Комишня, Миргородський район, Полтавська область (продовження)
З перших днів війни її подих відчувся і в Комишні. Сотні її жителів — військовозобов’язаних чоловіків — пішли до лав Червоної Армії. Ті, що залишилися, старики, жінки, підлітки з ентузіазмом працювали на колгоспних ланах, на будівництві оборонних рубежів, евакуювали машини, худобу та інше господарство, щоб не дісталося воно ворогові.
Та 17 вересня 1941 року гітлерівські окупанти захопили село, встановили свій «новий порядок», призначили старосту, поліцаїв. В т. зв. громадських дворах вони примушували людей працювати з ранку до ночі. У людей забирали зерно, худобу, різні продукти, обкладали їх непомірними податками. За кожну корову треба було здати 1500—1800 літрів молока. Колгоспник не мав права зарізати власну свиню чи теля, бо і це забирали як податок на м’ясо. Навіть за тримання собаки треба було платити.
Ще до приходу гітлерівців за завданням Полтавського обкому партії було створено Комишнянський партизанський загін, до складу якого входило понад 100 чол. комуністів і комсомольців, активістів. Серед них були й колишні учасники партизанського руху в роки громадянської війни.
З наближенням фронту загін поділився на кілька груп. Одна з них з’єдналася з відступаючими частинами Червоної Армії. Другу групу, яка залишилася, очолив Іван Харитоненко («дядя Ваня»), до її складу входили П. 3. Мірошниченко, В. А. Іщенко, Наталка Терещенко, Іван Болюбашта інші. Група І. В. Московенка, де комісаром був Панас Кубай, зайняла позицію в Грабському лісі і контролювала територію від села Зуївців до села Остапівки, в перші дні окупації вона знищила 12 фашистів і ворожу машину. Група Л. В. Холода розташувалася в лісах поблизу села Мелешок. Всі групи очолював комуніст Іван Безпалько (партизанська кличка «дід Іван»).
Партизани діставали важливі відомості від вчителя М. І. Білоуса, який за їхнім завданням працював у районній управі. Одного разу він сповістив їх про приїзд до Комишні німецького коменданта. Під місток по дорозі до села партизани заклали тол і гранати. Мотоцикл з комендантом і його охороною злетів у повітря. їхні документи забрали партизани.
Партизани заготовляли продукти, збирали зброю, виводили з ворожого тилу червоноармійців, проводили диверсії в стані ворога. Одного разу на дільниці шляху залізничної колії Сенча—Ромодан організували аварію гітлерівського ешелону. Велику допомогу партизанам подавали підпільники Нечитайло, М. 3. Мірошниченко, В. П. Сапсай. Зв’язківцем був хлопчик О. І. Іщенко.
Комишнянський загін спільно з загонами Миргородського і Зіньківського районів під керівництвом І. Й. Копьонкіна проводили бойові операції в оточенні ворога, допомагали регулярним військам, які потрапляли в оточення. Тоді в Лютенських лісах зібралося близько 2800 чол. .партизанів різних бойових груп. Комишнянський загін ходив на ворога і до м. Сум. В одному з боїв з німецько-поліцейським угрупуванням тяжко поранено відважного партизана В. А. Іщенка. Його друзі П. З. Мірошниченко та Іван Болюбаш допомогли йому добратися до своєї землянки, але на них напали карателі. Двоє відважних чинили завзятий опір, облога землянки тривала кілька годин. Вночі поліція повернулась до села. Іщенко був мертвий, Болюбаш натрапив на карателів і був убитий.
В рідких Комишнянських лісах залишатися партизанам було небезпечно, і вони спробували пробитися в Сумські ліси. Але зазнавши втрат у боях з ворогом, невеличка партизанська група на чолі з Л. В. Холодом знову повернулася до лісу під Мелешки. На світанку січневого дня зграї поліцаїв оточили партизанську землянку і відкрили вогонь. Відступаюча по глибокому снігу, партизани відстрілювались, але сили були нерівні. Тяжкоранених Холода, Співака і ще кількох чоловік поліцаї схопили і по-звірячому закатували. Від їх рук загинув також партизан В. П. Іщенко, в лісах під Гадячем загинув більшовик Пантелеймон Мельник. Після того партизани груп Холода, Московенка і Харитоненка з’єднались із загоном Копьонкіна і боролися з ворогом спочатку на території Зіньківського району. Феофан Коростіль привів до них з села Дубрівки ще 23 партизани.
