Котельва, Котелевський район, Полтавська область
Котельва — село, центр Котелевського району й однойменної сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Камінне, Михайлове, Чернещина. Село розташоване в лісостеповій частині Придніпровської низовини, на берегах річки Котельви, притоки Ворскли. До обласного центру Полтави — 64 км, до найближчої залізничної станції Охтирка — 35 км. Населення — 11423 чоловіка.
Навколо Котельви, в радіусі 4—7 км, є кілька курганів-могил — Крючкова, Власкова, Гостра, Штанькова, Орлова і Маленька. В XI—XII століттях на місці сучасної Котельви було слов’янське поселення. В 1239—1240 рр. його зруйнували татаро-монголи. Частина жителів загинула, а частина переселилася на північ та північний схід, у ліси.
Наприкінці XVI століття тут жили окремими хутірцями пасічники та мисливці. В 30-х рр. XVII століття сюди переселилось багато селян і козаків із захоплених Польщею українських земель.
За переказами, одним з перших переселенців був заможний козак на прізвище Котел. Від нього ніби і пішла назва поселення. Дослідники ж пов’язують назву села з річкою Котельвою.
У 1648 році Котельва стала сотенним містечком Гадяцького полку. Козаки Котелевської сотні були активними учасниками народно-визвольної війни 1648— 1654 рр. проти шляхетської Польщі. Вони брали участь в боях під Зборовом, Берестечком, Жванцем.
Є відомості, що після визвольної війни Котельва, поряд з іншими містечками й селами, розташованими навколо Гадяча, як і сам Гадяч, була передана російським урядом в особисте володіння Богдану Хмельницькому. У другій половині XVII і на початку XVIII століття Котельва була однією з фортець, що захищали територію Слобідської України від грабіжницьких нападів кримських і ногайських татар. Вона була оточена глибоким ровом і високими валами. Над валом підносилися чотири великі дерев’яні башти. Містечко мало близько 200 дворів і 2 церкви. Котельва відіграла значну роль у Північній війні.
Під час війни проти шведських загарбників котелевці не піддалися умовлянням зрадника Мазепи і лишилися вірними Росії. Петро І у спеціальному указі від 26 листопада 1708 року дякував козакам Котелевської сотні і всім жителям містечка за вірність і стійкість. В Указі говорилося: «Господин сотник і прочая старшина города Котельвы. Вы, ни на какие прелестные письма изменника богоотступника Мазепы не смотря, пребываете к нам, великому государю, верны постоянно. Того ради его царское величество вас, старшину и всех жителей города Котельвы, за вашу непоколебимую верность к его величеству милостиво похваляєм им данным своим монаршим указом».
В ніч на 27 січня 1709 року шведська армія розпочала похід на Слобідську Україну. Захопивши Опішню і пограбувавши її, Карл XII 29 січня рушив до Котельви. Козаки і селяни героїчно захищали містечко від шведських загарбників. Але сили були нерівні. Вдершись у Котельву, шведи майже повністю її зруйнували.
Після розгрому шведських загарбників під Полтавою, в якому брали участь і козаки Котелевської сотні, її було приєднано до Охтирського полку.
Коли полковий устрій на Україні було ліквідовано, Котельва ввійшла до складу Охтирського повіту Харківського намісництва (з 1780 по 1796 р.), з 1797 року Котельва — слобода Охтирського повіту Слобідсько-Української, а з 1835 — Харківської губернії.
Наприкінці XVIII століття Котельва була досить великим населеним пунктом. У 1773 році тут проживало понад 9 тис. чоловік. Основну масу населення становили військові обивателі — казаки і їх сім’ї (8433 чол.). Підданих селян (кріпаків) було 217, серед них поміщицьких — 190, монастирських — 274. За свідченням сучасників «поміщицькі селяни перебувають на панщині і живуть бідно». Козаки теж «землі мають для продовольства дуже мало».
