Миколаївка-Новоросійська, Саратський район, Одеська область
Миколаївка-Новоросійська — село, центр однойменної сільради. Розташована на лівому березі річки Хаджидера, що впадає в озеро Алібей, за 23 км на південний схід від районного центру і залізничної станції Сарата (на лінії Одеса—Ізмаїл). Через село проходить шосейний шлях Одеса—Ізмаїл. Населення 2266 чоловік.
На території села виявлені поселення епохи пізньої бронзи (початок II тисячоліття до н. е.) та перших віків нашої ери.
До 1807 року на місці села існувало поселення напівкочових ногайських татар Байрамча (ймовірно від назви мусульманського свята байрам).
Після війни з Туреччиною 1806—1812 рр. і приєднання краю до Росії уряд почав роздавати землі поміщикам і царським чиновникам. За даними 1824 року землі Байрамчі належали колезькому раднику Миколі Криницькому, спадкоємці якого в 1848 році продали їх поміщику К. X. Зіро.
Переважну масу населення Байрамчі становили селяни-втікачі з України, Молдавії і Росії. Більшість з них була напівзалежними селянами, які відбували натуральні і сплачували грошові повинності на користь власника землі на основі місцевих звичаїв або відповідного контракту. Юридично вони вважалися вільними. Таких селян, яких ще називали царанами, тут у 1855 році налічувалось 344 ревізькі душі. Дещо в кращому становищі були десятинники, які орендували землю в поміщика за дежму, тобто десяту частину врожаю або худоби. Проте їх було небагато. Становище основної маси населення Байрамчі було тяжким. Вони не раз скаржилися на
утиски поміщика, а в 1855 році відмовилися виконувати натуральні повинності.
В червні 1856 року царська казна відкупила Байрамну із землями в поміщика К. X. Зіро за 115 тис. крб. сріблом і передала її Новоросійському (Дунайському) козацькому війську. 16 грудня того ж року Байрамну перейменовано на станицю Миколаївку-Новоросійську. В Миколаївці-Новоросійській поселилося багато козаків із станиць і хуторів, що відійшли від Росії до Молдавії. Частина населення, що мешкала тут раніше, переселилася в інші місця. В червні 1859 року сюди було переведено з Акермана військове правління Новоросійського козацького війська, а станиці підтверджено права містечка, які вона одержала ще в 1846 році.
Миколаївка-Новоросійська стала центром Новоросійського козацького війська. Тут розмістилося військове правління, комісія військового суду, архів, цейхгауз та інші установи. Управління станицею було підпорядковане Миколаївсько-Новоросійському станичному керівництву.
В складі Новоросійського козацького війська Миколаївка-Новоросійська була досить розвинутим для того часу економічним центром. Тут налічувалось 5 млинів, кузня, 16 крамниць. Крім того, вона вважалася одним із «найзначніших торговельних центрів» війська. В станиці відбувалися щотижневі базари, а двічі на рік великі ярмарки — георгієвський (весною) і покровський (восени). З місцевих товарів тут збувалися хліб і худоба, з привізних — мануфактура, металеві вироби, шкіра, сало, ліс.
Становище основної маси козацтва мало чим відрізнялось від долі військових поселенців. Крім постійної військової служби на власному спорядженні, козаки змушені були підтримувати в справності шляхи і мости, утримувати військові команди, що зупинялися в станиці, супроводжувати арештантів, віддавати частину врожаю на т. зв. громадські потреби тощо. Внаслідок цього власні господарства рядового козацтва були дуже бідними. В 1858 році тут було 110 хат, де налічувалося 784 чол. козацького стану і 14 чол., які до війська безпосередньо не належали. Козаки мали 92 коні, 130 волів, 969 корів і непродуктивної худоби та 675 овець. Обмаль поголів’я пояснювалася тим, що козацькі родини одержали земельні наділи в 4 рази менші за визначені положенням, за яким на кожен козацький пай мало виділятися по 30 десятин. Сталося це тому, що 4 вищі старшини одержали по 200 десятин, 17 середніх — по 100 десятин, 100 десятин передавалося в користування церкви, 337 десятин відводилося під садиби і лише 2202 десятини було розподілено між 313 рядовими козаками.
