Ковалівка, Полтавський район, Полтавська область
Ковалівка — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також села Андрушки, Бочанівка, Верхоли, Грабинівка, Давидівка, Залізничне (раніше Новоселівка), Затурине, Їжаківка, Макухівка, Соснівка. Населення — 1889 чоловік. Розташоване село біля річки Коломаку, за 9 км на південний схід від Полтави та за 1,5 км від залізничної станції Свинківка.
На карті Боплана, складеній у 2-й чверті XVII століття, Ковалівка ще не позначена. Вірогідно, що перші поселенці з’явились тут пізніше, коли інтенсивно заселялися місця навколо Ворскли. Дослідники вважають, що назва села пішла від прізвища його засновників.
У 1658 році Ковалівка, як і багато інших сіл та містечок навколо Полтави, була пограбована і зруйнована татарами, яких закликав собі на допомогу гетьман І. Виговський.
Під час війни проти шведських загарбників у 1708—1709 рр. населення Ковалівни активно боролося проти шведів і зрадників-мазепинців. 16 березня 1709 року шведи спалили село. Це, за словами шведського лейтенанта Ліда, була помста жителям за підтримку росіян.
У Ковалівці в цей час жили в основному козаки. Відбуваючи військову службу, вони займалися також землеробством, різними ремеслами. Згідно з даними Румянцевського опису 1765—1769 рр. Ковалівка входила до складу другої сотні Полтавського полку.
З годом село було пожалуване гетьманові України графу Кирилові Розумовському. Як його слобода Ковалівка згадується за ревізією 1782 року. Остаточне закріпачення населення села завершилось у 80-х роках XVIII століття. На час ревізії 1859 року в Ковалівці налічувалось 157 дворів з населенням 937 чоловік. Майже всі вони були кріпаками.
Напередодні реформи 1861 року власником села був поміщик І. І. Подчаський. Йому належало тут 158 селянських господарств — 418 ревізьких душ (чоловіків). Всього в користуванні селян було 916 десятин 2100 кв. сажнів землі.
Після реформи 1861 року селяни одержали 910 десятин 1380 кв. сажнів землі, тобто менше, ніж вони мали до реформи.
Колишні кріпаки мусили відбувати оброчну повинність на поміщика і виплачувати йому щороку по 5 крб. 10 коп. за десятину присадибної землі та по 2 крб. 50 коп. за десятину польового наділу.
З 1864 року, за вимогою поміщика, селяни перейшли на викуп. Протягом 49 років вони мали виплачувати державі 1938 крб. щорічно. З кожним десятиліттям, внаслідок класової диференціації на селі, наділи селян зменшувалися. Так, у 1883 році в Ковалівці разом з ближніми хуторами було 230 господарств селян-власників (колишніх кріпаків), 2 козацькі господарства та 11 міщанських господарств — усього 1200 чоловік. У їх володінні було 1038 десятин землі. 17 господарств зовсім не мали її, а в 40 — були тільки садиби.
Через відсутність робочої худоби багато селян, навіть тих, хто одержав повний земельний наділ, залишали хліборобство і перебивалися поденщиною у Полтаві та ходили на далекі заробітки.
Чимало жителів села ходили найматися в сусідню поміщицьку економію. У 1883 році 1983 десятини землі у Ковалівці належали Ф. Гербут-Гейбовичу. В його економії було 60 робочих коней, 140 волів, 30 корів, 80 голів молодняка рогатої худоби, 60 свиней, багато птиці. Тут працювало багато постійних наймитів. Це були жителі Ковалівки та навколишніх сіл, що не могли прожити з свого господарства.
Поміщикам Трепке, Хрульову, Полторанову, Колодію та куркулям Вацю, Старобільському, Мірошниченку належали орні землі, ліси і луки навколо села. Наприкінці 80-х рр. брати Вільгельм та Еміль Трепке купили землі Гербут-Гейбовича в Ковалівці і створили на них економію. На початок XX століття у маєтку В. Трепке було 1245 десятин землі, на яких застосовувалася 8-пільна сівозміна. Паровий вальцьовий млин переробляв до 1000 пудів зерна за добу. Крім того, в господарстві був кінний завод.
