Великі Сорочинці, Миргородський район, Полтавська область (продовження)
На кінець відбудовного періоду в селі налічувалося 11 товариств по спільному обробітку землі, які об’єднували 150 дворів. їх організаторами були селяни-бідняки, здебільшого комуністи й комсомольці. Колектив «Пролетарська дружина» організував член партії І. М. Павловський, колектив «Надія» — О. Д. Клияненко, колектив «Широка нива» — Г. П. Улізько; В. Д. Муха організував колектив «Перше травня», Г. І. Нехворосний, нині механік у с. Мерчику на Харківщині, був організатором колективу «Трудовий шлях»; з ініціативи М. Н. Омельченка, зараз — пенсіонера Великосорочинського колгоспу ім. Гоголя — утворився кооператив «Перекотиполе». Кооператив «Травень» організував П. С. Маслак, комуніст С. М. Кравченко, син відомого сорочинського кобзаря, залучав селян до кооперативу «Хвиля», кооперативи «Ланок», «Жовтень», «Зоря» організували комуністи X. Г. Ченчовий, Г. С. Дрожжа, М. І. Вакулка.
В 1926—1927 роках сталася визначна подія — з’явилися придбані кооперативами два трактори — «Фордзон» і «Запорожець». Першими трактористами були Т. Г. Омельченко, В. П. Лаврик та О. Я. Ульченко. Через кооперативи зміцнювався зв’язок села з містами, з соціалістичною промисловістю.
Комуністам села завжди допомагали комсомольці. Вони брали активну участь у роботі комнезаму, роз’яснювали серед населення ленінський кооперативний план, допомагали у сівбі і збиранні врожаю. Комсомольці навчали неписьменних грамоті і самі вчилися. У приміщенні учительської семінарії було відкрито педагогічний технікум та робітничий факультет Харківського університету. Райком комсомолу очолював у 1926 році В. X. Логвин.
До активного громадського життя в селі залучалися і жінки. Організатором жіночих делегатських зборів наприкінці 20-х рр. була біднячка, одна з перших комуністок у селі М. С. Гриценко. Згодом вона закінчила Полтавський інститут народної освіти, працювала народною вчителькою. Жінки-активістки дбали про залучення жінок до кооперативів, дітей — до школи, заохочували неписьменних до лікнепу.
З 1927 року комуністи очолили боротьбу за суцільне кооперування одноосібних господарств. Від держави надходила грошова допомога. В 1927—1928 роках з республіканського фонду на допомогу сільському господарству Нероновицького району було відпущено 34 514 карбованців. У 1928 році в селі створилися 34 колективні об’єднання, в т. ч. 29 товариств по спільному обробітку землі. В господарствах працювало три трактори. Батрацько-бідняцькі маси В. Сорочинців виступили піонерами колективного руху на Лубенщині. Відбувався перехід від збутової до виробничої кооперації.
Та всім цим заходам шалений опір чинили куркулі. Вони залякували селянство, щоб не об’єднувалось у колгоспи, застосовували терор до активістів села. В дикій злобі куркулі вбили піонера Павлика Теслю, який викривав їхні підступні наміри. Обурене поведінкою куркулів, трудове селянство вимагало від місцевої влади застосування до ворожих елементів найсуворіших заходів і активно допомогало в розкуркулюванні. Для допомоги в проведенні колективізації у село були відряджені з харківських підприємств двадцятитисячники тт. Чуб, Раїн, Коваленко. Чималу допомогу подавали також і київські робітники. Виправлялися недоліки й помилки, посилювалась роз’яснювальна, виховна робота серед селянства.
