Пирятин, Пирятинський район, Полтавська область (продовження)
Влітку 1919 року Пирятин окупували денікінські війська. Почалася смуга білогвардійського терору. По селах повіту нишпорили каральні загони. В місті розташувався один з загонів дивізії генерала Шкуро. Козаки цього загону чинили єврейські погроми, грабували і розстрілювали мирне населення. Понад 500 жителів міста загинуло від рук білогвардійців.
У денікінському тилу створився підпільний більшовицький комітет, який очолив партизанський рух. Одним з активних членів комітету був І. Пронь, схоплений і закатований білогвардійцями при виконанні партійного завдання в селі Курінці. У підпіллі перебував і учасник громадянської війни, секретар комсомольської організації Пирятинського повіту І. І. Голобородько-. Дії партизанів значно полегшувались тим, що на території повіту Зафронтбюро ЦК КП(б)У створило конспіративні склади зброї і боєприпасів для боротьби з денікінцями. У грудні 1919 року місто визволили бійці Червоної Армії.
Визволені від білогвардійців, пирятинці з усією енергією взялися за відбудову господарства. 7 грудня 1919 року створився новий ревком на чолі з комуністом 3. П. Тимченком. Ревком налагодив зв’язок з партійними і радянськими організаціями Прилук, Лубен, Полтави, видавав газету «Известия». В січні 1920 року відновили свою діяльність профспілки. Було взято на облік майно буржуазії, яка втекла, вжито заходів для боротьби з епідемією тифу та ліквідації паливної кризи.
Незабаром була скликана партійна конференція Пирятинського повіту. Вона обрала повітовий партійний комітет і зобов’язала його негайно приступити до створення комуністичних осередків по селах. Комуністи розгорнули виховну роботу, роз’яснювали селянам суть земельної і продовольчої політики.
В лютому 1920 року в місті відбулась безпартійна селянська повітова конференція, члени якої висловилися за необхідність зміцнення Радянської влади та братніх зв’язків з російським народом. У квітні того ж року був скликаний 3-й повітовий з’їзд Рад, на якому обрано виконавчий комітет. Ревком передав йому свої повноваження.
З великим піднесенням пройшов у Пирятині першотравневий суботник 1920 року. Залізничники станції розвантажували вагони, ремонтували під’їзні колії.
Пирятинці звернули увагу на впорядкування свого міста. З цією метою вони провели тиждень трудового фронту, під час якого в роботі взяли участь 1280 чоловік.
Актив міста добре попрацював, щоб виконати у своєму повіті плани продрозверстки. За рішенням міської профспілкової конференції, яка відбулася в липні 1920 року, було створено продовольчий загін. Дружню допомогу пирятинцям подав продзагін, до складу якого входили московські та івановські робітники. Загальні міські збори комуністів відзначили корисну роботу російських друзів і в постанові записали: «Клопотатися перед центром про залишення в місті продзагону».
Мирній праці заважали куркульські банди. Комуністи й комсомольці першими вступали до загонів по боротьбі з ворожими силами. В боях загинули Іван Голобородько, Максим Губін, Григорій Рудницький, Зіновій Коркешко та інші.
Значну роль у боротьбі з бандитизмом відіграв комітет незаможних селян. П’ятий Всеукраїнський з’їзд Рад прийняв постанову про нагородження Червоним прапором тих КНС, які відзначились у боротьбі з бандами. Серед них був і КНС Пирятинського повіту.
В період переходу до мирного будівництва велику допомогу трудящим Пирятинського повіту подав Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Г. І. Петровський. З 30 листопада по 15 грудня 1920 року всеукраїнський староста разом з працівниками агітпоїзда ім. В. І. Леніна зробив рейс по Полтавській губернії.
