Освіта і культура Полтави на початку XX ст.
Перед першою світовою війною в Полтаві було 53 значних підприємства, не рахуючи залізничних майстерень, паровозного та вагонного депо, з них з паровими двигунами 35 — чавуноливарний, винокурний, крохмальні, олійні, маслоробні, цегельні заводи, фабрики — тютюнові, макаронна, ковбасні та інші, друкарні і т. п. Загальна вартість продукції цих підприємств, за далеко неповними і неточними даними, становила — без залізничних підприємств і млинів — понад 6 мільйонів карбованців. На підприємствах і в кустарних майстернях міста працювало понад 6 тис. робітників, при загальній кількості населення —60 131 чоловік.
Переважна більшість населення жила на окраїнах в дерев’яних мазаних будівлях із солом’яними стріхами. Електрикою користувались тільки в будинках, розташованих на центральних вулицях міста, а на околицях гасовими лампами. Вулиці центру освітлювалися електричними ліхтарями, інші — газовими, на околицях не освітлювалися зовсім. Водогін обслужував знову ж таки тільки центр міста, інші райони користувались колодязями. Каналізації в місті зовсім не було. Вулиці забруковувалися лише в центрі.
Про стан охорони здоров’я трудящих можна судити хоча б з того, що в місті була лише одна земська соматична лікарня та одна психіатрична. В соматичній лікарні налічувалося 300 ліжок для хворих, у психіатричній — 335, в колонії для психічно хворих — 560. В цих лікарнях працювало 18 лікарів, 45 фельдшерів та акушерів і 46 сестер-жалібниць. У лютому 1883 року лікар земської лікарні М. П. Коробкін вперше в Росії здійснив операцію на легенях. У роботі земської лікарні після 1871 року активну участь брав вчений, хірург і громадський діяч М. В. Скліфосовський, який жив тоді у с. Яківцях під Полтавою (нині це вже територія міста); тут він і похований. З 1886 року психіатричну лікарню в місті очолював О. Ф. Мальцев, у 1890 році він організував колонію для психічно хворих з безплатним лікуванням.
Розвиток освіти серед населення міста в другій половині XIX та на початку XX століття був повільним. Трудящих змушували задовольнятися церковнопарафіяльними початковими, а в кращому випадку — двокласними початковими школами чи вищими початковими училищами. За даними першого всеросійського перепису, в Полтаві письменних було 39,8 проц., в т. ч. серед жінок —27,74 процента. В 1910 році кількість письменних зросла до 56 проц. На 1916 рік у місті діяли такі учбові заклади: учительський інститут, відкритий з 1 вересня 1914 року, інститут шляхетних дівчат, кадетський корпус, реальне та комерційне училища, 8 гімназій, професійні школи: фельдшерська, садівництва, училища — ремісниче, землемірне, для сліпих дівчат, три навчальних заклади духовного відомства 6 земських шкіл, 27 церковнопарафіальних та 19 єврейських — початкових і хедерів.
Було також 5 клубів та 9 бібліотек. У п’яти з них з читачів брали плату. До того ж бібліотеки були засмічені монархічною та релігійною літературою. Слід підкреслити, що на бібліотеки міська управа і земство витрачали 500 карбованців, а «на наймання, ремонт та утримання арештних приміщень» на 1915 рік земство асигнувало 37 907 крб. 61 коп.
Для вивчення природи краю багато зробили в ці роки великий російський учений, засновник сучасного грунтознавства В. В. Докучаев, який працював у місті з 1888 по 1894 рік, його учні В. І. Вернадський, основоположник геохімії та біохімії, К. Д. Глінка і Ф. Д. Левінсон-Лесінг, пізніше — видатні радянські природознавці.
