Кошманівка, Машівський район, Полтавська область
Кошманівка — село, центр Кошманівської сільської Ради Машівського району, якій підпорядковані також села Миронівка і Богданівка. Живе тут — 1282 чоловіка. Відстань від Кошманівки до районного центру Машівки — 16 км. З Полтавою і Машівкою та з іншими населеними пунктами має автобусне сполучення. Найближча залізнична станція — Карлівка — 16 кілометрів.
Велике мальовниче село Кошманівка розкинулось уздовж автотраси Полтава— Красноград, за 37 км від Полтави. Його вулиці то спускаються в широку балку до невеличкої річки Тагамлик, то піднімаються на гору, звідки відкривається чудовий краєвид колгоспних полів, лісосмуг, навколишніх сіл. Головна вулиця (шосе) веде до центру села, де височать цегляні будинки, буяє молодий зелений парк.
Виникла Кошманівка на початку XIX століття. Тоді це було невелике поселення.
Землі навколо села чорноземні, родючі. Селяни займалися хліборобством (вирощували яру пшеницю, ячмінь, гречку, овес) і тваринництвом (розводили велику рогату худобу, свиней, рідше коней).
Та щедрі дари землі, обробленої дбайливими руками сільських трударів, привласнювали собі поміщики. На долю кріпаків, які становили переважну більшість населення Кошманівки, залишалася тільки тяжка, виснажлива праця на панській ниві.
Незважаючи на скасування кріпацтва, селяни Кошманівки залишилися під гнітом поміщиків, які були власниками землі та засобів виробництва. Кошманівці, як і раніше, терпіли від безземелля і малоземелля. У 1888 році, наприклад, у селі було 288 селянських дворів з населенням 1683 чоловіки.
З усієї кількості господарств 129 мали до 3-х десятин землі кожне, 18 господарств мали лише садибу, а три господарства були зовсім безземельні. Тяжке становище кошманівців погіршувалось ще й відсутністю або недостатністю робочої худоби. Тільки 37 господарств обробляли землю власною худобою, решта супрягою або наймом. Тому й не дивно, що 33 господарства не мали зовсім посіву, а значна кількість мали його менше однієї десятини. І це в той час, коли землеробство було єдиним джерелом існування.
Тяжке становище примушувало бідніших кошманівців працювати в панській економії поденно або ж брати у поміщика землю в оренду за відробіток. Так, наприклад, для випасу худоби селяни Кошманівки наймали в Тагамлицькому управительстві 364 десятини землі. За це вони повинні були зібрати, звести та скласти панові хліб на площі 283 десятини.
Багато кошманівців, через непосильну працю, нестатки і голод, часто хворіло. Єдиний земський фельдшер, що був тут, не встигав, та й не мав можливості подавати необхідну медичну допомогу населенню. Селянам доводилося вдаватися до послуг знахарок та костоправів.
Через тяжке матеріальне становище, більшість мешканців Кошманівки не мали змоги навчати дітей у земській школі, де було всього 29 учнів (з них одна дівчинка). В селі налічувалось усього 67 чоловік письменних.
Населення Кошманівки весь час зростало за рахунок переселенців з інших повітів і навіть губерній. У 1900 році в селі вже налічувалося 2284 жителі.
Напередодні революції 1905—1907 рр. до кошманівців доходили чутки про революційні виступи робітників Харкова, Катеринослава, а також селян. Про революційні події в країні дізнавалися і через ленінську газету «Искра», яка вперше з’явилася в селі в 1901 році. Селяни Кошманівки активно підтримали виступ бідноти з Карлівки. Вони були серед тих, хто на початку березня 1902 року захоплював землю і насіння в Карлівській економії. Під керівництвом односельчан — Л. Собка й Я. Луковенка — кошманівці забрали сіно в економії поміщика Гриневича (село Ладижене, Костянтиноградського повіту). В сутичці побили управителя панської економії.
Розправа з селянами була дуже жорстока. Для придушення виступу царські власті направили 4-й батальйон 360-го Орловського полку. 8 квітня 1902 року карателі зігнали жителів Кошманівка на широкий майдан в центрі села і в присутності жінок та дітей висікли різками 52 чоловіків.
