Глобине, Глобинський район, Полтавська область
Глобине — селище міського типу, адміністративний центр Глобинського району. Розташоване на берегах річки Сухий Омельничок, притоки Пела.
І Річка, перегороджена в кількох місцях греблями, створює ряд водоймищ.
Віддаль до обласного центру — 122 км, до Кременчука — 40 км, до пристані Градизьк на Кременчуцькому морі — 25 км. Глобине — залізнична станція.
Основна частина селищного населення працює в колгоспах ім. Мічуріна і «Росія», на Глобинському цукрокомбінаті та підприємствах переробної промисловості. В селищі проживає 14 400 чоловік. Глобинській селищній Раді підпорядковані села Кордубанове, Крупське, Нове Липове, Новодорожне, Новомосковське, Семимогили, Старий Хутір, Черевані, Ярове.
Глобине виникло на початку XVIII століття. За переказами на місці сучасного Глобиного в давнину був хутір Маленький Кагамличок на притоці Кагамлик, що витікала з болота поблизу села Кагамлик. Першими поселенцями хутора були українські козаки, яких очолював козак Глоба. Від його прізвища і пішла назва поселення.
У другій половині XVIII століття Глобине було передане Катериною II поставщикові провіанту для армії під час війни з Туреччиною, а пізніше надвірному раднику П. Я. Руденку.
Руденко перш за все дбав про те, як закабалити жителів Глобиного. Оскільки найкращим помічником у цій справі була церква, то він будує тут церкву, якай сама стала значним експлуататором і лихварем.
У 1802 році Глобине увійшло до складу Кременчуцького повіту Полтавської губернії, з 1851 року воно стає волосним містечком.
На зміну Руденкам прийшли нові визискувачі. Гніт поміщиків, виснажлива праця важким тягарем лежали на плечах кріпаків. До того ж жителі Глобиного, особливо біднота, страждали від стихійних лих. За тридцять років тут двічі, у 1776 і 1804 роках, лютувала чума.
Реформа 1861 року мало змінила становище селян. Які до реформи, господарями в селі були великі землевласники Магденки, Капністи, Шапошникови.
В користуванні селян до реформи знаходилось 880 десятин 960 кв. сажнів. Земля розподілялась дуже нерівномірно. 4 сім’ї зовсім не мали землі, 9 мали лише садиби, 65 — по 1 десятині. Зате 6 мали кожна понад 18 десятин. Після реформи загальний селянський наділ залишався той, що й раніше, але з нього виділялися наділи для дворових, що призвело до зменшення наділів на двір. Селяни щорічно мусили виплачувати поміщиці за ту землю, якою вони користувалися з діда-прадіда, 2335 крб. 90 коп. оброку.
Перейшовши на викуп з 1864 року селяни повинні були протягом 49 років сплачувати державі щорічно 1911 крб. 54 коп. викупних платежів. Не кращим було становище кріпаків і у інших поміщиків. Селян утискували не тільки при розподілі орної землі. Торгова площа в Глобиному, рибна ловля, річка Омельничок, болота по її берегах, очерет у плавнях, починаючи від греблі в Глобиному до пустовійтівських володінь поміщика Базилевського, залишалися у володінні поміщика.
Після реформи з розвитком капіталістичних відносин в країні поширюються товарні відносини і в Глобиному. Тут відбувалося вже чотири ярмарки на рік, діяв винокурний завод. У 1878 році поблизу Глобиного збудовано станцію залізничної лінії Кременчук—Ромодан—Лібава. Кожного року звідси відправлялось понад 600 тис. пудів вантажів, у т. ч. хліба — 500 тис. пудів.
З побудовою залізниці населення Глобиного зростало швидше; за 15 років з початку реформи кількість дворів з 437 збільшилась до 596 дворів, з них належало селянам-власникам — 574, міщанам — 15, козакам — 6 дворів. На третину збільшилось населення і становило 3645 осіб.
В кінці XIX та на початку XX століття процес обезземелення селянських господарств продовжується. Вже 143 бідняцькі господарства або зовсім не мали землі, або не мали орної землі. Менше 1 десятини було в 57 господарствах. Щоб якось проіснувати, 87 родин посилали 108 своїх робітників — чоловіків і жінок — на заробітки в Таврію та інші місця.