Під час цього рейсу Г. І. Петровський побував і в Пирятині. Зустрічати його зібралися не тільки жителі міста, а й селяни навколишніх волостей, представники комітетів незаможних селян. На мітингу, присвяченому зустрічі трудящих з працівниками агітпоїзду, Г. І. Петровський виступив з промовою про міжнародне і внутрішнє становище в країні, закликав населення до енергійної роботи по відбудові народного господарства.
Перебуваючи в Пирятині, Г. І. Петровський брав участь у роботі наради завідуючих відділами і відповідальних працівників повітового виконавчого комітету. Він виступав також на І повітовому з’їзді комсомолу. Його поради й настанови допомагали пирятинцям у боротьбі за нове життя. Багато пізніше — 26 жовтня 1957 року — делегати XIX Пирятинської районної комсомольської конференції телеграфували Г. І. Петровському: «…Ваш виступ у грудні 1920 року перед молоддю Пирятина завжди запалював нас на нові успіхи в праці і навчанні».
Протягом 1921 року в Пирятинському повіті йшов процес утворення і зміцнення міських та сільських партосередків. На кінець року в повіті налічувалося 44 партійні осередки, до яких входило 430 комуністів.
Відбудова народного господарства дуже ускладнювалась неврожаєм і голодом у 1921 році. Але трудящі Пирятинського повіту, підтримуючи заходи партії та уряду по запровадженню в життя нової економічної політики, невтомно працювали і виконували свої зобов’язання перед державою. Вони виконали план продрозверстки, збільшили посівні площі, порівняно з попередніми роками.
Водночас пирятинці допомагали голодуючому населенню Поволжя. Для людей, які прибували з неврожайних губерній, у Пирятині були відкриті спеціальні їдальні, чайно-хлібні пункти. Дітям давали притулок дитячі будинки та інтернати. Багато жителів міста брали їх до себе в сім’ю.
У 1923 році Пирятинський повіт був розформований. Частина найближчих сіл залишилась у складі створеного Пирятинського району, а решта території відійшла до Прилуцького, Лубенського та Золотоніського районів.
У післяжовтневі роки в Пирятині почали працювати зруйновані підприємства, організовувались майстерні, пожвавлювалась торгівля. У 1925 році у місті вже працювало 12 підприємств, успішно діяв «Церобкооп», який мав їдальню і хлібопекарню. Швидко розвивалася дрібна промисловість.
Борючись за відбудову промисловості, сільського господарства, пирятинська партійна організація багато уваги приділяла налагодженню роботи шкіл, міських та сільських закладів культури, ліквідації неписьменності. В 1926 році у місті працювали 6 трудових шкіл, 2 дитячі будинки, трирічні педагогічні курси, на яких навчалося 188 майбутніх учителів, школа фабрично-заводського навчання. У навчальних закладах працювало 64 вчителі. Місто мало 2 бібліотеки, клуб, сільбуд і театр.
Водночас широко розгорталась робота по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Для цього було створено 17 пунктів, у яких навчалося 1070 чоловік. В їх роботі активну участь брали профспілкові та комсомольські організації.
З 1929 року основним завданням пирятинської партійної організації була колективізація сільського господарства. В села були послані досвідчені комуністи, де вони проводили виховну роботу серед селян, роз’яснювали їм, які переваги мають колективні господарства. В цьому ж році в Пирятині з ініціативи М. Ф. Булишкіна, А. М. Волинського, О. Т. Бражника, Г. К. Скорини утворився колгосп ім. 12-річчя Жовтня. А в наступному році з’явився другий пирятинський колгосп «Пролетарій». Масова колективізація в районі набрала швидкого темпу. Якщо на 1 жовтня 1929 року було об’єднано 10,8 проц. селянських дворів району, то на 10 травня 1930 року кількість їх зросла до 80 процентів.
У 1937 році Пирятин, як районний центр, увійшов до складу Полтавської області.
