Відбудова народного господарства Одеської області після громадянської війни
За роки двох воєн та іноземної інтервенції народне господарство тут зазнало особливо важких руйнувань. Багато промислових підприємств Одеси та інших міст було виведено з ладу, чимало з них цілком зруйновано. Сотні заводів і фабрик не працювали через брак палива і сировини. Обсяг промислової продукції Одеси за 1920 рік був майже в 6 разів менший, ніж у 1913 році. Картину жахливого занепаду являв морський транспорт. З усіх торговельних суден, які були на Чорному морі до початку громадянської війни, залишилось усього 5 проц., усі інші були потоплені або виведені в іноземні порти інтервентами та білогвардійцями. Одеський порт завмер, його гідротехнічні споруди і склади були зруйновані. Розруха панувала і на залізниці. Десятки тисяч людей лишилися без роботи. Занедбано було і сільське господарство. В Одеській губернії за роки іноземної інтервенції та громадянської війни посівна площа скоротилась більше ніж на одну третину, а вона й до того була значно меншою, ніж перед початком першої світової війни. Різко зменшилось поголів’я худоби.
Господарська розруха посилилась стихійним лихом, що спіткало країну в 1920— 1921 рр. Від жорстокої посухи дуже потерпіли південні райони України, зокрема південні повіти Одеської губернії. Почався голод, а з ним різні епідемії.
На боротьбу з голодом Комуністична партія і Радянська влада мобілізували всі сили і ресурси. На Одещині, як і в інших місцях, роботу по допомозі голодуючим очолили партійні організації, які залучали до неї широкі кола громадськості — активістів профспілок, комнезамів, комсомолу, жіночих рад та ін. Питанням боротьби з голодом були присвячені губернська партійна конференція, скликана в липні 1921 року, і губернський з’їзд Рад, який відбувся в кінці того ж року. В повітах, волостях і селах губернії, які менше потерпіли від посухи, було організовано збирання продовольства і грошей у фонд голодуючим. Допомога надавалась не тільки голодуючому населенню своєї губернії, а й інших районів, які ще більше потерпіли від неврожаю. В Поволжя звідси було відправлено 93,6 тис. пудів продовольства, багато медикаментів.
В 1922 році становище на Одещині стало ще гіршим: голодуючих у губернії було понад півмільйона. Тоді боротьба з голодом набула широких масштабів. Особлива увага приділялась допомозі дітям. У губернії було відкрито 270 дитячих їдалень і 90 інтернатів. Щоб урятувати людей від голоду, Радянський уряд вдався і до такого заходу, як вилучення цінностей церков і монастирів для закупівлі хліба за кордоном. В Одеській губернії в церквах і монастирях для цієї мети було взято 200 фунтів срібла і 4 фунти золота.
Допомогу голодуючим подали трудящі ряду західних країн — Італії, Франції та інших. Близько чверті мільйона продовольчих пакетів надійшло в Одесу від місії відомого норвезького полярного дослідника Фрітьофа Нансена, який організував міжнародну допомогу голодуючим.
Тим часом вороги Радянської влади намагалися використати голод для боротьби проти молодої республіки Рад. Американська організація АРА під виглядом допомоги голодуючим провадила контрреволюційну і шпигунську діяльність. Американський міноносець, який прибув у лютому 1922 року в Одеський порт, став пунктом передавання по радіо за кордон розвідувальної інформації відділення АРА. Своїми емісарами на Одещині адміністрація АРА призначила місцевих меншовиків і бундівців, які, роз’їжджаючи по селах начебто для організації допомоги голодуючим, насправді займались підривною роботою.
Ціною величезного напруження вдалось провести у 1922 році весняну посівну кампанію. Держава дала насіння. На допомогу селянам прийшли робітники Одеси та інших міст губернії. На промислових підприємствах були організовані робітничі загони для ремонту сільськогосподарського інвентаря. Разом з селянами на посівні роботи вийшли червоноармійці і командири розташованих у губернії 51-ї Перекопської та 15-ї Сиваської дивізій. Із засіяних полів того року зібрали непоганий урожай.
Внаслідок рішучих дій Радянської влади при активній підтримці трудового селянства, а особливо комнезамів, до кінця 1922 року було завершено розгром куркульських збройних банд.
Подолання голоду і ліквідація бандитизму дали можливість широко розгорнути роботи по відбудові народного господарства в губернії. Губернська партійна організація зайнялась перебудовою промисловості на новий лад.
