Мачухи, Полтавський район, Полтавська область
Мачухи — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані також села Байрак, Калашники, Кисла Балка, Клименки, Куклинці, Малі Козуби, Михайлики, Писаренки, Підлепичі, Сердюки, Снопове, Судіївка, Твердохліби, Шевченки.
Село розташоване за 12 кілометрів на південний захід від Полтави, по асфальтовій дорозі Полтава—Кременчук. Відстань до найближчої залізничної станції Полтава-Київська — 15 кілометрів. Населення — 3377 чоловік.
Археологічні знахідки поблизу нинішнього села свідчать, що ця територія була заселеною ще до нашої ери. Зокрема, неподалік від Мачух, в урочищі Таранів яр, виявлено великий могильник площею в 19 га і поселення ранньоскіфського часу (VII—VI ст. до н. е.), а також два поселення середини та другої половини І тис. н. е. Розкопки цих пам’яток показали, що тут проживало осіле землеробське населення. На одному з поселень другої половини І тис. н. е. знайдено гончарну піч, де випалювали 10 зроблених на крузі великих глеків із зливом, що нагадують посуд салтівської сармато-аланської культури.
Письмові джерела дають підставу вважати, що Мачухи, як і сусідні з ними села, виникли в першій половині XVII століття. Заснували його вихідці з Правобережної України. Про походження назви села в пам’яті старожилів зберігається така легенда: ніби тут спершу жила зла й жорстока вдова-мачуха з пасинками.
Незабаром мачуха прогнала пасинків, які оселилися кожний окремо. Від їх імен нібито й пішли назви поселень: Федірки, Кирносівка, Будницьке. Місце, де залишилася мачуха, дістало назву Прогоня. Пізніше Прогоня злилася з цими поселеннями. Село почали називати Мачуха, а згодом — Мачухи. Але окремі частини села ще й досі зберігають старі назви.
За переписом 1718 року, в селі було 132 тяглових та 106 піших козаків, які прислужували ратуші. Крім хліборобства, вони займалися також млинарством, гуральництвом. Близько 60 сімей займалися бджільництвом. Вони мали близько 900 вуликів.
За даними Румянцевського опису 1767—1769 рр., в Мачухах, що входили до другої сотні Полтавського полку, проживало вже 1051 чоловік козаків, які займалися і хліборобством і різними ремеслами. З самого хліборобства жили 58 господарств. Члени 20 родин жили тільки з ремесла. Крім заможних господарств та господарств із середнім достатком, тут було 7 родин підсусідків, причому мали землю і займалися хліборобством лише члени однієї з цих сімей, а шість родин жили із заробітків.
Крім козаків, у селі жили магістратські селяни. У 1782 році їх налічувалося 572 чоловіки. Згодом вони були віднесені до розряду державних селян. Вже в документах 1795 року значилось, що в Мачухах проживає 648 державних селян.
У 1850 році в селі налічувалось 1352 чол. козацького населення, 689 чол. державних та 22 чол. поміщицьких селян.
Всі господарства козаків та державних селян, що населяли Мачухи і навколишні хутори, мали понад 5 тис. десятин землі. Після проведення указів 1866— 1867 рр., що визначали поземельний устрій державних селян, населення Мачух викупило цю землю у казни.
У 1863 році в селі було 3084 чол., а через 20 років, разом з ближніми хуторами,— 4358 чол. населення.
Переважна більшість населення жила в нестатках. Це видно хоча б із того, що в 1883 році 53 господарства не мали зовсім землі, а 232 господарства мали тільки присадибну землю, 269 господарств не мали орної землі. До цього слід додати, що 79 господарств мали менше однієї десятини орної землі, 101 господарство володіло від 1 до 2 десятин орної землі, 68 сімей були зовсім бездомними.
Погано було у селян і з худобою: в селі налічувалося 243 робочих коней, 348 волів, 623 корови. Далеко не у всіх господарствах були вівці і свині. 254 господарства зовсім не мали худоби.
Чимало селян займалося кустарними промислами. Так, у 1885 році тут було 159 кустарів, з них 97 — колісників, 4 — столяри, 3 — чинбарі, 55 — шевців. На всіх базарах і ярмарках навколишніх сіл і містечок славилися колеса мачуських колісників. В Мачухах щорічно відбувалося 3 ярмарки.
Нестатки примушували населення працювати поденно, жати за сніп, заробляючи шматок хліба. Досить сказати, що в Мачухах тоді батракувало 140 чол., на далекі заробітки ходило 30 чол. і жали за сніп 133 чоловіки.
З розвитком капіталізму класова диференціація на селі посилювалась. Так, у 1910 році тут налічувалось 1047 дворів, причому 5,7 проц. їх було зовсім безземельними, 35,2 проц. не мали орної землі, 34,7 проц. господарств належало менше як три десятини ріллі. 25 проц. не мали ніякої худоби. Робоча худоба була тільки у 43 проц. заможних господарств.
