Карлівка, Карлівський район, Полтавська область (продовження)
21 вересня 1941 року в Карлівку вдерлися німецько-фашистські війська. Незважаючи на страхітливий терор, карлівчани, які залишалися на окупованій території, відважно боролися проти ворога. Спочатку бійцем у партизанському загоні ім. Кутузова, що діяв на Житомирщині, а потім розвідником у Діючій армії був І. П. Максименко — начальник відділу техконтролю машинобудівного заводу. За подвиги він нагороджений орденами Слави всіх трьох ступенів, орденом Червоної Зірки та трьома медалями.
Велику допомогу радянським воїнам, які були поранені або втекли з полону, подавали А. С. Макаренко, А. М. Мотієнко, П. Т. Козелько, К. К. Ведмідська та багато інших жителів Карлівки.
Карлівчани саботували всі заходи окупантів. Якось у 1942 році на залізничній станції Карлівка стояв ешелон, яким гітлерівці насильно вивозили на роботу до Німеччини юнаків і дівчат. Відважні патріоти Ф. В. Орел та молоді робітники М. Д. Карунний, І. К. Лисенко і П. С. Бовкун влаштували втечу радянських людей з цього ешелону, врятували їх від фашистської каторги.
Безсилі у своїй люті, терплячи поразки на фронті, гітлерівці висадили в повітря будівлі заводів, елеватор, мости, млини, водогін, будинки громадського характеру.
У селищі фашисти розстріляли 15 радянських громадян, спалили і зруйнували 67 будинків; вивезли на каторжні роботи в Німеччину 275 чоловік.
Безчинствам гітлерівців поклала край Радянська Армія. При визволенні Карлівки особливий героїзм проявив екіпаж танку, який в ніч з 19 на 20 вересня 1943 року першим прорвав лінію ворожої оборони. Знищивши самохідну установку і 2 танки фашистів, радянські воїни продовжували бій і після того, як ворожа артилерія підбила танк і ворожа піхота оточила їх. Воїни тримались до останнього патрона і заживо згоріли в бойовій машині.
20 вересня 1943 року частини Степового фронту, яким командував Маршал Радянського Союзу І. С. Конєв, визволили Карлівку від фашистської неволі. В боях за Карлівку особливо відзначились воїни з’єднань під командуванням генерал-полковника М. Л. Саламатіна та генерал-майора В. В. Єршова.
При визволенні Карлівки воїни Радянської Армії захопили у німців 12 танків, 5 самохідних гармат, 47 автомашин, 10 вагонів боєприпасів, 5 складів з військовим майном та інші трофеї. Було відбито кількасот радянських громадян, яких гітлерівці насильно зігнали до Карлівки для відправки на каторгу до Німеччини.
З перших днів визволення відновили свою роботу партійні і радянські органи. Трудящі Карлівки і всього району під керівництвом партійних організацій з небаченою самовідданістю і самопожертвою допомагали Червоній Армії швидше знищити ворожі полчища і очистити Радянську землю від окупантів. Вони брали участь в збиранні коштів на будівництво танкової колони «Визволена Полтавщина» і за кілька місяців внесли 3498 291 крб. готівкою.
Для забезпечення наших воїнів продуктами харчування трудящі району восени 1943 — на початку 1944 року здали у фонд Червоної Армії 388 266 пудів зерна, 19 218 пудів соняшнику, 57 882 пуди картоплі.
Мужньо боролися на фронтах сотні радянських воїнів з Карлівки. 5029 з них нагороджені орденами та медалями СРСР. У числі вихованців Карлівської районної комсомольської організації був і Герой Радянського Союзу В. Д. Кизь. М. 3. Волновського, уродженця Карлівки, війна застала на військово-морській базі на острові Ханко, де він командував батареєю гармат великого калібру. Після п’ятимісячних жорстоких боїв у глибокому тилу ворога бойову техніку і особовий склад бази було переправлено під Ленінград. Тут Волновський працював у відділі кадрів штабу фронту, але добився призначення на передній край. При обороні міста Леніна він загинув смертю героя. Похований М. 3. Волновський у Ленінграді, біля Олександро-Невської лаври. Ленінградці не забувають мужнього воїна з Карлівки.