У Ковалівці, що в цей час входила до Руновщанської волості, разом з хуторами їжаковим та Новотатаркою, налічувалося 240 господарств різних категорій з населенням 1404 чоловік. Дрібним власникам (козакам та селянам-власникам — колишнім кріпакам) належало 986 десятин землі, в т. ч. орної — 864 десятини, 35 господарств не мали орної землі, у 65 було від 1 до 3 десятин, 77 господарств зовсім не мали худоби.
Велику частку селянського бюджету поглинали численні податки. Лише в 1900 році селяни внесли, продовжуючи розраховуватися за викуп із кріпацтва, 1566 крб. викупних платежів. У цьому ж році вони виплатили також 302 крб. повітових та 250 крб. губернських земських зборів та 107 крб. страхових платежів, 46 крб. державного поземельного податку.
Про безпросвітне життя селян так розповідав пізніше житель села К. Шевченко: «Наше село за влади капіталістів та поміщиків переживало злидні, холод, голод. Я добре пам’ятаю і буду пам’ятати, як тяжко жилося моєму батькові й мені за царизму. Сім’я мого батька складалася з 9 чоловік. Я його майже не бачив удома, він ішов рано, пізно приходив, а заробіток був дуже низький, ледве-ледве вистачало для підтримки злиденного існування сім’ї. В цих умовах ми не могли жити разом з батьками. Ми не встигали стати на ноги, як треба було йти в найми до куркулів…».
І орні землі і сіножаті жителі села постійно орендували у поміщиків Трепке на кабальних умовах. За оренду однієї десятини орної землі вони платили 15— 18 крб., за десятину луків — 15—25 крб. При оренді за відробітки треба було за десятину орної землі обробити 3 десятини панського поля. Орендна плата дедалі збільшувалась.
Бідність, голод, безправ’я — все це штовхало селян на боротьбу з гнобителями. Трудящі села взяли активну участь у революційному селянському русі, що розгорнувся з особливою силою навесні і влітку 1902 року в Полтавській і Харківській губерніях. 1 квітня жителі Ковалівки, озброєні вилами, косами і ціпами, пішли в економію В. Трепке і почали розбирати поміщицьке майно. До ковалівців приєдналися жителі сусідніх сіл.
Коли селяни вже закінчили розподіл майна, до садиби підійшли викликані поміщиком з Полтави дві роти піхотинців Єлецького полку. Разом з ними був земський начальник Кованько, який мав необмежені повноваження для придушення виступу. Найактивніших учасників виступу негайно заарештували.
Та незважаючи на наказ земського начальника повернути майно поміщикові і розійтися, селяни, яких зібралося чоловік 600, вимагали хліба і землі. З натовпу вигукували: «У нас немає ступня землі, нехай дають їсти, а то заберемо!»
Солдатам наказали стріляти. Першими пострілами було вбито 3 чоловіки: Трохима Шанду, Демида Шанду та Василя Янка і близько 20 чоловік поранено.
Але й ця кривава розправа не налякала селян. Наступного дня — 2 квітня близько 2000 чоловік з Ковалівки та сусідніх сіл знову прийшли до економії. Підполковник Перейма наказав стріляти. Тоді селяни вирушили на хутір куркуля Божка в 7 верстах від Ковалівки та в економію Кованька і розгромили їх.
Після цих подій, 3 квітня 1902 року до Ковалівки прибула карна експедиція на чолі з губернатором, яка вчинила жорстоку розправу над учасниками виступу.
Пізніше учасник цього повстання 3. Я. Петренко розповідав: «Губернатор примусив всіх стати на коліна. Дивлюсь, везуть два вози лози. Поставили потім нас у два ряди. Де не взялись чотири жандарми і почали катувати нас. Беруть одного, кидають на землю, сідає один жандарм на ноги, другий на голову, а два січуть, аж поки той зійде кров’ю і знепритомніє…».
Висвітлюючи революційну боротьбу селянства, В. І. Ленін писав у своїй праці «До сільської бідноти»: «Царський уряд оголосив їх просто бунтівниками і грабіжниками (за те, що вони відбирали у грабіжників-поміщиків селянами ж посіяний і зібраний хліб!), царський уряд послав проти них військо, як проти ворогів, і селяни були розбиті, в селян стріляли, багатьох убили, селян пересікли по-звірячому, засікали до смерті, катували так, як ніколи турки не катують своїх ворогів християн».
