Чутове, Чутівський район, Полтавська область (продовження)
У березні 1922 року в Чутовому організовано кооперативне сільськогосподарське товариство, що об’єднувало 207 селян, серед них 6 комуністів. Товариство мало прокатний пункт сільськогосподарської техніки, плодовий розсадник, насіннєвий клин, орендувало цегельний завод, на якому вироблялась цегла для потреб членів товариства. За прикладом Чутового організовуються товариства по колективній обробці землі і навіть комуни — в сусідніх селах. Так з’являлися перші наростки колективного господарювання у Чутовому та у волості.
Радянська влада виявляла велике піклування про дітей. Ще після вигнання денікінців, у колишньому поміщицькому палаці було відкрито дитячий будинок, до якого зібрали босих, хворих і голодних дітей. У квітні 1923 року дитячий будинок реорганізовано на трудову дитячу колонію «Піонер», якою керувала тов. Настенко. В колонії налічувалося 120 вихованців, які вчились і працювали в підсобному господарстві колонії.
В колонії працювали піонерська організація, гуртки художньої самодіяльності. Вихователі читали лекції, які супроводжувались показом фільмів через «чарівний ліхтар», учасники художньої самодіяльності виступали з концертами в багатьох селах.
У 1923 році за постановою Президії ВУЦВКу створено Чутівський район. У с. Чутовому було тоді близько 800 господарств і майже 4 тис. жителів. Створення в селі районного центру мало чимале значення для дальшого розвитку Чутового.
Комуністи села на заклик партії проводили велику роботу по залученню селян до соціалістичного будівництва через кооперацію. В Чутовому створено сільськогосподарське кредитове товариство, яке в січні 1927 року налічувало 300 членів, мало власний будинок, організувало продаж лісу і вугілля. У 1928 році в селі працювало два споживчі кооперативні товариства.
Головою одного з них працював комуніст М. Д. Миза. Він був хорошим організатором і агітатором за колгоспний лад. Його виступи на зборах перед односельчанами не сподобались куркулям, які затаїли злобу проти нового ладу. Вони вирішили розправитися з ним і вбили його на порозі хати. Споживче товариство, яке очолював М. Д. Миза, було назване його ім’ям. Справу комуніста продовжували його товариші.
Для оволодіння агрономічними знаннями наприкінці 20-х рр. відкрито сільськогосподарську школу.
Велику роз’яснювальну роботу по пропаганді ленінського кооперативного плану та рішень XV з’їзду ВКП(б) проводили комуністи, комсомольці, а також Чутівський комітет незаможних селян. У грудні 1929 року в Чутовому проходила районна партійна конференція, на якій розглядалось питання колективізації бідняцько-середняцьких господарств.
У Чутівській сільраді на той час її членами було чотири жіпки. 53 жінки — членами КНС, 186 — членами споживчої кооперації, 21 — членами сільськогосподарських товариств. Усього в громадському житті села брало участь 322 жінки. Першим жінорганізатором у волості і районі була тов. Сирота.
У 1929 році в Чутовому та в селах, що розташовані на території, яку зараз займає Чутівський укрупнений колгосп ім. Леніна, організовано три товариства по спільному обробітку землі (ТСОЗи). Наприкінці 1931 року товариства реорганізовано в сільськогосподарську артіль.
— Нелегко нам, біднякам, доводилося в ті перші дні,— згадує один з перших колгоспників М. П. Клочан.— Худоби, інвентаря, зерна не вистачало. Але гуртом переборювали труднощі. Мали близько 700 га землі. Кіньми та волами орали і сіяли, урожай збирали непоганий. Для ремонту інвентаря збудували кузню. Особливо трудно було нам 1933 року. Посівний матеріал для весняної сівби по дворах односельчан збирали. А де його було візьмеш, коли і їсти не дуже що було. Правління артілі організувало колгоспну пекарню, нею користувалися всі, кому особливо сутужно було. Пам’ятаю, як раділи наші хлібороби, коли на колгоспних полях перші трактори появились! Працювали тоді на сталевих конях наші односельчани Олексій Колісник та Іван Бодня. Багато допомогла нам новостворена Скороходівська МТС.
