Кобеляки, Кобеляцький район, Полтавська область (продовження)
Наступ німецьких інтервентів тимчасово припинив радянське будівництво в Кобеляцькому повіті. 2 квітня 1918 року німецько-кайзерівські війська захопили Кобеляки. Звідси вони посилали каральні експедиції в села повіту, грабували населення, чинили насильства. Так, 12 червня 1918 року окупанти зробили поголовний обшук у Кобеляках, щоб виявити зброю і партизанів.
У цей час, приблизно в липні 1918 року, в підпіллі була створена Кобеляцька комуністична організація, що налічувала 10 дійсних членів партії. Комуністи-підпільники почали готувати повстання проти німецьких окупантів, гетьманців. Одна рота гарнізону була повністю комуністичною. Відбулось повстання, в місті проголосили «Кобеляцьку республіку». Окупантів було вигнано з Кобеляк і фактично відновлено Радянську владу.
28 січня 1919 року робітники й селяни підняли повстання проти влади Директорії. їм на допомогу прийшли частини 2 Української дивізії. Петлюрівські частини, яким загрожувало оточення, втекли з міста. Владу взяв у свої руки повітовий ревком, що складався з 9 чоловік. Він і очолив боротьбу трудящих за революційні перетворення в місті і на селі, проти саботажу і куркульського бандитизму.
У лютому 1919 року повітова партійна організація складалася з 60 чоловік. У січні 1919 року вийшов перший номер газети «Голос бідноти». Загони по боротьбі з бандитизмом очолювали О. 3. Берлін, комуніст з 1917 року, Я. X. Чесак, шахтар з Донбасу, комуніст з 1902 р., Я. Р. Огій, молодий селянин з села Сухинівки Кобеляцького повіту, П. П. Сердюк, П. Д. Батир, член партії з 1918 року, та інші.
На початку травня 1919 року до Кобеляк вдерлися озброєні банди авантюриста Григорьева. В Полтаві та інших містах губернії всі здатні носити зброю були мобілізовані на фронт під Кобеляки. Завдяки цьому наступ бандитської зграї зупинили, а 14 травня місто і станцію Кобеляки було визволено від григор’євських банд, при цьому захоплено 500 полонених, яких відправили до Полтави.
В середині липня 1919 року виникла небезпека захоплення Кобеляк денікінцями, в місті утворився повітовий підпільний штаб у складі Галагана, Павленка, Артисовича, Дрилевського, Литвиненка і матроса на ім’я «Петя». Штаб мав у своєму розпорядженні друкарню, 20 пудів паперу, дві друкарські машинки, топографічні карти, інструкції, відозви тощо. В тилу денікінських військ діяв підпільний ревком, у складі Алмазова (голова), С. А. Дрейзіна, Слонімського, Стрюкова, Г. І. Шевченка. До роботи в ревкомі спочатку були залучені українські ліві есери (боротьбисти). Проте своєю негідною поведінкою під час наступу денікінців вони викликали загальне обурення серед населення і гарнізону міста. 26 липня есери були виключені з ревкому, в його складі лишилися тільки комуністи. Члени ревкому провадили агітаційну роботу серед населення та білогвардійських солдатів, поширювали листівки, встановлювали зв’язки з повстанськими загонами. Білогвардійці жорстоко розправлялися з учасниками революційної боротьби та мирними жителями Кобеляк і повіту. Вони розстріляли партизанів П’ятенка, Співака, Хмеленцева та інших.
На початку грудня 1919 року партизани Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії за наказом командування переправилися на лівий берег Дніпра і почали наступ на Кобеляки. Вони підтримували війська Червоної Армії, які йшли на Полтаву. Верхньодніпровські партизани разом з іншими партизанськими загонами визволили Кобеляки від білогвардійців 5 грудня 1919 року і утримували місто до підходу регулярних частин Червоної Армії.
