Мала Перещепина, Новосанжарський район, Полтавська область

Підготовлено: Admin. Розділ: Новосанжарський район

Мала Перещепина — село, центр сільської Ради, розташоване на піщаній рівнині лівого берега річки Ворскли, за 3 км від залізничної станції Мала Перещепина, на залізничній лінії Полтава — Кременчук та за 25 км від районного центру. Населення — 2974 чоловік.

Малоперещепинській сільській Раді підпорядковані також села: Велике Болото, Бойківка, Деркачівка, Кустолове Перше, Лисівка, Маньківка, Писарівка, Пологи, Пристанційне, Стрижівщина.

Вірогідно, що назва села походить від прізвища його засновника, козака Перещепи. Але словник В. І. Даля тлумачить слово «перещепина» як «перетинка». Тому не можна відкидати й іншого припущення, що назва села пов’язана з особливістю місцевості, де воно розташоване. В давнину на території села було багато боліт і озер, а в південно-західній його частині — велике болото, що перетинало шлях. Село могли також заснувати вихідці з Перещепини (тепер Дніпропетровська область). Офіційно назва села — Мала Перещепина — утвердилася після створення волості під цією назвою у 1846 році.

Територія, де пізніше виник населений пункт, була заселена здавна. Про це свідчать дані археологічних розвідок. Поблизу села знайдено рештки двох поселень періоду пізньої бронзи (XIII—IX ст. до н. е.). На території сільради, біля села Бойківки, виявлено поселення скіфських часів, а біля Писарівки два поселення та могильник ранньослов’янської (черняхівської) культури [II—VI ст. н. е.]. На могильнику розкопано 44 поховання.

У 1912 році місцевими жителями на західній околиці Малої Перещепини знайдено Перещепинський скарб вагою 75 кг (50 кг срібла, 25 кг золота) — визначну пам’ятку кінця VII—VIII століття н. е. Вона тепер зберігається в Ермітажі. У цьому скарбі було кількасот золотих та срібних речей візантійського та іранського походження, серед них блюда, глеки, чарки, чаші, персні, монети тощо.

На думку деяких дослідників, Перещепинський скарб належав одному з представників верхівки східних слов’ян або, можливо, був військовою здобиччю слов’янського вождя. Є також думка, що речі ці належали одному з вождів кочових народів, з якими воювали слов’яни і який був тут похований.

Сучасне село Мала Перещепина було засноване в першій половині XVII століття переселенцями з Правобережної України. Їх приваблювали природні багатства краю — рибні водойми, пасовиська з соковитими травами тощо.

До 1846 року Мала Перещепина входила до Ряської волості Костянтиноградського повіту. Згаданого року вона стала центром волості. На цей час у Малій Перещепиш жило 1202 чол., головним чином козаки. Розташована на важливому торговому шляху з Полтави на Кременчук, Мала Перещепина в першій половині XIX століття була одним із центрів чумацького промислу і торгівлі продуктами землеробства. Напередодні реформи 1861 року тут щороку відбувалося по 4 ярмарки, на яких продавали хліб, худобу, різну сільськогосподарську сировину, ремісничі вироби тощо. Відносна безпека сприяла дальшому зростанню кількості населення. У 1863 році в селі було 250 дворів з 3459 жителями. Сприяло цьому і будівництво залізниці Харків—Миколаїв, що пролягала неподалік від Малої Перещепини. На новоствореній станції з тією ж назвою (за 3 км від села) з’явилися хлібні склади, магазини. За кількістю доставлених хлібних вантажів Мала Перещепина незабаром стала однією з важливих станцій на залізничній лінії. Вона поступалася хіба що перед Полтавою.

В самій Малій Перещепині грунти піщані, неродючі. Жили тут головним чином найбідніші господарі, що не мали орної землі, а часто-густо — навіть садиб. Хліборобством більшість селян не займалася. На життя вони заробляли різними ремеслами та торгівлею. Ремісниче виробництво у Малій Перещепині виникло ще в XVIII столітті. У другій половині XIX століття ремеслами займалася четверта частина населення. Особливо поширеними були ткацтво, теслярство, шевство, ковальство тощо. На хуторах, що прилягали до Перещепини, були родючі чорноземи. Там жили головним чином багатії. Деякі з них володіли 200 і 400 десятинами землі.

Показником пролетаризації населення Малої Перещепини була рік у рік зростаюча нестача житла. Так, у 1888 році 74 безземельні сім’ї не мали хат і наймали їх у заможних селян, а в 1910 році власного житла вже не мали 182 селянські родини, або 21,3 проц. всіх мешканців села.