Багато сил віддали трудящі Карлівки відбудові зруйнованого війною господарства. За досить короткий строк було відбудовано залізничну станцію Карлівка, на яку почали прибувати ешелони з обладнанням і матеріалами, що їх відправляли карлівчанам трудящі східних районів країни.
Менше ніж через півроку — в березні 1944 року — нова вагранка на Карлівському машинобудівному заводі дала перші 5 тонн чавунного литва. Трудовий героїзм виявили жінки-робітниці, які замінили біля верстатів своїх чоловіків і братів, що пішли на фронт. 154 жінки оволоділи складними спеціальностями машинобудівників. Застрільниками соціалістичного змагання на підприємстві були дружини фронтовиків Г. Довгопол, Н. Вітовська, Г. Куріна.
З руїн і згарищ було піднято Жовтневий цукровий завод, який уже до 31-х роковин Великого Жовтня дав армії і країні першу продукцію. Став до ладу діючих і спиртозавод. Одночасно з відбудовою зруйнованих підприємств у Карлівці виникали нові. У 1944 році було створено комбінат підсобних підприємств (з 1956 року — механічний завод). Братня допомога трудящих усіх республік Радянського Союзу дала можливість забезпечити відбудовані підприємства новою технікою.
У вересні 1946 року було завершено відбудову машбуду. Самовідданою працею відзначилися слюсарі К. Горбатко і Ф. Рогач, токар Г. Куріна, формувальник Г. Наконечний та інші. Добре працювали комсомольські бригади тт. Гринька і Валька.
В 1946 році став до ладу діючих і Карлівський маслозавод.
У роки четвертої п’ятирічки в число передових підприємств Карлівки став Жовтневий спиртзавод. У 1950 році Міністерство харчової промисловості нагородило грамотами «Відмінник соціалістичного господарства» кращих виробничників цього підприємства тт. Ягунова, Сизоненка та Стеценка.
Не менший героїзм на відбудові господарства виявили і трудівники села.
Зусиллями колективу робітників МТС за короткий строк з частин, які переховували від окупантів у ярах та гаях трактористи тт. Троян, Коваленко, Таран, Бистра та Наконечний, було складено 22 трактори. Крім того, трудящі східних областей країни надіслали в МТС 42 трактори.
Самовіддана праця дала свої наслідки. В 1944 році колгоспники і механізатори виростили по 17,1 цнт зернових з кожного гектара. Карлівський район зайняв почесне місце серед районів Полтавської області, яка в 1944 році завоювала перехідний Червоний прапор Державного Комітету Оборони.
Трудівники сільського господарства району здали державі близько 186 тис. цнт зерна та додатково до фонду Червоної Армії — ще 7971 центнер. Зокрема, один тільки карлівський колгосп «Більшовицька праця» здав 1700 пудів надпланового хліба.
З великим піднесенням працювали останню воєнну весну колгоспники передової карлівської артілі «Більшовицька праця» і механізатори Карлівської МТС. Хоча в колгоспі не вистачало тягла і на польових роботах використовували всіх придатних до роботи корів, весняну сівбу було проведено вчасно, якісно і з перевищенням плану. В цьому була немала заслуга трактористів Карлівської МТС Г. Моторного, П. Коломієць, П. Небораки та інших. Заслужену трудову славу здобув тракторист І. Прозоров. У 1944 році за перевиконання плану робіт він був нагороджений значком «Кращий тракторист МТС». Ще більших успіхів добився Карлівський колгосп у наступні роки. Зросли майстри високих урожаїв. Усі ланки рівнялися на ланки Галини Кролех, Ніни Світличної, Антоніни Іванько, Софії Чуб, Катерини Чуб, Таїсії Голубничої.
Цінну ініціативу в реалізації завдань партії по підвищенню рівня агротехнічних знань у колгоспників виявили комсомольці карлівського колгоспу. Вони вирішили перетворити колгоспну хату-лабораторію на Будинок сільськогосподарської культури. У ньому було обладнано лекційний зал, кімнати для занять колгоспників, у яких зосереджувалися гербарії, зразки грунтів, наочне приладдя, література тощо.
Навчання і праця хліборобів давали наслідки. У 1952 році колгосп став мільйонером. На базі росту громадського господарства зростав добробут колгоспників. Вони одержали на кожний вироблений трудодень по 2 кг зерна і по 2 крб. 47 коп. Колгосп у цьому році рішенням виконкому райради і бюро райкому КПУ був занесений на районну Дошку пошани.
