Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область (продовження)
Досить часто у 1920 році трудящим міста і повіту доводилося братися за зброю, щоб боронитися від нападів анархістсько-петлюрівських банд: Махна, Хрестового, Мандика, Крупського, Кулеби та інших, які тероризували населення.
Організаторами боротьби проти бандитизму виступали комуністи. В липні 1920 року партійний осередок прийняв постанову про створення з комуністів підрозділу частин особливого призначення, який разом з трудящими ліквідовував бандитські зграї.
Комсомол виступив як перший помічник партії і в цій справі. Спілка молоді в Гадячі тоді налічувала 30 чоловік. Комсомолки В. Чайка та П. Безталанна були відважними розвідницями, збирали відомості, необхідні для боротьби з бандитами. Т. Шкловська та О. Роднянська виїжджали в села організовувати комсомольські осередки, проводили збори молоді, мітинги незаможних селян тощо.
В боротьбі проти бандитів героїчно загинули голова Гадяцького повітового раднаргоспу М. Г. Козакевич, командир продовольчого загону Лев Оболонський та інші.
На місце загиблих ставали все нові і нові комуністи. На 1 грудня 1921 року в місті вже було 54 члени партії і 28 кандидатів в члени партії.
Під час громадянської війни народилася нова форма суспільної праці — комуністичні суботники. IX з’їзд партії оголосив день 1 Травня 1920 року Всеросійським суботником. Не тільки комуністи, але й багато безпартійних трудящих Гадяча взяло участь у цьому суботнику, чим продемонструвало свій ентузіазм у виконанні планів соціалістичного будівництва.
Велику увагу приділяла партійна організація і роботі серед жінок. Ще в грудні 1919 року Гадяцький партійний повітовий комітет звернувся до жінок із закликом надавати допомогу фронту: вступати сестрами-жалібницями в армію, брати участь у роботі радянських установ. У відозві відзначалось, що в новому житті жінка виступає як рівноправний товариш чоловіка, брата. В липні 1920 року жіночий відділ парткому, який очолювала Р. М. Немзер, провів конференцію робітниць і селянок, яка закликала всіх жінок нарівні з чоловіками брати активну участь у будівництві нового життя. Відгукнувшись на ці заклики, жінки міста і повіту шили білизну для червоноармійців, збирали речі серед населення під час «Тижня фронту», наводили порядок в дитячому будинку, проводили роботу по ліквідації безпритульності, обстежували підприємства щодо використання праці неповнолітніх, брали участь у роботі комнезамів, радянських установ тощо. Для жінок була організована школа ліквідації неписьменності, читались доповіді на теми: «Жінка в минулому і тепер», «Соціалістичне виховання дітей», «Роль жінки-робітниці в революції» та інші.
Під час боротьби проти інтервенції буржуазно-поміщицької Польщі була проведена нова мобілізація комуністів, комсомольців і безпартійних на Південно-Західний фронт, зокрема, в Першу Кінну Армію С. М. Будьонного. На багатолюдному мітингу 21 липня 1920 року, який відбувся з нагоди відправки на фронт мобілізованих, жителі міста дали наказ своїм товаришам нещадно бити білополяків.
Ті, що залишилися вдома, активно допомагали Червоній Армії громити ворога. Під час «Тижня фронту» в Гадячі і повіті було зібрано у фонд Червоної Армії близько 65 тис. крб., в тому числі серед жителів міста — 25 тис. крб. Крім того в цей фонд надійшло 388 пудів зерна, 91 пуд овочів та фруктів, 17 пудів сала і 8 пудів м’яса.
Водночас проводилась боротьба і проти бандитизму. Після того, як у 1921 році у повіті в основному було покінчено з бандитизмом, трудящі зосередили всі свої сили на мирному будівництві.
В Гадячі створюється ряд підприємств легкої промисловості. Зокрема, у лютому 1921 року відкрилися кравецька і шевська майстерні.