Малу Перещепину населяли головним чином козаки. Але серед козацької громади не було рівності. На 1888 рік з 474 господарств колишніх козаків 409 (понад 86 проц.) зовсім не мали орної землі. Зате 18 багатих козаків загарбали велику кількість землі, 133 десятини сіножатей, 205 десятин лісу. Тільки чотирьом, найбагатшим, належало 239 десятин орної землі, 82 — сіножатей та 95 — лісу.

Соціальне розшарування селянства наочно виявлялося і в нерівномірному забезпеченні тяглом, реманентом тощо. Відсутність худоби в селянських господарствах свідчить про надзвичайне їх зубожіння і є яскравим показником соціальної диференціації. Адже бідняки, що не мали реманенту, тягла та зерна для посіву, здавали землю в оренду заможним селянам за безцінь. Так, у 1888 році в кожному третьому дворі не було ніякої худоби, 6 дворів з 10 або зовсім не мали тягла, або ж його не вистачало, щоб займатися хліборобством. 101 господар обробляв землю супрягою або найманим тяглом і тільки 23 — власним.

Значна частина селянських господарств жила з поденщини, зажинщини тощо. «Селяни бідні, і економії з цього користуються. Доводиться працювати тільки на них, а свій хліб збирати ніколи»,— писали в одній із скарг селяни. Чимдалі частіше селяни потрапляли в кабалу до куркулів. Багатії брали в оренду великі ділянки поміщицької землі, а потім здавали її дрібними ділянками безземельним селянам за підвищеними цінами.

Більшість безземельних і безтяглових селян жила з того, що працювала у наймах у куркулів та поміщиків. Характерним є переважання серед наймитів жінок і підлітків, праця яких оплачувалась набагато нижче, ніж праця чоловіків. У 1888 році, наприклад, у куркулів наймитували 9 дорослих чоловіків, 30 жінок і підлітків. Багато перещепинців наймалося на строк у поміщицькі економії, розташовані поблизу села, на станцію та в місто Полтаву.

Соціальне розшарування селян Малої Перещепини ще більше посилилося на початку XX століття. За даними подвірного перепису 1900 року, 87 проц. господарств були безземельні, або мали тільки садиби, а в 308 дворах не було ніякої худоби. Земля і тягло належали куркулям. Двоє сільських багатіїв зосередили в своїх руках 358 десятин орної землі, велику кількість тягла і реманенту.

З кожним роком зростала товарність куркульських господарств. Більшу частину землі вони засівали такими культурами, як яра пшениця, коноплі, льон та інші технічні культури. Куркулі почали впроваджувати багатопільну сівозміну, угноєння полів. Обробляли поля вдосконаленими землеробськими знаряддями, їм належало 69 однолемішних і 13 багатолемішних плугів, 219 залізних борін, 48 котків, 13 рядкових і 26 розкидних сівалок, 43 кінні молотарки і одна парова, 28 сіялок, 10 жаток і снопов’язалок. Тимчасом бідняки обробляли свої убогі клапті виснаженої землі дерев’яними плугами і ралами. Тому вони і не могли зібрати доброго врожаю. Неврожай і голод були їх постійними супутниками.

Становище селян стало зовсім нестерпним голодної зими 1902 року. Вони «погоджувалися працювати в економіях за 5 коп. на день, аби давали їм їсти»,— повідомляв жандармський чиновник. Про безвихідне становище селян говорив один із них на судовому слідстві: «Ми в петлі. Що ж нам робити? Були ми, мужики, всюди. І в земського начальника були, ходили і в земську управу, ніде нас не приймають, ніде нам немає помочі».

Доведені злиднями до розпачу, селяни Малої Перещепини повстали на боротьбу проти поміщиків. На початку квітня 1902 року полтавський губернатор доповідав міністрові внутрішніх справ: «У зв’язку з тривожними чутками з села Малої Перещепини нам було запропоновано вирушити з напівбатальйоном Пензенського полку з Машівки в назване село Малу Перещепину».

Виступ селян був придушений військами. Але вже через три роки Малу Перещепину захопила нова революційна хвиля. В 1905 році, під впливом виступів робітників у промислових центрах країни, почалися селянські заворушення і в Малій Перещепині. Організатором і керівником їх був робітник Крюківських залізничних майстерень Денисенко, який за завданням своєї соціал-демократичної організації влаштувався в селі на роботу.