У вересні 1891 року з ініціативи В. В. Докучаева в місті було відкрито краєзнавчий музей. Першими експонатами музею стали збірки В. В. Докучаева з грунтознавства, грунтові карти — 4 тис. зразків грунтів, 500 зразків гірничих пород, великий гербарій. У 1906 році музей збагатився новим коштовним дарунком К. М. Скаржинської, що складався з понад 20 тис. експонатів з археології, історії, етнографії, великої бібліотеки стародруків тощо. Значні збірки експонатів з етнографії передав музею в 1907 році П. П. Бобровський. Уже до свого десятиріччя музей мав природничий, сільськогосподарський, археологічний та етнографічний відділи. Спочатку він містився у невеликому флігелі на подвір’ї земства, а в 1902 році частину експонатів перевезли у споруджений міською управою будинок Просвітительського товариства ім. М. В. Гоголя (нині тут — Полтавський обласний державний архів). Коли ж у 1904 році було зведено новий будинок губернського земства, мансарду його теж передали музею.
Працівники музею проводили значну роботу по вивченню природних багатств краю та поширенню природничих знань серед населення губернії.
З 1883 року віце-президентом Полтавського сільськогосподарського товариства працював український вчений, агроном О. О. Ізмаїльський, який присвятив свої праці історії розвитку степів та боротьбі з посухою.
Рисами глибокого демократизму позначена творчість багатьох письменників і культурно-освітніх діячів, які в 2-й половині XIX та на початку XX століття жили в Полтаві. З 1871 року тут працював Панас Мирний (П. Я. Рудченко). Понад двадцять років (з 1900 по 1921 рік) прожив у Полтаві російський письменник-демократ і громадський діяч В. Г. Короленко. У Полтаві написав повість «Дві московки» І. С. Нечуй-Левицький, який у 1865—1866 рр. працював викладачем духовної семінарії.
З 1865 по 1879 рік у Полтавській гімназії викладав історію педагог і просвітитель І. І. Нечипоренко. В Полтаві вчителював також поет і педагог М. А. Вербицький (Миколайчик Білокопитний), на творчості якого яскраво позначився вплив Т. Г. Шевченка. В. С. Гнилосиров (Гнилосир) — український педагог і письменник, що народився в Полтаві, з 1873 року до кінця свого життя (1901 рік) працював директором повітової школи в Каневі і доглядав могилу Т. Г. Шевченка. П. І. Капельгородський (пізніше відомий радянський письменник) видавав журнал «Вісник життя і знання». В 1906—1911 рр. у Полтавській духовній семінарії навчався відомий ліванський письменник і критик М. Нуайме.
Викладачі навчальних закладів міста — історики, філологи, етнографи — проводили також велику роботу по вивченню історії Полтавщини. Цінні фактичні дані та матеріали зібрані в «Трудах Полтавской ученой архивной комиссии», у виданні яких брали активну участь відомі історики Полтавщини І. Ф. Павловський, Л. В. Падалка, В. О. Пархоменко та інші.
Визначною подією в культурному житті не тільки Полтави, а й усієї України було урочисте відкриття тут пам’ятника І. П. Котляревському, першого пам’ятника українському письменникові в царській Росії, яке відбулося 30 серпня 1903 року. В підготовці цього святкування величезну роль відіграв Панас Мирний й інші громадські та культурні діячі Полтави. До міста з цієї нагоди прибули видатні письменники, артисти, вчені, громадські діячі — М. М. Коцюбинський, Леся Українка, С. В. Васильченко, В. С. Стефаник, М. П. Старицький, В. І. Самійленко, Б. Д. Грінченко, О. Я. Єфименко, М. В. Лисенко, М. К. Садовський, І. К. Карпенко-Карий, М. Л. Кропивницький та інші, які виступали з привітаннями і промовами.
