Гребінка, Гребінківський район, Полтавська область (продовження)
У вересні 1941 року німецькі фашисти підійшли до Гребінки. Мужньо захищали радянські воїни важливий залізничний вузол. Попавши в оточення між річками Удай, Сула, Оржиця, вони не здавалися. Окупанти вважали, що з оточеною групою покінчено, і бойові сили направили далі, а по польових дорогах рушила німецька піхота з обозами. Колони просувались повільно, гітлерівці зупинялись в селах, полюючи на курей, гусей та іншу живність. Одна така колона розтяглася вздовж залізничної колії Гребінка — Лазірки.
Раптом з туману, постукуючи колесами, виринув дивовижний поїзд: спереду — броньований вагон з гарматами і кулеметами, за ним — паровоз в клубах пари, і знову броневагон, наїжачений стволами. Не встигли гітлерівці опам’ятатись, як пролунав залп… По ворожих солдатах і офіцерах строчили кулемети. Розстрілявши колону, бронепоїзд зник.
А через півгодини бронепоїзд з’явився біля Гребінки, знищив на роздоріжжі ще одну колону фашистів. Кілька десятків автомашин запалало на дорозі.
Паровоз дав задній хід і помчав до Лазірок. На околиці цього містечка знову попався обоз, який рухався вздовж лінії. Гітлерівські солдати стрибали з фургонів і розбігалися. Чотири гармати та десять «максимів» повели такий шквальний вогонь, що від обозу залишились тільки уламки.
Командиром цього «таємничого» бронепоїзду був Костянтин Черних. Вчорашній сапер, він разом з своїми однополчанами відступив з боями від Дніпра і опинився в Гребінці. Тут біля депо він і побачив бронепоїзд. Щоправда, паровоз розбитий, але все-таки паровоз. Не витримало серце колишнього-залізничника. Адже 17 років працював він машиністом. Підлатали трохи паровоз і виїхали з депо. А коли бронепоїзд з’явився на станції, більше ста бійців попросились у команду. Відібрали 20 кращих артилеристів і кулеметників. Ось тоді і з’явився на перегоні Гребінка—Лазірки «таємничій» бронепоїзд.
Та не довго довелось діяти. Гітлерівці кинули на боротьбу з бронепоїздом значні сили авіації і артилерії. В багатьох місцях було пошкоджено колію. Зрозумів тоді Черних: закінчились героїчні рейси. Він наказав команді покинути бронепоїзд, добиратися до своїх, а сам, щоб не дісталась бойова машина ворогу, на великій швидкості помчав вперед. Невдовзі рознісся страшенний гуркіт, здибились темно-зелені громади і полетіли з насипу. Разом з бронепоїздом загинув і його хоробрий командир К. Черних. Сталося це 24 вересня 1941 року поблизу Гребінки.
Коли фашисти ще підходили до Гребінки, райком партії доручив спеціальній групі комуністів евакуювати у тил рухомий склад та сім’ї залізничників. Відправились останні состави. Виконавши завдання, група комуністів у складі І. А. Зайченка, С. С. Третяка, Н. І. Брагінського, О. О. Шамайка, І. Д. Криворучка, В. Г. Литовка та інших повинна була влитися у військові частини діючої армії. Але німецькі загарбники в районі станції Лубни перерізали шлях. Декому з цієї групи вдалося вийти з оточення, а Литовці, Криворучку та іншим прорватися не пощастило.
Вони вирішили тоді діяти на окупованій території проти фашистів. Незабаром їх схопили гестапівці. Шість місяців тривали катування і нелюдські муки. Але зламати волю комуністів фашистам не вдалося. Нічого не добившись, вони розстріляли відважних радянських патріотів.
Хоч Гребінка перебувала в глибокому тилу ворога, але німецькі фашисти весь час почували себе, як на фронті. Радянські патріоти розгорнули активну боротьбу проти окупантів.
Одним з таких патріотів, які діяли в Гребінці, був секретар комсомольської організації Лубенського учительського інституту Д. П. Калімбет. Коли німецькі загарбники підійшли до Лубен, райком партії запропонував Калімбетові залишитись на окупованій території для підпільної роботи. Йому вдалося влаштуватись секретарем у старостаті селища Гребінки. Тут він видав чимало довідок нашим патріотам і цим самим визволив їх від поневіряння в Німеччині.