Незважаючи на труднощі, які в цей час доводилось переносити жителям Гадяча, вони подали велику допомогу голодуючим Поволжя. У 1921 році в Поволжя з Гадяча було відправлено 50 вагонів посівного матеріалу і 15 вагонів продовольства. Лише за тиждень (8—15 жовтня) на допомогу голодуючим поступило більше 11 тис. пудів хліба. Під час проведення «Тижня дитини» в Гадячі було обладнано два дитячих будинки для дітей, що прибули з Поволжя. Такі ж будинки були обладнані і в ряді волостей1.
Трудящі Гадяча брали активну участь в громадсько-політичному житті країни, їх делегат — голова Гадяцького повітового виконавчого комітету К. О. Матяш був учасником VII Всеукраїнського з’їзду Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, що відбувся 10 грудня 1922 року, на якому стояло питання про утворення СРСР, і делегатом І з’їзду Рад СРСР від Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Посилаючи свого делегата на І з’їзд Рад СРСР, трудящі Гадяча одностайно схвалили ленінську ідею створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, заявляли про свою дружбу і солідарність з великим російським народом.
Під час проведення адміністративно-територіальної реформи на Україні 7 березня 1923 року було утворено Гадяцький район, який входив спочатку до складу Роменського, а потім Сумського округів. З 1 липня 1925 року Постановою ВУЦВК і РНК У РСР Гадяч віднесено до категорії міст. Після утворення областей з 1932 року Гадяч і район перебували в складі Харківської, а з 1937 року — в складі Полтавської області.
Розвиток нової соціалістичної економіки відбувався в умовах післявоєнної розрухи. Проте робітники, ставши господарями націоналізованих підприємств, знаходили можливості для успішного розгортання виробництва. В Гадячі створюється ще ряд промислових артілей, які виробляли найрізноманітнішу продукцію. Так, металообробна артіль «Плуг і молот» виготовляла цвяхи, ремонтувала металеві вироби. Артіль «Червоний кооператор» спеціалізувалась на пошиві тілогрійок та плетінні кошиків, артіль «Ідеал» виготовляла меблі. Тоді ж створюється і харчокомбінат.
Становлення нової радянської економіки відбувалося в обстановці гострої класової боротьби. Куркулі, утаюючи хліб від хлібозаготівельних загонів, привозили зерно у Гадяч і тут переховували його у родичів, знайомих. Але бригади по хлібозаготівлі проявляли пильність Вони знаходили куркульський хліб в очереті, в попелі і вилучали його.
Нещадно викривала тих, хто зривав хлібозаготівлі, районна газета «Будівник соціалізму», яка почала видаватись в 1930 році.
В грудні 1932 року Гадяцький нарсуд розглядав справу зграї колишніх бандитів з банди Хрестового, які знайшли притулок в «Заготзерні», чинили масове розкрадання державного хліба. Шкідники були покарані.
В роки довоєнних п’ятирічок колективи промислових підприємств та артілей міста вносили достойний вклад в справу побудови соціалізму в нашій країні. Збільшили випуск продукції цегельний завод, торфоартіль «Ударник», маслосирзавод та інші підприємства.
На 136,4 процента виконав план 1939 року колектив артілі «Плуг і молот». Хороших показників у змаганні добивалися і колективи промислових артілей «Чоботар», «Червоний кооператор», «Перше травня» та інші. Успішно працювали держмлин, маслосирзавод, цегельний, восковощинний і шкіряний заводи.
Колективи промислових підприємств та установ міста подавали велику допомогу новоствореним колгоспам. Працівники артілі «Панчішник» виділили дві бригади для ремонту і пошиву одягу для колгоспників. Студенти Гадяцького педтехнікуму допомагали колгоспникам с. Сари збирати цукрові буряки.
Активну участь взяли жителі Гадяча у збиранні коштів для зміцнення обороноздатності нашої Батьківщини. Колектив робітників «Союзпромкраму» відрахував одноденний заробіток на моторизацію прикордонних частин. По району до лютого 1932 року для цього було зібрано понад 2 тис. карбованців.
Вирішальну роль у зміцненні і розвитку колгоспів відіграла Гадяцька МТС, утворена у 1932 році. У 1940 році 100 робітників МТС відзначились у соціалістичному змаганні, 30 з них завоювали право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Серед передових тракторних бригад була бригада т. Безпалого.