Куркульство не зупинялося ні перед чим, аби тільки затримати утворення колгоспів. «Як морський маяк витримує удари штормових хвиль, так витримувало удари колективне господарство «Червоний шлях», що утворилося з незаможників і колишніх червоноармійців у Чутівському районі,— писала у вересні 1926 року газета «Пролетарий». — Доводилось весь час терпіти різні напади куркулів: то потравлять худобою засіяне поле, то обірвуть у саду фрукти або безжально попсують дерева». Куркулі підпалювали скирти соломи, сіна, що належали колгоспам, навіть хати активістів колгоспного руху, стріляли в них.
— Затримався якось на зборах я,— згадує один з організаторів товариства «Червоне поле», нині почесний колгоспник Я. М. Скрипай,— і лиш зайшов до хати, чую хтось стука у вікно. Я й підійшов. А воно як бахне з обріза в шибку! Куля біля скроні пройшла і в протилежній стіні застряла…
Важку і відповідальну роботу по організації колгоспів проводили тоді комуністи, позапартійні активісти. Значну увагу приділяли вони і виховній роботі серед населення. В 1937 році в селах, що були підпорядковані Чутівській сільраді, працювали 24 гуртки по вивченню Конституції СРСР, в них навчалося близько 100 чоловік. Комуністи самі вчилися і вчили інших господарювати по-новому, по-соціалістичному.
Перші роки колективного господарювання принесли чутянам чималі успіхи. На трактори і комбайни сіли колишні панські наймити та погоничі. Зашуміли пшениці і жита на безмежних колгоспних полях. Почав славитись Чутівський район високими врожаями цукрових буряків та інших сільськогосподарських культур. Тож і учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки став чутівський колгосп, де головою правління був А. П. Салій. Вівчар того колгоспу М. І. Сердюк за одержання високого приплоду овець був нагороджений срібною медаллю виставки.
Красивішим стало і саме село. На нових вулицях будувались добротні будинки колгоспників, службовців та робітників. Зводились нові виробничі корпуси МТС, вступали в дію побутові підприємства і майстерні, різні освітні, культурні заклади. В 1941 році у Чутовому працювали лікарня, поліклініка, середня і початкова школи, де навчалось понад 500 дітей, велику популярність серед населення мали сільський клуб і бібліотека. Десятки юнаків і дівчат села навчались у вищих учбових закладах Полтави, Харкова, Києва.
Щедрим видалось літо 1941 року. Шуміли урожаєм колгоспні і радгоспні ниви. Серце радувалось хліборобське — в кожній сім’ї — бути великому достатку! Та чорна звістка про віроломний напад фашистської Німеччини на радянську землю вогнем обпалила серця людей. Сотні чоловіків пішли до армії, щоб із зброєю в руках захистити рідну Вітчизну.
Фронт наближався. 27 вересня загримів бій на околицях Чутового. Та 17 днів не могли фашистські загарбники захопити села. В ті дні в селі всі жили по-фронтовому. Жінки, дівчата, діти допомагали пораненим радянським бійцям. Бої ставали все більш запеклими. 17 днів своїм танком бив гітлерівців на околицях Чутового його уродженець М. Л. Варава.
13 жовтня 1941 року у Чутовому появились гітлерівські головорізи, які творили свої криваві розправи. В селі було введено комендантську годину. Мешканців, що появлялися на вулицях вранці або увечері, розстрілювали.
Та репресії ворога не залякали радянських людей. Ризикуючи життям, вони передавали в табір військовополонених, що був розміщений на території чутівського радгоспу, їжу, одяг, переховували бійців, що вирвалися з табору. Не думали про власне життя колгоспник артілі ім. Леніна В. С. Вертій та його сип Микола, рятуючи двох радянських бійців. Микола розповсюджував листівки, що їх скидали радянські літаки над тимчасово окупованою територією.
