Плахтіївка, Саратський район, Одеська область
Плахтіївка — село, центр сільської Ради, якій підпорядковано село Нова Плахтіївка. Розташована понад річкою Куродерою, за 10 км від районного центру і залізничної станції Сарата. Населення — 7841 чоловік.
Заснована в 1830 році переселенцями із села Плахтіївки Верхньодніпровського, повіту Катеринославської губернії. Царські чиновники переселили 1070 жителів Плахтіївки до Бессарабії в зв’язку з тим, що при остаточному уточненні меж військових поселень Слобідської України і Херсонщини їх землі передавалися 3-й кірасирській дивізії. З великим болем у серці покидали вони свої рідні краї, заздалегідь знаючи, що попереду їх чекає невтішна доля. На новому місці переселенці зберегли назву свого села. Заново доводилось влаштовувати життя. Не вистачало коштів на будівництво житлових і господарських приміщень, на придбання худоби та реманенту. Довгі роки жили в землянках. Кожна сім’я одержала лише по 5,5 десятини землі. В той же час царський уряд, всіляко сприяючи заселенню цього краю іноземними колоністами, особливо з Німеччини, виділяв їм по 60 десятин землі на сім’ю, будівельні матеріали, надавав позику на обзаведення домашнім господарством, на 50 років звільнив від виплати податків і назавжди — від військової служби.
Важкі умови життя, малоземелля примушували бідноту йти в найми до німецьких колоністів.
Село поступово росло. За рахунок притоку нових переселенців із Слобідської України збільшувалася кількість населення. У 1853 році в Плахтіївці налічувалося 210 дворів державних селян, в яких проживало 1627 мешканців, у т. ч. 848 чоловіків і 779 жінок.
Основним заняттям селян було хліборобство і тваринництво. Здебільшого вони вирощували озиму та яру пшеницю, ячмінь, кукурудзу, займались виноградарством. На 1875 рік Плахтіївка стала великим селом, центром волості. В ній налічувалося 431 господарство і 2770 мешканців. Всього в селі було 422 коней, 1874 голови великої рогатої худоби, 4550 овець і кіз. Переважали бідняцькі господарста.
Більшість селян була неписьменною. В селі існувала лише однокласна школа, в якій навчалися діти заможних господарів. Лікарська допомога хворим не подавалась. Серед населення, особливо серед дітей раннього віку, була велика смертність. Зокрема, у 1872 році тут померло 102 жителі.
Внаслідок класового розшарування багатіли куркулі, які експлуатували бідноту. Так, на початку XX століття В. Іванько, Ф. Талавіра, Г. Романець мали кожен понад сто десятин землі, велику кількість худоби, коней. По 50 десятин землі належало П. Романцю, Я. Канраленку та іншим. В їх господарствах широко використовувалась наймана праця. Бідняки, що не мали тяглової сили і засобів обробітку землі, потрапляли у кабалу до куркулів і німецьких колоністів, за безцінь продавали їм свої наділи і в пошуках роботи покидали село.
Звістка про революційні події 1905 року в Петербурзі швидко дійшла і до Плахтіївки. В лютому 1905 року, через місяць після виходу в світ статті В. І. Леніна «Початок революції в Росії», в селі розповсюджувались прокламації з її текстом, надруковані Миколаївським комітетом РСДРП.
Під час першої світової війни 1914 року чоловіки призовного віку були відправлені на фронт. Для потреб армії забрано багато коней, возів. Чимало селянських господарств, залишившись без робочих рук і тяглової сили, занепало; становище жителів набагато погіршало. Додому не вернулись 96 чол., які загинули на війні.
Радо зустріли селяни звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Наприкінці грудня 1917 року тут створено революційний комітет, до якого увійшли І. Небога, О. Коротич, І. Праведний та М. Іванько. Члени ревкому організовували мітинги, роз’яснювали селянам завдання, які стоять перед ними у справі радянського будівництва.
