Клімат і рельєф Полтавської області. Історія заселення Полтавщини
Полтавська область розташована на Лівобережжі України. На півночі вона межує з Чернігівською та Сумською, на сході — з Харківською, на півдні — з Дніпропетровською і Кіровоградською, на заході з Черкаською і Київською областями УРСР. Площа області — 28,8 тис. кв. км. Населення — 1681,7 тис. чол.; густота — 58,4 чол. на 1 кв. км. У містах проживає 620,9 тис. чол., у селах 1060,8 тис. чоловік. Українців — 93,4 проц., решта — інші національності.
Область поділяється на 25 районів. В її межах 12 міст (2 — обласного підпорядкування та 10 — районного), 18 селищ міського типу, 3 робітничі селища та 2224 сільських населених пункти, підпорядкованих 18 селищним та 378 сільським Радам депутатів трудящих.
В області — значні поклади корисних копалин. Тут виявлено 13 родовищ нафти і газу: Радченківське, Сагайдацьке, Зачепилівське, Кибинцівське. Глинсько-Розбишівське, Більське, Чорнуське, волоське та інші.
Серед корисних копалин важливе місце належить залізним рудам. Великі їх поклади залягають у межах т. зв. Кременчуцької магнітної аномалії, створюваної залізистими кварцитами, що простягаються від Криворіжжя і проходять за 8 км на схід від Кременчука. Найбільше промислове значення має Ралещинське родовище. У Кременчуцькому районі є також величезні запаси кварцитів, які легко піддаються збагачуванню.
Понад Дніпром залягають поклади граніту. Сотні тисяч кубометрів граніту щороку добувають тільки з 6 кар’єрів — Крюківського, Чикалівського, Тахтаївського, Малокохнівського, Піщанського, Редутського — в Кременчуцькому районі.
Майже в кожному районі є поклади високоякісних глин, придатних для виробництва цегли, гончарної черепиці, посуду тощо. Зустрічається і мергель. Найбільші родовища його зосереджені поблизу селища міського типу Градизька Глобинського району та села Максимівни Кременчуцького району (гора Пивиха).
Крім звичайних сортів піску, які використовуються на цегельних заводах, у цементному виробництві і для виготовлення залізобетону, на Полтавщині є поклади високоякісного чистого кварцевого піску та його кольорових різновидностей, придатних для виробництва скла і силікатної цегли. Більшість цих родовищ зосереджені в Зіньківському, Миргородському, Диканському, Кременчуцькому і Гадяцькому районах. Полтавщина займає трете місце в республіці за покладами торфу. Основна маса торфовищ зосереджена в західній частині області, по річках Сліпороді, Оржиці, Сулі, Хоролу, Удаю та інших. Найбільші запаси торфу — в Лохвицькому і Лубенському районах.
На території області є кілька джерел мінеральної води. Відоме Миргородське джерело було відкрите ще у 1914 році. Однак використання його почалося лише за радянських часів. В урочищі Бутова Гора, між Яреськами і Шишаками, поблизу річки Псла, відкрите джерело, вода якого має в собі велику кількість дуже корисних речовин для лікування хворих із зниженою кислотністю шлунку. Біля джерела побудовано завод, який випускає «Гоголівську» мінеральну воду.
Лісів в області небагато. Здебільшого вони ростуть по берегах річок, на піщаних дюнах, по балках. Усі ріки Полтавщини належать до басейну Дніпра. В межах області в Дніпро впадають Орель, Псьол, Сула, Ворскла та інші. Окремі ділянки цих рік використовуються для транспортних потреб. їх води мають також значні запаси енергії — тут працює більше 10 гідроелектростанцій.
Полтавщина була заселена ще в давньокам’яному віці, більше 15 тис. років тому.
У 1871 році учитель Лубенської гімназії Ф. І. Камінський виявив біля села Гінців Лубенського повіту першу на території нашої країни стоянку пізнього палеоліту. Згодом пам’ятки цього періоду були виявлені також біля сіл В’язівок Лубенського повіту, Сергіївни Гадяцького повіту, містечка Городища Пирятинського повіту.
Густо заселеною була територія нинішньої області в епоху нового кам’яного віку (IV—III тис. до н. е.): про це свідчать рештки більш як 30 поселень. Найбільш відомі з них — в урочищі Білій Горі поблизу Полтави, біля села Макухівки Полтавського району та в селі Попівці Решетилівського району.
На Полтавщині є більш як 60 пам’яток епохи бронзи. Найцікавіші серед них — Чикалівське поселення, поселення та кургани в урочищі Лисій Горі біля міста Лубен та скарб пізньої бронзи, знайдений в кінці XIX століття поблизу Кабакових хуторів у Кобеляцькому повіті.
Виявлено близько 50 пам’яток скіфо-сарматського часу, які датуються VII—VI та V—III століттями до н. е. Серед них особливо виділяється Більське городище. Головним заняттям жителів городища було землеробство — про це свідчать знайдені під час розкопок речі: серпи, кам’яні зернотерки, обвуглені жмутки невимолоченої пшениці. Досить відомими пам’ятками цього часу є також кургани поблизу сіл Мачух і Пожарної Балки Полтавського району та Книшівське городище у Гадяцькому районі.
