Машівка, Машівський район, Полтавська область
Машівка — село, центр однойменного району, до її складу з 1962 року включено колишнє село Жуківку. Машівка розміщена на степовій рівнині, яка знижується в напрямку до Дніпра, вздовж залізниці Полтава—Красноград. До м. Полтави — 30 км, до залізничної станції Тагамлик — 1 км. Населення — 2011 чоловік.
Машівка належить до числа порівняно молодих населених пунктів Полтавщини, які виникли у XIX столітті.
Найдавніші документальні дані про село відносяться до 1859 року, коли в Машівці було вже 68 дворів і 387 жителів. На той час в Костянтиноградському повіті, куди входила Машівська волость, були найбільші в губернії поміщицькі латифундії.
Після реформи 1861 року землі, які належали сільській общині, залишалися маленькими острівцями серед панських земель. У Машівці безземельні і малоземельні господарства одержали тільки 321 десятину поміщицької землі. Шукаючи виходу з скрутного становища, сільська община с. Жуківки у 1884 році взяла позичку в селянському поземельному банку і купила частину землі, Але уже через З роки банк відібрав землю, бо біднота не мала змоги виплачувати високі проценти. Через 33 роки після реформи з 102 селянських господарств 11 було безземельних і 51 — малоземельне. 8 селянських родин не мали власних хат. Тільки чотири господарства обробляли землю власного худобою, а решта — супрягою. У Машівці в 1894 році було 39 батраків, чимало селян змушені були йти на заробітки в інші губернії.
Примітивні знаряддя обробітку землі, відстала агротехніка призводили до низьких урожаїв, до виснаження землі. Як єдиний засіб відновлення родючості грунту з 1878 року частину польової землі община стала відводити під толоку.
Частина гнаних злиднями селян переселялася у східні губернії Росії, сподіваючись одержати там землю. З 1877 по 1893 рік з Машівської волості переселились 229 чоловік.
Початок XX століття приніс біднішій частині селянства ще більше зубожіння і водночас збагачення поміщикам і сільській буржуазії. Посилилось класове розшарування. У 1910 році, наприклад, у Машівці на 124 селянські господарства припадало всього 346 десятин землі. З них 12 господарств були зовсім безземельні, 12 мали тільки садиби, 36 — до 1 десятини землі, а 39 господарств — всього по 1—3 десятини. Але навіть свої карликові земельні ділянки багато машівських селян змушені були обробляти наймом або супрягою, бо в 33 господарствах не було ніякої худоби, 13 господарств мали тільки овець і свиней. На кожне господарство в середньому припадало всього половина коня і менше половини корови. 77 господарств таких злиденних селян змушені були орендувати землю у поміщиків. Селяни платили також великі податки: державний поземельний податок, повітовий, губернський і волосний збір, страхові платежі та ін. Майже третина селянських господарств не могла існувати за рахунок ведення власного господарства і члени їх сімей йшли в поденщики до багатіїв або на заробітки.
В той час, коли бідніша частина населення задихалася від безземелля і малоземелля, 8 поміщиків у Машівській волості мали 2862 десятини землі. Один лише машівський поміщик земський начальник М. В. Кривцов володів 770 десятинами землі, мав кінний завод, багато племінних корів, овець, фруктовий та декоративний сади.
Сільській буржуазії і куркулям у волості належало також три парові млини, дві олійниці, 15 крамниць, де також широко використовувалась праця найманих бідняків-селян.
Поміщики і куркулі жорстоко визискували найбідніших селян, які наймалися до них. Денний заробіток чоловіка на жнивах не перевищував 60—70 коп., жінок і дітей, які працювали нарівні з чоловіками,— лише 10—15 коп. Про ті страшні часи й досі з прокляттям згадують колишні машівські батраки Г. П. Видюк, М. Т. Сапа і П. Т. Видюк, коли розповідають молоді про те, як жили їх батьки за часів царського самодержавства. Чимало жителів села вмирало тоді від пошесних хвороб. Для надання медичної допомоги в с. Жуківці був лікар і фельдшер, які обслуговували і жителів Машівки. В двох палатах, що були тоді при лікарській дільниці у Жуківці, розміщувалося всього 8 ліжок. Не вистачало і медикаментів.