Водночас із промисловими і сільськогосподарськими підприємствами міста відновлювали свою роботу і лікувальні установи. Сповнилися веселих дитячих голосів дитячі садки і школи.
На початку 1944 року знову відкрито районну бібліотеку. Її книжковий фонд знищили окупанти, але населення поповнило його за рахунок книжок з власних бібліотек. Гостинно відкрив свої двері для трудящих районний Будинок культури.
Успішна післявоєнна відбудова господарства створювала сприятливі умови для дальшого бурхливого розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва. В роки п’ятої п’ятирічки Карлівський машинобудівний завод значно розширив асортимент продукції, поліпшив її якість. Він був єдиним у країні заводом, який постачав дифузійні батареї, цукробурякомийки і печі для обпалення склотари.
Добре трудилися машбудівці. Терміст заводу І. Є. Рохманенко за 1954 рік виробив 2,9 річних норми, а токар І. Фисун, який працював на заводі з 1922 року, виконав п’ятирічний план на 121,6 проц., не допустивши ніякого браку при виготовленні деталей. 46 років працював на машбуді кадровий робітник Я. Н. Турчак. Гарячу любов до рідного заводу він передав і своїм синам Леоніду, Івану та невістці Тамарі, які стали передовиками виробництва.
Машинобудівний завод з 1945 по 1957 рік збільшив виробництво продукції у 34 рази.
Новий крок по шляху дальшого вдосконалення виробництва, підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції зробили працівники промислових підприємств Карлівки в роки семирічки.
На найбільшому підприємстві Карлівки — машинобудівному заводі — працює 1420 робітників, 185 техніків, 24 інженери. В ході соціалістичного змагання на честь XXI з’їзду КПРС виникла перша в Карлівському районі бригада комуністичної праці. Її очолював молодий комуніст Дмитро Коваленко. План першого року семирічки бригада виконала за три місяці. Кожен з робітників цієї бригади служив прикладом для інших не тільки на заводі, а і в особистому житті. Через рік на заводі було вже 6 колективів і 28 ударників комуністичної праці. За семирічку кількість ударників комуністичної праці на заводі зросла до 233. 16 бригад та інструментальна дільниця в цілому завоювали це почесне звання.
На підприємстві знайшлося чимало послідовників Героя Соціалістичної Праці В. І. Гаганової. Бригадири передових бригад тт. Кучер, Варник і Бадьон очолили відсталі колективи і вивели їх у передові. Завдяки самовідданій праці всього колективу підприємство збільшило випуск валової продукції за семирічку у два з лишком рази. В дні напруженої боротьби за дострокове виконання завдань семирічки колектив машбудівців відзначив сторічний ювілей свого підприємства.
Цінну ініціативу виявив начальник котельного цеху машинобудівного заводу Іван Чепа. Він запропонував: кожен інженерно-технічний працівник заводу повинен стати раціоналізатором і внести такі пропозиції та удосконалення, щоб їх економічний ефект дорівнював річній зарплаті інженера чи техніка, а одержані нагромадження направити у фонд великої хімії. Його почин знайшов гарячу підтримку. Вже в першому півріччі 1964 року від впровадження 148 раціоналізаторських пропозицій завод мав 59 400 крб. економії. Було заощаджено 10 т чорних і 19 т кольорових металів та 463 кубометри лісоматеріалу. Кращими раціоналізаторами заводу стали І. Чепа, В. Качалка, І. Гончар, Б. Лисенко, М. Шелест, А. Онопко, В. Наконечний, П. Яременко.
За загальним обсягом виробництва завод виконав семирічний план за шість років. Токар машбуду комуніст П. Ф. Рогач виробив за семирічку десять річних норм, за що був відзначений орденом Леніна.
Машини і різне обладнання з маркою «КМЗ» (Карлівський машинобудівний завод) ідуть у братні республіки СРСР, а також на Кубу, в Республіку Малі, Монгольську Народну Республіку, Судан, Афганістан, В’єтнам.
Великі перспективи машбудівців. До кінця 1970 року передбачено збільшити річний обсяг продукції до 15 млн. крб. Зростуть виробничі потужності заводу. Буде проведено технічне переобладнання і застосовано автоматизацію виробничих процесів.
