Хорішки, Козельщинський район, Полтавська область
Хорішки — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Псла, за 65 км на північний схід від міста Кременчука. Населення — 1143 чоловіки. Хорішківській сільській Раді підпорядковані також села Вільне, В’язівка, Загребля, Костівка, Михайлики, Пашенівка, Ченокалівка, Юрки, Юрочки.
Перші відомості про село Хорішки знаходимо в документах 1600 року. Це було спадкове володіння польського шляхтича Ліщинського. У 1625 році великий землевласник Ю. Немирич придбав його за 200 тис. злотих польських. Для того часу це сума чимала; отже, Хорішки вже тоді були значним населеним пунктом.
З початком визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі почалося формування полків повстанської армії під проводом Б. Хмельницького. З 1648 року Хорішки ввійшли до складу Говтвянської сотні Миргородського полку. Козаки цієї слободи були учасниками визвольної війни. В 1651 році, після укладення Білоцерківської угоди, в Говтвянській сотні почали складати списки тих козаків, які мали повернутися під владу шляхетської Польщі. Серед селян та козаків це викликало велике незадоволення.
Після поразки І. Виговського у 1659 році володіння його спільника Немирича, в т. ч, і Хорішки, перейшли під владу і правління гетьманське.
Але перехід села під «гетьманську булаву» не означав звільнення його жителів від феодальної залежності. З населення щорічно збирали податки на гетьмана та на інші військові витрати. До того ж, село у будь-який час могло стати «ранговим», тобто потрапити в залежність до когось із козацької старшини у вигляді рангового володіння (бо, як відомо, саме «військові» села і містечка надавались гетьманом на ранг).
У 1691 році говтвянським сотником призначили М. І. Остроградського. Він та його спадкоємці використали це для того, щоб прибрати до своїх рук значні земельні угіддя в межах Говтвянської сотні. На початок XVIII століття 112 дворів посполитих селян Хорішок все ще підлягали безпосередньо гетьманській владі, але частина земель навколо Хорішок вже була захоплена Остроградськими.
У 60—70-х рр. XVIII століття Хорішки згадуються в числі володінь І. І. Остроградського, який на хуторі Пашенному (тепер Пашенівка) мав 8 хат. Розширюючи успадковані земельні володіння, Остроградські купили в 1794 році землю поблизу Хорішок, а один з Остроградських у 1836 році мав у селах Пашенному та Юрках 122 душі кріпосних селян.
В середині XIX століття в козачому селі Хорішках вже проживало 3549 чоловік. Це було велике село, але найкращими родючими землями володіли не селяни. Понад половину їх належало великим поміщикам Сушкову і Потоцькому.
В Говтвянській сотні Миргородського полку Хорішки перебували до 1659 року. Потім село входило до складу Полтавського полку (1659—1764 рр.), Новосанжарського повіту Новоросійської губернії (1764—1784 рр.), Катеринославського намісництва (1784—1797 рр.), Говтвянського повіту Малоросійської губернії (1797— 1802 рр.), а з 1803 року — Кобеляцького повіту Полтавської губернії.
Поблизу Хорішок, у с. Пашенному, народився видатний російський і український математик М. В. Остроградський (1801—1862 рр.), член Петербурзької академії наук і кількох іноземних академій. Він був одним із основоположників петербурзької математичної школи.
Селянська реформа 1861 року принесла нове розчарування селянам. Вони були пограбовані в усіх відношеннях. Земельні наділи хорішківці одержали нижчі за мінімальну норму, необхідну для самостійного ведення господарства. Місцевий поміщик Сушков залишив за собою більшість кращих земель, а понад 420 ревізьких душ села одержали всього 551 десятину землі, включаючи й садиби. Це були злиденні наділи — по 1,3 десятини. За политі потом і кров’ю землі селяни мусили внести в державний банк 47 824 крб. викупних платежів, що набагато перевищувало ринкову вартість цієї землі. Селян позбавили права користуватись лісом, пасовиськами та іншими вкрай необхідними угіддями.
Все це викликало велике незадоволення серед селян, і вони спробували було протестувати. Наприкінці березня 1862 року хорішківці відмовилися підписати уставні грамоти в маєтках поміщиків Сушкова та Потоцького. Як повідомлялось у донесенні полтавському губернаторові, селяни, яких скликали на сходку, виявили «вперте» небажання вислухати те, що говорили їм справник, мировий посередник і священик, а потім пішли, хоч їм звеліли залишитись на місці. У зв’язку з цим мировий посередник просив вислати в Хорішки два ескадрони солдатів для допомоги при введенні уставних грамот. Він повідомляв, що причиною виступу селян у Хорішках та інших селах Кобеляцького повіту була присутність тут артілі робітників із великоросійських губерній. Робітники немовбито «радили селянам грамот не приймати, а чекати нової справжньої волі».