Населення було позбавлене можливості одержувати медичну допомогу. Госпіталь, що містився в станиці, мав всього 25 ліжок і обслуговував все військо.
Рядове козацтво, обмануте царським урядом і козацькою старшиною, висловлювало невдоволення існуючим становищем. Хоч в умовах постійного військово-адміністративного нагляду воно не набрало активних форм (здебільшого козаки тікали з служби)8, проте могло легко перерости в повстання, тим більше, що козаки були озброєні. У зв’язку з цим у грудні 1868 року царський уряд ліквідував Новоросійське козацьке військо. Рядових козаків перевели в стан державних селян і підпорядкували земській адміністрації. На той час тут налічувалося 1260 жителів. Під час ліквідації війська, яка тривала до кінця 1869 року, козацька старшина зробила все можливе для того, щоб закріпити за собою переважну більшість надільної землі.
В 1872 році міністерство освіти відкрило в Миколаївці-Новоросійській учительську семінарію, що готувала вчителів для початкових шкіл. При ній почали діяти двокласне чоловіче і однокласне жіноче училища, в яких семінаристи проходили педагогічну практику. Проте вони охоплювали далеко не всіх дітей шкільного віку. Так, у 1899 році, коли в селі кількість населення значно збільшилася, в училищах, у т. ч. в семінарії, навчалося лише 232 учні.
Учительська семінарія відігравала значну роль і в справі зародження та розвитку суспільно-політичного руху. Вже в 1877 році в містечку виник таємний революційний гурток. Його засновником 6} в учень семінарії Петро Сокольський. Інспектор народних училищ в донесенні бессарабському губернаторові повідомляв: «Сокольський, який закінчив у 1878 році курс учительської семінарії, до фанатизму відданий соціалістичним ідеям, створив з найбільш талановитих вихованців семінарії гурток, на який він мав величезний вплив», і що на зборах гуртка читалися «книжки злочинного змісту».
За своїм політичним спрямуванням гурток належав до революційних народників. До нього входили Дзик, Баженар, Котелев, База, Стремоухов та інші. На зборах, що відбувались, як правило на квартирі Сокольського, читались твори Тургенева, Писемського, Пом’яловського, вивчались праці Бєлінського, Флеровського. Великою популярністю користувалась народницька література. Хоч гурток внаслідок переслідувань і арештів був розгромлений і в наступному році перестав існувати, його ідеї довго жили серед учнівської молоді та інтелігенції.
Революційні настрої особливо посилилися в період першої російської революції 1905—1907 рр. Учні семінарії влаштовували сходки, вимагали від училищної адміністрації введення до програми агрономії, політичної економії, однієї з іноземних мов, а також розширення курсу природознавчих наук. У жовтні та грудні 1905 року учні семінарії страйкували, наполягаючи на виконанні висунутих вимог. Поліція жорстоко розправилася з семінаристами. В некролозі з приводу вбивства в одеській в’язниці революціонера І. Лабунця, в одній з листівок зазначалося, що «25 квітня 1906 року в місцевій в’язниці було пристрелено без всякої на те причини капітаном-катом Тарасовим нашого товариша Івана Лабунця. В ньому наша організація втратила енергійного товариша. Охоплений бажанням служити народу, покійний організував читання і сходки серед учнів. На початку грудня 1905 року він одержав з Одеси селянські листівки і книжки і поїхав до м. Овідіополя, де організував збори, бесіди, читання, роздавав листівки і книжки, але був заарештований 24 грудня і просидів у в’язниці чотири з половиною місяці, де й загинув від руки ката-офіцера».
За завданням Херсонського і Одеського комітетів РСДРП учні Миколаївсько-Новоросійської семінарії розповсюджували серед трудящих нелегальну літературу, листівки, прокламації. Під час виборів до 2-ї Державної думи, скликанням якої царський уряд намагався відвернути увагу народних мас від революційної боротьби, на території села поліція зібрала понад 200 примірників листівок РСДРП під назвою «Кого обирати до Державної думи?» і «Солдатська бесіда». В них Херсонський комітет РСДРП закликав селян обрати до думи вірних людей, які підуть до неї «не заради примирення з царем, міністрами й поміщиками, а для боротьби з ними».