З реманенту на 100 господарств припадало 30 однолемішних залізних, 0,3 багатолемішних та 0,1 дерев’яних плугів, сівалок рядкових — 0,6, молотарок кінних — 0,9, парових — 0,1. У 1910 році 439 жителів села заробляли собі на життя поденщиною. Зате 10 багатіїв мали 989 десятин орної землі. На них і гнула спину мачуська біднота.
Бідняки і багато середняків, не маючи тягла і реманенту для обробітку землі, мусили продавати її куркулям-товстосумам. У 1917 році 6 глитаїв Мачуської волості мали 1119 десятин землі. У Мачухах два брати Ладури були власниками близько 400 десятин землі.
На початку XX століття в Мачухах, тоді волосному центрі Полтавського повіту, при сприянні повітового земства було відкрито богадільню, медичну дільницю та аптеку.
На 1883 рік в селі з більш як 4 тис. чол. населення письменними були 122 чоловіки — переважно козаки, 40 дітей навчалося в земській трикласній школі. Тільки в 1909 році в селі було збудоване нове приміщення школи, де діти навчалися чотири роки. Крім цієї школи, діти трудящих села вчилися у двох церковно-парафіальних школах.
Майже не змінилося становище переважної більшості трудівників села і після Лютневої буржуазно-демократичної революції. Буржуазно-націоналістичні елементи, що увійшли до волосного громадського комітету, захищали інтереси куркульства та заможних хазяїв. Вже на своєму першому засіданні комітет заявив про підтримку зовнішньої політики Тимчасового уряду і вирішив забезпечити доставку хліба для армії.
Тільки з встановленням Радянської влади, в січні 1918 року, мачуська біднота одержала землю. Показово, що на т. зв. з’їзді представників волосних земельних управ, скликаному українськими есерами та соціал-демократами наприкінці січня 1918 року представник від Мачух рішуче вимагав негайного проведення в життя рішень II Всеросійського і І Всеукраїнського з’їздів Рад у земельному питанні. У відповідь на заяви есерів, що «соціалізація землі загине разом з революцією» він заявив: «Ті, хто не вірить у творчість трудового народу, зводять наклеп на нього. Пролетаріат виріс і сміливо стає на чолі тієї влади, яка належить тільки йому».
Створена в селі Рада робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, куди входили селяни-бідняки, брала на облік землі і майно в куркульських господарствах та розподіляла їх серед сільської бідноти.
Після загарбання території губернії німецькими окупантами трудящі села відстоювали своє право на землю та кращу долю, беручи активну участь у партизанській боротьбі проти окупантів та гетьманських синьожупанників. Жителі села І. С. Михайлов та А. А. Горда встановили зв’язки з Полтавським губревкомом і приступили до створення повстанського загону. А. А. Горда брав участь у повітових з’їздах повстанців, що відбувалися нелегально в травні і червні 1918 року в Рибцях та Гожулах під Полтавою. У травні 1918 року, на з’їзді в Рибцях, його обрали до складу повітового повстанського комітету. Активну участь в організації повстанського загону взяв також Д. X. Сердюк, який прибув у село за завданням губревкому в липні 1918 року.
На листопад 1918 року Мачуський повстанський загін налічував кілька сот чоловік. Це були жителі Мачух та інших сіл Полтавського повіту. Повстанці, очолювані А. А. Гордою і Д. X. Сердюком, брали участь у визволенні Полтави від гетьманців. Активно боролися вони і проти петлюрівців.
У січні 1919 року в селі було створено революційний комітет. До його складу входили О. Ф. Ангелов, І. С. Михайлов, В. І. Коряков, П. М. Гриженко, М. І. Грудницький, Є. І. Шкурка та Т. І. Шкурка. Очолював ревком спочатку О. Ф. Ангелов, а потім В. І. Коряков.
У лютому 1919 року ревком передав свої повноваження виконавчому комітету Ради. Вже 22 лютого 1919 року на засіданні Мачуської Ради селянських депутатів обговорювалось питання про рубку для потреб населення лісу, відібраного в куркуля Ладура. Багато робили в селі члени земельної комісії, створеної при виконкомі.
У лютому 1919 року в селі організувався і волосний комітет бідноти. Його активними членами були Є. І. Шкурка, А. А. Богодистий, В. А. Бондаренко, Л. М. Баклицький, С. Я. Кирніс, П. П. Десенко, Г. X. Волошин, Я. 3. Ткач, І. Т. Гребінюк. Члени комбіду, разом з виконкомом Ради, розподіляли відібрану у багатіїв землю, проводили продрозверстку, боролися з бандитизмом.