В роки довоєнних п’ятирічок трудящі Пирятина не шкодували сил для розвитку економіки району, показували зразки героїчної праці. В 1938 році стахановка-трактористка Пирятинської МТС Марія Волик трактором У-2 виорала 423 га. Шофер Пирятинської МТС В, П. Катеринич, працюючи на автомашині ГАЗ-АА, наїздив 300 тис. км без капітального ремонту. На початку січня 1941 року обласна нарада механізаторів Полтавщини прийняла рішення про розвиток змагання за методом В. П, Катеринича, що дав державі 42 тис. карбованців економії.
За роки відбудови народного господарства і довоєнних п’ятирічок докорінно змінилася економіка міста. Вступили в дію м’ясокомбінат, сироварний завод, нові цехи меблевої фабрики. Пирятинська МТС мала 193 трактори, 25 комбайнів, 47 молотарок і багато іншої сільськогосподарської техніки. Місто збагатилося новими житловими будинками.
Коли німецькі фашисти напали на Радянський Союз, трудящі Пирятина стали на захист Батьківщини. До військкомату щодня надходили сотні заяв жителів з проханням прийняти їх до лав Червоної Армії.
Пирятинець Д. С. Зубенко у своїй заяві писав: «Під час громадянської, війни я був бійцем Таращанського полку і, не шкодуючи свого життя, бився з ворогами молодої країни Рад… Тепер прошу послати мене на передові позиції. Клянусь, що буду хоробро битись з кривавим фашизмом».
Багато патріотів, що грудьми прикривали дорогу на Пирятин, загинули смертю хоробрих. Серед них був російський письменник Юрій Кримов, автор твору «Танкер Дербент». Він працював кореспондентом фронтової газети 27-ї армії, редакція якої містилася в Пирятині.
18 вересня 1941 року Пирятин окупували дороги. Але на тимчасово окупованій території жителі міста не припиняли боротьби з фашизмом. За вказівкою Полтавського обкому КП(б)У в Пирятині організувався підпільний райком партії. Його очолив перший секретар Пирятинського РК КП(б)У Й. Ф. Компанієць. До його складу ввійшли А. І. Цьовка, М. К. Рекущий, М. А. Хаїт і М. І. Лазаренко.
Але підпільний райком КП(б)У не встиг розгорнути роботи, його члени були заарештовані і після жорстоких катувань розстріляні німецькими окупантами.
Для зв’язку між підпільниками Гадяча і Пирятина залишився комуніст С. І. Черненко. В 1943 році він з великими труднощами добрався до Брянських лісів, де вступив у партизанський загін «За владу Рад». Згодом його призначили комісаром загону ім. Руднєва.
Окупанти жорстоко розправлялися з місцевим населенням. 6 квітня 1942 року вони з Пирятина вивели 1600 стариків, жінок та дітей і за містом у Пирогівській леваді їх розстріляли. А всього за роки окупації вони замучили 3002 чоловіки. Особливо дико розправлялися гітлерівці з комуністами. За роки окупації в районі було розстріляно 129 членів партії.
Прагнучи затримати рішучий наступ Червоної Армії, восени 1943 року окупанти створили в районі Пирятина на західному березі Удаю оборонний рубіж. Розгромити укріплення було доручено групі штурмовиків з 50-го особливого розвідувального авіаполку, яким командував І. Я. Миронов. Очолював групу льотчик-лейтенант Георгій Стародубцев. У ніч на 8 вересня 1943 року штурмовики розбомбили скупчення живої сили і техніки ворога на станції Пирятин. За виконання цього бойового завдання Г. Стародубцева Радянський уряд нагородив орденом Червоного Прапора. Пізніше йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу.
Але наступ наших військ у районі Пирятина ускладнювався, бо обидва мости на річці Удаї були зруйновані. А між ними стояв заритий у землю фашистський танк, з якого німці вели безперервний вогонь. На цю вогневу точку кинувся юнак Євген Бієнко родом з сусіднього села Заріччя. Він та два інші воїни гранатами змусили замовкнути ворожий танк. Шлях на Пирятин було розчищено. 18 вересня 1943 року бійці 309-ї та 237-ї стрілецьких дивізій визволили місто від німецьких загарбників. Цим дивізіям присвоїли найменування «Пирятинських». У складі цих дивізій воювали пирятинці — капітан В. Пархомов, сержант С. Самарай та рядовий В. Мінченко.