В грудні 1919 року, коли фронт був недалеко від Кобеляк, а в повіті розгулювали банди, ревком вийшов з підпілля і взяв владу в свої руки. 18 січня 1920 року було обрано новий склад ревкому, до якого ввійшли комуністи М. П. Чайка (голова), Г. І. Шевченко, І. К. Глухов. Ревком мав 12 відділів: по управлінню економікою, освітою і культурою, а також відділи охорони здоров’я, праці тощо. Створено було міліцію, народний суд; почала виходити газета «Вісті».
23 січня 1920 року було націоналізовано друкарню, млини. Нові органи влади мобілізували зусилля населення на відбудову шляхів, мостів, комунального господарства. Було взято на облік і націоналізовано майно місцевих багатіїв, які втекли з білогвардійцями.
13 лютого 1920 року відбулася повітова партійна конференція, що мала організаційний характер. У конференції брали участь 60 представників від 14 волостей. 35 чоловік були дійсними членами КП(б)У, решта — співчуваючі. Конференція обрала комітет з 7 осіб. На 10 квітня 1920 року в Кобеляках і повіті налічувалося 150 дійсних членів партії і 400 співчуваючих, об’єднаних в 11 осередків. Авторитет комуністів і їх вплив на справи повіту весь час зростав.
На початку квітня 1920 року відбувся кобеляцький повітовий з’їзд Рад. Більшість делегатів з’їзду становили комуністи або співчуваючі. З’їзд заслухав доповідь голови повітревкому М. П. Чайки про діяльність повітревкому за час його існування, схвалив закон Всеукревкому про землю, прийняв резолюцію по продовольчому питанню, про розвиток народної освіти. З’їзд надіслав вітальну телеграму В. І. Леніну. Головну увагу повітовий партком і виконком Ради спрямовували на успішне здійснення продрозверстки, організацію комнезамів. Влітку 1920 року з Кобеляк було відправлено 40 вагонів хліба.
У боротьбі за встановлення і зміцнення Радянської влади в Кобеляках велику роль відіграла революційна молодь. На початку 1920 року тут утворився оргкомітет комуністичної молоді у складі 7 осіб: П. Сусліна, П. Дубоноса, В. Ніколаєнка, П. Цветкова — учнів Кобеляцької комерційної школи; робітників П. Алфьорова, Я. Василенка, В. Криницина. 11 лютого 1920 року організаційно оформилась міська комуністична спілка молоді. Секретарем було обрано Цветкова, членами бюро—Алфьорова та Сусліна. У 1921 році в місті було 107 комсомольців.
Активним членом комсомолу був завідуючий дитячим будинком, голова комітету по роботі з неповнолітніми правопорушниками, поет — початківець Павло Усенко. Разом з комсомольцями міста він боровся з голодом, безпритульністю, бандитизмом, організував школи і гуртки по ліквідації неписьменності.
У відповідь на заклик вождя революції В. І. Леніна про мобілізацію всіх сил на боротьбу з Врангелем комсомольці та молодь Кобеляк послали на врангелівський фронт кінний загін комсомольців-добровольців.
Комсомольці Кобеляцького повіту відправили в промислові центри Росії понад тисячу пудів хліба. Вони брали активну участь у боротьбі з бандитами у складі загону «Незаможник» під керівництвом комуніста І. Т. Нечипоренка. Взявши активну участь у «Тижні допомоги фронту», комсомольці зібрали восени 1920 року серед населення багато теплого одягу та взуття для бійців Червоної Армії.
Мирному соціалістичному будівництву в Кобеляцькому повіті заважав куркульський бандитизм. У політзведеннях Полтавського губкому за 1920 рік не раз відзначалося, що в цьому повіті все ще безчинствують банди Келеберди, Білика, Різника тощо. На початку травня 1921 року повіт пережив напад банди Махна та банди Марусі. Бандити катували і вбивали комуністів, радянських працівників, жорстоко розправлялися з сільськими активістами. Жертвами озвірілих бандитів стали секретар повітового комітету партії П. Д. Батир, командир кінного загону повітової міліції О. 3. Берлін та 14 бійців. Від рук бандитів загинули також радянські активісти Степаненко, Трона, Забедейко, Оніпко та інші. Але, незважаючи на бандитські наскоки, робота поступово налагоджувалась. Населення брало активну участь у боротьбі з бандитизмом. Діяльно працював жіночий відділ повітового парткому. Він проводив велику роботу в госпіталях, у профспілці харчовиків та дитячих закладах.