Весною 1919 року в Мачухах утворився більшовицький осередок, який очолив І. С. Михайлов. Велику допомогу у зміцненні Радянської влади місцевим комуністам подавали партійні та радянські працівники Полтави. Часто бував у ці дні в Мачухах член Полтавського губкому КП(б)У і голова повітового виконавчого комітету П. І. Буценко.
16 травня 1919 року, коли стало відомо про заколот Григор’єва, в Мачухах відбулися збори селян, на яких П. І. Буценко виступив з доповіддю про поточний момент. Тут же трудівники села одностайно зобов’язалися «захищати Радянську владу всіма силами і засобами». Додержуючи цієї обіцянки, вони допомагали продовольством військовим частинам, що боролися проти григор’ївських банд.
Коли у серпні 1919 року село захопили денікінці, актив села — члени парт-осередку та комбідівці пішли у підпілля. А. А. Горда та Д. X. Сердюк знову, як і в 1918 році, почали роботу по організації партизанського загону. Куркулі виказали А. А. Горду білогвардійцям, які схопили його і після катувань повели на розстріл. Товариші врятували А. А. Горду, але після побоїв він тяжко занедужав.
У грудні 1919 року після вигнання денікінців з території Полтавщини, в селі було спочатку створено тимчасовий орган влади — ревком. До його складу увійшли І. С. Михайлов, В. І. Коряков, Є. І. Шкурка, П. М. Гриженко, М. І. Грудницький. Згодом волревком передав свої функції волосному виконавчому комітету Рад селянських депутатів.
Діяльність волвиконкому була спрямована на зміцнення Радянської влади, залучення сільської бідноти та середняцтва до соціалістичного будівництва.
Зокрема, виконавчий комітет Ради вживав рішучих заходів, щоб якнайшвидше втілити в життя закон Всеукраїнського революційного комітету про землю від 5 лютого 1920 року. 12 березня 1920 року було створено волосну земельну комісію, яка брала на облік усі нетрудові землі і визначала норми їх розподілу серед сільської бідноти. Активно включився в цю роботу комітет незаможних селян, створений влітку 1920 року. Його активними членами були колишні комбідівці А. А. Богодистий, Я. 3. Ткач, Є. І. Шкурка, А. Н. Кирніс, І. Ю. Кабак, П. П. Пліш, К. Р. Курилко, К. В. Горбоніс. Головою комнезаму обрали Є. І. Шкурку. Тоді ж було відновлено і партійну організацію на селі. Члени КНС, керовані комуністами, розподілили в Мачуській волості, крім поміщицької, надлишки землі куркулів.
Комуністи села, спираючись на членів комнезаму, вживали також заходів до розширення посівних площ та збільшення виробництва хліба. Одним з таких заходів було проведення «Тижня селянина», під час якого незаможники, які мали тягло і реманент, допомагали вдовам і сім’ям червоноармійців зорювати й засівати поля, ремонтувати будівлі тощо.
За «Тиждень селянина», що проводився восени 1920 року, в Мачуській волості було зорано й засіяно 2080 десятин, або 32 проц. всієї посівної площі. Для обробітку землі використовувалися і машини прокатного пункту, створеного в червні 1920 року при мачуському сільськогосподарському кооперативному товаристві.
Щотижня відбувалися збори партійного осередку, на які комуністи запрошували і активістів села. 9 жовтня 1920 року, наприклад, на таких зборах, як записано в протоколі, було заслухано доповідь представника губернського партійного комітету про те, «що таке Комуністична партія і до чого вона прагне, яка велика відповідальність покладається на кожного комуніста».
У липні 1920 року в Мачухах вже працювала і комсомольська організація. До її складу входили спочатку 5 чоловік: Тихін Ткаченко, Василь Грудницький, Сергій Романько, Іван Коряков та Павло Глоба. Секретарем осередку комсомольці обрали Івана Корякова. Вони стали активними помічниками партійної організації та виконавчого комітету Ради у їх роботі серед населення.
Не випадково газета «Власть Советов» (орган Полтавського губревкому і губкому КП(б)У) підкреслювала, що трудящі Мачух всіляко підтримують Радянську владу, що до Червоної Армії тут записується багато добровольців. Так, у лютому на селі було успішно проведено «Тиждень фронту», під час якого для бійців Червоної Армії зібрали багато теплого одягу та 2347 аршинів полотна. За активну участь у цій кампанії Мачуську волость було занесено на Червону дошку.
20 травня 1920 року селяни Мачух, зібравшись на мітинг, палко вітали Червону Армію, яка боролася проти білополяків та петлюрівців, і ухвалили «віддати всі свої сили на зміцнення фронту, а у виконанні хлібної продрозверетки стати головною продовольчою базою фронту».
