Хомутець, Миргородський район, Полтавська область (продовження)
На початку січня 1929 року почалася масова колективізація сільського господарства. До існуючих уже ТСОЗів «Червона нива» і «Колосок» вступало багато селян. Згодом утворилися нові ТСОЗи: «Трудовик», «Шлях до кращого», ім. Дзержинського, «Червоний промінь».
У 1925—1926 роках сільська парторганізація об’єднувала в своїх рядах 25 комуністів. Її секретарем був один з зачинателів колгоспного руху червоний партизан Ф. Т. Гнатченко, головою виконкому сільради працював Ю. Ф. Пода. Комсомольська організація мала 30 членів, її секретарем був Федір Скидан. Велику роботу по допомозі сільській Раді і громадським організаціям подавала жіноча рада села.
У 1932 році колективізація в Хомутці в основному завершилась. 1935 рік знаменний початком стаханівського руху в колгоспах Хомутця. Першими стахановцями в артілі ім. Шевченка були Катерина Рудич, Орина Семеренко, Григорій Клименко, Василь Галушка і багато інших. Свої організаторські таланти проявили її голова Михайло Захарченко, рільник Іван Юрченко, бригадир Іван Галушка. У 1935 році в артілі видано пшениці по 3 кг на трудодень та іншого збіжжя. Того ж року колгосп ім. Шевченка придбав для семирічної школи інструменти духового оркестру. Згодом він купив дві вантажні автомашини.
На хомутецьких ланах дозрівав багатий урожай зернових і технічних культур, зокрема цукрових буряків. Так, у колгоспі ім. Шевченка на площі 160 га 1938 року зібрано врожаю по 330 цнт з кожного га. У 1940 році цей колгосп брав участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві. Тоді ж Виставком ВСГВ нагородив Малою срібною медаллю свинаря навчального господарства зоотехнікуму П. С. Мельника.
З добрими виробничими показниками працювали також промислові артілі гребінників «Наша праця», гончарів і вишивальниць, продукція яких йшла навіть за кордон.
Наприкінці 30-х рр. у селі діяли сільмаг і два продуктових ларки, пекарня продуктивністю 2 тонни хліба щодоби, буфет, а також пошта, радіо і телефонний зв’язок, ощадна каса. В селі працювали лікарня, амбулаторія і ветеринарний пункт.
В селі працювали клуб, парт-кабінет, 5 бібліотек. Майже кожний житель села передплачував газети і журнали.
Та мирне життя обірвалось.
Почалась Велика Вітчизняна війна. У серпні в Хомутці створено, партизанську групу з 40 чоловік, яка входила до Миргородського загону «Перемога». Партизани і підпільники налагодили розвідку фашистських військ і передавали зібрані відомості частинам Червоної Армії, які виходили з оточення. Група партизанів зірвала в Хомутці міст через Хорол, і на деякий час перешкодила просуванню ворожих танків та автомашин, згодом організувала диверсію на вальцьовому млині.
Населення Хомутця всіляко допомагало партизанам. У колгоспника Миколи Гнатченка була явочна квартира. Комсомольці Володя Носань і Альоша Пузій детекторним приймачем слухали передачі з Москви, записували зведення Радінформбюро і разом з іншими листівками розповсюджували їх серед населення.
Лише 15 вересня 1941 року ворог захопив станцію і місто Миргород, територію району, і в т. ч. с. Хомутець.
Знущання, руїни, катування і смерть принесли окупанти людям на радянську землю. Вони запровадили т. зв. «громадські двори», в яких селяни змушені були працювати від зорі до зорі. За невихід на роботу їх карали арештом на 7 діб. Сім’ї комуністів, партизанів, червоноармійців позбавили права навіть на городи. Зібраний урожай населення повинно було звозити на тік, молотити і тут же три чверті його забирали окупанти. З кожного двора збирали вони по 120 штук яєць і по 800-1200 літрів молока.
Фашисти вбили колгоспника Ф. Г. Гришка лиш за те, що він прилюдно, на сходці відмовився бути старостою села, служити ворогові. Він пожертвував собою, але не зрадив Батьківщині у дні тяжких випробувань.