Зайняте тяжкою працею, населення залишалося неписьменним. У 1894 році в селі знали грамоту лише 33 чоловіки, а серед жінок не було жодної письменної. У земській школі навчалося всього 8 хлопчиків. Тяжке, злиденне життя штовхало селян на боротьбу. Зокрема, вони у 1902 році цілими общинами захоплювали майно у поміщиків і розподіляли його поміж собою. Безпосереднім приводом до виступу послужило те, що за 1901—1902 рік орендні ціни на землю зросли вдвоє, селянська худоба навесні 1902 року залишилась без кормів, а поміщики посилили штрафи за випас худоби на їхніх землях.
У Машівці селяни розгромили економію Базилевського і забрали 15 348 пудів хліба, 4000 пудів картоплі, 6 стогів сіна. Сюди для розправи з селянами було надіслано з Полтави батальйон Пензенського полку.
Два тижні лютувала царська каральна експедиція, селян прилюдно сікли різками.
Досвід мас у першій російській революції не пройшов даремно. Після повалення самодержавства в 1917 році машівські селяни намагаються через волосний земельний комітет одержати землю. І 30 вересня 1917 року Машівський волосний земельний комітет виніс рішення: «Забрати у орендатора Бзовського 108 десятин землі і здати селянам с. Михайлівни в орендне користування по 8 крб. за десятину», тоді, як поміщик одержував від орендатора по 20 крб. за десятину. Повітовий і губернський земельні комітети підтвердили рішення Машівського волосного земельного комітету.
Проте це не вирішило земельного питання. Багато машівців як були, так і залишилися безземельними. На селі і далі продовжували верховодити поміщики і куркулі.
З великою радістю зустріли трудящі Машівки звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді. Сільські бідняки Г. М. Семенченко, О. К. Ткач, М. Ф. Пелих, М. І. Ткач, Г. П. Видюк, Т. С. Жилін та інші згуртовуються навколо більшовика В. X. Блавацького, який повернувся з фронту. Місцеві поміщики і куркулі всіляко протидіяли здійсненню Ленінського декрету про землю. Все щ у січні 1918 року після встановлення Радянської влади між безземельними і малоземельними селянами було розподілено 1500 десятин поміщицької землі. Кожна сім’я одержала наділ по 5—8 десятин. Але скористатися нею перешкодила навала кайзерівських військ, в обозі яких повернувся і поміщик І. В. Дикун та його зять Карпенко. Карателі, що вдерлися до села, зігнали селян на центральну площу і почали їх бити. В панському саду біля Машівки гетьманці збили з ніг і топтали кіньми, а потім розстріляли більшовиків Чухліба і Котлика з с. Кованьківки Малоперещепенської волості та полоненого червоноармійця Закапко з с. Базилевщини. Трупи замордованих людей карателі не дозволяли ховати три дні.
Але ніякі звірства не зламали волі селян до боротьби. Біднота Машівки грудьми стала на захист своєї Радянської Вітчизни. Чимало машівців хоробро боролися проти окупантів в партизанському загоні, який був сформований у сусідньому с. Селещині. Командирами рот в цьому загоні були вихідці з Машівки Т. Т. Милька, Д. К. Овчареяко та Г. О. Видюк.
В боях за відновлення Радянської влади особливо відзначились С. С. Паржин, О. А. Ігнатенко та інші. Комуніст А. Ф. Ткач за мужність і безстрашність у боротьбі з ворогами був удостоєний ордена Червоного Прапора. У селі і тепер проживають колишні партизани громадянської війни, нині пенсіонери Г. П. Видюк, І. С. Займак, Т. А. Кошовий та інші.