Про розвиток соціалістичного сектора в районі яскраво свідчить невпинне зростання бюджету. Якщо на кінець першої п’ятирічки обсяг бюджету становив 2 млн. 224,6 тис. крб., то на кінець другої п’ятирічки він зріс до 6 млн. 324,7 тис. тобто майже в 3 рази. На соціально-культурні потреби відпускалося 70 проц. бюджету.
Щасливо і радісно стали жити трудящі Гадяча. Зникли назавжди темрява, злидні і безправність. Достаток прийшов у дім кожного, хто самовіддано трудився на рідну державу, на себе. Великі права надала трудящим Конституція СРСР — конституція перемігшого соціалізму, проект якої обговорювався на багатолюдних зборах, що відбувалися і на підприємствах та в установах Гадяча.
Ще більше зросла активність трудящих міста під час виборів до найвищого органу державної влади в країні — Верховної Ради СРСР.
Повсюдно на виборчих дільницях Гадяча у 1937 році відбувалися збори виборців. До списків виборців були внесені всі громадяни, які на день виборів досягли 18 років. Як страшний сон пригадували старожили вибори, які відбувалися за часів ненависного царату. Сваволя царських сатрапів визначала тоді право участі у виборах. Полтавський генерал-губернатор 18 серпня 1907 року, проглядаючи списки виборців у Державну думу, виявив у них прізвище жінок і зажадав, щоб їх виключили з цього списку. Позбавилися виборчого права і інші громадяни. «Г.С. Лотоцький,— писав губернатор,— машиніст водокачки, належить до нижчих службовців і тому не може бути виборцем».
Не з меншою активністю виборців пройшли вибори до міської Ради депутатів трудящих 24 грудня 1938 року. За кандидатів блоку комуністів і безпартійних голосувало 97,88 проц. виборців. Серед обраних депутатів — робітники, службовці, представники інтелігенції, домогосподарки, пенсіонери. В числі депутатів міськради 14 жінок. Не багатство і знатність роду, як це було колись, а відданість спільній справі побудови соціалізму визначала вибір виборців, в той час як до революції бажаними депутатами були великі землевласники, буржуа і капіталісти.
За допомогою громадськості міська Рада провадила всі роботи по благоустрою, розв’язувала питання поліпшення роботи торговельних організацій тощо.
Розширилась мережа лікувальних закладів. Напередодні Великої Вітчизняної війни в місті працювали: Гадяцька районна лікарня на 110 ліжок, поліклініка, тубдиспансер із стаціонаром, клінічна лабораторія, райсанстанція, міжрайонна санстанція, бактеріологічна лабораторія.
Особливу увагу було приділено справі охорони дитинства та материнства. В Гадячі функціонувало 4 стаціонарні дитячі заклади. Недалеко від міста, на колишній дачі графа Ламсдорфа-Галагана було відкрито туберкульозний санаторій на 250 ліжок.
Збільшення асигнувань на народну освіту дало можливість розширити мережу шкіл і охопити всіх дітей шкільного віку загальнообов’язковим семирічним навчанням і значно збільшити прийом до середніх шкіл. У 1932 році на базі семирічної школи № 2 в Гадячі було відкрито середню школу, а з 1937 року було перетворено на середню і семирічну школу № 1. Тоді ж було відкрито ще 3 нові семирічні школи. Значно розширився і гадяцький педагогічний технікум (створений ще в 1917 році). В ньому у 1940 році навчалося 373 учні.
Для підготовки спеціалістів середньої кваліфікації в Гадячі в 1933 році відкрито дворічну медичну школу з акушерським і сестринським відділеннями, яка щорічно випускала до 100 спеціалістів. У 1940 році в цій школі навчалося 184 учні.
До 1933 року було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. В 1935 році почала працювати школа для дорослих, в якій навчалося до 150 чоловік.
Значно поліпшили свою роботу Будинок культури, клуби і бібліотеки. Драмгуртківці Гадяча в числі перших у республіці силами самодіяльності з 1936 року почали здійснювати постановки великих п’єс українських радянських драматургів.