Нестримне збіднення селянських господарств Глобиного зумовлювало посилення класових протиріч, що особливо гостро виявилося в роки першої російської революції. Під впливом революційної боротьби, що розросталася в країні, посилилася активність селян і зразу набрала гострого політичного характеру.
В листопаді 1905 року селяни Глобиного відмовились сплачувати податки, вносити борги в громадську касу і поповнювати зерном громадський магазин. Влаштовувались самовільні сходи.
У ніч на 16 жовтня 1905 року чотири найбільш активних агітаторів із селян були заарештовані. Зранку натовп селян в кількості близько 1000 чоловік, озброївшись кілками і рушницями, обійшов квартири стражників, відібрав у них зброю, зірвав з них погони і наказав їм залишити Глобине або залишити службу в поліції. Після цього селяни направились до економії графа Капніста та Шапошникова. Тут вони зняли з роботи всіх робітників, поставили вимогу, щоб усім робітникам сплачували поденно по 3 крб., роззброїли стражників і позривали з них погони.
Очолювали виступ глобинських селян бідняки брати Василь і Маркіян Куки, Євдоким Савченко, Юхим Плиска, Дементій Радченко та інші.
Для придушення селянського заворушення були викликані війська. 18 селян Глобиного були заарештовані і передані до військовоокружного суду.
Більшість із них перебувала у Кременчуцькій в’язниці 5 років, а потім на засланні в Архангельській губернії.
11 грудня 1905 року в селі зібралася велика сходка в зв’язку з арештом селянина Радченка, якого запідозрювали в протиурядовій агітації серед односельчан. Сход вимагав від пристава Петраша і урядника Скалька звільнення Радченка, погрожуючи заарештувати їх. Пристав і урядник змушені були заховатися у волосному правлінні, де й чекали до прибуття драгунів.
Революційний рух серед селян продовжувався і в наступні роки. В січні 1906 року селянин І. П. Герасименко в економії Капніста, роз’яснюючи селянам царський маніфест від 17 жовтня, агітував їх не працювати за встановлену поміщиком плату.
Значний вплив на розвиток революційного руху в Глобиному мала нелегальна література, про розповсюдження якої в 1907 році доповідав повітовий справник полтавському губернатору.
У післяреволюційні роки становище селян Глобиного, як і по всій країні, погіршало.
Подвірний перепис 1910 року свідчить, що на 867 господарств, в яких проживало близько 5 тис. жителів, припадало всього 2939 десятин землі, що становило в середньому по 0,58 десятини на душу. Столипінська реформа, що відкрила шлях до дальшого розвитку капіталізму, зумовлювала ще інтенсивніше розорення селянських господарств. Про обезземелення селян свідчать такі дані. На кожні 100 господарств 12,1 проц. не мали землі зовсім, 15 — не мали орної землі, 31,1 — менше 3-х десятин, 52 проц. усіх господарств орендували землю. В той же час 21 куркульське господарство мало від 15 до 50 десятин землі, а 4 поміщицьких господарства мали 6232 десятини. Так же диференційовано розподілялись худоба і реманент. На 867 селянських господарств було 940 голів великої рогатої худоби та 706 коней; більшість худоби належала заможним селянам, а біднота не мала її майже зовсім. За відсутністю тягла бідняки обробляли свої наділи коровами або здавали в оренду куркулям.
Зростало число кустарів. В 1910 році їх вже було 77 чоловік.
В дореволюційні часи у Глобиному на низькому рівні залишалася і культура. Церковно-приходську школу тут відкрито лише в 1857 році, а через 20 років — земське двокласне училище.
Вони містились у маленьких кімнатах і могли вмістити дуже мало учнів. На кінець XIX століття навчалося лише 37 хлопчиків та одна дівчинка. На той же час серед чоловіків знали грамоту лише 15 проц., а з 1772 жінок письменними були тільки З жінки. В 1913 році відкрито ще одне училище. Але більшість дітей бідняків не мала можливості закінчити і однокласну школу, бо у багатьох не було одягу, взуття.
Не кращим було і медичне обслуговування населення. На Глобинську волость, якій підпорядковувалося кілька населених пунктів, діяла невеличка лікарня, де працював один лікар та два фельдшери.