Після краху німецької окупації на Україні в січні 1919 року в Машівці як і у всьому Костянтиноградському повіті відновлюється Радянська влада. Трудове селянство рішуче підтримувало партію більшовиків — організатора і натхненника боротьби за нове життя. 31 січня 1919 року повітовий селянський з’їзд, учасниками якого були і машівські хлібороби, визнав партію більшовиків єдиною керівною партією і передав всю владу в повіті військово-революційним комітетам. Утворився ревком і у Машівці. До його складу ввійшли Василь Блавацький (голова), Яків Шпика, Вакула Прокопенко. Ревком повернув селянам відібрану поміщиком землю, допомагав бідноті налагоджувати господарство.
Але на перешкоді цьому стали денікінці, які намагалися силою зброї відновити дореволюційні порядки. В час загрози вторгнення білогвардійців трудящі маси
Мащівки ще тісніше згуртувалися навколо комуністичної партії. В резолюції мітингу селян Машівки і Жуківки, що відбувся у липні 1919 року, зокрема, говорилося: «…Ми, селяни Жуківки і Машівки, ухвалили: напружити всі сили для розгрому банд Денікіна, що просуваються. Всіма засобами підтримувати Радянську владу, щоб в майбутньому будувати соціалістичне життя…
Хай живе влада трудящих! Хай живе всесвітня революція!». І це були не лише слова. Знову взялися за зброю партизани. А після захоплення села білогвардійцями партизанські загони робили рейди по тилах Денікіна в Костянтиноградському та Кобеляцькому повітах. Нечувані звірства чинили денікінці, вдершись до Машівки. Вони закатували машівських активістів Михайла Блавацького, Захарія Чорного ловка, Григорія Пелиха та інших.
Безчинствам білогвардійців поклала край Червона Армія. 23 грудня 1919 року частини 14-ї армії під командуванням І. П. Уборевича (член РВР Г. К. Орджонікідзе, командир 8-ї червонокозачої дивізії В. М. Примаков) визволили Костянтино-градський повіт від денікінців.
Відновлюється Радянська влада і у Машівці. В селі розгортається робота по відбудові зруйнованого господарства. Організаторами цієї роботи виступають комуністи А. Ф. Ткач, М. П. Борщ, В. А. Жилін, 3. М. Коваль та Г. М. Семенченко, які об’єднуються в січні 1920 року в партійний осередок.
Велику допомогу надавав молодим комуністам Костянтиноградський повітовий партійний комітет, який відрядив до села комуністів Павла Єву і Філатова. Влітку 1920 року в Машівці створюється комітет незаможних селян, який став міцною опорою на селі молодої Радянської влади. Спочатку до комітету входило всього 26 чоловік. Але згодом він став об’єднувати майже всіх найбідніших селян.
Партійний осередок разом з комнезамом допомагав насінням і в обробітку полів бідноті і сім’ям червоноармійців.
Активну участь у встановленні і зміцненні Радянської влади брала і молодь. У 1920 році в Жуківці утворюється комсомольський осередок. Комсомольці були в перших рядах бойових помічників партійної організації. Зростав їх авторитет на селі. Тоді куркульсько-націоналістичні бандити разом з есерами вирішили знищити активістів. У грудні 1921 року бандити вчинили збройний напад на приміщення комсомольського осередку, але безстрашні комсомольці дали нещадну відсіч ворогам.
У Машівці комсомольський осередок утворився на початку 1924 року. До нього входили В. П. Паржин (він був обраний секретарем осередку), О. Р. Пелих (агітпроп), І. І. Чорноголовка, Г. Г. Шкуратяна, М. М. Закора, О. Г. Паржин та В. П. Куць. Машівські комсомольці налагодили клубну роботу, вели антирелігійну пропаганду, допомагали партійним та радянським органам у виконанні планів хлібозаготівель. Важливу роль відігравали комсомольці і в комітеті незаможних селян Машівки. Кожен член ЛКСМУ став членом комнезаму і допомагав залучити до цієї організації позаспілкову молодь.
Робота партійного осередку, комнезаму, комсомольців Позитивно впливала на відродження господарства. Селяни Машівського району вже у 1923 році виробили близько 1 млн. пудів товарного хліба.