Однією з перших у Пирятин вступила частина підполковника Г. М. Шевченка. Пізніше в запеклих боях за Дніпро Шевченко був тяжко поранений. Його привезли в Пирятинський госпіталь на лікування. Разом з ним в госпіталі знаходився і старшина Д. К. Привалов — теж учасник визволення Пирятина від німецьких окупантів. Та врятувати їм життя не вдалося. Г. М. Шевченку та Д. К. Привалову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 7 листопада 1943 року їх з почестями поховали в міському парку ім. В. І. Леніна. На могилі героїв пирятинці спорудили обеліски.
На всіх фронтах Вітчизняної війни пирятинці виявляли героїзм і відвагу. Близько 500 чол. нагороджено орденами та медалями. А один з них — І. Ф. Товстий удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Страшні руїни лишили після себе німецькі окупанти. В Пирятині було зруйновано 604 будинки, державні млини, залізницю, маслозавод, артіль «Металіст», середню школу, поліклініку, лікарню, аптеку. В районі німці спалили 1219 будинків колгоспників, 548 колгоспних будівель, 88 зерносховищ та багато інших споруд. Вщент знищили вони села Тарасівку, Сліпорід-Іванівку, Рівне.
Зразу ж після визволення Пирятина від фашистських загарбників міська партійна організація, яка в ці дні налічувала в своєму складі лише 11 комуністів, очолила боротьбу за відбудову міста. Першим з лопатою на згарище артілі «Металіст» прийшов старий робітник Сергій Ситниченко. Від горя за зруйновану артіль в нього на очі набігли сльози. Та затамувавши біль у серці, він енергійно взявся за роботу. Почали сходитись його товариші, дружніше заспорилась праця. Незабаром відбудували ливарний цех, згодом до ладу ставали модельний, токарний, слюсарний та інші цехи.
Швидко йшла відбудова на шкіряному заводі. Ще при німцях робітники М. І. Савенко, І. М. Кисіль, М. С. Гальян та П. В. Батрак, ризикуючи своїм життям, потайки закопали в землю деякі приладдя і сировину. І як тільки наші війська вступили в Пирятин, завод почав виготовляти взуття.
Уже через півроку державне завдання виконували меблева і валяночна фабрики, маслозавод, 2 парові млини, 2 олійниці, цегельний завод. Електрична станція давала місту освітлення.
За героїчну працю по відбудові народного господарства 267 чол. міста нагороджені медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні».
Завдяки зусиллям трудящих і допомозі, яку подав Радянський уряд потерпілим районам України, Пирятин швидко заліковував рани, нанесені фашистськими окупантами. В 1945 році у місті працювало 18 підприємств і 2 колгоспи «Прапор комунізму» та ім. 12-річчя Жовтня. В 1950 році обидва колгоспи об’єдналися під назвою «Прапор комунізму».
Значні перспективи перед містом відкрилися в зв’язку з відкриттям на території району нафти і газу. Для використання цих природних багатств у 1954 році в Пирятині було відкрито контору буріння. В 1956 році видав першу продукцію один з найбільших в області Пирятинський овочесушильний завод. Якщо в. 1954 році 18 підприємств міста виробляли промислової продукції на суму 36 448,9 тис. крб., то в 1957 році вона зросла до 91 688 тис. карбованців.
Самовіддана праця трудящих міста дістала високу оцінку Комуністичної партії та Радянського уряду. Тільки з 1950 по 1958 рік 78 новаторів і передовиків виробництва було нагороджено орденами і медалями.