Після скасування кріпацтва селяни одержали волю, але це була голодна воля. Замість максимальних наділів, які для Охтирського повіту були визначені «Положенням» в 3 десятини, поміщики виділили на ревізьку душу по 1 десятині. За цю десятину селянин мав щороку відпрацьовувати на пана 19 днів і сплачувати йому 2 крб. 80 коп. оброку. Після виходу на викуп він ставав невідплатним боржником держави. Малоземелля, високі податки змушували жителів шукати додаткових джерел для існування в кустарних промислах. У Котельві здавна розвивалися різні ремесла: чоботарське, ткацьке, ковальське, гончарне та інші. Котелевці майстрували також внутрішні замки для скринь, дуже міцні й надійні. Великого розвитку набуло кушнірство. У 1832 році тут було зроблено 5 тис. кожухів для продажу у Полтаві. Крім того, чимало їх було вивезено у Харків і Ромни. У самій Котельві щороку відбувалося 4 ярмарки. Сюди приїздили купці з усіх сусідніх губерній, жителі навколишніх сіл. Тисячі фур скупчувалися на базарній площі, заповнювали вузькі вулиці. Торгували хлібом, худобою, городиною, гончарним і мідним посудом тощо.
Місцеві поміщики вивозили на ярмарки не тільки сільськогосподарські продукти, але і вироби своїх напівкустарних підприємств. Так, у поміщика Матушивського був невеличкий цегельний завод, на якому вироблялось до 30 тисяч штук цегли на рік. Її здебільшого продавали жителям Котельви і сусідніх сіл. У 1831 році в Котельві було пущено салотопний завод. Тут перероблялося до 200 голів рогатої худоби, що давало 800 пудів м’яса (солонини) і 600 пудів сала.
Починаючи з другої половини XVIII століття, Котельва стає одним з центрів розвитку чумацтва на Слобожанщині. Котелевські чумаки добиралися до Волги й Кавказу, Азовського та Чорного морів, навіть до кордону Австрії. Деякі з них мали по 35 пар волів і могли привозити відразу по кількасот пудів солі, багато риби. У 1833 році в село, наприклад, було завезено солі на 50 тис. крб. Серед заможних чумаків особливо відзначався своїм багатством Іван Скляр.
Наприкінці XIX — на початку XX століття Котельва стала великим торговельно-ремісничим селом. У ткацькому промислі працювало близько 100 чоловік, у шевському — 150 чоловік, чинбарному — близько 200 майстрів. На місцевих ярмарках та на ярмарках Харкова, Полтави, Охтирки, Курська був великий попит на вироби котелевських ткачів та шевців (килими, шерстяні пояси, красиві добротні сукні) і бондарів (відра, діжки, бочонки, обручі тощо). На всю Полтавщину славився полив’яний посуд, що його робили котелевські гончари. Гончарним промислом в селі займалося 69 чоловік. Вони виробляли протягом року 138,5 тис. штук посуду. Кожний з гончарів заробляв у середньому 102 крб. на рік. Однак, щоб покрити виробничі затрати, прохарчуватися йому і сім’ї (з 4—5 чол.) він мусив мати не менше 115 крб. Гончари, як і переважна більшість інших ремісників, не вилазили із злиднів, а за їх рахунок наживалися скупники. Вони платили безпосереднім виробникам за сотню гончарного посуду від 1 крб. 20 коп. до 2 крб. 50 коп., а самі продавали по ярмарках по 5 крб. і дорожче.
Жили і працювали гончари в дуже тяжких умовах. Окремого приміщення для роботи вони, як правило, не мали. У жилій хаті і вироблявся посуд, і сушився. Тут завжди було брудно і вогко. Цвіль вкривала стіни. Через маленькі віконця ледве проникало світло. Повітря було насичено парами глини і свинцю. Взимку, при зачинених вікнах і дверях люди буквально задихалися. Не дивно, що майже всі гончари, їх дружина і діти хворіли на сухотку та ревматизм. Тільки влітку вони трохи оживали. Більшість гончарів та їх сімей у літні місяці займалися хліборобством. Але землі у них було обмаль. 9 господарств її зовсім не мали, у 30 було менше 1 десятини, у 29 — від 1 до 3 десятин і тільки у одного — 6 десятин. Не вистачало і тягла. Коней мало одне господарство з 4, рогату худобу і зокрема корів — одне з 83.
Гончари — не виняток. Більшість жителів Котельви терпіли гострий земельний голод. Половина господарств мали по 1—3 десятини ріллі, а у третини — його зовсім не було. Орендувати, а тим більше купити землю вони теж не могли, бо ціни на неї були дуже високі. Так, на початку XX століття 1 десятина в Охтирському повіті коштувала від 200 до 450 крб. Орендна плата за десятину становила від 25 до 35 крб. на рік. Особливо бідували селяни, які цілком залежали від землі. Злидні котелевської бідноти були такі разючі, що в народі навіть склалася приказка — «Котельва попід віконню шкутильга».