У боротьбі з бандитизмом велика роль належала зведеному військовому загону «Незаможник», створеному політвиконкомом та повітовим комітетом партії. Комісаром загону був секретар повітового комітету партії М. Мотузка, бойовими діями загону керував Я. Р. Огій.
Командування Червоної Армії направило в Кобеляки 56-й стрілецький полк 7-ї Володимирської дивізії. В сутичках з бандитами загинув командир роти Тітов та командир розвідки Акулов. У центрі міста в братській могилі поховані українці і росіяни, які віддали своє життя за встановлення і зміцнення Радянської влади в Кобеляках і повіті.
Для ліквідації бандитизму в Кобеляцькому повіті велике значення мало розквартирування тут на відпочинок підрозділів 1-ї Кінної Армії, бригади 25-ї Чапаєвської дивізії та створення оперативної групи чекістів під керівництвом комсомольця Петра Дубоноса. Остаточно бандитизм у Кобеляцькому повіті було ліквідовано в 1922 році.
Велике значення для налагодження партійної і радянської роботи в місті й повіті мав приїзд голови Всеукраїнського ЦВК Г. І. Петровського з агітпоїздом ім. В. І. Леніна. Поїзд зупинився на ст. Кобеляки і перебував тут з 31 жовтня по 3 листопада 1920 року. Зустрічати Г. І. Петровського прибули представники комітетів незаможних селян повіту, з участю яких у Кобеляках відбулась нарада. Г. І. Петровський виголосив промову про внутрішнє і міжнародне становище та завдання партійних організацій і комнезамів у соціалістичному будівництві. Після наради представникам КНС було роздано літературу, газети, журнали. Діяльність працівників агітпоїзда спрямовувалась на розв’язання таких важливих питань, як організація КНС, боротьба з куркульським бандитизмом.
Повітова партійна організація, керуючись вказівками X з’їзду РКП(б), доклала багато зусиль до того, щоб мобілізувати трудящих на розв’язання невідкладних завдань по відбудові всіх галузей господарства міста й повіту. Відбудовний період у місті почався у складних умовах. У 1921—1922 рр. не було сировини для промисловості, державний банк не мав змоги виплачувати зарплату робітникам і службовцям, торгівля занепала. Сумна картина розрухи доповнювалася неврожаєм і голодом. Тому трудящі Кобеляк палко схвалили нову економічну політику партії як надійний засіб боротьби за відбудову народного господарства. У ці роки в місті набуло дальшого розвитку кустарно-промислове виробництво. Було створено кілька кооперативних товариств. Так, у 1921—1922 рр. в Кобеляках організувалося 9 кустарно-промислових кооперативних об’єднань, в т. ч. «Зоря», «Мило», «Культура» та інші. Значного розвитку досягла артіль «Зоря». У 1926 році вона об’єднувала 105 робітників, зокрема 15 стельмахів, 15 столярів, 70 ковалів, 5 малярів. Артіль випускала переважно вози. Потужність виробництва — 250 возів на місяць. В наступному році собівартість продукції знизилася вдвоє. Артіль випускала близько 6 тис. возів на рік.
У серпні 1921 року в місті було організовано виробництво плугів, що мало велике значення для відбудови сільського господарства повіту. В 1921/1922 рр. було відремонтовано і здано в експлуатацію державний млин з електродвигуном у 190 кінських сил. Електроенергія двигуна частково використовувалась і для комунальних підприємств міста. Відновив і налагодив промислове виробництво державний пивоварний завод, заснований у 1890 році. У 1924 році він досяг показників 1913 року і давав продукції на 13 тис. карбованців. У Кобеляках була також друкарня, заснована в 1883 році, де на початок 1922 року працювало 14 робітників.
