України, застрільниками якого були робітники залізничних майстерень Одеси, охопив і роз-дільнянський вузол. Одеські соціал-демократи поширювали тут у 1904 році листівки «Хто наш ворог?», «До новобранців», «Війна і робітники» тощо. В одній із них — «До всіх громадян» — був заклик підняти повстання в навколишніх селах.
Роздільнянські залізничники, слідом за одеськими, висунули вимогу збільшити розцінки за поденну роботу, оплачувати працю у святкові дні в полуторному розмірі, двічі на місяць видавати зарплату тощо. Революційні виступи набували чимдалі ширшого розмаху. 22 жовтня 1905 року залізничники припинили рух поїздів між Одесою і Бірзулою. 17 листопада робітники та службовці Роздільної створили профспілку та виробили додаткові вимоги щодо поліпшення становища залізничників. На початку грудня 1905 року Одеський комітет РСДРП закликав робітників залізниці до загального страйку, який і почався 11 грудня. Припинився рух поїздів, замовк телеграф. Як повідомляла преса, «Пасажирський рух ще триває, але тільки до Жмеринки… На станціях Одеса-Головна, Роздільна, Бірзула на телеграфі працюють сапери».
Після придушення страйку почались репресії. 19 грудня 1905 року робітникам Роздільної оголосили наказ про заборону профспілок. Були запроваджені «чорні списки», куди потрапили революційно настроєні робітники і службовці. їх звільняли з роботи, знижували їм заробітну плату. Монархісти створили в селищі відділення чорносотенного «Союза русского народа».
Незадовго до першої світової війни розпочалось будівництво другої залізничної магістралі, що з’єднала Москву з Одесою. Вона була введена в експлуатацію в 1914 році. Зростання товарооборотів у зв’язку з економічним пожвавленням напередодні першої світової війни та розширенням обсягу робіт сприяли збільшенню кількості робітників на вузлі, а, отже, й населення Роздільної. За даними перепису 1916 року, тут жило 1770 чоловік.
Коли почалась війна, через Роздільну ринув величезний потік військових ешелонів, що прямували до Одеси — бази Румунського фронту — та до Кишинева. Через надзвичайне перевантаження станції тут побудували відвідну колію Роздільна— Кучурган.
Війна ще більше погіршила і без того тяжке становище трудящих. Чимало чоловіків було мобілізовано на фронт, і сім’ї лишились без годувальників. Піднялися ціни на продукти харчування та промислові товари, хоча заробітна плата лишалась такою ж.
У 1914 році в селян реквізували майже всіх коней; з жителів почали стягувати податки — шляховий, гужовий, пожежний, конвойний.
Злигодні війни посилились внаслідок неврожаю. У 1914 році роздільнянські селяни зібрали тільки по 7 пудів озимої пшениці та по 9 пудів жита з десятини. Хліба не вистачило навіть до зими.
Через станцію йшли на фронт військові ешелони та вантажі переважно з боєприпасами і продовольством, а з фронту прибували поранені, які розповідали землякам про те, що солдати настроєні проти війни, що вони не хочуть захищати інтереси імперіалістів і вимагають припинити криваву бойню. Революційно настроєні залізничники П. М. Бойченко, М. М. Святський, І. Є. Субач, Я. П. П’ятецький проводили серед трудящих агітаційну роботу.
Війна, що тривала і після повалення самодержавства, голод і нестатки викликали гнів і обурення робітників. Тимчасовий уряд нібито для охорони залізниці Одеса—Київ, а насправді для придушення повстань, що почались на Одещині, направив у травні 1917 року в Роздільну 12-й драгунський Стародубський полк 1 2 і встановив нагляд за станцією.
Справжнє визволення роздільнянцям принесла Велика Жовтнева соціалістична революція. Після перемоги Радянської влади в Одесі в Роздільній наприкінці січня 1918 року було створено ревком, до складу якого ввійшли робітники залізниці С. Я. Куртов, І. І. Рацек, В. І. Улусян та Р. І. Шпак (голова).
