Котельва, Котелевський район, Полтавська область (продовження)
Соціалістична перебудова села відбувалася в умовах гострої класової боротьби. Як відзначала газета «Більшовик Полтавщини», куркулі Котельви, об’єднавшись з релігійниками і сектантами, чинили шалений опір колективізації, «намагалися різними брехнями та агітацією перетягти на свій бік бідноту та середняцтво». Зазнавши в цьому невдачі, куркулі змінили тактику і спробували протягти своїх людей до колгоспів і сільради, щоб розвалювати їх зсередини. І подекуди це їм вдавалося. До сільради проліз сектант Гапоненко і колишній церковний староста Солодуб. Але селяни викрили і знешкодили ворогів.
Велику допомогу у боротьбі з куркульством, організаційному зміцненні колективних господарств подавав трудівникам Котельви політвідділ МТС, створеної у 1932 році4. Поступово сільгоспартілі ставали на ноги. Зростала механізація сільськогосподарських робіт, підвищувалася врожайність зернових і технічних культур. Чудовими майстрами високих урожаїв славилася Котельва. Так ланка Гру ні Пономаренко у 1936 році зібрала по 600 цнт цукрових буряків з кожного га посіву. По 500 і більше цнт цукрових буряків збирала ланка Марини Глоби.
Добре працювали підприємства місцевої промисловості — цегельний завод, райпромкомбінат тощо. Зростало і впорядковувалося село. Все менше лишалося хат під стріхою. В Котельві були пошта, телеграф, лікарня на 75 ліжок, 9 шкіл, З клуби тощо. У 1941 році сільрада асигнувала на впорядкування села 32 тис. крб. Планувалося посадити сквери, садки, замостити вулиці, зробити тротуари. Однак війна перешкодила здійсненню цих планів. З перших днів Великої Вітчизняної війни понад 3 тис. жителів Котельви пішли на фронт. Ті, що лишилися, працювали не покладаючи рук для фронту для перемоги. З наближенням до Котельви гітлерівців 18 тракторних бригад Котелевської МТС у складі 50 машин на світанку 15 вересня 1941 року вирушили на схід, до Воронезької області.
9 жовтня 1941 року село було окуповане німецько-фашистськими загарбниками. Катування, тортури і смерть принесли вони радянським людям. Гітлерівці розстріляли 20 жителів Котельви. Для боротьби з окупантами котелевські комуністи організували партизанські групи. До них увійшли Д. А. Наливайко, І. Ф. Забашта, Я. Л. Даниленко, І. Я. Лапа, П. І. Токар, Д. В. Фесак, X. Я. Підкуйко, С. К. Головань та інші.
Партизани проводили диверсійну роботу в тилу ворога: перешкоджали загарбникам вивозити в Німеччину молодь і награбовані сільськогосподарські продукти, палили скирти хліба, руйнували мости, телефонну лінію, що зв’язувала Котельву з Охтиркою, Опішнею та ін., готували населення до повстання проти окупантів. 12 партизанів потрапили до рук фашистських катів і загинули смертю хоробрих (1941 р.)1. Але ті, що лишилися живими, не припиняли боротьби.
Активну допомогу народним месникам і Радянській Армії подавали жителі Котельви. Член КПРС П. Г. Троцький через свою дружину, яка працювала куховаркою у німецького коменданта, дізнавався про відправку до Німеччини людей, а також награбованого майна, й передавав ці відомості партизанам. Колгоспниця М. І. Ус влітку 1943 року тривалий час переховувала двох поранених радянських воїнів, а після одужання вночі провела до лінії фронту. Колгоспниця М. К. Деркаченко з жовтня 1941 по січень 1942 року систематично постачала партизанам продукти харчування й одяг.
Незабаром настав час визволення. Доблесні радянські воїни 20-го гвардійського стрілецького корпусу під командуванням генерал-майора М. Бирюкова при підтримці танків, артилерії та авіації 26 серпня 1943 року розпочали бої за визволення села. Вони точились дві доби. Село кілька разів переходило з рук в руки. Остаточно воно було визволене 9 вересня 1943 року. Особливо відзначився в цих боях 22-й гвардійський повітряно-десантний полк. Самовіддано боролися на фронтах Вітчизняної війни і воїни-котелевці. Понад тисячу з них уряд нагородив орденами і медалями Радянського Союзу.