Трудівники села нещадно боролися проти куркульських банд, які намагалися зірвати радянське будівництво. У сусідньому селі Білоконях від рук куркулів загинули мачуські незаможники Т. П. Гаркавенко, Н. К. Демаш, С. Я. Кирніс, А. Н. Кирніс, І. Ю. Кабак та В. І. Орловський, які були послані туди для організації хлібозаготівель. 7 серпня 1920 року озброєна банда до 30 чоловік напала на мачуський волвиконком. У її розгромі брали участь червоноармійці 22 батальйону та бійці окремого загону під керівництвом Д. X. Сердюка, що прибули з Полтави.
Багато уваги приділяли партійний осередок та волосний виконавчий комітет налагодженню роботи шкіл. У цьому їм допомагали батьківські комітети. Вже восени 1920 року в селі було організовано семирічну школу з інтернатом. Для допомоги дітям-сиротам проводили «Тиждень захисту дітей», під час якого виявляли безпритульних, збирали для них одяг, взуття, продукти харчування. Тоді ж відкрили дитячий садок на 150 місць.
Вживаючи заходів до зміцнення Радянської влади, комуністи вели наполегливу боротьбу проти націоналістичної організації укапістів, яка намагалася повести за собою середняцькі маси села. Керівники цієї організації, створеної в селі весною 1920 року, розгорнули наклепницьку агітацію проти Комуністичної партії.
Чимало зусиль довелося докласти партійній організації села, щоб викрити також контрреволюційну організацію лівих есерів.
Великі труднощі довелося подолати трудящим села, щоб відбудувати господарство після громадянської війни. У посушливому 1921 році урожай озимих не перевищував 7—8 пудів з десятини, ярини зібрали ще менше. Партійний та комсомольський осередки, КНС, сільська Рада всі зусилля спрямовували на виявлення лишків продовольства у куркулів, щоб допомогти голодуючим.
У 1922 році мачуський комітет незаможних селян об’єднував 65 чоловік, серед них 5 комуністів. Всі члени КНС активно допомагали працівникам волосного виконавчого комітету в кооперуванні населення та піднесенні культури землеробства. Ще в 1921 році члени КНС А. В. Беринда, П. А. Богодистий, X. С. Жолоб, А. І. Лашко та І. Й. Носенко створили на Будницькому перше в Мачухах товариство спільного обробітку землі «Згода». Спочатку в ньому об’єдналися члени 5 сімей — 31 чоловік. В їх користуванні було всього 31,7 десятини землі, жатка, сівалка, 6 коней та інша худоба. Згодом до перших колективістів почало приєднуватися все більше жителів села. З перших кроків свого існування товариство, яке очолив А. В. Беринда, розгорнуло боротьбу за зразкове ведення господарства та впровадження агротехніки. Вже у жовтні 1924 року за успіхи в піднесенні господарства товариство було премійоване окружною конкурсною комісією. Пізніше на початку 30-х років усі члени цього товариства вступили до колгоспу «Згода».
Багато жителів села вступили до молочарсько-кооперативного, садово-городнього та буряково-кооперативного товариств, створених наприкінці 20-х років.
Близько 400 членів налічувалось у Мачуській філії кустарно-промислового товариства ім. Лесі Українки. Велику роль у залученні населення до колективного господарювання відіграли також машинно-тракторні товариства. Перше таке товариство було організоване в Будницькому взимку 1927 року. Згодом виникло таке ж товариство у сусідньому селі Байраці. Кожне з них мало трактора. Дуже поважали жителі Мачух свого першого тракториста — І. О. Обидала.
Щоб довести селянам переваги колективного господарювання, багато зусиль докладали і керівники сільськогосподарського та кооперативного гуртків, створених при сільському будинку. На заняттях гуртків вивчали праці В. І. Леніна, багато уваги приділяли вивченню природи і структури грунтів, сівозмін. Організовувалися також лекції про годівлю худоби та догляд за нею.
Гуртки сприяли поширенню агротехнічної науки та піднесенню культури землеробства.
Розгорталася на селі і культурно-освітня робота. Про це дбали насамперед комуністи, комсомольці, члени КНС, жінки-делегатки. Члени товариства «Геть неписьменність», активну участь в роботі якого брали учителі, організували школи лікнепу, де навчали доросле населення читати й писати. Центром усієї культурно-освітньої роботи став сільський будинок. При сільбуді працювала бібліотека, яка у 1927 році налічувала 2278 прим. книг. Ними користувалися 679 читачів.
Активно діяло в селі добровільне товариство «Безвірник». Внаслідок добре поставленої атеїстичної пропаганди переважна більшість населення Мачух порвала з релігією. В 1929 році, за одностайним схваленням селян, були закриті церкви на Кирносівці, Федірках і Ворочківці, трохи пізніше — в центрі села.