Щоб зламати опір селян, мировий посередник послав кількох жителів села в містечко Пустовійтове, де за відмову підписати уставну грамоту за розпорядженням земського справника 24 чол. були покарані різками, а 7 чол., звинувачених у підбурюванні інших, відправили в Кременчуцький острог. На багатьох селян Хорішок все це вплинуло негативно, і вони вирішили підписати уставну грамоту.
Селянські господарства з кожним роком убожіли і занепадали. З 239 господарств, які були в селі у 1885 році, 29 зовсім не мали землі або мали тільки садиби, близько 100 господарств мали до 3 десятин землі.
Не всі селяни (особливо це стосувалося малоземельних) могли обробляти землю, бо значна їх частина — 45 господарств — зовсім не мала робочої худоби та реманенту. Переважно з цієї причини 43 господарства здавали свої наділи в оренду.
Разом з тим у селі було понад 10 заможних господарств, кожне з яких мало від 9 до 50 десятин землі. В цих господарствах широко застосовувалась наймана праця.
Про тяжке економічне становище селян свідчить і те, що 51 сім’я жала з снопа у заможних односельчан, 107 чол. працювали в наймах, а 29 чол. ходили на далекі заробітки.
Великим тягарем для селян були податки. У 1900 році, крім викупних платежів, селяни сплачували державний поземельний податок, земські губернські і повітові збори, мирські волосні і сільські збори та страхові платежі на суму 914 карбованців. Тяжке економічне становище стало приводом для виступів селян Хорішок у 1905 році. В цей час агітаційну роботу в селі проводили К. Ф. Стешенко, місцеві жителі Я. Д. Харченко, Д. Г. Маляров та інші. До 1905 року К. Ф. Стешенко працював у Полтавських залізничних майстернях і був звільнений від роботи за революційну діяльність. Після цього працював слюсарем в економії Потоцької, розташованій поблизу Хорішок. В лютому 1905 року пристав Кобеляцького повіту повідомляв, що в с. Хорішках поширювались листівки РСДРП.
Активно розгортались події восени 1905 року. Селяни дізналися про царський маніфест 17 жовтня і звернулись до «знаючих людей», щоб ті роз’яснили їм значення цього маніфесту. З цього й почалося. В селі раз у раз відбувались мітинги та збори, на яких оратори закликали селян не визнавати існуючої влади і відбирати землю у поміщиків. У зборах і мітингах, які відбувалися в Хорішках, брали участь жителі сусідніх сіл — Говтви, Юрків та інших.
Особливо гострого характеру події в Хорішках набули після того, як у село прибула команда стражників у складі 25 чоловік для «охорони порядку». Поява цих «охоронців», які розгулювали вулицями села з нагайками, викликала обурення селян. Стражників почали виживати з села. За постановою сільського сходу їм нічого не продавали і не давали, а на вимогу станового віддати громадську хату для розквартирування команди селяни відповіли категоричною відмовою. Тоді команда розмістилась у маєтку поміщиці Погорєлко. Селяни вимагали від управителя маєтку виселити стражників ї звідти, і ті змушені були перекочувати в іншу садибу. Селяни оголосили бойкот односельчанам, сини й родичі яких служили стражниками. їм навіть заборонили брати воду з громадського колодязя. На початку грудня 1905 року селяни розігнали поліцію і знову провели мітинг.
Але поліція перейшла в рішучий наступ. В село прибула друга кінна поліцейська команда і розташувалась в економії поміщиці Потоцької. Наступного дня велика група селян на чолі з Д. Г. Маляровим з’явилась до управителя економії з вимогою випровадити звідти стражників, але наслідків це не дало. Коли 17 грудня близько 500 селян Хорішок та сусідніх сіл зібралися на мітинг, стражники оточили їх, а становий віддав команду розійтись. Селяни в свою чергу наполягали, щоб стражники покинули село, тоді вони, мовляв, розійдуться. Становий змушений був поступитись.
З 14 грудня 1905 року на залізниці було введено «становище надзвичайної охорони». Суворому режиму підлягали усі населені пункти, розташовані вздовж залізничної лінії від Кременчука до станції Козельщина і Веселий Поділ.
Наприкінці грудня селяни Хорішок припинили роботи в маєтку поміщиці Погорєлко. Цього дня групу найбільш свідомих робітників запросили до громадської хати. Розмова велась навколо того, що умови життя селян і робітників економії аж ніяк не поліпшилися, що пани наживаються на їх праці. Цього ж дня в Хорішках та Юрках відбулись багатолюдні мітинги.