В умовах гострої нестачі палива і сировини для промисловості з 207 діючих у 1920 році одеських підприємств на державному постачанні довелось залишити тільки 47, ті, які мали першорядне народногосподарське значення. Незабаром вони почали одержувати паливо і сировину з державних резервів і випускати продукцію. Частину середніх і дрібних заводів та фабрик було здано в оренду кооперативним об’єднанням, артілям і приватним особам. Отже, поруч з державним сектором у промисловості існували тоді кооперативний і приватний.
Робітники, відчувши себе господарями, працюючи не на капіталістів, а на свою пролетарську державу, виявляли у відбудові заводів та фабрик і налагодженні виробництва справжній героїзм і творчу ініціативу. Працювали не знаючи втоми, не рахуючись з часом, тисячі робітників виходили на комуністичні суботники у дні відпочинку.
Одне за одним відбудовувались і ставали до ладу зруйновані під час війни підприємства. Проте відбудовний період на Одещині завершився дещо пізніше, ніж у багатьох інших губерніях.
В 1925 році, коли країна вже впритул підійшла до довоєнного (1913 року) рівня виробництва, обсяг промислової продукції Одещини досяг тільки 60 проц. цього рівня. Але панівна роль і тут належала соціалістичному сектору, який дав того року 86,2 проц. усієї продукції.
Розвиток промисловості набув значно ширшого розмаху після того, як партія на XIV з’їзді взяла курс на індустріалізацію країни і в центрі уваги стало виробництво знарядь і засобів виробництва. Значно розширився обсяг продукції на всіх машинобудівних заводах, швидко розвивались інші галузі промисловості. Значного розвитку набула промислова кооперація, яка об’єднала в артілях багато колишніх кустарів і ремісників. У 1928 році обсяг валової продукції промисловості Одеси перевищив довоєнний рівень, причому 98,6 проц. дав соціалістичний сектор. Обсяг машинобудування порівняно з 1913 роком збільшився вдвоє. У два-три рази перевищила довоєнний рівень потужність взуттєвих фабрик, стали до ладу нові великі підприємства харчової промисловості.
На новій основі відбудовувалась у 20-х роках і економіка невеликих міст, які нині входять до складу Одеської області. В Балті на базі дрібних майстерень було створено меблеву, швейну, консервну фабрики, розширено виробництво продукції на шкірзаводі, організовано промислові артілі по виробництву терезів, цегли, черепиці, різних меблевих виробів, по переробці сільськогосподарської продукції. В Ананьєві стали до ладу цегельний завод, бойня, млинарські, олійницькі підприємства та промислові кооперативні артілі. В Бірзулі було створено цегельний завод і меблеву фабрику, реконструйовано олійню.
Відроджувався морський транспорт на Чорному морі.
Моряки і робітники з дна моря піднімали потоплені, знівечені кораблі і повертали їх до життя. Радянський уряд добився повернення частини торговельних суден, вивезених білогвардійцями. Флот поповнився також новими суднами. Своєю постановою від 1 квітня 1921 року Рада Праці і Оборони оголосила роботи по відродженню ряду морських портів, у т. ч. й Одеського, ударними. До 10-х роковин Жовтня порт було не тільки відроджено, а й збагачено новими капітальними спорудами — механізованими амбарами, кукурудзосушарнею, холодильником, портальними і плавучими кранами та іншими механізмами, які порівняно з дореволюційним часом набагато поліпшили його технічну оснащеність та значно полегшили працю портовиків. Відновилися зв’язки Одеси з багатьма радянськими та іноземними портами. В 1928 році вантажооборот Одеського порту вже наближався до мільйона тонн, але він ще набагато відставав від довоєнного.
Швидко загоював рани залізничний транспорт. Його відбудові було присвячено перший комуністичний суботник в Одесі, який відбувся 28 лютого 1920 року, через три тижні після визволення міста від денікінців. На суботник вийшло понад 15 тис. чоловік. Величезна заслуга у відбудові транспорту належала колективу Січневих залізничних майстерень, який з великим напруженням трудився над ремонтом паровозів, вагонів. У 1927 році ремонтували паровоз за 44 дні проти 90 днів у 1913 році, а вагон — за 6,5 днів проти 28.