Багато робітників і селян переселилися в будинки, де раніше жили багатії, вдовам і сільській бідноті було безплатно видано зерно. Відкрився клуб-агітпункт, у якому провадилась культурно-освітня робота, організувався лікнеп. Для освітлення клубу й школи залізничники встановили двигун і динамомашину.
Але ревком тільки почав розгортати свою діяльність, як на початку березня 1918 року біля Роздільної розпочались бої 3-ї Української радянської армії проти австро-німецьких загарбників. Штаб головного командування Червоної Армії на південному заході України вживав необхідних заходів для відсічі загарбникам біля Бірзули, Слобідки, Роздільної.
Щоб перепинити окупантам шлях на Одесу, червоноармійські загони вступили з ворогом у бій в районі Роздільної. Перші бої закінчились розгромом окупантів, їх відігнали від станції.
Та сили були нерівні, і 11 березня після запеклих боїв австро-німецькі війська захопили Роздільну. Вже після цього через Роздільну в район розташування радянських військ прорвався загін Г. І. Котовського, що був відрізаний в районі Дубоссар.
Роздільнянський ревком, перейшовши на підпільне становище, став організатором опору австро-німецьким окупантам. Під час Всеукраїнського страйку залізничників у липні 1918 року в Роздільній виник страйковий комітет, до якого ввійшли робітники І. М. Фрунзе (голова страйкому), П. М. Бойченко, П. І. Добровольський, Р. І. Шпак та інші. Разом з одеськими залізничниками роздільнянці виводили з ладу колії і поїзди, припиняли роботу пошти і телеграфу. У департамент гетьманської державної варти надходили повідомлення про те, що страйкуючі залізничники Роздільної не пропускають поїздів, які відправляють окупанти.
Почались репресії. Підпільників Р. І. Шпака, Т. М. Воронюка, В. І. Улусяна, С. Я. Куртова та багатьох інших заарештували. Голову підпільного ревкому Р. І. Шпака вороги закатували, а С. Я. Куртов повернувся після допитів тяжко хворим.
Інтервенти втекли з Роздільної ще до приходу радянських військ. Балтські партизани під командуванням І. К. Дячишина, з якими були зв’язані роздільнянські підпільники, зайнявши Роздільну і Бірзулу, виступили на допомогу одеським робітникам.
Під час англо-французької інтервенції залізничники Роздільної, керовані підпільним Одеським комітетом партії, не раз припиняли рух на коліях Одеса—Роздільна та Роздільна—Бірзула. Хоч з січня 1919 року залізнична вітка Одеса—Роздільна—Тирасполь формально була в руках інтервентів, але фактично її контролювали балтські й ананьївські партизанські загони під командуванням Дячишина, Недолуженка й інших. Спільно з ними діяли і роздільнянці. Вони не пропускали військових ешелонів, підривали мости, колії та вагони з боєприпасами.
Коли до зони, захопленої інтервентами, наблизилась Червона Армія, в Роздільну прибув 40-й французький стрілецький полк та корпус румунських солдатів, які почали швидко будувати укріплення. Але вороги не змогли вистояти перед натиском частин Червоної Армії і 10 квітня 1919 року залишили Роздільну. Ревком, що вийшов з підпілля, знову взяв владу до своїх рук.
У Роздільній почалось радянське будівництво. Поміщицькі землі були взяті на облік і конфісковані. Одеський завод «Сільмаш» надіслав роздільнянцям деякі сільськогосподарські, машини, а будівельники допомогли зібрати врожай.
Залізничники, які під час інтервенції були звільнені з роботи, одержали заробітну плату за весь період безробіття.
Перепочинок був недовгим. У серпні 1919 року Роздільну захопили денікінські банди. Вони повернули землю поміщикам, звільнили з роботи тих, хто активно боровся за встановлення Радянської влади, розігнали місцеву профспілку. Роздільнянці розгорнули активну боротьбу проти ворога. Вони випускали з ремонту несправні паровози, руйнували колії, телеграфний і телефонний зв’язок, разом з партизанами Бірзули взяли під контроль лінію Бірзула—Роздільна.