В період колективізації в Машівці і Жуківці точилась гостра класова боротьба. Куркулі робили все, щоб зірвати організацію колгоспів,— підбурювали селян знищувати худобу, залякували перших колгоспників. Місцевий піп Громницький і полтавський архирей Протович залучили до підпільної контрреволюційної організації частину заможних селян з с. Жуківки, але вони були вчасно викриті й покарані.
На селі виникають нові, досі незнані форми спілкування селян. На початку 1929 року у Жуківці було створено товариство по спільному обробітку землі, а вже в квітні того ж року на основі ТСОЗу організовано колгосп ім. Яковлева (голова правління Т. Т. Милька). У 1930 році до цієї артілі вступили всі селяни, за винятком 8 господарств. У Машівці перший колгосп «Вільний шлях», який об’єднував 22 господарства, виник восени 1929 року. Головою правління односельчани обрали Я. В. Дузенка.
Вмілими організаторами мас були сільські комуністи, які добре організували політмасову роботу, своєчасно викривали підступні дії ворогів колгоспного будівництва. Партійний осередок в той час очолював В. А. Жилін.
В перші ж роки колективного ведення господарства машівські колгоспники домоглися значних успіхів. В 1931 році річний план хлібозаготівель по Машівській сільраді було виконано на 100 проц. Державі здано 14 929 цнт хліба. План здачі пшениці перевиконано на 283 центнери.
Зросло багато передовиків виробництва. В першій бригаді колгоспу «Країна Рад» по-ударному працювала ланка Анастасії Шкуратяної. Всі члени ланки — М. Паржин, М. Видюк, Н. Шкуратяна, Г. Черноголовка і Т. Жилінова за досягнуті успіхи були премійовані і завоювали право участі у районному зльоті колгоспників-ударників.
В перших лавах борців за розвиток громадського господарства колгоспів виступали комуністи. Вони самовіддано працювали на всіх ділянках колгоспного виробництва. Партійна організація весь час зростає. І у 1935 році Машівська територіальна партійна організація налічувала у своїх лавах 15 комуністів.
Високих показників у роботі добилися і механізатори Машівської MTС (організована в 1932 році). Тракторна бригада комуніста Є. М. Ганниченка в 1940 році домоглась 600 га виробітку на трактор ХТЗ в переводі на м’яку оранку, зекономила 4559 кг пального і завоювала право бути учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві.
Зростав добробут колгоспного селянства, збільшувалась оплата колгоспного трудодня. В Машівській артілі «Країна Рад», наприклад, в 1935 році колгоспники одержали на кожний вироблений трудодень по 6,6 кг зерна, по 2 кг картоплі і по 2 крб. 5 копійок.
З перших же років встановлення Радянської влади трудящі Машівки стали відчувати постійне піклування Комуністичної партії і робітничо-селянського уряду про їх здоров’я. Лікарську дільницю було значно розширено, організовано терапевтичне і хірургічне відділення. Збудовано пологовий будинок на 25 ліжок. Медичну допомогу населенню надавало 6 лікарів. Дільниця мала власний транспорт. При потребі забезпечувалась висококваліфікована консультація спеціалістів з Полтави.
Найголовнішим завданням культурного будівництва в 20-х рр. партія вважала ліквідацію неписьменності серед населення. У Машівці і Жуківці починають працювати гуртки і школи лікнепу. До 10-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції неписьменність в цих селах було ліквідовано. Для навчання підростаючого покоління у 1920 році в Жуківці відкрилася початкова школа, в 1927 вона стала семирічною, а з 1935 року — середньою.
Водночас змінюється і вигляд села. На сільських вулицях з’являються стовпи з електро- і радіолініями. В 1933 році було завершено електрифікацію всіх хат колгоспників та господарства артілі ім. Яковлева.
Щасливе і радісне життя трудівників с. Машівки порушив віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Здатні носити зброю пішли до лав Червоної Армії. А ті, що залишилися вдома, працювали з подвоєною енергією. «Все для фронту! Все для перемоги!» — під таким закликом вирощували і збирали вони врожай першого воєнного року.