Столипінська аграрна реформа ще більше посилила процес класового розшарування селянства. В 1910 році вже 10 господарств Кошманівки мали по 50 і більше десятин землі, тимчасом як 40 дворів — менше як по одній, 30 — по 1—2 десятини і 43 — 2—3 десятини. Переважна більшість — 151 господарство з 224, які займалися хліборобством, обробляли землю супрягою, а 44 двори зовсім не мали худоби. Всього жителів у селі було 2260. 19 сімей не мали власного житла й жили в найманих хатах.
Ще більше погіршилось становище селян, коли почалась перша світова війна. До царської армії було мобілізовано і 150 кошманівців. Багато з них загинуло на фронті.
З великою радістю зустріли кошманівці звістку про повалення самодержавства. Солдати, що повернулися додому, стали зовсім іншими людьми, вони вже знали багато чого про революцію, більшовиків, чули про Леніна і розповідали селянам про події, що відбувалися тоді на фронтах, в інших містах і селах, де вони побували. Але, незважаючи на те, що царя було скинуто, війна ще тривала. Тимчасовий уряд обстоював інтереси тих же капіталістів і поміщиків. По всій Росії і Україні прокотилася хвиля антивоєнних демонстрацій і виступів трудящих, керованих більшовиками. Не минула вона й Кошманівки. 1 травня 1917 року більшовики, які прийшли з фронту, організували в селі мітинг. Він відбувся на тому ж майдані, де колись царські сатрапи катували людей. Потім мітинг переріс у демонстрацію. Кошманівці пройшли через усе село з лозунгами: «Геть війну!», «Хліба!», «Волі!». Проте влада залишилась у руках багатіїв.
Справжню волю принесла кошманівцям Велика Жовтнева соціалістична революція. Зразу ж, як тільки до села долинула звістка про перемогу Жовтня в Петрограді, в селі відбувся мітинг. На ньому проголошувалися палкі промови — селяни вітали перемогу Великого Жовтня. Тут же, на мітингу, вони обрали двох делегатів і відкомандирували їх до Петрограда. Повернувшись, ті розповідали про революційні події, про перші декрети Радянської влади. Але владу в селі й далі утримував в своїх руках орган контрреволюційної Центральної ради. Лише в січні 1918 року в селі було встановлено Радянську владу. Тоді ж утворився ревком на чолі з Л. Бережним і М. Ступаком. При ревкомі діяла земельна комісія, до складу якої входили селяни-бідняки: П. Луговий, П. Пивовар, Л. Філіповський та інші. Вона негайно ж приступила до роботи. Було конфісковано 3350 десятин землі у поміщиків Старицького, Гриневича, Мекленбург-Стрілицького і розподілено її між селянами. На кожну душу населення тепер припало по десятині землі.
Під керівництвом ревкому і партійного осередку, створеного у 1918 році, населення приступило до налагодження господарства. В складі партійного осередку були жителі Кошманівки П. Т. Литовченко, А. І. Петренко, Г. Л. Гаркавий та інші.
Вторгнення кайзерівських військ на Україну, в обозі яких повернулася Центральна рада, не дало можливості селянам скористатися одержаною землю. В Кошманівці знову з’явилися поміщики та їх управителі, які намагалися за допомогою окупантів примусити селян працювати на панських нивах. Але селяни не скорилися. У жовтні 1918 року група озброєних селян захопила біля приміщення волосного правління гайдамаків, обеззброїла їх і розстріляла за селом. Ввечері того ж дня в селі з’явився каральний загін німців і гайдамаків, в складі 300 чол. з артилерією. Не доїжджаючи до села, карателі дали кілька залпів з гармати, після чого почалась рукопашна бійка. Селяни чинили відчайдушний опір, але сили були далеко не рівні. Окупанти та їх прислужники вдерлися до села, розстріляли П. Ф. Мотієнка, Г. П. Назаренка, П. С. Мотієнка, С. О. Жолонка, С. Д. Гаркавого та К. І. Петренка; багатьох було поранено, серед них і 70-річного Захара Пусана. До того ж, окупанти наклали на селян величезну контрибуцію (грошима, м’ясом, хлібом).
Але і після цього кошманівці не скорилися. Сільська біднота об’єдналася в партизанський загін, який розгорнув збройну боротьбу проти іноземних загарбників та їх прислужників. В ході боротьби проти ворогів він злився з частинами Червоної Армії.