На початку 1918 року боярська Румунія розпочала окупацію Бессарабії. Члени ревкому, зокрема І. Небога, готували селян до рішучої відсічі загарбникам. Проте часу лишалося мало. 15 лютого 1918 року Плахтіївка була окупована. Багато односельчан влилося до лав Червоної Армії і брало активну участь у боях проти ворогів Радянської Батьківщини на фронтах громадянської війни. Дехто з них після визволення Бессарабії в 1940 році повернувся в рідне село.
Румунсько-боярські окупанти встановили в селі жорстокий режим — закрили школу, під загрозою покарання забороняли розмовляти рідною мовою. В школі, яка була пізніше відкрита, навчання велось тільки румунською мовою. Молоді у вечірній час заборонялося зустрічатися на вулицях, співати українські й російські пісні. Село було перейменовано на Платирешть.
В період окупації поглиблювався процес розшарування селянства. На початку тридцятих років у Плахтіївці 33 родини зовсім не мали землі. До того ж селянські господарства обкладалися великими податками, яких вони не знали навіть за часів царського самодержавства. Оподатковувалось не лише нерухоме майно, коні, корови, вівці, але й за шлюб селяни мусили платити т. зв. «вінчило», без сплати якого він вважався недійсним. Переважна більшість розорених селян гнула спини в господарствах місцевих куркулів або ходила на сезонні роботи до поміщиків і німецьких колоністів у Сарату, Арциз та інші міста. В селі не було жодного культурного закладу. За даними 1933 року з кожних 5 жителів 4 були неписьменними. Школу відвідувало лише 200 дітей, з яких тільки четверта частина закінчувала навчання. З усіх дисциплін перевагу надавали вивченню румунської мови і закону божого.
Тяжке становище селян Плахтіївки за часів румунської окупації, прагнення їх до свободи знайшли яскраве відображення в перефразованій народній пісні «Ой позаростали шляхи-доріженьки»:
Заволоділи нами вражі бояри,
Та й не дають нам жить,
Не дають нам жити
Ні на рідній мові говорити.
Позаростали грізні кордони
По річці по Дністрі,
Щоб вісті про справи більшовицькі
До нас в Плахтіївку не дійшли.
Де ж ти свобода сімнадцятого года?
Чому залишила ти нас? . . .
Чи за те, що не вміли тебе шанувати?
Ой повернися знову до нас!
Комуністи доставляли в село підпільну літературу, і селяни дізнавалися про життя в Радянському Союзі. На початку 1924 року в Плахтіївці виник революційний селянський комітет по підготовці повстання проти румунських окупантів, до якого увійшла найсвідоміша частина трудящих. Значну допомогу Плахтіївському комітетові подавав один із керівників Татарбунарського повстання О. М. Кольцов. Він привозив листівки і передавав їх членам сільської революційної організації А. Середі, А. Іваньку, Ф. Небозі. Коли в 1924 році почалося Татарбунарське повстання, селяни Плахтіївки не змогли своєчасно підтримати його, тому що не були готовими до організованого виступу. Лише окремі групи подали допомогу повстанцям Михайлівни, де було перебито багато жандармів і захоплено всю зброю.
Після придушення Татарбунарського повстання почалися арешти і переслідування не тільки його безпосередніх учасників, але й тих, що співчували повстанцям. Румунській поліції вдалося натрапити на слід підпільників. В одному з поліцейських документів вказувалось, що «одержано достовірні відомості про існування в Плахтіївці підпільної організації». Через деякий час у село прибув каральний загін. Окупанти зігнали все населення на майдан біля церкви і оточили його військами. Всіх, у т. ч. дітей і старих, примусили стати на коліна. Жандарми, проходячи між рядами, знущались над людьми, вимагали називати імена учасників повстання. Почалися масові обшуки і арешти. Під час допиту заарештованих жорстоко катували, добиваючись від них зізнань. Пізно ввечері 21 вересня 1924 року карателі вивели 12 чол. на околицю села і без суду розстріляли. В числі страчених були Андрій Середа, Федір Небога, Андрій Іванько, Петро Христюк.