Технічні і виробничі можливості колгоспів поступово поліпшувалися. У 1931 році, в зв’язку з укрупненням районів, В. Сорочинський район був приєднаний до Миргородського. А в Миргороді весною наступного року утворилася перша в районі машинно-тракторна станція з 20 тракторами. Це було тоді найсильнішою агітацією за колгоспи. Восени 1932 року в селі утворилося сім колгоспів — «Соціалістична перебудова», ім. XIV Жовтня, ім. Шевченка, «Комунар» та ін. Поряд з піднесенням зернового господарства в колгоспах посилюється увага до вирощування цукрових буряків, кукурудзи тощо.
Вихованню трудівників села в дусі соціалістичного ставлення до праці сприяло посилення партійного впливу в колгоспному виробництві. Великосорочинський міжколгоспний партосередок було реорганізовано на колгоспні партосередки. Ще більше зміцнів зв’язок комуністів з бригадами, налагоджувалася виховна робота. Агітатори розповіли трудящим про дострокове виконання в 1933 році першого п’ятирічного плану, про побудову в країні фундаменту соціалістичної економіки.
У 1935 році утворюється МТС і у В. Сорочинцях. Матеріально-технічна база колгоспів стає міцнішою.
Крім великої роботи політвідділів МТС, зміцненню колгоспів сприяло і зростання робітничих кадрів на селі, і потяг до освоєння техніки дівчат-комсомолок — послідовниць Паші Ангеліної. Однією з перших трактористок у В. Сорочинцях була Варя Ворона. Комсомолка Паша Дем’яненко стала кращою комбайнеркою не лише у Великосорочинській МТС, а й у всьому районі. В 1936 році комбайном «Комунар» вона зібрала врожай зернових і соняшнику з 555 га. В колгоспному виробництві ширився стахановський рух.
У 1938 році Великосорочинська МТС вже мала 50 тракторів та багато інших сільськогосподарських машин. Сівба, збирання зернових, молотьба були в значній мірі механізовані. На поля вивозили органічні та мінеральні добрива. Підвищилася культура землеробства, зросла продуктивність праці. Колгоспники М. В. Муха, П. С. Кулага, Ю. В. Кондратенко, С. В. Щербак, Т. О. Холодна, М. А. Франко стали майстрами високих врожаїв.
Широко відомою в республіці стала Великосорочинська артіль художніх вишивок і тканин ім. Крупської, створена ще у 1927 році. Організатором і керівником її була комуністка Г. К. Лоза. У 1939 році в артілі працювало вже 1100 вишивальниць і ткаль. Прекрасна продукція цієї артілі славилася не лише у нашій країні, але й за кордоном. Ця слава була наслідком справді натхненної праці народних умільців і майстрів.
За роки п’ятирічок В. Сорочинці незрівнянно виросли, відбудувалися. В 1939 році у селі було понад 8 тис. жителів. На тому місці, де у 1905 році проливалася кров за волю, де в 1917 році люди вперше почули радісну звістку про перемогу соціалістичної революції, встановлено пам’ятник В. І. Леніну. До 10-річчя Жовтня у В. Сорочинцях збудовано водопровід (як сільський — перший на Україні)2. Установи й будинки багатьох колгоспників освітлювала електрика, було проведене радіо, збудовано телефонний комутатор.
Трудівників села обслуговувала поліклініка з різними і добре обладнаними кабінетами, досвідченими лікарями, а також аптека, медпункт, лазня тощо.
У 1934 році в селі збудовано двоповерхове приміщення середньої школи. В ній навчалося понад 600 учнів. Тут працювала знатна вчителька-орденоносець X. С. Діброва. Крім того, в селі були неповна середня, дві початкові і вечірня школи. У 1938 році 200 дітей колгоспників і службовців навчалося у вищих учбових закладах країни. Педагогічний технікум, реорганізований в педучилище, готував учителів для початкових шкіл. Лише протягом 1937—1939 років 68 юнаків і дівчат села здобули тут освіту і стали вчителями.
Підвищувався культурний і освітній рівень усього населення. Працювали клуби і бібліотеки.