Серед археологічних пам’яток Полтавської області особливе місце посідають ті, що належать слов’янським племенам. Зокрема, в Лубнах виявлено поховання зарубинецької культури (II століття до н. е. — І—II століття н. е.), біля села Мануйлівки Козельщинського району — рештки поселення цієї ж культури. Понад 70 пам’яток характеризують черняхівську культуру (II—VI століття н. е.). Найбільш відомі з них — могильник та поселення біля села Кантемирівки Чутівського району, могильник поблизу колишнього хутора Компанійців Григоро-Бригадирівської сільради Кобеляцького району, де розкопано 467 поховань, могильники біля Лохвиці, Полтави, на хуторі Новоселівці, в селі Писарівці Новосанжарського району та доселення поблизу сіл Радуцьківки і Максимівки Кременчуцького району. Пам’ятки роменської культури (VIII—X століття н. е.) досліджувалися в Полтаві та в селі Опішні Зіньківського району.
Понад 50 знахідок, виявлених на території області, належать до періоду Київської Русі (IX—XIII століття), найбільш відомі з них — могильник, городище та поселення біля села Броварок Гадяцького району. На могильнику розкопано 80 курганів VIII—-X століть; 3 поховання — на могильнику біля села Скоробагатьки Лохвицького району.
Численні скарби, знайдені на Полтавщині, свідчать про майнову нерівність і нагромадження багатств в окремих слов’янських сім’ях уже в перших віках нашої ери. Скарби срібних римських монет II—III століть н. е. знайдено біля сіл Остапове Великобагачанського району та Лукищини Полтавського району. Поблизу села Великої Рублівки Котелевського району виявлено скарб золотих монет кінця IV — середини V століття н. е. Під селом Яхниками Лохвицького району та під Полтавою розкрито скарби срібних прикрас початку X століття н. е. Особливий інтерес становить величезний скарб VIII століття н. е. (вагою 75 кг), знайдений у 1912 році поблизу села Малої Перещепини (нині Новосанжарського району), що складався з речей візантійського та іранського походження.
Зустрічаються на території Полтавщини сліди перебування в цей час і неслов’янських народів. Біля села Мачух Полтавського району виявлено горно з десятьма посудинами VIII століття н. е., близькими за типом до салтівської сармато-аланської культури.
На території Полтавщини в VIII—IX століттях жили переважно сіверяни.
У XI—XIІ століттях цей край входив до складу Переяславського князівства. Тоді була «осажена містами», тобто більш-менш густо заселена, тільки західна частина Полтавщини, до річки Сули. В числі найстаріших поселень стародавньої Русі літописець згадує такі міста на території нинішньої Полтавщини, як Хорол (1084 рік), Говтва (1095 рік), Горошин (1096 рік, тепер село Горошине Семенівського району), Кснятин (1069 рік, тепер село Снітин Лубенського району), Лубни (1107 рік), Пісочинь (1092 рік, тепер село Піски Лохвицького району), Пирятин (1155 рік), Луком’є (1179 рік), Лтава (Полтава, 1174 рік), Лохвиця (1320 рік). Звичайно, не всі вони були справжніми містами, деякі, певно, відігравали роль прикордонних укріплень.
Нижня і середня течія Ворскли становила частину південного кордону древньоруської держави, який відокремлював її спочатку від печенігів, а згодом — від половців та інших кочових племен. З середини XI століття і до татаро-монгольської навали територія сучасної Полтавщини була ареною безперервної боротьби з половецькими ордами.
У 1238—1239 рр. татаро-монголи загарбали середнє Подніпров’я. Частина населення з Полтавщини, рятуючись від них, відійшла на Полісся, інші шукали глухі, неприступні для татарської кінноти місця і продовжували займатися сільським господарством та промислами.
У XIV—XV століттях територія Полтавщини була захоплена литовськими, а пізніше — після Люблінської унії 1569 року — польськими феодалами, які встановили тут режим нещадної кріпосницької експлуатації. Про заселення цього краю протягом XVI — першої половини XVII століть можна судити з карти України, складеної французьким інженером Бопланом, що перебував на польській службі. В межах сучасної Полтавської області на карті позначено понад 300 поселень, серед яких були міста, слободи, села. Найгустіше заселялися землі на берегах рік Сули та Хоролу. На побережжі і в долині Дніпра значилося тільки 29 поселень, а по річці Ворсклі та її басейну — 9 і.
Багата шляхта, одержуючи королівські «пожалування», покріпачувала населення «окраїн». Часто для заохочення перших поселенців королівський уряд надавав їм певні пільги, на кілька років звільняв від повинностей. Шляхетні колонізатори, що прибували з королівськими грамотами на нові землі і заставали їх уже заселеними, пред’являли населенню свої права на «послушенство», а згодом остаточно його закріпачували. Великі володіння мали на Полтавщині польські магнати Потоцький, Жолкевський, Конєцпольський та інші. Не відставали від них і українські феодали. Тільки ополяченому українському магнатові Вишневецькому належало тут близько 40 тис. селянських і міщанських господарств.
Основна територія сучасної Полтавщини входила в цей час до Черкаського староства Київського воєводства. Частина її земель, що пізніше належали до Лохвицького, Роменського та Галицького повітів, була південно-західною окраїною Російської держави (в середині XVI століття т. зв. Путивльський рубіж — кордон Росії з Польсько-Литовською державою проходив по р. Сулиці).
На кінець першої чверті XVII століття землі нинішньої Полтавщини розподілялися між обводами, чи староствами,— Черкаським, Переяславським та Миргородським, що були в складі Київського воєводства.