Нове приміщення одержала бібліотека ім. Лесі Українки. В 1940 році книжковий фонд зріс до 45 тис. примірників, а кількість читачів — до 2000 осіб. Функціонував кінотеатр.
Мирне творче життя трудящих було порушено 22 червня 1941 року віроломним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. Розпочалась Велика Вітчизняна війна радянського народу. Сотні жителів міста були мобілізовані до лав Радянської Армії і мужньо боролися проти ворога. Жінки, підлітки і старики, що замінили на виробництві тих, хто пішов на фронт, працювали з подвоєною енергією.
Керуючись вказівками ЦК ВКП(б), Гадяцький райком партії у зв’язку з тим, що району загрожувала окупація, вжив заходів по створенню партійного підпілля і партизанських загонів. Було створено підпільний райком партії. До його складу ввійшли В. М. Степаненко (1-й секретар райкому), М. І. Кукольницький (голова райвиконкому), І. Т. Сахно (інструктор райкому партії), С. І. Мартиненко (голова промартілі «Червоний кооператор»).
З партійного активу та місцевого населення було сформовано партизанський загін, який складався з 15 чоловік. Командував загоном комуніст І. Д. Темник, який до війни працював головою виконкому міськради. В с. Плішивець було обладнано партизанську базу.
Фашисти вдерлися до Гадяча 27 вересня 1941 року. Встановлюючи «новий порядок», вони викинули на вулицю хворих, що перебували в лікарні, розстріляли сотні мирних громадян міста. В приміщенні середньої школи № 2 фашисти організували поліцейську катівню, а в агрошколі — табір для військовополонених. В приміщенні поліклініки окупанти розмістили комендатуру, в Будинку дитини та дитячих яслах — жандармерію. На стінах кімнат будинків, де утримувались в’язні, залишилися десятки написів — це слова гніву і прощання.
Боротьбою населення проти окупантів керував підпільний райком партії, що розмістився разом з партизанським загоном у Вельбівських лісах. Тут же перебував і Полтавський підпільний обком КП України на чолі з С. Ф. Кондратенком та Г. Ф. Яценком.
Підпільний райком партії мав свою підпільну друкарню, де друкувалися листівки, які партизани та їх зв’язківці поширювали серед населення.
Активно допомагав партизанам головний лікар Гадяцької лікарні О. Л. Карпенко. Він лікував поранених бійців і офіцерів Радянської Армії, партизанів.
Мужньо боролися проти ворога народні месники.
До останнього патрона відстрілювалися від карателів секретар підпільного райкому КП України В. М. Степаненко та член райкому І. Т. Сахно, коли на будинок, де відбувалася нарада керівників гадяцького підпілля, наскочили фашисти.
Майже два роки грабували і руйнували місто і його населення німецько-фашистські загарбники. Але воля радянських людей не була зломлена. Величезний патріотизм і героїзм їх забезпечили перемогу над ворогом.
На початку вересня 1943 року радянські бійці і офіцери, переборюючи шалений опір фашистів, підійшли до Гадяча і зав’язали бої на його підступах. 12 вересня 1943 року після жорстоких запеклих вуличних сутичок воїни 47-ї армії звільнили Гадяч від німецько-фашистських окупантів. Над Гадячем замайорів червоний прапор, прапор визволення. В боях за місто смертю хоробрих загинули командуючий армією генерал-лейтенант П. П. Корзун, Герой Радянського Союзу гвардії капітан Є. П. Кочергін, офіцери І. Шаріпов, М. Карнаухов та інші. В місті Гадячі в парку знаходяться їх могили. Тут же пам’ятник генерал-лейтенанту П. П. Корзуну, збудований у 1958 році.