Трудящі села весь час дбали про увічнення пам’яті свого славетного земляка — М. В. Гоголя. У 1929 році було відремонтовано будинок, у якому народився письменник, а весною 1930 року в ньому відкрито літературно-меморіальний музей М. В. Гоголя. Сюди надійшли всі гоголівські експонати, що зберігалися в педагогічному училищі. Завдяки активній діяльності завідуючого музеєм А. М. Ковтуна зібрано нові цінні експонати. Знайомлячись з життям і діяльністю М. В. Гоголя, відвідувачі музею спостерігають докорінні зміни в економіці й культурі села, широко відомому за Гоголевим твором «Сорочинський ярмарок».
Та мирне життя трудящих обірвалось гітлерівською навалою. Хвилюючі, мужні сторінки до історії Великої Вітчизняної війни вписали патріоти В. Сорочинець. До Діючої армії пішло з села близько 1300 чоловік, понад 700 з них віддали життя за Батьківщину. Під лозунгом «Все — для фронту!» населення з великим напруженням виконувало сільськогосподарські роботи, допомагало армії продовольством. Частину сільськогосподарської техніки відправлено в тил, на схід.
З 14 вересня 1941 року по 17 вересня 1943 року село перенесло всі страхіття гітлерівської окупації. Німецькі загарбники повісили, розстріляли і закатували 86 радянських громадян. Понад 500 чоловік відправлено у фашистське рабство. В селі діяла німецька комендатура. Та радянські люди не скорилися фашистам і їхнім наймитам.
У В. Сорочинцях створено підпільну групу партизанського загону «Перемога», який діяв на території Миргородського та інших районів Полтавської області.
Одним із зв’язківців загону, організатором постачання продовольства, зброї, розповсюджувачем листівок була комуністка, в минулому — колгоспна ланкова, а потім і голова сільської Ради О. А. Бондаренко. Разом з чоловіком і сином вона віддала життя за свободу і незалежність Батьківщини, посмертно нагороджена орденом Леніна. Її ім’ям названо вулицю, де стоїть будинок з меморіальною дошкою. І кожний подорожній затримує погляд на пам’ятнику, спорудженому вдячними колгоспниками своїй славній землячці.
За участь у партизанському русі були розстріляні комуністи і безпартійні: голова колгоспу ім. Шевченка М. Г. Тенянко, заступник директора по політчастині Великосорочинської МТС К. К. Величко, нормувальник МТС Д. Р. Хоха, вчителі С. С. Чугуй та І. Л. Сидельник, колгоспники О. Т. Дашко, М. П. Дмитренко, М. С. Зінченко, завідуючий їдальнею споживчого товариства П. Ф. Дубась, завідуючий складом цього ж товариства А. Г. Торяник, завідуючий пекарнею Я. О. Отришко, конюх сільради П. В. Мишаченко та інші.
Загинув у бою з фашистами голова виконкому Великосорочинської сільради підпільник М. С. Лагода. Окупанти розстріляли прикутого паралічем до ліжка депутата сільради вчителя Ю. Н. Омельченка та його 69-річного батька.
Німецько-фашистські загарбники знищили експозицію музею М. В. Гоголя, потім спалили будинок, у якому народився великий письменник. Серед спалених були також особисті речі й меблі письменника. П’яні фашистські головорізи стріляли з пістолетів та автоматів у скульптури й картини. Німецький лейтенант каліченою російською мовою заявив: «Гоголь! Я такой писатель не знал. Нет такой писатель. Это большевики выдумали».
Окупанти завдали селу великої матеріальної шкоди. Вони забирали худобу, свиней, коней, птицю, майно колгоспів, МТС і окремих громадян. Тікаючи з села під натиском Радянської Армії, ворог спалив МТС, колгоспні будівлі, склади з зерном, 520 хат мирних жителів, а також два сільські клуби, пошту, аптеку, магазини, приміщення сільської Ради, радіовузол, зруйнував систему водопостачання. Загальна сума збитків, завданих окупантами, становила близько 14 млн. крб. (у довоєнних цінах).