З самого початку рух набув гострого політичного характеру. Селяни збиралися біля земської школи на «публічні збори». Агітатори і селяни заявляли, що «монархія не потрібна… слід добиватись установчих зборів і встановлення республіканського ладу». Промовці закликали селян до збройного повстання; один з них закликав добути зброю у багатіїв, щоб «іти в економії і відбирати землю силою». Перед селянами виступали з промовами земський лікар І. М. Лебединський, студент Полтавської фельдшерської школи Ф. Т. Малич та його брат — учитель І. Т. Малич. Багатії, налякані виступами селян, викликали в село війська. Селяни зазнали поразки. Організаторів революційних виступів — І. М. Лебединського та інших — окружний суд засудив до тюремного ув’язнення, а Ф. Т. Малича — на довічне заслання до Сибіру.

Ще в дореволюційні роки Мала Перещепина стала великим селом з розвинутими ремеслами і місцевими промислами. Тут були досить значні підприємства із значною кількістю робітників. Якщо в 1903 році сільськогосподарська продукція на селі перероблялась на 20 вітряках і 2 невеликих олійницях, то в 1910—1911 рр. тут уже діяли паровий вальцьовий млин (де працювали 18 робітників), паровий млин простого помолу, олійниця, просорушка та інші підприємства.

В селі не було ніяких лікувальних і санітарних закладів. Тільки на початку-90-х рр. у Малій Перещепині з’явився приймальний покій на двоє ліжок. Лікував хворих фельдшер.

Царський уряд та місцева влада не піклувалися про освіту трудящих. У сільському парафіальному училищі, про яке вперше згадується в документах за 1846 рік, навчалося кілька десятків хлопчиків. В селі на той час було дві церкви.

Темрява й неуцтво панували і після реформи. У 1888 році з 400 дітей шкільного віку в школі навчалося всього 46 хлопчиків і 15 дівчаток (тобто близько 15 процентів). На кожну тисячу населення було грамотних 145 чоловіків і 27 жінок.

Не набагато поліпшилася справа народної освіти в Малій Перещепині і в наступні роки. Так, у 1900 році тут у 2 земських школах, церковнопарафіальній і двокласній (т. зв. міністерській, заснованій у 1876 році) навчалося близько 200 учнів, у т. ч. і діти з навколишніх сіл та хуторів. Приміщення школи були тісні і непридатні для занять. Через те задовольнити всіх бажаючих вчитися не було змоги. За даними перепису 1910 року, в Малоперещепинській волості з 6440 чоловіків письменних було 2640, а з 6300 жінок — 1000. Навчались у школі переважно діти заможних сімей.

Звістка про Велику Жовтневу соціалістичну революцію дійшла до Малої Перещепини вже в перші дні. Як і всюди, ідеї Великого Жовтня стали провідними в рішучій боротьбі трудящого селянства за перемогу Радянської влади, встановленої в Малій Перещепині у січні 1918 року. Велику допомогу в цьому подали селянам революційні робітники Полтави. 6 січня 1918 року на станцію Мала Перещепина прибув спеціальним поїздом червоногвардійський загін, створений з робітників паровозоремонтного заводу під керівництвом П. Ф. Решітника. Загін роззброїв кількасот піхотинців і донських козаків, що поверталися з фронту і скупчилися на станції Мала Перещепина. Буржуазний уряд мав намір використати їх для боротьби дроти революційних частин. Ці події прискорили встановлення Радянської влади в Малій Перещепині. Військово-революційний комітет на чолі з С. Р. Вась-ком здійснював функції Радянської влади. Під його керівництвом проводилась-націоналізація промислових підприємств, почався розподіл поміщицьких та нетрудових куркульських земель. Однак ця робота тільки розгорнулась, але не була завершена внаслідок окупації Малої Перещепини німецькими військами в березні-1918 року. У грудні цього ж року в село зайшли петлюрівці. Вони грабували селян, переслідували борців за Радянську владу.

Про ставлення трудящого селянства Малої Перещепини до Директорії свідчить такий факт. Коли в село прибув загін петлюрівців і вони почали записувати добровольців, переважна більшість селян заявила, що «…коли прийдуть товариші (більшовики), то тоді ми підемо, а йти за Петлюрою ми не хочемо…»

На початку 1919 року Червона Армія визволила Малу Перещепину, і було відновлено Радянську владу. Утворився ревком, до складу якого ввійшли І. І. Божинський (голова), С. П. Патока (завідуючий відділом), П. Я. Решітник (завідуючий земельним відділом) та інші. Переборюючи шалений опір куркулів і спираючись на підтримку бідноти, ревком проводив продрозверстку, націоналізацію промислових підприємств, поміщицької та куркульської землі.

Влітку 1919 року село захопили денікінці, які відновили старі порядки. Вони грабували населення, знущалися з людей, вбивали радянських активістів.

Остаточно Радянську владу на селі було встановлено в січні 1920 року, після розгрому білогвардійських банд. Відновив роботу ревком. В селі націоналізували паровий млин, великі магазини, розпочато розподіл нетрудових земель куркулів та інших великих власників.