У пошуках засобів до існування безземельні і малоземельні селяни від сходу сонця і до вечора гнули спини на плантаціях цукрових буряків, які належали поміщикам і цукрозаводчикам. За ціле літо тяжкої, у повному розумінні, каторжної праці дорослий наймит-строковик одержував 60 крб., а жінки і підлітки — 40 крб.
Власники плантацій жорстоко експлуатували робітників, які були «позбавлені найелементарнішого захисту суспільства і держави».
Умови життя і праці «у строку» були жахливі. Земський лікар Подольський писав про Котельву: «Восени початок розвитку тифу звичайно помічається у молоді, яка працює на бурякових плантаціях заможних селян. Сараї, призначені для відпочинку й ночівлі робітників, у таких плантаторів дуже брудні, солома, на якій сплять, на кінець роботи перетворюється буквально в гній, бо ніколи не міняється: тут-то й розвивається вогнище зарази».
На цукрових плантаціях працювало багато жінок і підлітків, які особливо страждали від важких умов праці. «Моя молодість зів’яла «в строку»,— розповідає 76-річна жителька Котельви В. Г. Лютенко.— Кожного року з перших днів весни наймалась я до економії. Клапоть землі, що був у батька, не міг прогодувати нашу сім’ю. Життя змушувало йти на заробітки. Все літо від зорі до зорі поневірялася на цукровій плантації. А ночували ми в полі, в куренях. Після вечері, було, ввійдеш до куреня, впадеш на гнилу солому і заснеш, як убита. А перед світанком прокинешся від холоду,— зубом на зуб не попадеш. Надворі, дивись, дощ пройшов — у курені вогко… Мало хто з дівчат повертався восени додому здоровим».
Тяжкі хвороби — тиф, бешиха, туберкульоз, болотна пропасниця — не переводилися в цих краях. Щороку від них гинули сотні людей. Одна лікарня на 16 ліжок не могла обслужити всіх хворих Котельви і навколишніх сіл.
У слободі було 7 шкіл, але через злидні далеко не всі селяни мали можливість вчити своїх дітей. У кращому разі вони закінчували 1—2 класи.
У двох гімназіях і вищій початковій школі вчилися переважно діти заможних верств села — куркулів, багатих ремісників. Більшість жителів Котельви не вміли ні писати, ні читати. У 1915 році серед чоловіків було 13 процентів письменних, а серед жінок — 5 процентів. У спеціальних середніх і вищих учбових закладах навчалося всього 3 жителі Котельви. Газети одержували тільки староста, урядник, піп і один з куркулів. У Котельві була лише одна маленька бібліотека, яка розміщувалася в найманому приміщенні.
Позбавлені землі, придушені податками, жорстоко експлуатовані поміщиками і куркулями, трудящі Котельви не раз піднімалися на боротьбу проти гніту і безправ’я. В період революції 1905—1907 рр. тут відбулися селянські заворушення.
Активну революційну пропаганду серед жителів Котельви проводив місцевий учитель Й. М. Федченко, якого з розпорядження харківського губернатора в 1907 році було звільнено з посади «за неподходящий образ мыслей». Але населення відстояло його. В 1905—1906 рр. в Котельву часто приїздив Г. 3. Кашуба, що народився і виріс у цьому селі, а згодом працював на заводах у Петербурзі, Миколаєві та інших містах. Від нього селяни дізнавалися про революційний рух у Росії. Періодично привозив у село листівки Г. П. Прядка, що працював на заводі в Харківській губернії.
Житель Котельви О. А. Салашний 20 липня 1906 року брав активну участь у збройному повстанні матросів і солдатів Кронштадта, за що військовим судом був засуджений на 3 роки каторжних робіт.
У 1916 році розорені війною селяни Котельви, підтримані робітниками, знову піднялися на боротьбу. Вони виступили проти нескінченних поборів, дедалі зростаючої дорожнечі та спекуляції, вимагали розподілу поміщицьких земель.