На придушення революційного руху селян було кинуто поліцію та військові частини. Почались арешти. У справі селянських заворушень у Хорішках і Хорішківській волості були заарештовані і віддані до суду К. Ф. Стешенко, Я. Д. Харченко, С. О. Лимар, О. О. Лимар, Д. Г. Маляров, О. Г. Маляров, О. М. Дяченко, Н. С. Міщенко, А. Ю. Бреус та багато інших.
І все ж, незважаючи на репресії, селяни не припинили боротьби. У серпні 1907 року в будинку жителя села Хорішок, учасника подій 1905 року Ф. К. Голобородька поліція виявила друкарню, де нелегально друкувалися листівки.
Столипінська реформа сприяла дальшому розшаруванню селянства. Бідняцькі і середняцькі господарства ще більше занепали. Кількість малоземельних селян значно зросла. За даними подвірного перепису 1910 року, з 280 наявних господарств зовсім не мали землі 49, тільки садиби були в 47 господарствах, а 108 мали до 3 десятин землі. Рік у рік збільшувалась кількість господарств, які не мали ні тягла, ні реманенту. В 1910 році їх було 116. Не маючи змоги обробляти землю, вони здавали її в оренду або продавали за безцінь. Майже половина населення Хорішок втратила можливість вести господарство, а отже й засоби до існування. Члени 89 родин йшли в найми або на далекі заробітки. Багато селян постійно працювали в поміщицьких маєтках і на залізниці.
Наявність дешевої робочої сили давала змогу місцевим багатіям, які мали власні парові млини, маслоробні, крупорушки та інші підприємства по переробці сільськогосподарської продукції, ще більше капіталізувати свої господарства. У маєтку поміщиці Погорєлко був вальцьовий млин з двигуном внутрішнього згоряння, вартістю 69,5 тис. крб., а у місцевого багатія П. Г. Головка — паровий млин простого помелу.
Влада мало дбала про освіту трудящих. У першій половині XIX століття в селі було 2 однокласні церковнопарафіальні школи, реорганізовані пізніше в трикласну церковнопарафіальну і чотирикласну земську. Школи та інші установи перебували під опікою місцевих багатіїв, під пильним наглядом церковників. На рівень навчання мало звертали уваги. Основна маса селян не мала можливості посилати своїх дітей до школи, а серед тих, що навчались один-два роки, переважна більшість відвідувала школу після закінчення польових робіт та випасу худоби, а залишала її ранньої весни.
В роки реакції і першої світової війни повсюдне незадоволення і протест народних мас були характерними і для Хорішок. У цей час багато жителів села постійно працювали в Кременчуці і розповідали селянам про політичні настрої серед робітників. Житель села М. І. Богдан привозив у село нелегальну літературу, проводив агітаційну роботу серед селян. Незабаром його було заарештовано.
Звістку про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції в Хорішках зустріли з радістю. Але незабаром селяни побачили, що Тимчасовий уряд не дає народові ні землі, ні миру. Вже влітку 1917 року вони приступили до розв’язання земельного питання. В цей час визначна роль у політичному житті села належала М. І. Богдану, який після звільнення з тюрми знову повернувся в Хорішки. Селяни почали більш настійно вимагати розподілу поміщицьких і куркульських земель. У серпні 1917 року селяни Хорішківської та Бригадирівської волостей самочинно захопили 97 десятин землі Козельщинського жіночого монастиря.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції і встановлення Радянської влади на Україні обстановка в Хорішках істотно змінилась. У січні 1918 року в селі було створено волосний ревком, до складу якого ввійшли Ф. І. Лимар (голова), М. П. Петренко, Т. А. Таран, М. С. Хрін, Н. О. Гладкий (секретар), Т. П. Копил та інші. Втілюючи в життя ленінський Декрет про землю, волревком провів облік майна в поміщицьких господарствах і приступив до розподілу поміщицької землі між безземельними і малоземельними селянами. Але здійсненню цих заходів перешкодила окупація села німецькими загарбниками у квітні 1918 року. Окупанти запровадили в селі режим терору і насильства.
Селяни чинили опір відновленню старих порядків. Вони підпалили маєток поміщиці Погорєлко і почали розподіляти худобу. Але карателі придушили цей виступ. На селян наклали контрибуцію в сумі 50 тис. крб. і примусили повернути поміщиці худобу та майно.
Колишній боєць одного з червоногвардійських загонів В. Г. Литовченко, створивши підпільну групу, проводив боротьбу проти гетьманських урядовців. В травні 1918 року за дорученням Кременчуцького підпільного комітету, він організував у районі Хорішок місцевий партизанський загін, в якому спочатку налічувалося 130 партизанів. Близько 700 чоловік допомагали партизанам і були взяті на облік як резерв.