У вересні 1941 року в Комишні виникла підпільна комсомольсько-молодіжна організація під керівництвом кандидата в члени КПРС В. П. Сапсая. Доля звела тут людей різних за віком і різних занять. У всіх була одна мета — боротися з ворогом, допомагати фронтові, Червоній Армії. Треба було морально, ідейно підтримати народ, розповісти йому правду, викривати брехню фашистської пропаганди. Один з цієї групи В. С. Мельник змонтував радіоприймач, налагодив прийом зведень «Радінформбюро». Він же виготовив примітивний верстат, на якому й друкувалися листівки. Володимиру в усьому допомагала його мати учителька А. І. Мельник.
Розповсюджували листівки — близько 10 тис. примірників — І. П. Сущенко, О. Ф. Пащенко, К. В. Мілецька, О. Д. Момотта інші товариші. Члени групи Л. Д. Рубаненко, М. Г. Дробіт та інші збирали відомості про ворога, заготовляли продукти, боєприпаси й доставляли їх партизанам у ліс. Син командира партизанської групи І. М. Московенка О. І. Московенко, М. Г. Дробіт і Л. Ф. Козельська налагодили зв’язок між групою і партизанами.
Та підлі зрадники видали багатьох партизанів і підпільників. В катівнях гестапо у Миргороді були замучені М. І. Білоус, Л. Ф. Козельська, Я. І. Кубай, В. С. Мельник, К. В. Мілецька, О. Д. Момот, Нечитайло, В. П. Сапсай, І. П. Сущенко, О. П. Розсхоха, М. 3. Мірошниченко і Т. Г. Мальченко. Всього в боротьбі з ворогом у катівнях гестапо загинув 31 партизан і підпільник з Комишні.
Боротьба з окупантами не припинялась. 22 лютого 1943 року група з 15 молодих патріотів напала на приміщення Комишнянської поліції, щоб дістати зброю. В нерівній боротьбі з поліцією загинули комсомольці О. П. Мельник і В. М. Вакула, Дмитро Залізняк був поранений.
Терором і визиском був насичений кожен день фашистського «нового порядку» на окупованих землях. На каторгу до Німеччини з Комишні вивезено 518 чол. Гітлерівці спалили тут 4 школи, 23 установи, МТС, всі колгоспні будівлі, перетворили в попіл та руїни центр селища, знищили 309 хат колгоспників та багато різних господарських будівель. Всього вони завдали збитків тут на 35 млн. карбованців.
У серпні і вересні 1943 року фронт наближався зі сходу на захід, під нищівними ударами могутньої Радянської Армії ворог відступав. 17 вересня Комишню визволено від окупантів.
Радянський уряд високо оцінив подвиги партизанів і підпільників, які діяли в період Великої Вітчизняної війни в Комишні та її околицях, багатьох з них нагородив орденами й медалями. В 1957 році останки тіл патріотів, закатованих в гестапо і вкинутих в окопи та рови у різних місцях Миргорода, відкопано і поховано в братській могилі на миргородському кладовищі.
З 685 воїнів із Комишні, що бились на різних фронтах Великої Вітчизняної війни,— 368 віддали своє життя за Вітчизну. В селищі на центральній вулиці поставлено великий пам’ятник героям, що загинули в боротьбі за свободу і незалежність Батьківщини.
За бойові подвиги на фронтах 317 воїнів з села удостоєні урядових нагород — орденів і медалей. Серед них І. А. Рева, І. М. Коробка, І. М. Шинкаренко, Ф. Іванов, Ф. Т. Пустовіт, В. М. Горобець та багато інших.
Заступник командира батальйону 25-ї Червоно-прапорної стрілецької гвардійської дивізії В. Т. Древаль за героїзм, проявлений, при форсуванні Дніпра в 1943 році, удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Очолювана ним група сміливців, відбивши всі контратаки ворога, дала можливість бійцям переправитися на правий берег і утворити тут міцний плацдарм.