Перші кроки Радянської влади на селі були пов’язані з великими труднощами, опором куркулів, які поширювали різноманітні ворожі чутки, залякували селян, підтримували і поповнювали бандитські зграї, що тероризували населення. Куркулі, які мали 100 і більше десятин землі, аби не дати хліба державі, засівали тільки 7—10 десятин, решта пустувала.

І все ж в умовах запеклої класової боротьби з кожним днем зміцнювались позиції Радянської влади, зростав їх вплив на селян.

У березні 1920 року відбулись вибори Малоперещепинського волосного виконавчого комітету. До його складу ввійшли І. І. Божинський (голова), С. П. Патока і П. Я. Решітник. 28 березня 1920 року утворилась Малоперещепинська сільська Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, до якої обрано 50 чоловік, головним чином селян, місцевих активістів.

Трудящі Малої Перещепини гаряче взялися за відбудову зруйнованого війною господарства. У 1921 році, коли країна відчувала гостру потребу в паливі, на селі почали видобувати торф з місцевих родовищ. За перший сезон було добуто 60 тис. пудів торфу (проти 40 тис. пудів за планом).

Велику і всебічну допомогу селянам подавали робітники Полтави. У 1922 році головою волосного виконкому селяни обрали присланого з міста робітника П. Ф. Грінченка.

Господарська і політична роль Малої Перещепини значно зросла, коли в березні 1923 року вона стала районним центром Полтавського округу. До складу Малоперещепинського району ввійшли Микільська та Новотагамлицька волості.

Вся організаційна і виховна робота в селі і районі проводилася під керівництвом партійної організації, яка в цей час налічувала 17 комуністів. Вона спрямовувала діяльність сільської Ради, профспілкової та комсомольської організацій, також керувала роботою серед жінок.

В цей час роль жінок у радянському будівництві помітно зростала. В районі налічувалось 80 делегаток, переважно селянок. Важливим засобом виховання жінок були делегатські збори. За липень 1924 року, наприклад, їх провели чотири. В Малій Перещепині діяли також делегатські секції — радянська, кооперативна та охорони здоров’я матерів і дітей, з ініціативи якої в селі було відкрито дитячий садок на 20 місць. Там працювали по черзі жінки-делегатки.

Проводилась велика робота по згуртуванню наймитів та найбідніших селян. У 1924 році в селі було взято на облік 564 наймити і укладено 513 угод з господарями; 38 батраків вступило в спілку робітземліс.

Бойовими помічниками партійної організації були комсомольці. У складі комсомольського осередку було 25 молодих робітників, 20 незаможників, 8 наймитів. Тільки в липні 1924 року в комсомол вступило 23 чол. Не було жодної ділянки роботи, в якій би комсомольці не брали участі. Вони проводили велику роботу серед школярів. У 1924 році в селі утворилась організація юних ленінців: 50 дітей стали піонерами.

Велика роль у зміцненні Радянської влади на селі належала утвореному в 1920 році КНС. На 1 березня 1921 року в селі діяли волосний і сільський комітети незаможників. Головою і одним із найактивніших членів волосного КНС був місцевий бідняк С. В.. Сердюк.

З утворенням Малоперещепинського району волосний KHG було реорганізовано в районний. Його головою обрали І. В. Шерстюка, який до цього очолював Новотагамлицький волосний KHС. В лютому 1923 року на території села вже діяли б організацій КНС, які об’єднували 175 чоловік.

Комнезам допомагав бідноті посівним матеріалом, паливом, кормами для худоби, реманентом та іншим. Комнезами взяли діяльну участь у розподілі нетрудових земель, відібраних у поміщиків і куркулів, між безземельними та малоземельними селянами. Але не всі ті, хто одержав землю, могли обробляти її, бо не мали реманенту і тягла.

Заходам радянських органів протидіяли куркулі, які організовували банди, ховали хліб тощо. Одна з них — банда отамана Біленького — розстріляла членів агітбригади.

Комнезами відіграли важливу роль в організації найбіднішого селянства на боротьбу за соціалістичні перетворення на селі. Після реорганізації комнезамів у 1926 році і у Малоперещепинському районі зменшилася кількість членів КНС до 705 чоловік. Але вже на початку 1927 року кількість їх зросла більш ніж у два рази — до 1500 чоловік.