Після перемоги Лютневої революції в Глобиному владу захопили буржуазні елементи. Створений тимчасовий волосний комітет, що був під їх впливом, закликав громадян до спокою, до єднання селян і поміщиків і пропонував чекати Установчих зборів.
Восени 1917 року в село почади повертатися солдати з фронту. Вони розповідали про розподіл поміщицького майна і земель в різних місцях країни і вимагали зробити це в Глобиному. Але встановити владу Рад тут вдалося лише в січні 1918 року. Революційний комітет очолив колишній фронтовик Н. М. Харченко.
До складу ревкому і його комісій увійшли С. І. Бодаква, M. М. Кука — учасник революції 1905—1907 рр., О. С. Кондуфор, М. Й. Скляр, Й. I. Удод, Ю. В. Плиска, A. І. Литвиненко та інші. Ревком працював під безпосереднім керівництвом Кременчуцького комітету РСДРП (б).
Продовольчий комітет взяв на облік увесь поміщицький хліб і розділив між селянами, а земельна комісія роздала селянам весь реманент і худобу з поміщицьких економій, і в першу чергу біднякам та фронтовикам.
З приходом німецьких інтервентів у квітні 1918 року відновилися старі порядки. У селян відібрали не тільки поміщицьке майно, худобу і землю, а й наклали населяй контрибуцію. Тих, хто відмовлявся виконувати ці вимоги, жорстоко карали.
В кінці 1918 року німців і їх ставлеників гетьманців, а пізніше і петлюрівську Директорію було вигнано і на початку січня 1919 року в Глобиному відновлюється Радянська влада. Ревком на чолі з А. Г. Третиною знову приступив до розподілу поміщицького майна і землі. Поновилося мирне будівництво, та ненадовго. В середині травня цього року на село налетіла банда Григор’єва і влаштувала погром.
В кінці липня до Глобиного вдерлися денікінці і знову відновили владу поміщиків та капіталістів, але вже в грудні частини 60-ї дивізії під командуванням М. Г. Кропив’янського визволили Глобине. Владу Рад було відновлено остаточно і назавжди.
В роки громадянської війни глобинці брали активну участь у боротьбі з німецькими загарбниками, українськими буржуазними націоналістами, з бандами Григорьева, Киктя, з денікінцями. В рядах червоних партизан боролися за владу Рад. П. Зіненко, П. О. Коваленко, М. О. Листопад, Н. Г. Штепа та інші.
Багато глобинців було в рядах Кременчуцького партизанського загону, яким командував Ф. В. Попов. Комісаром 9-ї стрілецької дивізії в роки громадянської війни був глобинчанин С. П. Восков. Старий більшовик-підпільник, він у дожовтневі дні зустрічався в еміграції з В. І. Леніним, був одним з перших головою Петроградської губернської Ради робітничих і селянських депутатів. Помер від тифу у 1920 році. Його ім’ям названо завод і вулицю в Ленінграді. В роки Великої Вітчизняної війни його ім’я було присвоєно 32-ій моторизованій бригаді.
У 1920 році в Глобиному створюється партосередок. У 1922 р. секретарем його став Ульянов, направлений Кременчуцьким повітовим комітетом партії, членами: Я. П. Куроп’ятник (голова волвиконкому), Я. 3. Антосик (зав. земвідділом), Коваль (начальник міліції), Болдарєва (зав. жінвідділом).
У лютому 1920 року за допомогою шефів — робітників київського машинобудівного заводу (з 1922 року з-д «Більшовик») був відбудований і став до ладу Глобинський цукровий завод, а через рік почали працювати державний винокурний завод та три млини.
В кінці червня 1920 року створюється волкомнезам, який очолив І. Ю. Момсик, і розгорнув широку діяльність: вилучав лишки хліба у куркулів, постачав міському населенню і Червоній Армії продовольство, організовував загони добровольців для боротьби з білополяками і Врангелем. Через комнезам здійснювався перерозподіл землі між селянами, конфісковувалась у куркулів тяглова сила та інвентар на користь бідняків. На селі здійснювались соціалістичні перетворення.
Однак мирній праці глобинців на початку відбудовчого періоду перешкоджали різні куркульські банди. 2 липня 1920 року вони напали на залізничну станцію Глобине і закатували бійців продовольчого загону. Та скоро всі банди було ліквідовано.