Після краху німецької окупації на Україні в селі відновлюється Радянська влада. Навесні 1919 року біднота вже сіяла хліб не на панській, а на власній ниві. Але зібрати урожай не довелось…
На початку липня 1919 року денікінські війська захопили Кошманівку. Як і в інших селах вони чинили жорстоку розправу над активістами і селянами-бідняками. В центрі села денікінці порубали шаблями М. Неценка (активіста народної міліції) та його товаришів. Багатьох селян били, вимагаючи, щоб виказали імена більшовиків та активістів. Землю знову прибрав до своїх рук поміщик Гриневич.
Заклик В. І. Леніна «Всі на боротьбу з Денікіним!» люди зустріли з ентузіазмом. Більш як 35 кошманівців влилися до партизанського загону, який формувався під Полтавою. В складі 14-го красноградського полку, що діяв як регулярна військова частина Червоної Армії, вони в грудні 1919 року взяли участь у вигнанні денікінців з Кошманівки. Бійці цього ж полку кошманівці — Г. Д. Назаренко, М. Н. Коваленко та інші — були учасниками боїв за визволення Полтави, Кременчука і штурму Перекопу.
Після вигнання денікінців в селі остаточно відновилась Радянська влада. Селянам повернули відібрану в них землю.
Велику роль у налагодженні господарства бідняків відіграв комнезам, утворений у липні 1920 року. Його очолив селянин-бідняк А. Д. Костенко.
За ініціативою КНС в селі було встановлено контроль за умовами праці найманих робітників у куркульських господарствах. Комнезам зосередив у своїх руках роботу по постачанню селянських господарств сільськогосподарським реманентом та насінням. В селі також було створено касу взаємодопомоги.
Під керівництвом партійного осередку у 1922 році в селі було створено комсомольську організацію. До її складу ввійшли перші комсомольці: Н. Т. Кальченко (пізніше перший заступник Голови Ради Міністрів УРСР), І. П. Губа, К. Н. Бульбах, В. К. Буряк, К. Ф. Щербина, В. М. Андрієвський.
Комсомольці були активними помічниками партійного осередку у проведенні всіх заходів у Кошманівці. Вони також вели агітаційно-масову роботу серед населення, створили в селі першу хату-читальню, організували курси та гуртки для ліквідації неписьменності і малописьменності, брали участь у боротьбі з бандитизмом.
З перших же днів відновлення Радянської влади кошманівці почали відчувати піклування про них Радянського уряду і Комуністичної партії. Вже у 1924 році в селі була відкрита лікарня на 25 ліжок. Проведено ряд профілактичних заходів по запобіганню масових захворювань.
Діти трудящих стали навчатися в школі, що відкрилася в селі.
Здійснюючи ленінський кооперативний план та рішення XV з’їзду ВКП(б), комуністи села розгорнули підготовку селянських господарств до колективізації. У 1927 році селянська біднота Кошманівки об’єдналася в 5 ТСОЗів. Кожен з них налічував по 14—15 сімей. Розподіл доходів у ТСОЗах було встановлено з розрахунку 25 пудів зерна на кожного члена сім’ї. Створювалися в ТСОЗах також і фуражні та насіннєві громадські фонди.
Першими керівниками ТСОЗів були бідняки М. Я. Бережний, А. Д. Костенко, П. Ф. Неценко, Ф. С. Домнич, Ф. Ф. Божко.
З часом кошманівці на прикладі передових колгоспів республіки переконувалися, що жити й працювати в колективі краще, вигідніше, і вже в 1929 році об’єдналися в три колгоспи: «Комунар», «Промінь Ілліча», «Нове життя». Спочатку колгоспи були невеликі. Наприклад, в колгоспі «Нове життя» було всього п’ять пар коней, старенькі «саківські» плужки, невеликі сівалки та дерев’яні борони.
Велику допомогу колгоспам подавала держава. Наприклад, в 1929—1930 рр. колгосп «Нове життя» одержав 25 голів корів, насіннєву позичку, кредити для придбання сільськогосподарського реманенту, будівельних матеріалів тощо.
Часто на допомогу молодим колективним господарствам приходили шефи-робітники промислових підприємств та радгоспу. Так, колектив карлівського радгоспу виділяв для колгоспів села під час сільськогосподарських робіт трактори, молотарки та інші машини. Працівники Полтавського паровозоремонтного заводу, які взяли шефство над Кошманівкою, передали артілі «Нове життя» два автомобілі, а в колгоспі «Комунар» обладнали майстерню для ремонту жаток, сівалок, плугів. В артілі «Промінь Ілліча» під час ремонту інвентаря від заводу працювала пересувна майстерня.
