Культура і соціально-економічний стан Полтавщини в ХІХ столітті
На час утворення Полтавської губернії — 1802 рік — тут жило 1 343 029 чол., а в 1845 році — 1 636 317 чол., серед яких 667 805 поміщицьких селян та 18119 дворових людей. Решту населення становили селяни, козаки, міщани, купці та дворяни.
У складі губернії спочатку було 10 повітів — Гадяцький, Золотоніський, Кременчуцький, Лубенський, Полтавський, Переяславський, Прилуцький, Пирятинський, Роменський і Хорольський. Згодом було створено Костянтиноградський та Миргородський, а пізніше — також Зіньківський, Лохвицький та Кобеляцький повіти.
Основними власниками землі, пасовиськ та лісів у губернії були поміщики. У 1846 році 72,2 проц. усієї землі належало поміщикам.
Селяни і козаки займалися головним чином хліборобством і скотарством. Землю обробляли плугом, ралом та бороною. Строки сівби дуже розтягувались: озимину починали сіяти в перших числах серпня, а закінчували в листопаді. Зернові жали здебільшого серпами. Навіть у 40-х рр. XIX століття тут «лише в крайності» застосовували замість серпа косу.
Продукти тваринництва все більше ставали предметами внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Сприятливі природні умови та зростання попиту зумовили швидке збільшення поголів’я худоби. У 1845 році в Полтавській губернії було 224950 голів коней, 82 210 волів та корів, 639 909 свиней. Худоба в основному була зосереджена в маєтках поміщиків та в господарствах заможних селян, а переважна більшість населення не мала ні волів, ні коней.
Поволі розвивалися ремесла. Вже на початку XIX століття в повітових містах працювало близько 3000 ремісників: шевців, кравців, шапошників, столярів, мідників та інших. Значна частина селян, не пориваючи із землеробством, займалась різними промислами: в Зіньківському й Гадяцькому повітах, наприклад,— чинбарством та чоботарством, у Полтавському — бондарським промислом, у Миргородському — виготовленням коліс; в Опішні виробляли глиняний посуд, а в Решетилівці обробляли смушки і т. д. Значну частину продукції продавали часто на досить віддалених ринках. Так, грунські колісники (Зіньківський повіт) відправляли свої вироби в Кременчук і Полтаву; решетилівські смушки через скупщиків та оптових Торговців потрапляли не тільки на найбільші російські ярмарки, а навіть і за кордон.
Багато селян-кріпаків працювало на поміщицьких підприємствах. За неповними даними, на початку XIX століття на Полтавщині було 35 промислових підприємств, що виробляли продукції на 18301 карбованець. Найзначнішими серед них були селітрові буди, де працювало 684 робітники. Згодом виникли суконні фабрики, шкіряні, миловарні та цегельні заводи. На початку 2-ї чверті XIX століття були засновані цукрові заводи. Перший завод побудував у селі Бодакві Лохвицького повіту поміщик Майоров у 1828 році, а через рік завод виробив 180 пудів цукру. Виникли підприємства для виробництва сільськогосподарських знарядь. Напередодні реформи 1861 року в Полтавській губернії було: 16 суконних фабрик, 71 селітрова буда, 18 цукрових заводів, 10 шкіряних, 15 — по виробництву свічок, 12 салотопних, 7 миловарних, 14 цегельних, 7 пивоварних, один маслотопний, 4 кахельні, 4 канатні, 3 ткацькі заводи, 2 фабрики килимів, поташний завод, тютюнова фабрика, Кременчуцьке підприємство Потьомкіна, де вироблялися молотарки, віялки, плуги, соломорізки тощо.
Чималу питому вагу в господарстві мало гуральництво. Горілчані заводи були майже в кожному поміщицькому маєтку. Вартість продукції гуралень значно перевищувала вартість продукції всіх інших промислових підприємств губернії.
В умовах самодержавства і кріпосництва культурний рівень широких мас народу був низький, їх свідомість була обплутана тисячами передсудів і забобонів. І все ж ліквідація польсько-шляхетського засилля в результаті визвольної війни 1648— 1654 рр. сприяла піднесенню грамотності трудящих. У великих селах при церквах були створені початкові (т. зв. дяківські) школи, де вчилися діти козаків, селян і духівництва. В містах працювали школи, засновані братствами.
У 1803 році на 1763 містечка і села було 87 дяківських шкіл, де навчалося 783 учні.
У т. зв. народних училищах двох губерній — Полтавської та Чернігівської — в 1802 році навчалися всього 894 учні, серед них 70 дівчат. За 20 років — з 1831 по 1850 — гімназичну освіту в губернії здобули всього 296 учнів.
У 1830 році була створена перша громадська бібліотека в губернії.
З 2 квітня 1838 року на Полтавщині почала видаватися перша газета «Полтавские губернские ведомости». Виходила вона раз на тиждень, її передплачували у 1842 році лише 30, а в 1848 році — 38 чоловік.