Переважна більшість підприємств міста на місцевому бюджеті могла відбудовуватись тільки після нагромадження відповідних коштів. Тому в 1921 році радянські органи влади тимчасово здали в оренду частину націоналізованих підприємств, зокрема вальцьовий млин, політурну майстерню та деякі інші підприємства.
Незважаючи на тяжке економічне становище, у вересні 1922 року за пропозицією трудящих повітова економічна рада вирішила встановити в місті радіовузол, на придбання якого було витрачено досить значну на той час грошову суму і 50 пудів борошна.
Матеріальне становище трудящого населення було тяжким, все ще панувало безробіття. Дрібні, переважно кустарного типу промислові підприємства не могли забезпечити роботою всіх робітників. У 1923 році на 22 підприємствах міста було зайнято всього 210 робітників, а безробітних — 343 чоловіки. Тільки з другої половини цього року кількість безробітних набагато зменшилася, а в 1924 році це зло, успадковане від минулого, було ліквідоване.
У зв’язку з ліквідацією повітів у 1923 році Кобеляки стали районним центром. Після ліквідації округів вони були районним центром Харківської, а з вересня 1937 року — Полтавської області.
Перші роки відбудовного періоду пройшли під лозунгом відродження підприємств місцевої промисловості. На кінець 1924 року в Кобеляках вже працювали 2 шкіряних заводи, 5 сукновалень, 14 кузень, слюсарна майстерня, черепичний завод, З хлібопекарні, завод мінеральних вод.
Розвиток промислового і кустарного виробництва сприяв піднесенню торгівлі. В цей час у Кобеляках щороку відбувалося 6 ярмарків та щоденні базари.
Потреби відбудови народного господарства вимагали розвитку цегельної промисловості. Постало питання і про будівництво залізничної колії Ганнівка — Кобеляки. У зв’язку з цим для реконструкції цегельного заводу в 1927 році було виділено 15 тис. крб., а на побудову залізниці 1,5 млн. карбованців.
Значне розширення площ, відведених під цукрові буряки і добудова залізниці висунули також на порядок дня будівництво великого цукрового заводу.
Перед Великою Вітчизняною війною в Кобеляках працювали 10 промислових артілей, шкірзавод з овчинно-шубним цехом. У 1940 році в місті було вироблено промислової продукції на 7 660 700 карбованців.
Великі зміни відбулися в сільському господарстві. Кобеляки були місцем повітових і районних з’їздів КНС, перших з’їздів кооператорів, колгоспників.
У 1927 році в Кобеляках з 10 608 жителів виключно сільським господарством займались 587 чол., 1 518 чол. поєднували сільське господарство з кустарними промислами. На приміських землях вирощувались городні та баштанні культури і тільки частково — зернові.
У 1928 році в місті організувався ТСОЗ, в якому об’єдналися 17 господарств. Через 2 роки тут було 2 ТСОЗ’и і колгосп. На колективний шлях господарювання стали 51 проц. господарств. Товариство «Допомога» виросло в міцну громадську організацію з 7 підприємствами, на яких було зайнято близько 100 чол. бідноти.
З жовтня 1930 року в Кобеляках видавалась газета «За колективізацію», яка стала найкращим порадником селянам у соціалістичній перебудові сільського господарства. У 1932 році колективізацію в районі було закінчено. В цьому місті організувався ще один колгосп «Певний шлях», а в 1931 році — Кобеляцька МТС.