Незважаючи на жорстокий режим і введене військове становище, боротьба проти гнобителів не припинялась. У квітні 1931 року підпільники розповсюджували в багатьох селах Ізмаїльщини, в т. ч. і в Плахтіївці, листівку Союзу революційних селян Бессарабії, яка закликала селян до рішучої боротьби проти окупантів. В матеріалах поліції про революційний рух в Акерманському повіті за 30-і роки зазначається, що 20 лютого 1932 року був заарештований житель села Плахтіївки Федір Кобиленко, який вів пропаганду серед рекрутів, щоб вони уникали служби в румунській армії і переходили через кордон у Радянський Союз.
Під час румунської окупації становище жителів з кожним роком гіршало. Непосильні податки та різні повинності важким тягарем лягали на плечі трудового селянства. В разі несвоєчасної сплати податків їх нещадно били, забирали худобу, реманент, одяг. Багато хто продавав своє майно і покидав село, виїжджав за кордон.
На запитання, куди вони їдуть і чого шукають, селяни у відчаї відповідали: «Куди очі дивляться, тільки б не жити в Бессарабії, гірше не буде».
В цей час в селі ще більше посилюється класове розшарування, загострюється класова боротьба. В 1932 році в Плахтіївці налічувалось 8,7 тис. жителів, 1538 дворів. Понад 10 куркульських господарств зосередили в своїх руках близько 10 проц.. придатної для обробітку землі, широко використовували працю батраків.
У червні 1940 року Червона Армія визволила трудящих Ізмаїльщини. Плахтіївка стала вільною. 28 червня на майдані відбувся багатолюдний мітинг, на якому селяни висловили вдячність Комуністичній партії і Радянському урядові за визволення їх з-під іноземного гноблення, обрали місцевий орган влади — виконком Плахтіївської сільської Ради депутатів трудящих з 9 чоловік. Головою став батрак І. С. Праведний. Плахтіївка увійшла до складу Саратського району Ізмаїльської області.
Сільська Рада, спираючись на політичну активність трудового селянства і за допомогою комсомольської організації, створеної на початку 1941 року, розгорнула, велику організаційну, й виховну роботу. Почались соціалістичні перетворення. Батракам і бідноті було передано понад 6 тис. га орної землі, конфіскованої в поміщиків і куркулів, анульовані кабальні борги селян поміщикам і банкам, відкрито дільничну лікарню, клуб, бібліотеку, семирічну та 2 початкові школи, в яких сіли за. парти понад 500 дітей.
Почали створюватися товариства по спільному обробітку землі. До них увійшли, колишні батраки і малоземельні селяни. Визначною подією в житті села стало 12 січня 1941 року, коли вперше в історії його жителі брали участь у виборах до Верховних Рад Союзу РСР і Української РСР. Вони одностайно проголосували за кандидатів-блоку комуністів і безпартійних. Депутатом Верховної Ради УРСР обрали біднячку з рідного села Є. В. Волошину.
Побудова нового життя була перервана нападом фашистської Німеччини на нашу Батьківщину. З перших днів Великої Вітчизняної війни жителі села активно допомагали фронту: ремонтували шляхи, будували оборонні споруди; передали для Червоної Армії понад 200 кращих коней, 100 возів, збрую тощо. Більше 800 чоловік стали в ряди Червоної Армії. 21 липня 1941 року німецько-румунські загарбники вдерлися в село. Зав’язався жорстокий бій між підрозділом Червоної Армії і військами ворога. Незважаючи на чисельну перевагу противника в живій силі і техніці, його частини були відкинуті на 4 км від села до річки Сарати. В цьому бою вбито і поранено близько двохсот ворожих солдатів і офіцерів, знищено 2 танки і виведено з ладу багато іншої воєнної техніки. Однак 22 липня ціною великих втрат ворогові вдалося захопити село.