Якось, розбираючи чергову пошту, Калімбет побачив листа, адресованого начальникові поліції. Колишні куркулі з його села — Великої Кручі Пирятинського району, які з приходом німців знову підвели голови, повідомляли поліцію, що десь у Гребінці живе активний комуніст Дмитро Калімбет.
Лист так і не потрапив до начальника. Але вороги не вгамувались. В один з травневих днів 1942 року Дмитро був заарештований. Незважаючи на жорстокі катування, він мовчав. Фашисти його розстріляли.
Багато бойових подвигів здійснили гребінчани на фронтах Великої Вітчизняної війни. Всім радянським людям відомий подвиг славного представника гребінківської комсомолії сержанта Григорія Кагамлика, який героїчно загинув на полі бою, але не пропустив ворожі танки.
Це було в лютому 1943 року. Підрозділ, в якому служив Григорій Кагамлик, готувався до відсічі ворогові. За даними розвідки, фашисти повинні вранці перейти в наступ. Командир вирішив вислати назустріч ворожим підрозділам бронебійників на чолі з сержантом Кагамликом. Під покровом темряви, по коліна шугаючи в глибокий сніг, чотирнадцять сміливців дійшли до виярка біля дороги, що вела в село Нікольське Курської області, і там окопалися.
Коли над селом займався ранок, вони побачили німецькі танки. Пролунали вибухи. Григорія і ще двох бійців присипало землею. Один із снарядів вибухнув зовсім близько від кулеметного гнізда лівого окопу.
Стріляючи на ходу танки наближались. Ось уже до них не більше 500 метрів. Сержант вистрілив — і сталева потвора задимілась. Ще один танк підбив бронебійник Юрій Антонов. Два інші танки не витримали вогню і повернули назад.
Та незабаром гітлерівці повторили атаку. П’ять танків навально рвалися вперед. Один з них ліз прямо на Григорія. Відстань була п’ятдесят метрів, сержант ледве встиг вистрілити, і машину охопило полум’я. Розгорівся жорстокий бій. Через кілька хвилин перед окопом палали три ворожі танки. Влучний вогонь радянських бійців примусив фашистів знову відійти.
Рідшали й ряди сміливців. Сам Кагамлик був двічі поранений, але продовжував керувати обороною. Не минуло й чверті години, як німці втретє пішли в атаку. За самохідними гарматами і танками сунулись фашистські автоматники. Уже в перші хвилини бою вдалося пошкодити самохідну гармату й запалити два танки. Та в цей час ворожа куля пронизала груди відважного сержанта, все пішло обертом. Опам’ятавшись на дні окопу, він кров’ю написав на комсомольському квитку: «Помру, але не відступлю ні кроку назад. Клянусь своєю кров’ю. Сержант Кагамлик».
Надвечір підійшло підкріплення. Біля пораненого Кагамлика і його мертвих товаришів лежало понад 80 трупів фашистських автоматників, диміло близько десяти ворожих танків. Стікаючи кров’ю, сержант тільки й зміг сказати: «Я бився до останнього патрона. Фашисти не пройшли».
Село Нікольське так і залишилось для гітлерівців неприступним плацдармом. Сержанту Кагамлику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Ім’я відважного патріота назавжди занесено до списку підрозділу, а його комсомольський квиток передано до Московського державного історичного музею, де він зберігається як одна з найцінніших реліквій. За рішенням XV обласної комсомольської конференції Полтавщини Григорій Кагамлик навічно обраний членом обкому комсомолу.
Серед героїчних захисників Брестської фортеці був гребінчанин Валентин Прохоров, нині газоелектрозварник електростанції. Славний шлях пройшов працівник контори зв’язку М. Г. Вовк, кавалер трьох орденів Слави. Він захищав Керч і Севастополь, пройшов з боями весь Крим, воював у Болгарії, Югославії, Угорщині й Чехословаччині.
За відвагу і мужність, виявлену в боях, старший сержант О. Т. Яценко нагороджений трьома орденами Слави, орденом Червоної Зірки та медаллю «За відвагу». Тепер він працює на станції Гребінка.
