Полтава і Велика Жовтнева соціалістична революція
Перша світова імперіалістична війна дуже позначилася на становищі населення міста.
Особливо великі випробування випали на долю робітників. Більшість із них було мобілізовано в царську армію. За тими ж, які залишилися в місті, невідступно стежила поліція. Посилились репресії. Проте і в цих умовах не припинялась діяльність більшовицької групи. Велику допомогу подали їй вислані сюди царським урядом видатні більшовики С. В. Косіор та А. С. Бубнов, які працювали в Полтаві на початку війни. З їх участю полтавські більшовики після розгрому у кінці квітня 1914 року комітету РСДРП повели енергійну боротьбу за відновлення організації. У вересні 1914 року вони створили т. зв. виконавчу комісію, а на початку 1915 року була відновлена об’єднана організація РСДРП, що складалася з міської групи та групи залізничних майстерень.
Напередодні 1 Травня 1915 року Полтавська організація РСДРП звернулася до робітників з листівкою, в якій, викриваючи імперіалістичний характер війни, закликала їх відзначити день 1 Травня дальшим згуртуванням у боротьбі за повалення самодержавства, за перемогу соціалістичного ладу. Незабаром почався страйк робітників залізничних майстерень та кількох дрібних підприємств.
У 1916 році партійна робота в місті ще більше посилилась. Оплотом більшовиків були залізничні майстерні, де працювали С. Козюра, Г. Покорний, Г. Луценко, П. Маслик, П. Жарко, О. Долгополов та інші.
Перша звістка про Лютневу буржуазно-демократичну революцію надійшла до Полтави залізничним телеграфом в ніч з 27 на 28 лютого. Дізнавшись про перемогу революції в Петербурзі, група робітників Полтавського залізничного вузла, очолена більшовиками С. Козюрою, Г. Покорним, П. Жарком, П. Масликом, захопила залізничний телеграф, роззброїла жандармів на станції Полтава-Південна і створила залізничну міліцію. Водночас залізничники почали обирати делегатів до Ради робітничих депутатів. їх приклад наслідували робітники інших професій. З активною участю більшовиків 4—5 березня в Полтаві було створено Раду робітничих депутатів. 12 березня вона об’єдналася з Радою солдатських депутатів, організованою 10 березня. До складу Ради було обрано чимало більшовиків — А. І. Вагранську, С. Л. Козюру, В. П. Яковлева, Г. М. Покорного, В. М. Шахрая, братів А. Д. та П. Д. Литвинових, П. Ф. Решетника, І. М. Орловського, М. І. Гончарка, С. М. Мазлаха, В. Моргуна, П. М. Жарка, О. П. Довгополова, П. Т. Носенко та інших. Але всю повноту влади в місті зосередив у своїх руках місцевий орган Тимчасового уряду — т. зв. громадський комітет, до складу якого ввійшли представники земства, міської думи, буржуазно-поміщицьких партій та угодовських партій меншовиків і есерів. Українські буржуазно-націоналістичні партії створили українську губернську раду, яка співробітничала з громадським комітетом.
Отже, полтавським більшовикам довелося працювати в умовах активізації буржуазних, дрібнобуржуазних і націоналістичних партій. Становище ускладнювалось тим, що в Полтаві, як і в багатьох інших містах, більшовики входили до складу об’єднаної соціал-демократичної організації. Проте більшовики почали активну боротьбу проти есеро-меншовицької більшості в Полтавській Раді. Вже протягом березня-квітня 1917 року під їх тиском Рада схвалила рішення про встановлення 8-годинного робочого дня, боротьбу з спекуляцією, нормування продажу дефіцитних товарів, створення трудової комісії для розгляду конфліктів між робітниками та підприємцями і т. п. Велику роботу проводили більшовики у фабрично-заводських комітетах, професійних спілках, кооперативних, жіночих, молодіжних культурно-освітніх та інших масових організаціях.
У 1917 році трудящі міста вперше легально святкували день 1 Травня (18 квітня за старим стилем) з лозунгами: «Геть мілітаризм!», «Геть уряд буржуазії!», «Хай живе мир без анексій і контрибуцій».
З кожним днем більшовики посилювали свою активність у Раді і профспілках, в яких ще переважали меншовики та есери. Поступово склад Ради і керівних органів масових організацій трудящих змінювався.