На Полтавщині була високо розвинута народна творчість. З уст в уста передавалися чудові твори напівлегендарної співачки, поетеси і складальниці пісень Марини Гордіївни (Марусі) Чурай (1625—1653 рр.), яка народилася поблизу Полтави. Відомо понад 20 пісень Марусі Чурай, серед них «Засвистали козаченьки», «Ой, не ходи, Грицю», «Віють вітри, віють буйні», яку І. П. Котляревський згодом використав у п’єсі «Наталка Полтавка», та інші.
Багато перлин української народної творчості було записано із слів видатного українського народного кобзаря О. М. Вересая (1803—1890 рр.), який жив у селі Сокиринцях на Прилуччині.
На творчості відомих письменників, діячів культури, що народились і працювали на Полтавщині, яскраво позначилося зміцнення культурних зв’язків російського і українського народів. Погляди багатьох визначних українських письменників складалися під впливом російської передової суспільної думки. Нещадно засуджував у своїх творах тогочасний суспільний лад видатний просвітитель, філософ і поет Г. G. Сковорода (1722—1794 рр.), який народився у селі Чорнухах Лохвицького повіту.
Провідна роль у розвитку української літератури дошевченківського періоду належала І. П. Котляревському (1769—1838 рр.). На його творчості яскраво відбився вплив декабристів. З його іменем пов’язано створення першого театру в Полтаві, на сцені якого виступав великий російський актор М. С. Щепкін.
Видатним явищем російської національної культури став переклад «Іліади» Гомера, здійснений російським поетом і перекладачем, уродженцем Полтави М. І. Гнєдичем (1784—1833 рр.).
Суперечності тодішнього суспільства відобразив у своїх творах український і російський письменник Є. П. Гребінка (1812—1848 рр.), який народився на хуторі Убіжищі, недалеко від Пирятина.
Автором гострої сатири на кріпосницькі та судові порядки був В. В. Капніст (1758—1823 рр.) — російський та український письменник і громадський діяч, який тривалий час працював директором училищ та генеральним суддею Полтавської губернії.
Дружні стосунки з передовою українською інтелігенцією підтримував класик грузинської літератури Давид Гурамішвілі (1705—1792 рр.), що понад 45 років прожив на Миргородщині і створив чимало ліричних творів за мотивами українських та російських народних пісень.
Про найтісніші зв’язки української і російської літератури яскраво свідчить творчість видатного російського письменника М. В. Гоголя (1809—1852 рр.), який народився у селі Великих Сорочинцях Миргородського повіту. На Полтавщині — у Полтаві, Лубнах, Пирятині, Хоролі, Миргороді, Яготині та в інших селах і містечках — бував великий український народний поет, художник, революційний демократ Т. Г. Шевченко. Тут він написав такі твори, як «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм», «Великий льох», «Невольник», «Минають дні, минають ночі», «Заповіт» та інші.
У скарбницю вітчизняного образотворчого мистецтва помітний вклад внесли уродженці Полтавщини художники Д. Г. Левицький та В. П. Боровиковський.
У Гадячі народився визначний учений-природодослідник М. М. Тереховський (1740—1796 рр.), який жив і працював у Петербурзі. В селі Пашенній (тепер село Пашенівка Козельщинського району) народився М. В. Остроградський (1801 — 1862 рр.) — відомий математик, академік Петербурзької Академії наук та кількох іноземних академій.
Громадська діяльність визначних митців та вчених значною мірою сприяла пробудженню революційної свідомості трудящих.
Великий вплив на розвиток визвольного руху в усій країні мала Вітчизняна війна 1812 року. Разом з російським та іншими народами населення Полтавщини взяло активну участь у боротьбі проти французьких загарбників. Улітку 1812 року на Полтавщині було сформовано 9 козацьких полків у складі 16 тис. чоловік. За свідченням І. П. Котляревського, який брав активну участь у формуванні полків, населення губернії вступало в них «із задоволенням, охоче і без будь-якого смутку». В складі російської армії ці полки боролися з інтервентами під Малоярославцем, Смоленськом, Могильовим, Бородіним.
Після війни, внаслідок посилення кріпосницької експлуатації, зросло прагнення широких мас народу до визволення. Цьому значною мірою сприяла діяльність декабристів. Брати С. І., М. І. та І. І. Муравйови-Апостоли народились і тривалий час жили в селі Хомутці Миргородського повіту. На Полтавщині бували П. І. Пестель, М. С. Лунін, С. Г. Волконський, М. П. Бестужев-Рюмін, Ф. Ф. Вадковський. У Решетилівці брати П. І. та А. І. Борисови і юнкер Волков заснували таємне «Товариство першої згоди», яке пізніше дістало назву «Товариство друзів природи».