З 1964 року щорічно в місті проводиться День пам’яті тих, хто загинув у боротьбі за щасливе і радісне життя радянських людей. До книги Вічної слави занесено імена почесних громадян міста. Першими в цій книзі стоять імена: генерал-лейтенанта П. П. Корзуна, секретаря Полтавського підпільного обкому КП України С. Ф. Кондратенка, капітана Героя Радянського Союзу Є. П. Кочергіна, одного з перших комсомольців П. В. Коблицького, командира партизанського загону Гадяча І. Д. Темника, комісара партизанської групи с. Гречанівки М. О. Радзея, головного лікаря Гадяцької районної лікарні О. Л. Карпенка, секретаря підпільного райкому партії В. М. Степаненка, командира партизанського загону В. О. Левченка, партизанів Й. А. Бузала, М. М. Бутка, Г. В. Петренка, С. П. Цюпи, О. Л. Василенка, Г. І. Ванжули, комісарів партизанських загонів І. П. Мигаци, С. О. Магди, Д. К. Ні-женця, Р. П. Котляра, капітанів М. Карнаухова, І. І. Шаріпова, старшини Горностаєва, старшого сержанта Угарова, рядового Бабухіна, єфрейтора Гвоздьова.
В роки Великої Вітчизняної війни багато уродженців Гадяча та району брали участь у визволенні народів Європи від фашистського гніту.
Трудящі негайно після визволення приступили до відбудови рідного міста. Керівництво роботами по відбудові здійснювали райком КП(б)У та райвиконком, які відновили свою роботу. Доводилося майже все починати заново. Окупанти знищили всі промислові підприємства. Багато житлових будинків фашисти перетворили в згарища і руїни. Загальні збитки господарству міста за час окупації становлять кілька мільйонів карбованців.
Братня допомога народів нашої Батьківщини дозволила трудящим за досить короткий строк відбудувати промислові підприємства. Вже наприкінці 1943 року в Гадячі працювали млин, шкірзавод, водопровід, дві хлібопекарні, меблева фабрика і підготовлена до пуску електростанція. За рік у районі відновили свою роботу 35 промислових підприємств і артілей.
Цінну ініціативу виявили комсомольці, які власними силами в 1944 році посіяли, зібрали і обмолотили урожай з 47 га ярих культур і передали зерно в фонд Червоної Армії.
Про великий ентузіазм трудящих, з яким вони працювали в перші післявоєнні роки, говорить той факт, що за підсумками роботи за 1946 рік Міністерство будівельних матеріалів УРСР винесло подяку колективу цегельного заводу. Цей колектив виконав план випуску цегли-сирцю на 118 проц., а випаленої — на 125 процентів. Одночасно робітники і інженерно-технічні працівники заводу освоїли виробництво гончарної черепиці і план її випуску виконали на 130 проц. Для задоволення потреб трудящих на заводі виготовлявся гончарний посуд, річний план випуску якого виконано на 205 проц. Розгорнулося будівництво черепичного цеху потужністю 500 тис. штук гончарної черепиці на рік.
Успішно йшла і відбудова Гадяцької МТС. Вже у 1946 році в МТС було 53 трактори проти 74 до війни. Механізатори успішно виконували поставлене перед ними завдання. 2435 га землі в зоні обслуговування МТС, які під час німецько-фашистської окупації не оброблялися, знову стали давати високі врожаї. Серед механізаторів особливо відзначалася бригада Ф. І. Офіціренка. Напередодні Великої Вітчизняної війни він працював трактористом і в 1939 році своїм трактором «У-2» виробив 837 га умовної оранки при нормі 340 га. Три роки підряд знатний механізатор був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки і удостоєний медалі виставки. Весною 1941 року його висунули на посаду бригадира тракторної бригади. Разом з іншими механізаторами був евакуйований до Воронезької області, де і працював до звільнення району. У 1944 році він повернувся до визволеного Гадяча. Віддаючи всі свої сили відбудові МТС і господарства колгоспів, механізатор з власних запасів продав у фонд Червоної Армії 100 кг зерна. Його приклад наслідували і інші члени бригади. У післявоєнні роки Ф. І. Офіціренко добивався найвищого виробітку по району на трактор: по 890 га умовної оранки.
Серед передовиків змагання післявоєнної п’ятирічки було чимало колишніх воїнів, що після перемоги над ворогом повернулися до рідних осель. Демобілізований воїн Анатолій Кошовий, який до призову в Червону Армію працював слюсарем в артілі «Плуг і молот», щоденно виконував виробничі завдання на 180—200 проц. На нього рівнялися і інші працівники артілі. В цілому артіль у 1946 році добилася зниження собівартості продукції на 20 проц. і підвищення продуктивності праці на 18 процентів.