На кінець травня — початок червня в робітничій секції Ради вже 40 депутатів активно виступали на підтримку більшовиків. В основному це були робітники-залізничники і група панчішниць. Зростав вплив більшовиків і в солдатській секції Ради, де велику роботу проводили В. Шахрай, М. Стасюк, Г. Лосев та інші.
Під керівництвом більшовиків відбулись масові протести проти наступу на фронті в червні 1917 року. Значну перемогу здобули більшовики і в кампанії по виборах до міської думи. До складу думи ввійшли більшовики С. Козюра, В. Шахрай, І. Орловський, С. Мазлах, В. Яковлев, Г. Покорний, Г. Лосев, Т. Панасюк та інші. Делегатами на І Всеросійський з’їзд Рад обрали більшовиків С. Козюру, В. Шахрая та інших. Більшовики входили також і до виконавчого комітету Ради. Головою Ради в цей час був С. Л. Козюра.
Масові страйки під керівництвом більшовиків відбулися в місті у зв’язку з розстрілом мирної демонстрації в Петрограді 3—5 липня 1917 року.
Після VI з’їзду РСДРП(б) більшовики вийшли з об’єднаної організації РСДРП. У вересні вони встановили прямі зв’язки з ЦК РСДРП(б), оформили свою самостійну організацію, яка налічувала тоді до 300 членів. Обраний на загальноміських зборах комітет з 19 жовтня 1917 року почав видавати газету «Молот», редактором якої був С. М. Мазлах.
Під впливом більшовиків 15 серпня Рада робітничих і солдатських депутатів провела демонстрацію протесту проти смертної кари на фронті, незважаючи на те, що виконуючий обов’язки начальника Полтавського гарнізону видав напередодні наказ про заборону військовим частинам брати участь у демонстрації. Начальник гарнізону змушений був скасувати цей наказ. У постановах мітингів 15 серпня 1917 року висловлювався також протест проти Московської наради, проти внутрішньої і зовнішньої політики Тимчасового уряду.
Особливо активну діяльність розгорнули більшовики в дні корніловського заколоту. Було створено Комітет охорони революції, до якого ввійшли представники лівих партій, встановлено посаду військового коменданта з надзвичайними повноваженнями, проведено обшуки і відібрано зброю у контрреволюціонерів, посилено існуючі та створено нові загони Червоної гвардії, озброєно робітників великих підприємств. Понад 300 чол. налічувала у вересні дружина робітників-залізничників. Вона мала свій штаб, який проводив регулярні заняття по оволодінню зброєю. Керували дружиною П. Жарко, М. Стасюк, Г. Лосєв.
Червоногвардійці охороняли залізничні станції, мости, Раду робітничих і солдатських депутатів, банки, пошту. Під тиском робітничих і солдатських мас, керованих більшовиками, Полтавська Рада робітничих і солдатських депутатів 31 серпня ухвалила резолюцію, в якій заявляла про необхідність скасувати смертну кару, звільнити всіх заарештованих більшовиків, закрити контрреволюційні газети, конфіскувавши їх друкарні і т. п.
26 жовтня в Полтаву надійшло повідомлення про повалення Тимчасового уряду в Петрограді, створення Ради Народних Комісарів і прийняття нею перших радянських декретів. 28 жовтня почалося позачергове засідання Полтавської Ради. Більшістю голосів було прийнято резолюцію про приєднання до рішень II Всеросійського з’їзду Рад. Проте Рада, як і раніше, займала непослідовну позицію. Вона не оголосила себе єдиним органом влади в місті. Була створена т. зв. «Рада революції», до складу якої увійшли, крім представників більшовицької організації, представники виконавчого комітету Полтавської Ради, Центрального бюро профспілок (переважно меншовики), члени націоналістичних партій, міської управи, губернською земельного комітету і навіть військовий комісар Центральної ради. Крім того, Полтавська Рада заявила, що вона працюватиме «в контакті з крайовим комітетом по охороні революції при Центральній раді».
Більшовикам міста довелося вести напружену боротьбу, щоб добитись переходу всієї влади в місті до Ради робітничих і солдатських депутатів, а також викрити антинародну суть українських буржуазно-націоналістичних партій, ізолювати їх від мас. 12(25) листопада 1917 року Полтавський комітет РСДРП (б) провів спеціальне засідання, де було схвалено план боротьби проти сил Центральної ради.
В Полтаві 24 листопада 1917 року відбулась і губернська партійна нарада, а 2 грудня рішення Полтавського комітету РСДРП(б) були схвалені загальними зборами більшовиків міста.