— Прийдуть наші, не падайте духом!— заспокоював комсомолець тих, хто розгубився.— Бити треба фашистську погань!
Не дожив до наших днів ні Василь Семенович, ні Микола. Батько і син мужньо прийняли смерть у фашистських катівнях.
Загинув від рук ворога колгоспник артілі ім. Леніна М. Н. Пилявець, який вивів з ладу німецький телефонний зв’язок, що йшов до лінії фронту. За псування ворожого телеграфного і телефонного зв’язку в ті дні був розстріляний і колгоспник Г. С. Самойленко.
У боротьбі з ворогом загинули односельчани секретар сільської Ради А. А. Сидоренко, комсомолка О. І. Шевченко, колгоспники П. Р. Тарасенко, М. Г. Власенко, Т. С. Пісківський, І. М. Одинака, Ф. А. Колісник, Л. Л. Колісник, Н. А. Павличенко, М. С., М. М. і Н. Т. Косюченки та багато інших.
Комуністи власним прикладом показували, як треба боротись з ворогом. Кандидат в члени КПРС І. С. Косик розповсюджував інформацію про успіхи наших військ на фронті, а згодом перейшов лінію оборони ворога і розповів радянському командуванню про розташування вогневих позицій фашистів у Чутовому, про їх кількість і озброєння. Повертаючись до села, І. С. Косик потрапив до рук ворога і загинув як герой.
Тяжке, повне смертельної небезпеки, було життя радянських людей на окупованій ворогом території. Останнім шматком хліба ділилися патріоти, щоб врятувати від голодної смерті сиріт. Подружжя І. Н. та О. О. Добросоли врятували єврейського хлопчика, батьків якого розстріляли фашисти. Вони назвали його своїм сином, вирвавши дитину з пазурів смерті.
180 юнаків і дівчат з Чутового гітлерівці вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
Фашистські бандити нишпорили по селах, грабували населення. Повністю знищили тваринницькі ферми. В колгоспах та в окремих громадян було віднято і відправлено до Німеччини 2340 коней, 2123 голови великої рогатої худоби, 2200 овець та 5500 свиней. Загальні збитки, заподіяні окупантами у Чутовому, становили 41 млн. крб. у старих грошах. Під загрозою розстрілу жителям заборонялося вдома мати кустарну олійницю, жорна.
В останній день окупації фашисти розстріляли 29 патріотів з Чутового. Це, переважно, були сміливці, що гасили підпалені гітлерівцями громадські будівлі, скирти хліба тощо.
Як тільки останні фашисти зникли і появились перші радянські бійці, односельчани поспішили до своїх домівок, щоб хочщо-небудь врятувати від вогню. Прибігла до свого двору і Д. П. Сівко, санітарка лікарні. Горіла її хата, а на місці повітки курілася купа попелу. Жінка кинулася до колодязя, але побачила, що з колгоспної комори, тут же поблизу, клубочився дим. Дарія Павлівна облишила рятувати хату і побігла до зерносховища. Там було повно пшениці та іншого зерна. Погасила жінка пожежу і врятувала народне добро. Понад 100 тонн пшениці!
Покликала вона потім радянських бійців, щоб ті комору зачинили, бо в самої сил уже не було.
— Як же ви живою залишились? — питав жінку-патріотку вкрай здивований командир роти і палко тиснув її руку.— Адже ви по мінах тут ходили!
Після тривалого бою село остаточно було визволене військами Степового фронту 20 вересня 1943 року. У тих боях брали участь частини 84 і 375 стрілецьких дивізій 74 стрілкового корпусу 53 армії. Серед воїнів-визволителів були командир роти розвідників А. І. Харченко, колишній колгоспний тракторист танкіст В. А. Михайличенко та інші.