Дружна робота колгоспників забезпечувала розвиток громадського господарства. Колгоспи ставали великими й міцними господарствами. Вони об’єднували майже всіх жителів села Кошманівки.
Величезні зміни у веденні господарства села, в оснащенні колективних господарств новою технікою відбулися у 1934 році, коли в селі було організовано МТС.
MTС стала технічною базою колгоспів Кошманівки і навколишніх сіл. Її парк вже тоді налічував 34 трактори марки ХТЗ, 20 молотарок, 19 локомобілів, 3 комбайни, 3 тракторні сівалки, кілька снопов’язалок, сінокосарок, культиваторів, бурякосівалок тощо. МТС обслуговувала 30 колгоспів. Першим директором Кошманівської МТС був комуніст Т. П. Кириченко. До цього він працював головою сільської Ради.
Велику роль у поліпшенні використання державної сільськогосподарської техніки на колгоспних полях відіграла партійна організація МТС, до складу якої входило в 1934 році 20 членів партії і 6 кандидатів у члени партії. Комуністи на найвідповідальніших ділянках роботи показували приклад творчої праці, вели за собою безпартійних. Надійним помічником партійної організації була комсомольська організація МТС, яка налічувала 6 членів ВЛКСМ.
Нова техніка вимагала висококваліфікованих спеціалістів. їх готували на місці, в МТС.
Як зростали колгоспи видно на прикладі колгоспу «Комунар». У 1934 році він об’єднував вже 117 господарств. Цього року артіль засіяла 815 га зернових, з них 326 га озимих, 144 га просапних (в т. ч. 84 га цукрових буряків). В колгоспі вже було 12 косарок-самоскидок, 3 косарки-снопов’язалки, 6 кінних грабель, 32 вози та інший реманент.
Зросли й колгоспні кадри. В артілі працювало 18 ударників праці. Організатором змагання колгоспників за високопродуктивну працю виступали партійно-кандидатська група й комсомольський осередок. В селі було тоді 20 комсомольців, серед них 8 дівчат.
Партійна організація в складі 4-х комуністів була і в колгоспі «Нове життя».
За роки Радянської влади село Кошманівка виросло не тільки економічно, а й культурно. Жителі села добре пам’ятають, коли взимку 1928 року до них приїздив голова ВУЦВКу Г. І. Петровський. Майже всі жителі села зібралися тоді в сільському клубі. Г. І. Петровський цікавився життям кошманівців, їх потребами, давав поради з багатьох питань. Говорячи про те, як радянська влада спрямовує всі зусилля на будівництво нової економіки в країні, він зупинився й на культурному будівництві. Зокрема, він звернувся до кошманівців з закликом активізувати на селі роботу по боротьбі з неписьменністю, поліпшити культурно-масову роботу серед молоді. Г. І. Петровський допоміг сільському клубові придбати кінопересувку та електросилове устаткування до неї.
В селі у 1930 році почала працювати бібліотека, яка налічувала 3000 книг. Тоді ж було відкрито семирічну школу, до цього тут була лише початкова. А вже в 1938 році перед дітьми сільських трудівників гостинно відчинилися двері Когаманівської середньої школи. На цей час в селі було здійснено загальнообов’язкове початкове навчання всіх дітей шкільного віку.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Кошманівці вирувало трудове життя. Праця в колгоспах добре оплачувалась. Наприклад, сім’я Р. К. Назаренка у 1940 році одержала на вироблені трудодні 1300 кг зерна, 800 кг картоплі, 300 кг цукру, 250 кг овочів, фураж для власної худоби. В середньому на кожний вироблений трудодень в артілях видавалось по 2,5 кг пшениці. «Трудоднів у кожного було вдосталь,— пригадує Р. К. Назаренко,— Ми вдвох з дружиною в 1940 році виробили 500 трудоднів».
Село мало хороший електрифікований і радіофікований клуб. В клубі демонструвалися кінофільми, а також виступали гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, на битву проти фашизму пішло 480 жителів села. А жінки, старі й підлітки, що залишились удома, працювали в колгоспі і МТС, замінивши тих, хто був на фронті.