З перших років Радянської влади зароджувалися і входили в побут населення нові звичаї і обряди. Ще в 1922 році з ініціативи Г. Д. Епіка, який працював тоді головою Мачуського волвиконкому, комсомольці села почали вводити радянські червоні колядки.
Широку політичну та організаторську роботу серед населення розгорнули комуністи й комсомольці села, коли на заклик партії в країні розпочався рух за колективізацію сільського господарства. На партійних і комсомольських зборах, на зборах членів КНС, земельних громад читалися лекції і доповіді про кооперативний план В. І. Леніна, про досвід уже існуючих колективних господарств. Партійна організація села, очолювана тоді директором семирічної школи А. Я Олефіром, та сільська Рада, головою якої був І. О. Обидало, часто організовували екскурсії селян у Парасковіївську комуну ім. Благоєва.
У травні 1929 року 45 господарств — членів КНС, комуністів, комсомольців Мачух — об’єдналися в артіль «Червона зірка». Головою правління артілі був обраний перший голова Мачуського ревкому О. Ф. Ангелов. Слідом за ними у жовтні 1929 року члени машинно-тракторного товариства в Байраці об’єдналися в ТСОЗ «Нове життя». Головою ТСОЗу вони обрали М. К. Білоброва — організатора машинно-тракторного товариства. На початку 1930 року в Будницькому організувалась артіль «Згода». Очолив її Т. І. Шкурка, який брав активну участь у боротьбі за зміцнення Радянської влади в селі.
Комуністи рішуче боролися із спробами куркулів затримати колективізацію: ті залякували бідноту та середняків, провокували їх продавати коней, вдавалися до диверсій. У травні 1928 року вони підпалили хату комсомольця, голови КНС Є. Є. Шкурки.
Та незважаючи на ворожі дії куркулів, трудівники села один за одним ставали на шлях соціалістичного господарювання. Тільки в лютому та березні 1930 року виникли артілі «Червоний партизан», «Незаможник», ТСОЗи «Спільна нива», «Новий шлях», ім. Шевченка № 1, ім. Шевченка № 2, імені Ворошилова. Очолювали ці господарства активісти села А. А. Аршуля, М. М. Петренко, А. Г. Жолоб, П. X. Волошин, Я. М. Баклицький, Т. Ф. Сорока, О. І. Божко.
До кінця березня 1930 року в колгоспи об’єдналися 918 господарств — 80 проц. усіх господарств села. 30 березня, на загальних зборах членів ТСОЗів і артілей, правління колгоспів рапортували про підготовку колгоспників до першої більшовицької весни.
Наприкінці 1930 і на початку 1931 року були створені колгоспи ім. Г. І. Петровського та «Промінь». Отже, на початок 1931 року в населених пунктах, підпорядкованих Мачуській сільській Раді, було створено 12 колгоспів. Багато зусиль докладали комуністи, щоб їх зміцнити. Найбільшим і найміцнішим серед цих господарств був мачуський колгосп «Червона зірка». В жовтні 1930 року він об’єднував 137 дворів (98 колишніх бідняків, 17 наймитів, 13 середняків та 9 службовців).
Землі він мав 416 га. Крім того, в колгоспі було 39 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 19 корів), 30 коней, 125 свиней, 5 овець; з реманенту — трактор, 3 сівалки, 5 жаток, 3 сінокосарки, 2 молотарки, плуги, борони тощо.
У колгоспі добре налагодили організацію та оплату праці. Кожний колгоспник мав працювати 24 дні на місяць. Решта — вихідні. Праця оплачувалася за п’ятирозрядною тарифною системою.
Вже у 1930 році річні доходи артілі становили 60 830 крб. Колгоспники одержали добру оплату за свою працю. Так, А. А. Богодистий з сім’єю за 699 трудоднів одержав 1034 крб., сім’я В. І. Корякова за 544 трудодні —805 карбованців.
14 жовтня 1930 року жителі села вперше святкували «День колективізації та врожаю». Готуючи гідну зустріч цьому святу, бідняки та середняки Мачуської і Судіївської сільрад розгорнули соціалістичне змагання за виконання зустрічних планів хлібозаготівель.
Рік у рік все більш відчутними ставали результати колективного господарювання. Вже в 1937 році мачуський колгосп «Червона зірка» став мільйонером і кандидатом на Всесоюзну сільськогосподарську виставку 1938 року. Тут збирали стопудові врожаї зернових (в середньому 16,5 цнт з га). Ланка Марії Жолоб у 1937 році зібрала з гектара по 50 цнт кукурудзи. У вирощуванні високих врожаїв колгоспникам допомагали працівники хати-лабораторії, якою керував Н. О. Демаш. Садівники одержали з гектара по 85—90 цнт яблук. Лише від садівництва колгосп мав 140 тис. крб. прибутку. Вже в перший рік існування артілі «Червона зірка» тут посадили 4 га яблунь. На другий рік — 20, на третій — 14 га. Особливим ентузіастом садівництва був колгоспник Г. Я. Рубан. Вивчаючи праці І. В. Мічуріна, він доклав багато зусиль, щоб вивести нові породи плодових дерев. У закладеному Г. Я. Рубаном розсаднику вирощувалось близько 20 сортів яблунь, груш, слив. Саджанці розсадника використовували багато колгоспів району.