Сержант артилерійського полку М. П. Садовниченко в перші дні війни потрапив у фашистський полон. Там усе витримав: і голод, і нелюдську працю, і знущання. А коли трапилась нагода, втік і став партизаном загону, який діяв на території Бельгії. Партизани палили склади, робили диверсії на залізницях, переслідували і знищували відступаючих гітлерівців. У цих операціях Садовниченко брав участь як рядовий боєць. У загоні його називали «Мішель з Росії». Нині хоробрий партизан працює вчителем історії в Гребінківській школі № 2. Десятирічним хлопчиком прийшов у партизанський загін Василь Боровик, тепер він машиніст тепловоза паровозного депо.
Великих збитків завдали фашисти Гребінці. Повністю були зруйновані корпуси паровозного і вагонного депо, вокзал, школи, лікарні, багато житлових будинків. Сотні сімей залишились без притулку.
За два роки окупації німецькі фашисти розстріляли сотні гребінчан. Серед розстріляних — активісти вузла Дарія Овчаренко, Віра Луценко, Наталія Арбузова, директор промкомбінату Сергій Кутовий, секретар райкому партії Єлисей Милокост, завідуючий фінансовим відділом Пантелеймон Лобода, начальник станції Андрій Патрікєєв та багато інших. Десятки жителів селища фашисти забрали в Німеччину на каторжні роботи.
Розгорнувши рішучий наступ, доблесні радянські війська 19 вересня 1943 року визволили Гребінку від фашистської погані. У цих боях взяла участь 11-а мотострілецька бригада 10-го танкового корпусу.
Зразу ж після визволення Гребінки розпочалась наполеглива праця по відбудові зруйнованого господарства. Основне зусилля було скероване на відродження вагоноремонтного і паровозного депо.
Провідна роль у відбудові належала комуністам.
Особистим прикладом вони піднімали людей на трудові подвиги.
Вже на початку 1944 року основні підприємства Гребінки — локомотивне та вагонне депо, дистанція зв’язку почали нормально функціонувати, забезпечуючи просування составів з військовими вантажами на фронт.
Після закінчення Вітчизняної війни до Гребінки, як і до інших міст і сіл нашої країни, поверталися фронтовики. З новою силою закипіла робота.
Селище оживало. Були споруджені нові корпуси локомотивного і вагонного депо, дистанції зв’язку і колії. Зводились цілі квартали двоповерхових житлових будинків, зазеленіли молоді дерева. Чудовим подарунком для молоді став збудований стадіон «Локомотив». Влітку тут відбуваються змагання футболістів, легкоатлетів, а взимку футбольне поле перетворюється на каток.
У березні 1955 року закінчено будівництво нового кінотеатру «Комсомолець» на 300 місць. Він споруджений на тому самому місці, де до війни знаходився клуб залізничників. На відзначення 40-річчя Жовтня у Гребінці гостинно відкрились двері Будинку культури залізничників. У великому триповерховому будинку — зал глядачів на 450 місць, лекційний і спортивний зали, кімнати для бібліотеки, читальні, гурткової роботи. Зали й кімнати Будинку обладнано красивими меблями.
Наприкінці 1957 року будівельники здали в експлуатацію пішохідний міст через колії, який з’єднав селище, розташоване по обидва боки вузла.
З 1951 року, коли паровози серії «М» були замінені потужними локомотивами «ФД», колектив гребінківського депо почав освоювати ремонт і експлуатацію нових машин, привчатися до умілого використання потужної техніки.
Дружно відгукнулися залізничники Гребінківського вузла на заклик Комуністичної партії про допомогу селу. Лише протягом 1956—57 рр. колективи підприємств вузла побудували в колгоспах 9 корівників і свинарників, на тваринницьких фермах встановили 420 автопоїлок, у трьох колгоспах побудували підвісні дороги, спорудили 3 криті токи. Особливо велику допомогу подавали підшефним колгоспам колективи паровозного і вагонного депо. . Вони ремонтували машини і сільськогосподарський реманент, виготовляли запасні частини, слюсарні інструменти, а весною і восени допомагали доглядати посіви і збирати врожай.