У 1952 році в урочистій обстановці в селі відбувся мітинг, присвячений 50-річчю повстання. З метою увічнення пам’яті тих, хто пролив кров і кого катували тут царські сатрапи, в центрі села, на місці розправи, було встановлено обеліск, а на гранітній глибі викарбувано імена організаторів повстання — К. І. Литовченка, А. К. Порохні, Я. А. Шанди, О. С. Чамари — і перефразовані рядки з відомої української пісні:
Гей не дивуйте, добрії люди,
Що на Вкраїні повстали,
Що в Ковалівці біля Полтави
Кров’ю майдан поливали,
Кров’ю людською, кров’ю святою,
Кров’ю родин безоружних,
Котрі повстали правди шукати
Проти панів осоружних…
Виступ селян Ковалівки справив величезне враження не тільки на навколишні села, а й на жителів інших повітів. Йому присвятила ряд кореспонденцій ленінська «Искра». Полтавський та інші комітети РСДРП видали листівки, в яких висвітлювали події в Ковалівці, таврували самодержавство, його прислужників та розвінчували класовий характер царського суду. Ці листівки, що поширювалися і в селі, сприяли зростанню класової свідомості селянства.
На початку XX століття багатьох жителів Ковалівки внаслідок насильницького здійснення столипінської аграрної реформи зовсім позбавили землі. В 1910 році 72 селянина жили тільки за рахунок поденщини, 50 чоловік, крім землеробства, займалися різними ремеслами.
У селі працювала церковнопарафіяльна школа та однокласне земське училище, відкрите в 1876 році. На 1883 рік з 618 чоловік письменних було всього 57, а 26 хлопчиків училося. Що ж до жінок (а їх тут налічувалось 641), то вони всі були неписьменні і жодна не вчилася.
На 1 січня 1900 року в земському училищі вчилося 66 хлопчиків та 6 дівчаток. Десяти дітям було відмовлено в прийомі через відсутність місць, 8 вибуло протягом року.
При училищі, діяла бібліотека, якою користувалося 132 дітей та 3 дорослих. Протягом року вони одержали 493 книги.
Таке ж становище з освітою було і в 1913 році. Хоч у земському училищі на 1 січня цього року налічувалося 70 учнів, але 24 із них вибуло протягом навчального року. Закінчили його лише 3 учні.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції в селі було створено земельний комітет. Всупереч пропозиціям представників повітового громадського комітету жителі села обрали до нього селян-бідняків на чолі з С. Пивоваровим. Цей комітет брав на облік землі в поміщицькій економії, щоб розподілити серед жителів села. Було встановлено також суворий контроль за діяльністю адміністрації економії Е. Трепке. 17 травня 1917 року, наприклад, комітет під час перевірки виявив у млині Трепке 8 тис. пудів зерна і встановив контроль за його використанням.
Докорінні зміни в житті трудівників села сталися після Великої Жовтневої соціалістичної революції. В середині січня 1918 року тут було встановлено Радянську владу. Під керівництвом Руновщанського волосного революційного комітету земельний комітет приступив до розподілу поміщицької землі. Кожній сім’ї виділили в середньому по 3—4 десятини. Проводилася також велика робота по налагодженню всього господарського життя на селі, по залученню трудящого селянства до соціалістичного будівництва.
Після загарбання губернії німецько-австрійськими військами багато жителів села боролися з іноземними загарбниками та їх прибічниками-гетьманцями за відновлення влади Рад у загоні Г. П. Кондратка, що діяв на території Полтавського повіту. Серед них були колишній фронтовик П. Ю. Чамара, робітник-залізничник Ф. Й. Йосипенко, член Комуністичної партії з 1918 року, Д. І. та І. І. Рибчан, І. М. Погрібний, О. І. Таран, Т. І. Приходько, Г. Г. Тацій, Ф. Г. Тацій та інші. Активну участь брали вони також у визволенні Полтавщини від петлюрівців на початку 1919 року.
