Полтавська битва
Однією з найвизначніших подій у війні проти шведських загарбників була Полтавська битва, яка назавжди поклала край шведській агресії на російські землі. Перші відомості про намір шведів іти на Полтаву надійшли на Україну ще в січні 1709 року. Полтава була важливим стратегічним пунктом, оскільки через неї пролягали шляхи, які вели в глибину країни (зокрема т. зв. Муравський шлях — головна комунікація між центром Російської держави і Півднем). Падіння Полтави негативно вплинуло б на весь хід воєнних дій, тому обороні цієї фортеці російське командування надавало великого значення. На початку 1709 року Петро І послав у фортецю три полки солдатів на чолі з полковником О. С. Келіним, який був досвідченою у військовій справі людиною. «Степанич один вартий фортеці»,— зауважив Петро І, призначаючи Келіна на посаду коменданта Полтави. Келін почав готувати місто до оборони. На допомогу військовому гарнізону було озброєно 2600 жителів міста (яке мало тоді всього понад 4 тис. чол. населення). Збільшились і запаси бойового спорядження — пороху, ядер, свинцю, сірки, селітри, картечі, а також продовольства. З боку Ворскли Полтаву прикривала майже непрохідна для війська широка болотиста рівнина. Сама фортеця з усіх боків була оточена земляними валами з бійницями і дубовим частоколом. У фортеці було 10 бастіонів з 28 гарматами різного калібру.
Наприкінці квітня 1709 року шведське військо підійшло до Полтави. Карл XII сподівався захопити її без особливих труднощів. Шведи кілька разів — з квітня до початку травня — намагалися захопити місто штурмом, але зазнали невдачі. Тоді вони почали копати траншеї, намагаючись наблизитися до кріпосних стін, але й це їм не допомогло, бо гарнізон пильно стежив за всіма діями ворога. Велику допомогу подавали російському війську жителі околиць, які повідомляли про дії шведів. Завдяки цьому захисники фортеці вчасно вживали контрзаходів, щоб перешкодити ворогові вести облогові роботи.
Під час боїв зв’язок між окремими частинами міста та з навколишніми населеними пунктами підтримувався через численні підземні ходи, більшість яких була споруджена ще у XVI—XVII століттях для захисту від нападів татар.
В перших числах травня шведи почали облогу. 23 травня вони зробили підкоп під стіни міста з боку теперішнього парку Перемоги і заклали бочки з порохом, але захисники своєчасно помітили це, витягли бочки і перекотили їх у Полтаву. Був ущент розбитий також трьохтисячний загін ворога, який намагався вдертися в Полтаву. Мало не щодня ворожі війська, незважаючи на великі втрати, штурмували фортецю. Співвідношення сил було дуже нерівним, укріплення фортеці за час боїв пошкоджені. В місті не вистачало людей і бойового спорядження.
Петро І, що перебував на той час у Воронежі, дав наказ О. Меншикову підійти з військами до Полтави, а при можливості допомогти їй і людьми. В місто надійшло підкріплення: загін у 900 чоловік на чолі з бригадиром О. Головіним пробився в Полтаву, значно збільшивши сили її гарнізону і запаси пороху. 27 травня до Полтави прибув із своїм військом і Б. Шереметев. 1 червня загін шведів з 3 тис. чоловік кинув на місто кілька бомб. Почалась пожежа. Частина гарнізону мусила залишити вали і кинулась її гасити. Цим скористалися вороги. Вони вилізли на міські вали і поставили там свої прапори. Але марно шведи вважали себе переможцями. На допомогу гарнізонові прийшло майже все населення міста, навіть жінки і діти. Через деякий час міські вали були очищені від ворога. Після цього бою шведи запропонували полтавчанам здатися, погрожуючи знищити все місто і населення. Це була вже восьма пропозиція. Келін від імені всіх захисників Полтави відкинув її і зразу ж організував наступ на шведів, вибивши їх з окопів аж до самої Ворскли.
4 червня під Полтаву прибув Петро І з військами. Він надіслав захисникам міста листа, який був «негайно в бомбу покладений і в Полтаву кинутий». Петро дякував їм за відвагу і стійкість і обіцяв незабаром визволити з облоги. Прочитавши цей лист біля Спаської церкви, гарнізон і жителі міста дали клятву боронитися до останньої краплі крові.
Після військової ради 16—17 червня в таборі біля села Крутого Берега — нині околиці Полтави — Петро І розпочав підготовку до генеральної битви. 21 червня шведи знову підкопались під стіни, заклавши бочки з порохом. Але захисники і на цей раз зробили вдалий контрпідкоп і витягли бочки. Шведи цього не помітили і пішли на приступ. Почався запеклий бій, який тривав цілу добу. На світанку 22 червня штурм відновився. Він тривав дві години. Захисники міста і на цей раз відкинули ворога.
Після битви гарнізон і жителі міста зібралися біля Спаської церкви і всі ще раз дали присягу не здаватися шведам, а боротись до переможного кінця. Дорого заплатили шведи — першокласна тоді європейська армія — за своє настирливе намагання захопити Полтаву. З 1 травня по 22 червня 1709 року вони втратили під її стінами 6176 чол. — більше, ніж одну п’яту армії. Захисники Полтави за той же час втратили вбитими 1186 солдатів і місцевих жителів, а 1728 чол. було поранено. Шведи почали відводити від Полтави основні свої сили. Біля фортеці лишилася тільки частина війська.
