Великі Кринки, Глобинський район, Полтавська область
Великі Кринки — село, центр Кринківської сільради. Розташоване на схилах висохлої річки Кринки (місцева назва річки Кривої Руди), що впадала в Хорол; за 22 км на північний схід від райцентру, з яким зв’язані дорогою з твердим покриттям, за 105 км від Полтави і за 65 км від Кременчука. Населення 3079 чоловік, 1070 дворів. Сільраді підпорядковані також села Весела Долина, Сіренки, Шевченки та селище Степове. По сільраді населення — 5254 чоловіки, дворів — 1859.
Засноване село наприкінці XVII століття.
Першими поселенцями Великих Кринок були посполиті і козаки, вірогідно, вихідці з Правобережжя, яким лубенський полковий суддя Д. Булюбаш дозволив оселятися на землях, відібраних ним у шушвалівських козаків. Більшість переселенців потрапили до нього в залежність.
Згодом виникло двоє сіл — Великі і Малі Кринки, розташовані близько одне від одного. їхня доля була така ж, як і доля інших кріпацьких сіл. Ними володіли різні поміщики, то Апостоли, то Закревські, то Битяговські, то Базилевські.
Поміщики Базилевські примушували селян не тільки відробляти панщину, а й переробляти сировину на товарну продукцію, за деякі роботи оплачували грошима.
Все це загострювало відносини селян з поміщиками і наприкінці XVIII століття призвело до збройного виступу.
Земельні наділи кринківців перемежовувалися з наділами турбаївців, які теж належали поміщикам Базилевським.
Антифеодальне повстання в селі Турбаях (1789—1793 рр.) мало особливо великий вплив на жителів Великих Кринок.
Ще в січні 1789 року ватажки повстання в Турбаях, згуртовуючи місцевих селян на боротьбу з поміщиками, залучали на свій бік і бідноту сусідніх сіл. 44 селянські родини з Великих Кринок, почувши, що в Турбаях повстанці склали документи про козацтво, поспішили переїхати сюди на постійне життя. Згодом переселилося ще 20 родин.
Кринківці, які перебралися до Турбаїв, взяли безпосередню участь у розправі над панами Базилевськими і розподілі між селянами їхнього майна. Найбільшою активністю відзначилися жителі Кринок Давид і Василь Ковтуненки та Василь Батрак.
Жителі Великих Кринок відмовились підкорятися і родичам убитих Базилевських та погрожували їм розправою. Налякані селянським повстанням, поміщики залишили свої маєтки, переховувались в інших повітах і просили уряд захистити їх від своїх кріпаків. Про становище в цей час у Великих Кринках і настрій селян брати вбитих турбаївцями Базилевських в скарзі, поданій в сенат на ім’я Катерини II 9 липня 1789 року, повідомляли, що повсталі турбаївці, «блукаючи скрізь без будь-якої перешкоди, рознесли отруту злоби своїх сердець і в інші маєтки тих же вбитих ними братів наших і встигли вже в них посіяти обурення, а село Кринки і зовсім збунтували, і селяни від належного поміщицького управління зовсім відділилися».
Після придушення повстання і продажу турбаївців у казну поміщики Базилевські залишили собі частину покірних турбаївців, а замість них віддали частину кринківців, які «самовільно в Турбаї втекли і до збіговища лиходіїв приєдналися».
У XIX столітті Великі Кринки і прилеглі до них Малі Кринки та Витяги не раз перепродувалися то одним, то другим поміщикам.
Після реформи 1861 року село Великі Кринки стали волосним центром, тут проживало 1267 селян-кріпаків у 215 дворах. Поміщики тримали в селі 2 винокурні, селітровий завод. Щороку тут відбувалося по одному ярмарку на рік. У Малих Кринках налічувалось 86 дворів з населенням 644 чоловіки, які теж були кріпаками.
За майновим станом селяни-кріпаки дуже різнилися. Так, поміщиця Долгорукова мала 601 ревізьку душу і 38 дворових; родинам Павла Микитенка та Омеляна Семенченка належали тільки невеликі садиби, а Гордій Павленко мав близько 1,5 десятини садиби та понад 13 десятин польового наділу.
Реформа 1861 року не змінила становища бідноти. 503 ревізькі душі села одержали 708 десятин 821 кв. сажень землі. В середньому на душу населення припадало значно менше 1 десятини.
Поміщикові відійшло понад 300 десятин землі, якою раніше користувалися селяни.