Тисячі центнерів надпланового цукру дали країні за семирічку робітники Жовтневого цукрокомбінату. В роки нової п’ятирічки добова потужність заводу підвищилася до 20 тисяч центнерів перероблених буряків проти 15 тисяч у 1966 році.
Промисловість Карлівки за своїми виробничими показниками посідає перше місце в Полтавській області і тримає перехідний Червоний прапор обкому КІГУ та облпрофради. На підприємствах міста працюють 69 колективів комуністичної праці. Хороших успіхів добилися робітники і в змаганні за українську годину.
Велику допомогу селу в роки семирічки подали робітничі колективи Карлівки. Колектив машинобудівного заводу у підшефних колгоспах механізував трудомісткі процеси на фермах. Машинобудівники виготовили для колгоспів району і області 70 гноєрозкидачів, 50 тросових волокуш, 30 тракторних причепів, 1000 натяжних станцій для сівалок квадратно-гніздової сівби, 1800 шестерень для силосозбиральних комбайнів, 400 клавішів соломотряса для комбайна «РСМ-8», передали колгоспам на 2500 крб. запасних частин для силосозбиральних комбайнів. Виділили колгоспам 4 токарні і свердлувальні верстати, лісопильну раму, електрозварювальний агрегат, чимало металу для ремонту сільськогосподарської техніки.
Міцна дружба встановилася між машинобудівниками і колгоспниками карлівської артілі «Більшовицька праця». Часто збираються вони разом. На тематичному вечорі присвяченому зустрічі героїв війни і праці, що відбувся у 1966 році, директор заводу М. С. Красовицький вручив хліборобам подарунок, виготовлений руками машбудівців,— набір слюсарних інструментів для колгоспної майстерні.
Зростання громадського господарства в карлівському колгоспі «Більшовицька праця» дало можливість з 1956 року запровадити щомісячне авансування колгоспників, підвищити оплату трудодня. В 1957 році середньомісячний заробіток доярки становив 800—1200 крб.
На прикладі сім’ї колгоспника М. М. Чумака можна простежити темпи зростання оплати праці в колгоспі. Якщо у 1950 році ця сім’я заробила 510 крб. (масштаб цін 1960 р.), то у 1966 році її заробіток становив 2104 крб., зріс більш як у 4 рази.
Одностайним схваленням зустріли трудівники сільського господарства Карлівки рішення березневого Пленуму ЦК КПРС і квітневого Пленуму ЦК КП України (1965 р.), які відкрили перед сільським господарством шляхи дальшого крутого піднесення.
Партійна організація колгоспу очолила змагання, яке розгорнулося між бригадами і фермами за вирощення високих урожаїв, за підвищення продуктивності тваринництва, за зниження собівартості одиниці продукції та забезпечення рентабельності всіх галузей виробництва.
Результати цієї боротьби стали відразу відчутними. У 1965 році артіль «Більшовицька праця» зібрала в середньому по 20 цнт зернових, по 22 цнт соняшнику і по 250 цнт цукрових буряків з кожного гектара. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 82,3 цнт м’яса і по 368,2 цнт молока. Ще в першому півріччі колгосп виконав річний план продажу яєць і м’яса державі, а до 1 вересня виконав річний план продажу молока.
Значно зросли і доходи. У 1965 році вони становили майже 635 тис. крб. проти 253 тис. крб. у 1962 році. За цей же час більш як у два рази (з 112 крб. до 250 крб.) збільшились доходи з кожного гектара угідь.
Дні підготовки до XXIII з’їзду КПРС для колгоспників артілі «Більшовицька праця» були сповнені боротьби за нові успіхи. Голову колгоспу, вмілого організатора колгоспного виробництва, заслуженого агронома УРСР П. П. Баклицького комуністи обрали делегатом XXIII з’їзду партії.
У 1966 році колгосп виростив по 34,6 цнт озимої пшениці та по 301 цнт цукрових буряків з кожного гектара.
Партійна організація артілі активно підтримує ініціативу трудящих і робить загальним надбанням досвід передовиків. В артілі механізатори у 1965 році вперше запровадили потоковий метод збирання цукрових буряків та комплексне збирання зернових. Це дало можливість своєчасно і без втрат зібрати високий урожай.