Роздільна, що зв’язувала Одесу з Румунією, була для ворога важливим стратегічним пунктом, тому він прагнув утримати її в своїх руках. 7 лютого 1920 року білогвардійці залишили Одесу і відійшли до Роздільної. Кілька днів тут тривали бої. Намагаючись пробитись в Румунію, група військ ворога чисельністю до 2 тис. чоловік піхоти та 1 тис. кавалеристів, озброєних 6-а гарматами, броневиками, в районі Бадена і Страсбурга вступила в бій з частинами 45-ї радянської дивізії. Але ворог зазнав поразки. 13 лютого Роздільну було визволено. Частини Червоної Армії захопили великі трофеї: 5 бронепоїздів, понад 200 гармат, багато снарядів та патронів.
Після визволення роздільнянці приступили до відбудови зруйнованого господарства, насамперед транспорту, який перебував у занедбаному стані: в пакгаузах були зруйновані стіни, станційні парки та колії — розібрані, багато товарних і пасажирських вагонів простоювали, нашвидку відремонтовані мости ледь тримались на дерев’яних сваях. Рейки та стрілки потребували заміни. Потрібно було відремонтувати 63 проц. паровозів. Порівняно з довоєнним часом вантажооборот у 1921 році становив тільки 9,6 проц., прибуток на верству експлуатаційної довжини — 21 проц., а пасажирські перевезення — 16,5 процента.
В липні 1920 року в селищі організувався партійний осередок, секретарем якого обрали С. В. Сдидіна. 13 лютого 1920 року в селищі почав працювати ревком, очолений комуністом Ф. П. Мінєєвим. Членами ревкому були П. І. Рацек, С. Я. Куртов та інші.
За почином комуністів депо Москва-Сортувальна залізничники Роздільної вийшли в липні 1920 року на перший комуністичний суботник. Вони замінили багато рейок і шпал. Того ж року при станції почали працювати виробничо-технічні та науково-технічні гуртки. Більш кваліфіковані робітники вчились на 9-місячних курсах в Одесі.
З ініціативи партійної та профспілкової організацій у 1921 році почалося спорудження електростанції. Активну участь у будівництві взяли комсомольці, якими керував комуніст С. К. Буженець. У 1922 році в Роздільній було створено комсомольський осередок, очолений П. Сусловим.
На початку серпня 1922 року в селищі організувався КНС. Ще в 1920 році селяни одержали землю, але більшість із них не мала коней і тому засівала тільки половину землі. Посуха 1921 року ускладнила і без того тяжке становище хліборобів. Того року роздільнянці зібрали з десятини тільки по 3,1 пуда зерна.
Держава допомогла селянам насінням, надала позику для придбання інвентаря; незаможників було звільнено від податків, а для перевезення закупленого зерна виділено безплатно вагони. Наступного року становище дещо поліпшилось: селяни зібрали по 22 пуди озимої пшениці та 21 пуду кукурудзи з десятини.
Селяни почали більше садити городніх та просапних культур. Вони взяли участь у конкурсі по налагодженню правильних сівозмін та розширенню парового клину.
У 1923 році Роздільна стала районним центром Одеського повіту, а наступного року за новим територіально-адміністративним поділом увійшла до складу Тарасо-Шевченківського району.
У роки відбудовного періоду залізничники змагалися за те, щоб якнайскоріше досягти довоєнного рівня за вантажооборотом, який у 1925—1926 рр. становив 70 проц. проти 1913 року. Перевезення пасажирів у цей час досягло 80 проц. порівняно з 16,5 проц. у 1921—22 роках.
Розгорнулось велике житлове будівництво. У 1924 році в Роздільній з’явились нові житлові райони — імені 9 січня та «Житлокооп». У 1925 році стали до ладу перші підприємства місцевої промисловості: млин, олійня, нафтобаза, цегельний завод. Налагоджувалась торгівля. Відкрилося 6 кооперативних магазинів. Приватні магазини (їх було 5) не могли суперничати з кооперативною торгівлею, і непманам довелось здати свої патенти.