Перейшовши на викуп, великокринківці мусили протягом 49 років виплачувати державі щорічно по 1486 крб. 48 коп. викупних платежів.
Не згоджуючись з таким «звільненням», селяни навесні 1862 року почали вимагати передачі їм землі без викупу, якою вони користувалися. Щоб запобігти повстанню, кременчуцький земський справник просив губернатора надіслати сюди драгунський полк.
Терплячи нужду і безправ’я, трудівники села чуйно ставилися і до інших народів, що боролися за своє визволення.
У Великих Кринках, де поширювались бунтарські настрої, знайшло відгук Польське визвольне січневе повстання 1863 року, спрямоване проти соціального та національного гніту з боку царизму. На користь повстанців серед населення було зібрано 40 карбованців і зброю.
У 2-ій половині XIX століття з розвитком капіталістичних відносин на селі швидко ростуть ціни на орні землі, луки та інші угіддя. У Великих Кринках та волості ціни на орні землі зросли проти дореформених на 23,7 проц. (до 112 крб. за десятину), на луки — на 135 проц., на садиби — на 38,5 процентів.
Бідне селянство не тільки не мало змоги купити землю та тяглову силу, а змушено було збувати і свої малі наділи землі. Село залишалось убогим і знедоленим. Поглиблювалось класове розшарування селян.
За переписом 1885 року, на 254 селянські господарства припадало 2402 десятини орної землі, 3 десятини сінокосу, 46 десятин чагарників та 32 десятини лісу. Забезпеченість селян землею була така: господарств, які не мали землі, було 9, таких, що мали від 1 до 3 десятин — 9, від 3 до 6 десятин — 61, від 6 до 15 десятин—144, а 21 господарство мало по 20 десятин і 2 — по 197 десятин. З усіх господарств 51, через відсутність своєї худоби, здавало землю в оренду куркулям та лихварям. Біднота і середняки через нестачу тягла обробляли землю коровами. Малоземельні та безземельні селяни батракували в кринківських куркулів та ходили на далекі заробітки. 63 чоловіки і жінки йшли у найми на цілий рік, а решта працювала сезонно. В той же час 13 куркульських господарств мали постійних батраків. Великі господарства здавали землі в оренду селянам, одержуючи великі прибутки.
Нестача орної землі змушувала селян засівати вигони. Якщо до реформи в спільному користуванні великокринківців і поміщика було 85 десятин вигону, то до 1885 року його залишилося лише 3 десятини.
Куркульські господарства мали власну толоку і здавали її в оренду односельчанам по 8 крб. за десятину на випас двох голів робочої худоби.
З другої половини XIX століття посилився процес обезземелення й середнього селянства. Про це красномовно говорять цифри господарського перепису 1900 року.
На 259 господарств 9 зовсім не мали землі, у 48 були лише присадибні ділянки, 67 мали від 1 до 3 десятин. Найкращі чорноземні грунти зосереджувались у руках поміщиків Милорадовича, Малами, Булюбаша та інших.
Селянські господарства до того ж дуже виснажувалися численними податками і платежами. У 1900 році селяни сплатили 1238 крб. 13 коп. викупу. Крім того, 8 них брали державний поземельний податок, повітові й губернські земські, волосні і сільські мирські побори, а також страхові платежі на загальну суму 1038 крб. 72 копійки.
Майже до кінця XIX століття царські власті не приділяли ніякої уваги розвитку освіти у Великих Кринках. Початкову школу відкрито у селі лише у 1867 році. Однокласне училище (школа) містилося в одній кімнаті, і працював тут один вчитель. З 104 дітей шкільного віку до школи ходило тільки 7 хлопчиків. У цей же час у Великих Кринках лише 68 чол. були грамотними. На все село не було жодної письменної жінки.
Тяжке економічне становище і політичне безправ’я більшості жителів Кринок зумовило те, що трудящі села взяли активну участь у революційних подіях 1905— 1907 рр.
В листопаді 1906 року карний загін козаків вчинив жорстоку розправу над революційно настроєними селянами. Тих, що брали участь у розгромі маєтку, покарали і примусили повернути поміщику сільськогосподарський реманент, худобу та інше. Організаторів виступів Л. В. Устенка, А. І. Гончаренка та В. О. і Т. С. Семибаламутів після жорстоких катувань відправили на заслання в Архангельську губернію. Над кринківцями посилили нагляд гласний і негласний. Було заборонено будь-які сходки. Навіть релігійні свята проводились під наглядом поліції та її шпиків.