Героїчно воював і житель Комишні Герой Радянського Союзу К. І. Марусиченко, нині генерал Радянської Армії.
Одразу після визволення відновили роботу Комишнянський райвиконком, сільська Рада, які під керівництвом партійних органів повели боротьбу за відбудову зруйнованого господарства. Важко доводилося трудівникам села в перші роки після визволення. Доводилося починати все буквально на пустому місці.
Наприклад, колгосп ім. Шевченка до кінця 1943 року придбав двох корів та законтрактував у колгоспників 6 телят, що й поклало початок створенню тваринницьких ферм. На кінець 1944 року в господарстві артілі налічувалося 4 корови, 11 овець, 28 свиней, 110 голів птиці. Орючи коровами, копаючи лопатами, сіючи вручну, колгоспники засіяли 394,5 га зернобобових, зібрали по 210 цнт цукрових буряків з га, відбудували майстерню для ремонту сільськогосподарського інвентаря, кузню.
У колгоспі ім. XVII партконференції було 33 голови великої рогатої худоби, з них 5 корів і 14 телят, а також 12 свиней, 5 овець.
У колгоспі ім. Карла Маркса кількість поголів’я великої рогатої худоби до кінця 1944 року зросла до 67 голів, з них 11 корів, 11 волів, решта молодняк. Була пасіка на 52 бджолосім’ї.
Колгоспники проявляли нечуваний трудовий ентузіазм. На жнивах використовувалися жниварки-лобогрійки, але цього було замало. Щоб своєчасно зібрати хліб, косарями стали чоловіки й жінки. Старики-косарі М. Болюбаш, Д. Корнійко, жінки Н. Романенко, М. Абазова щоденно викошували косами вручну по 0,45 га. По 25 кіп і більше складали жінки-складальниці О. Кицюк, І. Корнійко, Я. Похил. Перевиконували норми виробітку на косовиці й інваліди Великої Вітчизняної війни Дмитро Кобзій, Кузьма Базавлук, в’язальниці Марія Глушко і Катерина Бутенко та багато інших.
У колгоспі «Червоний маяк» семидесятилітні старики Михайло Рудченко і Антон Болюбаш норми виробітку на жнивах виконували на 125 проц., тринадцятилітній жаткар Василь Левко щоденно збирав урожай з 5 га, при нормі — 4 гектари.
Посильну допомогу подавала артілям Комишнянська MTС, яка відновила свою роботу в перші дні жовтня 1943 року.
Протягом 1945—1946 рр. повертаються до рідного села хлопці і дівчата, що були вивезені окупантами. Більшість їх йде на роботу в колгоспи.
До початку 1947 року з лав Радянської Армії було демобілізовано 347 жителів Комишні. 200 з них пішло працювати в колгоспи, решта — в промисловість, установи, на навчання. Приплив нової робочої сили значно поліпшив становище усіх господарств, дав можливість зміцнити їх діловими кадрами, фахівцями, активізував будівництво господарських приміщень і тваринницьких ферм.
На кінець 1943 року працювали райпромкомбінат, який організував майстерні по ремонту взуття й одягу в селах, райхарчокомбінат, млин простого помолу, маслобойня і просорушка.
З перших днів існування комбінат почав переробку цукрових буряків на повидло, цукерки, соки та безалкогольні напої.
Незважаючи на труднощі і нестачу робочих рук, трудівники села, розуміючи важливість відродження промисловості країни, посилали своїх представників на роботу на транспорті, на відродження шахт Донбасу. Так, у листопаді—грудні 1943 року 50 жителів Комишні поїхали по мобілізації на роботу в промисловості. Понад 50 чол. виїхали на будівництво шахт тресту «Ворошиловградвугілля».
Наприкінці 1943 — на початку 1945 рр. населення Комишні самовідданим трудом допомагало фронтові, вносило свої трудові збереження на придбання зброї, щоб швидше розгромити лютого ворога — фашизм. В лютому 1944 року працівники комишнянських установ внесли на танкову колону 16,5 тис. крб.; робітники і службовці МТС — 20 тис. крб. Не відставали від них і колгоспники. Трудівники 6-ти артілей: ім. Шевченка, «Червона нива», ім. XVII партконференції, «За заможне життя», ім. Карла Маркса та «Червоний маяк», які відновили свою діяльність після вигнання окупантів, внесли на танкову колону 30,9 тис. карбованців.