З перших же років свого існування Радянська влада постійно піклувалася про поліпшення матеріально-побутових умов життя трудящих. Зростала заробітна плата робітників. У 1926 році вона в Одесі загалом досягла довоєнного рівня, а на ряді підприємств перевищила його. В 1927 році завдяки зниженню державних роздрібних цін реальна заробітна плата робітників і службовців зросла на 10 проц. Тисячі трудящих переселилися з підвалів, де вони раніше жили, в квартири багатіїв. Значні кошти витрачала держава на житлове будівництво, на благоустрій міста, особливо його робітничих околиць. Медична допомога стала безплатною і доступною для всіх. Розгорнули роботу одеські курорти, на яких дістали змогу лікуватись трудящі.
Великим злом все ще було безробіття. В 1927 році в місті налічувались десятки тисяч безробітних. Держава і профспілки виділяли на допомогу їм великі кошти, проте ліквідувати безробіття вдалось тільки в наступні роки.
Складним шляхом ішов розвиток сільського господарства. Радянська влада здійснила споконвічні мрії селян про землю. В Одеській губернії трудящим селянам і було передано в безплатне користування 1 млн. 200 тис. десятин землі, які раніше належали поміщикам, церквам, монастирям та царській казні. Крім того, їм було передано близько 115 тис. десятин, конфіскованих у куркулів порядком вилучення надлишків землі. Насамперед наділялись землею бідняки та наймити. Норма наділу встановлювалась окремо по кожному повіту. Пересічно по губернії вона становила 1,7 десятини на їдця. Загальна площа землі, якою користувалися трудящі селяни губернії, розширилась більш ніж у півтора раза. З безземеллям і малоземеллям було покінчено.
Але освоїти одержану землю трудовому селянству, особливо біднякам, було не легко. Не вистачало робочої худоби, реманенту. В 1920 році на території, яка згодом увійшла до складу Одеського округу, в селянських господарствах налічувалось 115 тис. коней і волів, на 19 тис. менше, ніж було в 1913 році; в 1921 році, після передачі селянам господарського майна з ліквідованих поміщицьких маєтків, поголів’я робочої худоби в селянських господарствах зросло до 140 тис., але в 1922 році, внаслідок неврожаю і голоду, воно зменшилось до 61 тисячі.
Труднощі були великі, але Радянська держава робила все для того, щоб вивести сільське господарство з прориву. Найважливішим кроком у цьому напрямі був перехід до нової економічної політики, яку трудове селянство Одещини сприйняло схвально. В телеграмі, надісланій В. І. Леніну восени 1922 року, коли він був хворий, делегати з’їзду незаможних селян Богопільської волості Одеської губернії писали: …«заслухавши доповідь… про Ваше здоров’я, шлемо Вам свій привіт і клянемося, що на грунті нової економічної політики будемо ще міцніше стояти за Радянську владу і Комуністичну партію, і просимо Вас після одужання знову стати в ряди нашої робітничо-селянської влади».
Радянська держава надавала селянам-біднякам та середнякам грошові кредити. В 1925 році південностепові райони України знов спіткала посуха, тому навесні 1926 року не вистачало посівного матеріалу. Держава надала селянам Одеського округу порядком позички, крім значних грошових кредитів, 380 тис. пудів зерна.
Загальна сума кредитів, відпущених державою в 1926/27 господарському році Одеському округу для розвитку сільського господарства, перевищила 4 млн. карбованців. Село одержувало дедалі більше різних машин і знарядь. Для найбільш продуктивного їх використання були організовані прокатні пункти.
Значну роль у відбудові сільського господарства відігравала кооперація, яка за допомогою держави дедалі ширше розгортала свою діяльність на селі. В 1926 році сільськогосподарська кооперація об’єднувала понад 27 проц. селянських господарств Одеського округу, в 1927—32 проц. В багатьох селах діяли кредитні товариства і виробничі кооперативи, в яких селяни спільно використовували придбані машини і реманент, з появою тракторів виникли машинно-тракторні товариства. Діяли меліоративні, виноградарські та інші сільськогосподарські кооперативні товариства.