У відповідь на наступ реакції селяни вдавалися до нападів на поміщицькі економії, до підпалів.
Після революції 1905—1907 рр. у Великих Кринках проходить дальший процес обезземелення і зубожіння селян. На 1910 рік вже 95 бідняцьких сімей не мали власних домівок і жили в хатах, найнятих у куркулів, заробляючи на прожиток батракуванням.
Низькі врожаї на землях селян-бідняків та малі земельні наділи не забезпечували прожиткового мінімуму багатьох сімей. Це змушувало селян з 106 господарств іти в найми на цілий рік, з 92 господарств — на літо, а з 43 господарств — на зиму. Безземельні селяни шукали роботи в промислових містах і вливалися в ряди пролетаріату.
Частина населення поряд з сільським господарством займалася ремеслами. У 1910 році в селі було 10 теслярів, 10 кравців, 5 шевців, 3 столяри, 10 ткачів і одна ткаля, 44 поденники.
Культурний рівень кринківців напередодні Великого Жовтня залишався надзвичайно низьким. І в цьому питанні класова нерівність визначалась дуже різко. В 1910 році на 1790 жителів від бідняків до власників, які мали менше 50 десятин землі, грамотних було 408 чоловіків та 72 жінки, що становило разом 26 процентів.
А з 10 куркулів, які мали понад 50 десятин землі — грамотних 4 чоловіки і 3 жінки, що становило 70 процентів від загальної кількості осіб обох статей разом з дітьми.
Не кращі були справи і з охороною здоров’я. Про це яскраво свідчить у своїй доповіді 43-му черговому зібранню Кременчуцької земської управи в 1907 році член ревізійної комісії управи Раєвич.
Більшість мешканців села становила біднота, яка жила в антисанітарних та антигігієнічних умовах. Тут люди гинули від віспи, скарлатини, дифтериту, тифу та інших хвороб. 85 тис. населення Рублівської, Броварківської і Кринківської дільниці обслуговувало лише 3 фельдшери і не було жодного лікаря.
В роки першої світової війни, яка забрала в армію багато робочих рук, ще більше погіршало становище бідняцьких господарств. Селяни все частіше виявляли невдоволення існуючим ладом, багато згадували першу революцію. В селі знову з’явились антиурядові листівки.
Коли в березні 1917 року в село дійшли чутки про повалення самодержавства, воно завирувало. Активну агітацію повели учасники революції 1905—1907 рр. і фронтовики, вимагаючи відібрати землю у поміщиків і віддати тим, хто її обробляє.
Починаються самовільні захоплення поміщицьких земель біднотою. Поміщики втекли з села.
Радянську владу у Великих Кринках встановлено в січні 1918 року. Першим головою ревкому кринківці обрали місцевого селянина-бідняка X. І. Андреева. Селяни-бідняки Великих Кринок стали на захист Великого Жовтня. При формуванні Червоної Армії багато кринківців добровільно пішли в її загони. В рядах будьоннівців були І. Н. Шульженко, П. І. Чемелюх, М. Г. Безпалий, М. Р. Гошко та інші, які повернулися в село лише після закінчення громадянської війни.
Земельний комітет, головою якого було обрано учасника революційних подій 1905—1907 рр. місцевого селянина-бідняка Л. В. Устенка, утворився в лютому 1918 року. Він розпочав конфіскацію поміщицьких земель і наділяв нею селян. Коли кайзерівські війська прийшли на Україну, комітет припинив свою роботу, а його члени влилися в ряди червоних загонів та пішли в підпілля.
Окупація Великих Кринок принесла жителям розруху, злидні, горе і особливо тим, хто брав участь у революційних подіях, в розподілі поміщицьких і куркульських земель на початку 1918 року. В цей час, як і в 1905—1907 рр., почалося знущання над мирним населенням.
Не стало найнеобхідніших товарів — солі, мила, гасу. Почалися епідемії тифу та інших хвороб.
Для боротьби з окупантами та їхніми ставлениками-гетьманцями та куркульською спілкою хліборобів-власників у Кринках влітку 1918 року утворились бойові партизанські групи, в які добровільно йшла біднота, солдати-фронтовики, робітники міліції.
Жителі Великих Кринок разом з жителями сіл Мануйлівки, Козельщини та інших склали основне ядро Кременчуцького партизанського загону, очоленого Ф. В. Поповим.