Про успішне виконання плану першого року післявоєнної п’ятирічки рапортував і колектив залізничної станції Гадяч.
Першість у соціалістичному змаганні, яке розгорнулося серед колективів промкомбінатів області, завоювали колективи обозного, ковальського і гончарного цехів Гадяцького промкомбінату.
Колективи промислових підприємств міста подавали всіляку допомогу підшефним колгоспам і радгоспу. Робітники маслозаводу допомогли колгоспу «Шлях до комуни» Бобрицької сільради відремонтувати інвентар, перевезли посівний, матеріал. Шефи також надавали допомогу і в поліпшенні масово-політичної і агітаційної роботи.
Ще більш відчутною в роки семирічки стала шефська допомога колективів промислових підприємств селу. За допомогою інженерно-технічних працівників і робітників пункту хлібопродуктів в колгоспі «Прапор комунізму» в 1961 році була споруджена і введена в дію показова кукурудзосушарка. Шефи допомогли також колгоспу електрифікувати тваринницькі ферми.
Агіткультбригада районного Будинку культури систематично виступала в колгоспах району, надавала допомогу в організації сільської самодіяльності.
Одночасно трудящі Гадяча і району подавали допомогу у відбудові шахт Донбасу. Зокрема, вони відправили на Донбас 1500 кубометрів лісоматеріалів.
В наступні роки промисловість Гадяча розвивалася ще більшими темпами. Якщо у 1958 році колектив Гадяцького цегельно-черепичного заводу дав за рік 5 млн. штук цегли і 1600 тис. штук черепиці, то в 1965 році підприємство випустило 6 млн. штук цегли і 1700 тис. штук черепиці. На заводі також освоєно виробництво шиферу. У два рази за семирічку зросло виробництво на маслосирзаводі, продукція якого (сири «Голандський», «Ярославський», «Радянський» та інші) добре відома недільки в Гадячі, Полтаві, Харкові, а також і за межами нашої республіки. В цілому промисловість району виконала план 1965 року на 109,5 проц.
Трудящі промислових підприємств активно включилися в рух за комуністичну працю.
В районному об’єднанні «Сільгосптехніка» трудиться бригада комуністичної праці на чолі з комуністом М. Ф. Олешком. Токарі цієї бригади систематично виконують і перевиконують виробничі завдання, випускають продукцію відмінної якості, живуть і працюють по-комуністичному. Серед них жінка-токар Лідія Гвоздицька. На промкомбінаті присвоєно звання бригад комуністичної праці бригадам І. Я. Маслія, І. Ф. Фаріна, Михайлика. Цього почесного звання на птахокомбінаті удостоєні бригади В. Я. Комарова та С. А. Грицая. На комбінаті побутового обслуговування перед у соціалістичному змаганні веде бригада, очолювана комсомолкою Лідією Сухановою.
690 працівників міста удостоєні почесного звання ударників комуністичної праці.
За післявоєнні роки невпізнанно змінилося саме місто. Воно збагатилося новими просторими, світлими і благоустроєними будинками. Споруджено ряд нових підприємств: хлібозавод, електростанцію тощо. Через р. Псьол збудовано новий залізобетонний міст. Там, де були раніше пустирі, з’явилися нові вулиці. На зміну одноповерховим будинкам приходять дво- і триповерхові. За останні 3 роки введено в експлуатацію 316 індивідуальних будинків.
Вулиці і площі міста прикрашають великий на 700 місць Будинок культури, клуб Гадяцького хлібоприймального пункту, 2 кінотеатри, приміщення середньої школи № 1 на 960 учнів. Споруджено новий магазин «Псьол» і близько 10 магазинів міськторгу, дитячу лікарню, дитячу бібліотеку, поліклініку, дві їдальні тощо. Місто електрифіковано і радіофіковано. У користуванні трудящих є 2 тисячі радіоприймачів і більше 200 телевізорів.