У вересні 1941 року бої докотились і до Кошманівки. Гітлерівці, захопивши Полтаву, просувалися на Красноград. Під Кошманівкою їх зустрів вогонь підрозділів Червоної Армії. Бій точився цілу добу. Червоноармійці героїчно відбивали атаки фашистів.
Жителі Кошманівки активно допомагали своїм захисникам: переносили й перев’язували поранених та транспортували їх до госпіталя. В цьому бою за Кошманівку загинуло 79 червоноармійців. Незважаючи на героїзм радянських людей, 22 вересня 1941 року гітлерівські загарбники ввірвалися в Кошманівку. Тіла загиблих радянських воїнів фашисти кинули в погріб. Тепер на цьому місці височить пам’ятник.
Кошманівці пережили жахливі часи гітлерівської окупації. Встановивши режим кривавого терору, фашистські загарбники дощенту пограбували жителів. Вони вивезли близько 10 тис. цнт хліба, спалили 132 житлові будинки, ферми колгоспів, середню школу, лікарню, 3 крамниці, поштове відділення. Окупанти вивезли до Німеччини багато худоби та колгоспного майна. Гітлерівці нанесли великих збитків Кошманівській МТС, які обчислюються майже в 2 млн. крб. Окупанти відправили до Німеччини у фашистське рабство 328 жителів Кошманівки.
Але кошманівці не скорилися фашистам. Дівчина-патріотка Є. Д. Макшанова в 1942 році переховувала і лікувала радянського льотчика М. Гришина, збитого в бою гітлерівцями.
Фашисти жорстоко розправилися з непокірними. Вони заарештували, ув’язнили й закатували 11 жителів села.
Навіть в цей тяжкий час кошманівці жили вірою в швидке визволення. 22 вересня 1943 року село було визволене від фашистів. В боях за Кошманівку відзначились воїни 233-ї стрілецької дивізії (командир полковник Й). І. Соколов), 299-ї стрілецької дивізії (командир генерал-майор Н. Г. Травников), 107-ї стрілецької дивізії (командир генерал-майор П. М. Божко), а також 1-го механізованого корпусу під командуванням генерал-полковника М. Д. Саламатіна і 19-ї механізованої бригади під командуванням генерал-майора В. В. Єршова. У визволенні села брав участь також танкіст А. Д. Бережний, уродженець Кошманівки, який пройшов з боями від Волги до Берліна. За бойові подвиги у Великій Вітчизняній війні більше як 200 мешканців села відзначено урядовими нагородами.
Серед них П. Ю. Кириленко, М. П. Кибальник, А. В. Пасько, В. М. Пусан, Я. Ф. Безрук, Г. К. Овдієнко, В. І. Гаркавий, І. Ю. Трипуп, Ф. Г. Назаренко, П. П. Кумець та багато інших.
Населення Кошманівки з перших же днів після визволення села активно взялося за відбудову народного господарства. Доводилося майже все починати заново. На все село залишилося лише кілька коней та пара волів. Для своєчасного проведення польових робіт довелось використовувати власних корів, яких жителі зуміли приховати від фашистів. У 1944 році в значній мірі було відбудовано Кошманівську МТС: працювали ковальський та токарний цехи, завершено спорудження приміщення для двигуна. На полях колгоспів стали знову працювати трактори. Прикладом для інших була трактористка Я. А. Олійник, яка майже в два рази перевиконувала змінні завдання, заощаджуючи пальне.
До села поверталися після перемоги над фашистами колишні воїни. Разом з своїми сім’ями вони ставали до роботи й добивались високих показників. Так, уже в 1947 році трудівники колгоспів «Нове життя» і «Комунар» виростили високий урожай зернових. По 25 центнерів пшениці з кожного га зібрав колгосп «Нове життя». Голову правління цієї артілі І. П. Губу, бригадира М. Ф. Сколибога і ланкових Є. П. Бобошко, Н. С. Литвиненко, О. М. Юхно, які особливо відзначились у роботі, було нагороджено орденами Леніна.