Лише два десятки хат, руїни і зжарища залишилися на території квітучого колись села.
З великим запалом узялись чутяни до відбудови села і його господарства. Зі Сходу країни надходило зерно, худоба, сільськогосподарський інвентар і машини. На початку 1944 року відбудовано виробничі приміщення промислових підприємств, МТС і колгоспів. Було відремонтовано 20 тракторів, 10 комбайнів, 4 молотарки. В липні 1944 року у селі організовано промисловий комбінат, відкрито їдальню.
З великим патріотичним піднесенням працювали люди у весняні дні 1945 року. Перед вела бригада Насті Писанки. Колгоспниці тієї бригади Н. Скирда, М. Могильна, К. Одаренко своїми коровами на весняній оранці виконували норми на 140—150 проц. Вони виорювали щодня по 0,50 га при нормі 0,35 гектара. Перевиконувала норми на сівбі та на оранці і комсомольсько-молодіжна бригада.
Відроджувалось і господарство племінного заводу «Чутове». Ще 1944 року завод почав завозити з Російської Федерації племінних свиней та велику рогату худобу симентальської породи, відновив основний напрям свого господарства — племінне тваринництво.
Поліпшувалось життя населення. Люди перебрались із землянок до хат, які відбудовано за допомогою колгоспу та державних організацій. Вже на початку 1945 року відбудовано майже 90 проц. житлового фонду.
Налагоджувалась робота лікарні, працювала школа, відновила роботу бібліотека, в хатах заговорило радіо. Комсомольці і молодь відбудували Будинок культури. Тут проводились бесіди, читались лекції і доповіді, працювали хоровий та інші гуртки художньої самодіяльності.
Поступово загоювались рани, нанесені війною. Чутівський райком партії, який очолював досвідчений організатор П. М. Бублик, всю свою діяльність спрямовував на відбудову господарства. На важливі ділянки трудового фронту райком партії направляв комуністів. Радгосп «Лозоватка» Чутівської сільради очолив Герой Радянського Союзу Г. С. Кабаковський, який в роки війни під Москвою знищив 8 ворожих танків, а при форсуванні Дніпра одним з перших своїм підрозділом перейшов ріку. Радгоспом ім. Дімітрова керував старий більшовик С. Н. Шелопіков.
Наслідки праці були зримі. Вже 1947 року в кожному господарстві сільради перевиконано план довоєнної посівної площі, діяло по 4—5 тваринницьких ферм. На 11 проц. перевиконано план по врожайності зернових культур.
Партія і Уряд високо оцінювали досягнення трудящих району по відбудові і розвитку сільського господарства. Велика група трудівників була нагороджена орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них у с. Чутовому: орденом Леніна — бригадир Я. Г. Могильний і ланкова Євдокія Качала, орденом Трудового Червоного Прапора ланкові Н. Г. Шинкаренко і Є. М. Мірошник та інші.
У 1950 році за рішенням трудівників трьох невеликих артілей, які були до того часу, створено один укрупнений колгосп ім. Леніна з загальною земельною площею понад 3500 га. На території колгоспу було 404 двори.
Зернові культури в колгоспі займали 1327 га, зокрема під пшеницею було 370 га. Завдяки запровадженню найновіших досягнень агротехніки і передового досвіду в артілі ім. Леніна щороку зростала врожайність пшениці, кукурудзи, цукрових і кормових буряків та інших сільськогосподарських культур.
Розвивалось і артільне тваринництво. На фермах було 624 голови великої рогатої худоби, 530 свиней, 133 вівці. Трудівники села повсякденно дбали про зміцнення кормової бази для колгоспної худоби. З кожним роком зростало виробництво м’яса, молока та іншої тваринницької продукції.
В 1950 році колгосп уже мав 652,6 тис. крб. грошового доходу.