В кінці 1921 року комсомолець 3. Д. Плиска під керівництвом волосного комуністичного осередку організував у Глобиному комсомольський осередок і став його першим секретарем.
Глобинчани не лише відбудовували своє зруйноване господарство, їх турбувала і доля всієї країни. За ініціативою партійної і громадських організацій та виконкому Ради в тяжкі дні неврожаю в країні трудящі Глобиного подали братню допомогу робітникам і селянам інших губерній, які потерпіли від голоду. Лише в серпні 1921 року на користь голодуючих Донбасу глобинці зібрали 50 пудів зерна.
В зв’язку з введенням нового адміністративного поділу 7 березня 1923 року створено Глобинський район, якому підпорядковувались Глобинська, Пустовійтівська, Пирогівська та Кринківська волості колишнього Кременчуцького повіту.
Першим серетарем райкому партії став П. А. Кікайон, головою райвиконкому — К. С. Харченко.
На початку 1924 року Глобинський районний партійний комітет налічував 38 членів і кандидатів. 7 чоловік із них були членами партії з 1918 року, решта — з 1919—1923 рр. За соціальним складом: 24 робітники, 1 службовець, 13 селян.
За ініціативою партійної та комсомольської організацій в районі налагоджувалася культурно-виховна і шефська робота. Робітники Глобинської залізничної станції постачали газетами і літературою жителів Горбів та інших сіл району.
Робітники Глобинського цукрозаводу за січень і лютий 1924 року послали підшефному с. Малі Кринки 120 газет і 2 бібліотечки з питань сільського господарства. Відрахували на влаштування дитплощадки із свого півпроцентного преміального пайка 50 пудів цукру. Зібрали по підписних листах на користь німецьких робітників 35 пудів 8 фунтів цукру та відрахували 1 проц. місячного заробітку кожного робітника і службовця, зібрали 7 пудів 15 фунтів цукру для підшефного госпіталю, для підшефної військової частини в Києві — 12 пудів 8 фунтів цукру тощо.
Багато уваги приділяли парторганізації та Ради розвитку соціалістичних форм господарювання.
Перші колективні господарства почали виникати ще з 1920 року. На Старому Хуторі, поблизу Глобиного, на землях, що до революції належали поміщику Капністу, організувалася сільськогосподарська артіль «Вільна праця».
В 1923 році сюди переселили артіль «Возрождение пролетарской культуры», яка була створена ще в 1921 році в с. Пироги колишніми червоними партизанами — наймитами і бідняками, яких очолювали матрос Кацман і робітник-шахтар Макар Борщик. Це була невелика артіль, вона об’єднала 7 господарств, 29 чол. і мала 44 га землі. У 1926 році придбала трактор. В 1927 році вона разом з артіллю «Комінтерн» створила комуну ім. 10-річчя Жовтня.
У Глобиному, крім кооперативних товариств насінневодів, коневодів, кредитної сільськогосподарської кооперації, з 1927 року виникають машинно-тяглові товариства ім. Шевченка, ім. Петровського, «Кім» та ТСОЗи «Перше Травня», ім. В. Я. Чубаря, «Червоний хлібороб». В січні 1930 року всі машинно-тяглові товариства та ТСОЗи об’єдналися в одну артіль ім. Г. І. Петровського. Вона мала до 5 тис. га землі, 200 пар волів і коней. Першим головою цього колгоспу став Я. С. Бодаква.
Наступала весна. Селяни обмірковували свої господарські справи. Делегати районного зльоту бідноти оголосили себе ударниками в проведенні першої колгоспної весни і в зміцненні колгоспів. Зльот рекомендував 43 кращих активісти до партії і 16 до комсомолу. Важливе значення для дальшого зміцнення колгоспного ладу і розвитку нового, соціалістичного ставлення до праці мав районний зліт 1931 року наймитсько-незаможницьких груп у колгоспах і колгоспниць-ударниць, в якому взяло участь понад 2 тис. чоловік.
Розгортала свою діяльність колгоспна партійна організація, яку очолював І. М. Сербія, посланець робітничого Кременчука.