17 вересня 1943 року с. В. Сорочинці були визволені військами 373-ї та 93-ї стрілецьких дивізій Воронезького фронту. Наказом Верховного Головнокомандуючого від 19 вересня 1943 року ці дивізії на ознаменування їх визвольної місії названі Миргородськими.
Радянський уряд високо оцінив доблесть і труд воїнів з цього села, нагородивши орденами і медалями 676 чол. Серед них багато учасників боїв за Москву і Ленінград, Київ і Львів, за Прагу і Будапешт.
Переживаючи радість визволення, мешканці села гаряче взялися за відбудову зруйнованого господарства. В колгоспах відновлювалися виробничі бригади і ланки, ладналися машини і реманент, було зібрано посівний матеріал, відремонтовано будівлі. До весняних польових робіт 1944 року всі колгоспи були відновлені, вступила в дію Великосорочинська МТС. Механізатори власними силами відремонтували пошкоджені машини і, маючи навесні 1944 року 15 тракторів, допомогли колгоспникам у проведенні польових робіт.
Трудівники села надсилали Армії продовольство, грошову допомогу. Лише колектив Великосорочинського педагогічного училища зібрав на побудову танкової колони 45 650 крб., за що одержав подяку уряду. Налагоджувалась систематична допомога сім’ям тих, хто загинув на фронті, вживались заходи по трудовлаштуванню демобілізованих воїнів. Для дітей-сиріт у 1946 році було відкрито на кошти держави дитячий будинок на 150 місць.
Внаслідок організаційно-господарського зміцнення колгоспів, напруженої праці колгоспників і механізаторів посівну площу в 1948 році було доведено до довоєнного рівня. Зросли посіви ярової пшениці, цукрових буряків, конопель. У 1950 році дрібні колгоспи були укрупнені. Замість семи в селі утворилося два великі колгоспи.
На кінець четвертої п’ятирічки колгоспи в основному подолали тяжкі наслідки війни. Зросла їхня технічна оснащеність. Якщо в 1946 році у Великосорочинській МТС на 29 колгоспів було лише 18 колісних тракторів загальною потужністю 260 кінських сил, то на 1 січня 1951 року 13 укрупнених колгоспів обслуговували 34 колісні і 20 гусеничних тракторів загальною потужністю 1109 кінських сил. Кількість комбайнів зросла від 7 до 22. При МТС працювало 11 агрономів.
Парторганізація МТС посилювала організаційну і виховну роботу серед механізаторів, добивалася використання машин на повну потужність, розгортала соціалістичне змагання за звання бригад високої культури землеробства. Внаслідок дальшого піднесення рільництва, і особливо тваринництва, обидва колгоспи на кінець п’ятої п’ятирічки стали мільйонерами. Якщо в 1950 році грошовий прибуток колгоспу ім. Сталіна становив 384,6 тис. крб., а колгоспу ім. Гоголя — 667,8 тис. крб., то в 1955 році прибутки цих колгоспів виросли відповідно до 2 млн. 450 тис. і 3 млн. 100 тис. карбованців.
У 1959 році внаслідок об’єднання обох колгоспів утворилася одна сільськогосподарська артіль ім. Гоголя. Головою правління було обрано досвідченого керівника і організатора комуніста І. А. Вишара. Великосорочинський колгосп став одним з найбільших господарств у районі. За ним закріплено тепер 10 047 га землі, в т. ч. 5690 га орної. Решта — під сіножатями, пасовиськами, садами, лісами, лісосмугами. Постійно діють чотири комплексні бригади. Широке використання агротехнічних заходів, краща організація праці зумовили нові виробничі успіхи. Ланкові Г. Г. Онакій і Г. С. Варченко прославили артіль 500-центнерним урожаєм цукрових буряків, обидві були нагороджені орденами Леніна.