На цей час у Малій Перещепині були створені машинне, садово-городнє та скотарсько-конярське товариства. Вони відіграли велику роль у дальшому розвитку виробничої кооперації. Багато незаможників одержали в 1927 році допомогу через кооперацію за рахунок фонду КНС. Товариства одержали за рік 5300 крб. короткотермінового та 12 300 крб. довготермінового кредиту. Але, незважаючи на допомогу, продуктивність дрібних одноосібних господарств була дуже низькою. Тому селяни поступово переконалися в необхідності переходу до колективних форм господарювання. Ще на початку 20-х рр. у районі було створено комуну ім. Леніна. Організувалися також товариства по спільному обробітку землі. У 1926 році у Малій Перещепині було два таких товариства.

На кінець 1926 року Мала Перещепина була великим селом з населенням 5691 чол. В 1929—1930 рр. малоперещепинці об’єднались у три колгоспи — «Серп і Молот», «Перемога» та ім. Чапаева. У 1932 році вони злилися в один — «Комунар», що налічував тоді понад 100 дворів і мав 3300 га закріпленої землі. Держава подала велику допомогу першим колгоспам у механізації сільського господарства. Це стало особливо відчутним після створення в 1933 році Малоперещепинської МТС. Першим її директором був десятитисячник Одарюк. Спочатку в МТС було всього 17 тракторів, і вона мала обробляти 30 проц. колгоспної землі. Але з кожним роком її технічна оснащеність зростала. Напередодні Великої Вітчизняної війни в 38 колгоспах, які обслуговувала МТС, працювало 87 тракторів і 38 комбайнів. Машинами виконувалось близько 60 проц. усіх сільськогосподарських робіт. В МТС виросли чудові кадри механізаторів, організаторів колгоспного виробництва: серед них перший тракторист на селі Т. С. Касич, а також механізатори П. В. Малич, В. С. Бутко, М. І. Солодовник, С. Р.Шимко, І. В. Материнко, М. Й. Шестопал.

На той час у селі, крім селян-колгоспників, були також кустарі та робітники, що працювали на Полтавському паровозоремонтному заводі, на станції Мала Перещепина, на місцевому державному млині. Кустарі об’єднувалися в промислових артілях «Лозове», «Червоний швець», «Ходове», які працювали на базі місцевої сировини. Поблизу села багато озер і боліт. Найбільше з них — Велике Болото, площею понад 800 га, поросло очеретом. Наявність цієї сировини дала змогу відкрити державне підприємство — Малоперещепинський комишитовий завод по виробництву комишитових плит; поблизу села Деркачівки залягають великі поклади торфу. Одне з найбільших торфовищ — Холодне — мало площу 150 га. Це дало змогу KHС організувати в березні 1927 року товариство «Незаможник» по видобутку торфу, якому належала велика роль у розвитку місцевої промисловості. До того ж, на той час утворення такого товариства дало змогу забезпечити роботою значну кількість робітників, також дало засоби до існування багатьом селянам. У 1929 році тут розпочався промисловий видобуток цього палива.

Невпізнанно змінилась Мала Перещепина за роки Радянської влади. На тисячах гектарів сипучих пісків у її околицях було насаджено ліс та шелюг. Раніше тут дуже відчувалась нестача води. Жителі села побудували 3 артезіанські колодязі, які повністю забезпечують водою населення і колгоспи.

Малоперещепинці кохаються в садівництві. У селі розрісся колгоспний сад. Обабіч шляхів і польових доріг посаджені фруктові дерева.

Радянська влада відкрила трудящим дорогу до освіти, науки, культури. Вже в перші роки Радянської влади більшість дітей Малої Перещепини пішла вчитися в початкову та семирічну школи. У школах були обладнані навчальні кабінети, майстерні, відкрито гуртожиток для учнів з віддалених сіл. Дорослі навчалися в школах лікнепу. В 1935 році семирічну школу реорганізували в середню, і в ній було близько 1500 учнів. У 1938 році створили окрему семирічну школу. В середній школі директором був комуніст Г. Й. Скороїд. Тут проводилась велика навчально-виховна робота. Школа була однією з кращих у районі.

В перші ж роки Радянської влади в селі відкрили сільбуд. Тут працював хоровий гурток. А в 1929 році побудували сільський клуб з залом для глядачів на 400 місць. Тут проводилась велика культурно-освітня робота. Мала Перещепина славилась капелою бандуристів, в складі якої були відомі всій області співаки І. І. Кишка, Ю. Д. Лазоренко, І. Д. Лазоренко та інші.

Як тільки почалась Велика Вітчизняна війна, робітники, колгоспники і трудова інтелігенція села, разом з усім радянським народом, стали на захист Батьківщини.

18 вересня 1941 року Малу Перещепину захопили фашистські загарбники. В селі було встановлено режим кривавого терору. Гітлерівці почали чинити розправи над сім’ями радянських і партійних працівників. Вони розстріляли сім’ю голови колгоспу «Нові шляхи» Мірошниченка (дружину і двох неповнолітніх дочок) та ще 36 чоловік. Загинули місцеві активісти І. А. Малич, а також І. Д. Лазоренко, В. П. Павелко та багато інших.