Під ударами радянських військ, партизанів та трудящих в листопаді 1918 року окупанти втекли з України. В січні 1919 року в селі остаточно була ліквідована і влада петлюрівської Директорії.
Відновив свою роботу ревком та інші органи влади Рад. Але з серпня село знов зазнало страждань, на цей раз від білогвардійських денікінських військ.
Наприкінці грудня 1919 року Великі Кринки було визволено від ворогів. Остаточно і назавжди утверджено Радянську владу. Волревком очолив активний учасник революції 1905—1907 рр. і громадянської війни Л. В. Устенко. Одночасно він виконував і обов’язки військового комісара. Однак селяни ще не могли спокійно жити. Протягом 1920—1921 років Великі Кринки зазнавали нападів різних куркульських банд.
Остаточно банди, що нишпорили в районі Великих Кринок і навколишніх сіл, були розгромлені в ніч на 14 червня 1921 року Червоною Армією.
Виснажливі роки першої світової та громадянської війн, грабіжницькі дії німецьких інтервентів, петлюрівських та різних куркульських банд призвели до занепаду господарства кринківців. Були знищені або припинили роботу промислові підприємства села: млин, просорушка, маслобійня. Убогі селянські господарства, позбавлені робочої худоби, були в жалюгідному стані.
Але життя села відроджувалось.
Волревком, а пізніше волвиконком та комнезам протягом перших років мирного життя провели розподіл 1500 десятин поміщицьких і куркульських земель між біднотою і середняками.
Для кращого забезпечення сільськогосподарським реманентом і товарами та для організації закупівлі у 1922 році в селі організовано сільськогосподарську кредитну кооперацію.
Організатором всіх заходів Радянської влади на селі стала партійна організація на чолі з X. І. Андреєвим, яка оформилася у 1923 році. Створена у цьому ж році комсомольська організація стала вірним її помічником. Силами комсомольців і неспілкової молоді проводилися суботники, під час яких в селі побудовано сельбуд (селянський будинок), відремонтовано школу та інші громадські будівлі.
В налагодженні культурного життя селу подавала допомогу молодь міст, особливо студенти Харківських вузів та Кременчуцьких педкурсів. Силами молоді та широкої громадськості весною 1924 року в селі посаджено громадський сад з 1200 дерев, який назвали Ленінським.
Відновлюючи свої господарства, селяни все більше переконувались в необхідності переходу на шлях колективного господарювання.
Цей процес на території Кринківської сільради почався вже з 1926—1928 рр.
У жовтні 1926 року в Малих Кринках, що на той час були самостійним селом, створюється машинно-тракторне товариство «Крок незаможника».
Більшого розмаху набрав рух до колективізації в роки першої п’ятирічки.
З 1928 року Великі Кринки стали районним центром. В цьому ж році тут організували машинно-тракторне товариство «Незаможник» та птахівничо-кооперативне товариство «Своя праця», а в березні 1929 року садо-виноградно-пасічне кооперативне товариство.
Протягом 1930 року виникали товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи) — ім. Г. І. Петровського, «Згода», «Дружна сім’я», «Пролетар». Всі ТСОЗи успішно провели першу посівну кампанію.
Згодом товариства перейшли на статут сільськогосподарських артілей. Протягом 1930—1933 рр. в селі було завершено колективізацію. Виникли артілі: «Червоний промінь», «Новий труд», «Нове життя», «Дружна сім’я», ім. Т. Г. Шевченка, ім. С. М. Будьонного, ім. Г. І. Петровського.
Куркулів, які чинили опір колективізації, рішенням сільської Ради було виселено. На ланах з’явилась нова техніка. В листопаді 1931 року почала діяти машинно-тракторна станція.
Напередодні Великої Вітчизняної війни дрібні артілі об’єднались у два великих колгоспи: ім. С. М. Будьонного та ім. К. Є. Ворошилова.
Запровадження передової агротехніки сприяло економічному зміцненню колгоспів. Серед трудівників колгоспів розгорнулось масове соціалістичне змагання. У 1937 році ланкові Е. М. Остратенко, О. Т. Драгун, Я. М. Коваленко, О. Я. Устенко, О. К. Шульженко, А. В. Трубієнко, борючися за почесне звання п’ятисотенниць, виростили по 200—230 цнт цукрових буряків з га (на площі 25—35 га у кожній ланці).
З 2 вересня 1930 року Великі Кринки включено до складу Глобинського району. З січня 1935 року знову було створено Великокринківський район з районним центром Великі Кринки.