Були значні втрати і в партизанському загоні. 17 січня 1942 року в хуртовину, на великім морозі, члени штабу загону Г. О. Іващенко, І. С. Зорін, П. А. Андреев, А. А. Ковтун та бійці Н. Є. Рубахін і А. А. Руденко, переходячи лісом поблизу с. Хомутця, натрапили на засаду поліції. У нерівному бою перші троє були вбиті, двоє, відстрілюючись, вийшли з оточення, але ворог натрапив на їх слід і вони стали жертвою окупантів. У Миргородській тюрмі їх страчено. Мужній партизан Никифор Рубахін перед смертю плюнув у морду катові і крикнув на весь голос:
— Я стояв і стоятиму за рідну Радянську владу.
Згодом (в 1943 р.) невелика група партизанів загону влилася до 373 стрілецької дивізії, якій пізніше було присвоєно найменування Миргородської.
Та боротьба проти ворога на окупованій території не припинялась. Більшість населення не корилась його наказам, ухилялась здавати теплий одяг і валянки, що їх вимагали окупанти взимку 1942 року, патріоти псували машини, руйнували дороги.
Завдаючи нещадних ударів гітлерівським військам під Курськом і Бєлгородом, Радянська Армія гнала їх на Захід. 18 вересня 1943 року частини 373 і 93 стрілецьких дивізій визволили від ворога Хомутець. Залишаючи село, окупанти знищували все на своєму шляху, палили житла, громадські будівлі, грабували майно.
Фашисти зірвали 3 мости через. Хорол, спалили будинок середньої школи, головний корпус промартілі «Наша праля», зруйнували сільмаг, спалили 30 хат, вигнали на Захід 345 голів худоби, 500 голів свиней, спалили 500 кіп хліба та інше. Прямі збитки артілі ім. Шевченка становили 1 385 тис. крб., втрати окремих громадян становили 96 тис. карбованців.
Уже першого дня визволення села — 18 вересня 1943 року трудящі взялися за відбудову народного господарства. Молотили хліб, ремонтували дороги, налагоджували роботу державних установ. Відновила діяльність сільська Рада. Всі дорослі в селі ставали на трудову вахту, військовозобов’язані пішли на фронт.
Змолотивши урожай і виконавши державні хлібопоставки, колгосп ім. Шевченка продав понад план у фонд оборони країни 798 цнт зерна, колгосп ім. Чапаева — 1336 центнерів.
В перші дні після визволення почала працювати в селі лікарня, незабаром — аптека, а 10 жовтня почалось навчання в 1—7-х класах школи і в зооветтехнікумі. В одному з шкільних приміщень поселено Миргородський дитячий будинок, який існував тут до 28 серпня 1961 року.
6 листопада 1943 року, на майдані біля школи відбулися урочисті похорони останків загиблих партизанів і підпільників села. Серед них: А. П. Андреева, І. С. Зоріна, А. А. Ковтуна, О. Ф. Качура, Г. Д. Кобилана, І. Г. Устименка, П. І. Качана, Володі Носаня, Гната Устименка, Ф. І. Полтавця, Ф. М. Дем’яненка, В. М. Клименка, І. Г. Мухи, М. Крижанівського, Л. і П. Задорожніх, Ф. Г. Гришка. На , братській могилі височить бронзовий бюст Радянського воїна-визволителя, що схилився у скорботному мовчанні. Відтоді тут відбуваються мітинги в революційні свята, комсомольці й піонери кладуть квіти на знак глибокої і вірної любові до героїв.
Дорого коштувала ця війна! Загальне число вбитих і тих жителів сільської Ради, що пропали безвісті — 777 чол., в т. ч. з Хомутця — 478 чоловік. На фашистську каторгу до Німеччини ворог вивіз 230 чол., серед них — багато дітей.
Вже в травні і червні 1945 року до села поверталися демобілізовані солдати, радість і сльози сяяли на очах односельчан. Про ратні подвиги бійців свідчили численні ордени і медалі. Серед 240 нагороджених був колгоспник 3. К. Юхименко, удостоєний високої нагороди — ордена Леніна, 5 воїнів — ордена Слави.