Великим піклуванням оточили в селі сім’ї фронтовиків та інвалідів Великої Вітчизняної війни. Тільки за 3 місяці 1944 року вони одержали як допомогу 20 цнт. хліба, 10 цнт картоплі, цукор, мануфактуру, мило, що були дефіцитним товаром у ті роки, паливо. Для дітей-сиріт, батьки яких загинули на фронті, було зібрано за три місяці 2850 крб., 25 цнт хліба та інше. На відбудову хат 42 господарствам надано будівельний матеріал.
У 1950 році на базі 6 артілей, які існували до того часу, створено два великих багатогалузевих господарства. Артілі «Червона нива», «Червоний маяк» та ім. XVII партконференції об’єднались в колгосп, що був названий згодом «Прогрес». Три інші артілі — ім. Карла Маркса, ім. Шевченка та «За заможне життя» об’єднались в колгосп ім. Карла Маркса.
За післявоєнні роки по-справжньому відродилась і розрослася Комишня. Рішенням виконкому Полтавської обласної Ради депутатів трудящих від 13 квітня 1957 року вона стала селищем міського типу.
Протягом 1958—1959 рр. Комишнянська PTC, організована на базі МТС, продала колгоспам зони обслуговування тракторів, комбайнів та іншої техніки, що належала МТС, на суму 10220 тис. крб. (у старих масштабах цін). Значну кількість техніки закупили в МТС і сільськогосподарські артілі Комишні. Так, тільки артіль ім. Карла Маркса придбала 4 гусеничних і 5 колісних тракторів, 3 комбайни та іншу техніку на суму 355 тис. крб. (в старих масштабах цін).
Значних успіхів досягли колгоспи і підприємства Комишні за роки семирічки (1959—1965 рр.)- За колгоспом «Прогрес» закріплено 3251 га земельних угідь, з яких орні землі становлять 2512 га. Об’єднує він 387 дворів колгоспників з населенням 1161 чол. Це велике господарство зерновотваринницького напрямку.
За семирічку урожайність зернових культур в колгоспі зросла з 13,3 цнт га в 1959 році до 23 цнт га в 1965 році, в т. ч. урожайність озимої пшениці за той час піднялася з 14,3 цнт до 21 цнт, жита — з 10,8 до 18, кукурудзи — з 10,7 до 44 цнт з га. Відповідно зросла урожайність цукрових буряків з 170 цнт до 244 цнт та інші культури.
Поголів’я великої рогатої худоби на 100 га сільськогосподарських угідь зросло з 29,7 до 50, свиней на 100 га ріллі з 36,5 до 68, птиці — з 140 до 156 голів. Якщо в 1959 році молока на 100 га угідь виробляли 167,6 цнт, то в 1965 році — 328 цнт. Виробництво м’яса за той час зросло з 69,3 цнт до 79,1 цнт, в т. ч. свинини з 22,8 цнт до 42,4 центнера.
Грошові доходи артілі зросли за семирічку з 225,1 тис. крб. до 586,8 тис. крб. Це дало можливість значно підвищити оплату праці колгоспників, яка за той час зросла з 28,3 коп. до 84 коп. на один трудодень, виділити кошти на пенсійне забезпечення колгоспників. У 1966 році 161 чол. престарілих колгоспників одержували пенсії.
В господарстві артілі «Прогрес» працює 30 тракторів (у перерахунку на 15-сильні), 12 зернових, кукурудзозбиральних силосозбиральних, бурякозбиральних комбайнів. Є 10 вантажних і 2 легкові автомашини, 15 тракторних сівалок та багато іншої техніки.
За післявоєнні роки в колгоспі збудовано добротні тваринницькі і господарські приміщення: 4 корівники, 3 телятники, 4 свинарники, сепараторний пункт, вівчарник, зерносклад, автогараж, кормокухню, майстерню, будинок тваринників та інші.