Тридцяті роки характеризуються значним зростанням культури села. Було відкрито середню школу, в якій навчалося понад 850 учнів, клуб, бібліотеку. Почав працювати місцевий радіовузол. Майже кожна сім’я передплачувала газети.
Минулися лихі часи, коли жителі села кидали рідні домівки і йшли шукати кращої долі. Заможне і культурне життя в колгоспі, чудова природа приваблювали сюди людей із інших місць. У 1934 році населення Великих Кринок збільшилося на 200 чоловік переселенців з інших областей і республік.
Звістка про розбійницький напад на нашу країну фашистської Німеччини викликала гнів і ненависть до ворога у трудівників села. Після багатолюдного мітингу комуніст Г. Д. Демченко, а за ним багато інших комуністів, комсомольців, активістів села подали заяви про зарахування їх в ряди Червоної Армії. На захист своєї Батьківщини вже в перші місяці війни стало понад 400 громадян Великих Кринок.
13 вересня 1941 року фашисти вдерлися в село. Два роки окупанти грабували його. З кожним днем фашистські загарбники посилювали терор, знищуючи мирних жителів. Всього у Великих Кринках та навколишніх селах було розстріляно і закатовано 242 чоловіки.
В чорні дні німецько-фашистської окупації жителі Великих Кринок різними способами чинили опір ворогові: саботували розпорядження окупантів, переховувались від насильного вивезення на роботу до фашистської Німеччини.
Радянський військовополонений, лікар М. І. Колосов, працюючи в лікарській комісії по відбору людей для відправки на каторжні роботи, приписував людям різні хвороби, щоб врятувати їх від вивезення до Німеччини. Разом з підпільниками готувався вчинити диверсію, а тоді перейти лінію фронту.
Вороги схопили М. І. Колосова і вчинили над ним жорстоку розправу. Патріот не виказав своїх товаришів і загинув у травні 1942 року в застінках гестапо.
На території Кринківської сільради під час німецько-фашистської окупації діяла партизанська група, яку очолювали комуністи П. І. Давиденко (командир) та П. М. Мицик (комісар). Членами партизанської організації були П. Г. Трубієнко, В. В. Трубієнко, А. К. Хоменко, М. К. Жовтяк, С. Н. Заєць, Г. М. Папенко, П. X. Вакуленко, В. Т. Томашев, Г. Л. Сухомлин, К. Л. Лисенко, П. Т. Чопенко. Ю. Я. Чміль, секретар Великокринківського РК ЛКСМУ, залишений для підпільної роботи, тяжко захворів. Про його місцеперебування довідалася поліція. Юрія схопили лише тоді, коли в нього вийшли боєприпаси і він знепритомнів. Після жорстоких катувань Юрій загинув.
Активно і постійно партизанам допомагали М. Ф. Бувайло (помічник секретаря Великокринківського РК КП(б)У, О. Ф. Стеценко (ланкова колгоспу), Г. Д. Демченко, М. М. Радочин, Г. Р. Артющенко, Г. М. Штефан та інші.
Підпільники поширювали листівки, проводили агітаційну і роз’яснювальну роботу серед населення, висаджували в повітря мости тощо.
Активну участь у підпільній роботі у час окупації взяв депутат міськради м. Херсона М. Т. Губін.
Тікаючи під ударами військ Радянської Армії, в 1943 році фашисти спалили в клуні 40 військовополонених, вивезених з-під Полтави, руйнували і палили господарські приміщення колгоспів, радянських установ, школи, лікарні, бібліотеки та будівлі колгоспників, вивозили худобу і хліб до фашистської Німеччини.
Кати заподіяли збитків громадянам Кринківської сільради на суму близько 8 млн. 600 тис. карбованців.
26 вересня 1943 року радянські війська Степового фронту принесли довгождане щастя і свободу жителям Великих Кринок.
Самовіддано боролися проти фашистів великокринківці на фронтах Великої Вітчизняної війни. З числа тих, що перебували на фронті, 445 чол. нагороджені урядовими нагородами — орденами та медалями, а жителю с. Великих Кринок Ф. Т. Дяченку, снайперові, який знищив 425 фашистів і 8 привів у штаб живими, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Тікаючи, фашисти залишили село в руїнах і згарищах. До того ж внаслідок їхнього «хазяйнування» в селі почали розповсюджуватись різні пошесті — тиф, дизентерія, скарлатина. Для ліквідації тяжких захворювань було створено надзвичайну протиепідемічну комісію, сигнальні пости та вжито ряд інших заходів. Усі інфекційні захворювання незабаром зникли.