Жінки, старики і підлітки за півтора року після визволення села встигли багато зробити. Колгосп ім. Чапаева прославила молодіжна ланка Афанасії Догодило, яка у 1944 році зібрала но 500 цнт цукрових буряків з га. Кожен гектар землі, що її обробляла ланка С. І. Струцького, дав по 17 цнт озимої пшениці.
Та час диктував необхідність об’єднання чотирьох сільськогосподарських артілей в одне велике господарство. Ним у серпні 1950 року став .колгосп ім. Шевченка, Об’єднана артіль мала 874 двори і 3997,5 га землі. У неї було більш як 380 коней, 650 голів великої рогатої худоби, 485 свиней, 420 овець, пасіка на 350 вуликів тощо.
Протягом 1953—1955 рр. в колгоспі інтенсивно зміцнювалась виробнича база. Збудовано електростанцію на рідкому паливі, закуплено електро- і газозварний апарати, під трудомісткі процеси підведено електроенергію, збудовано радіовузол. Розгорнулось масове будівництво громадських споруд і житлових будинків, поліпшився благоустрій села.
Зростала і далі матеріально-технічна озброєність артілі. Після реорганізації МТС у 1958 році колгосп придбав у держави тракторів і машин на 500 тис. крб., а хомутецькі механізатори перейшли працювати в рідне село.
У 1958 році, з нагоди 40-річчя Радянської влади на Україні, за успіхи у виробництві сільськогосподарської продукції знатну ланкову Катерину Рудич Уряд нагородив орденом Леніна, доярку Уляну Бублик — орденом Трудового Червоного Прапора.
Весною 1959 року артіль ім. Шевченка одною з перших в області перейшла від оплати праці трудоднями на гарантовану грошову і запровадила внутріколгоспний госпрозрахунок між бригадами. Це одразу ж дало добрі наслідки. Якщо оплата людинодня в 1958 році становила в середньому по колгоспу 6 крб. 87 коп., то в 1959 році цей показник дорівнював 11 крб. 23 коп. Так, наприклад, краща доярка колгоспу Уляна Бублик за 1958 рік одержала 2210 крб., а лише за перші 7 місяців 1959 року — 4445 карбованців.
Колгоспники все більше відчували користь від громадських фондів, серед яких основні: безкоштовне харчування в полі, на фермах, у тракторних бригадах, оплачувані відпустки: тарифні, по хворобі, по вагітності, безкоштовні путівки дітям до піонерських таборів, тощо. 778 колгоспників одержують пенсії.
За ініціативою партійного комітету в колгоспі створено комсомольсько-молодіжну виробничу ланку в полеводстві. До її складу ввійшло 10 випускниць Хомутецької середньої школи: сестри Оля і Галя Скидан, Галя Багмет, Ліда Гуда, Катя Сап’янник, Катерина Клименко, Марія Прідьма, Світлана Дубинка і Марія Сімон. Очолила ланку комсомолка Катя Гулій. Ланка дружно взялася за роботу і своїми виробничими успіхами здобула загальне визнання і пошану.
Ланка Катерини Гулій стала заспівувачем по вирощуванню високих врожаїв кукурудзи на зерно при найменших затратах ручної праці. Її заклик підхопила колгоспна молодь Миргородщини.
Йшли роки, Катя Гулій заочно навчалась на агрономічному факультеті Полтавського сільськогосподарського інституту, Оля і Галя Скидан — студентами будівельного, Марія Петлюх — стоматологічного інститутів, навчались у технікумах, на різних курсах.
Після закінчення інституту колишня ланкова К. І. Гулій працює агрономом-насіннєводом у своєму колгоспі. Комуністи Полтавщини обрали її членом пленуму обкому партії, а також делегатом на XXIII з’їзд КП України. Її подруги по ланці працюють за фахом у своїй же артілі або за межами району.
Невпізнанно зросло господарство колгоспу ім. Шевченка за 1965—1967 рр. Колгосп має 7699 га землі, з них — 5218 га орної, під садами і ягідниками 167 га, природних сіножатей 588 га, пасовиськ — 470 га, під лісом і вирубкою — 164 га та інша земля.