20 вересня 1941 року фашистські загарбники захопили Машівку. Вони грабували населення, нищили народне добро.
Але народ не скорився. Високий патріотизм проявила Т. В. Колісник, яка в ніч з 6 на 7 листопада 1942 року біля районної управи вирізала з німецького прапора павучу свастику. Вона також зберегла портрет В. І. Леніна, Державний прапор і друкарську машинку райвиконкому. М. І. Карпенко, М. X. Займак, А. Д. Ігнатенко та багато інших радянських патріотів переховували від гітлерівців поранених червоноармійців і військовополонених, що втікали з полону.
Червона Армія визволила від гітлерівців Машівку 22 вересня 1943 року. Величезних руйнувань завдали району німецько-фашистські загарбники. Вони знищили 938 будинків колгоспників, 48 громадських будівель. Навальний наступ радянських військ врятував Машівку від повного знищення. Все ж гітлерівці встигли тут спалити залізничну станцію, ряд громадських будівель.
Відроджувати господарство, зруйноване за час тимчасової окупації німецько-фашистськими загарбниками, доводилось в досить складних умовах. Не вистачало робочих рук. 1315 юнаків і дівчат гітлерівці вивезли з району на роботу до Німеччини. За час тимчасової окупації Машівки німецько-фашистськими загарбниками посівні площі в районі зменшились майже у два рази. Тракторів і сільськогосподарських машин, які уціліли, було дуже мало. Не вистачало тягла. На весь район залишилося лише 217 коней і 104 воли.
Але радянські люди були сповнені бажання подолати будь-які труднощі і забезпечити Червону Армію продуктами харчування. На допомогу машівцям прийшла держава, братні народи республік Союзу РСР. За їх допомогою вже першу роковину з дня визволення колгоспники артілі «Країна Рад» зустріли високими показниками в своїй роботі. Вони значно перевиконали державний план хлібозаготівель.
Поверталися по домівках колишні фронтовики. 217 з них були удостоєні орденів і медалей Союзу РСР. В числі нагороджених — сільські комуністи: Ф. М. Закора, М. Г. Цегельник, О. Р. Пелих, О. В. Ганниченко та інші.
Комуністи в мирній творчій праці, як і на фронті, проявляли свій героїзм. їх приклад наслідували і інші. І як наслідок, в третьому післявоєнному році артіль «Країна Рад» добилася найкращих в районі показників.
В наступні роки громадське господарство розвивалось ще вищими темпами. У 1956 році машівський колгосп «Країна Рад» за високі господарські показники як учасник Всесоюзної сільськогосподарської виставки був нагороджений дипломом II степеня, Малою золотою медаллю і вантажною автомашиною.
Зростання громадського господарства забезпечило підвищення добробуту трудівників села. На вироблені у 1956 році трудодні члени артілі одержали по 2 кг зерна, по 5 крб. і по 300 г соняшнику, не рахуючи додаткової оплати. Заробіток свинарки О. І. Бульбах, яка довела добовий приріст свиней до 510 грамів і виробила 1527 трудоднів, перевищив 3 тонни зерна, 7637 крб. готівкою і 161 кг свинини в живій вазі. Високу додаткову оплату — 2544 літри молока — одержала доярка 0. С. Резник.
За післявоєнні роки тут збудовано цегельний завод, зерносховище, 3 цегляні свинарники на 600 голів, 6 корівників і телятників, 2 птахоферми тощо. Водночас широко розгорнулось і житлове будівництво. У 1957 році споруджено 21 будинок для колгоспників, які переселилися до Машівки з Градизького району Полтавської області.
За першість у соціалістичному змаганні по будівництву в 1955 і 1956 рр. колгосп завойовував перехідний Червоний прапор Полтавського обкому КП України та облвиконкому.
Артіль «Країна Рад» — велике механізоване господарство. Її поля займають близько 3000 га землі. Колгосп має 2 зерносховища, 16 сараїв, 4 майстерні і кузні, цегельний завод, 2 млини, 2 птахоферми, 8 тваринницьких ферм (на них устатковані підвісні дороги, автонапувалки та інші механізми). В артілі працює 16 тракторів, 11 комбайнів, 14 автомашин.