Було тоді на Одещині й чимало колгоспів. Вони почали виникати ще в 1920 році; в них об’єдналась найбільш свідома частина селянської бідноти і батрацтва, яка сміливо стала на незвіданий шлях колективного господарювання, цілком довіривши свою долю Комуністичній партії. У 1922 році колгоспів було 631 і об’єднували вони майже 10 тис. чоловік. Багато з них в організаційному і господарському відношенні були дуже слабкими і не всі витримали іспит часом. Але частина з них швидко стала на ноги і почала виділятися рівнем агротехніки, організованістю. Одним з таких господарств була комуна, заснована в с. Мигаях Тираспольського повіту (нині Великомихайлівського району Одеської області) групою українців, прибулих з Канади, куди вони свого часу емігрували в пошуках роботи. Її досягнення привернули до себе увагу В. І. Леніна. В своєму листі, вміщеному в «Правде» 24 жовтня 1922 року, Володимир Ілліч писав про це і деякі інші передові колективні господарства: «Я звертаюсь з клопотанням до Президії ВЦВК про визнання найбільш видатних .господарств зразковими і про подання їм спеціальної і екстраординарної допомоги, потрібної для сприятливого розвитку їх роботи». Рішенням Президії ВЦВК від 9 листопада 1922 року мигаївське колективне господарство було визнане зразковим, і комунари з гордістю назвали його «Агрикультурною зразковою комуною імені товариша Леніна». Широко відомим своїми успіхами став колгосп «Червона Україна» (згодом перейменований на артіль ім. Будьонного, а нині ім. XXI з’їзду КПРС), утворений на початку 1924 року в Березівському районі групою бідняків і батраків зс. Джугастрового на чолі з М. О. Посмітним, одним із зачинателів колгоспного руху на Україні. Таких господарств, щоправда, тоді було небагато, і взагалі питома вага колгоспів у сільському господарстві була в ті роки невеликою, бо ще не назріли умови для масового переходу селянства до колективного господарювання. Проте колгоспи двадцятих років відіграли помітну роль як піонери соціалізму на селі. Радянська влада подавала їм особливо велику допомогу.
Активну участь у всій роботі по відбудові сільського господарства брали комнезами, діяльності яких партійна організація Одещини приділяла непослабну увагу.
В 1927/28 році посівні площі в окрузі наблизились до довоєнних розмірів. Змінилась їх структура. Набагато розширились площі під озимими хлібами, головним чином пшеницею, яка займала понад половину всіх посівів. П’ята частина озимини була засіяна по пару, в той час як до війни пари були рідкісним явищем, навіть у поміщицьких маєтках. Значно розширились посіви технічних культур, а площа під виноградниками в 1928 році становила в окрузі 19 тис. десятин — вчетверо більше, ніж у 1914 році. Матеріально-побутові умови життя трудового селянства за ці роки помітно поліпшились.
Великі зрушення сталися за перше десятиріччя Радянської влади в культурному житті. Одним з головних завдань у галузі культурного будівництва була ліквідація неписьменності. Ця справа була в центрі уваги партійних і радянських органів, активну участь у ній брали профспілки, комсомол, комнезами, спеціально створене добровільне товариство «Геть неписьменність». Протягом 1923—1925 рр. у губернії навчилося грамоти понад 180 тис. чоловік.
Складним завданням була ліквідація дитячої безпритульності, яка за часів громадянської війни та голоду набула на Одещині великих розмірів. Піклування про дітей-сиріт взяла на себе Радянська держава, і в цьому їй допомагала громадськість, зокрема створене в 1921 році добровільне товариство «Друг дітей». Протягом 1921 — 1922 рр. в губернії було відкрито 350 дитячих будинків, в яких утримувалось близько 22 тис. дітей.
Предметом особливого піклування Радянської держави стала народна освіта. Швидко відбудовувались напівзруйновані за роки війни школи, утворювались нові. У школах було запроваджено навчання дітей рідною мовою. В 1928 році у початкових школах Одеси вчилося 87 проц. дітей шкільного віку, а в селах округу — близько 80 проц. Поряд з єдиною трудовою школою діяли десятки професійно-технічних шкіл та інших спеціальних середніх навчальних закладів.
Набагато розширилась мережа вищої освіти. В Одесі відкрились нові інститути,— політехнічний, сільськогосподарський, народного господарства, хіміко-фармацевтичний, медичний факультет університету став самостійним медичним інститутом; на базі інших факультетів університету було створено інститут народної освіти. Радянська влада відкрила двері трудящим у вищі учбові заклади. Для підготовки до вступу у вузи робітничої і селянської молоді, яка не мала можливості здобути середню освіту, були створені робітфаки. В 1924 році в Одесі налічувалось уже 12 тис. студентів, більшість яких становили трудящі, відряджені для навчання партійними і комсомольськими організаціями, профспілками і комнезамами.