Неподільні фонди артілі у 1966 році становили 2,800 тис. крб., а грошові прибутки — 1,800 тис. крб., що на 74 тис. крб. більше порівняно з минулим роком.
Це тепер багатогалузеве, високорозвинуте господарство. Основний виробничий напрям — його зерново-буряково-тваринницький.
На колгоспних ланах працює потужна техніка: 45 тракторів, 26 комбайнів, 28 культиваторів, 18 зернових сівалок, 30 вантажних автомашин, на яких трудиться дружна сім’я сільських механізаторів. Щороку вона поповнюється випускниками однорічних курсів механізації сільського господарства.
Висока технічна оснащеність господарства поряд з підвищенням культури землеробства дає дорідні врожаї. Середня врожайність провідних культур за семирічку становила: зернових — 21,6 цнт, кукурудзи — 36,5 цнт, цукрових буряків — 199,4 цнт, соняшника — 17,2 цнт з кожного гектара. Хороші показники мала артіль у 1966 році, хоч погодні умови були не досить сприятливими. З кожного гектара зібрано по 23,1 цнт зернових, в т. ч. по 44,6 цнт кукурудзи; по 208 цнт цукрових буряків, по 7,4 цнт конопель, по 18,4 цнт соняшника.
Колгоспна зрошувальна система забезпечує полив понад 37 га городини. Широко ведуться роботи по осушенню заболочених земель та поліпшенню насінництва. У 1966 році колгосп на площі 205 га вирощував гібридну кукурудзу, яка мала урожайність 30,9 цнт з га. Державі було здано понад 2 тис. цнт сортового зерна, що дало господарству 71,8 тис. крб. прибутку.
Артіль ім. Шевченка є дослідне господарство. Тут працює агрохімлабораторія, розроблено систему внесення в грунт мінеральних добрив, ведеться книга історії полів, є карта грунтів.
На основі рільництва впевнено розвивається і тваринництво. Колгосп має З великі ферми, в яких у 1967 році було 3,4 тис. голови великої рогатої худоби, в т. ч. 1,1 тис. корів; 2,7 тис. свиней, 4 тис. голів птиці. Щороку зростає продуктивність тваринництва.
Батьківщина гідно оцінила трудові подвиги передовиків сільськогосподарського виробництва. Колишній ланковій, тепер колгоспному агроному Катерині Гулій, присвоєне високе звання Героя Соціалістичної Праці, з врученням їй ордена Леніна і золотої зірки «Серп і Молот». Її сподвижницям, що й досі працюють у полі, Галині Кирій вручено медаль «За трудову доблесть», Галині Кнюх і Антонині Кебка — медалі «За трудову відзнаку». Всього нагороджено в 1966 році 31 чол. Серед них — орденом Леніна: бригадир тракторної бригади № З В. І. Кушніренко і ланкова П. О. Юхименко; орденом Трудового Червоного Прапора: ланкова Г. О. Шуліка, бригадир тракторної бригади № 1 Д. Г. Кебка і колгоспник М. Г. Петренко; орденом «Знак Пошани»: доярка М. С. Шинкаренко, ланкова Ф. Д. Ляшенко, директор середньої школи М. П. Каблучко, колишній голова колгоспу Г. П. Скляр та інші.
Великого розмаху набрало в селі будівництво. В роки минулої семирічки в колгоспі збудовано цегельний завод потужністю 4 млн. штук паленої цегли на рік, 7 корівників, 4 телятники, 5 свинарників, 3 кормокухні, пташник, артезіанський колодязь. Лише в 1966 році в колгоспі збудовано: механічну майстерню, 2 корівники, телятник, холодильник.
Крім того, у 1965—1966 рр. в селі збудовано побуткомбінат, амбулаторію, лазню, їдальню, клуб тощо. Споруджено понад 100 житлових будинків. Правління колгоспу відпустило індивідуальним забудовникам понад 900 тис. штук паленої цегли, 300 куб. м. лісоматеріалу.
Розпочато чимале будівництво, передбачене п’ятирічним планом села. В колгоспі будується водонапірна башта, корівник, пташник, кормоцех, ставок, овоче-і зерносховище, 2 гаражі, другий Будинок культури. Розгортається шляхове будівництво. Уже зараз п’ять разів на день курсує автобус Миргород—Хомутець. Колгосп має свій автобус.