Після березневого Пленуму ЦК КПРС 1964 року значно зміцнилась економіка артілі, більшою стала матеріальна заінтересованість її трудівників. У 1965 році було зібрано добрий урожай зернових, вчасно виконано державні хлібопоставки і чимало сільськогосподарської продукції продано понад план.
На чотирьох молочнотоварних фермах на 1 січня 1966 року утримувалося 4262 голови великої рогатої худоби, в тому числі 1545 корів, велика кількість молодняка. На двох свинофермах — 3180 голів свиней, на птахофермі — 3427 голів птиці. Підвищується продуктивність тваринництва. Якщо в 1964 році було одержано м’яса на 100 га земельних угідь 64 цнт і молока 343 цнт, то в 1965 році — м’яса на 100 га угідь 74,7 цнт і молока 408 центнерів.
Зміцніла і технічна база артілі. На початку 1966 року вона вже мала 40 тракторів, 28 різних комбайнів, 24 вантажні автомашини та багато іншої сільськогосподарської техніки.
Чисті прибутки артілі становили 710,8 тис. крб. проти 634 тис. крб. у 1964 році. На трудодень колгоспники одержали (грішми і продуктами) по 3 крб. 21 коп. проти 2 крб. 78 коп. у 1964 році.
Досить широко розгорталось будівництво в артілі. Протягом минулого п’ятиріччя тут споруджено 3 корівники на 300 голів, 2 телятники на 600 і 2 маточні свинарники на 90 голів свиней. При колгоспі збудовано цегельний завод потужністю З мільйони цегли на рік, склад для зерна і мінеральних добрив, майстерню поточного ремонту тракторів, а також приміщення для відпочинку трактористів.
Велику допомогу подає артіль своїм членам у житловому будівництві, асигновуючи на це щороку по 15 тис. крб. Протягом 1959—1965 рр. тут збудовано близько 300 житлових будинків.
На річці Пслі діє Великосорочинська міжколгоспна гідроелектростанція, у 1965 році її підключено до районної електромережі, що бере енергію з кільця Зміїв— Харків—Полтава—Кременчук. Цю підстанцію обслуговує бригада комуністичної праці в складі О. І. Довгаля, М. Д. Черненка, Г. О. Ворони, В. С. Чапчі. Колишній начальник В. Сорочинської ГЕС, тепер директор районної електромережі «Сільелектро» І.С. Кузьменко в квітні 1966 року нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
XXIII з’їзд КПРС та XXIII з’їзд КП України колгоспники села зустріли новими трудовими успіхами, які були відзначені високими урядовими нагородами. Так, наприклад, М. Г. Заплаві, яка одержала приплід поросят по 20,4 від кожної закріпленої за нею свиноматки, присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Голову артілі І. А. Вишара і зоотехніка М. В. Ромашку нагороджено орденами Трудового Червоного Прапора, Н. В. Скалацьку, що надоїла молока по 2884 кг від кожної фуражної корови — орденом «Знак пошани», Г. М. Ракову, яка забезпечила середньодобовий приріст поросят близько 800 грамів — медаллю «За трудову доблесть».
Партійна організація згуртовує виробничі колективи артілі, виховує у них і в окремих їх членів комуністичне ставлення до праці. Рішенням правління колгоспу та партійної організації молочнотоварній фермі № 1 присвоєно почесне звання колективу комуністичної праці.
Рух за комуністичне ставлення до праці шириться і в інших колективах підприємств і установ села.
У Великосорочинському відділенні «Сільгосптехніка» переможцями у соціалістичному змаганні виступають ударники комуністичної праці слюсар В. С. Довгаль, шофери М. Г. Богоміл і М. І. Сікач та інші товариші.
Добре дбає про охорону лісу та про щорічну посадку і розчистку лісокультур місцеве лісництво.