Широко розгорнулась культурно-освітня робота серед трудящих. Центрами її в містах стали робітничі клуби, де влаштовувались лекції, спектаклі, концерти, працювали бібліотеки-читальні. В Одесі було організовано десятки таких клубів, вони розмістилися у кращих будинках міста. Робітничі клуби були відкриті також у Бірзулі, Березівці та ряді інших селищ. Швидко розширювалась мережа бібліотек.
Численні вогнища культури й освіти виникли в селах. Тут центрами політико-виховної роботи стали сільбуди. У 1925 році тільки в Одеському окрузі їх налічувалось понад 60. При них діяли різні гуртки — політосвітні, агрономічні, антирелігійні, літературні, музичні, драматичні, хорові, спортивні. Відкрилось багато сільських бібліотек. У 1925 році в губернії налічувалось їх близько ста. В багатьох з них почали працювати громадські бібліотекарі, які доставляли книжки читачам у найглухіші куточки. У 185 селах губернії діяли хати-читальні.
В культурному будівництві на селі найактивнішу участь брали робітничі колективи міських промислових підприємств. На Одещині активно діяло добровільне товариство «Культзмичка». Представники колективів заводів і фабрик, радянських установ систематично виїжджали в села, допомагали створювати культурно-освітні заклади, виступали з доповідями, лекціями і концертами, привозили книжки для сільських бібліотек і хат-читалень, музичні інструменти для хорових гуртків та інші подарунки.
В ці роки зріс інтерес широких трудящих мас до преси. Тираж газети «Известия» — органу Одеського губкому КП(б)У і губвиконкому — за кілька місяців — з травня по листопад 1922 року — збільшився втроє. Великими тиражами друкувались інші місцеві газети — селянська «Червоний степ» і комсомольська «Молодая гвардия», які почали виходити в 1923 році. Багатьох передплатників мали на Одещині «Правда», «Комуніст» та інші центральні і республіканські газети. У 20-х роках в Одесі виходив щотижневий літературний журнал «Шквал», видавались альманахи.
Буйним цвітом розквітало мистецтво, що так само стало здобутком народних мас. Перед трудящими широко розчинили двері Одеський оперний театр, Український драматичний театр, створений у 1925 році (театр ім. Жовтневої революції), відкриті в 1928 році російський та єврейський драматичні театри. По селах і містах округу виступав пересувний український «Робітничо-селянський театр», актори якого організували при сільбудах понад 70 драматичних і хорових гуртків. У 20-х роках в Одесі були створені такі вогнища мистецтва як художнє об’єднання Товариство художників ім. К. К. Костанді, перша на Україні кіностудія художніх фільмів, кінематографічний технікум тощо.
Успіхи в господарському і культурному будівництві, досягнуті в роки відбудовного періоду, стали можливими внаслідок докорінних змін, внесених у суспільно-політичне життя встановленням і утвердженням Радянської влади та завдяки велетенській організаторській і політико-виховній роботі партійних організацій.
Одеська партійна організація вже з перших років мирного будівництва являла собою велику силу. Влітку 1921 року в губернії налічувалось 8746 членів і кандидатів у члени КП(б)У. Щоправда, незабаром під час масової чистки, яка почалась у другій половині 1921 року, їх число значно зменшилось. Але звільнившись від ідейно нестійких елементів, які виражали дрібнобуржуазні погляди, партійна організація зміцнила свій авторитет серед трудящих мас, і через два роки в губернії було вже більше комуністів, ніж у 1921 році перед чисткою. Під час ленінського призову, тобто за час з 415 лютого по 15 травня 1924 року, на Одещині в ряди партії вступило 3704 чол., а на 1 січня 1925 року губернська партійна організація налічувала 7827 членів партії та 6882 кандидати в члени партії. Більш як три чверті її загального складу становили робітники.
В 20-х роках в Одесі працювали такі партійні й державні діячі, як А. В. Іванов (голова губернського виконкому в 1922—1925 рр.), М. М. Майоров (секретар губкому КП(б)У в 1923, а згодом, у 30-х роках, секретар обкому партії), Ф. Д. Корнюшин (голова губпрофради в 1921—1923 рр., секретар губкому КП(б)У в 1924—1925 рр.), В. І. Чернявський (губернський прокурор у 1924—1926 рр., секретар окружкому партії в 1927—1929 рр.), В. П. Потьомкін (завідуючий губернським відділом народної освіти в 1921—1922 рр.).