Поліпшується матеріально-побутове обслуговування населення. В селі є вальцовий млин потужністю 20 тонн борошна за добу, олійниця — 2,5 тонни за добу, пекарня, цех консервування овочів і фруктів. Працюють майстерня побутового обслуговування, перукарня, лазня, готель.
Широко в побут увійшли електрика і радіо. З 1 листопада 1961 року село підключено до державної електромережі. Електрогосподарство має 12 підстанцій, 89 км лінії електропроводки. Електрифіковано і радіофіковано всі двори.
У багатьох квартирах установлено парове опалення, газові балони. В школі, в технікумі, промкомбінаті, лікарні діє центральне опалення. На 5 км простяглася лінія водопроводу.
В особистому користуванні населення є понад 300 телевізорів, понад 60 пральних машин, 10 легкових автомашин, кілька сот мотоциклів.
Колгоспники оточені постійною увагою з боку правління і партійної організації. Лише у 1966 році на курортах і в будинках відпочинку побувало за рахунок колгоспу 30 його членів.
Постановою правління колгоспу від 28 жовтня 1966 року ветеранам колгоспного виробництва К. С. Рудич, Дмитрові Убийсобаці, Наталі Отисько і Килині Овчаренко, присвоєно звання «Почесний колгоспник» з наданням ряду матеріальних пільг: безкоштовне користування радіо, електрикою, транспортом, одержання районної і обласної газет, відвідування кіно тощо.
Рік у рік поліпшується в селі охорона здоров’я. До послуг трудящих — лікарня на 25 ліжок, амбулаторія, 5 лікувальних кабінетів, в т. ч. рентгенівський; аптека. Допомогу хворим подають 3 лікарі і 15 медпрацівників з середньою освітою, серед них такі досвідчені фахівці, як акушерка К. Д. Пархоменко, що тридцять років працює на своєму посту, зубний лікар Н. Г. Петлюх, лікар-ординатор Н. О. Дудник та інші. Медична дільниця обслуговує також населення сіл Довгалівки і Малих Сорочинців.
За роки Радянської влади назавжди покінчено з неписьменністю в селі. Тут діють середні денна і вечірня та заочна одинадцятирічна школи. У них працює 43 вчителі, навчається 502 учні. У школі склалися свої традиції професійної орієнтації учнів. Виробнича бригада середньої школи є хорошим осередком підготовки майбутніх механізаторів, рільників, тваринників, які після закінчення теоретичного навчання вміють застосувати його на практиці в рідному колгоспі.
На честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі розпочато будівництво типового триповерхового приміщення для середньої школи на 650 учнів.
Хомутецькі школи можуть пишатись своїми випускниками. Лише за післявоєнні роки денну школу закінчило 384 учні, з них із золотою медаллю — 8 та 17 із срібною. 53 випускники закінчили або продовжують навчатися у вузах.
А скільки з них працює за межами свого рідного села, прикрашаючи лави нашої радянської інтелігенції! Доктори біологічних наук І. Г. Вивалько і І. М. Захарченко, кандидат медичних наук Ф. М. Костенко, інженер-лісовод С. О. Заряжко, інженер-залізничник О. Л. Костенко, інженери-будівельники Н. Д. Безпала і Ю. Д. Безпалий та багато інших.
Протягом семирічки в Хомутецькому зооветтехнікумі збудовано новий навчальний корпус на 16 аудиторій, з навчальними кабінетами, спортивним залом, бібліотекою, ветклінікою, з необхідним учбовим господарством. У технікумі навчається 890 учнів. Працює 38 викладачів, серед них 3. М. Безпала, Д. М. Безпалий, П. А. Лебідь працюють тут по 30 років.
Книжковий фонд Хомутецьких бібліотек налічує до 50 тис. книг, з них у 1966 роді прочитано понад 19 тис. переважно художньої, сільськогосподарської і суспільнополітичної літератури. Є пересувні бібліотеки на фермах, у тракторних бригадах. Бібліотеки проводять конференції читачів, рекомендують книги по місцевому радіо, допомагають продавати літературу в магазині «Книги».