10 серпня 1918 року у Хорішки вступив передовий загін кінноти у складі близько 100 чоловік учасників Таращанського повстання, що з боями пробивались до кордонів Радянської Росії. Партизани оточили маєток поміщиці Погорєлко, де був розквартирований каральний загін, і перебили варту та карателів-окупантів. Того ж дня в Хорішки вступили партизани, озброєні кулеметами і гарматами. Наступного дня в село прибув ще один загін партизанів. Тепер їх стало близько 5 тисяч. Об’єднаними силами партизани вирушили в напрямі села Куликівки. На околиці Хорішок вони вступили в бій з німецькими і гетьманськими військами. Після запеклого бою повстанці прорвали оточення і, відбиваючи атаки ворога, вийшли на кордон з Радянською Росією. У жовтні 1918 року, в бою з карателями під час переходу кордону, В.Г. Литовченко був поранений, але продовжував керувати загоном до злиття його з 2-ю Українською повстанською дивізією, яка формувалась у місті Льгові.
Наприкінці січня 1919 року, після розгрому німецьких окупантів, гетьманців і петлюрівців, у Хорішках було відновлено Радянську владу. В селі утворився ревком, а в березні — волвиконком. Головою волвиконкому обрали одного з активних організаторів боротьби за встановлення Радянської влади в Хорішках М. І. Богдана, членами виконкому — М. І. Сірика, Т. А. Тарана, П. В. Михайлика, В. К. Василенка, І. І. Воблого (секретар), І. Д. Найдьона, М. С. Хріна, А. В. Дяченка.
Волвиконком приступив до наділення безземельних і малоземельних селян землею, відібраною у поміщиків, до розподілу насіння, реманенту і робочої худоби. Навесні 1919 року в Хорішках вперше організовано провели сівбу ярових.
Але в серпні 1919 року денікінці захопили село. Почалися терор, репресії. Білогвардійці схопили М. І. Богдана, який залишався в селі для підпільної роботи.
Після жорстоких катувань мужнього борця за народну справу кинули в колодязь.
Після розгрому білогвардійських банд Денікіна, в грудні 1919 року, в Хорішках було остаточно відновлено Радянську владу. Волревком продовжив роботу по наділенню землею безземельних і малоземельних селян. Біднякам і сім’ям червоноармійців було надано допомогу посівним матеріалом і реманентом. Провадилась мобілізація продовольчих ресурсів на допомогу Червоній Армії. На початку 1920 року було обрано новий волвиконком, до складу якого ввійшли колишні наймити і безземельні селяни І. Д. Найдьон (голова), В. К. Назаренко (волвійськком), Т. А. Таран, В. М. Щепаченко та інші. І. Д. Найдьон був також секретарем партійного осередку, створеного в Хорішках у 1920 році.
Але обстановка лишалася дуже напруженою. Зміцнювати Радянську владу доводилося із зброєю в руках. Навесні 1920 в селі розміщувалось відділення повітового загону міліції, командиром якого був І. І. Батир, активними членами загону — Ф. О. Скаба, І. Г. Яковенко, М. І. Батир, Т. І. Приходько та інші.
Бійцям загону народної міліції і сільським активістам доводилося вести боротьбу з куркульськими бандами, які продовжували безчинствувати на території волості й повіту. Першого травня 1920 року у боротьбі з бандою, яка вдерлася в Хорішки під час багатолюдного мітингу, загинуло 14 активістів села, серед них І. Д. Найдьон, боєць народної міліції Ф. О. Скаба, К. Ф. Касай, М. Д. Ластівка, В. М. Лимар, П. А. Криса та інші.
Після закінчення громадянської війни перед партійною організацією і органами Радянської влади постали нові завдання в галузі господарського і культурного будівництва. У 1921 році у Хорішках було створено комсомольський осередок, секретарем якого обрали сина місцевого бідняка В. Бистрова. Першими комсомольцями села були Г. С. Найдьон, П. Д. Найдьон, Ф. Д. Найдьон, М. С. Залоїло, А. Д. Скаба, М. Касай, П. Сушко, сестри Н. та О. Бібікови та інші. Переважна більшість населення Хорішок була неписьменною та й серед комсомольців більшість не мала навіть початкової освіти. Тому комсомольці вважали своїм першочерговим завданням вчитися і вчити інших. У 1922 році вони створили клуб, при якому організували драматичний гурток. Одержані за вистави гроші вони передавали старим, одиноким селянам, батькам загиблих червоноармійців та сільських активістів села. Комсомольці подавали допомогу найбіднішим, безтягловим господарствам у налагодженні господарства та обробітку землі. У 1925 році вони посадили обабіч дороги верби, які й досі зеленіють, нагадуючи про славні діла першого покоління комсомольців Хорішок.