Після визволення Котельви її трудівники доклали багато праці до відбудови села. Окупанти зруйнували і спалили близько 4 тисяч житлових будинків, 2,5 тис. господарських приміщень, культурні заклади, розграбували господарства колгоспів. З колгоспних ферм гітлерівці вивезли 4,5 тис. коней, 7 тис. голів великої рогатої худоби. Так, на час визволення у колгоспі ім. Будьонного не було жодного коня, жодної корови або свині (до кінця року він придбав 4 волів та 8 телят), в артілі ім. Димитрова лишилося тільки троє телят, у колгоспі ім. Сталіна — 2 корови і троє коней, у колгоспі ім. Леніна — четверо волів і 8 робочих коней. Уся тяжка праця по відбудові артільних господарств лягла на плечі жінок, старих та підлітків. У колгоспі ім. Сталіна із 104 працездатних чоловіків було 8, в артілі ім. Димитрова працювало 90 жінок, 26 підлітків і 13 чоловіків. В інших колективних господарствах було те саме.
Багато труднощів довелося подолати трудівникам Котельви, поки вони поставили на ноги сільгоспартілі. Але люди працювали не покладаючи рук, і колгоспи рік у рік міцніли. Так, якщо в 1944 році члени артілі ім. XV з’їзду ВКП(б) зібрали 104 цнт озимої пшениці, то наступного року вже 1378 цнт, а всього зерно-бобових — 5700 цнт. На час закінчення війни вони відбудували корівник і свинарник на 100 голів кожний, стайню на 50 голів, кузню, майстерні. У 1950 році було зібрано озимої пшениці 7474 цнт, а всього зерно-бобових — 23274 цнт. Колгосп мав 415 голів
великої рогатої худоби, 200 свиней. Споруджено 3 корівники, свинарник, пташник на 1000 голів, 5 зерносховищ і стільки ж овочесховищ, 40 парникових рам. Через 3 роки артіль мала 544 голови великої рогатої худоби, 300 овець, 2 тис. штук птиці.
У 1945 році колгосп ім. Леніна зібрав озимої пшениці 515 цнт (проти 57 цнт у 1943 році), а всього зерно-бобових 3993 цнт (проти 2500 цнт у 1943 році). Особливо успішно почала розвиватися артіль ім. Леніна після того, як у 1950 році до неї приєдналися колгоспи ім. Шевченка та ім. 12-річчя Червоної Армії. Укрупнене господарство мало 4,9 тис. га землі, в т. ч. орної — 3,4 тис., 2 цегельні заводи, 2 столярні і 2 обозні майстерні, 3 кузні, 30 різних господарських будівель. Того ж року члени артілі (працездатних 797 чоловік) зібрали 7,8 тис. цнт озимої пшениці, 6,5 тис. цнт жита, а всього зерно-бобових — 24,6 тис. цнт. Порівняно з 1945 роком майже в 7 разів збільшилося поголів’я великої рогатої худоби (з 92 до 618), у 70 разів — свиней (з 7 до 486), більше ніж в 10 разів — овець (з 17 до 192), у 7 разів — кількість птиці (з 256 до 1798 штук). У 1950 році колгосп одержав від рільництва і тваринництва більше ніж 1,5 млн. крб. доходу. Його неподільний фонд становив 1,3 млн. карбованців.
Великим і прибутковим господарством стала артіль ім. Жданова, створена у 1950 році на базі колгоспів «Червоний маяк», ім. 1 травня і «Шлях Жовтня». Вона мала близько 3,6 тис. га землі, 2 цегельні заводи, 3 кузні, столярно-теслярську майстерню, 40 різних громадських будівель. Того ж року колгоспники артілі зібрали 17 тис. цнт зерно-бобових. На фермах колгоспу налічувалося 485 голів великої рогатої худоби, 115 коней, 376 свиней, 200 овець, 1,5 тис. штук птиці. Грошові доходи перевищували 850 тис. крб., а неподільний фонд становив 794 тис. карбованців.
Крім цих двох укрупнених колгоспів, в Котельві було ще 3 артілі — «Маяк» із земельною площею 3,8 тис. га, ім. XV з’їзду ВКП(б) — 3,4 тис. га і ім. Червоної Армії — 2,7 тис. га.
На базі широкого впровадження механізації і застосування мінеральних добрив у колгоспах рік у рік зростає врожайність сільськогосподарських культур. Так в артілі ім. Леніна у 1958 році було зібрано по 15,9 цнт зернових культур і 273,8 цнт цукрових буряків з кожного гектара, а у першому році нової п’ятирічки відповідно — 24,7 цнт і 280 центнерів. У 1966 році на полях колгоспу працювало 27 тракторів, 12 комбайнів, 18 вантажних автомашин. Сільськогосподарські угіддя перевищували 6100 га.