Під час революційних подій 1905—1907 рр. у Миколаївці-Новоросійській підпільно діяла і селянська соціал-демократична організація. З приводу цього в доповіді херсонського губернського комітету сільських організацій РСДРП зазначалося, що з 15 травня по 15 червня 1906 року в прибуткову касу від неї поступило 6 крб.
В донесенні помічника начальника бессарабського жандармського управління його начальникові і бессарабському губернаторові підкреслювалося, що в селі існують профспілки, які мають свої установи. Далі перелічувалися села, у т. ч. й Миколаївка-Новоросійська, де, як зазначалося в донесенні, населення має надію на «скликання нової думи», намагається не сплачувати податків, не давати рекрутів. «Ідея збройного повстання,— писав помічник начальника жандармського управління,— виникає самостійно й існує серед 200 чоловік, майже всі вони проти царя».
Про настрої трудового селянства кінця 1907 року свідчить «мирський присуд», в якому селяни Миколаївки-Новоросійської і навколишніх сіл вимагали націоналізації землі, скликання установчих зборів, запровадження загального обов’язкового навчання, політичної амністії, скасування посад земських начальників, чинів повітової поліції тощо.
Після поразки революції 1905—1907 рр. та проведення столипінської аграрної реформи становище трудящого селянства значно погіршало. Слідом за бідняками відбувалося розорення середняків, які спродуючи свої землі, також потрапляли в кабалу до куркулів. Глитаї—Кашульський, Дорошенко і Крижанівська понаскуповували за безцінь у розорених селян по 500—900 десятин угідь кожний. Частину цих земель вони здавали в оренду, а інші — в обробіток селянам за половину врожаю.
Через важке матеріальне становище більшість селян не мала змоги дати своїм дітям навіть початкової освіти, хоч тут діяло два початкові навчальні заклади, які повинні були забезпечувати кілька сіл Миколаївсько-Новоросійської волості. На початку 1907 року в ній налічувалось 873 дітей шкільного віку, а відвідували початкову школу лише 253 учні, та ще 93 учні навчались у церковнопарафіяльній школі. До того ж початкова, т. зв. міністерська двокласна школа містилася в непристосованому для навчання приміщенні, розрахованому на 135 місць. Весь навчальний процес забезпечували 3 вчителі. Викладання рідною мовою заборонялося. За будь-які відступи від встановлених правил карали. В положенні проекту про шкільну мережу, складеному бессарабським губернським земством, вказувалося, що нормальною тривалістю курсу навчання «для більшості дітей є чотирирічний період, причому викладання повинно вестися російською мовою».
Зубожіння і злидні були нестерпними. Навіть у кращі роки по Миколаївсько-Новоросійській волості збирали мізерний врожай, тому селянським родинам часто загрожувала голодна смерть. В 1908 році врожай пшениці і жита становив 13 пудів з десятини. Більшість безземельних і малоземельних селян змушена була найматись за невелику поденну плату до багатіїв. Так, на збиранні винограду в Акерманському повіті, до якого входила Миколаївка-Новоросійська, чоловікам у 1908 році платили по 34, жінкам — по 27 коп., а підліткам — по 19 коп. В той же час вартість денного харчування поденщика становила 24 копійки.
Здавалося, що гіркій долі не буде кінця. Давні предки, рятуючись від кріпацького гніту, тікали сюди на вільні землі, а їхні нащадки змушені були знову шукати незаселені землі на сході імперії. 7 червня 1909 року бідняцькі господарства Миколаївки-Новоросійської звернулися до міністерства землеробства з проханням дозволити їм переселитися в Уральську губернію, тому що 554 жителі залишилися без будь-яких засобів до існування. Міністерство не задовольнило їхнього прохання, відповівши,, що землі, які вони просили, вже, мовляв, зайняті.
Звістку про скинення царя трудящі Миколаївки-Новоросійської зустріли з великим піднесенням. В середині березня 1917 року серед місцевих жителів почались заворушення. Селяни обрали Раду селянських депутатів, яка відібрала у багатіїв частину майна, хліб. В центрі цих подій були представники незаможного селянства, зокрема І. Єфімочкін, що брав участь у всіх виступах.