За роки Радянської влади Кобеляки стали новим, соціалістичним містом. У 1937 році тут був насаджений великий парк і споруджено пам’ятник В. І. Леніну. У 1939—1940 рр. були забруковані вулиці ім. Леніна та Жовтнева. У 1941 році на благоустрій міста витратили понад 100 тис. карбованців. Вже з перших років Радянської влади приділялась велика увага медичному обслуговуванню населення. В Кобеляках збудували добре приміщення районної лікарні. В 30-х рр. його устаткували найновішим обладнанням. В лікарні працювали 7 лікарів та 20 чоловік середнього медперсоналу. Далеко за межами Кобеляк були відомі хірург М. Л. Іващенко, який працював у місті понад 40 років, лікар-гінеколог В. В. Баберіна, терапевт Батлажан. У 1936 році в Кобеляках було відкрито медичну середню школу, яку перед війною закінчило понад 200 сестер і акушерок.
Кобеляки перетворились на один з культурних центрів області. Успішно розгорталась боротьба за широкий розвиток народної освіти і культури трудящих. У 1940—41 навчальному році в місті працювали 3 середні, 2 семирічні та початкова школи, в яких навчалося понад 2500 учнів. Організовано було і професійне навчання. У 1934 році тут відкрили зоотехнічну школу, в якій щорічно навчалося понад 180 учнів. За роки свого існування вона підготувала 1302 зоотехніки.
У 1940 році в Кобеляках збудували Палац культури на 400 місць. Тут працювали бібліотека, якою користувалося понад тисячу чоловік. Розгорнули роботу 4 профспілкових та 1 колгоспний клуби, при яких було створено гуртки художньої самодіяльності та художні студії.
З Кобеляк вийшли відомі радянські артисти театру і кіно. Тут народився український театральний художник, заслужений діяч мистецтв УРСР В. М. Греченко (н. 1906), який тривалий час працював у Харківському українському драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка і як головний художник театру багато зробив для його розвитку.
Відомий український артист Є. А. Золотаренко (1889—1955) народився в Кобеляках в сім’ї селянина-бідняка. З 1918 року він брав участь у роботі самодіяльних колективів міста, а з 1925 року став професіональним актором. У 1954 році Є. А. Золотаренкові було присвоєно звання народного артиста Української РСР.
На початок 1941 року в Кобеляках працювало 11 кіноустановок, з них 8 звукових. Жителі міста мали можливість дивитися фільми, в яких грав їх знатний земляк, український радянський кіноактор С. Й. Шкурат (н. 1886), з 1935 року заслужений артист РСФСР.
Коли гітлерівська Німеччина віроломно напала на нашу країну, понад 1200 чоловіків призивного віку зі зброєю в руках стали на захист завоювань Великого Жовтня і пройшли славний бойовий шлях в рядах Радянської Армії.
15 вересня 1941 року гітлерівці окупували місто. В період окупації вони перетворили Кобеляки на окружний центр, якому підпорядкували територію Кобеляцького, Кишеньківського, Козельщинського та Нехворощанського районів. Кобеляки стали місцем розправи над радянськими людьми. Окупанти чинили тут масові вбивства і катування. Місцем масових страт стало урочище Піски на лівому березі річки Ворскли. У 1941—1943 рр. есесівці по-звірячому вбили понад 400 радянських активістів. Загинув інструктор ЦК КП(б)У М. І. Сафонов, схоплений у с. Ганжівці. Колгоспника артілі «Ленінський шлях» М. І. Кузьменка фашисти розстріляли як тільки дізнались, що він зірвав замок з колгоспної комори і роздав хліб населенню, а колгоспника з с. Суха Маячка П. А. Меюса за те, що він закликав населення берегти соціалістичну власність. За роки окупації з Кобеляк та сіл району в Німеччину насильно вивезено 2540 юнаків і дівчат.
У вересні 1941 року в Кобеляцьку лікарню з табору військовополонених було переведено 152 хворих, виснажених радянських бійців. У жовтні 1941 року фашисти багатьох полонених розстріляли, 24 чол. померли від ран і виснаження. Радянські патріоти самовіддано боролися за врятування життя полонених. Лікарю М. Л. Іващенку і медичній сестрі Смирницькій-Китастій та жителям міста, які допомагали продуктами харчування, пощастило врятувати життя багатьом з них.
