Відбудова народного господарства міста Одеса
19 лютого 1920 року уряд Радянської України опублікував відозву, в якій говорилось, що після визволення Одеси територія Української Радянської Соціалістичної Республіки на величезному просторі очищена від білогвардійських військ і петлюрівських банд.
Відтоді Одеса назавжди стала радянською. Трудящі міста приступили до відбудови зруйнованого господарства. Але громадянська війна тривала. Червона Армія відбивала навалу військ буржуазно-поміщицької Польщі та білогвардійської армії барона Врангеля. Губком партії і губвиконком (з 1919 року Одеса стала губернським центром) звернулися до робітників і селян з відозвою «Всі на допомогу фронту!». В місті було проведено День червоного добровольця. Незабаром 772 комуністи і 1000 членів профспілок відправились на фронт. На багатьох фабриках і заводах трудящі щодня відробляли понад норму дві години у фонд допомоги червоному фронту. В обстановці важкої господарської розрухи доводилось відбудовувати фабрики й заводи, обсяг продукції яких становив у 1920 році тільки 18 проц. від довоєнного рівня. Треба було відбудовувати все заново. Не працювала більшість підприємств, мовчав порт. За образним висловом К. Паустовського, «море лежало, як мертвий плат, без жодного пароплавного диму». Причали порту були повністю зруйновані. 95 проц. суден торговельного флоту інтервенти потопили або вивезли на Захід.
Героїчними зусиллями робітники повертали до життя заводи, фабрики, транспорт. У 1920 році в основному була закінчена націоналізація промисловості.
Рішення X з’їзду партії зустріли підтримку широких верств населення міста. Виконуючи їх, партійні організації та очолювані ними трудові колективи в небувало короткий строк піднімали господарство з руїн. Обмеженість матеріальних ресурсів змусила залишити на державному постачанні лише ті промислові підприємства, що мали першочергове народногосподарське значення. 69 дрібних і середніх підприємств було передано в аренду кооперативним об’єднанням, артілям та приватним особам. Багато заводів і фабрик були технічно переобладнані. Колишній невеличкий завод Гена перетворився на важливий завод ім. Жовтневої революції по випуску культиваторів, плугів, віялок, лемешів. На базі колишнього підприємства Белліно-Фендеріха був створений верстатобудівний завод ім. Леніна. Відновили й розширили виробництво продукції лакофарбовий завод, джутова фабрика, канатний завод, завод по будівництву вагонних і контрольних вагів, суперфосфатний та інші підприємства. У 1925 році централізовані підприємства дали продукції на суму 60 млн. крб., а підприємства місцевої промисловості — на суму 21 млн. крб., що становило близько 60 проц. довоєнного рівня. Відроджувався і Одеський порт. Відбудовувались причали, були споруджені 2 залізобетонні склади для зерна, нові елеватори. Розгорнулось будівництво холодильника місткістю близько 5 тис. тонн. Тільки протягом листопада 1923 року в Одеському порту побувало 32 іноземні пароплави і 101 судно каботажного плавання. В тому році обсяг вантажообороту досягнув 86 млн. карбованців.
Відбудова народного господарства супроводилась зміцненням соціалістичного сектора і витісненням приватно-капіталістичних елементів з економіки. Соціалістичний сектор здобув вирішальну перемогу в усіх галузях господарства. В загальній продукції промисловості міста у 1925 році частка державних підприємств становила 86,2 проц. На них працювало 86,4 проц. від загальної кількості робітників міста. Значно зросла питома вага кооперативної промисловості.
З великим піднесенням трудящі Одеси почали здійснювати курс партії на індустріалізацію, проголошений в 1925 році XIV з’їздом ВКП(б) та IX з’їздом КП(б)У. В перші роки індустріалізації в Одесі було покладено початок верстатобудуванню. У 1926 році завод ім. Леніна виготовив 113 металорізних верстатів, а завод ім. Жовтневої революції збільшив випуск продукції у 2,5 раза. До 10-х роковин Жовтня завод випустив мільйонний плуг. Великі роботи по розширенню, механізації та переустаткуванню проводились майже на всіх підприємствах міста. На місці кустарних майстерень у 1927 році виросло велике підприємство по виробництву потужних газогенераторів — завод «Червона гвардія». До колишнього заводу РОПИТ приєднали судноремонтні майстерні ім. Чижикова та частину території верстатобудівного заводу ім. Леніна, і він став великою базою судноремонту.