Успішно розвивається громадське тваринництво. У 1958 році тут налічувалося 1464 голови великої рогатої худоби, в т. ч. 540 корів, а на кінець 1966 року поголів’я великої рогатої худоби збільшилося до 2311, в тому числі корів — 734. У 1966 році в артілі на сто га сільськогосподарських угідь вироблено 306,7 цнт молока, 66,7 цнт м’яса (у живій вазі). У 1966 році колгосп одержав 1 млн. 642 тис. крб., а неподільний фонд його перевищив 1 млн. 237 тис. карбованців. З піднесенням і зміцненням економіки артілі зростає і оплата праці її членів.
Вартість трудодня в колгоспі становила у 1955 році 41коп., у 1957 — 70 коп., у 1964 — 1 крб. 20 коп. З 1966 року в артілі запроваджено гарантовану грошову оплату. Колгоспники одержали на один людино-день в середньому по 3 крб. 95 копійок.
Візьмемо хоча б сім’ю ланкової Є. Н. Дроб’язко. В ній 4 чоловіка. На колгоспних ланах працює Євдокія Наумівна, її чоловік і свекруха, син навчається в технікумі й одержує стипендію.
У 1965 році ланка Є. Н. Дроб’язко зібрала по 306 цнт цукрових буряків з га. Родина її одержала понад 1100 крб. і 13 цнт хліба, а як додаткову оплату — ще 21 кг олії, 4 цнт кукурудзи, 350 кг цукру, 337 кг картоплі і 300 карбованців. У перерахунку на гроші річний заробіток сім’ї становить 1925 карбованців. На один людино-день ланкова заробила по 5 крб. 84 копійки. Сім’я Євдокії Наумівни має новий будинок, корову, свиней, птицю. Заможно живуть усі колгоспники, які сумлінно працюють у громадському господарстві.
А ось показники господарської діяльності колгоспу «Маяк». Збір зернових культур у 1966 році тут становив 22,2 цнт з га, а цукрових буряків — 328 центнерів. Колгосп має 1476 голів великої рогатої худоби, в т. ч. корів — 536. На 100 га сільськогосподарських угідь у 1966 році вироблено 68,2 цнт м’яса (в живій вазі), 490,3 цнт молока.
Керують сільгоспартілями «Маяк» та ім. Леніна досвідчені організатори колгоспного виробництва, вихідці з місцевих бідняцьких родин, А. В. Матюшенко і П. 3. Вишняк. Ось уже понад 15 років змагаються і дружать два ветерани війни та мирної праці, і це допомагає їм добиватися чудових господарських показників. У 1966 році вони нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.
Значних господарських успіхів добилися і інші колгоспи Котельви.
Чудові люди живуть і працюють в Котельві. Із забитої нестатками і виснажливою працею батрачки виросла до активіста свого села, рідного колгоспу комуністка В. Г. Лютенко. Багато разів її обирали депутатом сільради, членом правління артілі, засідателем народного суду. Як і личить комуністові, вона завжди була в перших рядах сільських трудівників. Зараз В. Г. Лютенко на заслуженому відпочинку, пенсіонерка.
Близько 30 років тому вперше сіла за кермо трактора «Універсал» колгоспниця артілі ім. Леніна член КПРС А. І. Дрижирук. Досвідчена трактористка наполегливо вчить молодь своєї професії, прищеплює їй любов до техніки. За сумлінну багаторічну працю Дрижирук нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, а в грудні 1965 року — орденом Леніна. Орденом Леніна нагороджено також бригадира цієї ж артілі П. Г. Яська.
З 1947 року працює трактористом у колгоспі ім. XV з’їзду ВКП(б) комуніст Я. Я. Салашний. В 1966 році йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Він був делегатом XXIII з’їзду компартії України. У 1966 році на своєму тракторі він зорав 1939 га (у переведенні на умовну оранку) при плані 1500 га, зекономивши при цьому 2 тис. кг пального.
Член КПРС М. Я. Волошина понад десять років працює в колгоспі ім. Жданова дояркою. В 1966 році вона надоїла по 3347 кг молока від кожної закріпленої за нею корови. На її досвіді вчаться й інші доярки, дехто з них уже став справжнім майстром своєї справи. Це О. О. Гнатовська, М. О. Пас, В. І. Кравченко. За досягнуті успіхи в розвитку тваринництва М. Я. Волошина Указом Президії Верховної Ради СРСР в березні 1966 року нагороджена орденом Леніна, а її учениця 0. О. Гнатовська — медаллю «За трудову відзнаку».