Велику роль в розвитку і зміцненні колгоспів відіграла Глобинська машинно-тракторна станція, створена в 1930 році.
У наступному році в ній нараховувалось 42 трактори. Ремонтувати техніку допомагали шефи-робітники Кременчуцької машинно-тракторної майстерні.
Розвитку колективізації та зміцненню колгоспів намагалися перешкодити куркулі. Під час підготовки до весняної сівби вони агітували селян виходити з колгоспу, розбирати реманент, розбирати худобу. Частина нестійких селян піддалась куркульській агітації і вийшла з колгоспу, але скоро знову повернулася. За рішенням загальних зборів куркулів було виселено із села.
Голова колгоспу Я. С. Бодаква, учасник XII Всеукраїнського з’їзду Рад, зустрічався з Г. І. Петровським, який цікавився життям артілі і порадив йому подумати і поговорити з колгоспниками про розукрупнення артілі.
В 1933 році Г. І. Петровський відвідав Глобине (вперше він був тут у 1929 році). Врахувавши його поради, трудівники артілі в цьому і наступному році провели розукрупнення колгоспів. Таким чином, напередодні Великої Вітчизняної війни в Глобиному стало 7 колгоспів.
Трудівники полів добивались підвищення врожаю і валового збору найважливіших зернових і технічних культур. Так, колгосп «Червона перемога» в 1940 році зібрав озимої пшениці в два рази більше, ніж у 1935 році.
Передовики хлібороби Г. М. Волохов, М. Т. Кравченко збирали по 30—35 цнт озимої пшениці з гектара і по 60 цнт кукурудзи. По 500—400 цнт буряків з га збирали Т. Т. Величко, К. Я. Удод, Л. І. Дворник. Вони були удостоєні честі брати участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці.
Життя ставало все заможнішим, зростала кількість населення. За переписом 1939 року, в Глобиному проживало 6615 осіб, у т. ч. 2909 чоловіків і 3706 жінок.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Глобиному діяло кілька промислових підприємств місцевого і республіканського значення. Цукровий завод перетворився в комбінат. Щодоби тут перероблялося близько 5,5 тис. цнт цукрових буряків і вироблялось понад 600 цнт цукру.
Маслозавод, що вступив до ладу в перший рік першої п’ятирічки, був обладнаний найновішою технікою і виробляв щороку 300 цнт масла, багато сиру, бринзи, казеїну, морозива та інших продуктів. Крім того в селі працювали кілька парових млинів, олійниць, цегельня та інші підприємства, яких не було в дожовтневі роки.
Важливе значення для збереження продукції сільського господарства мав елеватор Глобинського пункту місткістю 5 тис. тонн зерна. Вся робота по очистці і засипці зерна була механізована. Крім того, тут було 5 складів місткістю 9 тис. тонн.
Невпізнанно змінилось обличчя села. Особливо зросла культура і освіта. Напередодні війни в Глобиному неписьменність серед дорослого населення було ліквідовано. Всі діти навчались у двох середніх, трьох семирічних і одній початковій школах. У кожному колгоспі діяв клуб, в 1940 році став до ладу районний Будинок культури ім. Кірова на 500 місць, а ще раніше почав працювати кінотеатр. При клубах та при школах діяли бібліотеки. Книги і газети стали потребою для кожної сім’ї. З 1931 року почала виходити районна газета «Соціалістичний наступ». Діяли дві лікарні з належним штатом медперсоналу.
Та мирну працю перервала війна. Трудівники району стали на захист своєї Батьківщини.
З початком Великої Вітчизняної війни в Глобиному формуються два винищувальні батальйони. Один — в складі понад 200 чоловік, штаб його містився в школі № 1. Загін охороняв промислові об’єкти в селі і припинив своє існування 12 вересня 1941 року, влившись у частини Червоної Армії. Другий винищувальний батальйон був на цукровому заводі в складі 75 чоловік.
Багато членів загону залишались по завданню для підпільної боротьби, але були виявлені гестапо і розстріляні.
З наближенням фронту жителі Глобиного евакуювали в східні райони обладнання підприємств, частково худобу і реманент із колгоспів.
13 вересня 1941 року в Глобине вдерлися німецько-фашистські окупанти і ввели режим жорстокого терору.