Протягом десяти років (1956—1965) нові лісні культури посаджено на площі 2130 га. За визначні успіхи в цій роботі працівники лісництва А. М. Борисенко та Н. П. Міщенко нагороджені орденами Трудового Червоного Прапора.
В усій області і за її межами відомою стала Великосорочинська фабрика художніх виробів ім. Крупської (до 1960 року — артіль ім. Крупської), яка має свої відділення у м. Миргороді та в с. Рашівці Гадяцького району. Славиться вона і своїми чудовими виробами, і прекрасними виробничими успіхами, і талановитими майстрами, людьми.
Бригади вишивальниць, очолювані Г. П. Феофановою і Р. К. Проняєвою, у яких багато років працюють такі майстри, як М. С. Коршук, І. Ф. Курдяєва, Т. М. Тронь та ін., стали бригадами комуністичної праці. Це ж високе звання завоювали ткацький цех, у якому бригадиром М. І. Грищенко, бригада цеху пошиття на чолі з комсомолкою О. 3. Безкровною.
На фабриці високо шанують і ударника комуністичної праці О. І. Лісову. Ще у 1930 році вона почала працювати тут вишивальницею. Згодом здобула середню освіту, набула високої майстерності в роботі і їй тепер присвоєно звання майстра народної творчості. Ольга Іванівна — мати трьох дітей обрана народним засідателем і депутатом сільської Ради, її чоловік працює в колгоспі механізатором.
Працівники фабрики готували сувеніри до 8 міжнародного конгресу по птахівництву в Києві у 1966 році, до всесвітньої виставки в Монреалі (Канада), розробляли і здійснювали свої творчі плани до 50-річчя Великого Жовтня у 1967 році та 100-річчя від дня народження В. І. Леніна.
Щодалі більше зростає добробут та матеріально-побутове і культурне обслуговування населення. У селі працюють три млини, олійниця, пастеризаційний пункт. Хлібозавод постачає чорний і білий хліб для В. Сорочинців і навколишніх сіл. Побудовано також водопровід, побутові майстерні, лазню.
На відновленій влітку 1966 року Сорочинській ярмарці першого дня її продано товарів на 3 млн. крб., другого дня — на 2 млн. крб. Остання перед цією ярмарка у В. Сорочинцях відбулась 30 років тому. Якщо тоді в торгових рядах продавались переважно такі товари як дьоготь, глиняні вироби, коноплі, дерев’яні колеса тощо,’ то тепер покупцям пропонували телевізори, радіоприймачі, пральні машини, меблі, килими, а також щедрі дари колгоспних ланів.
Лише одних мотоциклів у селі тепер 104, телевізорів —131, пральних машин — 39, а також 23 автомашини.
Трудящим є за що купувати, їхні заощадження весь час збільшуються. Якщо у січні 1959 року в сільській ощадкасі 1720 чол. зберігали вклади на суму 323,3 тис. крб., то в січні 1966 року кількість вкладників зросла до 2444 чол., а їхні вклади були більші як удвічі — 779,3 тис. карбованців.
Працюють тут відділення зв’язку, автоматична телефонна станція, радіовузол зі студією для місцевого радіомовлення. В центрі села — автопавільйон, широке шосе з’єднує село з Миргородом. Розпочалося будівництво залізобетонного мосту через річку Псьол.
Великого розвитку за Радянської влади досягай у селі охорона здоров’я, культура, освіта. Місцева лікарня добре обладнана необхідним медичним устаткуванням, працює кілька спеціальних кабінетів, зокрема — рентгенкабінет. Стаціонар має 75 ліжок. В лікарні є 8 лікарів та 72 інші медпрацівники. їх очолює досвідчений хірург Д. А. Гавловський. З метою поліпшення медичного обслуговування, організації профілактичної роботи на селі, в лікарні влаштовуються конференції лікарів району і навіть області.