Окупанти насильно вигнали на каторжні роботи в Німеччину 177 чоловік. Відступаючи під натиском радянських військ, вони спустошили село, понівечили сади, спалили понад 200 будинків, 5 магазинів, борошномельний комбінат, електростанцію, господарство промартілі «Комунар», відділення зв’язку, МТС, пекарню, протипожежне депо, залізничну станцію, господарство «Заготскоту» та інші приміщення.

Фашистські варвари вщент зруйнували господарство колгоспів: спалили корівники, свинарники, стайні, майстерні; знищили весь сільськогосподарський реманент і худобу. Збитки, заподіяні одному лише колгоспові. «Більшовик», становили близько 4 млн. карбованців.

22 вересня 1943 року радянські війська визволили Малу Перещепину.

Багато жителів Перещепинської сільської Ради героїчно боролися проти ворога на фронтах великої Вітчизняної війни і відзначені високими урядовими нагородами. Серед них О. С. Шерстюк, І. Г. Лазоренко (тепер директор Новосанжарської фабрики художніх виробів «Червоне проміння»), М. А. Клименко (директор Малоперещепинської середньої школи), В. С. Лазоренко (працівник відділення «Сільгосптехніка»), О. М. Пономаренко (Малоперещепинський хлібоприймальний пункт), І. М. Черкаський (сільське споживче товариство), Г. П. Хохуля (колгоспник артілі ім. Енгельса) та багато інших.

Героїзм і відвагу в боротьбі проти ворога виявив комуніст, розвідник Ю. Д.Лазоренко. Невтомний працівник, чудовий співак і бандурист, він з перших днів війни був на фронті, потрапив в оточення, потім — полон, концтабір. Але Юрій Дмитрович втік звідти і став бійцем, а.потім комісаром російської роти 30 полку в народно-визвольній армії Греції (1943—1944 рр.). У 1944 році він трагічно загинув при переході в Югославію і похований на схилах гори Кара-Орман. У місцевій школі піонери створили куточок героя, найменувавши його «Вічно живий». Тут зібрано цінні матеріали про відвагу і героїзм Ю. Д. Лазоренка.

Відразу ж після визволення малоперещепинці приступили до відбудови зруйнованого господарства. Велику допомогу подала їм держава. Колгосп «Більшовик», наприклад, одержав з банку 345 тис. крб., що були на його рахунку до війни, крім того йому було надано кредит.

Переборюючи труднощі, колгоспники докладали великих зусиль, щоб якнайшвидше відбудувати громадське господарство. Працівники Малоперещепинської МТС в умовах війни і величезних труднощів домоглися виробітку 170 га з розрахунку на 15-сильний трактор і заощадили по 8,3 кг пального на гектарі. Перед вела бригада С. М. Співака, яка систематично перевиконувала план і заощадила 2460 кг пального.

Уже в перші післявоєнні роки в Малій Перещепині було засіяно всі орні землі артілей, відновлено тваринницькі ферми, а колгосп «Червона Зірка» виконав план здачі державі продуктів тваринництва. Рік у рік збільшувалися відрахування колгоспів у неподільний фонд, зростала оплата праці колгоспників.

У 1950 році колгоспи «Комунар» та ім. Енгельса об’єдналися в один — ім. Енгельса. Головою правління колгоспники обрали досвідченого господарника комуніста М. О. Лисенка.

Багато зроблено для зміцнення колгоспу за післявоєнні роки. Він являє собою велике, багатогалузеве, економічно міцне господарство. Артіль має 7703 га землі, в т. ч. сільськогосподарських угідь 4113 га. Головними галузями господарства є землеробство і тваринництво. Найбільшу площу орної землі засівають озимою пшеницею. Посівні площі озимини в 1966 році становили близько 1030 га проти 988 га у 1959 році. З технічних культур вирощували здебільшого цукрові буряки і соняшник.

Трудівники колгоспних полів збирають високі врожаї озимої пшениці, цукрових буряків і соняшнику. Так, у 1966 році з 1 га зібрали в середньому озимої пшениці 23,2 цнт, 305 цнт цукрових буряків, соняшника — 17 цнт. Прибутковими галузями господарства в роки семирічки стали городництво і садівництво.

Розвивається в колгоспі і тваринництво. Тільки за роки семирічки поголів’я великої рогатої худоби зросло майже вдвоє. На кінець 1966 року в колгоспі було 1639 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 637 корів). Зросла продуктивність тваринництва. В 1966 році в колгоспі вироблено на 100 га угідь: молока 326,6 цнт, м’яса — 53,6 центнера.