Нове впевнено пробивало собі дорогу. Бідняки і середняки все активніше залучалися до участі в господарському житті села. Тут було відкрито лікарню, організовано амбулаторний прийом хворих, налагоджено пропаганду санітарно-медичних знань. Активно розгорталась культурно-освітня робота. Комуністи, комсомольці і передова частина селян брали в ній активну участь. Велику допомогу в цьому подавало громадським організаціям місто. Над Хорішками взяли шефство робітники Кременчуцького хлібозаводу. Шефи передплачували для селян газети, подарували їм бібліотеку. В село приїздили пропагандисти і читали лекції на різні політичні теми, учасники самодіяльних, гуртків виступали з концертами.
Багато уваги в селі приділяли розвиткові шкільної освіти. З 1925 року початкову школу було перетворено на семирічку.
Разом з усією країною Хорішки йшли по шляху побудови соціалізму. У 1928— 29 рр. у Хорішках були зроблені перші кроки в соціалістичній перебудові сільського господарства. Наприкінці 1929 — на початку 1930 року утворилось Хорішківське
буряково-виробниче кооперативне товариство, яке в лютому 1931 року реорганізувалося в сільськогосподарську артіль «Єдиний шлях». Організаторами колгоспів у Хорішках були сільські активісти, члени комнезаму Л. М. Хрін, Ф. В. Стешенко, М. Хрін, П. Хрін, Г. Хрін, А. Грущенко. Першим головою артілі колгоспники обрали Р. Т. Мазуренка.
У 1931 році організувались артілі «Вільний степ» у с. Костівці та артіль «Колос» у с. Юрках. До весняної сівби 1933 року було завершено суцільну колективізацію в усіх населених пунктах теперішньої Хорошівської сільської Ради.
В листопаді 1936 року було створено Хорішківську МТС. Навесні 1937 року 33 трактори цієї МТС вперше вийшли на колгоспні поля. Створення МТС малозначний вплив на соціальну структуру населення Хорішок і відіграло відчутну роль у соціалістичній перебудові села. Багато колгоспників, оволодівши спеціальностями механіка, тракториста, шофера, комбайнера, слюсаря, коваля, перейшли на постійну роботу в МТС. Протягом 1939 року 15 хорішківських дівчат вчилися на трактористів без відриву від виробництва. В листопаді цього ж року, після 10-денного семінару при МТС, вони одержали посвідчення на право водіння трактора.
Піднявши прапор соціалістичного змагання, працівники Хорішківської МТС вже в перші роки її існування добилися високих виробничих показників. У 1939 році трактористи П. А. Горбенко, Д. К. Стеценко, Д. Т. Ковтун, Я. В. Гриценко, В. В. Кулїшов, О. М. Кондратенко та І. І. Юр стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Колишня колгоспниця, комбайнер МТС Л. М. Дяченко була обрана депутатом обласної Ради депутатів трудящих.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Хорішках були паровий млин та олійниця, на яких перероблялась сільськогосподарська продукція. Крамниця споживчої кооперації забезпечувала село господарсько-побутовими товарами. В селі була лікарня, де працювали висококваліфіковані лікарі та працівники з середньою медичною освітою.
За роки Радянської влади виросли освіта й культура. В селі була середня школа, що охоплювала навчанням усіх дітей Хорішок та сусідніх сіл. Тут побудували хороший клуб, при якому працювали гуртки художньої самодіяльності: співочий, драматичний, музичний тощо. Сільська бібліотека налічувала понад 1000 книжок. Колгоспники передплачували багато газет і журналів.
Мирне життя трудівників села зненацька обірвала війна, розпочата фашистською Німеччиною. Вже в перші дні Великої Вітчизняної війни більшість дорослого чоловічого населення була мобілізована на фронт. Колгоспники, очолювані сільською партійною організацією, доклали багато зусиль, щоб зібрати врожай і здати якомога більше хліба державі. З серпня 1941 року розпочалась евакуація колгоспної худоби, колгоспного майна і техніки МТС у східні райони країни.
15 вересня 1941 року вороги захопили Хорішки. В період тимчасової окупації загарбники чинили розправи над мирними жителями, вдавалися до нечуваних насильств. Так, у Хорішках та селах цієї сільради вони вбили багато чесних трудівників села, колгоспних активістів. 295 юнаків і дівчат вони насильно вивезли на каторжні роботи в Німеччину. Незважаючи на те, що в селах лишилися майже самі жінки, діти і старики, окупанти і їх примушували тяжко працювати на різних роботах, особливо на ремонті грунтового шляху.