25 вересня 1943 року підрозділи 5-ї гвардійської армії Степового фронту визволили Кобеляки. В боях за визволення міста смертю хоробрих полягли командир полку 84-ї Харківської дивізії майор С. Я. Міньков, його заступник, майор В. Т. Яцюк, снайпер, гвардії лейтенант М. І. Мамеков та багато інших.
У боротьбі проти ворога воїни — уродженці Кобеляк виявили героїзм і відвагу на фронтах Великої Вітчизняної війни. За неповними даними, орденами і медалями нагороджено 192 уродженці міста Кобеляк, зокрема орденами Червоного Прапора — 4, Вітчизняної війни — 21, орденом Слави — 13, Червоної Зірки — 55.
Німецько-фашистські загарбники завдали місту величезних матеріальних збитків. Було повністю зруйновано місцеві промислові підприємства, МТС, культурно-освітні і соціально-побутові заклади, спалено 186 адміністративних і комунальних будинків.
Трудящі Кобеляк під керівництвом партійної організації за порівняно короткий строк відбудували зруйноване господарство. Вже у вересні—жовтні 1943 року почали працювати державний млин, промартілі «Культура», «Зоря», «Швейтекстиль» та інші.
Механізатори Кобеляцької МТС зібрали і відремонтували до першої післявоєнної посівної компанії 23 трактори, а на 1 квітня 1945 року МТС вже мала 57 тракторів.
Велику роботу по відбудові народного господарства очолила районна партійна організація. У 1945 році вона налічувала 164 члени і кандидати в члени партії, об’єднані у 22 первинні партійні організації. В самому місті на цей час було 10 організацій.
У 1950 році виробництво промислової продукції в Кобеляках перевищило довоєнний рівень, особливо в таких галузях промисловості як борошномельна, круп’яна, цукрова, молочно-консервна та олійницька.
За післявоєнні роки, особливо за семирічку, значного розвитку набула промисловість міста. На кінець семирічки в місті працювало 11 підприємств. Колишня промартіль «Зоря», заснована ще в 1924 році, з 1961 року стала державним підприємством і називається промкомбінатом. За семирічку валова продукція його склала 6850 тис. крб., продуктивність праці зросла на 7,4 проц., собівартість продукції за цей час знизилась на 24 проценти. Комбінат виготовив продукції понад план на 472 тис. карбованців.
Заслуженим авторитетом і повагою користуються в колективі передовики виробництва ливарник І. К. Бабенко, слюсар І. О. Погрібняк, робітниця А. Є. Тесленко. За успіхи, досягнуті в роки семирічки, праця їх відзначена орденами і медалями Радянського Союзу. Виготовив надпланову продукцію на суму 519 700 крб. райхарчокомбінат. Трудящі одержали на сотні тонн більше борошна, круп, олії та інших продуктів, ніж було передбачено планом; валяльно-повстяна фабрика виготовила 1 120 700 пар валянок, тобто на 107 600 пар більше, ніж було заплановано. Значних успіхів досяг молочно-консервний завод, який виконав семирічний план випуску товарної продукції до серпня 1964 року. Приріст товарної продукції перевищив плановий у 2,8 раза.
Поліпшилось комунальне господарство міста. В 1956 році на міський водопровід було витрачено 77 тис. крб. і збудовано 940 погонних метрів водопровідної магістралі. На кінець 1966 року довжина водопроводу досягла 8,6 кілометра.
З метою забезпечення трудящих міста дешевим паливом до кінця 1966 року прокладено магістральну лінію газопроводу довжиною 17 км. У 1957—1966 рр. були відбудовані основні будинки районних установ та споруджені нові. В місті тепер 100 житлових комунальних будинки, з них 21 двоповерховий та 1 триповерховий.