У 1950 році три колгоспи Кошманівки, об’єдналися в один під назвою «Шлях до комунізму». У 1958 році до нього приєдналась ще одна артіль (сіл Миронівки й Богданівки). Відтоді — це колгосп ім. Шевченка. Головою правління колгоспники одностайно обрали тридцятитисячника Я. Ф. Безрука — комуніста, досвідченого керівника сільського господарства. Він очолює колгосп і тепер. За колгоспом було закріплено на вічне користування 6572,9 га землі, з них орної — 5191 га, садів — 125,8 га, сіножатей і пасовищ — 488,2 га, зариблених ставків і водойм — 89,7 га. Звідусіль з колгоспних ланів долинає гуркіт потужної вітчизняної техніки. Колгосп має 27 тракторів, 24 автомашини, 15 комбайнів та багато інших, машин, на яких працює 63 механізатори села. Все ширше здійснюється механізація трудомістких робіт у колгоспі за рахунок використання електроенергії.
Високий рівень механізації, впровадження досягнень науки й техніки в сільськогосподарське виробництво дають можливість збирати високі врожаї зернових та городніх культур.
Це в свою чергу створює сприятливі умови для розвитку громадського тваринництва. На початку 1965 року в колгоспі ім. Шевченка було 5 ферм великої рогатої худоби (2495 голів), 3 свиноферми (2149 голів) і вівцеферма (951 голова), 2 птахоферми (7791 штука різної птиці).
За післявоєнні роки в артілі побудовано 17 тваринницьких приміщень, майстерню, електростанцію та водонапірну башту, споруджено також їдальню, сільмаг, 5 зерносховищ, встановлено пилораму.
В Кошманівці, як і в інших селах нашої країни, широкого розмаху набуло змагання за звання колективів і ударників комуністичної праці. Вже у 1962 році це почесне звання завоював комбайнер А. В. Лозинський. В наступному році стали ударниками комуністичної праці тракторист G. С. Нестеренко та доярка Л. О. Довгаль. Високого звання ударників комуністичної праці удостоєні П. Т. Божко — бригадир тракторної бригади та В. М. Гупало — токар Кошманівського відділення «Сільгосптехніка».
Всі досягнення колгоспників села Кошманівки нерозривно пов’язані з керівною і організуючою діяльністю партійної організації колгоспу, яка в 1965 році нараховувала 46 комуністів. 13 комуністів — механізатори, 4 — завідуючі тваринницькими фермами, 3 — агрономи, 17 — на різних роботах. Партійна організація також спрямовує роботу лекторської групи села, керує випуском стінної газети та радіогазети «За високий урожай».
В селі є 4 комсомольські організації, які нараховують 332 члени ВЛКСМ.
Для дальшого успішного розвитку господарства Кошманівки надзвичайно важливе значення мають рішення березневого Пленуму ЦК КПРС та квітневого Пленуму ЦК КП України (1965 р.). Правління колгоспу має можливість більш самостійно й ініціативно планувати та організовувати сільськогосподарські роботи. І як наслідок зросла матеріальна зацікавленість та ініціатива колгоспів. Ось чому колгосп уже в 1965 році одержав від реалізації продуктів землеробства та тваринництва на 75 579 крб. більше, ніж у попередньому році.
В артілі впроваджуються нові методи проведення сільськогосподарських робіт, у зв’язку з чим тут відбуваються районні семінари спеціалістів сільського господарства. Так, у 1965 році тут відбулися семінари з питань підготовки до весняної сівби, збирання кукурудзи на низькому зрізі, потокового збирання цукрових буряків тощо.
Колгоспники артілі ім. Шевченка й самі вивчають передові методи у своїх друзів по змаганню — членів колгоспу «Більшовицька праця» (Карлівка). Зокрема, кошманівці запровадили потоковий метод збирання еіна. Це дало можливість значно скоротити строки сінозбирання. Впроваджено також досвід колгоспу ім. Чапаева по широкорядному посіву пшениці на пару тощо.
Розвиток громадського господарства дає можливість підвищувати рівень оплати праці в колгоспі. Так, у 1966 році сім’я А. Д. Бережного заробила в колгоспі ім. Шевченка 1796 кг пшениці і 2896 крб. Високі заробітки і в інших колгоспників.
Заможно й культурно живуть кошманівці. Незмірно збагатився їх духовний світ, зросли культурні запити. До їх послуг сільський клуб на 200 місць, стаціонарна кіноустановка, бібліотека (18 459 книг). У селі відкрито краєзнавчий музей. Село з 1954 року повністю радіофіковане. В побут колгоспників все більше й більше входить електрика. У власному користуванні трудівників села 4 легкові автомобілі, 57 мотоциклів, майже кожна сім’я має 1 або 2 велосипеди, в селі 67 телевізорів, понад 100 радіоприймачів тощо.