Жителі Хорішок, як могли, чинили опір загарбникам. Вони приховували від них хліб, теплий одяг і цінні речі, худобу виганяли в ліс.
Відступаючи під натиском Радянської Армії, фашисти знищили все, що можна було знищити. В Хорішках вони спалили і зруйнували млин, олійницю, 38 господарських приміщень (MTС та колгоспу), споживчу кооперацію, лікарню, також клуб, середню школу, пошту тощо. У селі вціліло тільки п’ять хат.
Збитки, заподіяні окупантами селу, були величезні. Тільки по одному колгоспу «Єдиний шлях» (с. Хорішки) вони становили близько 15 млн. карбованців.
25 вересня 1943 року радянські війська визволили Хорішки.
У роки Великої Вітчизняної війни переважна більшість дорослого чоловічого населення із зброєю в руках громила ворога на фронті. Понад 150 воїнів із Хорішок було нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Війна призвела до значного зменшення кількості працездатних колгоспників, особливо чоловіків. Так, в артілі «Єдиний шлях» (с. Хорішки) з 806 працездатних у жовтні 1943 року було тільки 58 чоловіків та 362 жінки. При такому складі населення майже всі основні польові і сільськогосподарські роботи мали виконувати жінки, старики і підлітки. Але внаслідок самовідданої праці трудівників артілі у 1944 році було оброблено і зібрано врожай з 574 га, в т. ч. 215 га пшениці, 188 га жита, 100 га кукурудзи, 87 га технічних культур. Поля доводилось обробляти, не маючи необхідної техніки. Колгоспники власноручно відремонтували 20 плугів, 50 борін, 7 культиваторів, 10 сівалок, 2 жатки, віялку, зерновий трієр, 14 возів тощо.
Незважаючи на великі труднощі, хорішківці самовіддано працювали, відроджуючи господарство, зруйноване окупантами. Відбудовні роботи почалися з того, що жителі села відновили млин, олійницю, лікарню. Складніше було з житлом. Сотні сімей лишилися без даху над головою. Держава подавала населенню велику допомогу. Колгоспники одержували в кредит гроші, їм виділялись будівельні матеріали.
Водночас з відбудовою господарських і житлових будинків відроджувалась Хорішківська МТС. В жовтні 1943 року було споруджено дві землянки для ремонтних майстерень і контори. У зруйнованому приміщенні школи, де збереглося дві стіни, обладнали примітивну майстерню і ремонтували там трактори. Усі, навіть найважчі роботи по відновленню техніки і обслуговуванню колгоспів, виконували жінки і дівчата. Це вимагало певної професійно-технічної кваліфікації. Тому вже наприкінці 1943 року при МТС було створено курси, на яких підготовлено 38 трактористів та 8 комбайнерів.
Партійна організація, що в 1944 році складалася з 3 комуністів та одного кандидата в члени КПРС, очолила відбудовні роботи. Комсомольці, яких на цей час було 16 чол., допомагали партійній організації у проведенні ідейно-виховної роботи серед працівників МТС. Майже всі вони працювали агітаторами у тракторних бригадах.
В результаті самовідданої праці комуністів і комсомольців та всіх працівників колектив Хорішківської МТС у 1944 році вийшов переможцем у соціалістичному змаганні з сусідньою Бригадирівською МТС.
У 1945 році у Хорішківській МТС налічувалося 42 трактори, 6 комбайнів, 6 нафтових двигунів, 10 локомобілів, 16 молотарок, 12 вантажних автомашин тощо. МТС обслуговувала 34 колгоспи Козельщинського району, що мали 24 890 га орної землі. Тут працювало понад 70 бригадирів, їх помічників і трактористів та 2 підсобні робітники. У 1947 році план тракторних робіт було виконано на 109 процентів, а комсомолки А. Заскоченко і Л. Харченко виконали соцзобов’язання на 165 проц. Бригади, очолювані комуністами І. В. Овчаренком, В. П. Лобанцовим, Н. М. Солохою, виконали завдання більше як на 110 процентів.
Переможне закінчення Великої Вітчизняної війни дало змогу кинути всі сили на відродження господарства колгоспу.
Після Великої Вітчизняної війни до Хорішок повернулися демобілізовані бійці та офіцери Радянської Армії.
Про дальші успіхи господарства колгоспу «Єдиний шлях» можна судити з того, що вже в 1949 році були відновлені довоєнні площі посівів зернових, технічних і бобових культур. В цьому ж році колгоспники засіяли тільки ярою та озимою пшеницею 410 га, житом — 240 га, гречкою — 28 га. Всього під зерновими і бобовими було 1070 га та під городніми і технічними культурами 200 га. Парк сільськогосподарських машин і знарядь у 1949 році налічував 20 кінних плугів, 5 лущильників, 4 культиватори, 40 кукурудзосаджалок, 3 жатки, 3 обприскувачі, опилювач тощо.