В середині січня 1919 року в селі було створено революційний комітет, а вже в березні він передав свої повноваження Раді селянських депутатів. Під керівництвом комуністів в лютому 1919 року було створено комбід, який почав рішучу боротьбу проти куркульства, що намагалося зірвати радянське будівництво. Головою комбіду став П. Ю. Чамара. Під час наступу денікінців улітку 1919 року активісти села знову пішли в партизанські загони. А після визволення Ковалівки від денікінців вони стали ініціаторами створення революційного комітету. Вже на початку 1920 року під керівництвом ревкому були проведені вибори до Ради селянських депутатів. Головою Ради став колишній червоний партизан М. М. Ревенко. Комнезам, створений у травні, очолив М. П. Геращенко. В запеклій боротьбі проти куркульства протягом 1920—1921 рр. було проведено землевпорядкування — усі поміщицькі та лишки куркульських земель члени комітету розподілили між безземельними і малоземельними селянами.
У 1920 році 12 активістів ковалівського комнезаму, на чолі з В. П. Мірошниченком, були мобілізовані на боротьбу з бандою Біленького і брали участь у її розгромі в Булановому лісі (біля села Мачухи Полтавського району). У 1921 році ковалівські незаможники боролися з бандою Дмитренка біля села Ступки. Велику роботу проводили вони по залученню трудівників села до соціалістичного будівництва.
У вересні 1920 року Полтавський губернський відділ народної освіти вирішив створити в колишньому маєтку Трепке колонію для неповнолітніх правопорушників. Завідуючим цієї колонії був призначений А. С. Макаренко. В 1921 році колонії присвоїли ім’я великого пролетарського письменника Максима Горького.
В роки громадянської війни маєток був зруйнований і А. С. Макаренко з своїми вихованцями підняв із руїн господарство, зробив його зразковим. Селяни сусідніх сіл вчились господарювати на прикладі колонії. Колонія стала також культурним осередком у районі. В Ковалівці педагогічний колектив колонії та її вихованці заснували хату-читальню, де проводились лекції, читки газет, вистави та концерти. Колоністи допомагали також комсомольській організації села, створеній у 1920 році, налагодити роботу серед сільської молоді.
У 1923 році демобілізовані червоноармійці і селяни-бідняки створили перше колективне господарство в селі — артіль «Культура». Організаторами її були І. П. Турпітько, В. П. Мірошниченко, Т. Д. Ягідка, Г. К. Шевченко, Д. В. Чамара, С. М. Литовченко. Спочатку в артілі об’єдналося всього 6 господарств, у користуванні яких було тільки 22 десятини землі. Члени артілі мали 4 коней і 5 плугів. Незабаром з допомогою Руновщанської райколгоспспілки (Ковалівка входила тоді до Руновщанського району Полтавського округу) вони придбали сівалку, жатку і коси. В 1925 році до артілі вступили члени колишньої комуни імені Леніна, центр якої був у селі Давидівці, в колишньому поміщицькому маєтку. Тепер колектив об’єднував 16 господарств (79 чоловік). В 1929 році артіль одержала перший трактор. За кілька років господарювання невеликий, але дружний колектив артілі добився значних успіхів. На 1928 рік артіль мала 115,3 десятини землі, в т. ч. 85,24 десятини усуспільненої. Вона об’єднувала 44 господарства. Крім рільництва, члени артілі займалися також свинарством (у 1928 році в господарстві було 189 голів свиней), садівництвом (того ж року артіль мала 5 десятин саду). На полях запроваджувалась шестипільна сівозміна. Вже у 1927 році на окружному конкурсі колгоспів за добрі наслідки господарювання артіль одержала другу премію. З 1 жовтня 1926 року по 1 липня 1928 року неподільні фонди її зросли з 2105 крб. до 7172 карбованців.
Артіль допомагала навколишнім бідняцьким господарствам: вони користувались колгоспною молотаркою, мололи зерно в артільному млині, виготовляли олію в колгоспній олійниці. В цементно-піщаній майстерні члени артілі виробляли черепицю, цеглу та інший будівельний матеріал, який використовували у своєму господарстві, ,а також продавали селянам за порівняно невисоку ціну. Населення Ковалівни вдавалось до послуг ковальсько-слюсарної майстерні. Артіль мала також бібліотеку та кінотеатр, які обслуговували і навколишнє населення. У 1928 році на кошти «артілі почали будувати нове приміщення семирічної школи.