Велика Жовтнева соціалістична революція дала селянам право бути господарями споконвіку оброблюваної ними землі. Орендна плата й половинщина були ліквідовані, лишки куркульських земель відібрані і розподілені між безземельними.
Але біднота не дочекалася весни, щоб засіяти свої наділи. В січні 1918 року боярська Румунія почала окупацію Бессарабії. Трудящі Миколаївки-Новоросійської на заклик фронтового комітету військових організацій РСДРП Румунського фронту стали на захист завоювань революції. Вони подавали всіляку допомогу бійцям 1-го соціалістичного червоногвардійського загону під командуванням К. А. Орловського. Серед воїнів цього загону, що формувався у Миколаївці-Новоросійській в лютому 1918 року, було багато місцевих жителів і трудящих навколишніх сіл, які щодня прибували сформованими групами і поодинці. На мітингах, організованих представниками революційних матросів, що прибули з Акермана, трудящі висловлювали підтримку Радянській владі і готовність зі зброєю в руках захищати її від ворожої навали. А через кілька днів довелося вступити в бій.
Окупанти зустріли біля Миколаївки-Новоросійської відчайдушний опір радянських військових частин, яких підтримувало все населення. Лише під натиском переважаючих сил ворога червоногвардійці в лютому 1918 року відступили за Дністер. Серед бійців були і жителі Миколаївки-Новоросійської, в т. ч. й І. Єфімочкін.
Румуно-боярська військова влада з перших днів почала запроваджувати окупаційні порядки. Спираючись на куркульські елементи, вона здійснила в 1918—1924 рр. т. зв. земельну реформу. Відібравши в середняків і бідняків наділи, окупанти оголосили їх державним фондом. Трудове селянство, позбавлене громадянських прав і задавлене численними податками та поборами, було віддане на поталу куркулям.
Однак населення не скорилося окупаційним властям. У Миколаївці-Новоросійській, як і в інших селах Задністров’я, створювались підпільні групи, що провадили активну агітаційну роботу серед населення.
З селянами, які боролися за соціальне і національне визволення, окупанти жорстоко розправлялися. Так, 14 серпня 1919 року шеф відділу сигуранци повітового центру Четатя Албе (тепер Білгород-Дністровський) доповідав префекту поліції про облаву в селах, розташованих по Дністру. Далі повідомлялось про те, що в Байрамчі (так стали називати окупанти Миколаївку-Новоросійську) заарештовано членів старокозацького підпільного більшовицького комітету, керованого головою Г. Лозовським і секретарем К. Шереметом.
Незважаючи на арешти, в селі продовжував діяти підпільний революційний комітет під загальним керівництвом Василя Абрамовича, шевця за спеціальністю. Головою був Пантелеймон Кочерга, заступником Олександр Хинку — обидва учні місцевої гімназії, яку відкрили окупанти на базі вчительської семінарії. 7 травня 1921 року поліція заарештувала членів комітету й організації — всього 27 чоловік, в т. ч. 5 дівчат і 4 учнів гімназії. Серед заарештованих були також директор гімназії М. Іванов, учитель С. Колесников і священик В. Зусков. Арештовані боролися проти окупантів навіть у їхніх тюремних застінках. В. Абрамович втік з-під варти, засипавши конвоїрові очі цинковим порошком. П. Кочерга й О. Хинку були виправдані на суді за відсутністю доказів. Обидва вони знову повернулися до підпільної боротьби, причому П. Кочерга домігся поновлення його в гімназії, де він навчався до арешту.
Для того, щоб законспірувати свою діяльність від жандармів і шпигунів, П. Кочерга за допомогою вчительки М. Колесникової і М. Чернієнко організував у гімназії музично-артистичне товариство, т. зв. культурний гурток, що існував за рахунок членських внесків і виручки від спектаклів. До гуртка зачислювалася лише революційно настроєна молодь. В ньому вони вивчали філософію, політичну економію і психологію.