В наступні роки економіка колгоспу неухильно зростала. В 1950 році тільки посіви зернових досягли 1516 га, а технічних та овочевих культур — близько 600 га. До кінця четвертої п’ятирічки господарство хорішківської артілі, МТС і всього села було повністю відбудовано і за короткий час досягло значного розвитку. Провідну роль у дальшому зміцненні економіки села, як і раніш, відігравала МТС, яка на 1 січня 1955 року стала великим підприємством. Вона мала 80 тракторів, 41 зерновий комбайн, 15 автомашин, 12 локомобілів і нафтових двигунів, 13 електромоторів, багато різних сільськогосподарських машин і знарядь, необхідних для механізації виробничих процесів у землеробстві і тваринництві. У 1956 році було закінчено будівництво нової садиби МТС.
У 1958 році МТС реорганізували в PTC, а з червня 1961 року — відділення «Сільгосптехніка». Всі сільськогосподарські машини і знаряддя було продано колгоспам. Основною виробничою одиницею відділення «Сільгосптехніка» стала ремонтна майстерня, де є 4 токарні, свердлильні та стругальні верстати, 2 моторообкатувальні стенди та інші агрегати і споруди. Тут працюють кваліфіковані робітники (89 чол.) та інженерно-технічні працівники.
Роки семирічки були дальшим кроком у розвитку господарства артілі «Єдиний шлях», яка після укрупнення дістала назву «Перемога». Тепер це велике багатогалузеве господарство.
Особливо відчутних показників було досягнуто в перші роки семирічки. Так, у 1961 році колгоспники добилися значного підвищення врожайності зернових, технічних та городніх культур. У цьому році було зібрано з 1 га по 26,2 цнт озимої пшениці та понад 18 цнт жита.
Партійна організація, правління колгоспу приділили багато уваги розвитку тваринництва. На тваринницькі ферми пішли працювати комуністи та комсомольці. Було вжито заходів для зміцнення кормової бази, споруджено нові корівники, свинарники та інші приміщення. Завдяки всім цим заходам тваринництво успішно розвивалося. У 1961 році від кожної корови (в колгоспі було 44 корови) надоєно по 2156 кг молока. В тому році колгосп мав від тваринництва 126,6 тис. крб. доходу. Наступного року план продажу м’яса державі було виконано на 102 проц., молока — на 125 проц., яєць — на 104 проценти. У 1962 році колгосп зайняв перше місце в районі по добових надоях молока.
Гордістю колгоспу «Перемога» є люди. Імена кращих з них занесено в колгоспну Книгу пошани. Кілька років підряд очолює механізовану ланку по вирощенню кукурудзи без затрат ручної праці М. П. Коваленко. Ланка своєчасно і високоякісно проводить обробіток грунту і завдяки цьому добивається високих урожаїв кукурудзи.
Туди, де важче, завжди йде передова колгоспниця Н. С. Діденко, яка довгий час працювала ланковою, а тепер вона одна з кращих свинарок колгоспу.
Двадцять п’ять років працювала свинаркою на фермі М. І. Кривоус. Зараз вона на заслуженому відпочинку. Її дочка Любов 16 років доглядає корів, з року в рік добиваючись високих надоїв молока. Внучка Меланії Іванівни — Надія після закінчення середньої школи теж пішла працювати на ферму дояркою.
Досягнення колгоспу в економічному розвитку позитивно відбилися на зростанні добробуту, освіти і культури трудівників села. На краще змінився і вигляд Хорішок. За післявоєнний час село повністю відбудували. Тут споруджено 422 житлові будинки — добротні, на фундаменті, з дерев’яною фарбованою підлогою, вкриті черепицею чи шифером, з великими вікнами. Навколо них посаджено фруктові дерева та декоративні кущі.
За роки семирічки у Хорішках зведено 3 магазини, приміщення для споживчої кооперації, їдальні, маслоцеху Козельщинського промкомбінату, швейної та шевської майстерень, перукарні тощо. У 1966 році закінчено будівництво Будинка тваринника з їдальнею.
У 1967 році завершено спорудження Будинку зв’язку, де встановлена АТС на сто номерів. Введення АТС в експлуатацію дав змогу налагодити зв’язок між усіма дільницями колгоспного виробництва та встановити телефони в будинках багатьох колгоспників.
У Хорішках є лікарня на 35 ліжок з родильним відділенням, рентгенкабінетом, лабораторією, обладнаною сучасною апаратурою, фізіотерапевтичний і зуболікарський кабінети. У лікарні працює 3 лікарі та 14 чол. середнього медперсоналу. Вони беруть активну участь у проведенні санітарно-освітньої роботи серед населення, виступають з бесідами і лекціями по радіо та в бригадних клубах.