Були успіхи і в працівників племзаводу, який став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Рядові трудівниці К. І. Шпак та В. Т. Вертій стали майстрами своєї справи. По 750 грамів прибавляли у вазі телята у їхніх групах.
Ще більш захоплюючі перспективи відкрив перед трудівниками колгоспу і радгоспу вересневий Пленум ЦК КПРС 1953 року. Як наслідок наполегливої праці по-новому у 1957 році валовий збір зерна в колгоспі ім. Леніна в порівнянні з 1953 роком зріс на одну третину, у два рази підвищилось виробництво м’яса, надої молока підвищились втричі. Майже втричі збільшились і грошові прибутки, колгосп став мільйонером.
13 квітня 1957 року за постановою уряду Чутове віднесено до категорії селищ міського типу. Це також мало вплив на дальший розвиток економіки і культури селища.
У колгоспі ім. Леніна щороку підвищувались врожаї сільськогосподарських культур. Так, у 1961 році ланка делегата XXII з’їзду КПРС О. Д. Денисової зібрала з кожного гектара по 95,7 цнт кукурудзи. У 1962 році її обрано депутатом до Верховної Ради СРСР.
Внаслідок запровадження грошової оплати та внутрігосподарського розрахунку в артілі різко підвищилась продуктивність праці колгоспників. Хоч і несприятливим ЩОДО погодних умов був 1964 рік, але кожний гектар дав по 20,9 цнт зерна, по 272,6 цнт цукрових буряків.
На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 337 цнт молока і по 94,8 цнт м’яса. Економія коштів на виробництві продукції становила 38,8 тис. карбованців.
Правління колгоспу постійно дбало про широку матеріальну заінтересованість трудівників. У порядку стимулювання праці колгоспникам у 1964 році видано 21,7 тис. крб. Так, наприклад, свинарки М. О. Ляховенко та М. К. Ляховенко одержали лише додаткової оплати по 168 крб., тваринники Ніна Євсюкова та Софія Камець — 206 і 180 карбованців.
Бригади, якими керують М. С. Білоус та І. В. Коваль, за рахунок підвищення продуктивності праці перевиконали валовий план у рільництві в середньому на 10 проц. В цілому по колгоспу продуктивність праці в 1964 році зросла на 13 процентів.
Цікаво, що в тому ж 1964 році в громадському господарстві колгоспу великої рогатої худоби було майже втричі більше, ніж було в усіх чутівських селян до революції.
1965 рік приніс артілі ім. Леніна нові успіхи. Доходи господарства зросли до 881 тис. крб. Кожні 100 га сільськогосподарських угідь дали по 30,96 тис. крб. Фонд заробітної плати колгоспників зріс до 390,9 тис. крб. В артілі створено перехідний (резервний) фонд заробітної плати.
— Рішення березневого Пленуму ЦК КПРС (1965),— говорила колгоспний економіст Л. Ф. Воскобойник,— навчили нас краще вести господарство. Ми думаємо над тим, куди вигідніше вкласти кошти, використовуючи їх так, щоб кожний карбованець давав 2—3 карбованці доходу.
Останній рік семирічки був особливо успішним для артілі ім. Леніна. Партійна організація, правління колгоспу достроково рапортували райкомові партії про виконання виробничих планів. В артілі на кожні 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 402 цнт молока, по 80,8 цнт м’яса, на гектар зернових одержано 16,4 тис. штук яєць. Господарство завоювало першість у змаганні серед 18 колгоспів району.
За тими цифрами — колективний труд сотень людей, серед яких перед ведуть ударники комуністичної праці: ланкова В. Г. Кривоус, доярки Г. А. Вертій, Г. Д. Миць, Н. І. Порохня і Є. М. Смаркутська, нтахарки М. І. Ратушна і М. М. Хлоренко та багато інших. У надійних руках і артільна техніка. Серед механізаторів — ударники комуністичної праці М. М. Болюх, М. С. Солошенко, П. Д. Малич, В. А. Вертій, М. Т. Манушко і десятки інших.