Відбудовуючи своє місто, пирятинці водночас допомагали колгоспам району підносити сільське господарство. Особливо ця допомога посилилася після вересневого Пленуму ЦК КПРС (1953 р.). На постійну роботу в села міська партійна організація послала 22 комуністи, з них 7 чол. були головами і заступниками голів колгоспів. Підприємства міста створили 12 бригад по ремонту сільськогосподарської техніки. Торфопідприємство для колгоспу ім. В. І. Леніна побудувало підвісну дорогу на відгодівельному пункті. Колектив меблевої фабрики допомагав колгоспові «Зоря» в ремонті сільськогосподарських машин та збиранні врожаю. Шефи не обмежуються матеріальною допомогою, вони виступають у колгоспах з лекціями та бесідами, дають концерти.
В післявоєнний період промисловість Пирятина стала значно швидше розвиватися, ніж це було до війни. Особливо бурхливих темпів вона набрала в роки семирічки. Цьому сприяли не тільки реконструкція та розширення діючих, а й будівництво нових підприємств, забезпечення виробничих ділянок кваліфікованими кадрами. За семирічку в місті споруджено електростанцію, консервний цех овочесушильного заводу.
Реконструкція Пирятинського парового млина дала змогу збільшити добове виробництво борошна з 100 тонн у 1959 році до 200 тонн у 1964 році. В січні 1965 року тут запроваджено потокову лінію, що довело виробництво борошна до 400 тонн на добу. За рахунок оснащення передовою технікою майже втроє зросла потужність хлібопекарні і в 3,5 раза цегельного заводу.
За семирічку колектив Пирятинської контори буріння пробурив близько 250 тис. метрів свердловин, відкрив 3 родовища нафти і одне родовище природного газу. Великих успіхів домоглася бригада комуністичної праці Є. В. Куцого.
Промислова продукція міста відома далеко за межами області. Овочесушильний завод відправляє консерви в Братськ, Пермську область, Карельську АРСР, а сушені овочі — цибулю, моркву, картоплю — в далекі північні райони країни. Швейна промисловість СРСР широко використовує капронову бортовину, яка виготовляється в Пирятині. Продукція сирзаводу вважається однією з кращих в області і йде на експорт.
В роки семирічки на підприємствах Пирятина широко розгорнувся рух за звання бригад і ударників комуністичної праці. Першими в це змагання включилися бригади С. С. Степанової з промартілі ім. XIX партз’їзду, М. М. Юфи та 0. Д. Іванова з Пирятинської контори буріння, В. Ф. Котенка з овочесушильного заводу. Досвід новаторів виробництва популяризувала районна газета «Вільна праця». Райком партії організував видання спеціальних листівок, в яких розповідалося про роботу бригади комуністичної праці С. G. Степанової та ударника комуністичної праці, столяра меблевої фабрики М. П. Даниленка.
Популярними в місті стали імена передовиків виробництва М. М. Горшновського, Є. В. Куцого, П. Д. Міщенка, В. І. Кривця, О. А. Павлущенка, О. М. Максимова, Г. А. Цехмістренко, П. П. Підгорного, В. І. Лихваря, І. С. Миленка та багатьох інших. Рух бригад та ударників комуністичної праці у Пирятині став масовим. Він охопив і трудівників сільського господарства району.
В боротьбі за успішне виконання завдань семирічки значне місце належало винахідникам і раціоналізаторам. Так, на млинкомбінаті токар М. І. Щипанський та механік В. І. Данилевич виготовили новий колінчатий вал до парової машини, що дало змогу збільшити її продуктивність на 18 проц. На меблевій фабриці, за пропозицією раціоналізаторів, були створені комплексні бригади, внаслідок цього змінне завдання почали виконувати на 185—200 проц. Активну участь у раціоналізації нині беруть сотні робітників міста.