З 1952 року у В. Сорочинцях діє кістково-туберкульозний санаторій, розрахований на 135 місць. Його обслуговують 5 лікарів і 30 чоловік середнього медперсоналу. Очолює колектив головний лікар В. Ю. Аронський.
У селі є кілька дитячих ясел і садків, що охоплюють дітей колгоспників, робітників, інтелігенції.
У 1954 році відзначалося 50-річчя від дня заснування місцевого педагогічного училища. За роки Радянської влади у ньому підготовлено понад 4500 учителів початкових шкіл, тоді як за 13 років до революції випущено всього 300 учителів. Училище заслужено пишається своїми вихованцями, значна частина яких стала майстрами педагогічної справи, вченими, керівниками партійних і радянських організацій. Серед них Г. П. Пінчук — колишній міністр освіти УРСР, 3. П. Шульга — доктор економічних наук, О. П. Коротченко і М. І. Різун — кандидати історичних наук та інші.
У 1956 році відкрито школу-інтернат. У цій школі, двох середніх (денній та вечірній) і двох початкових навчаються всі діти села — щороку понад 1400 чоловік. Працює близько 130 вчителів, серед яких багато визначних майстрів педагогічної справи.
За роки Радянської влади здобули вищу освіту і працюють 165 чол. уродженців цього села. Серед них є доктор географічних наук професор П. М. Цись, нагороджений орденом Леніна, 9 кандидатів наук, 13 агрономів, 16 лікарів і ветлікарів, 35 інженерів, 91 педагог. Середню спеціальну освіту здобули і працюють 230 чол. Механізаторами у рідному селі, в області, на цілинних землях працює 112 чол. У 1966 році навчалось у ВУЗах 68 і в середніх спеціальних закладах 36 юнаків і дівчат з Великих Сорочинців.
Широку діяльність розгортають у селі культурно-освітні заклади. Тут працюють районна бібліотека для дорослих бібліотеки при навчальних закладах, у колгоспі і на фабриці. їхній книжковий фонд — близько 60 тис. томів.
Велику кількість періодичної літератури щороку передплачує село. У 1966 році воно одержувало лише газет 2650 примірників, а також — 2200 примірників журналів.
У селі видаються і свої газети — колгоспна багатотиражка «Комуністичним шляхом» (з 1957 р.) і «Щотижнева радіогазета» (з 1959 р.), редактор цих газет — учитель Д. Т. Чапча.
За добру організацію культурно-освітньої роботи сільському клубу присвоєно звання «Клубу відмінної роботи». Дружний колектив культармійців, що його очолив комуніст Д. Д. Візир, завоював визнання і любов трудящих села. Тут працюють різні гуртки художньої самодіяльності, духовий та естрадний оркестри. Регулярно демонструються кінофільми, проводяться концерти, стрілецькі, шахові змагання. Агіткультбригада завжди бажаний гість на тваринницьких фермах і в бригадах колгоспу. На громадських засадах працює кімната народного музею, в якій бажаючі вивчають історію рідного села. При клубі працює також лекторська група товариства «Знання», яка об’єднав понад 30 пропагандистів, є і народний університет культури. Досвід ентузіастів культурно-масової роботи гідно оцінений. Міністерство культури СРСР нагородило Великосорочинський сільський клуб Почесною грамотою і грошовою премією.
Молодь села вдома і в клубі охоче відзначає весільні та інші свята. Завжди врочисто, з радістю земляки проводжають юнаків до армії, вручають їм пам’ятні подарунки. А з якою щирістю і любов’ю відзначаються тут пам’ятні дати в історії села, району, краю!