Після повалення самодержавства в лютому 1917 року у котелевців з’явилася надія, що вони нарешті одержать землю. За наказом Тимчасового уряду всюди
створювалися земельні комітети. У квітні такий комітет був організований і в Котельві. Діяв він при волосній управі. Однак дуже швидко селяни і ремісники зрозуміли, що їх надії марні, бо і в управі, і в комітеті засіли самі поміщики і куркулі.
Тільки Велика Жовтнева соціалістична революція розв’язала земельне питання на користь трудящого селянства. Звістку про перемогу соціалістичної революції в Петрограді котелевці одержали по телеграфу і Харкова наприкінці жовтня 1917 року.
У боротьбі за встановлення Радянської влади в Котельві велику роль відіграли солдати-фронтовики і особливо С. А. Ковпак, Г. 3. Кашуба, А. В. Радченко та ін. У перших числах січня 1918 року вони організували в селі червоногвардійський загін з фронтовиків і революційно настроєних селян, обрали революційний штаб на чолі з С. А. Ковиаком. Наступного дня зібралися в лісі за 5 км від Котельви. Із 120 бійців загону тільки 70 мали гвинтівки, револьвери, мисливську зброю. За наперед розробленим планом вони розділилися на кілька груп і рушили до села. Швидко роззброївши варту, червоногвардійці захопили приміщення волосної управи, пошти тощо.
«Здобувши перемогу,— згадує С. А. Ковпак,— вдарили у дзвони. На площі зібралося кілька тисяч чоловік. Всі… з великою радістю зустріли повідомлення про те, що віднині і назавжди вся влада в Котелевській волості належить народові». Тоді ж було створено волосний революційний комітет. Його головою став А. В. Радченко, заступником — Г. 3. Кашуба. С. А. Ковпак очолив земельну комісію.
Взявши владу у свої руки, ревком почав брати на облік землі поміщиків, багатих орендарів та куркулів і розподіляти їх серед безземельних та малоземельних селян. Однак ця важлива робота не була завершена. У лютому 1918 року на Україну вдерлися австро-німецькі війська, закликані буржуазно-націоналістичною Центральною радою. При наближенні німецьких загарбників до Котельви тут був сформований загін Червоного козацтва з 120 кіннотників. Його очолювали С. А. Ковпак (начальник штабу) і Г. К. Бородай (комісар). У березні 1918 року цей загін до останньої можливості обороняв село. Після захоплення його німецькими військами він відступив на північ і разом із червоногвардійцями М. Руднєва вів бої проти ворога під Конотопом і Бахмачем.
Однак і після окупації Котельви її населення не припинило боротьбу. Було організовано котелевську партизанську групу, до складу якої увійшли О. А. Ковпак (брат С. А. Ковпака), М. Г. Луговий, Г. С. Тертишний, Г. 3. Кашуба, Г. К. Саєнко, С. В. Балановський, Й. О. Салашний та інші. Партизанська група діяла в місцевих лісах, здійснюючи нічні напади на німецькі гарнізони і загони гетьманців.
Радянську владу в Котельві було відновлено у січні 1919 року. І відразу ж революційний комітет на чолі з А. В. Радченком розпочав роботу по ліквідації тяжких наслідків хазяйнування в селі німецьких окупантів і петлюрівців. Велику допомогу йому подавав комітет бідноти, який очолював М. С. Мироненко, член РСДРП(б) з 1905 року. Спираючись на бідноту, ревком реквізував у куркулів лишки хліба і роздав найбіднішим селянам та сім’ям червоноармійців. Для боротьби з тифом відкрили паро-формалінову камеру, у Харкові закупили медикаменти. В селі було організовано пролетарський клуб ім. Леніна.
Проте денікінці, які в липні 1919 року захопили село, перервали мирне будівництво. Білогвардійці вчинили жорстоку розправу над жителями Котельви. Вони схопили і розстріляли А. В. Радченка, Г. 3. Кашубу та деяких інших членів ревкому. Не скорившись ворогові, багато жителів Котельви пішли в партизани. Вони брали участь в обороні переправи через річку Ворсклу біля села Куземиного, у боях в районі Ворожби.
У грудні 1919 року частини Червоної Армії визволили Котельву від денікінців.