Святкування почалося 30 серпня з відвідання могили Котляревського та встановлення на ній надмогильного обеліску. Потім усі рушили до бульвару (тепер ім. Котляревського), де було встановлено пам’ятник письменникові (автори пам’ятника — відомий скульптор Л. В. Позен, уродженець с. Оболоні Семенівського району, та архітектор О. І. Ширшов). В організації і проведенні літературно музичного ранку та вистави «Наталка Полтавка» брали участь найкращі представники українського театру та музики. Так, музичною підготовкою всіх виступів керував видатний український композитор М. В. Лисенко, уродженець села Гриньок (тепер Глобинського району). Виконавцями драматичних творів І. П. Котляревського були М. Л. Кропивницький, І. К. Карпенко-Карий, М. К. Садовський, С. В. Тобілевич та інші визначні артисти.
Полтава, яка поряд з Харковом була колискою українського професіонального реалістичного і демократичного театру, з 90-х років XIX століття, після деякого послаблення утисків української культури, знову почала набувати слави театрального міста. Тут часто гастролювали трупи під керівництвом К. Саксаганського, М. Л. Кропивницького, М. К. Садовського. Полтавчани і жителі навколишніх сіл, що часто приїздили на вистави, мали змогу познайомитись також із творчістю таких видатних митців, як М. К. Заньковецька, І. К. Карпенко-Карий, І. О. Загорський, Г. І. Затиркевич-Кариинська та інші.
В репертуарі цих труп були кращі твори тогочасної драматургії.
У 1906 році, маючи на меті організувати перший український стаціонарний театр у Києві, М. К. Садовський обрав Полтаву для попереднього навчання трупи і підготовки репертуару.
Активно включилися в роботу театру і полтавські та ніжинські аматори. 15 вересня 1906 року трупа і розпочала тут свій перший сезон виставою І. К. Карпенка-Карого «Мартин Боруля». Надалі актори цього театру, працюючи постійно у Києві, часто приїздили до Полтави на гастролі.
У нерозривному зв’язку з театром розвивалось музичне мистецтво. Ще на початку 70-х рр. для підготовки церковних регентів у місті були створені т. зв. синодальні регентські курси. Керував ними відомий на той час композитор, автор опери «Богдан Хмельницький» П. А. Щуровський. Учнями Щуровського були вчитель хорового співу Г. П. Гладкий, автор першої музики на слова шевченківського «Заповіту», та І. М. Різенко, згодом відомий полтавський хормейстер.
Протягом 44 років з 1848 року у місті жив український музикознавець, педагог і композитор А. В. Єдлічка — автор однієї з перших редакцій музики до «Наталки Полтавки». Зібрані ним записи українського фольклору використовував у своїх творах М. В. Лисенко та інші композитори. На початку XX ст. у місті було організовано симфонічний оркестр, музичну школу.
Успішно розвивалося в Полтаві і образотворче мистецтво. В одному з мальовничих куточків міста біля ботанічного саду до наших днів зберігся будинок, що належав художникові В. О. Волкову. Тут у 80-х рр. XIX століття часто бували Г. Г. М’ясоєдов — один з організаторів Товариства пересувних художніх виставок (з середини. 90-х років, близько 20 років, він прожив у Полтаві), І. К. Зайцев, який з 1846 року працював викладачем малювання в кадетському корпусі, уродженець міста, відомий художник М. О. Ярошенко, що вчився в кадетському корпусі.
У 1903 році в Полтаві з нагоди відкриття пам’ятника І. П. Котляревському була влаштована виставка творів українських художників. Друга така ж виставка відбулася в 1906 році, з нагоди закінчення будівництва будинку Полтавського земства (тепер тут Полтавський краєзнавчий музей). Автором проекту цього будинку був відомий архітектор-художник В. Г. Кричевський. Проекти орнаментальних розписів і картини для будинку: «Вибори полковником Мартина Пушкаря», «Чумацький Ромоданівський шлях» та «Козак Голота» виконував видатний український живописець-реаліст С. І. Васильківський, а різьбу по дереву — відомий різьбяр з Диканьщини П. Ф. Юхименко.