Більше трьох років Плахтіївка була під чоботом німецько-румунських окупантів. Окупанти за допомогою куркулів, що повернулись, встановили в селі жорстокий режим. Вони насильно вивозили молодь на роботу в поміщицькі господарства Румунії, примушували населення сплачувати численні податки, відібрали наділену землю, коней, велику рогату худобу, свиней, пошкодили багато селянських посівів та виноградників.
Населення Плахтіївки чинило опір окупантам: уникало вивезення на роботу в Румунію, саботувало виконання господарських робіт тощо.
23 серпня 1944 року частини 46-ї армії 3-го Українського фронту визволили. Плахтіївку. Багато жителів села влилося в лави діючої Червоної Армії. За мужність і героїзм, проявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, 652 жителі села нагороджені бойовими орденами і медалями Радянського Союзу; 470 чоловік полягли, на полі бою за незалежність своєї Батьківщини.
Після визволення села від німецько-румунських загарбників відновила роботу сільська Рада, почали діяти ніколи, пошта, лікарня, відкрилися магазини. Для забезпечення роботи лікарні селяни передали 72 ліжка з постільними речами та необхідний посуд. Одночасно велася підготовка до весняної сівби 1945 року. Внаслідок наполегливих зусиль було засіяно 11 тис. га. Особливу роль у цьому відіграли земельні товариства по спільному обробітку землі, до яких увійшли всі бідняцько-середняцькі господарства. Протягом 1944—1945 рр. їх було організовано 10.
У 1946 році у зв’язку з великою посухою і неврожаєм не вистачало продуктів харчування. Допомогла селянам Радянська держава. Кожна сім’я одержала продукти, було організовано громадське харчування для дітей і хворих, а також для всіх дорослих під час польових робіт. Земельні товариства одержали посівний матеріал. Все це полегшило становище селян і дало змогу їм подолати великі труднощі.
В 1946—1947 рр. у селі завершено суцільну колективізацію. На базі земельних товариств утворилося 10 колгоспів. Допомогу плахтіївським колгоспам надали механізатори Саратської і Мирнопільської MTС.
У 1947 році в селі створено територіальну партійну організацію, яка налічувала 5 комуністів. У ряді колгоспів утворювалися комсомольські організації. Комуністи за допомогою комсомольців розгорнули роботу по організаційно-господарському зміцненню артілей, мобілізації колгоспників на боротьбу за високі врожаї і розвиток продуктивного тваринництва. Парторганізація очолила соціалістичне змагання між колгоспами і бригадами, правильно розставляла комуністів і комсомольців на вирішальних ділянках колгоспного виробництва, уміло провадила виховну роботу серед населення. Минав час, зміцнювалося господарство колгоспів, підвищувався матеріальний рівень колгоспників. На початку вересня 1948 року 5 колгоспів села першими в Саратському районі успішно провели весь комплекс сільськогосподарських робіт і перевиконали план хлібоздачі державі. Так, артіль «Червона зірка» здала державі понад план 1600 пудів зерна. Підвищувалася оплата праці колгоспників. Окремі з них одержали близько двох тонн пшениці.
Велику роль в мобілізації членів артілей, особливо молоді, на боротьбу за піднесення колгоспного господарства відіграли комсомольці. Комсомольська організація колгоспу ім. В. 1. Леніна добре організувала роботу в польових бригадах, на тваринницьких фермах. Крім цього, за її ініціативою у 1948 році в селі споруджено ставок, на площі 20 гектарів посаджено фруктовий сад і закладено фруктовий розсадник. Секретар комсомольської організації Т. Небога була обрана делегатом XI з’їзду ВЛКСМ від Ізмаїльської обласної комсомольської організації.