Для подання допомоги місцевій партійній організації, радянським і господарським органам у розв’язанні важливих питань на Одещину за дорученням ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У приїздили в ті роки Ф. Е. Дзержинський, М. І. Калінін, Г. І. Петровський, А. В. Луначарський, М. І. Подвойський, М. М. Шверник, О. М. Ярославський.
Одеська парторганізація, вірна ленінським заповітам, провадила рішучу боротьбу проти будь-яких намагань збити партію з ленінського шляху. Під час загальнопартійної дискусії, яка відбувалась у грудні 1927 року, перед XV з’їздом ВКП(б), в Одесі за генеральну лінію партії проголосувало 99,1 проц. від загальної кількості членів міської партійної організації.
Багато уваги приділяла партійна організація зміцненню Рад, налагодженню їх діяльності. Навколо Рад створився широкий актив. Щоб залучити більше трудящих до обговорення питань радянського будівництва, міські та районні Ради проводили свої засідання на фабриках і заводах.
Під неослабною увагою партійної організації Одещини проходила діяльність сільських Рад. Куркулі, хоч і були позбавлені виборчого права, всіляко намагались впливати на роботу Рад, інколи залучаючи на свій бік поодиноких бідняків та середняків. Вибори до Рад були дуже важливою політичною кампанією. На допомогу сільським партійним організаціям, які тоді були ще нечисленними, і комітетам незаможних селян приїздили посланці міста — комуністи і передові робітники, які вели велику роз’яснювальну роботу серед селян. Куркульські намагання зустрічали рішучу відсіч. Так, у 1926 році серед новообраних депутатів сільрад по Одеському округу незаможники становили 47 проц. і середняки — 37 процентів.
Багато трудящих залучалось до активної участі в суспільно-політичному житті через масові громадські організації: профспілки (які на початку 1925 року налічували в губернії близько 166 тис. чол.), комнезами (які в 1928 році в Одеському окрузі об’єднували 55 тис. чоловік) та комсомол (у 1927 році Одеська окружна комсомольська організація налічувала в своїх рядах близько 14 тис. чол.). Комсомольці разом з комуністами виступали застрільниками всіх починань у будівництві нового життя, показували зразки самовідданої праці на заводах і фабриках, у колгоспах, куди вони вступали першими, залучали молодь до громадської діяльності, піклувались про неї, її навчання, боролись проти релігійних забобонів.
Важливу роль відігравали жінвідділи при партійних органах і делегатські збори робітниць і селянок, які залучали тисячі трудящих жінок до будівництва нового життя. В Одеській губернії в 1924 році число жінок-делегаток досягло 3,5 тис. Різноманітним було коло їхньої діяльності: підвищення кваліфікації робітниць, працевлаштування безробітних жінок, створення дитячих ясел, залучення селянок до споживчої та виробничої кооперації, ліквідація неписьменності тощо. Багато тисяч трудящих Одещини брали активну участь у роботі оборонних, культурно-освітніх та інших добровільних громадських організацій.
Після закінчення відбудовного періоду настав період великих перетворень у всіх галузях економіки, побуту, культури.
Величезних змін зазнала промисловість. Уже в роки першої п’ятирічки — роки побудови фундаменту соціалізму — її розвиток набув бурхливих темпів. П’ятирічним планом розвитку народного господарства на Одещині (1928/1929—1932/ 1933 рр.) намічалось збільшити обсяг промислової продукції на 167,7 проц. та знизити її собівартість на 28 проц. Розмір капіталовкладень у промисловість Одеси визначався сумою 77 млн. крб., з них половина — на нове будівництво.
За здійснення плану робітники взялися з великим ентузіазмом. Стаття В. І. Леніна «Як організувати соціалістичне змагання», вперше опублікована 20 січня 1929 року, і звернення про організацію соціалістичного змагання, прийняте XVI конференцією ВКП(б), знайшли палкий відгук серед трудящих Одещини. На підприємствах почали утворюватись ударні бригади і цехи. До середини 1930 року рух ударників охопив понад дві третини всіх робітників. Очолили цей масовий рух партійні, профспілкові та комсомольські організації. Багато уваги приділяли вони підвищенню кваліфікації робітників. У 1931 році кількість робітників, охоплених технічним навчанням, перевищила 33 тисячі.
Все це сприяло тому, що п’ятирічний план був виконаний достроково і з перевищенням. У 1932 році підприємства Одеси дали продукції на 661 млн. крб. Обсяг продукції промисловості міста зріс порівняно з першим роком п’ятирічки на 330 процентів.