У 1926 році в Ковалівці виникли ще два ТСОЗи, які об’єднали 87 чоловік. У них було 110,4 десятини придатної землі, в т. ч. усуспільненої — 27,3 десятини.
Багато зусиль докладали комуністи, щоб зміцнити ці перші паростки соціалізму на селі, зробити їх справді зразковими господарствами.
Питання про організацію праці в артілі та ТСОЗах не раз обговорювались ковалівським партійним осередком, а 5 вересня 1925 року партійна організація розглядала навіть таке питання, як забезпечення артілі «Культура» зброєю для охорони господарства від зажерливої куркульні.
Опорою партійної організації були комуністи та комсомольці, що працювали в артілі «Культура». Так, у 1928 році серед членів артілі було 8 комуністів, 3 комсомольці, 22 члени комнезаму. Дбаючи про зростання партійних рядів за рахунок найактивніших представників сільської бідноти, комуністичний осередок водночас не лишав поза увагою і питання про ідейне загартування та політичну підготовку членів партії. Прізвища тих, хто бажав вступити в осередок, оголошувались на загальних зборах трудящих, щоб таким чином прийняти до лав партії найбільш відданих справі соціалізму людей.
Соціалістична перебудова села проходила в запеклій боротьбі з куркульством. Куркулі агітували проти колективного господарювання, залякували і тероризували селян. У 1929 році від їх рук загинув комсомолець-сількор Ф. Я. Чамара, ватажок сільської молоді, який у своїх статтях викривав антирадянські дії глитаїв та їх прислужників. Але куркулям не вдалося залякати бідноту. Вбивць судили показовим судом у селі, і ковалівські бідняки одностайно схвалили вирок радянського суду про їх розстріл. Уже в березні 1930 року майже всі жителі села — 430 господарств — об’єдналися в колективні господарства.
Частина населення працювала в створеному ще в 1924 році сільськогосподарському товаристві, яке займалося збутом молока в Полтаву. Спочатку товариство об’єднувало 30 чоловік. Вони організували ручну переробку молока на сметану, масло, сир. Згодом кількість членів товариства зросла до 510 чоловік. У 1927 році Всеукраїнське скотарсько-молочне товариство «Добробут» надало ковалівцям 22 тис. крб. кредиту, на які вони придбали приміщення, машини і обладнали механічний маслозавод, 21 серпня 1927 року відбулося його урочисте відкриття. Це був перший на Полтавщині і десятий на Україні механічний маслозавод. Він переробляв 1200 пудів молока на добу, виготовляючи 95 пудів масла вищого сорту. Всередині 30-х рр. він був підпорядкований Полтавському молокозаводу.
За роки передвоєнних п’ятирічок колгоспи села досягли значних успіхів у розвитку своєї економіки. Велика заслуга в цьому двадцятип’ятитисячників І. С. Войтенка та А. С. Шаповаленка, що прибули в Ковалівку в 1930 році. На цей час у селі було створено 3 колгоспи, два з яких («Культура» та «Перебудова») очолили посланці полтавських робітників. Головою артілі «Перемога» працював місцевий комуніст С. Т. Литовченко.
В 1934 році всі артілі села та ще 2 колгоспи, створені на території Ковалівської сільради, об’єдналися в одну артіль «Культура». За нею було закріплено 2120 га орної землі, близько 50 га лісу, 37 га фруктового саду.
На 1939 рік в селі проживало 1964 чоловіки. Майже все доросле населення працювало в колгоспі, який був одним із передових господарств у Полтавському районі. Вже у 1937 році окремі бригади колгоспу «Культура», як, наприклад, бригада комсомольця, Івана Ревенка збирали по 25—30 цнт зернових з гектара. Цукрових буряків у середньому в колгоспі зібрали по 300 цнт з га, а ланка Галини Мірошниченко — по 350 центнерів.
Грошові доходи колгоспу досягали понад 42 тис. карбованців. Це давало можливість високо оплачувати працю трудівників артілі. У тому ж році колгоспники одержали на трудодень по 3 кг зернових, 6 кг городини, 3,5 кг корму для худоби.
Зокрема, одна тільки сім’я Федора Чамари на 540 вироблених нею трудоднів одержала близько 120 пудів хліба, до 200 пудів городини. У 1940/41 рр. всі бригади колгоспу збирали по 18—20 цнт зернових з гектара. На тваринницьких фермах було понад 250 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 200 корів), 210 коней, 300 свиней.