Славну сторінку в історії селища відкрила нова п’ятирічка. Перший її рік — 1966-й приніс нові досягнення і в артілі ім. Леніна, багатогалузевому, технічно оснащеному господарстві. На площі 1086 га зібрано в середньому по 21,7 цнт зернових з гектара. Озимою пшеницею засіяно 694 га, її урожайність — 28,5 цнт з га, або на 14 цнт більше, ніж у 1950 році. Добре вродили і цукрові буряки — по 227 цнт з га на площі 204 гектарів.
Відрадні успіхи і в тваринництві. Артіль має 1375 голів великої рогатої худоби, або 52,6 — на 100 га сільськогосподарських угідь, 1972 свиней, або 98 — на 100 га сільськогосподарських угідь. Збільшилась і кількість овець — до 610 голів проти 212 у 1950 році.
На 100 га сільськогосподарських угідь тваринники колгоспу в 1966 році виробили по 103,6 цнт м’яса, в т. ч. свинини по 74,4 цнт; молока по 388,2 цнт. Від кожної корови надоєно по 2109 кг молока.
Зростає також і технічне озброєння артільного господарства. Воно має 21 трактор, 11 зернових, буряково- і кукурудзозбиральних та силосних комбайнів, 15 вантажних автомашин.
У 1966 році колгосп ім. Леніна одержав 938 тис. крб. доходу. Це — наслідок високої свідомості і наполегливої праці всіх трудівників артілі. Кращі з них нагороджені орденами і медалями. Орденом Леніна — зоотехнік Н. М. Гусак і голова правління артілі І. В. Ропавка, орденом «Знак пошани» — ланкова О. Д. Денисова, бригадир свиноферми Д. М. Косик, доярка Г. Д. Миць, колгоспниця О. М. Михайличенко. Доярки В. П. Петрук і Є. М. Смаркутська та секретар партійної організації О. П. Дениско — медаллю «За трудову відзнаку».
Систематично перевиконує державний план по виробництву м’яса, молока та інших сільськогосподарських продуктів і племінний завод «Чутове». Він теж успішно закінчив свою семирічку. Погектарне виробництво в радгоспі становило тоді: молока — по 468 цнт, м’яса по 141 цнт, яєць — 27,9 тис. штук.
На передньому краї боротьби за перетворення в життя рішень партії на заводі багато ударників комуністичної праці. Колектив свиноферми, яку очолює комуніст М. С. Граненко, щороку виконує свої виробничі завдання. Тут працюють передові свинарки Є. С. Попова, М. Я. Костенко і М. А. Шкурупій, які одержують від свиноматки по 20,5—22,5 поросяти.
Гордістю колективу стали ударники комуністичної праці доярки Л. Ф. Яловець, О. П. Рязанцева, М. М. Данильченко, які давно перейшли по надоях молока тритисячний рубіж — 3487—3846 кг на корову. За межами району знають і пташницю Г. В. Заворотило, телятниць М. І. Конегу, К. І. Шпак. Чимало передовиків виробництва племзаводу нагороджено орденами і медалями, зокрема орденом Леніна — Н. І. Ханюкову, Г. С. Капай, Є. Г. Могильного і Л. Ф. Яловець. Директорові заводу С. В. Пасішнику присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці з врученням Ордена Леніна і Золотої медалі «Серп і Молот».
— Наші люди небувало виросли,— говорить секретар парторганізації заводу П. С. Супрун,— до нас тепер їдуть знайомитись з досвідом організації виробництва закордонні друзі. Лише з 1958 по 1966 рік ми прийняли понад 35 зарубіжних делегацій.
Сьогоднішнє Чутове давно вже не нагадує старого села з похилими хатами під солом’яним дахом, з брудними і кривими вулицями, яким воно було до Жовтня 1917 року. На яскравий квітник схоже селище, коли поглянеш на нього з літака: сині, зелені, червоні, білі дахи з черепиці, шиферу і цинку будинків виблискують на сонці.