За роки першої п’ятирічки тут було збудовано кілька великих підприємств та розширено і реконструйовано старі. Промисловість Одеси почала відігравати значну роль в економіці країни. Верстатами, виготовленими на заводі ім. Леніна, підйомними кранами з маркою заводу ім. Січневого повстання, вагами, зробленими на заводі ім. Старостіна, пресами, випущеними заводом ім. XVI партз’їзду, та іншими своїми виробами вона допомагала будувати соціалістичну індустрію в багатьох районах країни. Продукція одеської промисловості сприяла соціалістичній перебудові сільського господарства. З кожних чотирьох лемішних плугів тракторної тяги, випущених в СРСР у 1931 році, три були зроблені в Одесі, на заводі ім. Жовтневої революції; одеський завод «Червоний профінтерн» став найбільшим підприємством по виробництву тракторних деталей, а значна частина мінеральних добрив, що надходила на поля країни, виготовлялась на Одеському суперфосфатному заводі. Разом з тим Одеса розвивалась і далі як один з найбільших центрів легкої та харчової промисловості.
Значне місце відводилось Одесі та Одеській області в другому п’ятирічному плані (1933—1937 рр.), основним економічним завданням якого було, як відомо, завершення технічної реконструкції народного господарства.
Нові великі завдання викликали нове піднесення серед робітників, інженерів і техніків. Обласна партійна організація спрямувала їх зусилля і енергію на краще оволодіння новою технікою, максимальне використання виробничих потужностей. Масовим стало змагання за підготовку і здачу громадсько-технічного екзамену. Коли восени 1935 року в країні виник стахановський рух, він знайшов на Одещині багатьох послідовників. Партійні, профспілкові та комсомольські організації широко пропагували прийоми роботи новаторів, і вже в жовтні 1935 року понад 2 тис. робітників і робітниць Одеси виконували по півтори-дві норми за зміну. Новатори брали шефство над відстаючими робітниками, передавали їм свій досвід.
Другу п’ятирічку промисловість Одеської області виконала до квітня 1937 року. Обсяг її валової продукції збільшився в 2,2 раза. Продуктивність праці зросла на 76 проц. За роки другої п’ятирічки в місті завершилась реконструкція заводів ім. Леніна, ім. Дзержинського, ім. Старостіна та ряду інших великих підприємств. Виросли нові підприємства — нафтопереробний і асфальтобетонний заводи, меблева і музична фабрики тощо. В 1937 році новозбудовані і реконструйовані підприємства Одеси давали понад дві третини всієї промислової продукції міста.
Круто вгору піднімалась соціалістична промисловість Одещини і в роки третьої п’ятирічки. Здійснення накреслених планів наштовхувалось на ряд серйозних труднощів. У зв’язку з напруженням міжнародної обстановки Радянській державі доводилось тоді різко збільшувати витрати на зміцнення обороноздатності країни за рахунок витрат на мирне будівництво. На промислових підприємствах відчувалась нестача робочої сили, особливо кваліфікованої. Становище ускладнювалось тим, що в зв’язку з необгрунтованими репресіями проти керівних кадрів у той час на багатьох підприємствах на керівних посадах опинились малодосвідчені працівники. На подолання цих та інших труднощів і була скерована вся увага партійних організацій. Вони почали глибше займатися питаннями виконання виробничих планів, зміцнення трудової дисципліни, поширення передових прийомів праці, розстановки інженерно-технічних працівників тощо.
Незважаючи на труднощі, промисловість області значно випереджала накреслення третьої п’ятирічки. За планом середньорічний приріст її продукції мав дорівнювати 3,4 проц., фактично ж вона в 1938 році дала продукції на 19 проц. більше, ніж у 1937 році, в 1939 році — на 13,6 проц. більше, ніж у 1938 р., в 1940 році — на 6,1 проц. більше, ніж у попередньому.
За роки передвоєнних п’ятирічок промисловість Одеси зросла у вісім разів, Провідною її галуззю стало машинобудування. В 1940 році 140 металообробних заводів виробили продукції на 618 млн. крб., що становило понад третину всієї промислової продукції, випущеної в місті. Харчова промисловість, питома вага якої становила 26,8 проц., дала того року в п’ять разів більше продукції, ніж у 1913 році.
Роки перших п’ятирічок були також роками швидкого розвитку морського і залізничного транспорту. Чорноморський торговельний флот поповнювався вдосконаленими суднами, для нього була створена міцна судноремонтна база. В Одеському порту набагато підвищився рівень механізації вантажно-розвантажувальних робіт: у 1940 році він перевищив 60 проц. Моряки і портовики енергійно боролись за як найраціональніше використання суден, прискорення вантажно-розвантажувальних робіт.