З підсобних підприємств колгосп мав вальцьовий млин, томатний завод, що переробляв до 4000 пудів сировини на добу, олійницю, просорушку, цементно-піщаний завод.
Обслуговувала колгосп Чапаєвська МТС, створена у 1936 році недалеко від села, біля станції Свинківка.
Змінилось і культурне обличчя Ковалівки. Повністю було ліквідовано неписьменність населення. У 1939 році в селі відкрили середню школу, де навчалося понад 500 дітей. Діяв т. зв. колгоспний університет, в якому трудівники артілі «Культура» вивчали українську мову, географію, фізику, математику.
За 20 років Радянської влади з Ковалівки вийшло близько 200 кваліфікованих спеціалістів з вищою та середньою освітою. При сільському клубі діяла велика бібліотека-читальня, працювали різні гуртки: драматичний, музичний та інші, які охоплювали близько 100 чоловік. Жителі села передплачували 600 прим, газет та 80 прим, журналів.
Велика увага приділялась оборонній роботі та розвитку фізичної культури трудящих. Тільки в 1937 році тут було підготовлено 50 ворошиловських стрілків.
Коли почалась Велика Вітчизняна війна, всі чоловіки села Ковалівка пішли в ряди Червоної Армії. На фронті з німецько-фашистськими загарбниками боролися 175 жителів села. Про славні бойові діла ковалівців свідчить і те, що 80 з них нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них М. С. Ревенко, М. М. Капустян, П. Я. Величко, В. Я. Величко, В. Я. Чамара, Я. О. Капустин, Ф. Д. Шевченко та багато інших. В боях за свободу і незалежність Вітчизни загинуло 112 чоловік.
З 23 вересня 1941 року — майже два роки — село було окуповане гітлерівськими загарбниками. Щоб залякати радянських людей, зламати їх волю до опору, фашистські недолюдки влітку 1942 року провели масові арешти жителів села. їх загнали у приміщення середньої школи, відібрали групу «підозрілих», а потім без будь-якого суду та слідства 18 чоловік розстріляли. Серед них були В. К. Брижник — учасник громадянської війни, колгоспний бригадир, депутат сільради, Г. О. Степаненко— один із організаторів колгоспу, П. Ю. Чамара — учасник громадянської війни, О. К. Шевченко — голова колгоспу, Г. І. Мірошниченко — депутат сільради, активісти В. П. Гулій, В. І. Пісоцький, Л. П. Пуденко та інші.
20 вересня 1943 року при відстуці окупанти зігнали в корівник 44 чол.— стариків, жінок та дітей і розстріляли. Вбивали немічних людей, немовлят. А потім усіх, навіть тих, хто ще був живий, спалили. 71 чол. з села фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
22 вересня 1943 року частини Радянської Армії визволили Ковалівку від гітлерівців. Руїни і згарища залишили фашисти, тікаючи з села. Вони спалили всі господарські будівлі колгоспу, понад сотню хат колгоспників, приміщення школи. Всього окупанти завдали збитків селу на суму 40 007 570 крб. (у тодішніх масштабах цін). Трудівникам артілі «Культура» вдалося зберегти лише 57 волів та 38 робочих коней.
Багато зусиль довелося докласти жителям села для відбудови колгоспу. Не покладаючи рук працювали жінки, старики, підлітки. Вже в 1944 році колгоспники посіяли 632 га зернобобових культур і зібрали їх по 13,2 цнт з кожного гектара.
В цьому році артіль придбала 5 корів, 13 свиней, 10 овець, багато різної птиці. З метою створення молочно-товарної ферми правління колгоспу законтрактувало у колгоспників 85 телят. Так було покладено початок відродженню тваринницьких ферм.
У 1946 році в селі була відновлена партійна організація, члени якої наполегливо добивались відбудови та піднесення колгоспного виробництва. За 5 років після визволення від фашистських загарбників село повністю залікувало рани, заподіяні війною. Уже в 1948 році колгосп на свої кошти збудував і оснастив електростанцію та радіовузол в селі. Лампочки Ілліча засвітилися в кожній хаті, на вулицях Ковалівки.