Паралельно з цим гуртком у 1921 році, до першого арешту, що стався в травні, і деякий час після того в селі активно діяв комітет молодіжної організації. До його складу входили П. Кочерга, О. Хинку, І. Мойсеєв, М. Мазуренко та інші. Кожен з них керував п’ятіркою відданих революціонерів. У п’ятірках також практикувались заняття по вивченню марксистської літератури, розповсюджувались листівки і газети «Бессарабский большевик» та «Южный коммунар». Поряд з цим члени комітету багато уваги приділяли революційній пропаганді серед селян. Вдаючи з себе мандрівних майстрів, комітетники ходили в сусідні села, де розповсюджували літературу й листівки, створювали молодіжні організації. Так, О. Хинку протягом двох місяців побував у 38 селах і хуторах, провадив усну пропаганду, у двох селах створив молодіжні організації. М. Мазуренко організував комітет у селі Ярославці та молодіжні групи в трьох інших селах. Проте сигуранца натрапила на слід підпільників. У червні 1921 року всі 5 членів комітету були схоплені і без суду розстріляні нібито при спробі втекти.
Після придушення опору становище переважної більшості трудового населення весь час погіршувалося. Понад третина жителів наймитувала за шматок хліба. Малоземельним селянам теж доводилося гнути спину на місцевих глитаїв, заробляти тяжкою працею гроші для того, щоб сплатити податки. Привільно жилося тільки поміщикам Кошульським, що володіли 600 га землі, куркулям та комерсантам, які мали в селі десяток шинків.
Більшість селян була неписьменною. Величезне село не мало жодного вчителя з вищою освітою. Нелегко було одержати медичну допомогу, оскільки все село обслуговував лише один фельдшер.
28 червня 1940 року Миколаївку-Новоросійську визволено від румунських окупантів. Почалася нова сторінка в житті села. Була обрана сільська Рада на чолі з Толкачовим, дрібні селянські господарства почали об’єднуватися в колгосп «Шлях Ілліча». Першими на шлях колективного господарювання стали безземельні і малоземельні селяни. З 180 селянських родин, що заснували перший колгосп на визволеній землі, 25 було батрацькими, 74 — бідняцькими і 81 — середняцькими. З них 67 селянських сімей мали наділи 1—3 га землі і ледве зводили кінці з кінцями. 112 господарств не мали ніякої тяглової сили. Не вагаючись, вони стали на шлях кооперування.
Артіль мала 840 га землі. Головою правління обрали М. А. Тарнавського. Оскільки не вистачало тяглової сили і сільськогосподарського реманенту, значну допомогу колгоспникам подавала створена в селі МТС.
Будівництво нового життя перервала війна. Миколаївку-Новоросійську 25 липня 1941 року вдруге окупували румуно-боярські війська. В звірячій ненависті де всього радянського окупанти перетворювали громадські приміщення в місце знущань над мирними жителями і військовополоненими або на казарми. Вони пограбували колгосп і МТС, відбирали в громадян особисте майно, хліб, корів, свиней. Збитки, заподіяні тільки жителям, становили 2260 тис. карбованців.
У Миколаївці-Новоросійській окупаційні власті утворили пересильний пункт для військовополонених. Населення всіляко допомагало знедоленим, особливо школярі — Георгій Щепкін, Йосип Бахмутян та багато інших. Нехтуючи небезпекою, вони пробиралися через дротяні загорожі з хлібом, картоплею, водою, тютюном.
Влітку 1944 року пануванню румунських бояр настав кінець. Дивізії генерала А. Н. Бахтіна, що діяли на лівому фланзі 46-ї армії, форсували Дністер і при підтримці артилерії, авіації та кораблів Дунайської флотилії наприкінці серпня 1944 року розгромили 3-ю армію королівської Румунії. 23 серпня Миколаївка-Новоросійська була визволена від фашистської неволі. З великою радістю вітали селяни радянських воїнів.
Держава дбала про те, щоб якомога швидше відродити сільське господарство, створити колгоспи. Велику роль в цьому відіграла Первомайська МТС, створена в Миколаївці-Новоросійській в перші ж місяці після визволення. Протягом короткого часу було відкрито школу по підготовці механізаторських кадрів. Вже наприкінці 1944 і на початку 1945 року професію тракториста опанували 93 чол., а в травні 1945 року в школу по підготовці трактористів, комбайнерів і шоферів набрано 360 чоловік.