Добре господарювали тваринники цього колгоспу. На молочній фермі у 1937 році було 52 корови. Високих надоїв молока досягли доярки Віра Брихнич, Ганна Сердюк, Ганна Сподарець.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в селі було 4 колгоспи. Всі вони стали досить міцними господарствами з розвинутим рільництвом, садівництвом і городництвом. Кожне господарство мало добротні тваринницькі приміщення, зерносховища та інші виробничі будівлі, достатню кількість тягла і різного реманенту.
Добре оплачувалася праця. Спорудженням радіовузла (на 200 точок) наприкінці 1937 року розпочалася радіофікація села.
У 4 початкових, середній та вечірній школах для дорослих навчалося 970 чоловік. Тільки з колгоспу «Червона зірка» у вузах і технікумах вчилося 25 чоловік. Вже на той час із Мачух вийшли: один професор, 18 учителів, 3 лікарі, 4 агрономи, зоотехнік, 2 інженери.
Коли почалась Велика Вітчизняна війна, сотні жителів Мачух із зброєю в руках боронили свою соціалістичну Вітчизну. 152 з них удостоєні урядових нагород. Трудівники села докладали всіх зусиль, щоб вчасно зібрати врожай і забезпечити фронт усім необхідним. У вересні 1941 року лінія фронту наблизилась до села. А 18 вересня воно було окуповане фашистськими військами.
З перших днів окупації в селі було створено партизанську групу, яку очолив голова колгоспу «Червона зірка», комуніст П. А. Кирніс. У жовтні 1941 року він загинув від рук фашистів. Після смерті П. А. Кирноса командиром групи став К. О. Бондар, але і його схопили фашисти. Разом з К. О. Бондарем у лютому 1942 року були страчені партизани О. X. Жолоб, Ф. М. Грек та інші. В 1943 році поліцаї заарештували активістів села — П. А. Вайду та І. С. Назаренка (колишнього голову колгоспу «Спільна нива») і обох стратили.
За 2 роки гітлерівці насильно вивезли до Німеччини 294 жителів Мачух. Вони по-звірячому розправлялися з мирним населенням. Були розстріляні В. Є. Черняк, М. Н. Мартиненко, С. О. Калашник, В. М. Редька, М. Д. Мироненко, а В. Г. Шостю живим кинули у вогонь. Цих людей гітлерівці стратили тільки за те, що вони насмілилися гасити свої хати.
Фашистські вандали знищили все колгоспне майно, спалили 32 господарські будівлі колгоспів, приміщення сільради, ветеринарний пункт, школу, 361 хату колгоспників. У колгоспі «Червона зірка» після вигнання гітлерівців залишилось тільки 29 голів великої рогатої худоби та 29 робочих коней, а з сільськогосподарського реманенту: плугів — 25, борін — 92, сівалок — 12, жаток — 3, сінокосарок — 2. Не кращим було становище і в трьох інших колгоспах села.
Основний тягар роботи по відбудові колгоспного господарства після визволення села радянськими військами від гітлерівців 23 вересня 1943 року ліг на плечі жінок. Так, із 348 чол., що працювали в колгоспі «Червона зірка» в 1945 році, було 311 жінок, в колгоспі «Спільна нива» з 288 працюючих було лише 20 чоловіків. Без тягла, без машин вони освоювали посівні площі, відновлювали тваринницькі ферми. Колгоспники працювали під лозунгом: все для фронту, все для прискорення перемоги над фашистськими ордами.
Активну участь у відбудові господарства колгоспів брали учні старших класів Мачуської школи. Вони створили 6 учнівських бригад, які працювали під час канікул. У 1944 році тільки колгоспники артілі «Червона зірка» здали у фонд оборони додатково 755 цнт хліба та 1650 цнт картоплі. За перевиконання плану хлібозаготівель колгосп був нагороджений перехідним Червоним Прапором РНК України і ЦК КП(б)У.
В лютому 1945 року колгоспники артілі «Червоний партизан» внесли готівкою 18 тисяч карбованців на побудову ескадрильї «Полтавщина — переможцям».
На самовіддану працю в ім’я перемоги над ненависним ворогом трудівників села організовували комуністи. На 1 травня 1945 року партійна організація налічувала у своєму складі 7 членів і 5 кандидатів у члени КПРС. Вірними помічниками комуністів були 48 комсомольців, об’єднаних у двох колгоспних та шкільній комсомольській організаціях.