Генеральна битва російських військ з шведами, що увійшла в історію як Полтавська битва, відбулася за 5 км від міста. Територія, на якій розташувалися війська Петра І, була рівною, правий фланг її був відкритим, а лівий межував з густим Яківчанським лісом. Тил табору російської армії прикривав урвистий берег Ворскли. З фронту цю рівнину облямовував Будищанський ліс, а у північній частині вона закінчувалась пологим спуском до лісу. Шведи могли наступати тільки між Яківчанським та Будищанським лісами на північно-західній частині поля бою. Готуючись до бою, російське командування добре укріпило свої позиції. Перед табором було споруджено шість поперечних і чотири поздовжні земляні укріплення — редути, які розрізали лад наступаючого шведського війська. Це були чотирикутні укріплення, розташовані один від одного на відстані рушничного пострілу. Кожен редут був обведений ще високим земляним валом та обкопаний ровом. У редуті розташовувалися батальйон піхоти та гармати. Напередодні бою російська армія налічувала близько 42 тис. чоловік. Крім того, її дуже посилили загони українських козацьких полків — Миргородського, Полтавського, Київського, Ізюмського, Харківського, Ніжинського, що підійшли до поля бою 26 червня. На них покладалося завдання відрізати противнику шлях до відступу на захід.
На світанку 27 червня кінні і піші полки шведського війська (близько 30 тис. чоловік) почали наступ на російські редути. Початок руху шведів був помічений О. Меншиковим. Російська кіннота негайно вишикувалась у бойовий порядок, а артилерія, розміщена в редутах, відкрила вогонь по ворогу. Противники зустрілися перед лінією редутів. Російські кавалеристи завзято боролися з ворогом і кілька разів примушували його відступати. Але шведську кінноту підтримувала піхота. Незважаючи на ці труднощі, російська кавалерія продовжувала завдавати шведам значних втрат. О. Меншиков відправив Петру І захоплені у ворога перші трофеї-військові прапори. Проте дії російської кінноти в цьому авангардному бою повинні були мати лише допоміжний характер. Вона мала затримати шведів на деякий час, розладнати їх ряди і, головне, дати можливість основним російським силам підготуватися до генеральної битви. Тому Петро І о п’ятій годині наказав Меншикову відійти за лінію редутів. Шведам удалося ціною великих втрат захопити два незакінчені (перпендикулярні) редути.
З відходом російської кінноти шведи пробилися на головне поле бою. їх просуванню дуже заважали два перпендикулярні редути, з яких росіяни вели вогонь. Обстріл з невеликої відстані по зімкнутих рядах завдавав ворогам величезних втрат і примусив їхнє праве крило — трьохтисячний загін кінноти, і піхоти на чолі з генералом Россом — повернути праворуч і відірватися від головних сил. Решта військ лишилась на полі бою — рівнині, на правому фланзі якої був розташований російський табір.
Дальші події підтвердили правильність розрахунків російського командування. Ліве крило шведів, що опинилося в полі обстрілу російської артилерії, розташованої в таборі, змушене було відступити і розташувалося в Будищанському лісі. Авангардний бій на цьому закінчився.
Користуючись перервою, Петро І розташував свої війська для другого вирішального етапу битви. В центрі розмістилися 42 батальйони піхоти, на правому крилі — кіннота під командуванням О. Р. Боура. Лівий фланг зайняли п’ять драгунських полків під командуванням Меншикова.
Саме в цей час, коли російські полки готувалися до вирішальної битви, їм оголосили наказ Петра І (який дійшов до нас в літературному оформленні пізніших часів), де він писав: «Воїни! От прийшов час, який вирішить долю вітчизни. Отже, не повинні ви думати, що боретесь за Петра, але за державу, Петру вручену, за рід свій, за вітчизну».
Генеральний бій розпочався о дев’ятій годині ранку. Першою вступила в бій російська артилерія. Зімкнутими рядами почали зближуватись обидві армії. На відстані 25 саженів росіяни зробили перші рушничні залпи, які завдали шведам дуже великих втрат. Російські полки мужньо зустріли вогонь ворога. Після цього розпочалася запекла рукопашна битва. Навальним натиском на ворога російські війська примусили його відступити. Незабаром відступ перетворився на безладну втечу. Під час бою шведи втратили понад 9200 чол. вбитими, понад 3000 чол. було захоплено в полон. Втрати російської армії становили 1345 чол. вбитими, 3290 чол. було поранено.
Уцілілі шведські частини — близько 16 тис. чол.— почали відступати до Дніпра. 30 червня біля села Переволочної їх наздогнали і захопили в полон російська кіннота під командуванням О. Меншикова та козацькі полки під командуванням С. Палія. Таким чином, Полтавська битва закінчилась цілковитим розгромом шведської армії. Ця перемога фактично визначила кінець Північної війни, хоч вона ще тривала багато років. В той час, як на полі бою вирішувалась доля головних сил шведської армії, російське військо генерала Ренцеля, розгромивши загін шведського генерала Росса, встигло енергійним ударом захопити шведський табір під Полтавою, в якому були здобуті багаті трофеї. 28 червня відбувся урочистий вступ російських військ у Полтаву. Біля міської брами російські полки, очолені Петром І, зустрічали захисники міста на чолі з полковником О. С. Келіним.
Полтавська битва, що, як підкреслював В. Г. Бєлінський, була битвою за існування усього народу, за майбутнє всієї держави, назавжди збереглася в народній пам’яті. В 1787 році на полі Полтавської битви під керівництвом відомих російських полководців О. В. Суворова і М. І. Кутузова були проведені маневри російських військ, які повторювали Полтавський бій. Героям битви споруджено монумент Слави у центрі міста, пам’ятник на місті відпочинку Петра І після Полтавської битви, пам’ятник захисникам і комендантові міста полковнику Келіну. На місці Полтавської битви створено у 1950 році музей.