Населення з великим ентузіазмом підтримувало всі заходи Радянської влади. На масових зборах обрали делегатів на районні збори селян, що відбулися в грудні 1944 року, де обговорювалися питання про відновлення навчання дітей, про масово-політичну роботу серед населення. Організовано пройшло збирання коштів на танкову колону «Ізмаїлець».
У 1946 році в Миколаївці-Новоросійській відроджується колгосп «Шлях Ілліча». Окупанти так пограбували село, що спочатку довелося долати великі труднощі. Не вистачало тягла: 15 виснажених коней не могли забезпечити вчасний і якісний обробіток землі. В МТС сільськогосподарської техніки також було дуже мало. Та все ж колективними зусиллями легше долати труднощі. Тракторист О. Богущ на тракторі ХТЗ—НАТІ в березні 1947 року виробляв по 7,7 га умовної оранки за зміну.
Поступово більшість селян переконалася в перевагах колективного господарювання. В 1948 році організовується ще один колгосп «Більшовик». За два роки колективізація була завершена. В цьому особлива роль належала і Первомайській МТС, яка виступила зачинателем боротьби за високу культуру землеробства. Вже в 1949 році її колектив, керований нечисленною, але бойовою партійною організацією (секретар Баннов), достроково завершив план тракторних робіт, перевиконав завдання по підняттю зябу. Досвід механізаторів, зокрема комуніста П. Пирога, який першим у районі впровадив погодинний графік на оранці зябу, став надбанням всіх трактористів.
Відновлювалося життя на визволеній землі. 26 листопада 1947 року жителі села обрали своїх депутатів до сільської Ради — В. І. Величка, П. Г. Куценка та інших. Народні обранці були ентузіастами господарських і культурних перетворень на селі, їх частка праці відчувалась у тому, що колгосп «Шлях Ілліча» одним із перших у районі виконав план здачі державі зернових у 1949 році, і в тому, що того ж року була електрифікована школа, обладнана стаціонарна кіноустановка, поліпшилась робота лікарні, дитбудинку.
На початку 1951 року обидва місцеві колгоспи об’єдналися в одне господарство — сільгоспартіль «1 Травня», за якою закріплено 4 тис. га землі. Головою обрали комуніста С. Я. Ткаченка. Колгосп з кожним роком міцнів. Була повністю механізована оранка, сівба і збирання врожаю. Розвивалося громадське тваринництво. Зростала й оплата праці.
В 50-ті роки Миколаївка-Новоросійська мала нові здобутки. Тут повністю ліквідовано неписьменність. Кількість учнів у місцевій школі зросла з 300 до 500 чоловік. З семирічки школа перетворилася на повну середню з добре обладнаними класами, спортзалом, інтернатом. Замість 9 у ній стало працювати 20 вчителів. Десятки колишніх наймитів, одержавши освіту, стали трактористами, комбайнерами, агролісомеліораторами, механіками. Сільськогосподарську академію у Москві закінчив син колишнього бідняка Г. М. Лозовський, кишинівську консерваторію закінчила дочка колгоспниці А. Черній.
В 1947 році відбувся перший випуск сільськогосподарської школи, а в наступні 4 роки вона підготувала 127 агролісомеліораторів і 350 ветфельдшерів і тваринників.
Село прикрасилося десятками нових житлових будинків. У центрі виріс новий магазин, чайна. В сотнях будинків спалахнули електричні лампочки. На вулицях і садибах посаджено понад 15 тис. фруктових і декоративних дерев.
Великі зміни сталася в Миколаївці-Новоросійській після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Прискореними темпами розвивалося господарство артілі. Удосконалювались організаційні форми керівництва виробництвом — підвищилась роль спеціалістів. Постійно діюча сільськогосподарська комісія сільської Ради, наприклад, взяла під свій контроль хід польових робіт, продаж хліба державі, осінньо-зимове утримання худоби, агрозоонавчання. Депутати сільської Ради стали виносити на колективне обговорення питання сільського господарства, слухати звіти голови колгоспу, бригадирів.