В 1949 році 6 колгоспників Плахтіївки за досягнуті високі врожаї пшениці й кукурудзи нагороджено орденами й медалями. Орденом Леніна нагороджено ланкового рільничої бригади С. І. Мандриченка, орденом Трудового Червоного Прапора — члена цієї ланки 3. В. Небогу; медаль «За трудову доблесть» одержали Н. М. Мандриченко, П. І. Підгорна, І. С. Пономар, М. А. Романець.
Під керівництвом комуністів широко розгорнулась робота по ліквідації неписьменності серед населення. В ній активну участь брали вчителі Н. М. Опишнян, О. О. Бойко, Н. Г. Жебко, О. Т. Маслакова та інші. В 1950 році неписьменність була ліквідована. Відкрилися клуби і червоні кутки, бібліотеки, майже повністю було завершено радіофікацію села. У 1949 році в селі вже працювали середня і 2 початкові школи, в яких навчалося 1,2 тис. дітей. У всіх колгоспах було відкрито дитячі заклади, де виховувалося 500 дітей. Виростали місцеві кадри сільської інтелігенції. Є. М. Власенко стала дільничним зоотехніком, а П. І. Котилевський — учителем.
Велику роль у піднесенні колгоспного виробництва відіграв вересневий (1953 р.) Пленум ЦК КПРС. З метою дальшого піднесення колгоспної економіки, кращого використання сільськогосподарської техніки, природних і трудових ресурсів, піднесення добробуту колгоспників почалося укрупнення артілей, і в 1955 році створено 2 великі колгоспи — «Родина» і «Искра». Внаслідок підвищення закупівельних і заготівельних цін та зменшення обов’язкових поставок значно зросли прибутки колгоспів. За вирощення високих урожаїв пшениці, кукурудзи, соняшнику колгосп «Родина» в 1955 році був учасником Всесоюзної виставки досягнень народного господарства GPCP, відзначений дипломом першого ступеня, Великою срібною медаллю та премійований вантажною і легковою автомашинами. Колгоспники Л. А. Кривий, О. Д. Ляшенко, В. Д. Середа, А. Л. Кирилін та інші нагороджені Малою срібною медаллю.
В 1958 році колгосп «Родина» добився високих показників у розвитку тваринництва. На кожну фуражну корову надоєно 2,4 тис. літрів молока, а на фермі третьої бригади, якою завідував комуніст І. Баргомон, надоєно по 2630 літрів. Доярки — комсомолки М. Голубніч, С. Лихо надоїли по 3 тис. літрів молока від кожної корови. Комуніст А. Рубашенко одержала і виростила від кожної з 12 закріплених за нею свиноматок по 18 поросят. Самовіддана праця колгоспників сприяла тому, що прибуток артілі збільшився: до 24 млн. крб., а оплата трудодня зросла до 7 карбованців.
У кінці 1958 року обидві артілі об’єдналися. За колгоспом «Родина» закріплено 19 535 га землі (угідь — 17 865 га), в т. ч. орної — 14 529 га, під виноградниками і садами — 1310 га, пасовиськами — 1938 га, під лісосмугами — 262 га. Поступово колгосп перетворився на високомеханізоване і рентабельне господарство. Його машинний парк поповнився тракторами, комбайнами, автомашинами та іншою сільськогосподарською технікою.
Підвищення рівня механізації сільськогосподарських робіт сприяло значному покращанню врожаїв, а також збільшенню кількості та продуктивності тваринництва. Якщо середній урожай з одного гектара в 1953 році становив 15,4 цнт, то в 1963 році — 20,3 цнт. За цей час на кожні 100 га сільськогосподарських угідь кількість великої рогатої худоби й овець зросла в 3 рази, свиней у 10 раз. Надої молока на 100 га сільськогосподарських угідь виросли з 39 цнт до 162 цнт. На фермах артілі утримуються 28 830 голів тварин, у т. ч. великої рогатої худоби — 7430, свиней — 11 740, овець і кіз — 9660, коней — 670 голів. На птахофермі понад 7,3 тис. курей, на колгоспній пасіці —220 бджолосімей. Якщо в 1953 році прибуток п’яти артілей села становив 714 тис. крб., то в 1962 році в колгоспі «Родина» він збільшився до 3032 тис. крб., а в 1963 році — до 4484 тис. крб. Неподільні фонди колгоспу становили в 1953 році 669 тис. крб., а в 1963 році — 3600 тис. карбованців.