В галузі культури значною подією стало відкриття в 1926 році клубу залізничників та сільбуду. Учасники художньої самодіяльності показали перші вистави.
Партійна організація, яка спрямовувала всі відбудовні роботи, зростала переважно за рахунок залізничників. Під час ленінського призову вступили до партії 45 чоловік. Наприкінці 1925 року у Роздільній було 55 комуністів, а через 3 роки — 72, в т. ч. 50 робітників, 9 селян та 13 службовців. Партійний комітет створив агітколектив з числа комуністів та комсомольців і він провадив антирелігійну роботу.
Комуністи та комсомольці самі прагнули до знань і вели за собою інших. В жовтні 1927 року організувалась вечірня радпартшкола, де вчились 24 комуністи. Зростали й комсомольські лави. У 1928 році комсомольський осередок об’єднував близько 100 комсомольців.
Відбудова транспорту і введення в дію нових підприємств сприяли збільшенню кількості населення. У 1927 році в Роздільній жило 2285 чоловік. В цей час тут налічувалось 265 селянських дворів. Щоб полегшити становище бідняцької частини населення, було створено сільськогосподарське кредитно-кооперативне товариство, яке подавало допомогу в обробітку землі безкінним та однокінним господарствам, виділяло насіння для сівби тощо.
До десятої річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції у Роздільній вступила в дію нова електростанція, десятки сімей переселились у нові будинки. Почалось будівництво готелю та електрифікація всього селища. По вантажообороту станція на цей час досягла довоєнного рівня.
Серед залізничників та сільського населення проводилась велика культурно-масова робота. В сільській і клубній бібліотеках та хаті-читальні відбувались голосні читання газет і журналів та огляд міжнародних подій. З нагоди 15-річчя «Правды» було організовано виставку стінгазет і проведено збори робсількорів.
Велику активність виявляли жінки. Двічі на місяць в селищі відбувались жіночі делегатські збори. За дорученням парторганізації комуністка С. Ф. Іваненко (жінорг) та селищні активістки залучили всіх жінок до навчання в школах лікнепу, до роботи в селищній Раді.
Роздільнянська організація МОДРу, яка об’єднувала 557 добровільних членів, виступила ініціатором шефства над політичними в’язнями — учасниками Татарбунарського повстання. Щоб утворити фонд допомоги в’язням, модрівці засіяли ділянку ячменю та пшениці, а гроші за проданий хліб надіслали політв’язням.
Успіхи, досягнуті в сільському господарстві, сприяли тому, що в Роздільну з навколишніх сіл збільшився потік зерна. Це викликало потребу в будівництві елеватора, яке й розпочали в 1928 році. Завдяки цьому в селищі було повністю ліквідовано безробіття.
З 1929 року сільське населення Роздільної почало переходити на колективні форми господарювання. Тут організувалось товариство спільного обробітку землі — «Красный труженик». Того ж року утворилась Роздільнянська МТС, яка мала близько 50 тракторів.
В 1932 році Роздільна знову стала районним центром. На цей час у районі було колективізовано 99 проц. селянських господарств. До 15-ї річниці Жовтня район одним з перших в області виконав план хлібозаготівель на 106 процентів.
Роздільнянські механізатори включились у змагання за підвищення врожайності зернових і технічних культур. У постанові ЦК КП(б)У від 28 березня 1932 року зазначалось, що більшість колгоспів Роздільнянського району з допомогою МТС добре обробили землю, своєчасно зібрали врожай та здали лишки хліба державі. В липні того ж року РНК УРСР відзначила, що Роздільнянський район зайняв одне з перших місць у республіці не тільки за організацією робіт в колгоспах, а й за проведенням культурно-масових заходів, постановкою загального навчання, випуском багатотиражок і бригадних стінгазет.