У післявоєнний час хорішківці доклали багато зусиль до того, щоб створити нормальні умови для навчання і виховання дітей. У роки війни окупанти дощенту зруйнували школу. У першому після визволення навчальному році (1943—1944 рр.) працювали тільки початкові класи. Заняття відбувалися в двох кімнатах. З наступного 1944—45 навчального року школа стала семирічною. За парти сіли 196 учнів, у т. ч. 64 учні V—VII класів. Навчання провадилось усе ще в поганих умовах. Класні кімнати були тісні і незручні. Але в 1959 році було завершено спорудження нового двоповерхового будинку середньої школи, де є добре обладнані кабінети фізики, хімії, біології, механізації сільського господарства, а також бібліотека з фондом понад 4 тис. книжок.
В наш час молодим громадянам Хорішок важко навіть уявити, що до революції близько половини жителів не вміло ні читати, ні писати. В 1966 році тут було 18 чоловік з вищою, 114 чоловік з середньою, 257 з семирічною освітою і жодного неписьменного. З села вийшли десятки кваліфікованих працівників. Серед них партійні і державні діячі, інженери, командири Радянської Армії, агрономи, вчителі, лікарі. Адже Радянська влада відкрила перед кожним працівником необмежені можливості для виявлення своїх здібностей, духовного зростання, вибору професії тощо. Син селянина-бідняка А. Д. Скаба, партійний і радянський діяч Української РСР, кандидат у члени Політбюро і секретар ЦК КП України; водить океанські лайнери син колишнього наймита І. І. Свірський; І. С. Гирман, син ветерана колгоспного руху в селі, нині полковник Радянської Армії. Колишні наймити пані Погорєлко та їх діти стали сільськими спеціалістами: інженерами, трактористами, механіками, шоферами. Своєю самовідданою працею вони звеличують рідну Батьківщину.
Першого «Фордзона» вивів колись на артільну ниву В. П. Стешенко, нині заслужений колгоспний пенсіонер. Його сини Олексій та Петро пішли дорогою батька. Вони стали колгоспними механізаторами. Петро тепер очолює тваринницьку ферму. Дочка Ольга працює свинаркою. Її самовіддана праця відзначена урядовою нагородою — медаллю «За трудову доблесть».
Колишній наймит І. У. Свірський одним з перших вступив у колгосп. Багато років він працював машиністом локомобіля біля молотарки та млина. Четверо його дітей при Радянській владі одержали вищу й середню освіту і самовіддано трудяться у народному господарстві; чимало потрудився для свого колгоспу С. П. Гирман. Його син комуніст М. С. Гирман вже вісімнадцять років працює механізатором.
Невпинно зростає культура жителів села. У сільському клубі завжди людно. Тут працює кілька гуртків художньої самодіяльності, стаціонарна кіноустановка.
У 1966 році в селі розпочато спорудження Будинку культури з залом на 400 місць та великим спортивним залом.
Відступаючи під натиском радянських військ, окупанти спалили приміщення бібліотеки, знищили книжковий фонд. У післявоєнний час створено нову бібліотеку, книжковий фонд якої у 1966 році налічував понад 7 тис. книжок. В селі працюють три пересувні бібліотеки і пункти видачі книжок у тракторній бригаді, на молочнотоварній фермі та свинотоварній фермі.
Жителі Хорішок свято зберігають пам’ять про борців за народну справу. Одна з головних вулиць села названа по імені першого голови ревкому Богдана. В центрі села, в оточенні розлогих дерев, стоїть на постаменті бронзова фігура воїна-переможця. Це пам’ять про тих, хто загинув, захищаючи завоювання Жовтня у роки Великої Вітчизняної війни.
У новій п’ятирічці жителі Хорішок стануть свідками будівництва у відповідності з генеральним планом, до складання якого вже приступили проектні організації. Протягом перших років нової п’ятирічки буде зведено великий житловий будинок для спеціалістів сільського господарства, будинок механізаторів, нове приміщення контори колгоспу. Для робітників відділення «Сільгосптехніка» буде споруджено гуртожиток з їдальнею. Багато уваги приділяється будівництву побутових закладів. Заплановано спорудження колгоспної їдальні на 100 місць та продовольчого магазину за типовим проектом. Поряд з Будинком культури закладається парк на 1,5 га та стадіон.
Виросли й розквітли Хорішки. Щасливо живеться його жителям. І шлях до щастя відкрив їм Великий Жовтень.
А. С. ЧЕРЕВАНЬ