Все це сприяло збільшенню обсягу перевезень вантажів суднами Чорноморського пароплавства. В експорті переважали зерно, нафта, в імпорті — машини та устаткування для заводів. В останні передвоєнні роки на експорт вже йшла значна кількість машин з радянською маркою та різні вироби легкої і харчової промисловості. Це було наслідком розвитку народного господарства районів, які прилягають до Чорноморського басейну, та розширення зовнішньої торгівлі CPСP. Вантажооборот Одеського порту в 1937 році перевищив рівень 1913 року на 20 процентів.
Зразки справжнього героїзму і високої свідомості патріотичного та інтернаціонального обов’язку виявили багато моряків Чорноморського пароплавства під час боїв в Іспанії. У 1936—1938 рр. з Одеси один за одним відправлялись судна з продовольством, одягом, медикаментами для героїчного іспанського народу, купленими на кошти радянських людей. Кожен з цих рейсів був подвигом. На радянські судна нападали фашистські пірати, їх бомбардували фашистські стерв’ятники під час стоянки в іспанських портах, але радянські моряки з честю виконували свою благородну місію.
З кожним роком зростав і зміцнювався залізничний транспорт. Уже в 1931 році вантажооборот одеського вузла втроє перевищив довоєнний рівень, а в наступні роки він дедалі зростав. Цьому сприяло прагнення залізничників удосконалювати прийоми своєї праці. Багато з них, підхопивши ініціативу застрільників масового руху новаторів залізничного транспорту П. Ф. Кривоноса і М. О. Луніна, почали водити поїзди на великих швидкостях та по-новому експлуатувати локомотиви, ремонтуючи їх своїми силами.
Разючі зміни стались у сільському господарстві та всьому укладі життя на селі.
Після завершення відбудовного періоду стан у сільському господарстві, незважаючи на певні досягнення, залишався незадовільним. При всій тій великій допомозі, яку одержували від держави розпорошені дрібні селянські господарства, вони не могли обзавестись необхідним тяглом та реманентом, і все більше й більше дробились, бо сини виділялись з господарств батьків, одержували окремі наділи і заводили свої власні господарства. У 1926 році в Одеському окрузі 41,7 проц. всіх селянських господарств не мало зовсім тягла, у 17,6 проц. було по одній голові робочої худоби, у 33,3 проц.— по дві, а 7,4 проц.— по три і більше. Близько 30 проц. не мали сільськогосподарського реманенту. Багатьом безтягловим і безреманентним біднякам доводилось здавати свою надільну землю в оренду куркулям або домовлятися з куркулями, щоб ті за плату обробляли своїм тяглом і реманентом їх ділянки. В обох випадках куркулі диктували біднякам кабальні умови.
Становище, яке склалось тоді в сільському господарстві, таїло небезпеку для пролетарської держави — дуже зменшилась його товарність. Переважна більшість трудящого селянства, яка до революції жила впроголодь, стала споживати більше хліба і менше продавати його. А куркулі ховали зерно, спекулювали ним, не хотіли продавати його державі. Плани державних заготівель хліба зривались, а це ставило під загрозу постачання продовольством міського населення. На Одещині, як і в багатьох інших районах країни, хлібозаготівлі в 1927 році різко скоротились. Становище ще більше ускладнилось у 1928 році, коли південь України знову спіткав недорід.
Назріла необхідність у перебудові сільського господарства на соціалістичних засадах, у масовому переході трудящого селянства на шлях колективної праці. На той час були вже й можливості для такого переходу.
Завдяки підтримці пролетарської держави на селі набула широкого розвитку кооперація різних форм. У 1927 році в Одеському окрузі сільськогосподарська кооперація об’єднувала близько третини селянських господарств. У кооперативних товариствах селяни-одноосібники привчались до громадського ведення своїх господарських справ, на власному досвіді переконувались у вигідності єднання, психологічно підготовлялися до переходу на шлях колективної праці.
Переконливо свідчили про переваги колективного господарювання досягнення колгоспів, створених у першій половині 20-х років. Так, у 1927 році середній урожай зернових колоскових культур — озимої та ярої пшениці, ячменю і вівса — в одноосібних господарствах Одеського округу становив 22 пуди з десятини, а в колгоспах — 46 пудів.