Партійна організація станції подавала велику допомогу селу. Під час посівної кампанії і хлібозаготівель в колгоспи району виїздили бригади та окремі комуністи-залізничники. Вони роз’яснювали колгоспникам постанови партії і уряду щодо поліпшення організації праці в артілях та розгортання соціалістичного змагання. З Роздільної посилали в села слюсарів, токарів і ковалів, які допомагали артілям у проведенні потокового ремонту тракторів тощо.
В роки перших п’ятирічок у Роздільній зросло виробництво продукції підприємств місцевої промисловості та будівельних матеріалів, зокрема цегли. В 1937 році цегельний завод виробив близько 3 млн. штук цегли, яка пішла на житлове будівництво та спорудження культурно-побутових установ. Майже втроє збільшився випуск продукції млина, вдвоє — олійні. У 1936 році на підприємствах Роздільної було зайнято 295 робітників.
Рік у рік поліпшувався добробут населення. У 1938 році в селищі було продано хлібних продуктів на 121 проц., м’яса на 278, сала на 550, цукру на 283 проц. більше, ніж у 1932 році. Кожна робітнича сім’я у 1938 році пересічно збільшила витрати на придбання промтоварів у 6 разів, на меблі — вчетверо, на культтовари — вдвоє.
Велике піклування виявляла держава про охорону здоров’я трудящих, особливо дітей. У селищі працювали дитяча консультація, фельдшерсько-акушерський пункт, медична амбулаторія, аптека, дитячий садок, 5 дитячих майданчиків.
Помітні зміни сталися в галузі культури й освіти. У 1935 році в селищі відкрились літній кінотеатр, 5 нових бібліотек, середня школа. До Роздільної приїздили визначні українські актори Ю. В. Шумський, Л. В. Мацієвська, В. G. Василько. З читанням своїх віршів перед робітниками і селянами виступав молодий поет С. І. Олійник, тоді ще студент Одеського педінституту. Місцеві драмгуртківці ставили п’єси О. Корнійчука, І. Микитенка та інших радянських драматургів.
Великі зрушення відбулись на залізничному транспорті: з’явились нові потужні локомотиви і вагони, впроваджувалась автоблокіровка. У 1938 році вантажооборот станції порівняно з довоєнним часом становив 370 процентів. За прикладом знатного машиніста П. Кривоноса роздільнянські машиністи С. Г. Слюсаренко, А. О. Селецький, С. О. Заболотний та інші почали водити поїзди із значно більшою швидкістю.
Мирну працю роздільнянців, їх творчі плани обірвала війна з гітлерівською Німеччиною. Перші ворожі бомби впали на станцію 12 липня 1941 року. Роздільна опинилась у прифронтовій смузі. Вона набула винятково важливого значення, як опорний пункт оборони на підступах до Одеси. Через неї безперервно йшли на фронт ешелони з військами і боєприпасами.
Коли в перші дні війни на запасних коліях в результаті бомбових ударів виникла пожежа, що призвела до вибуху боєприпасів, залізничники Роздільної виявили справжній героїзм, рятуючи вантажі. Начальник станції, комуністи станції, чергові по депо машиністи і помічники машиністів, стрілочники, ризикуючи життям, виводили состави на Котовськ, Кучурган і Єреміївку.
Наприкінці липня почалась евакуація рухомого складу залізниці та жителів селища. 8 серпня 1941 року ворог захопив Роздільну. Почались терор і пограбування населення.
У відповідь на репресії окупантів радянські патріоти саботували їх заходи та чинили диверсії, намагаючись паралізувати роботу залізничного транспорту.
Підпільну групу залізничників очолив одеський робітник Й. І. Карпов. До неї ввійшли Л. Бурковська, Б. Бурковський, В. Воховський, Є. Дмитрієв, Л. Нагорний, Л. Рекрутенко, В. Старцев та інші. Підпільники проводили агітаційну роботу серед населення, організовували саботаж на залізниці тощо. Керував діями цієї групи Іллічівський підпільний райком партії Одеси. Наприкінці березня 1942 року робітники депо Знахарчук, Говерідзе заклали недоброякісний фундамент під поворотне коло, через що воно часто псувалось. Підпільники зірвали мобілізацію робітників на будівництво шосейних шляхів, доставку будівельних матеріалів, а біля села Великої Барині зруйнували міст.