Колгосп «1 Травня» вийшов на чільне місце в Саратському районі по продуктивності тваринницьких ферм, врожайності зернових культур. За підсумками 1957 господарського року на кожні 100 га угідь артіль виробила 174 цнт молока і 26,7 цнт м’яса. Передова доярка А. Г. Граматік, що надоїла від кожної фуражної корови по З тис. кг молока, і бригадир тракторної бригади Н. С. Коваленко, що виростив на площі 205 га по 26,7 цнт пшениці з кожного гектара та по 23,7 цнт кукурудзи на кожному з 200 га, були нагороджені Почесною грамотою райкому партії і райвиконкому.
Наприкінці 1958 року відбулося нове укрупнення колгоспів. Миколаївка-Новоросійська стала центром артілі «Прогрес», в якій об’єдналися 4 сусідні господарства (Миколаївки-Новоросійської, Успенівки, Фараонівки і Кривої Балки). Це було велике господарство, що мало близько 20 тис. га землі. Головою артілі колгоспники обрали колишнього директора МТС М. Д. Гончаренка. Секретарем парторганізації був I. X. Димитров.
Перед правлінням і партійною організацією укрупненої артілі виникло багато нових і складних завдань. Зросла відповідальність кадрів середньої ланки — зокрема бригадирів і спеціалістів комплексних бригад. На ці посади висунуто людей з вищою і середньою спеціальною освітою. В комплексних бригадах і на фермах запровадили госпрозрахунок. Ці заходи сприяли поліпшенню ряду галузей господарства. Так, собівартість центнера м’яса в 1959 році стала вдвоє нижчою, ніж у сусідніх господарствах.
Оскільки це багатогалузеве господарство займало велику територію, виникало й немало труднощів. Навесні 1965 року колгосп «Прогрес» розукрупнився і відтоді включає лише Миколаївку-Новоросійську. За ним закріплено 4003 га землі, в т. ч. 3538 га сільгоспугідь. У 1965 році було вирощено по 27,9 цнт зерна на кожному з 1570 га, в т. ч. по 27,7 цнт пшениці на площі 1030 гектарів.
Новим кроком уперед для трудівників Миколаївки-Новоросійської став перший етап нової п’ятирічки. Незважаючи на посушливе літо, в 1966 році одержано пересічно по 26 цнт зернових і зернобобових на площі 1570 га, в т. ч. по 22,2 цнт пшениці на кожному з 940 га і по 38,1 цнт кукурудзи на площі 400 га. Грошові доходи артілі лише від рільництва становили понад 478 тис. крб. За вирощення сталих урожаїв зернових і технічних культур ланкового Л. А. Бодрова нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Внаслідок продуманого, науково обгрунтованого господарювання собівартість продукції нижча планової. Справжніми майстрами своєї справи стали свинарки О. Левандовська, Є. Питько, Г. Кравцова та багато інших.
Роком напруженої боротьби за нове піднесення колгоспної економіки був ювілейний — 1967 рік. На вирішальних ділянках колгоспного виробництва працювали комуністи. 18 комуністів, механізаторів і рільників, виступили організаторами змагання на честь 50-річчя Радянської влади. Герой Соціалістичної Праці комбайнер Г. С. Железняк особистим прикладом надихав працівників. Йому наслідував комбайнер Г. Багмутян, який скошував по 14—16 га озимих за зміну.
В результаті трудових зусиль членів артілі валовий доход від усіх галузей господарства перевищив 947 тис. крб., з яких було витрачено на основну і додаткову оплату праці 489 тис. крб. З розрахунку на один людино-день члени артілі в ювілейному році одержали по 4 карбованці.
Вагомий вкладу скарбницю суспільного багатства вносять не тільки трудівники місцевої артілі «Прогрес». Майже п’ята частина населення села — робітники і службовці. Значна частина з них працює в міжколгоспній майстерні по ремонту сільськогосподарських машин. Включившись у змагання на честь 50-річчя Радянської влади, робітники майстерні достроково направили всю техніку в поле. Переможцями соціалістичного змагання стали слюсар Г. Короїд, електрозварник І. Булат, токар В. Лунги.