Збудовано двоповерховий будинок управління сільського господарства, районний Будинок культури на 400 місць і двоповерховий універмаг. Будується триповерховий будинок Рад і приміщення середньої школи на 960 учнівських місць. Прокладено кілька кілометрів асфальтованих тротуарів і перші кілометри водопроводу.
Біля новозбудованої автостанції щодня курсують десятки автобусів до Полтави, Харкова, Донецька, Києва.
Набагато кращим стало в порівнянні з довоєнним медичне обслуговування населення. У селищі працює лікарня на 75 ліжок, тубдиспансер — на 50 ліжок, поліклініка. На варті здоров’я трудящих 24 досвідчені лікарі. Гордістю колективу медпрацівників стали лікарі П. Г. Варвінський, Л. Н. Митяєва, фельдшер І. М. Чаплинський, П. К. Степанова, та інші.
У Чутівській середній школі працюють 46 педагогів. Такі з них, як Г. Г. Гречко, Г. А. Онацька, Н. Г. Пусан, П. Я. Кульчицька, О. А. Варвінська, Г. Ф. Наливка та інші стали справжніми майстрами педагогічної справи. У тій же школі навчається 700 учнів. Понад 50 чол. здобувають освіту в середній школі робітничої молоді.
Яскраво світяться по вечорах вікна бібліотек, Будинку культури, в якому працюють хоровий, сольного співу, духовий та інші гуртки художньої самодіяльності. Людно і в кінозалі при Будинку культури, де демонструються звичайні і широкоекранні кінофільми. У 320 будинках колгоспників, робітників і службовців світяться голубі екрани телевізорів. Радіоприймачі, магнітофони, радіоли стали звичайною річчю в хатах трудящих.
Колгоспники, робітники Путового не уявляють свого життя сьогодні без газет і журналів. Тільки трудівники артілі ім. Леніна передплатили у 1966 році 795 примірників періодичних видань, робітники племзаводу «Чутове» — 622 примірники. На 1000 чол. населення в селищі припадає 1150 примірників різних газет і журналів.
Щодалі ширше в побут трудящих входять нові обряди. В новорічну ніч, наприклад, роз’їжджають сани, запряжені трійками баских коней. На санях сидять дід Мороз, Снігуронька, посипальники, музики, всі вони —- учасники художньої самодіяльності Будинку культури. З Новим роком і новим щастям поздоровляють вони передовиків і ветеранів праці, і тих, хто працює в нічну зміну. Звичаєм стали комсомольські весілля, традиційними — зустрічі з ветеранами праці і героями Великої Вітчизняної війни, зі старими більшовиками і першими комсомольцями.
— Хорошим стало життя наших людей,— говорить 90-річна колишня панська наймичка, нині пенсіонерка Марія Іванівна Чмут.— Жити як цікаво стало…
Є де і влітку відпочити в селищі, помилуватись красою багатої зелені і квітів. У тінистому паркові — пам’ятник В. І. Леніну, і ніколи не в’януть тут квіти біля його підніжжя. У святкові дні біля пам’ятника вручаються комсомольські квитки передовій молоді, дають клятву вірності партії і Вітчизні піонери та жовтенята.
У вінку дерев, у центрі селища, височить і другий пам’ятник. На високому постаменті — солдат з пониклою головою. Схилився він у вічному траурному мовчанні над братською могилою, де поховано 1095 бійців, що у 1941—1943 роках загинули в боротьбі за свободу і незалежність Батьківщини.
Щасливим життям живе оновлене працею і мудрістю радянських людей селище сьогодні. Ще більш чудовим і прекрасним воно буде завтра, в майбутньому.
В. Н. МІРОШНИЧЕНКО, В. Я. ЯСТРЕБОВ