В листопаді 1943 року на перегоні Веселий Кут — Мигаєве партизани В. Бурковський, Н. Топор і М. Кудлаєнко висадили в повітря залізничний міст і тим самим припинили рух поїздів на три доби. 19 березня 1944 року радянські патріоти Й. І. Карпов і П. С. Жиган на перегоні Кучурган—Роздільна пустили під укіс ешелон з фашистськими вояками, а 1 квітня — ешелон з танками, боєприпасами, автомашинами. В результаті цих диверсій було вбито й поранено близько 400 солдатів і офіцерів, знищено 2 состави і 40 вагонів.
Відступаючи під натиском радянських військ, фашисти особливо лютували. Вони розстріляли без суду і слідства 20 чоловік, 90 силоміць вивезли в Німеччину. Окупанти спалили приміщення середньої школи-інтернату, кінотеатру, зруйнували вокзал та десятки кілометрів залізничної колії.
На початку березня 1944 року радянські війська підійшли до Роздільної. Окупанти тікали на Захід. Підпільники підірвали в селі Новосавицькому міст, який з’єднував Роздільну з Тирасполем, і вступили в бій з відступаючими фашистами. Завдяки цьому було врятовано від зруйнування паровозне депо, житлові будинки тощо.
В ніч з 3-го на 4-е квітня 1944 року між нашими частинами, що наступали на Роздільну, і фашистськими військами розпочалась рішуча битва. Вранці 3-го квітня було визволено с. Понятівку поблизу Роздільної, а на світанку 4-го квітня 37-а армія та кінно-механізована група під командуванням генерал-лейтенанта І. О. Плієва визволили Роздільну.
У Роздільній фашисти втратили тільки вбитими 7 тис. чоловік, понад 3 тис. солдатів та офіцерів було взято в полон. Станція була забита ворожими ешелонами з боєприпасами, танками, бензоцистернами, продовольством, награбованим майном тощо.
Одразу ж після визволення селища почалась відбудова зруйнованого господарства. Головна увага приділялась залізничному вузлу. Самовіддано працювали жінки, підлітки та старики. Партійна організація станції керувала відбудовними роботами. Робітники виконували по 3—4 норми на день. Завдяки цьому вже наприкінці травня поїзди почали курсувати на всій колії.
У 1947 році залізничники станції Роздільна зайняли перше місце по відділку Одесько-Кишинівської залізниці. Понад 200 робітників систематично перевиконували норми виробітку. У 1949 році тільки комсомольці та молоді залізничники зекономили 7 тис. крб., а станція дала 120 тис. крб. надпланових нагромаджень.
У селищі з’явились нові галузі місцевої промисловості. У зв’язку з розширенням виноградарства в 1945 році в Роздільній збудували виноробний завод, став до ладу маслозавод, виробнича потужність якого, щоправда, була обмеженою, бо на заводі не вистачало устаткування і майже на всіх процесах переважала ручна праця. У 1947 році почав діяти харчокомбінат, який спочатку випускав лише два сорти кондитерських виробів. Першу партію продукції випустив і хлібозавод. Прийняли на переробку сировину млин та олійня. Кілька нових машин встановили на елеваторі. Побутовий комбінат відкрив черепичний і столярний цехи.
В селищі проводились недільники по впорядкуванню та озелененню вулиць. Робітники і службовці заклали великий лісопарк на площі 60 га. Тепер це найкраще місце відпочинку трудящих. Розгорнулось житлове будівництво. У 1950—55 рр. тут було зведено кілька двоповерхових будинків, прокладено водопровід.
У травні 1957 року Роздільну було віднесено до категорії міст районного підпорядкування.