Велике значення для розвитку колгоспного господарства мало, підключення колгоспу до державної енергосистеми. До двох невеликих колгоспних електростанцій на 160 кіловат, недостатня потужність яких обмежувала використання електромеханізмів у сільському господарстві, у 1963 році тут спорудили підстанцію. Для цього було проведено десятки кілометрів лінії електропередачі, встановлено 12 трансформаторів.

Колгосп має потужну техніку: 27 тракторів, 13 комбайнів, 17 вантажних, 2 легкові автомашини та багато інших сільськогосподарських машин. Це дало колгоспові змогу майже повністю механізувати трудомісткі роботи в землеробстві і тваринництві: оранку й обробіток зернових та технічних культур, подачу води на ферми, очищення приміщень від гною, доїння, приготування кормів тощо.

Колгосп має рік у рік більші прибутки. В 1966 році валовий доход на 100 га сільськогосподарських угідь становив 19 314 крб. Неподільний фонд колгоспу на цей же рік становив 1503 тис. крб. В колгоспі проводиться велике будівництво. Тут, головним чином за роки семирічки, споруджено 2 зерносховища, 6 корівників, 4 свинарники, столярну та слюсарну майстерні, майстерню по ремонту тракторів, 12 свердловин для води тощо.

Невтомних трудівників колгоспного виробництва організовує, згуртовує і спрямовує первинна партійна організація колгоспу, що налічує 32 комуністи. Головою колгоспу тривалий час був комуніст Ф. І. Янко, який у 1958 році за досягнення в розвитку громадського тваринництва удостоєний високої урядової нагороди — ордена Леніна.

Багато років працюють у колгоспі досвідчені спеціалісти сільського господарства, умілі організатори колгоспного виробництва, агрономи Л. Д. Джеджела, В. Ф. Портна, Г. М. Демченко, М. С. Хоменко, старший, бухгалтер В. І. Коношенко, бригадир комплексної бригади В. А. Бут, бригадир тракторної бригади П. І. Лазько, технік-механік О. М. Пригара, колгоспниця В. Л. Литвин та інші.

За післявоєнний час виросли люди, які самовідданою працею звеличують колгосп. їх славні імена занесено до Книги пошани, кращі з них удостоєні урядових нагород.

Г. Г. Яценко 17-річною дівчиною в тяжкі післявоєнні роки почала працювати в колгоспі на польових роботах, згодом працює на птахофермі, а в 50-х рр.—на молочнотоварній фермі дояркою. За 1965 рік вона від кожної з 20 корів своєї групи надоїла по 3354 кг молока. Президія Верховної Ради СРСР нагородила невтомну трудівницю орденом Трудового Червоного Прапора. Урядових нагород удостоєні і її молодші подруги — доярки Л. О. Демченко та Г. Ф. Кошова.

Багато років самовіддано трудяться в колгоспі ветерани колгоспного виробництва П. Ф. Брага, В. Д. Михайлина, П. С. Павелко, І. І. Огій, Т. С. Манько, А. П. Демченко. Поряд з ними трудиться і бере з них приклад працьовита молодь.

Великі перспективи для дальшого розвитку колгоспу відкрили рішення XXIII з’їзду КПРС. Вже перші місяці, що минули після з’їзду, дали відчутні результати.

Велику допомогу колгоспам у механізації сільськогосподарського виробництва постійно подає Малоперещепинське відділення «Сільгосптехніка». Робітничий колектив, який складається з 110 чол., цілком справляється з покладеними на нього завданнями. «Сільгосптехніка» має добре обладнані майстерні для ремонту тракторів і комбайнів. Тут є цехи — моторний, токарний, складальний, електромеханічний, холодної і гарячої обкатки, ковальський, електрозварювальний і автогенні апарати. Для робітників створено належні умови праці: в майстернях встановлено центральне опалення, після роботи та під час перерви вони

мають змогу перепочити в кімнаті відпочинку. Велику роботу по механізації тваринницьких ферм проводить спеціальна бригада відділення. 30 автомашин, які є у відділенні, перевозять щодня сотні тонн колгоспного вантажу.

Гордістю колективу Малоперещепинського відділення «Сільгосптехніка» є люди — ударники комуністичної праці, передовики виробництва. Кращими з них е токарі — О. П. Сутковий (депутат районної Ради депутатів трудящих) і С. В. Чупис, слюсарі — В. В. Охріменко та С. І. Рудь, електрозварник Г. К. Кривошапка та інші.