25 січня 1920 року в селі був організований комуністичний осередок у складі 7 співчуваючих, а влітку в ньому вже налічувалося 9 членів партії і 11 кандидатів. До нього входили селяни-бідняки С. Ю. Гнилосир (секретар), В. М. Бондарець, Т. С. Чикалов, М. Ф. Баско та ін. У березні того ж року в селі був створений і комсомольський осередок у складі 6 чоловік. Партосередок і волосна Рада, обрана навесні 1920 року, проводили велику роботу по наділенню бідняків землею і реманентом, відібраними у поміщиків і куркулів-глитаїв, вживали заходів до своєчасного проведення весняної посівної кампанії. Було створено кілька майстерень по ремонту сільськогосподарського реманенту, селянам-біднякам, які не мали чим засіяти свої поля, видано 159 пудів пшениці, 220 пудів жита, 60 пудів проса, 470 пудів вівса. Чимало хліба, сала, олії було виділено сім’ям червоноармійців і інвалідам війни. Котелевці своєчасно розрахувалися з державою по продрозверстці. На початку липня 1920 року в селі створений комітет незаможних селян, який очолив місцевий бідняк І. Н. Кривобок. Комнезам допомагав радянським органам наділяти землею безземельних і малоземельних селян, реквізувати в куркулів і спекулянтів лишки хліба і розподіляти серед бідноти. Члени КНС взяли активну участь у «Тижні хворого і пораненого червоноармійця», що проводився у другій половині липня. Вони зібрали серед жителів Котельви і внесли у фонд допомоги пораненим бійцям 69,5 тис. карбованців. Під час проведення «Тижня селянина» 160 незаможників працювали на ремонті шкіл, лікарні, а також шляхів.
Разом з партійним осередком села комнезам проводив велику роботу по організації боротьби з куркульськими бандами, що діяли на території Охтирського повіту. Особливо тривожно було в районі Котельви влітку 1920 року, коли тут лютувала банда Пустовіта. У липні 1920 року, за завданням повітового комітету партії, у Котельві було сформовано ескадрон з незаможних селян, на чолі якого поставлено волосного військового комісара А. Г. Васильченка. На світанку 29 липня 1920 року, скориставшись з того, що волосний комісар з ескадроном вийшов на операцію в район села Рублівки, бандити налетіли на Котельву. Начальник сільської міліції Д. М. Чигай, його помічник Ф. В. Трикоз і 28 міліціонерів вступили в нерівну боротьбу із бандитською зграєю. Всі герої загинули. На початку вересня силами ескадрону незаможних селян та 72-го полку внутрішньої служби Південного фронту банду Пустовіта було знищено. Однак боротьба з бандитизмом тривала аж до 1922 року. У грудні 1920 року, відбиваючи напад на Котельву куркульської банди, загинули бійці охоронного ескадрону П. Бородай і О. Семесько. У цьому бою було знищено 6 бандитів, а решту розігнано. Ламаючи опір класового ворога, переборюючи нечуваяі труднощі — голод, холод, хвороби,— трудящі Котельви успішно відбудовували господарство, закладали фундамент нового щасливого життя. У 1921 році в селі було в основному завершено переділ землі. Безземельні і малоземельні селяни одержали від Радянської влади 2465 десятин землі, яка до революції належала поміщикам, церкві, куркулям. Для допомоги бідноті реманентом створено прокатний пункт. Того ж року відкрито сільськогосподарську школу. В 1922/23 році в ній навчалося 60 чоловік. Вона мала своє господарство, в якому налічувалося 152 десятини землі, 5 коней, 4 воли, 6 корів і телят, 12 свиней. 15 вересня 1924 року в селі був організований перший ТСОЗ — «Ранок», у який увійшло 20 бідняцьких господарств. Товариство мало 46,5 десятини землі, одного коня, 4 корови, 1 плуг, 5 борін. Через 4 роки створюється ТСОЗ ім. XV з’їзду ВКП(б). Головою цього товариства був О. К. Сторокожко.
З другої половини 1929 року селяни Котельви масами рушили до колгоспів. На 1 лютого 1930 року було усуспільнено 15 проц. ріллі, а до кінця року — вже 65 проц. Протягом січня—лютого в селі створюються ТСОЗи ім. Першого травня, ім. 12-річчя Червоної Армії, «Вільний степ», ім. 8-го Березня та інші. Того ж року вони були переведені на статут сільгоспартілей. Всього за період колективізації в Котельві організовано 15 колгоспів — ім. Леніна, ім. Шевченка, «Червоний маяк» та ін. За ними було закріплено 21 985 га землі.