1928 рік був переломним для Одеси. Відбудовані і переобладнані підприємства перевищили дореволюційний рівень виробництва на 8 проц. Соціалістичний сектор промисловості вже становив 98,6 проц. Обсяг машинобудування порівняно з 1913 роком збільшився вдвоє. Цього року в Одесі працювало 200 укрупнених заводів і фабрик
Організовуючи широкі маси трудящих на відбудову зруйнованого господарства, міська партійна організація ще більше зміцнила з ними зв’язки, ідейно й організаційно згуртувала свої лави. Вже на кінець 1920 року вона налічувала близько 2 тис. комуністів. Центральний Комітет партії подавав одеській організації велику допомогу. Для вирішення окремих господарських і організаційних питань до Одеси в 1921—1924 рр. приїжджали видатні діячі партії і Радянської держави Ф. Е. Дзержинський, М. І. Калінін, Г. І. Петровський, М. М. Шверник, А. В. Луначарський, М. І. Подвойський та інші. Багато сил і енергії віддали справі відбудови народного господарства і зміцненню партійних організацій більшовики А. І. Іванов, видатний революціонер і здібний організатор, голова губернського виконавчого комітету у 1922—1924 рр., В. Аверін, Й. Кристаловський, М. Майоров, В. Безсонов, П. Забудкін, А. Трофимов, П. Тарасов та інші.
Незважаючи на складність відбудовного періоду, міська партійна організація виявляла велику турботу про підвищення життєвого рівня трудящих. Здійснювались заходи по ліквідації безробіття і поданню допомоги безробітним, яких ще в 1924— 25 рр. налічувалось близько 30 тис. чоловік.
Корінні зміни стались і в культурному житті трудящих. Партійні і радянські органи розгорнули велику роботу по ліквідації неписьменності. З ініціативи В. П. Потьомкіна, який у 1921—22 рр. очолював губернський відділ народної освіти, було створено широку мережу професійно-технічного навчання підлітків, на колишніх дачах фабрикантів організовано будинки-інтернати для дітей-сиріт (на 5-й станції Великого Фонтану виникло дитяче містечко ім. Комінтерну). В 1925 році в Одесі навчалось понад 25 тис. дітей. Здійснювались серйозні заходи щодо перебудови та розвитку вищої школи. Для робітників і селян широко відкрились двері вищих учбових закладів. На базі факультетів університету з 1921—22 рр. почали працювати інститути медичний, народного господарства та народної освіти. Виникло ряд нових інститутів: політехнічний (з 1918 р.), сільськогосподарський (з 1918 р.), технологічний (борошномельної промисловості, з 1922 р.), хіміко-фармацевтичний (1921 р.), також 22 технікуми та трирічні педагогічні курси. У 1923/1924 навчальному році у вузах і технікумах навчалось понад 12 тис. чоловік. Вчені Одеси зробили помітний вклад у становлення і розвиток молодої радянської науки. В 1924 році професор В. П. Філатов розробив метод пересадження роговиці, професор Г. К. Суслов опублікував кілька праць в галузі теоретичної механіки. В Одесі працювали відомі вчені Д. К. Третьяков, Л. І. Мандельштам, М. Д. Папалексі, І. Томсон та інші.
В місті виникли нові вогнища культури — загальнодоступні народні бібліотеки і клуби для трудящих, п’ять нових музеїв, народні театри «Массодрам» («Мастерская социалистической драмы», 1921), «Червоний факел» (1920 р.), «Райдрамтеатр», «Робсільтеатр», театральна студія «Березіль» (1924 р.). У 1925—26 рр. було відбудовано після пожежі театр опери та балету, а в 1925 році відкрито Український драматичний театр. У 1922 році організовано першу йа Україні Одеську студію художніх фільмів (Чорноморська кінофабрика), яка поставила ряд популярних фільмів. На студії працювали видатний кінорежисер О. П. Довженко та письменник Ю. І. Яновський. Одеські митці випустили ряд популярних на той час фільмів, зокрема «Остап Бандура», «Укразія», «Т. Г. Шевченко» та інші.