Цей добробут створений сумлінною працею колгоспників, їх невтомними руками. Передовики виробництва нагороджені орденами і медалями Союзу РСР. Серед нагороджених ланкова Є. Л. Куценко, яка одержує по 6 цнт волокна з га, ланковий механізованої ланки І. В. Горшковозенко, ланка якого одержує по 19 і більше цнт соняшника з гектара. Свинарка О. І. Павленко, технік М. А. Козельський, старший зоотехнік А. І. Любивець. Орденом «Знак пошани» нагороджено в 1966 році і голову колгоспу «Прогрес» С. М. Пустовіта, який понад 10 років очолює це господарство. Він активний учасник Великої Вітчизняної війни, боровся на багатьох її фронтах і має 7 бойових нагород.
Хорошими показниками в роботі відзначаються й інші передовики виробництва: доярки Л. П. Хоруженко і Н. М. Яковлева, які надоюють перша по 2640, а друга — по 2460 кг молока від кожної із закріплених корів; свинарка О. В. Ковельська, яка в 1965 році тільки за перший опорос одержала 237 поросят від 20 свиноматок; пташниці В. П. Литвин і О. Ф. Бережна, механізатор І. Я. Силка та багато інших. У квітні 1965 року колектив свиноферми — 12 чоловік — що її очолює А. Г. Козельський, удостоєний високого звання колективу комуністичної праці.
Не менші успіхи і в трудівників колгоспу ім. Ілліча (до 1959 р.— артіль ім, К. Маркса), яка має 2918,85 га земельних угідь. Тут теж вирощують понад 20 цнт зернових з га в т. ч. озимої пшениці по 22,4 цнт, цукрових буряків по 270 цнт з га. Одержують понад 300 цнт молока на 100 га сільськогосподарських угідь, по 54 цнт м’яса.
За вирощений у 1965 році високий врожай цукрових буряків бригадир комплексної бригади Д. К. Виборний нагороджений орденом «Знак пошани», а голова колгоспу О. П. Черкащенко — медаллю «За трудову доблесть». Серед передовиків колгоспного виробництва ланкові Д. М. Пшеничко і Т. А. Ставрова, які з своїми ланками виростили перша по 284, а друга по 279 цнт цукрових буряків з гектара; доярка Н. І. Прикипіло, яка надоює понад 2730 кг молока від корови, механізатор М. І. Костенко, який у сезоні 1965 року виорав трактором МТЗ-5 830 га, та І. І. Осадчий, який трактором ТД-54 виконав цього року 1170 га умовної оранки.
У 1966 році покажчики виробництва зерна, м’яса і молока в колгоспах «Прогрес» та ім. Ілліча стали значно вищі.
В обох колгоспах є свої електростанції, у кожному по 2 агрегати: в артілі ім. Ілліча на 120 квт, у артілі «Прогрес» — на 75 кіловат.
Велику допомогу артілям подає Комишнянське відділення «Сільгосптехніка». Воно обслуговує 13 колгоспів та інші організації, де є сільськогосподарська техніка, автомашини та ін. Через «Сільгосптехніку» іде реалізація різних запчастин, будівельних матеріалів, міндобрив, нафтопродуктів. Тільки 1965 року їх було відпущено колгоспам на суму 1057 тис. крб. Серед передовиків виробництва відділення слюсар Т. К. Соломченко, який виконує виробничі норми на 130 проц., ударник комуністичної праці токар І. М. Білоцерківець, слюсар по ремонту паливної апаратури В. Д. Бойко та інші.
З промислових підприємств у Комишні працює промкомбінат, що має цегельний завод з виробництвом 2 млн. штук цегли за сезон, черепичний цех, що випускає за той час 200 тис. штук черепиці, та лісопилку. Крім того, тут працює другий цегельний завод-відділення Миргородського промкомбінату, яке теж випускає за сезон 2 млн. штук цегли. Серед передовиків цього колективу: Н. І. Назимко, Г. Ф. Галенко, Г. Г. Циб та інші робітники, які виконують свої виробничі норми на 110—115 процентів.