Доходи від зернового господарства, тваринництва і садівництва дали можливість придбати велику кількість нової сільськогосподарської техніки. Артіль має 96 тракторів, 50 різноманітних комбайнів, 40 вантажних автомашин, 175 електромоторів, майстерню для ремонту тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, яка обладнана сучасним устаткуванням, механічний млин, олійню, пилораму, 3 цехи для переробки винограду, вовночесальний цех, майстерню для прищеплення винограду та багато різного устаткування. При наявності потужної техніки повністю механізовано вирощування і збирання зернових культур та більшість процесів по вирощуванню і збиранню кукурудзи, соняшнику, приготуванню кормів на тваринницьких фермах тощо.
За роки Радянської влади в селі виросли висококваліфіковані кадри. Тут працює багато спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою — 11 агрономів, 2 економісти, 11 ветеринарних лікарів і зоотехніків, 10 інженерно-технічних працівників та працівники бухгалтерського обліку. В селі є 238 трактористів-машиністів, 60 шоферів, багато слюсарів, токарів, електриків, автослюсарів, операторів та інших спеціалістів. У зв’язку з надходженням нової техніки і устаткування тут працюють електротехніки, монтажники, техніки холодильних установок, які до недавнього часу були тільки в містах.
Вирішальну роль у розвитку виробництва відіграє партійна організація, яка налічує в своїх рядах 178 комуністів.
Більшість комуністів безпосередньо зайняті в колгоспному виробництві. Координує їх діяльність партійний комітет.
Понад 300 комуністів і безпартійних навчаються в гуртках політичної освіти. При партійній організації на громадських засадах створено кабінет політичної освіти. Це справжній методичний центр, який подає допомогу у вивченні творів класиків марксизму-ленінізму, в озброєнні відвідувачів гуртка революційною теорією.
В селі є 14 первинних комсомольських організацій, в яких налічується близько 500 членів ЛКСМУ. їх роботу очолює комітет комсомолу. Помітно впливає на розвиток колгоспного виробництва, підвищення добробуту і культурно-технічного рівня трудівників села профспілкова організація, що об’єднує 375 чоловік.
Напередодні XXII з’їзду КПРС у колгоспі широко розгорнувся рух за комуністичне ставлення до праці. Протягом 1961—1963 рр. почесне звання ударників комуністичної праці присвоєно 128 майстрам високих урожаїв і тваринникам. За досягнуті успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва 22 колгоспники нагороджені орденами і медалями. Серед них орденом Леніна нагороджені голова колгоспу І. С. Бондаренко, бригадир комплексної бригади Г. І. Праведний, ланковий А. Г. Котелевський; орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені свинарка М. А. Романець, головний зоотехнік П. А. Штабрат, ланковий І. П. Небога. За вирощування високих урожаїв кукурудзи ланкову механізованої ланки М. А. Небогу удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Знатна колгоспниця і комуніст була делегатом XXIII з’їзду Комуністичної партії України.
Особливо сприятливі умови для розвитку колгоспної економіки створилися після рішень березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС, який накреслий широкі заходи по дальшому піднесенню сільського господарства. Завдяки поліпшенню агротехніки, кращій організації праці в 1966 році значно підвищилась урожайність зернових і технічних культур. Якщо в 1964 році на колгоспних ланах було зібрано в середньому пшениці по 14,3 цнт з га, жита — по 15,5 цнт, ячменю — по 11,7 цнт, кукурудзи — по 17,4 цнт, то в 1966 році середня врожайність пшениці на площі 4197 га досягла 24,4 цнт з га, жита на площі 90 га — 18,4 цнт з га, ячменю на площі 590 га — 16,3 цнт, кукурудзи в зерні на площі 2414 га — 33,8 цнт. В 1966 році, в порівнянні з ,1964 роком, в господарстві збільшилася кількість великої рогатої худоби на 750 голів, свиней на 4710, овець і кіз на 630 голів.