Позитивно позначилось на господарському розвитку колгоспу приєднання до нього в 1950 році двох артілей с. Грабинівки. У 1965 році об’єднану артіль названо ім’ям А. С. Макаренка. Рік урік трудівники артілі добиваються успіхів у розвитку господарства. Артіль має 4615,7 га землі, з них 2388,6 га орної з городами, 505,1 га сіножатей, 429 га — лісу, 191,2 га — саду, 132,1 га пасовищ.
В колгоспі є 14 тракторів, 14 різних комбайнів, 11 вантажних автомашин , 60 електромоторів. Тільки на виробничі потреби використовується 290 200 квт-годин електроенергії. Всі роботи в зерновому господарстві повністю механізовані.
Середня врожайність озимої пшениці за останні чотири роки досягає тут 19,6 цнт з гектара. На тваринницьких фермах колгоспу утримується 1703 голови великої рогатої худоби (в т. ч. 510 корів) та 884 голови свиней. У 1966 році тваринники колгоспу виробили на 100 гектарів угідь по 52 цнт м’яса та по 407 цнт молока, тоді як у 1953 році тут було вироблено по 28,5 цнт м’яса та по 95,7 цнт молока.
Неподільні фонди колгоспу у 1966 році досягли близько 1,5 млн. карбованців.
Вся організаторська та виховна робота серед трудівників колгоспу проводиться під безпосереднім керівництвом партійної організації, яка об’єднує 45 комуністів. Багато уваги приділяє вона поліпшенню складу керівних колгоспних кадрів. Більше 10 років працює головним агрономом артілі комуніст А. Д. Чамара. Тривалий час головним зоотехніком працював комуніст В. А. Кротенко. З 1965 року, коли його обрали головою одного з колгоспів району, цю ділянку очолює комуніст Л. В. Леверя.
В рядах партії — голова колгоспу О. С. Перебийніс, ланкова Е. І. Дрібна, комбайнер Ф. Д. Савеля, завідуючі молочно-товарними фермами Е. Н. Панасенко та О. І. Климченко, доярка А. С. Непомняща, бригадири О. І. Ємець, М. М. Капустин та інші. 47 юнаків і дівчат об’єднуються в комсомольській організації колгоспу. Всі вони зайняті у виробництві: 17 комсомольців працюють механізаторами, 16 — на тваринницьких фермах, 10 — в польових бригадах тощо. У колгоспі ім. А. С. Макаренка працюють 20 спеціалістів сільського господарства з вищою і середньою спеціальною освітою, 66 механізаторів, 31 шофер. Тільки за останні роки заочне закінчили інститут голова колгоспу О. С. Перебийніс, М. І. Шкурба, В. А. Кротенко, А. К. Зінченко, Л. В. Леверя. Чотири комуністи навчаються в сільськогосподарських інститутах. Десятки юнаків і дівчат вчаться в спеціальних середніх учбових закладах та школах механізації сільського господарства.
Комуністи і комсомольці села завжди в авангарді боротьби за піднесення колгоспного виробництва. Тільки в 1966 році бригада, яку очолює комуніст А. Л. Капустин, зібрала по 300,3 цнт цукрових буряків з га на площі 30,3 гектара. Добрий приклад своїм односельчанам подають комсомолки Л. Ф. Гапчич та Р. Я. Ріжко; які в 1965 році від кожної із закріплених за ними 15 корів надоїли по 2344—2599 кг молока.
Самовіддано трудиться на колгоспній свинофермі 3. І. Березій. Систематично виконують свої виробничі завдання колгоспні механізатори комсомольці в. Ц. Мішалов, Г. Й. Ріжко, М. М. Ревенко. У 1963 році з ініціативи комуністів усі трудівники колгоспу включились у змагання за комуністичну працю. На 1 січня 4966 року почесне звання ударників комуністичної праці було присвоєно 64 колгоспникам.
Активну участь беруть передовики виробництва у громадському житті села. У складі Ковалівської сільської Ради, яку очолює член КПРС П. М. Шанда, 25 колгоспників. Уже вшосте обирають трудящі села своїм депутатом доярку колгоспу Є. І. Дрібну. Великий авторитет серед односельчан мають також депутат сільської Ради ще з довоєнних років бригадир колгоспу В. Р. Коломієць, доярка А. С. Непомняща та інші колгоспники. 82 жителі села беруть участь в роботі постійних комісій сільради. Не залишають виробничих та громадських справ фундатори колгоспного руху І. П. Турпітько, Г. К. Шевченко, Т. І. Приходько та П. І. Кисіль.