Згарища залишилися на місці господарств колгоспів після вигнання окупантів.
Держава надала трудівникам села кредит на будівництво приміщень, придбання худоби тощо. Зусиллями трудівників, керованих партійними організаціями рік у рік міцніло сільське господарство. На 1950 рік в артілях уже налічувалось 590 голів великої рогатої худоби, 620 свиней та багато іншої дрібної худоби.
Але не лише про своє господарство дбали колгоспники. Вони виявляли турботу про долю всієї країни. Вже за перший рік після визволення у фонд Радянської Армії здали близько 50 цнт зерна, сотні цнт м’яса, молока та інших продуктів. На відбудову шахт Донбасу організовано виїхало кілька десятків чоловік.
У 1950 році відбулося об’єднання колгоспів ім. К. Є. Ворошилова та ім. С. М. Будьонного в один — ім. К. Є. Ворошилова (з 1955 року — «Росія», з 1963 року — ім. Горького).
Об’єдналися і промислові артілі — ім. В. П. Чкалова та «Червоний промінь».
Невпинно зростала забезпеченість колгоспів технікою. На 1950 рік в МТС було 52 колісні трактори, 15 гусеничних, 19 комбайнів, 7 вантажних і обслуговувала вона укрупнених 9 колгоспів. При МТС працювали курси механізаторів для підготовки трактористів і комбайнерів.
Село відбудовувалось і розросталось. На 1 січня 1962 року у Великих Кринках налічувалось 545 господарств з населенням 1683 чоловіки.
30 грудня 1962 року територію Великокринківського району, в т. ч. і село Великі Кринки, віднесено до складу Глобинського району.
Зростала економіка і культура села. Нині у Великих Кринках є 2 великих колгоспи: ім. М. Горького та ім. М. Ф. Ватутіна. В центрі села колгосп ім. М. Горького. Це велике багатогалузеве господарство, за яким закріплено на вічне користування 4061,7 га земельних угідь, у т. ч. орної землі — 3342,4 га. Колгосп об’єднує 529 дворів з населенням 1295 чол. Господарство його добре оснащене передовою сільськогосподарською технікою. Має 24 трактори, 22 комбайни різного призначення, 12 автомашин та багато іншого знаряддя на суму 754825 карбованців. Наявність техніки, вміле господарювання і сумлінна праця трудівників є основою того, що за останні, навіть при несприятливих погодних умовах, колгосп став збирати сталі врожаї — по 18—20 цнт зернових з га і по 235—255 цнт цукрових буряків.
В 1965 році тут вироблено молока на 100 га угідь по 213 цнт, м’яса в живій вазі — по 35,9 цнт.
Серед працівників артілі багато передовиків. Це бригадири рільничих бригад, депутати сільської Ради І. П. Павлик та А. Р. Ярещенко. На площі 50 га вони виростили в 1965 році близько 300 цнт цукрових буряків, а ланка К. С. Дудник на площі 25 га зібрала по 315 цнт коренів. Хорошими показниками відзначилися доярки К. П. Гадзюра і К. П. Литвиненко, які надоїли по 2109 і по 1891 кг молока від кожної із закріплених за ними корів.
Другий колгосп — ім. М. Ф. Ватутіна об’єднує 498 дворів з колишніх Малих Кринок та сіл Сіренки і Шевченки, у яких проживали 1250 чоловік. За ним закріплено 3480,7 га земельних угідь та 73,5 га саду. В господарстві 18 тракторів, 17 комбайнів, 11 автомашин та інша техніка. Колгосп має спеціалізоване господарство по відгодівлі свиней на 2 тис. голів у рік. У 1965 році в колгоспі одержано (в розрахунку на 100 га угідь) м’яса в живій вазі — 70,5 цнт, а від кожної корови надоєно по 2378 кілограмів молока.
Міцніє економіка колгоспу. За останні п’ять років неподільні фонди зросли майже втроє і в 1965 році становили понад 700 тис. крб., а прибутки — понад 500 тис. крб. Тільки від реалізації продукції по підвищених закупівельних цінах колгосп одержав у 1965 році прибутку додатково на суму 82 844 карбованці.
У спільному користуванні колгоспи мають 114,6 га ставків і водоймищ, де розводять дзеркального коропа і карася. Допоміжними виробництвами в них є два млини і олійниця. В обох господарствах розводять тутового шовкопряда.