За роки семирічки значно зміцнів Пирятинський колгосп, який ще в 1958 році об’єднався з колгоспом ім. Калініна села Калинового мосту і дістав нову назву — «Авангард». Об’єднаний колгосп перетворився на велике господарство. Він має 4873 га земельних угідь, 28 тракторів, 16 комбайнів та багато іншої сільськогосподарської техніки. Для ремонту машин створено 3 майстерні. В 1965 році пирятинці одержали по 138 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь, по 35,4 цнт пшениці з гектара на площі 590 га, цукрових буряків по 251 цнт з гектара. За останні три роки господарство освоїло 650 га малопродуктивних земель.
В галузі тваринництва колгосп «Авангард» веде перед у районі. В 1964 році від кожної корови тут надоєно по 3260 кілограмів молока, а краща доярка, депутат обласної Ради депутатів трудящих Л. П. Панченко надоїла но 3502 кілограми. Пирятинці стали ініціаторами змагання за одержання 3500 кілограмів молока від кожної корови. І вони показали справжній приклад трудового героїзму. В 1965 році від кожної корови тут надоїли по 3638 кілограмів молока. А передові колгоспники домоглися ще кращих наслідків. Л. П. Панченко, яка стала членом КПРС, надоїла по 4036 кілограмів, Н. Л. Сергієнко — 4336 кілограмів. За невтомну працю Ніну Сергієнко колгоспники висунули в 1967 році до складу Центральної виборчої комісії по виборах до Верховної Ради УРСР.
Колгосп у 1965 році продав державі 6501 цнт м’яса, багато молока та інших м’ясо-молочних продуктів. Від реалізації продукції тваринництва у колгоспну касу надійшло 820 тис. крб. У збільшенні виробництва м’яса багато сил докладає навідуючий відгодівного пункту комуніст П. Ю. Колінько. Він нагороджений Срібного медаллю Всесоюзної виставки досягнень народного господарства.
За досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства колгосп «Авангард» в 1966 році було занесено на обласну Дошку пошани, а групу передових колгоспників відзначено урядовими нагородами. Орден Леніна одержали свинарка А. І. Демченко, голова колгоспу О. Т. Тарасенко, орден Трудового Червоного Прапора — доярки Л. П. Панченко і Г. П. Смирна, орден «Знак Пошани» — доярка Н. Л. Сергієнко. Знатну колгоспницю А. І. Демченко трудящі Пирятинського виборчого округу 12 березня 1967 року обрали депутатом Верховної Ради Української РСР.
За роки Радянської влади місто розквітло і перетворилось на значний промисловий і культурний центр.
У Пирятині ліквідовано неписьменність. За переписом 1959 року, 1544 чоловіки мали вищу та середню освіту, 3109 — незакінчену середню освіту. У місті працюють 4 середні загальноосвітні школи, 2 восьмирічні і 3 початкові школи, в яких навчається понад 2800 юних пирятинців. Є школи заочна і робітничої молоді, музична школа. У навчальних закладах 224 вчителі. Багато енергії в справу народної освіти вклали заслужені вчителі Української РСР М. І. Голобородько та М. А. Любимова.
З медичних закладів у місті є поліклініка, у якій функціонує 25 кабінетів, обладнаних найновішою лікувальною апаратурою, 2 лікарні — на 190 ліжок, туберкульозний диспансер, міська станція швидкої допомоги. В них працюють 52 лікарі різного фаху. Славними ділами себе зарекомендували заслужений лікар УРСР Я. Т. Мартиненко, А. Н. Щегельський, К. Є. Кондратенко та інші.
Добре працює районна ветлікарня, очолювана кандидатом ветеринарних наук Л. Т. Андріяшем. У 1961 році лікарня нагороджена дипломом 1-го ступеня Всесоюзної виставки досягнень народного господарства. Вчений ветеринарії розробив ряд ефективних заходів. лікування тварин. Разом з академіком АН УРСР О. В. Квасницьким він досліджує проблему багатопліддя у корів. У 1966 році Л. Т. Андріяш був удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора.