Найбільшим промисловим підприємством села є комишитовий завод, підпорядкований «Облміжколгоспбуду». Завод виготовляє комишитові плити і мати, які є цінним будівельним матеріалом, а також цементну черепицю. Рік у рік зростає потужність заводу. Якщо в 1956 році тут було виготовлено продукції на 92 500 крб., то в 1965 — на 177 000 крб. Зміцнення матеріальної бази заводу, механізація трудомістких видів праці сприяли вдосконаленню технології виготовлення комишитових плит і черепиці, підвищенню їх якості.

У трудовому колективі робітників, що налічує 101 чол., є багато передовиків виробництва, ударників комуністичної праці. Завод не раз завойовував першість у соціалістичному змаганні підприємств, і його нагороджували перехідним Червоним прапором Новосанжарського райкому КП України і райвиконкому. Багатьох робітників відзначали почесними грамотами і цінними подарунками міністерства, облміжколгоспбуду та обкому профспілки.

На території Малої Перещепини розташоване новостворене в 1964 році Новосанжарське лісництво, за яким закріплено 3000 га лісу та пісків. Молодий колектив лісництва у складі 18 чоловік розгорнув велику роботу по посадці сосни на пісках та догляду за лісом. Вже засаджено сосною близько 600 га, з них половину — механізованим способом. Минуть роки, і на пустирях виросте вічнозелений ліс.

Рік у рік зростає купівельна спроможність населення. Значною мірою ці потреби задовольняє Малоперещепинське сільське споживче товариство, що об’єднує 6552 пайщиків і має 31 торгове підприємство. В селі є універмаг, розташований у приміщенні, побудованому в 1964 році, магазини: продуктовий, готового одягу, господарських товарів тощо.

До послуг жителів села — побутові майстерні: швейна, шевська, годинникова; перукарня, фотоательє. Велика робота проводиться по впорядкуванню села та будівництву. Колгоспники, робітники зводять нові добротні будинки. Виросла ціла вулиця таких будинків. У центрі села встановлено пам’ятник В. І. Леніну. Біля його підніжжя завжди лежать квіти. В парку, поряд з братськими могилами, височить обеліск на честь воїнів Радянської Армії, що загинули в боротьбі з фашизмом.

В селі встановлено АТС на 80 точок, яка замінила копітку роботу телефоністок та поліпшила телефонний зв’язок.

Великі зміни, порівняно з дореволюційним часом, відбулися в розвитку охорони здоров’я. В Малій Перещепині є дільнична лікарня на 50 ліжок. Тут працюють 5 лікарів та 15 чол. з середньою медичною освітою. За післявоєнні роки набагато розширено приміщення лікарні, обладнано рентгенкабінет, поповнено устаткування, побудовано 2 допоміжні приміщення.

Рік у рік зростають освіта і культурний рівень трудящих села. На території Малоперещепинської сільради є середня школа, 2 восьмирічні і 3 початкові. У 1959 році тут почала працювати вечірня школа сільської молоді. Підростаюче покоління навчають і виховують 85 учителів. У самій Малій Перещепині є середня школа —-одна з найбільших сільських шкіл області. В ній навчається в середньому 750 учнів та працює 45 учителів, в т. ч. 34 — з вищою освітою. За післявоєнні роки набагато зміцнилась навчальна база. Побудовано приміщення на 12 класних кімнат, теплицю, їдальню, інтернатна 40 чол., обладнано навчальні кабінети, створено кімнату-музей В. І. Леніна. Шкільна бібліотека налічує близько 10 000 книжок. Школа славиться доброю постановкою навчально-виховної роботи. Частими гостями тут бувають учителі інших шкіл району та області, які вивчають і поширюють передовий досвід педагогічного колективу школи.

Справжніми майстрами педагогічної справи є вчителі А. С. Федій, В. М. Лимар, І. Я. Лиман та Л. Г. Гаврилова. Директором школи протягом 1946—1958 рр. тут працював досвідчений педагог, комуніст М. М. Кулішов, якому присвоєно почесне звання заслуженого вчителя школи УРСР.

У Малій Перещепині є клуб із залом глядачів на 350 місць, споруджений методом народної будови у 1956 році. В клубі встановлено нову кіноапаратуру, що дає змогу демонструвати широкоекранні фільми. При клубі працює злагоджений талановитий колектив художньої самодіяльності; є сільська бібліотека з книжковим фондом 6250 книжок.

Здійснюючи великі накреслення Комуністичної партії, трудящі Малої Перещепини під керівництвом партійних організацій вносять свій- гідний вклад у побудову комунізму.

М. А. КЛИМЕНКО, О. X. СОКОЛОВСЬКИЙ, Г. І. БРАГІЛЕВСЬКА