У селі є 4 клуби, народний хор у складі 52 чол., який брав участь у республіканському огляді сільської художньої самодіяльності, музичний і драматичний гуртки.
У клубах села часто виступають досвідчені лектори сільського Товариства «Знання», а також Університету сільськогосподарських знань, Університету культури, Університету педагогічних знань, які діють на громадських засадах.
22 квітня 1965 року в одній з кімнат сільського клубу відкрито історико-краєзнавчий музей, експонати якого зібрали старі колгоспники, вчителі, учні. Надіслали свої подарунки і уродженці села, що живуть у Москві, Києві, на Камчатці, а гірники шахти ім. Кірова на Криворіжжі прислали робочий костюм, шахтарську каску, лампи освітлення, зразки руди, примірники шахтарської багатотиражної газети тощо. Ленінградська державна бібліотека ім. Салтикова-Щедріна подарувала музею 6 рідкісних книг про декабристів, одержано книги з дарчими написами від українських письменників.
Важливу роль в житті села відіграє преса і радіо. Тут виходять: колгоспна багатотиражка «За комуністичну працю» (з 1959 р.), сатиричний журнал «Перчик», кілька радіогазет (колгоспна, педагогічна, медична, торговельна), що мають широкий сількорівський актив, зростає передплата і на періодичні видання. В 1967 році на кожну тисячу мешканців припадало 1250 примірників газет і журналів.
В селі діють товариства охорони природи, пам’ятників історії і культури. Хомутець здавна славиться своїми садами, гаями, вербами. Понад 200 років тому в маєтку Муравйових-Апостолів закладено великий парк, що є тепер окрасою не лише технікуму, але й усього району. Весною і восени провадиться деревонасадження. Учні середньої школи разом з колгоспниками заклали кілька вербових, березових і кленових скверів, з клумбами, квітами. А інвалід Вітчизняної війни Олексій Шпак обсадив вербами дорогу вздовж свого двору, його приклад наслідують інші, одягаючи село в зелені шати.
В селі розвиваються братні міжнародні зв’язки, створено відділення Товариства радянсько-болгарської дружби. 12 липня 1963 року село відвідала делегація трудящих Болгарської Народної Республіки, а восени того ж року в болгарських друзів побувала делегація з Полтавщини, в складі якої був і агроном з Хомутця (нині голова артілі) М. Т. Дем’яненко. 4 травня 1967 року колгосп ім. Шевченка відвідала делегація трудівників Чехословацької Соціалістичної республіки.
Сільська Рада, в складі якої є 58 депутатів, з них половина жінок, спільно з правлінням колгоспу спрямовує зусилля людей на досягнення кращих результатів у сільськогосподарському виробництві, благоустрої села, в торговельному і побутовому обслуговуванні трудящих, в розвитку охорони здоров’я, освіти і культури. Виконком обласної Ради депутатів трудящих та обком профспілки працівників державних установ у лютому 1967 року нагородили Хомутецьку сільську Раду депутатів трудящих, яка завоювала перше місце в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Радянської влади, грамотою, вручили перехідний Червоний прапор і грошову премію 300 карбованців.
На всіх ділянках громадського і виробничого життя села попереду йдуть комуністи, яких об’єднує партійна організація, що налічує в своїх рядах 144 чол. Найбільш чисельною є колгоспна партійна організація — 108 членів КПРС, яку очолює секретар парткому П. С. Катаев. Тут часто практикуються відкриті партійні збори. Активним помічником комуністів є комсомольська організація, що об’єднує понад 300 юнаків і дівчат.
Комуністи і комсомольці села — ініціатори нових звичаїв і обрядів. Усім селом односельчани проводжають новобранців до рідної армії. На урочистому мітингу їм вручають подарунки від колгоспу, рідних, знайомих, дають наказ, щоб дорожили честю рідного села, були гідними воїнами Радянської Армії.
Трудящі Хомутця своєю наполегливою працею щодня вписують нові сторінки до літопису славних звершень на честь Радянської Батьківщини.
Г. І. ХМІЛЬ