Справжнім культурним центром міста став районний Будинок культури. Тут працюють народний університет культури, 9 гуртків художньої самодіяльності, організовано проводиться дозвілля. В центрі Пирятина збудовано стадіон. У місті — два кінотеатри та дві бібліотеки з книжковим фондом майже 120 тис. книг. Бібліотеки обслуговують близько шести тисяч читачів.
На заклик колективу меблевої фабрики жителі Пирятина включилися в похід за благоустрій та озеленення міста. В парках і скверах посаджено 75 тис. дерев та кущів. Асфальтуються вулиці. Тільки в 1964 році відремонтовано 5 тис. кв. метрів бруківки, заасфальтовано 5,5 тис. кв. метрів тротуарів. На мальовничому острові Масальського, на річці Удаї, розбито чудовий парк і обладнано пляж. Це улюблене місце відпочинку пирятинців.
Успішно розв’язується житлова проблема. За 1966 рік у місті зведено 89 нових будинків. А всього після визволення Пирятина від німецько-фашистських загарбників споруджено 2052 будинки.
У побут пирятинців міцно ввійшло радіо. У місті 4744 радіоточки. Жителі передплачують 25 800 примірників газет та журналів. Входять в життя нові обряди. Відкрито Палац щастя, де в урочистій обстановці проводиться реєстрація шлюбів і новонароджених. Встановлено регулярне автобусне сполучення між Пирятином і навколишніми населеними пунктами. Через місто проходять комфортабельні автобуси на Київ, Харків, Донецьк, Луганськ, Полтаву, Суми та інші міста республіки.
В Пирятині народилися заслужений діяч науки УРСР Г. Ф. Писемський (1862— 1937 рр.), член-кореспондент Академії наук СРСР геолог П. І. Лебедев (1885— 1948 рр.).
Пирятинці встановили дружні зв’язки з Польською Народною Республікою, Народною Республікою Болгарії. У жовтні 1957 року Пирятин відвідала торговельна делегація Польщі, яка ознайомилася з постановкою торгівлі в місті.
Особливо міцна дружба встановилася з болгарськими друзями. Пирятинці ведуть жваве листування з жителями болгарського міста Єлена. Колектив овочесушильного заводу підтримує дружні стосунки з колективом Свищівського державного комбінату Великотирновського округу Болгарії. Робітниця заводу, депутат обласної Ради депутатів трудящих Н. Я. Москалик у складі делегації Полтавщини відвідала Болгарію. їй було присвоєно звання почесної громадянки міста Єлена.
У жовтні 1964 року делегація болгарських друзів побувала в Пирятині. Дружні зв’язки пирятинців з болгарами щодалі зміцнюються. В 1966 році голова колгоспу «Авангард» О. Тарасенко, агроном В. Логвиненко та комбайнер М. Швидкий відвідали Болгарію, де всебічно ознайомилися з передовим у країні кооперативом «Перше Травня». А в лютому 1967 року голова цього кооперативу, кандидат економічних наук Стефан Петров приїздив у колгосп «Авангард».
За роки Радянської влади не тільки розквітло місто. Виросли його люди, їх культура, свідомість. За перспективними планами нової п’ятирічки Пирятин набере ще більших темпів у розвитку своєї економіки, значно поліпшиться добробут трудящих. У перших роках п’ятиріччя завершено будівництво найбільшої на Україні птахофабрики. Внаслідок технічного оснащення набагато розшириться овочесушильний завод, який у 1970 році вироблятиме 9,5 млн. банок консервів і 420 тонн сухоовочів. До 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в Пирятині гостинно відкрилися двері новозбудованого Палацу культури. В південно-західній частині міста буде забудовано житловий мікрорайон.
На всіх ділянках виробництва і культурного будівництва пирятинці вносять свій вклад у спільну справу зміцнення могутності Радянської Країни.
О. Д. ЧУПРУН