Нова соціалістична ідеологія утверджувалась у боротьбі проти буржуазно-націоналістичних, модерністських та інших антинародних течій. У 1920—1922 рр. молоді письменники І. Микитенко, Е. Багрицький, Г. Захаров та інші створили гурток «Потоки Октября», а 1924 року тут виникла філія Спілки пролетарських письменників України «Гарт». Її керівником став І. Микитенко. Велику роль у становленні молодої радянської літератури відіграли твори В. Катаева, І. Ільфа, Є. Петрова, І. Бабеля, К. Паустовського, С. Кірсанова та інших письменників, які починали в Одесі свою літературну діяльність. Пожвавленню літературного життя значно сприяли неодноразові приїзди в Одесу В. В. Маяковського. Молоді художники міста об’єднались у товариство ім. К. К. Костанді, яке відстоювало принципи соціалістичного реалізму.
В жовтні 1928 року трудящі Одеси приступили до виконання першого п’ятирічного плану. Передбачався першочерговий розвиток машинобудування: будівництво нових великих підприємств і реконструкція старих. У роки п’ятирічки одеські підприємства освоїли виробництво підйомних кранів і екскаваторів, тракторних плугів, запасних частин до тракторів, світлофорів та іншого устаткування для залізничного транспорту, вагонних вагів для металургійної промисловості, різноманітних верстатів тощо. Вся ця продукція раніше ввозилася з-за кордону.
На всіх заводах і фабриках розгорнулося соціалістичне змагання за високі темпи в роботі, за підвищення продуктивності праці. Створювались ударні бригади, змагались між собою цехи, заводи, фабрики. В третьому році п’ятирічки у змаганні брали участь 42 тис. чол., працювали 242 ударні цехи, 2926 ударних і понад 1000 госпрозрахункових бригад. Розгортаючи соціалістичне змагання, Одеська партійна організація поповнювала свої ряди кращими кадровими робітниками-ударниками і передовою молоддю. В останньому році п’ятирічки вона налічувала понад 23 тис. комуністів, з них 65 проц. працювало безпосередньо на виробництві. Все це сприяло тому, що завдання першої п’ятирічки промисловість Одеси виконала за три роки. Вартість промислової продукції в 1931 році становила 580 млн. крб., або на 30 млн. більше, ніж намічалося планом, а в 1932 році — близько 661 млн. карбованців.
У грудні 1932 року Раднарком СРСР прийняв постанову про включення Одеси, як великого індустріально-портового й курортного центру, до списку міст першої черги реконструкції. Уряд виділив великі кошти на розвиток порту й промисловості, на комунальне й житлове будівництво.
Комуністи, робітники промислових підприємств та радянська інтелігенція міста брали активну участь у соціалістичній перебудові села. З ініціативи окружної партійної організації в Одесі було створено робітниче шефське товариство, яке в 1929 році послало в села округу 47 шефських бригад. Вони допомагали новоствореним колгоспам готувати до сівби сільськогосподарський інвентар, налагоджувати облік, зміцнювати трудову дисципліну тощо. В сільських районах Одеського округу колгоспне будівництво зміцнювали понад 600 двадцятий’ятитисячників.
На новий ступінь піднялись трудова активність і творча ініціатива мас у роки другої (1933—1937 рр.) і мирні роки третьої п’ятирічок. Трудівники промисловості, що успішно опанували техніку, виступили ініціаторами руху новаторів виробництва. Вантажники порту А. Петраш і А. Хенкін прискорили роботи по навантаженню і розвантаженню суден у 4—5 разів. Коваль заводу ім. Січневого повстання І. Кожухар регулярно виконував по 3—4 змінні норми. Робітник взуттєвої фабрики М. Пастушок, змагаючись з ленінградським взуттьовиком Сметаніним, домігся рекордного виробітку. У жовтні 1935 року на підприємствах міста налічувалось понад 2 тис. стахановців.
Широкого розвитку набули в наступні роки такі форми змагання, як багатоверстатництво і сумісництво професій. До кінця 1939 року на 113 основних підприємствах Одеси працювало понад 27 тис. стахановців і 1250 багатоверстатників. Завдяки трудовому ентузіазму робітників та інженерно-технічних працівників річний приріст промислової продукції одеських підприємств становив: у 1934 році —10 проц., 1935 році — понад 20 проц., у 1936 році — близько 30 процентів.
Успішно виконувались господарські плани підприємств. План другої п’ятирічки підприємства Одеси завершили за 3,5 року. З перевиконанням йшла реалізація накреслень третьої п’ятирічки. Якщо в 1937 році вартість всієї промислової продукції становила 1,2 млрд. крб., то в 1940 році — близько 1,7 млрд. карбованців.