До послуг населення міста 22 крамниці, 2 їдальні, чайна і закусочна. Витрати на благоустрій міста зросли до 69 тис. крб. проти 42 тис. крб. у 1957 році.
За післявоєнний час набагато поліпшився стан охорони здоров’я трудящих міста. Тут є лікарня, поліклініка з фізіотерапевтичним, зубопротезним кабінетами. В медичних установах міста працює 27 лікарів та 87 чоловік середнього медичного персоналу. У 1966 році в місті розпочато будівництво лікарні на 240 лікарняних ліжок.
Багато уваги приділялось відбудові шкільних приміщень та культурно-освітніх закладів. У місті працює 2 середні, 2 восьмирічні школи, школа-інтернат, в яких на 1 січня 1967 року навчалося 1792 учні, а також вечірня школа робітничої молоді, в якій без відриву від виробництва навчається 266 чоловік. В школах міста працює 165 учителів, серед них ті, що виховали не одне покоління учнів,— О. В. Шаптала, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, К. Г. Вакуленко, В. К. Беззуб, Г. В. Паліївець.
У післявоєнні роки в Кобеляках розгорнулося професійне навчання. У професійно-технічному училищі навчаються 460 учнів та в однорічній зоотехнічній школі — 180 учнів.
За післявоєнний час значного розвитку набула культура. В місті споруджено Будинок культури з залом на 550 місць, успішно працюють танцювальний колектив (художній керівник Н. М. Уварова) та кілька гуртків художньої самодіяльності, що охоплюють понад 150 чоловік. Крім того, є 2 клуби з кінозалами на 470 місць, літній кінотеатр на 600 місць та розпочато в 1966 році будівництво широкоекранного кінотеатру на 600 місць. Є тут 2 бібліотеки для дорослих та дітей з книжковим фондом понад 120 тис. примірників. З 1956 року працює музична школа для дітей, в якій навчається понад 250 дітей.
У Кобеляках народилися і певний час працювали відомі діячі науки, письменники. В 1913 році в сім’ї вчителя народився О. Г. Івахненко, український радянський учений в галузі автоматики і технічної кібернетики, професор, член-кореспондент АН УРСР. Він опублікував близько 90 наукових праць, багато з них перекладено на інші мови.
Український радянський поет М. С. Білецький (н. 1910) народився і вчився у Кобеляках. Він видав понад 10 збірок гумору й сатири та кілька п’єс.
Український радянський письменник В. Л. Кашин, автор книжок «Дівчина долі шукала», «На вечірньому горизонті», «З нами були дівчата», теж народився в Кобеляках у 1920 році в сім’ї фотографа.
Трудящі міста Кобеляк і району з великим трудовим піднесенням зустріли XXIII з’їзд КПРС. Під керівництвом міської парторганізації, яка на 1 травня 1967 року об’єднувала 690 комуністів, вони досягли значних успіхів в розвитку господарства міста.
Великі перспективи відкриваються перед Кобеляками в недалекому майбутньому. Архітектори та інженери «Харківпроекту» вже розробили генеральний план забудови міста. Бурхливо розвиватимуться в Кобеляках легка та харчова промисловість. Передбачено будівництво килимної і швейної фабрик, м’ясокомбінату, консервного і комбікормового заводів.
Населення міста зросте в кілька разів. Щоб забезпечити кожну сім’ю благоустроєною квартирою, буде споруджено близько 50 тис. кв. метрів житлової площі. Новий житловий район з багатоповерхових будинків виросте в північній частині міста. Центральну частину буде реконструйовано. Замість невеликих старих будинків, виростуть красиві багатоповерхові будинки. Для юних жителів міста буде споруджено Будинок піонерів, нове приміщення музичної школи. Розкинеться чудовий парк культури і відпочинку на схилах річки Ворскли.
Мине небагато часу і Кобеляки, колись глухе, занедбане містечко, стане красивим соціалістичним містом, містом нового комуністичного побуту.
І. Ю. ЛЕГЕНЬКИЙ, А. І. ДУБИНА.