За почином залізничників Москви гребінчани в листопаді 1958 року включилися у змагання за комуністичну працю. Рух охопив усі підприємства вузла. В день відкриття XXI з’їзду КПРС комсомольсько-молодіжній бригаді, яку очолював старший машиніст В. Камірний, і бригаді слюсарів Г. Онопрієнка було присвоєно звання бригад комуністичної праці. Це була радісна подія в житті гребінківських залізничників.
В дні роботи XXI з’їзду КПРС колективу паровозного депо було вручено на вічне зберігання перехідний Червоний прапор Управління Південної магістралі та комітету профспілки залізничників. На мітингу, присвяченому цій події, машиніст-інструктор І. Г. Копилов сказав, що вручення прапора не тільки радує кожного з нас, а й зобов’язує працювати ще краще, продуктивніше. Колектив депо взяв підвищені соціалістичні зобов’язання і вирішив боротися за звання підприємства комуністичної праці.
В тому ж році велика група залізничників Гребінки була відзначена урядовими нагородами. Орден Леніна одержав слюсар вагонного депо Т. Ф. Паляничка, орденами Трудового Червоного Прапора нагороджені начальник паровозного депо Б. М. Леонович, складач поїздів О. В. Смик, орденами «Знак Пошани» — ресорник І. М. Бондаренко і телеграфістка Р. В. Котенко. Одному з кращих машиністів вузла Василю Гнатовичу Камірному було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
В Гребінці важко знайти таку людину, яка б не знала В. Г. Камірного. В роки Вітчизняної війни він був командиром мінометної батареї, за мужність при форсуванні Дніпра нагороджений орденом Червоної Зірки. Працюючи після війни в паровозному депо Гребінки, він швидко оволодів професією машиніста. Його бригада з місяця в місяць перевиконувала виробничий план, багато разів виходила переможцем у соціалістичному змаганні. В. Г. Камірний охоче ділиться своїм досвідом. Г. Радзієвський, Д. Медведенко, В. Стеценко, М. Черниш та багато інших машиністів депо — вихованці Василя Камірного.
Добре відомий у Гребінці і слюсар вагонного депо Т. Ф. Паляничка. Це ж вів разом з іншими споруджував корпуси депо, встановлював верстати і устаткування. Характерною рисою Тихона Федоровича є невтомні пошуки нового. У який би цех депо не зайти, всюди можна побачити творіння його золотих рук. Більше ста раціоналізаторських пропозицій вніс слюсар за останні 15 років. Люблять старою виробничника у колективі і за чуйне ставлення до людей, і за піклування про них, і за його високу майстерність.
Майстер своєї справи — так називають гребінківські залізничники складача поїздів О. В. Смика. В суворі роки Вітчизняної війни прийшов він на станцію. Працював різноробочим, а потім оволодів професією складача. Великий досвід, добре знання умов роботи станції, злагодженість з машиністом маневрового локомотива, стрілочниками — все це дозволяє йому з місяця в місяць перевиконувати завдання по формуванню і розформуванню поїздів.
Багато хорошого в роботі мають інші нагороджені — Б. М. Леонович, І. М. Бондаренко, Р. В. Котенко, О. Г. Звєрковська, В. Я. Коваль, К. А. Скорина.
За рішенням виконкому Полтавської обласної Ради депутатів трудящих від 30 вересня 1958 року село Городище було приєднано до Гребінки. Це позитивно позначалось на розвитку економіки і культури селища. За рішенням обласної Ради від 21 листопада 1959 року Гребінка була віднесена до типу міст районного підпорядкування.
З кожним роком поліпшується благоустрій Гребінки. Будівельники за останній час здали в експлуатацію двоповерховий дитячий садок, готель, бібліотеку для дорослих, чудовий Будинок піонерів, кілька приміщень під магазини. Лише в 1959 році гребінчани одержали близько 40 квартир, а 75 сімей справили новосілля у власних будинках. Впорядковуються вулиці. Одна з центральних магістралей міста — вулиця ім. Г. І. Петровського — покрита бруківкою. Заасфальтовано багато тротуарів.