У передвоєнні роки в Одесі з’явився ряд нових підприємств, в т. я. електростанція, нафтопереробний і асфальтобетонний заводи, меблева фабрика тощо. Була завершена технічна реконструкція провідних заводів — ім. Січневого повстання, ім. Жовтневої революції, ім. Дзержинського. Одеський порт став одним із найпотужніших і добре впорядкованих транспортних підприємств країни з 50-а причалами, сучасними гідротехнічними спорудами, широкими молами; тут швартувались океанські пароплави водотоннажністю 12 і більше тисяч тонн.
Швидкими темпами розвивалось Чорноморське пароплавство, торговельний і пасажирський флот. Напередодні війни судна пароплавства «Україна», «Абхазія», «Вірменія» та інші перевозили понад 500 тис. пасажирів на рік.
Як великий адміністративний (в 1919—1925 рр.— губернський, в 1925— 1932 рр.— окружний, а з 1932 р.— обласний) та індустріальний центр Одеса відіграла величезну роль у здійсненні політики Комуністичної партії на селі. Трудящі міста подали велику допомогу селянству в подоланні недороду і голоду в 1921 — 22 рр., у зміцненні комнезамів та проведенні колективізації.
За переписом 1939 року в місті проживало понад 600 тис. чоловік — в два рази більше, ніж у 1920 році. Партійна організація міста, міська і районні Ради депутатів трудящих приділяли велику увагу розвиткові міського господарства. Тільки за роки двох перших п’ятирічок було споруджено 410 будинків, 26 нових шкіл, введено в експлуатацію 200 тис. кв. метрів житлової площі. Новий водогін, реконструйовані електростанція, газовий завод дали змогу значно поліпшити постачання підприємств і жителів міста водою, електроенергією та газом.
Одеса, що здавна славилась своїми вулицями, площами, архітектурними ансамблями, стала ще кращою. Були закладені нові сади, сквери і парки, впорядковано пляжі, споруджено нові клуби, палаци культури. Напередодні війни зелена площа міста досягла 260 га. На місці старого Приморського саду виник Центральний парк культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченка з зеленим театром на 4 тис. місць, кінотеатром, водними станціями. Колишній пустир, т. зв. Куликове поле, був перетворений на красиву площу ім. Жовтневої революції. Площа стала місцем традиційних мітингів, парадів та демонстрацій трудящих.
Поліпшилось медичне обслуговування трудящих та їх сімей. Видатки на охорону здоров’я збільшились за роки Радянської влади в 25 разів. На кожні 10 тис. жителів міста припадало 42 лікарі — це в п’ять разів більше, ніж до революції. За роки передвоєнних п’ятирічок з’явились нові лікарні, амбулаторії, поліклініки. Одеса була відома як здравниця всесоюзного значення. Напередодні Великої Вітчизняної війни в мальовничих приморських місцях — Арка дії, Куяльнику, Люстдорфі тощо — розташувались 65 санаторіїв.
Великі зміни сталися в розвитку освіти. Всі діти шкільного віку були охоплені школою. В третій п’ятирічці почався перехід до загальної середньої освіти. В 1939 році у 128 школах міста навчалось понад 80 тис. дітей.
Одеса стала одним з великих вузівських центрів країни. Напередодні війни в 17 вищих учбових закладах навчалось понад 20 тис. студентів. Тільки за період 1938—40 рр. вузи дали країні близько 6,5 тис. спеціалістів вищої кваліфікації.
В місті працювало 20 науково-дослідних інститутів, у т. ч. Український експериментальний інститут очних хвороб, інститути селекційно-генетичний, виноградарства і виноробства ім. В. Є. Таїрова, бальнеології і курортології, протитуберкульозний, онкологічний та інші. У вузах і науково-дослідних інститутах міста працювали видатні радянські вчені — В. П. Філатов, М. О. Ясиновський, Є. А. Кирилов, В. О. Добровольський, К. П. Добролюбський, Г. І. Маркелов, П. І. Петренко-Критченко та багато інших.