За успіхи, досягнуті в підвищенні врожайності зернових культур, цукрових буряків і розвитку тваринництва, у 1966 році Президія Верховної Ради СРСР нагородила орденами та медалями Радянського Союзу 72 колгоспників Котельви.
Багато передовиків виробництва працює і на підприємствах місцевої промисловості, яка у післявоєнні роки набула значного розвитку. Тут побудовано сирзавод, харчокомбінат з мукомольним і олійним цехами, овочепереробний цех заготконтори, черепичний, валяльний і деревообробний цехи райпромкомбінату і комбінат побутового обслуговування.
В Котельві працюють 2 цегельні заводи, районне об’єднання «Сільгосптехніка», контора Котелевського лісництва, дільниця нафторозвідки. Виробництво продукції місцевої промисловості Котельви швидко зростає. Тільки за роки семирічки її обсяг збільшився в 1,5 раза.
План першого року нової п’ятирічки підприємства виконали успішно, виробивши продукції на 3 млн. 991 тис. карбованців.
Боротьбу котелевських трудівників за піднесення сільськогосподарського і промислового виробництва очолюють 27 первинних партійних організацій. Вони об’єднують 461 комуніста. У колгоспах працюють 146 членів КПРС, з них в рільництві — 58 чоловік (39,7 проц.), у тваринництві—49 (33,5 проц.). Вірними помічниками партійних організацій у їх роботі по комуністичному вихованню трудящих є комсомольці. У 29 комсомольських організаціях Котельви налічується 1083 члени ВЛКСМ.
Велику роботу проводить Котелевська сільська Рада депутатів трудящих. У 1965 році виконком Ради розробив дворічний план впорядкування Котельви. За цим планом в селі здійснюється широке житлове будівництво. Протягом 1966— 1967 рр. тут споруджено 118 житлових будинків, в т. ч. 2 двоповерхові на 28 квартир. Проводиться будівництво широкоекранного кінотеатру, дитячого садка-ясел на 140 місць, великого продмагу, клубу в колгоспі ім. XV з’їзду ВКП(б) на 200 місць. Дорога з твердим покриттям і мостом через Ворсклу з’єднає Котельву з Полтавою. На честь 50-річчя Радянської влади закладено 3 парки і алея.
Центральна вулиця розширюється і асфальтується, інші — забруковуються, будуються тротуари. По вулицях курсують автобуси і таксі. Ще кілька років тому в селі тільки мріяли про водопровід, а зараз він уже діє. Міцно входять у побут електрика та газ. Закінчується електрифікація від державної мережі колгоспів, промислових підприємств, культурно-освітніх закладів. Уже в 1970 році всі виробничі процеси в колгоспах будуть електрифіковані. До послуг трудящих — 25 магазинів, чайна, кілька побутових майстерень. Три роки тому в центрі села виріс комбінат побутового обслуговування, а в 1966 році відкрився продовольчий магазин «Берізка», обладнаний холодильними установками. Рік у рік зростає торговельний оборот Котелевського споживчого товариства. За семирічку він збільшився в 1,6 раза, а за перший рік п’ятирічки — в 1,9 раза. На свої невпинно зростаючі доходи трудівники села купують все більше коштовних речей. У 1966 році вони придбали 46 холодильників, 37 телевізорів, 22 радіоприймачі і радіоли, 124 пральні і швейні машини, 6 мотоциклів і моторолерів, 549 велосипедів, 690 годинників. За даними на 1967 рік котелевці мали 21 легкову автомашину, 200 мотоциклів, понад 6 тис. велосипедів, 1170 радіоприймачів, радіол, близько 200 телевізорів.
Добре налагоджено медичне обслуговування населення. В Котельві є районна лікарня на 100 ліжок, протитуберкульозний диспансер, поліклініка, жіноча і дитяча консультація, зубопротезна лабораторія, аптека. В цих закладах працює 20 лікарів і 66 чоловік середнього медичного персоналу. Великою повагою у котелевців користуються лікар В. В. Стаєцький і акушерка Г. П. Спориш. У 1966 році вони нагороджені медаллю «За трудову відзнаку». Невпинно підвищується загальноосвітній і культурний рівень жителів Котельви. В селі налічується 9 шкіл, з них — 2 середні, 3 восьмирічні, 2 початкові, вечірня і заочна школи робітничої молоді. В них навчаються 2230 учнів і працюють 147 кваліфікованих педагогів; 17 учителям присвоєно звання «Відмінник народної освіти».
Приємно сьогодні подивитись на котелевські школи. Всюди чистота, квіти. Всі приміщення електрифіковані, радіофіковані. В навчальному процесі широко використовуються кіноапарати, магнітофони.