З 1957 року почалася газифікація квартир трудящих. На початку 1966 року було газифіковано 703 квартири. Використовується балонний газ, але в майбутньому буде використовуватись місцеве газове родовище «Качанове».
Відповідаючи на звернення полтавців про перетворення свого міста на місто високопродуктивної праці, зразкового порядку і високої культури, трудящі Гадяча з 1960 року розгорнули боротьбу за впорядкування вулиць, скверів, садів, парків, території підприємств і установ, кожного подвір’я, прагнуть зробити Гадяч одним з найкрасивіших міст Полтавської області. З 1963 року ця боротьба проходить під закликом: «Перетворимо Гадяч в місто комуністичної праці і побуту». За велику роботу по благоустрою міста в 1962, 1963 і 1964 рр. Гадячу присуджувався перехідний Червоний прапор обласної Ради депутатів трудящих.
До послуг трудящих Гадяча широка мережа лікувальних закладів: районна лікарня на 160 ліжок, водолікарня на 35 ліжок, тубдиспансер на 50 ліжок, дитяча лікарня на 50 ліжок. В медичних закладах працює 48 лікарів, 154 медичні працівники середньої кваліфікації, близько 200 чоловік молодшого медперсоналу.
Для навчання дітей, юнаків і дівчат також створено найкращі умови. В Гадячі працюють дві середні школи з виробничим навчанням, школа-інтернат, восьмирічна школа, училище механізації сільського господарства № 7, організоване в 1954 році (за час свого існування підготувало більше 3 тис. трактористів, комбайнерів, електриків, слюсарів по ремонту, шоферів), заочна середня школа, вечірня школа робітничої молоді, технікум підготовки культосвітніх працівників, педагогічне училище. В усіх цих школах, технікумі та училищах навчається близько п’яти тисяч чоловік, працює близько 350 вчителів. У 1960 році відкрито дитячу музичну школу, де навчається 211 дітей. Тут є класи фортепіано, баяна, домри, народних інструментів. Школа забезпечена потрібними музичними інструментами і устаткуванням. Дбає держава і про найменших. В просторому будинку з великими світлими вікнами розмістився дитячий садок ім. В. І. Леніна.
Багато жителів Гадяча за роки Радянської влади здобули вищу і середню освіту. Всім відома в місті сім’я муляра Я. М. Маслія. У нього 9 дітей. Всі вони після закінчення школи і вищих навчальних закладів працюють тепер у різних куточках нашої Батьківщини. Син Михайло — полковник Радянської Армії, Ольга — вчителька школи-інтернату, Антоніна — зубний лікар. Син колишнього кравця М. П. Маляров працює на посаді першого заступника Генерального прокурора Радянського Союзу.
Значно зросла і мережа культурно-освітніх установ. Трудящих Гадяча обслуговують 2 районні бібліотеки з книжковим фондом 63 548 примірників. Крім того, в місті працює 10 профспілкових бібліотек, 23 бібліотеки шкіл та різних відомств. Число читачів у місті перевищує 6600 чоловік.
Велику і змістовну роботу серед трудящих проводять культурно-освітні заклади. Гадяцька районна бібліотека за успіхи в справі популяризації книг і організацію читачів нагороджена (в 1947 році) Грамотою Комітету в справах культурно-освітніх установ.
Люблять книгу у Гадячі. За розповсюдження книг серед населення міста і сіл району Гадяцька районна організація ЛКСМУ в 1958 році нагороджена Перехідним вимпелом ЦК ЛКСМУ і одержала третю премію.
При районному Будинку культури ще з 1959 року працює університет культури. З лекціями тут виступають викладачі технікуму культурно-освітніх працівників, вчителі шкіл, самодіяльні композитори району, поети початківці.
Чимало слухачів збирається двічі на місяць і на заняття дворічного університету охорони здоров’я. Головою Ради університету обрано заслуженого лікаря УРСР Я. І. Іваніну.
Працює також університет сільськогосподарських знань. За хорошу роботу він одержав диплом І ступеня республіканського товариства «Знання». В місті є організація товариства «Знання», яке об’єднує 223 чоловіки. Члени цього товариства у 1965 році прочитали для населення 465 лекцій і доповідей.