Партійна організація і правління колгоспу виявляють велике піклування про колгоспників. Щорічно поліпшуються умови праці, більше уваги надається її організації. На зиму біля ферм створюються запаси кормів. Безперебійно діють кормо-переробні машини, кормозапарник. Усі дороги до тваринницьких приміщень вимощені каменем. До ферм підведено водопровід, механізовано роздачу кормів і очищення тваринницьких приміщень.
Привітно і затишно в двох кімнатах відпочинку, які обладнано для працівників ферм. Тут є можливість послухати радіо, почитати книгу, газети й журнали. В нових приміщеннях устатковано роздягальні, душові кімнати. Навіть полікуватися тепер зможуть колгоспники, не виходячи за межі тваринницького містечка. Тут обладнано колгоспний медичний профілакторій, в якому є і фізіотерапевтичний кабінет. Для нього придбано необхідне обладнання.
Високо цінують людей праці в артілі. Імена передовиків колгоспного виробництва занесені на Дошку пошани. А кращі з кращих удостоєні високих урядових нагород. Орденом Леніна нагороджена доярка — комуніст Л. А. Гора, ордени Трудового Червоного Прапора прикрашають груди голови колгоспу П. П. Баклицького та завідуючої молочно-товарною фермою Н. Н. Зайвенко.
За роки Радянської влади змінився і характер праці і саме життя працівників села. Для обробітку 5177 гектарів землі Карлівський радгосп використовує 46 тракторів, 16 комбайнів, 14 висадкопосадочних машин, 38 автомашин. Повністю механізовано роботи по обробітку, збиранню і навантаженню буряків.
Виконання рішень партії про піднесення сільськогосподарського виробництва позначилося і на діяльності Карлівського радгоспу. До березневого Пленуму ЦК КПРС радгосп відставав, а у, 1965 році значно поліпшив своє економічне становище. Господарство чітко визначило напрям. Чистий прибуток радгоспу перевищив 250 тисяч крб. Тут вирощено зернових по 23,4 центнера, цукрових буряків фабричних по 286 цнт з гектара, маточних — по 289 цнт, бурякового насіння — по 15,4 центнера з га. Радгосп забезпечив себе всіма видами кормів для тваринництва і продав державі 1450 тонн зерна. За 1965 рік вироблено на сто гектарів угідь: молока — понад 400 цнт, м’яса — понад 100 цнт, яєць — близько 20 тис. штук (на 100 га зернових посівів). Такими є плоди натхненної праці славних трудівників. За 1947—1965 роки 10 працівників радгоспу удостоєні урядових нагород. Зокрема, ланковій Г. С. Щербині присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці; орденами Леніна нагороджені доярки М. М. Анищенко та П. М. Діхтяр.
Господарством керують спеціалісти: 8 агрономів, 2 зоотехніки, 27 інженерно-технічних працівників. Серед робітників радгоспу налічується 48 шоферів, 66 трактористів, 12 комбайнерів. Більшість працівників радгоспу мають восьмирічну та середню освіту.
Великих успіхів добився в 1965 році Карлівський район в цілому. Йому вручено перехідний Червоний прапор Полтавського обкому КП України і облвиконкому та грошову премію 1000 карбованців.
Великі зміни відбулися за післявоєнні роки і в зовнішньому вигляді Карлівки. Тут побудовано ряд нових промислових підприємств. На просторих вулицях виросли багатоповерхові житлові будинки, приміщення культурно-освітніх і громадських установ. Збудовано багато житлових будинків, широкоекранний кінотеатр, універмаг, дитсадок, нові магазини. Крім того, жителі міста за допомогою держави спорудили 3519 індивідуальних будинків. Проведені значні роботи по благоустрою, прокладено 45 тис. кв. метрів тротуарів, розширено водопровід, чимало квартир трудящих газифіковано від газобалонних установок. У Карлівці діє телевізійна ретрансляційна станція.
Для фізкультурників і спортсменів споруджено стадіон, 4 фізкультурно-спортивні майданчики. Своє дозвілля трудящі проводять у районному Будинку культури, 4 профспілкових клубах на підприємствах та 14 бібліотеках.
Стає традицією на підприємствах в урочистій обстановці відзначати дні повноліття, дні вступу в трудову сім’ю. В цих торжествах беруть участь ветерани праці. Відкрився Будинок щастя, де відбуваються урочисті реєстрації шлюбів і народження дітей.