Успіхів у колгоспах було досягнуто завдяки добрій організації роботи і самовідданій праці колгоспників.
У всіх галузях виробництва комуністи є великою провідною силою. На території Кринківської сільради 12 первинних партійних організацій, в них налічується 211 членів комуністичної партії. Понад 150 з них працюють в колгоспах, радгоспі та інших господарствах.
Заслуженою повагою користується молодий комуніст, бригадир тракторної бригади А. Г. Лобода, завідуюча молочно-товарною фермою № 2 М. Г. Леміш, де від кожної корови надоєно по 2310 кг молока. Кращі виробничники є і активними громадськими діячами. Серед них депутати сільради — телятниця К. М. Чміль, бригадир 1 першої бригади В. І. Шипша, ветеран праці В. Д. Гриценко (голова постійно діючої комісії сільради по благоустрою села) та інші.
Технічну допомогу колгоспам у ремонті техніки та у запровадженні механізації виробничих процесів на фермах подає відділення «Сільгосптехніка». Молодняк птиці колгоспам Великих Кринок і навколишніх сіл постачає Великокринківська інкубаторно-птахівнича станція. З 1944 року в селі працює молокопункт. Щорічно він пропускає 10—12 тис. тонн молока. Трудівники молокопункту борються за звання колективу комуністичної праці.
Питаннями електрифікації, будівництва і ремонту приміщень, благоустрою села займається комбінат комунальних підприємств. Ним споруджено житлові будинки загальною площею 900 кв. м (21 квартира), готель, перукарню, лазню, прокладено 9450 кв. м брукованої дороги в селі, 496 кв. м тротуарів, посаджено новий парк площею 1,5 га, озеленено 9 км вулиць, збудовано 3 залізобетонних містки.
Побутові потреби населення Великих Кринок задовольняє комбінат побутового обслуговування, організований у жовтні 1960 року на базі промислової артілі «Маяк». В межах Великокринківської зони комбінат має 10 шевських майстерень та 4 майстерні пошиву одягу. Великокринківська шевська майстерня обслуговує і жителів Лукашівки, Майданівки, Куп’єватого, Сиротенок, Фрунзівки та інших сіл.
А як розрослося село, особливо за післявоєнні роки. Якщо раніше Великі Кринки, Малі Кринки, Витяги були самостійними селами і відстань між ними вимірювалася кілометрами, то тепер вони об’єдналися.
Всі роботи по забудові села виконує Великокринківське будівельне управління № 3. З 1962 року лише господарських приміщень ним збудовано понад 60. Колектив будівельників включився в змагання за звання колективу комуністичної праці.
Значного розмаху набуло житлове будівництво. Щороку в селі виростають десятки нових житлових індивідуальних будинків колгоспників, робітників та службовців. Тільки в 1965 році новосілля справило 35 сімей. Велика увага приділяється будівництву культурно-освітніх установ.
За 1963—1966 рр. лише колгоспом ім. М. Ф. Ватутіна було збудовано клуб на 450 місць, відкрито піонерський клуб, бібліотеку, а також аптеку і 2 спеціалізовані магазини — взуття і одягу. У забудові і благоустрої села значну допомогу подає колгоспникам комісія сільради, до складу якої входять 12 чоловік.
До послуг населення близько 10 магазинів: продовольчі, господарський, меблевий та інші.
Про зростання добробуту трудівників села свідчить дедалі зростаючий попит на такі товари, як телевізори, мотоцикли, холодильники тощо. Тільки за 1965 рік у великокринківських магазинах продано 628 годинників, 11 холодильників, 49 пральних машин, 277 велосипедів і моторолерів, 20 мотоциклів, 110 радіоприймачів та радіол, 71 телевізор, 3 піаніно тощо. Жителі села мають 4 автомашини у власному користуванні, понад 100 мотоциклів, по 1—2 і по 3 велосипеди на сім’ю.
Незрівняно поліпшилось медичне обслуговування. Тепер кваліфікована медична допомога жителям села подається у великій лікарні, що має 25 ліжок, кабінети обладнані сучасною апаратурою. Крім того, в селі є пологовий будинок, 2 фельдшерсько-акушерські пункти та 1 диспансер.