Після закінчення школи чимало молоді села йде вчитись далі. 213 юнаків і дівчат навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах країни. Закінчивши вузи, багато молодих спеціалістів повертається до рідного села. Загін інтелігенції села налічує 324 чоловіки, з них 26 агрономів, 17 зоотехніків, 24 інженери.
Жителі Котельви, і особливо її інтелігенція, люблять і цінують книги. Серед майже 100 тисяч книжок, які мають 19 бібліотек села, кожний знаходить собі те, що його цікавить. Систематично читають котелевці періодичну пресу. Понад 12,7 тис. примірників газет і журналів передплачували вони в 1966 році.
Щовечора дзвенять молодими голосами районний Будинок культури і 8 колгоспних та сільських клубів. Іде підготовка до огляду-конкурсу художньої самодіяльності, присвяченого 50-річчю Радянської влади. Хорові колективи, танцювальні ансамблі, духові оркестри, драмгуртки готують цікаві програми. У Будинку культури діє постійний кіно лекторій, влаштовуються тематичні вечори, диспути, шахові турніри тощо.
Чимало любителів живопису збирається в картинній галереї Будинку культури. Більшість художників — місцеві аматори. їх твори відображають красу сучасної Котельви, її трудівників.
Цікавий матеріал про минуле і сучасне села знаходять відвідувачі в 3 народних музеях. Найкращий з них — історико-краєзнавчий музей колгоспу ім. Жданова, заснований учителькою історії Є. С. Глушко. Тут є розділи: стародавня епоха, період капіталізму, радянський час.
…Нове життя — нові обряди.
У Котельві міцно входять в побут святкування Дня врожаю, проводів призовників до Радянської Армії, чудові ритуали урочистої реєстрації шлюбів комсомольських весіль.
В Котельві стали традиційними свята народного мистецтва, а також новорічні колядки й щедрування. У ніч на новий рік веселий кортеж на чолі з Дідом Морозом і Снігуронькою трійкою об’їжджає ветеранів праці, вручає подарунки передовикам. Як бачимо, котелевці давно забули про одноманітність, беззмістовність життя і страшенну нудьгу, які колись, за свідченням професора М. Ф. Сумцова, панували в Котельві.
Люблять котелевці своє село, дбають про його красу. Всюди — в садибах, на вулицях і площах — посаджено дерева й квіти. В центрі села впорядковані два сквери: Ленінський і Партизанський, а також розбито парк піонерської дружби.
У сквері, в центрі села, височить пам’ятник В. І. Леніну. Споруджено пам’ятники загиблим воїнам у роки Великої Вітчизняної війни і героям Котелевської трагедії 1920 року та партизанам. У 1948 році тут встановлено бюст прославленого партизанського командира, двічі Героя Радянського Союзу Сидора Артемовича Ковпака, який народився в Котельві (у 1887 році). Уродженцем Котельви є видатний художній критик А. М. Матушинський (1829—1885).
В селі провів дитячі роки відомий російський поет і перекладач гомерової «Іліади» — М. І. Гнєдич (1784—1833). Дід Гнєдича був котелевським сотником. У Котельві народився П. П. Гнєдич (1855—1927), перекладач, письменник і драматург. Із села родом і Гнєдич Т. Г., письменниця, автор перекладу «Дон-Жуана» Байрона.
Котельва багата на історичні пам’ятки. В селі є кам’яна церква, споруджена в 1812 році. Біля Шевченківського мосту (колишній Вознесенський) розкинула свої віти верба Максима Залізняка, відомого ватажка народного повстання проти польсько-шляхетського феодального гніту (Коліївщина). Засуджений царським урядом на довічну каторгу, Залізняк по дорозі на заслання втік. Ось що відомо про це з народних переказів. Коли Максима Залізняка з іншими засудженими вели через Котельву, він, переходячи через міст, стрибнув у воду, виплив на лівий берег і сховався від переслідувачів у верболозі. Одна з верб збереглася донині. Цій пам’ятці природи понад 200 років. Біля верби, на відзнаку 150-річчя з дня народження славного сина українського народу, великого поета, революціонера-демократа Т. Г. Шевченка, посаджено дубову алею з 150 дубків, а також закладено парк ім. Шевченка.
Жителі Котельви пишаються історичним минулим свого села, але ще більше — його сучасним, яке вони створили своїми руками. Вони прагнуть, щоб трудова слава Котельви дедалі зростала і ширилася, щоб село розквітало і кращало з кожним днем.
І. Д. БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