У роки семирічки залізничники Роздільної досягли нових виробничих успіхів. У зв’язку з реконструкцією залізничного вузла і впровадженням у 1962 році тепловозної тяги швидкість пасажирських поїздів досягла 100 -км, а вантажних — 80 км за годину. На станції були механізовані всі процеси по навантаженню і розвантаженню вагонів. У 1962 році залізничники відправили 9016 великовагових поїздів замість 3150 у 1954 році. Свою семирічку вони завершили на 6 місяців раніше строку.
В 1966 році в Роздільній створили партком вузла, який об’єднав 220 комуністів, що перебували на обліку в первинних партійних організаціях різних цехів і служб.
Комуністи — передові виробничники. Так, машиніст тепловоза В. Ф. Пальянов систематично виконує завдання на 125—130 проц., В. Г. Затуржинський — один з найкращих колійних майстрів у відділку Одесько-Кишинівської дороги.
За багаторічну і бездоганну роботу передових робітників вузла — П. М. Бойченка, С. В. Волянського, П. X. Шморгуна, М. 3. Пташка, В. К. Кочуру, М. М. Покиньбороду нагородили орденом Леніна.
Поліпшилась технічна оснащеність підприємств місцевої промисловості. На новому молокозаводі, будівництво якого закінчилось у 1962 році, встановлено потокову лінію по виробленню масла. Завод обладнано механічними сепараторами, холодильниками тощо. 6 тут цехи по виготовленню сиру та морозива. В 1967 році завод переробив близько 10 тис. тонн молока та понад 500 тонн вершків.
На реконструйованому виноробному заводі було вдосконалено технологію виробництва вина, почали застосовувати термічну обробку та використовувати високоякісні фільтри. За сезон 1967 року тут переробили близько 8 тис. тонн ягід — майже в десять разів більше, ніж у 1945 році.
Зросла виробнича потужність харчокомбінату, оснащеного новим обладнанням. На підприємстві працюють цехи ковбасний, карамельний, маслоробний та фруктових вод. У 1967 році випуск валової продукції досяг 1500 тонн, вчетверо перевершивши показники 1955 року. На харчокомбінаті виросло чимало майстрів своєї справи, передовиків виробництва. Робітниця Л. О. Чикаленко, ударниця комуністичної праці, перевиконує норми у 1,5—2 рази.
Для побутового комбінату, де працюють 228 чоловік, у 1964 році спорудили двоповерховий будинок. Тут є 10 цехів: пошиву одягу, ремонту взуття, металевих виробів тощо. Комбінат виконує також замовлення на ковальські та столярні роботи, ремонтує житлові будинки.
У 1967 році валовий випуск готової продукції тут становив понад 600 тис. крб.
У 5 разів порівняно з 1958 роком збільшив випуск продукції хлібозавод. За добу він постачає торговельним підприємствам близько 22 тонн хлібобулочних виробів.
Не впізнати тепер елеватора. Його розширили і поповнили новим обладнанням: транспортерами для навантаження кукурудзи, танкетками для підбирання зерна та іншими механізмами. Стали до ладу діючих потокова лінія по обробці та просушуванню зернових і технічних культур та чотири склади. Тепер виробнича потужність елеватора у 30 разів більша, ніж була тоді, коли його побудували.
В районному об’єднанні «Сільгосптехніка» працюють 426 робітників, інженерів і техніків. Тут є кілька цехів, у моторному цеху встановлено потокову лінію. В 1959 році валовий випуск продукції становив 656 тис. крб., у 1967 році — понад 4 млн. крб. 18 ремонтників здають продукцію відмінної якості без перевірки відділом технічного контролю.
Далеко за межами району відомий радгосп «Роздільнянський», центральна садиба якого розташована в місті. Він вирощує саджанці фруктових дерев, винограду та ягідників. У господарстві 133 га винограду, близько 7 тис. плодових насаджень. У 1967 році з кожного гектара зібрано понад 72 цнт фруктів, по 20,2 цнт ягід — суниці, малини, смородини і відправлено на продаж у торговельну мережу. В тому ж році радгосп розширив площу молодих багаторічних насаджень до 106 гектарів.