Про ріст матеріального добробуту колгоспників села Кошманівки говорить і той факт, що з року в рік зростає купівельна спроможність населення. Якщо в 1957 році кошманівці купили в державних магазинах села товарів на суму 219 тис. крб., то вже в 1962 році — на 312 тис. крб.
У кожний дім села надходять газети та журнали. Сільські магазини продали у 1965 році жителям села на 1650 крб. художньої літератури.
Трудовими досягненнями зустрічають кошманівці свято Великого Жовтня, день 1-го Травня, день Радянської Конституції, Міжнародний жіночий день 8-го березня, річницю Радянської Армії, Ленінські дні, Новий рік. Традиційними стають свято врожаю, проводи молоді в Радянську Армію, урочиста реєстрація шлюбів та новонароджених, комсомольські весілля.
На варті здоров’я трудящих Кошманівки стоять 14 медичних працівників Кошманівської дільничної лікарні, яка почала працювати з 1959 року. Лікарня має стаціонар на 25 ліжок, амбулаторію.
Змінюється і зовнішній вигляд Кошманівки. Лише за післявоєнні роки тут споруджено 192 будинки, криті залізом, шифером, черепицею. В 1956 році в селі збудовано нове двоповерхове приміщення середньої школи. Школа має 10 класних кімнат, 4 кабінети (біологічний, хімічний, фізичний, технічних засобів), є також піонерська та методична кімнати, краєзнавчий музей, дві майстерні (по обробці дерева і металу), теплиця та дослідні ділянки площею 1,6 га. Кабінети забезпечені найновішим наочним приладдям — кіноапаратом, телевізором, магнітофоном, фільмоскопом тощо. При школі є інтернат на 60 місць. Дітей навчають і виховують 27 педагогів, з них 18 з вищою освітою. Подбали у Кошманівці і про вчителів. Тут споруджено для них 4 двоквартирні будинки і один восьмиквартирний з паровим опаленням.
За останні 10 років середню школу закінчило 426 дітей кошманівців, 166 чол. здобули середню спеціальну та вищу освіту. 133 випускники школи стали механізаторами сільського господарства широкого профілю.
Гарно тепер у Кошманівці. Та ще кращою вона стане в недалекому майбутньому. Кошманівка належить до числа сіл, що перебудовуватимуться як експериментально-показові. Вже розроблено й затверджено Держбудом УРСР проект планування та забудови села. Тут будуть споруджені дво- і чотириквартирні будинки.
Основна житлова площа забудови села планується одноповерховою з 1—2-квартирними будинками і з присадибними ділянками по 0,3 га. Розшириться головна вулиця, на якій буде посаджено 2 ряди дерев. В кінці села з’явиться траса з роздільними шляхами руху сільськогосподарської техніки та автомашин.
Село стане надзвичайно зеленим. Озеленення буде пов’язане з великим парковим центром. Парк огороджується живою зеленню. Всі круті схили, яри намічається закрити лісонасадженнями. На схилах виростуть верби. Споруджується пляж.
За генеральним планом з 27 запроектованих об’єктів у 1966 році збудовано 13 житлових будинків для колгоспників, Будинок культури на 500 місць, баню-пральню, комбінат побутового обслуговування, амбулаторію на 100 відвідувачів, дитячий садок-ясла на 140 місць та 30 жилих будинків.
Пишаються кошманівці й своїми земляками. В цьому селі народився і певний час жив Н. Т. Кальченко, який працював Головою Ради Міністрів УРСР, тепер — перший заступник Голови Ради Міністрів УРСР, депутат Верховної Ради СРСР і УРСР. З Кошманівки родом і А. І. Петренко — колишній керуючий «Укрльонотрестом», який загинув на фронті Великої Вітчизняної війни.
Забите темрявою за часів царизму село Кошманівка за роки Радянської влади перетворилося в чудове передове соціалістичне село. Трудящі Кошманівки своєю щоденною працею, спрямованою на виконання рішень XXIII з’їзду КПРС і XXIII з’їзду КП України, наближають майбутнє — комунізм.
О. П, САМОЙЛЕНКО, Д. І. ПИЛЯЙ