Високопродуктивне використання техніки, ведення господарства на науковій основі, самовіддана праця колгоспників дають можливість артілі рік у рік збільшувати виробництво сільськогосподарської продукції, підвищувати рентабельність господарства. Зростання грошових доходів колгоспу забезпечує невпинне зміцнення матеріально-технічної бази ведення господарства. Щорічні відрахування до неподільних фондів у роки семирічки в середньому становили більше 50 тис. карбованців.
Організаторами боротьби за дальший розвиток сільськогосподарського виробництва виступає партійна організація. З 53 членів КПРС більшість зайняті безпосередньо в колгоспному виробництві. Серед комбайнерів не тільки району, а й області відзначається високопродуктивною працею машівський комбайнер-комуніст О. В. Ганниченко. Він досвідчений механізатор. Почав працювати на колгоспних полях ще в 1939 році. Під час Великої Вітчизняної війни був водієм танка Т-34, брав участь в обороні Москви і Сталінграда. Нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями «За відвагу» і «За бойові заслуги». Після війни повернувся додому і знову став працювати колгоспним механізатором. Щорічно він збирає від 400 до 539 гектарів зернових. Його трудові успіхи відзначені орденом Трудового Червоного Прапора.
Величні перспективи дальшого розвитку відкрили перед машівськими колгоспниками березневий Пленум ЦК КПРС і квітневий Пленум ЦК КП України (1965 р.).
Вже в 1965 році, в останньому році семирічки, колгосп «Країна Рад» добився най- і вищої врожайності серед колгоспів району. Зібрано в середньому по 25 цнт озимої пшениці і по 314 цнт цукрових буряків з кожного гектара.
Значно зросло в 1965 році і виробництво тваринницької продукції. Молока на 100 га угідь одержано по 288,4 цнт — на 58,4 цнт більше, ніж у 1964 році. Від кожної фуражної корови надоєно майже на 500 кг молока більше, ніж у попередньому році. Виробництво м’яса за рік майже потроїлось і становило 65,1 цнт на 100 га угідь. Це дало можливість значно перевиконати план продажу державі зерна, цукрових буряків, м’яса, молока та інших сільськогосподарських продуктів, збільшити доходи колгоспу до 504 тис. карбованців.
Сумлінну працю трудівників села високо оцінили Комуністична партія і Радянський уряд. У 1966 році було нагороджено медалями «За трудову доблесть» та «За трудову відзнаку» ланкову Надію Стрілкову, пасічника О. П. Кобу, доярку О П. Почеп, телятницю А. Т. Реву, техніка колгоспу С. С. Єфремова та ветеринарного фельдшера Машівської ветлікарні О. І. Панькевича.
Зростання громадського господарства забезпечує підвищення добробуту радянських людей. У 1965 році колгоспники одержали в середньому по З крб. 29 коп. на кожний трудодень. Оплата праці ведеться диференційовано. Так, механізатори одержали грошову оплату по 4 крб. 97 коп., теслярі — по 3 крб. 40 коп., свинарки — по 3 крб. 50 коп., а в рільництві оплата вихододня становить З крб. 56 копійок.
За 1965 рік механізатор О. В. Ганниченко заробив 1617 крб. і 4082 кг зерна, доярка Л. Г. Єфремова, яка надоїла по 2785 кг молока від кожної з 12 корів,— 1467 крб. (в т. ч. тільки додаткової оплати — 461 крб.) і 1393 кг зерна.
Розцвітає колгоспна Машівка. Немає тут колишніх низеньких хат під солом’яними стріхами з маленькими підсліпуватими вікнами. Більшість будинків — нові, на кам’яному фундаменті, вкриті шифером, залізом або черепицею. Вулиці й тротуари вимощені каменем. Село електрифіковане і радіофіковане. В багатьох квартирах трудящих використовується дешеве паливо — газ. Розширилася водопровідна мережа.