Поруч з корпусами паровозного депо у Гребінці височить велика споруда. Це теплова електростанція потужністю 7 тис. квт. Вона дає струм не тільки місту, а й навколишнім селам, які розташовані в радіусі 30 кілометрів. 1 березня 1961 року електростанції, першій на Південній залізниці, присвоєно почесне звання підприємства комуністичної праці. Колектив щороку перевиконує завдання по виробітку електроенергії, економить паливо. Електростанція славиться десятками раціоналізаторів. Серед них інженери П. М. Караванський, В. Г. Христенко, Л. В. Педан, слюсарі І. П. Бузина і П. Г. Головко, електромонтер В. І. Макогон та інші.
Добре готувалися залізничники Гребінки до XXII з’їзду КПРС. В цехах локомотивного і вагонного депо, в дистанціях зв’язку і колії, на станції і в будівельників — скрізь панувало трудове піднесення, готувалися трудові подарунки з’їзду.
День початку з’їзду партії був святковим для трудящих нашої країни. Але особливо він був радісним для колективів паровозного і вагонного депо. Рішенням Президії комітету профспілки залізничників і Управління Південної залізниці за успішне виконання соціалістичних зобов’язань їм було присвоєно почесне звання підприємства комуністичної праці ім. XXII з’їзду КПРС. Колективу локомотивного депо, крім того, вручено перехідний Червоний прапор Міністерства шляхів сполучення СРСР і ЦК профспілки залізничників і першу грошову премію, а вагонникам — третю грошову премію.
Сім’я комуністичних колективів з кожним роком зростала. У вересні 1962 року звання підприємства комуністичної праці одержав колектив дистанції сигналізації і зв’язку. Майже на триста кілометрів тягнеться дільниця, господарство велике: тут лінії зв’язку, семафори, апарати маршрутно-контрольних обладнань, телефонно-телеграфні станції. І хоч колектив зв’язківців невеликий, все обладнання працює чітко.
Зв’язківці своїми силами збудували напівавтоматичну блокіровку на дільниці Гребінка—Прилуки. Завдяки цьому значно зросла пропускна спроможність дільниці. Усі в колективі, від начальника дистанції до рядового робітника, вчаться: хто в технічному гуртку, хто самостійно, а близько тридцяти чоловік — в школі робітничої молоді, заочно у вузах і технікумах. Добре працює конструкторське бюро на громадських засадах. Члени бюро і раціоналізатори подали багато творчих пропозицій, які дають економічний ефект. Велику роботу проводить жіноча рада. Славиться колектив своєю художньою самодіяльністю. Особливої поваги заслужили старші електромонтери М. Єременко і О. Науменко, електромеханіки П. Тарасенко і О. Крупічко, радіомонтер Г. Запорожець, телеграфістки Р. Котенко і Л. Сесь, телефоністки Є. Іващенко, Н. Козіна та інші.
В день відзначення 93-ї річниці з дня народження В. І. Леніна всім іншим підприємствам вузла — станції Гребінка, дистанції колії, кондукторському резерву також було присуджено звання колективів комуністичної праці.
Більше тисячі залізничників вузла нагороджені значками «Відмінник соціалістичного змагання залізничного транспорту», почесними грамотами, а також грошовими преміями.
Крім підприємств залізничного вузла, у Гребінці є інші промислові об’єкти: харчокомбінат, цегельний завод тощо. Далеко за межами нашої республіки відома продукція дзеркального цеху промкомбінату. Щомісяця робітники цеху перевиконують виробничі завдання. Невпинно зростає продуктивність праці, поліпшується якість виробів. За пропозицією робітника В. Г. Воробйова тут запроваджена нова технологія серебріння дзеркал. На поверхні скла осідає на 9 проц. більше срібла, ніж за старою технологією. А це значно підвищує якість продукції.