Під керівництвом партійних організацій в місті бурхливо розвивались культура та мистецтво. В Одесі напередодні війни було 93 бібліотеки, в т. ч. наукова ім. О. М. Горького з фондом понад 2 млн. томів, а також 56 клубів, Палац піонерів (з 1936 року), Будинок вчених, 10 музеїв, 7 театрів, естрада, філармонія. В одеських театрах виступали видатні майстри сцени Ю. В. Шумський, Н. М. Ужвій, А. І. Крамаренко, Л. В. Мацієвська, Г. Ю. Мещерська, М. В. Гаккебуш, М. В. Коміс-саров, В. С. Василько, Л. І. Бугова, І. Й. Твердохліб, М. Л. Ляров, П. М. Нятко, О. М, Благовидова, Ю. С. Кипоренко-Доманський. Колектив Одеського театру ім. Жовтневої революції створив ряд цікавих спектаклів, у т. ч. «Диктатура», «Дівчата нашої країни», «Соло на флейті» І. Микитенка, «Платон Кречет», «Загибель ескадри» О. Корнійчука та інші. В роботі театру і створенні спектаклів брали участь І. Микитенко (деякий час він завідував літературною частиною), О. Корнійчук, І. Бабель. Значних успіхів добилися колективи інших театрів міста. В 1936 році завершилося будівництво театру юного глядача, творчий колектив якого на чолі з М. В. Зайцевим поставив у довоєнні роки понад 30 спектаклів.
Майстри сцени активно допомагали колективам художньої самодіяльності міста. Особливою популярністю у жителів Одеси користувались капела бандуристів заводу ім. Жовтневої революції, хорова капела клубу ім. А. Іванова, домбровий ансамбль клубу друкарів.
Багате музичними традиціями місто виростило таких видатних діячів радянського мистецтва, як К. Ф. Данькевич, Д. Ф. Ойстрах, Е. Г. Гілельс. Вихованці Одеської консерваторії та музичної школи ім. Столярського завоювали ряд призів на всесвітніх музичних конкурсах у Брюсселі, Відні, Варшаві.
В Одесі видавались три обласні газети — «Чорноморська комуна» (до 1929 р.— «Известия»), «Большевистское знамя» (з 1938 р.), «Молодая гвардия» (з 1924 р.). Крім того, видавалась газета «Моряк» (для працівників морського транспорту), «Черноморский гудок» (для залізничників) та 28 заводських, фабричних і вузівських багатотиражок.
Одеське відділення Спілки письменників, в якому працювали С. Олійник, Г. Плоткін, Н. Лур’є та інші, випустило кілька літературно-художніх журналів і альманахів. У 30-і роки вийшли відомі твори з життя дореволюційної, революційної та радянської Одеси таких письменників, як В. Катаев, І. Ільф та Є. Петров, І. Бабель, К. Паустовський, Е. Багрицький, Ю. Олеша. Ряд яскравих фільмів створила за роки п’ятирічок Чорноморська кінофабрика. Серед них — «Моряки», «Танкер Дербент», «Дочка моряка» та інші.
Партійна організація міста приділяла велику увагу вихованню мас у дусі радянського патріотизму та пролетарського інтернаціоналізму. Гнівно протестуючи проти фашистської агресії в Іспанії в 1936— 38 рр., трудящі Одеси подавали іспанському народові допомогу продовольством і медикаментами. Кращі екіпажі чорноморських суден «Нева», «Комсомол», «Кубань», «Зырянин», «Турксиб» доставляли іспанським республіканцям зброю, ліки, одяг, продукти харчування. На весь світ прославився мужністю молодіжний екіпаж теплохода «Комсомол». Це судно потопили фашистські пірати. Радянські моряки, незважаючи на тривале тюремне ув’язнення у франкістських застінках, не скорилися ворогові. За мужність і високий патріотизм Г. О. Мезенцев, А. М. Кульберг, Д. Ф. Камінський, М. І. Павленко, І. П. Гайдаенко та інші моряки були нагороджені орденами Союзу РСР.
Трудящі міста з великим піднесенням брали участь у виборах до Верховної Ради СРСР (грудень 1937 року), до Верховної Ради УРСР (червень 1938 року) та до місцевих органів Радянської влади (грудень 1939 року). За кандидатів блоку комуністів і безпартійних голосували 98 проц. виборців. До верховних органів Радянської влади були обрані вантажник порту А. А. Хенкін, голова міської Ради депутатів трудящих І. К. Черниця, ливарник заводу ім. Леніна М. Ф. Михайличенко, машиніст М. І. Воробйов, академік В. П. Філатов та багато інших.
У третій п’ятирічці промисловість міста мала зробити новий крок вперед у своєму розвитку. Будувалась потужна теплоелектроцентраль, продовжувалась реконструкція ряду підприємств. Трудящі були сповнені рішимості завершити в 1941 році завдання третьої п’ятирічки. Однак їх плодотворну працю перервала війна з фашистською Німеччиною.