Нечуваного досі лиха заподіяли фашисти жителям Глобиного. В будинку колишнього райвиконкому влаштували криваву бойню, де було закатовано 207 радянських патріотів. Влітку 1943 року, передчуваючи наближення свого кінця, окупанти провели масові арешти. Жорстоко катували фашисти лікаря Юлію Маренич, інспектора наросвіти М. С. Козубенка, студента А. С. Солошенка та інших, а потім розстріляли. Скоро після цього знову заарештували понад 400 громадян, їх відправили в Кременчук та Київ, де теж розстріляли, за винятком 80 осіб, яким вдалося втекти. В числі розстріляних були працівники цукрокомбінату П. В. Пойда, С. Є. Єфремов, Г. Є. Оржобовська та інші. На околиці Глобиного, біля залізничного насипу, розстріляли 86 жителів села, з них 14 жінок та 16 дітей віком від 1 до 12 років.
Серед замучених фашистами при розкопках могил жителі впізнали активістів селища Ф. П. Дяченко, І. М. Кругляка, комсомольця Г. П. Величка, охоронника редакції районної газети І. В. Литвиненка та інших. На території цукрозаводу в ямі виявлено 200 трупів військовополонених. Всього в районі під час окупації розстріляно і замордовано 2500 радянських людей, вигнано на каторжні роботи до Німеччини 5 тис. юнаків і дівчат, у т. ч. з самого Глобиного — 426 чоловік.
Але й під чоботом хижого фашистського звіра народ не перестав вірити в перемогу. Роз’яснювальну роботу серед трудящих вели комуністи і комсомольці, які залишались на окупованій території. Глобинчанки Паша Бойко і Луша Швідь допомагали радянським військовополоненим. Вони визволили із застінків фашистської катівні лейтенанта Мешина і червоноармійця Казарика, вилікували їх і допомогли приєднатися до частин Червоної Армії. Колгоспник 3. Д. Гупало не виконав німецького наказу, не погнав худобу за Дніпро, а вигнав її в степ і протримав там до приходу радянських військ.
На фронтах війни з перших днів мужньо боролися з ворогом глобинці — генерал-майор В. С. Савченко, П. Н. Погрібний та багато інших. Багато з них гнали ворога від Волги до Берліна.
Брав участь у боях під Сталінградом, хоробро бився на Курській дузі, проявив мужність і відвагу в боях за Україну глобинчанин — кавалер трьох орденів Слави М. М. Кравченко. Житель хутора Черевані Глобинської сільради В. Н. Хильчук за мужність і відвагу, проявлені в боях при форсуванні Дніпра, удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Нині в Глобиному проживає 994 учасники Великої Вітчизняної війни, які нагороджені орденами і медалями Союзу РСР.
26 вересня 1943 року радянські війська вибили фашистів з Глобиного. Жителі з сльозами радості зустрічали своїх визволителів — воїнів 80-ї гвардійської стрілецької дивізії 21-го гвардійського стрілецького корпусу 4-ї гвардійської армії Воронезького фронту.
Відступаючи під ударами радянських військ, фашисти перетворили селище в купи руїн і попелищ: зруйнували маслозавод, цукрокомбінат, машинно-тракторну станцію, хлібоприймальний пункт та інші промислові підприємства. Тільки цукрокомбінату вони завдали збитків на суму понад 12 млн. крб. Спалили будівлі колгоспників і колгоспів, пограбували або знищили худобу, хліб, інвентар.
Та колгоспники не падали духом. Для роботи в полі, перевезення вантажу вони використовували своїх корів. Радянські військові частини передали колгоспам 15 коней.
Почалася відбудова цукрокомбінату, маслозаводу та інших підприємств. До річниці визволення району Глобинський маслозавод вже виконав річний виробничий план по держпоставках молока на 125 проц., план держзакупок молока у колгоспників — на 377 проц., по випуску масла — на 205 процентів.
В день річниці визволення став до ладу діючих підприємств цукровий комбінат.
Велику турботу виявили партія і уряд про матерів і дітей. Багатодітним матерям району і Глобиного лише за один рік — з вересня 1943 року по вересень 1944 року — виплачено понад 8,3 тис. крб. державної допомоги та сім’ям військовослужбовців близько 1,5 млн. карбованців.