Далеко за межами області відомий своїми хорошими справами колектив Гребінківської контори зв’язку. Дві третини робітників удостоєні звання ударників комуністичної праці. Чітко працюють оператори поштового зв’язку Л. І. Лисенко і О. М. Котляревська, телефоністки Г. І. Лазаренко, К. К. Гаврильчик і С. X. Козенко. Раціоналізатори О. І. Плис, А. Л. Карунний, Я. П. Мелешко лише в 19G2 році запровадили у виробництво 8 удосконалень, які значно поліпшили умови праці і обслуговування трудящих. Колегія Міністерства зв’язку УРСР і Президія республіканського комітету профспілки працівників зв’язку, автотранспорту і шосейних шляхів присвоїли Гребінківській конторі зв’язку почесне звання підприємства комуністичної праці.
Великою честю для гребінчанє успішне виконання виробничих планів, і вони докладають всіх зусиль, щоб дати країні побільше високоякісної продукції. І на кожнім підприємстві міста вирує невтомний труд, працює творча думка, народжуються новатори виробництва. Тон у роботі підприємств міста весь час задають паровозне і вагонне депо. Тут першими виконують плани, показують приклад творчого змагання за звання колективу комуністичної праці.
В березні 1963 року в Гребінці відбувся перший зліт ударників комуністичної праці. Учасники зльоту відзначили, що на підприємствах міста тисячі людей змагаються за «українську годину» і багато з них за продуктивністю праці вийшли на кілька років уперед. За досягнуті успіхи, високі виробничі показники багатьом учасникам зльоту були вручені цінні подарунки.
В ході змагання за комуністичну працю з’явились нові форми участі трудящих в управлінні виробництвом. На найбільших підприємствах міста — локомотивному і вагонному депо — створені і працюють громадські нормувальні і конструкторські бюро. Добре працює громадське бюро нормування у вагонному депо. Його очолює старший майстер І. І. Мисак. За короткий час у депо було розглянуто і впроваджено 20 пропозицій, що дало змогу зекономити більше 4 тисяч нормо-годин.
Підприємства Гребінківського залізничного вузла справедливо називають скарбницею передового досвіду. І не випадково у Гребінку часто приїздять залізничники з усіх кінців Радянського Союзу, щоб навчитися нових методів праці, запозичити все цінне, передове. Гребінчани виступили ініціаторами всесоюзного змагання за скорочення простоїв локомотивів у ремонті. їм удалося знизити простій кожного тепловоза в підйомному ремонті на півтори доби, а собівартість на 300 карбованців.
У травні 1964 року в локомотивному депо відбулась Всесоюзна нарада тепловозників. В її роботі взяли участь залізничники Далекого Сходу і Середньої Азії, Кавказу і України, Уралу і Білорусії.
Державний Комітет Ради Міністрів СРСР в питаннях праці і заробітної плати спільно з Колегією Міністерства шляхів сполучення в лютому 1965 року затвердили локомотивне депо Гребінки як опорне підприємство локомотивного господарства Міністерства шляхів сполучення по науковій організації праці.
Добре потрудились гребінчани в семирічці. Всі підприємства міста успішно справились з виробничим завданням. Багато нового з’явилось в роботі, зокрема на залізничному вузлі. Майже зникла така професія, як стрілочник. З 1964 року на станції почала діяти маршрутно-релейна централізація. Щоб приготувати маршрут, черговому по станції досить натиснути дві кнопки — і стрілки переведені, попереду спалахує зелений вогник світлофора. Маршрутно-релейна централізація дозволила значно скоротити час на приготування маршрутів, вивільнити щонайменше 50 стрілочників.
Зростає культура міста. У Гребінці тепер є 5 шкіл, у яких працюють 178 учителів. У них навчаються і набувають певних знань понад 3000 учнів. Справжніми майстрами педагогічної справи є вчителі В. С. Ткаченко, Д. М. Лихацька, О. М. Стеценко, Г. М. Рябокінь, Г. К. Симонова, К. М. Бойко, В. І. Колесник, І. Г. Лисенко та інші.
Набагато поліпшилось медичне обслуговування населення. У місті є три лікарні на 160 ліжок, працює 32 лікарі різних профілів. Лабораторії і лікарні оснащені новим медичним обладнанням. До послуг населення дві рентгеноустановки, три фізіотерапевтичні кабінети, дитяча лікарня, зубопротезна майстерня.