У Комишні є будівельне управління № 25 облміжколгоспбуду. Обсяг будівельно-монтажних робіт у 1966 році становив 450 тис. крб., роботи провадяться у 13 колгоспах зони обслуговування. Колектив управління систематично перевиконує виробничі плани. Серед передовиків виробництва бригадири черепичного і столярного цехів Г. П. Мірошник та Г. Г. Сулима, бригадир бригади теслярів, що бореться за звання колективу комуністичної праці, С. О. Козельський, шофер М. І. Глушко та інші. У 1966 році начальника будівельного управління № 25 М. І. Волошка за визначні успіхи виробництва нагороджено орденом «Знак пошани».
Молодняк птиці для колгоспів Комишні та навколишніх сіл постачає місцева інкубаторно-птахівнича станція потужністю понад 200 тис. голів птиці в рік.
В селищі працює Комишнянське відділення Миргородського харчокомбінату, що має цехи жорновий, просорушальний, маслоробний і безалкогольних напоїв, а також вальцевий млин. За зміну комбінат перемелює три тонни зерна, обробляє 800 кг проса, і тонну олії, 1300—1400 пляшок безалкогольних напоїв та інше. Передові люди цього комбінату: А. М. Черкас, виконує виробничі норми на 135 проц., Є. Кузьменко — виробничі норми виконує на 115 процентів.
Велику роботу провадить Комишнян-ське лісництво, державний лісний фонд якого становить 3 тис. га та насаджень по ровах, ярах і землях, що закріплені за колгоспами— 351,3 га. Щорічно працівники лісництва насаджують лісосмуг на площі 25 га, а також роблять по 8 га посадок з метою укріплення берегів річок. Робітниці лісництва В. Я. їжак та М. П. Олійник — справжні майстри своєї справи, вони добиваються зростання 96—98 проц. з усіх посаджених ними дерев. Крім нових насаджень, лісництво проводить планові порубки лісів і щорічно вивозить 3900 кубометрів деревини. Валовий випуск продукції становить 42 тис. крб. на рік.
Змінила свій вигляд, красивішою стала за післявоєнні роки Комишня. Лише протягом семирічки тут споруджено 740 нових будинків, а також 4 колгоспних ставки. Розширено і забруковано головну вулицю ім. Леніна, вздовж шосе прокладено понад 5 тис. кв. м. тротуарів, встановлено 75 вуличних електроламп. Крім центрального скверу, посаджено парк, що займає площу 4,5 га.
На честь 50-річчя Жовтня у 1967 році споруджено підстанцію, яку підключено до державної електромережі, нові дитячі ясла, лазню, а також будинки для механізаторів колгоспів «Прогрес» та ім. Ілліча.
В Комишні є телефонна станція, радіотрансляційний відділ, що обслуговує близько 7 тис. радіоточок.
Розгортається в селищі і торговельна мережа, зокрема — споживчого товариства, яке має тут спеціалізовані магазини тканин, готового одягу, взуття, галантерейний, господарський, продовольчий, книжковий, меблевий, комісійний, хлібний і універсальний магазини, а також їдальню, чайну, буфети, павільйон, кіоск продажу води. План товарообміну за 1965 рік — 1450 тис. крб.— виконано з перевищенням на 103,7 процентів.
Добре дбають у Комишні і про медичне обслуговування. На місці лікарні, що її спалили фашисти у вересні 1943 року, споруджено нові приміщення стаціонарної лікарні на 75 ліжок, амбулаторії, інфекційного відділення, електростанції та інших господарських будівель. Виросло справжнє медичне містечко. В новому двоповерховому будинку розмістилося туберкульозне відділення. При лікарні функціонують кабінети: фтизіотерапевтичний та електрокардіографічний, рентгенкабінет, усі вони обладнані новою апаратурою. В медустановах селища працює 14 лікарів і 46 медпрацівників з середньою спеціальною освітою. Загальною повагою трудящих користуються молодий терапевт В. М. Пльова, лікар-стоматолог О. С. Запорожець, старші медсестри О. І. Варнавська і А. С. Соломаха, санітарки С. Д. Іщенко, Г. Г. Іщенко, У. І. Бутенко й інші, які своїм уважним і чуйним ставленням до хворих допомагають їм відновити своє здоров’я.