Докорінно змінився склад населення села і його культура. Крім колгоспників, у селі проживає 147 робітників та службовців. Давно забули тут про неписьменність. В усіх галузях господарства працюють спеціалісти з вищою та середньою освітою. Серед них — 16 агрономів, 11 зоотехніків, 15 інженерно-технічних працівників, 11 ветеринарів, 15 лікарів та 43 чоловіки середнього медичного персоналу, понад 50 вчителів. Середню або семирічну освіту має більшість населення. Всі діти шкільного віку навчаються. Для малят є дитячий садок і 5 дитячих ясел.
Тепер у Великих Кринках є загальноосвітня середня політехнічна школа. В ній навчається близько 500 учнів. Працює школа подовженого дня та 8-річна школа.
Сотні випускників великокринківських шкіл працюють інженерами, педагогами, лікарями, агрономами в усіх кінцях Радянського Союзу.
Благородну працю вчителів відзначали партія і уряд. За багаторічну самовіддану працю учительці середньої школи М. А. Гриценко присвоєно звання Заслуженого вчителя школи УРСР, а згодом її нагородили орденом Леніна. Медалі «За трудову відзнаку» удостоєні вчителі Н. М. Єпецька та М. Т. Стародубцев.
Багато приділяється уваги культурним потребам населення. Культосвітня робота зосереджена головним чином у Будинку культури та у 3 бригадних клубах. При Будинку культури працює університет культури з факультетами педагогічних знань і здоров’я. Діють різні гуртки самодіяльності, в яких беруть участь близько 100 ентузіастів. Є тут оркестри — духовий та народних інструментів. Особливо популярний драматичний гурток.
У Будинку культури проводяться урочисті проводи до Радянської Армії, вечори відпочинку, концерти, конференції радіослухачів, читаються лекції, регулярно демонструються кінофільми.
Активно діє сільська група товариства «Знання», яку очолює вчитель М. С. Глотов. Вона налічує 19 лекторів (вчителі, лікарі, агрономи). Тільки в 1965 році ними прочитано до 200 лекцій та проведено понад 200 бесід в клубах і агітпунктах.
Показовим у розвитку культури села є потяг до газет і книг. Якщо до Великої Жовтневої соціалістичної революції газета була в селі рідкістю (її одержували поміщики), а громадських бібліотек не існувало, то тепер трудящі Великих Кринок передплачують понад 3 тис. примірників газет і журналів, по 3 примірники на двір. У кожній сім’ї є книги. В селі 3 бібліотеки, книжковий фонд яких становить 47 910 примірників книг, якими користуються 2340 читачів.
Кринківці люблять свій край. При обох колгоспах відкрито музейні кімнати, де зібрано багато матеріалів та документів про минуле і сучасну історію села.
Улюбленим місцем культурного дозвілля учнів є Будинок піонерів. Тут працює 11 гуртків, струнний оркестр. Учасники художньої самодіяльності Будинку піонерів виступають з концертами перед колгоспниками; їхні виступи транслюються по місцевому радіо. Самодіяльний дитячий кінотеатр діє і при середній школі.
Нове життя входить в побут села. З’явились такі нові обряди, як урочисті шлюби, звіздини тощо. Відновлено традицію зустрічі весни та першого снопа. Улюбленим місцем відпочинку кринківців є 3 парки, насаджені руками молоді.
У пошані тут і спорт. Місцем спортивних змагань є стадіон, споруджений комсомольцями і молоддю. Спортсмени села об’єднані в товариство «Колгоспник», 8 організацій ДТСААФ та інші.
За п’ятирічним планом розвитку Великих Кринок, передбачено закінчити спорудження гуртожитку-інтернату для середньої школи на 200 місць, сільмагу, приміщення пошти. Намічені дальші роботи по впорядкуванню вулиць: прокладення асфальтових тротуарів, бруківки, озеленення тощо.
За роки Радянської влади з Великих Кринок вийшло багато відомих людей. Тут народився і виріс Герой Радянського Союзу Ф. Т. Дяченко, захисник Ленінграда. Родом з Великих Кринок активний учасник громадянської війни, один із керівників царицинських більшовиків, Я. 3. Єрман (1896—1918 рр.). Його іменем названо Волгоградський лісодеревообробний комбінат.
У Великих Кринках народився професор, зав. кафедрою філософії педінституту в м. Ростові-на-Дону Я. Т. Кивенко. Тут народився і виріс письменник Д. Г. Цмокаленко. Уродженцем села Весела Долина Кринківської сільради є письменник В. В. Канівець.
В. Н. ЖУК, Я. Г. БАБЕНКО, Г. О. РОМАНЧУК