Велику допомогу подають депутатам сільської Ради такі громадські організації, як рада пенсіонерів, жіноча рада, санітарні пости, крамничні комісії тощо.
Заможно живуть зараз жителі села. Сільмаг щороку продає ковалівцям товарів на суму понад мільйон карбованців: тканин, швейних виробів, взуття, меблі тощо. Жителі села мають близько 50 власних телевізорів, 200 радіоприймачів, 3 автомашини, 40 мотоциклів. Кожна сім’я має велосипеди.
В селі є лікарня на 12 ліжок, медична амбулаторія, пологовий будинок, аптека. Про здоров’я людей дбають 12 спеціалістів-медиків. Цілий рік працює дитячий садок, для якого в 1963 році на кошти колгоспу споруджено нове приміщення. Крім того, відкрито 2 сезонних дитячих ясел.
В приміщенні колишньої колонії ім. Горького в 1956 році відкрито дитячий будинок. Його колектив свято зберігає і помножує виховні традиції визначного радянського педагога-гуманіста А. С. Макаренка. В кімнаті-музеї зберігаються твори А. С. Макаренка та матеріали, пов’язані з його життям і діяльністю. Тут часто бувають колишні вихованці колонії. Так, у вересні 1962 року гостями колективу дитбудинку були A. С. Соловйов (Тоська Соловйов), артист Київського державного ордена Леніна академічного українського драматичного театру ім. Івана Франка В. М. Дальський та інші.
Тепер Ковалівка — заможне, культурне і красиве село з рівними вулицями і добротними будинками, що потопають у зелені садів. У Ковалівській середній загальноосвітній школі навчається понад 500 дітей. При школі є велике дослідне господарство, навчальні майстерні, добре обладнані кабінети.
Тільки за післявоєнні роки тут здобули середню освіту 863 чол. 114 з них закінчили вузи, 43 стали інженерами, 35 — лікарями, 17 — учителями, 19 — агрономами і зоотехніками. Багато випускників школи після закінчення вузів працює в рідному селі. 98 юнаків і дівчат закінчили заочну школу без відриву від виробництва. Більшість із них — механізатори, робітники відділення «Сільгосптехніка» і транспорту. В Ковалівській середній школі 37 учителів.
До послуг ковалівців 3 бібліотеки з 12 тис. примірників книг.
В селі чудовий Будинок культури. Три-чотири рази на тиждень тут демонструються кінофільми. Постійно працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, художнього читання.
При Будинку культури працює дитяча музична студія, де навчається 19 дітей колгоспників, робітників та службовців.
Частими гостями в селі стають артисти Полтавського обласного українського музично-драматичного театру ім. М. В. Гоголя та обласної державної філармонії.
Громадські організації села приділяють також велику увагу розвиткові фізичної культури населення. Для цього створено всі умови — обладнано спортивні майданчики, гімнастичні зали тощо.
Показником зростання культури та громадсько-політичної активності жителів Ковалівки є їх дружні зв’язки з трудящими інших країн.
Тільки за останні 3 роки Ковалівку відвідало 28 делегацій — із Болгарії, Угорщини, Чехословаччини, Польщі, Куби, Індонезії, Сполучених Штатів Америки, Франції, Єгипту, Малі, Сомалі, Анголи, Уганди та інших країн.
Нові широкі горизонти відкрили перед трудівниками села XXIII з’їзд КПРС та XXIII з’їзд КП України. Вже в ювілейному році у колгоспному виробництві буде механізовано всі трудомісткі процеси. Буде також завершено електрифікацію всіх населених пунктів на території колгоспу. За кошти артілі будуть озеленені всі населені пункти, розширено парк на площі 1 га, споруджено лікарню на 25 ліжок, дитячі ясла, лазню, приміщення виконкому Ковалівської сільради, 50 житлових будинків для молодих сімей. З великим натхненням трудяться колгоспники, щоб успішно виконати ці плани економічного і культурного розвитку села.
В. Я. ЖУК, М. І. КАРНАУХ.