Наполегливо борються за перетворення в життя накреслень п’ятирічки також трудівники державного виноробного пункту, потужність якого 250 тис. декалітрів вина на рік,, міжколгоспної інкубаторної станції, млина та різних майстерень побутового обслуговування.
Турбота про здоров’я населення стала в центрі уваги партійної, комсомольської і громадських організацій. Тут працює дільнична лікарня на 25 ліжок, клініка, пологовий будинок, рентген-кабінет. Ці заклади обслуговує два лікарі і 14 медпрацівників з середньою спеціальною освітою.
Особливим піклуванням оточені малюки. Під час польових робіт понад 100 дітей дошкільного віку виховуються в дитячому садку і яслах. На утримання цих закладів лише в першому році семирічки було витрачено 16,7 тис. карбованців.
Ініціаторами боротьби за підвищення добробуту і поліпшення культурно-побутового обслуговування трудящих є комуністи і комсомольці, а також радянський актив. В своїй діяльності депутати сільської Ради спираються на постійні комісії по охороні здоров’я трудящих, освіти і культурно-побутового обслуговування. Народні обранці є активними організаторами змагання за дальше зміцнення економіки, підвищення культурного рівня населення, благоустрою вулиць і майданів. Тільки в 1962—1967 рр. за допомогою державних кредитів при безпосередній підтримці колгоспу та громадських організацій споруджено понад 200 будинків. Село електрифіковане. В більшості будинків є радіоточки. Понад 400 родин стали власниками радіоприймачів та телевізорів. В селі передплачується 1,3 тис. примірників газет і журналів. Чимало трудівників мають власні бібліотеки.
Назавжди відійшли в минуле ті часи, коли жителі Миколаївки-Новоросійської змушені були одягатися в домотканний одяг, власними руками виготовлене взуття, купувати вкрай обмежений асортимент товарів. Тепер потреби населення в промислових і культурно-побутових виробах задовольняє сільське споживче товариство, яке має сільмаг, магазин по продажу готового одягу, культмаг, госпмаг, чайну, кілька ларків.
За часів царського самодержавства і панування румунських бояр освіта і культура вважалися привілеєм обраних. Нині місцеву десятирічку, в якій працює 29 учителів, відвідує 378 дітей. Понад 60 колгоспників навчаються у вечірній школі.
Завдяки піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду більшість трудівників артілі, підприємств і організацій має восьмирічну і середню освіту. Чимала юнаків і дівчат після закінчення десятирічки вступають до вищих учбових закладів. Частина з них повертається працювати в рідне село: П. Журавльов й А. Полтавченко працюють агрономами, а М. Колесников — електриком. Заочно навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах 60 трудівників села.
Загін сільської інтелігенції налічує понад 50 чол. Але потреба у висококваліфікованих кадрах зростає і щороку в селі з’являються нові спеціалісти. В 1967 році лише за путівками артілі у вищих і середніх професійних учбових закладах навчалося 15 чоловік.
Трудівники артілі та різних підприємств села за роки Радянської влади спорудили ряд закладів для відпочинку. В години дозвілля сотні юнаків і дівчат, людей середнього і похилого віку заповнюють сільський клуб, бібліотеку, що має близько 10 тис. книг, літній кінотеатр, червоні кутки на фермах і польових станах. Вечорами одні йдуть у кіно, інші — на репетиції в гуртки художньої самодіяльності. На сцені клубу часто виступають артисти театрів Одеси, Києва та інших міст країни, кілька разів на тиждень демонструються кінофільми.
Розвивається фізична культура і спорт. В селі є стадіон. Створено футбольну команду. Команда штангістів, яку тренує першорозрядник В. Брагер,— чемпіон області серед команд товариства «Спартак».
За роки Радянської влади в селі відбулися справді разючі зміни в усіх галузях економіки, в житті кожної сім’ї. Ще величніші перспективи відкрили перед трудящими Миколаївки-Новоросійської рішення XXIII з’їзду КПРС, спрямовані на дальше піднесення господарства, поліпшення добробуту, на розвиток культури.
П. Г. ГОПЧЕНКО, С. А. ЦВІЛЮК