При районному Будинку культури працюють самодіяльні гуртки: хоровий, хореографічний, вокальний і драматичний, естрадний та духовий оркестри, ансамбль баяністів. Художньою самодіяльністю Гадяч славиться здавна. Ще в 1931 році в місті була створена самодіяльна хорова капела. У 1964 році за успішний виступ на огляді-конкурсі у Києві рішенням колегії Міністерства культури УРСР їй було присвоєно звання самодіяльної народної капели та нагороджено Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
Зростання добробуту значно підвищило купівельну спроможність населення. Тільки за один 1964 рік товарооборот торговельної сітки міста зріс в порівнянні з 1963 роком у 1,6 раза.
В Гадячі, як і в інших містах і селах області, в побут входять нові народні обряди, народжені революційною боротьбою нашого народу, всією соціалістичною дійсністю. Вони допомагають вихованню нової людини комуністичного майбутнього. На підприємствах міста і колгоспах району запроваджено обряд посвяти в робітники та колгоспники. Молодих працівників у трудову сім’ю в урочистій обстановці приймають ветерани праці. По-новому відбуваються реєстрація шлюбу, золоте і срібне весілля. Робітник-друкар В. А. Кошуба з дружиною в дружбі і злагоді прожили 50 років. Цей ювілей урочисто відзначала не лише родина Кошубів, але й громадськість міста.
Популярним серед трудящих Гадяча стало Свято трудової слави, на якому вшановуються ветерани праці підприємств і установ. Вони передають молоді естафету трудових подвигів. В останні роки почало проводитись свято «Тих днів не померкне слава», яке допомагає виховувати молодь на бойових традиціях батьків. Під час підготовки до свята молодь проводить походи, збирає матеріали про учасників Великої Вітчизняної війни. Біля пам’ятника воїнам і партизанам молодь клянеться священною пам’яттю тих, хто віддав життя за Батьківщину, бути вірною справі Комуністичної партії, не шкодувати сил на будівництво комунізму.
Для дітей взимку проводилося свято зимової казки, під час якого інсценізувались народні казки, діти розважались серед казкових снігових скульптур, їх катали на трійках.
Проводяться також свята Серпа і Молота, Нового року, зустрічі Весни, відзначення Дня народження дитини та інші.
Серед жителів Гадяча є чимало таких, що своєю працею звеличують нашу Батьківщину. Серед інтелігенції заслужений учитель школи УРСР Г. В. Швацький, заслужений лікар УРСР Я. І. Іваніна, заслужені агрономи УРСР Г. П. Брагінець та М. П. Залужний та багато інших.
Щасливо і заможно живуть трудящі Гадяча. Ще прекраснішим стане їх життя у чудовому місті комуністичного майбутнього.
Новим п’ятирічним планом передбачено реконструювати птахокомбінат, завершити будівництво асфальто-бетонного заводу і заводу залізобетонних конструкцій. Заплановано побудувати комбінат побутового обслуговування, будинок відпочинку, кемпінг, на березі річки — риболовно-спортивну базу і пляжі. Проектується будівництво нового вокзалу на залізниці.
Невпізнанним стане парк «Перемоги». Його площа розшириться до 30 гектарів. Гадяч стане містом-курортом республіканського значення, його вулиці та площі прикрасять павільйони побутового обслуговування, триповерховий готель, автостанція, Держбанк, універмаг райспоживспілки. Передбачається спорудити чимало житлових будинків. На благоустрій міста тільки у 1966 році виділено 325 тисяч карбованців. Буде реконструйована центральна площа міста — площа Революції. Капіталовкладення в 1966 році складають близько 2 мільйонів карбованців, у той час як у 1939 році капіталовкладення по району становили лише 875 тисяч карбованців (в масштабі цін 1940 р.).
Реальність цих накреслень — живі люди, які самовіддано працюють на підприємствах і установах, наближаючи час побудови комунізму в нашій країні.
М. С. КАРПУСЬ, Г. Ф. ОГАГІН, І. А. САДОВИЙ, В. Д. ТОЛСТОВА