Прибутки колгоспу в 1966 році, порівняно з 1965 роком, виросли майже на 6.5 млн. крб. Чистий доход артілі становив понад 2,6 млн. крб., а неподільні фонди — 6.5 млн. карбованців.
Колгосп «Родина» бере участь у будівництві міжколгоспних об’єктів, вносить в це свої кошти. Зокрема, брав участь у спорудженні міжколгоспної електростанції, типових відгодівельних свинарників, інкубаторної станції, а також телевізійної ретрансляційної станції.
Готуючись до 50-річчя Великого Жовтня, колгоспники зобов’язалися значно збільшити виробництво сільськогосподарської продукції. Це зобов’язання виконано. В 1967 році вони одержали з кожного гектара зернових колосових культур по 27,3 цнт замість 26,7 цнт, передбачених зобов’язаннями. В третій комплексній бригаді зібрано по 29,9 цнт з гектара.
В колгоспі систематично впроваджуються у виробництво найновіші досягнення науки й техніки, хімії, передовий досвід. У комплексних бригадах регулярно провадиться агротехнічне навчання. Тут діють школа передового досвіду, семінар з економіки сільського господарства, школи механізаторів, раціоналізаторів, шоферів. Одержані знання слухачі гуртків і шкіл застосовують у практиці колгоспного виробництва і на цій основі добиваються високих результатів. Далеко за межами Плахтіївки відоме ім’я майстра високих урожаїв депутата Верховної Ради Української PGP Героя Соціалістичної Праці М. А. Небоги. Вона очолює ланку по вирощуванню кукурудзи, де всі процеси, починаючи від оранки до комбайнового збирання, механізовані. Її ланка вже кілька років підряд одержує по 48 і більше цнт зерна з га. Собівартість одного центнера кукурудзи значно нижча середньої по колгоспу і становить 1 крб. 34 копійки.
Зростання прибутків колгоспу сприяє неухильному піднесенню матеріального добробуту і культурного рівня трудівників села. Це знаходить своє відображення в зростанні оплати праці. Так, з переходом у 1966 році на гарантовану оплату праці вартість одного людино-дня в грошовому обчисленні становила 4 крб. 43 коп., перевищивши оплату 1961 року більш яку 2 рази. Одночасно зростають виплати колгоспникам з суспільних фондів споживання. Понад 1000 чол. одержують пенсії. Асигновано значні кошти на оплату відпусток членам артілі, видачу одноразової допомоги, а також допомоги по тимчасовій непрацездатності і вагітності, на оплату стипендій студентам вищих і середніх спеціальних закладів, на утримання дитячих і культурно-побутових закладів, на санаторно-курортне лікування тощо. В 1966 році на це, не враховуючи виплати пенсії, колгоспом витрачено 70 тисяч карбованців.
Швидкими темпами розвивається житлове будівництво. Щорічно десятки колгоспних сімей справляють новосілля. Тільки за останні 5 років на власні кошти колгоспників споруджено понад 300 житлових будинків.
В селі є павільйон побутового обслуговування з кравецькою, шевською, столярною, металоремонтною майстернями, перукарня та 22 магазини і чайна.
Зростає купівельна спроможність населення. Протягом 1963—1966 рр. продано 430 телевізорів, 62 холодильники, 320 пральних машин. У порівнянні з 1963 роком, в 1966 році продано більш як у 3 рази швейних виробів, велосипедів і мотоциклів, в 2 рази більше меблів та інших товарів — всього на суму 1,6 млн. крб. Більшість жителів придбала сучасні меблі, швейні і пральні машини. Кожна четверта сім’я має телевізор, в багатьох: будинках установлено газові плити. В особистому користуванні колгоспників 12 легкових автомобілів, понад 500 мотоциклів і близько 3 тис. велосипедів. Майже половина сімей є вкладниками ощадкас.