В селищі працюють середня і восьмирічні загальноосвітні школи, в яких навчається понад 700 учнів, вечірня школа для дорослих. 52 вчителі передають свої знання молодому поколінню. Багато років життя і праці віддали школі вчителі Ю. Ф. Олексенко, М. С. Якименко, В. П. Клименко, У. Ф. Здоревська, І. А. Рева, А. А. Черкащенко, Г. Я. Сіренко та інші. Тільки за післявоєнні роки середню школу закінчило 996 випускників, в т. ч. 501 дівчина. Багато з них стали лікарями, вчителями, інженерами, агрономами, зоотехніками, офіцерами Радянської Армії.
Не можна знайти тут родини колгоспника чи робітника, діти якої не одержали б середньої чи вищої освіти. Так, наприклад, в родині колишнього бідняка, колгоспника М. С. Пустовіта старший син Іван закінчив військову академію, тепер полковник; молодший — Сергій — закінчив сільськогосподарський інститут, тепер очолює сільськогосподарську артіль «Прогрес» у Комишні; третій син Микола закінчив той же інститут і працює на Дібровському кінному заводі; донька Поліна теж закінчила той же інститут і працює на інкубаторно-птахівничій станції у Комишні, а наймолодша Марія після закінчення середньої школи працює у радгоспі. В сім’ї брата цього Пустовіта — Івана два сини закінчили військову академію, служать в Радянській Армії, один полковником, другий — майором, донька закінчила планово-економічний інститут, працює в Москві, два молодших сини вчаться в інститутах, а наймолодший, після закінчення середньої школи служить в Радянській Армії. І таких прикладів дуже багато.
Для дошкільнят є дитячий садок, якого відвідують понад 100 малят.
Центром культурно-освітньої роботи у селищі є Будинок культури із залом для глядачів на 280 місць. Лектори товариства «Знання», яке об’єднує 38 чол., систематично читають лекції, проводять бесіди. Тут же працює народний університет, його очолює комуніст I. С. Бабич. Велику роботу проводять хоровий, драматичний і музичний гуртки художньої самодіяльності, в яких бере участь близько 100 чоловік. З виставами і концертами вони виступають і в сусідніх селах, в Миргороді і Полтаві.
Діють стаціонарний і літній кінотеатри, з’явилося тут уже понад 30 телевізорів.
Працюють дві масові бібліотеки, що мають понад 55 тис. примірників книг. Більше двох тисяч жителів — постійні їхні читачі. У вечірні години працює бібліотека партійного кабінету. На кожну тисячу мешканців селища надходить по передплаті 988 примірників газет і журналів.
В селищі працює кілька колективів трудящих на громадських засадах.
Так, добровільна народна дружина з 67 чоловік на чолі з командиром комуністом М. Ф. Дроботом контролює дотримання громадського порядку, видає сатиричну газету «Колючка». Діє позаштатний відділ районного комітету народного контролю, його очолює Д. В. Ткачук. Значну виховну роботу проводить громадський суд на чолі з комуністкою В. М. Богдановою, він складається з 20 осіб. Допомогу школам у справі виховання підростаючого покоління подає інспекція дитячої кімнати, яка користується тут великою повагою. Громадські інспектори мають тісний зв’язок з батьківськими комітетами, дирекціями шкіл, народною дружиною.
Рада народного музею, керована вчителем О. С. Криворучком, постійно збагачує кімнату-музей селища, в якій зібрано експонати з історії Комишні. Протягом 1966 року музей відвідало 24 екскурсії, в ньому прочитано 12 лекцій.
Велику роботу в усіх галузях життя проводить селищна Рада, до складу якої входить 50 депутатів, серед них 22 жінки. В постійно діючих шести комісіях Ради 85 чол. активу.
Організатори господарського й культурного будівництва — комуністи, яких тут 205 чол., об’єднані вони у 8 первинних організаціях. Половина їх працює у колгоспах та у відділенні «Сільгосптехніка». їхні активні помічники — 10 первинних комсомольських організацій, що мають 334 члени.
Заможним і культурним життям живе селище, впевнено крокуючи разом з усім радянським народом до комунізму.
В. Н. ЖУК, С. Т. МЕЛЬНИК.