Уже в 1945 році в артілі «Червона зірка» площа посіву зернових і бобових культур доведена до 603 га (з них 203 га пшениці) і технічних культур (соняшнику і маку) — до 63 га. Були відбудовані приміщення 4 тваринницьких ферм. Великої рогатої худоби налічувалось 177 голів, свиней — 75 голів, овець — 158.
Колгоспники артілі «Червоний партизан» засіяли в цьому році 327 га зернобобовими та 30 га технічними культурами. На фермах колгоспу було 142 голови великої рогатої худоби (в т. ч. 16 корів), 26 робочих коней, 47 свиней, 18 овець та 230 курей.
У колгоспі «Спільна нива» площу посіву зернобобових культур розширили до 263 га, технічних — до 26 га. В колгоспі було 94 голови великої рогатої худоби (в т. ч. 12 корів), свиней — 54, робочих коней — 21.
Артіль «Нове життя» довела площу посіву зернрбобових у 1945 році до 393 га, соняшнику — до 30 га. Великої рогатої худоби тут було 77 голів, коней — 37 голів, свиней — 22, овець — 22 голови.
Активно включилися у відбудову колгоспів і дальше піднесення їх економіки воїни, що повернулися до рідних домівок після перемоги над гітлерівською Німеччиною. Велику допомогу хліборобам Мачух подали держава і народи братніх республік Радянського Союзу, які не зазнали фашистської окупації. Вони направили в колгоспи машини, коней, племінну худобу і сортове посівне насіння.
Вже в 1949 році у мачуських колгоспах площа посіву зернових становила 1796 га, технічних культур — 147 га, садів — 253 га. На фермах було 662 голови великої рогатої худоби, 156 — коней, 557 — свиней, 137 — овець, 1836 — штук птиці. Грошові доходи всіх колгоспів обчислювалися в 1 420 748 крб.
У червні 1950 року всі 4 колгоспи села об’єдналися в одну сільськогосподарську артіль «Дружба». Головою правління колгоспники обрали досвідченого господарника, колишнього голову колгоспу «Червона зірка» І. І. Розваляєва. З 1954 року колгосп очолює І. Я. Пазинич. Колгосп об’єднує 1015 господарств, 2391 чоловік. Він має 5137,7 га землі, з них 3863,8 га орної. Тут створено 9 виробничих бригад: 5 рільничих, садово-городню, тракторну, будівельну і шляхову.
Після ліквідації МТС в 1958 році колгосп придбав необхідну кількість тракторів, комбайнів та інших складних сільськогосподарських машин. На 1 січня 1966 року він мав 19 тракторів різних марок, 10 зернових, кукурудзозбиральних та силосних комбайнів, 3 бурякокомбайни, 8 зернових тракторних сівалок, 20 культиваторів, 16 автомашин, 109 електромоторів. Механізація трудомістких процесів праці на обробітку зернових досягає в колгоспі 85 проц., просапних — 60—70 проц., у тваринництві — до 50 процентів.
У 1965 році середній урожай зернових по колгоспу становив 20,5 цнт з га — на 8 цнт більше, ніж у попередньому році. Цукрових буряків зібрано по 258,2 центнера. А в 1966 році колгоспники села виростили найвищий у Полтавському районі врожай зернових — по 23,8 цнт з га, озимої пшениці — по 23,5 центнерів.
Добре розвинуте в колгоспі м’ясо-молочне тваринництво. На фермах колгоспу є 1898 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 630 корів), 1204 свині, 553 вівці, птиці 2406 штук і 225 бджолосімей.
У 1966 році колгосп продав державі 13 573 цнт молока, 2313 цнт м’яса і понад 293 тис. яєць. Понад план продано 4773 цнт молока і 410 цнт м’яса. В колгоспі було надоєно 2618 кг молока від кожної корови. А на молочно-товарній фермі, яку очолює Н. С. Миколенко, від кожної корови надоєно по 2708 кг молока. Особливо високих надоїв досягають доярки Т. І. Лях, М. Ф. Півторапавла, К. П. Зірка, Н. І. Кисломед. Весь колектив ферми включився в змагання за комуністичну працю. Серед передовиків виробництва також механізатори П. І. Баклицький, нагороджений медаллю «За трудову відзнаку», О. Т. Дорошенко, Л. Ю. Оніпко; рільники, городники й садівники: В. В. Кінь, К. Д. Дементей, Г. Г. Литовка, С. Ф. Баклицький, М. Ф. Босенко, Н. І. Кабак, Ф. Ф. Сипій, Г. М. Браїлко, О. І. Манько, М. О. Пліш, І. Ф. Назаренко, В. С. Гайдар. 42 колгоспникам присвоєно звання ударника комуністичної праці.