Поважають і люблять трудящі Гребінки і навколишніх сіл фельдшера поліклінічного відділення Гребінківської лікарні М. І. Плошкіну. Її знають як досвідченого і невтомного спеціаліста. За самовіддану працю Марію Іванівну нагородили значком «Отличник здравоохранения», Почесними грамотами обласного відділу охорони здоров’я, Пирятинського райкому КП України та райвиконкому.
Улюбленим місцем дозвілля гребінчан став Будинок культури залізничників. Тут завжди демонструються кінофільми, влаштовуються концерти професійних акторів або учасників художньої самодіяльності, читаються лекції. При Будинку працює Народний університет культури з факультетами: технічним, літератури і мистецтва, медичних і педагогічних знань.
У місті діє 5 бібліотек із загальним фондом близько 75 тис. книг (не враховуючи бібліотечного фонду шкіл, підприємств та установ). Кращою є бібліотека Будинку культури залізничників (бібліотекар А. Ф. Гладка). Тут часто проводяться цікаві літературні вечори, обговорення нових творів радянських письменників, читацькі конференції, влаштовуються виставки літератури. Бібліотека нагороджена дипломом «Бібліотека відмінної роботи» та грамотами.
Дві кімнати Будинку культури залізничників займає краєзнавчий музей. Створений він за ініціативою місцевих любителів-краєзнавців директора Будинку культури Г. М. Крота, директора середньої школи робітничої молоді Л. С. Монастирського, старого комуніста С. І. Квітки та інших. Музей знайомить відвідувачів з минулим життям Гребінки, її людьми, сучасними виробничими успіхами і будівництвом міста.
Гребінчани високо шанують пам’ять відомого українського письменника Є. П. Гребінки, ім’я якого присвоєно їх рідному місту. У краєзнавчому музеї, в районній бібліотеці для дорослих відкриті постійно діючі виставки про життя і літературну діяльність письменника. Широко відзначили жителі міста 150-річчя з дня народження Є. П. Гребінки.
Трудящі Гребінки розгорнули змагання за те, щоб їх місто стало зразковим. На сесіях міської Ради все частіше обговорюється питання про благоустрій, все більше виділяється коштів на міське будівництво, на впорядкування вулиць, садиб. У місті забруковано багато км. грунтових доріг, тротуари покриваються асфальтом, зростає водопровідна сітка. Широко розгортається зелене насадження.
В історії міста за останні роки відбулися певні зміни. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року територія Гребінківського району була передана до складу Пирятинського району. З 8 грудня 1966 року Гребінка знову стала райцентром області. Це створює передумови для дальшого швидкого розвитку її економіки і культури, відкриває широкі горизонти на завтрашній день. У місті намічається велике житлове будівництво, благоустрій вулиць. Буде споруджено комбінат побутового обслуговування, промкомбінат. Стануть до ладу нові магазини, дитячі садки. На підприємства прийде нова досконала техніка.
У перспективному плані передбачається між Гребінкою і селом Слободо-Петрівкою спорудити озеро площею в 140 га. Воно стане улюбленим місцем для відпочинку трудящих.
Натхнені рішеннями XXIII з’їзду КПРС, трудящі Гребінки — наймолодшого міста на Полтавщині — віддають всі сили в ім’я побудови комуністичного суспільства. Над виконанням виробничих планів самовіддано трудяться колективи усіх підприємств міста. За високі виробничі показники, економію пального, впровадження на підприємстві наукової організації праці Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 липня 1966 року локомотивне депо нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. А в серпні цього ж року нагороджена орденами й медалями велика група залізничників вузла. Ордена Леніна удостоєні начальник локомотивного депо Б. М. Леонович, дорожний майстер дистанції колії С. П. Киричок, ордена Трудового Червоного Прапора — секретар партійної організації локомотивного депо А. Р. Медведев, черговий по станції А. І. Павловський, слюсар С. М. Примак, оглядач вагонів М. О. Савченко, електромеханік дистанції сигналізації і зв’язку П. П. Тарасенко. Багато працівників вузла нагороджено орденами «Знак Пошани», медалями «За трудову доблесть» і «За трудову відзнаку».
У гребінчан одностайне бажання — перетворити своє рідне місто в розвинений промисловий центр, ще привабливіший куточок Радянської України.
С. Г. ПИСАРЕНКО.