Карлівчани з 1958 року беруть активну участь у боротьбі за перетворення міста в місто комуністичної праці, зразкового громадського порядку і високої культури. На громадських засадах у Карлівці при міській Раді працюють відділи культури, комунально-побутовий і торгівлі.
Виросла лікувальна сітка Карлівки. Тут працює лікарня на 150 ліжок, поліклініка, 3 медпункти на підприємствах.
Незрівнянно виріс освітній рівень народу. Понад 200 жителів міста мають вищу освіту, понад 2000 — середню і понад 400 чол.— спеціальну середню освіту. У новозбудованій середній загальноосвітній та трьох восьмирічних школах працює 195 учителів. У музичній школі навчається 150 обдарованих дітей. Працююча молодь навчається у вечірній школі робітничої молоді та на її заочному відділенні. На вечірньому відділенні Харківського заочного машинобудівного технікуму, що працює у Карлівці з 1957 року, та заочно в інститутах і технікумах навчається 329 працівників промислових підприємств та установ міста. Сотні карлівчан відвідують заняття народного університету культури.
Розвинулась торговельна сітка міста: працює 29 постійних і 4 сезонних підприємства роздрібної торгівлі, 9 підприємств громадського харчування.
Великі зміни в Карлівці відбудуться за роки нової п’ятирічки. Промислові підприємства значно збільшать випуск продукції. Тільки на реконструкцію машинобудівного та механічного заводів передбачено асигнувати 4,5 млн. крб. Буде реконструйовано мебльову фабрику; на спиртозаводі стане до ладу новий цех кормових дріжджів. Передбачаються великі роботи по газифікації міста, зокрема спорудження газопроводу від Ново-Григорівського нафтогазопромислу.
Значно зросте в новому п’ятиріччі і виробництво сільськогосподарської продукції. Колгоспники артілі «Більшовицька праця» передбачають благоустроїти тваринницьке містечко, побудувати нові виробничі і громадські приміщення.
Запорука успішного здійснення цих накреслень — трудовий ентузіазм, з яким працюють карлівчани.
Немало прекрасних людей дала Радянській країні Карлівка. Серед них — старі комуністи Р. С. Бичок, Г. Т. Рудь, Г. С. Зражевський, С. Ф. Дяченко, Н. Я. Шатравка. Довгий час працював майстром ремонтного цеху на машбуді К. Г. Ізупов — активний учасник громадянської війни, нині пенсіонер. Кадровий робітник, комуніст Т. Д. Плужник нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР на честь сторіччя заводу. 43 роки працював на цукрозаводі змінний інженер С. Г. Тарнавський.
В місті Карлівці народився діяч Комуністичної партії та Радянської держави член Політбюро ЦК КПРС, Голова Президії Верховної Ради СРСР, Герой Соціалістичної Праці М. В. Підгорний.
Родом з Карлівки і академік-селекціонер Т. Д. Лисенко, і український радянський художник-реставратор і мистецтвознавець Л. П. Калениченко.
Уродженцю Карлівки, випускнику Карлівської восьмирічної школи № 1, старшому лейтенантові Г. М. Громницькому за героїзм, мужність і відвагу, виявлені під час розгрому контрреволюційного заколоту в Угорщині в 1956 році, посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У Будапешті, на одній з центральних площ, йому поставлено пам’ятник. Ім’я героя присвоєно Карлівській восьмирічній школі № 1.
Жителем Карлівки є Герой Радянського Союзу М. І. Симоненко, майор у відставці. В роки Великої Вітчизняної війни він був командиром танкового батальону, який у 1943 році близько двох місяців утримував переправу через Дніпро в районі Букринського плацдарму.
Багато карлівчан з гордістю носять ордени Леніна. В різний час одержали цю високу нагороду М. І. Ємець — колишній голова колгоспу «Більшовицька праця», нині керуючий відділом Лип’янка Жовтневого цукрокомбінату; Т. І. Чорнуха — колишній секретар райкому КП України,нині пенсіонер; О. Г. Гринько — робітниця Карлівського машинобудівного заводу та інші.
Чудові радянські люди живуть у Карлівці. Славні їхні трудові справи.
П. С. ДИШЛЕВИЙ