Колгосп має 312 га саду, доходи від якого в 1966 році досягали 275 798 крб. Всі грошові доходи колгоспу в цьому році обчислювалися в 1 260 543 крб.
Ще з 1958 року колгосп перейшов на грошову оплату праці. В 1965 році в рахунок оплати праці колгоспникам було видано 468 745 крб. В середньому на 1 робочий день вони одержали по 2 крб. 86 копійок, У 1966 році колгоспники одержали — 674 776 крб., а на 1 робочий день — 3 крб. 44 коп. Середньомісячний заробіток доярки становив — 122 крб., свинарки — 102 карбованці.
З промислових підприємств у селі працює меблевий цех Полтавського міськпромкомбінату, артіль вишивальниць ім. Лесі Українки, майстерні індивідуального пошиву одягу та взуття.
Необхідними товарами населення забезпечує сільське споживче товариство через сільмаг, спеціалізовані магазини готового одягу, продовольчих і сільськогосподарських товарів та крамниці в бригадах. У 1966 році товарооборот споживчого товариства становив 122 732 крб. За рік населенню було продано шерстяних і бавовняних тканин на 56852 крб., трикотажних виробів на 44 652 крб., взуття — на 81 729 крб., меблів — на 27 499 карбованців.
За підрахунками сільської Ради, в користуванні жителів Мачух на кінець 1966 року було понад 2 тис. велосипедів і мотове лосине дів, 120 мотоциклів, 13 легкових автомашин, до 650 радіоприймачів і понад 200 телевізорів.
У Мачухах є поліклініка, машина швидкої допомоги, лікарня на 50 ліжок з фізіотерапевтичним, зубним і рентгенівськими кабінетами та клінічною лабораторією, аптека. В лікарні працюють 4 лікарі, фельдшер, 5 акушерів і 6 медсестер.
Невпізнанно змінився за роки Радянської влади і зовнішній вигляд села. Якщо колись при в’їзді в Мачухи впадало в очі більше десятка вітряків, що, мов вартові, шикувалися на громадській толоці, а далі — бані церков, солом’яні дахи хат, то тепер добру половину колишньої толоки займає яблуневий сад, навколо якого посаджено тополі. На краю асфальтового шосе, поблизу автобусної зупинки,— скульптура І. В. Мічуріна. За післявоєнні роки більшість жителів села спорудили собі добротні будинки міського типу, криті черепицею або шифером. І не з глиняною долівкою, а на дерев’яній підлозі. Тільки у 1966 році 20 сімей справили новосілля в таких будинках. У побут селян увійшла електрика, радіо. Дбають жителі села і про впорядкування та озеленення вулиць. У центрі села вони проклали тротуар, до асфальтового шосе — бруківку. Своє дозвілля трудящі Мачух проводять у Будинку культури. В ньому — зал на 600 місць. З виставами і концертами тут виступають не тільки учасники художньої самодіяльності, а й актори-професіонали з Полтави, Харкова, Києва та інших міст. У Будинку культури — своя стаціонарна кіноустановка. Тричі на тиждень тут демонструються кінофільми.
За роки Радянської влади 1113 чол. з села здобули середню і 179 — вищу освіту. Серед них є наукові працівники, педагоги, лікарі, інженери, агрономи, партійні і радянські працівники, журналісти. Тільки в 1966 році 75 чол. закінчили середню школу. Нині в ній навчаються 449 учнів, працюють 32 вчителі. В 1966 році трудящі села передплачували 2850 прим, газет і журналів. Крім того, колгоспники одержують 700 прим, багатотиражної газети «Колгоспна правда», яка виходить в артілі «Дружба» з 1958 року. Сільська і шкільна бібліотеки налічують понад 400 тисяч книг. Ними користуються більш як 2 тис. читачів.
Уже кілька років у селі працює університет дружби народів, слухачі якого вивчають досвід господарського будівництва у дружніх до Радянського Союзу країнах. На заняттях університету жителі Мачух і навколишніх сіл зустрічалися з посланцями Угорщини, Болгарії, Чехословацької Соціалістичної Республіки, Куби, героїчного В’єтнаму, Об’єднаної Арабської Республіки.
Дедалі більшого поширення набувають нові звичаї та обряди. Особливе місце серед них займають ті, що пов’язані з трудовою діяльністю людей. На трудове свято всіх колгоспників перетворився «День механізатора», який щороку відзначають у селі по закінченні жнив. Влаштовуються також вечори трудової слави, по-святковому, урочисто проводжають на заслужений відпочинок літніх колгоспників.
Життя трудівників сучасних Мачух — один з яскравих прикладів неухильного зростання добробуту і культурного рівня радянських людей.
М. С. ПЛІШ.