Після Великої Вітчизняної війни при сільському клубі створено кімнату-музей М. В. Гоголя, а 14 січня 1951 року в новозбудованому приміщенні відновлено літературно-меморіальний музей великого письменника. На урочисте свято зібралося понад 5 тис. трудящих. Цікаво, що в комплектуванні фондів музею взяли участь Всесоюзна державна бібліотека ім. В. І. Леніна, Літературний музей Інституту російської літератури АН СРСР (Пушкінський дім), Київський державний музей російського мистецтва, Державний музей Т. Г. Шевченка, Полтавський краєзнавчий музей та інші науково-дослідні і культосвітні установи, а також окремі громадяни. Зараз у фондах і експозиції музею понад 3,5 тис. експонатів, музей щороку відвідує понад 10 тис. екскурсантів. Йому присвоєно звання «Музею, відмінної праці». 2 березня 1952 року на ознаменування 100-річчя з дня смерті М. В. Гоголя відбувся мітинг трудящих села, присвячений встановленню біля музею погруддя письменника.
Пізніше у грудні 1955 року громадськість села урочисто відзначила 50-річчя Сорочинського повстання 1905 року. На ознаменування цієї дати Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 березня 1956 року було нагороджено учасників цього повстання: М. М. Козиленка — орденом Леніна, Г. Р. Даценка — орденом Трудового Червоного Прапора. Площі, на якій височить обеліск жертвам царської сваволі, присвоєно назву — ім. Повстання 1905 року. Три вулиці названі іменами активних учасників Сорочинського повстання — Г. Н. Мухи, Ф. П. Вільченка, Д. А. Клияненка.
З великою любов’ю було відзначено у грудні 1958 року 100-річчя з дня народження славного народного співця-кобзаря М. С. Кравченка, який все своє життя віддав благородному служінню трудовому народові. Не впізнав би тепер старий кобзар свого рідного села.
Ці великі і радісні зміни, що сталися в житті села, з великим задоволенням відзначали учасники перших років революції, комсомольці 20-х років, що з’їхались з різних міст країни на пам’ятну зустріч у селі влітку 1962 року.
Мешканці села добре пам’ятають одного з активних бійців більшовицької партії А. К. Чумака, який, народившись в родині велико-сорочинського селянина-бідняка, працював слюсарем, механіком і помічником машиніста на Донбасі. У 1903 році він вступив до партії, і свою революційну діяльність розгортав на Донбасі і Закавказзі. У 1907 році емігрував до США (Пенсільванія), де провадив також революційну роботу, а після Лютневої революції 1917 року допомагав поверненню багатьох російських емігрантів на Батьківщину. У червні 1917 року Чумак повернувся до Росії і на Далекому Сході був активним організатором боротьби з білочехами та японськими загарбниками. Працював головою Ради робітничих і солдатських депутатів м. Усурійська. 26 березня 1919 року А. К. Чумака разом з шістнадцятьма амурськими комісарами в м. Благовєщенську розстріляли японські інтервенти.
Жителі села ніколи не забудуть і свого славного земляка, відважного комсомольця, комсорга 480-го строкового полку Л. М. Курдяєва. В запеклому бою влітку 1943 року під Харковом, тяжко поранений, він попав у вороже оточення. Недивлячись на нелюдські катування, що їх зазнав він від ворога, Курдяєв до останнього подиху залишився вірним своїй військовій присязі, соціалістичній Батьківщині. Ім’я відважного комсомольця носить тепер піонерська дружина Великосорочинської середньої школи. їй довірено зберігати посмертну нагороду воїна — орден Вітчизняної війни.
У с. В. Сорочинцях народився відомий український радянський письменник 0. В. Донченко (1902—1954), автор поезій, оповідань, повістей, романів.
До 50-річчя Великого Жовтня та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна в селі закладено сквери поблизу пам’ятника М. В. Гоголю, могил борців за Радянську владу, споруджено парк навколо пам’ятника В. І. Леніну. У селі відкрито нові пам’ятні і меморіальні дошки, а при головному в’їзді у село збудовано велику арку з іменами і прізвищами найвидатніших учасників визначних подій в історії Великих Сорочинців.
Разом з усім народом трудівники села прагнуть своєю працею примножувати славу і красу Батьківщини.