Протягом листопада 1917 року робітники Полтави, очолені більшовиками, організовували страйки, активно боролися проти спроб місцевої буржуазії за допомогою Центральної ради розправитися з робітничими організаціями. Страйкували залізничники, друкарі, робітники електростанції, тютюнових фабрик, пекарі, кравці та інші. Більшовики одержали більшість голосів під час виборів до українських Установчих зборів, які відбувалися у грудні 1917 року.
Про посилення впливу полтавських більшовиків на трудящих міста свідчить і зростання більшовицької організації. На початку грудня вона налічувала 600 комуністів
2 грудня 1917 року під впливом більшовицької фракції Полтавська Рада робітничих і солдатських депутатів рішуче засудила політику Центральної ради і доручила своєму виконавчому комітетові «вжити всіх заходів, щоб бути готовим дати відсіч усім контрреволюційним спробам, звідки б вони не виходили». Водночас Рада вітала скликання Всеукраїнського з’їзду Рад, висловлюючи надію, що дороговказом в роботі його буде лозунг: «Вся влада Радам!»6. Разом з тим Рада закликала жителів міста негайно організовувати загони Червоної гвардії. 10 грудня більшовики провели два мітинги в Корпусному саду та приміщенні музичного училища, на які зібралось понад 1000 жителів міста і солдатів. Учасники мітингу схвалили резолюцію, в якій писали про необхідність усім об’єднатися навколо Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів і міцно стояти в боротьбі проти буржуазії та її контрреволюційної політики.
Полтавські більшовики брали участь у роботі І Всеукраїнського з’їзду Рад, який проголосив Радянську владу на Україні. Трудівники міста чинили рішучий опір ставленикам Центральної Ради, які намагались розправитися з більшовиками. У стратегічних планах Центральної Ради Полтава займала в цей час важливе місце. Звідси вона робила спробу наступати на Харків, де перебував тоді Радянський уряд України. На початку грудня з Києва до Полтави було надіслано запеклого контрреволюціонера, підполковника Ревуцького для підготовки розгрому Полтавської Ради. Згодом на допомогу Ревуцькому прибув і «Курінь смерті», який у ніч з 16 на 17 грудня 1917 року розгромив приміщення Ради робітничих і солдатських депутатів та заарештував групу депутатів. Під загрозою загального страйку їх звільнили, але становище в Полтаві лишилось напруженим. Рада та її виконавчий комітет змушені були працювати в напівлегальних умовах. Враховуючи, що місцевих сил для розгрому контрреволюції не вистачає, Полтавська Рада звернулася по допомогу до Народного Секретаріату, надіславши з цією метою до Харкова більшовика С. Д. Сметанича.
Питання про допомогу полтавським більшовикам розглядалося 17 грудня 1917 року на надзвичайному засіданні ЦВК Рад України. 6(19) січня 1918 року революційні війська, що наступали на Київ, разом з місцевими червоногвардійцями, які до них приєдналися, визволили місто від гайдамаків. У Полтаві було встановлено Радянську владу. Військово-революційний комітет у складі більшовиків М. Алексеева, А. Вагранської, С. Сметанича, П. І. Буценка та інших підготував і провів перевибори виконавчого комітету Ради робітничих та солдатських депутатів.
Одним із найважливіших завдань військово-революційного комітету було налагодження в місті нормального життя, розв’язання продовольчого питання, яке дуже загострилося. Під його керівництвом здійснювалась націоналізація банків та великих підприємств. На засіданні виконавчого комітету Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів 18 січня ухвалили обкласти великих капіталістів спеціальним податком. Усього з буржуазії було стягнуто близько мільйона карбованців, які використали для потреб населення. 17 лютого 1918 року згідно з декретом Раднаркому РРФСР робітничий відділ Полтавської Ради, який очолював тоді П. І. Свистун (пізніше начальник будівництва і перший директор Харківського тракторного заводу), запровадив робітничий контроль на підприємствах міста.
Велика увага приділялась роботі на селах. Для встановлення зв’язку з повітами більшовицька організація Полтави посилала своїх представників: комуністів, безпартійних активістів — робітників, залізничників, солдатів.
Значну роботу розгорнули партійні і радянські органи Полтави по створенню революційних військ, по мобілізації сил на боротьбу проти німецьких окупантів, що почали наступати на Україну.