Дбайливими руками трудящих зведено двоповерхове приміщення лікарні на 100 ліжок. Крім того, працює поліклініка, 86 медичних працівників, у т. ч. 11 лікарів, стоять на варті здоров’я трудящих Машівки. В селі є аптека.
Подбала громадськість і про підростаюче покоління. Діти навчаються в середній школі, де працює 23 вчителі.
З її стін вийшли сотні гідних будівників комунізму. Вони своїми вмілими руками створюють усе, чим багата наша країна. За роки Радянської влади багато з них стали кваліфікованими спеціалістами: 59 — учителями, 18 —- лікарями, 28 — інженерами, 15 — спеціалістами сільського господарства, 36 офіцерами Радянської Армії, один — юристом. Численний загін радянської інтелігенції працює в самій Машівці — 38 чоловік з вищою освітою і 108 чоловік із спеціальною середньою освітою. Молодь, яка працює, без відриву від виробництва навчається у вечірніх класах або охоплена заочною формою навчання. Діти дошкільного віку виховуються в двох дитячих садках.
Своє дозвілля трудящі проводять у Будинку культури. Багато читачів користуються послугами З бібліотек. У Машівці немає такої сім’ї, яка б не передплачувала газет і журналів.
В селі добре налагоджена кооперативна торгівля, яка ведеться через універмаг, розміщений у двоповерховому приміщенні, і 5 крамниць. До послуг трудящих — комбінат побутового обслуговування, пошта, ощадна каса.
Про зростання добробуту жителів Машівки свідчить і невпинне зростання торговельного обороту в сільських крамницях. Причому серед товарів все більше місце займають холодильники, телевізори, пральні машини, мотоцикли тощо. Лише за 1965 рік торговельна сітка Машівки продала товарів на кожну душу населення на 211 карбованців.
Щасливим і заможним життям живуть трудівники сільського господарства Машівки, і всім здобутим вони завдячують славній Комуністичній партії, яка веде наш народ по шляху побудови комунізму.
Жителі Машівки свято шанують революційні традиції, пам’ять тих, хто віддав своє життя за наше світле майбутнє. В центрі села — пам’ятник великому вождеві трудящих В. І. Леніну. Ім’ям його названа і головна сільська вулиця. Імена всіх 108 воїнів, вихідців із с. Машівки, які загинули в боях з фашистськими загарбниками, записані до «Книги Вічної Слави». Воїнам, які померли від ран у госпіталі, що містився в час війни в Машівці, споруджено величний пам’ятник. У братській могилі поховано і учасника боїв за форсування Дніпра Героя Радянського Союзу О. І. Зоріна — сина братнього російського народу, уродженця Калінінської області. В 1964 році, в День Перемоги, на пам’ятнику загиблим радянським бійцям встановлена меморіальна дошка.
Дорогою ціною заплатили трудящі Машівки за свою свободу і право будувати щасливе комуністичне життя. І вони його побудують у великій дружній сім’ї радянських народів під керівництвом славної партії Леніна.
Великі плани розвитку Машівки в новому п’ятиріччі. Кожний рядок цього плану спрямовано на невпинне підвищення народного добробуту.
Для збільшення виробництва сільськогосподарських продуктів артіль передбачає поповнити машинно-тракторний парк, механізувати ряд трудомістких процесів у тваринництві, збудувати нові виробничі приміщення. Крім корівників, телятників, птахоферми, зерносховища, колгосп планує побудувати механізований кормоцех, гараж для тракторів, склад міндобрив тощо.
Водночас в селі заплановано провести великі роботи по будівництву житлових та культурно-побутових приміщень, здійснити ряд заходів по поліпшенню благоустрою.
Запорукою виконання цього плану є самовіддана праця трудівників села, які віддають всі свої сили справі побудови комунізму в нашій країні.
П. С. ДИШЛЕВИЙ, М. Г. ЦЕГЕЛЬНИК
Віра
| #
Цікаво, чому жодного спогаду про Булаву Тимофія Івановича, який був головою колгоспу?
Reply