Місто впорядковується. Тут додатково прокладено 4,8 км водопроводу. Будується шосейна дорога до села Єреміївки, відкрито автобусну станцію. У роки семирічки особливо широкого розмаху набуло житлове будівництво. Тепер у Роздільній близько 3 тис. житлових будинків, третя частина їх газифікована.
У місті 2 лікарні, 2 аптеки, протитуберкульозний диспансер. За п’ятирічку має бути завершено будівництво нової поліклініки. У місті працюють чотири садки, ясла та дитячий комбінат, де для малюків створені найкращі умови.
В Роздільній багато уваги приділяється фізичній культурі і спорту. Силами громадськості тут побудовано кілька спортивних майданчиків та стадіон. На підприємствах і в школах організовано фізкультурні колективи, які об’єднують близько З тис. чоловік. У 1967 році юні баскетболісти стали чемпіонами області. Шкільна збірна команда зайняла по області перше місце з шахів.
Жителі міста користуються послугами підприємств громадського харчування: їдальні, чайної, кафе. Тут є 48 магазинів, ларки і буфети, товарооборот яких становить пересічно 3 млн. крб. на рік.
За післявоєнний час великі зміни сталися в галузі народної освіти і культури. Всі діти шкільного віку вчаться у двох середніх та двох восьмирічних школах. Працююча молодь здобуває освіту в школі робітничої молоді та районній заочній школі. В місті постійно працюють 6-місячні торговельні курси та курси шоферів. На залізничній станції створено технічні школи різного профілю.
У Роздільній є музична школа з класами фортепіано, скрипки тощо.
Районне відділення товариства «Знання», яке налічує 550 членів, організовує читання лекцій, проведення тематичних конференцій та вечорів з питань науки і техніки, літератури і мистецтва та поточної політики.
Охоче відвідують трудящі заняття народного університету культури, створеного при клубі залізничників. Він має факультети здоров’я, науки і техніки та інші.
В місті є 8 бібліотек — районна, міська для дорослих, дитяча, шкільні, залізнична, механізаторів з книжковим фондом 100 тис. томів. З 1930 року тут видається районна газета, що тепер має назву «Вперед».
При районному Будинку культури та робітничих клубах працюють різноманітні гуртки. 86 учасників художньої самодіяльності в травні 1967 року взяли участь в обласному огляді-конкурсі, присвяченому 50-річчю Радянської влади.
З успіхом виступають музичний ансамбль «Юність» та ляльковий театр.
Традиційними стали тут нові звичаї та обряди: урочисті реєстрації новонароджених, комсомольські весілля, проводи до Радянської Армії, вшанування ветеранів праці. Напередодні Нового року в Роздільній лунають колядки та щедрівки. Після закінчення сівби і появи сходів щороку в Кардамичевському лісі відзначається День механізатора. Цікаво проходять вечори молоді — посвячення в робітники. Коли в сім’ї народжується дитина, батьки саджають дерева або виноградну лозу.
Багато жінок Роздільної — майстерні рукодільниці. Вони оздоблюють художньою вишивкою сорочки, рушники, хустки тощо. Пенсіонерка О. Є. Висоцька у 1964 році за свої роботи одержала диплом обласної виставки. Є в місті і свої художники. Так, картини вчителя В. М. Калюжного у 1964 році були відзначені дипломом обласної виставки.
Про дореволюційне убоге, невеличке поселення залишилась тільки згадка. Тепер тут розквітає місто, і люди впевнено дивляться в завтрашній день. Комуністу комсомольці, всі жителі Роздільної докладають зусиль, щоб гідно зустріти 100-річчя з дня народження великого вождя, успішно перетворити в життя рішення XXIII з’їзду КПРС.
Я. Г. КАСЬЯН, Я. С. ПІAMША
Іван
| #
Роздільна стала районним центром 15 вересня 1930 року: https://uk.wikisource.org/wiki/ЗЗРРСУУ/1930/1/23/Про_ліквідацію_округ_та_перехід_на_двоступневу_систему_управління.
Reply