Налагоджено медичне обслуговування населення. В селі — дільнична лікарня на 35 ліжок з пологовим відділенням, при ній аптека, амбулаторія, фельдшерсько-акушерський пункт. Амбулаторія має хірургічний, терапевтичний, дитячий, гінекологічний, зубний та інші кабінети, обладнані найновішим медичним устаткуванням. В медичних установах працює 22 фахівці з вищою і середньою медичною освітою.
Діти дошкільного віку виховуються за рахунок колгоспу в семи дитячих садках-яслах. В цих закладах щоденно перебуває до 700 дітей.
В селі працюють середня, 2 восьмирічні і вечірня середня школи, в яких 82 вчителі навчає і виховує 1,6 тис. учнів. За роки Радянської влади понад 100 їх вихованців закінчили вищі і середні спеціальні учбові заклади. Більше третини населення за післявоєнні роки одержали середню і неповну середню освіту.
Плахтіївка з кожним роком набирає рис села майбутнього. Красиві і просторі будинки вишикувались обабіч прямих вулиць.
Тут є багато зелених насаджень, парків і скверів. Село повністю електрифіковане і радіофіковане, є відділення зв’язку, автоматична телефонна станція. Налагоджено автобусне сполучення за маршрутами: Сарата—Плахтіївка—Одеса; Сарата—Плахтіївка—Благодатне; Сарата—Плахтіївка—Білгород-Дністровський.
У селі побудовано Будинок культури із залом для глядачів на 550 місць, лекційним залом, кімнатами для гурткової роботи, бібліотекою. Навколо нього молодий парк. На центральній алеї встановлено пам’ятник В. І. Леніну. При Будинку культури працюють: музична школа, в якій навчається 20 чол., гуртки художньої самодіяльності, що охоплюють 250 аматорів. Вони часто організовують концерти в бригадах, на тваринницьких фермах, у польових станах. Будинок культури має 2 комплекти духових інструментів, комплект інструментів для естрадного оркестру і комплекти костюмів народів СРСР тощо. Крім цього, в селі є 2 клуби в бригадах, літній кінотеатр на 700 місць, літня естрада з танцювальним майданчиком, 7 кіноустановок, у т. ч. З стаціонарні, 3 дитячі шкільні кінотеатри та 2 лялькові театри. Популярною серед жителів стала книга. Тут працює 6 бібліотек, які мають 32 тис. примірників книг. Понад 500 сімей мають свої власні бібліотечки. На кожну тисячу жителів передплачується 900 примірників газет і журналів. Три рази на місяць тисячним тиражем виходить колгоспна багатотиражна газета «Родина». Редакція місцевого радіомовлення організовує щотижня трансляцію радіогазети.
В селі є первинна організація товариства «Знання». В її складі вчителі, агрономи, зоотехніки, передовики колгоспного виробництва. Члени товариства виступають перед колгоспниками з лекціями і доповідями з різних питань міжнародного і внутрішнього життя країни.
Велика увага приділяється спортивно-масовій роботі. До 2 тис. жителів є членами добровільного спортивного товариства «Колгоспник». Тут споруджено стадіон, є 2 футбольні і 5 волейбольних команд.
У центрі села встановлено пам’ятник учасникам Татарбунарського повстання. Ще в 1937 році на громадські кошти було встановлено пам’ятник тим, що загинули в роки першої імперіалістичної війни. В 1967 році споруджено пам’ятник односельчанам, які героїчно загинули в боях з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни.
Жителі Плахтіївки, натхнені великою програмою будівництва комунізму, під керівництвом партійної організації ширше розгортають змагання і докладають усіх зусиль до того, щоб перетворити свій колгосп у високорентабельне господарство, щоб ще вище піднести добробут і культуру.
С. А. КОВТУН