Решетилівка, Решетилівський район, Полтавська область (продовження)
Успіхи соціалістичної перебудови сільського господарства викликали люту злобу у класових ворогів і, насамперед, куркулів. Маючи запаси хліба, вони відмовлялись продавати хліб державі, розповсюджували всілякі вигадки про колгоспи, залякували бідняків і вдавалися до терористичних актів щодо активістів. Так, у липні 1928 року куркулі брати Павло і Петро Біби напали з ножем на бідняка-активіста, члена комнезаму Божка і поранили його. Але ніякі куркульські провокації не змогли спинити потяг селянства до нових форм ведення господарства. Число сільськогосподарських артілей у Решетилівці весь час зростало. 19 січня 1930 року районний земельний відділ зареєстрував ще одну сільськогосподарську-артіль під назвою «Борці за колективізацію» (з 1932 року — «Заповіт Ілліча»), у лютому того ж року — «Промінь світла». У другій половині 1930 року були утворені колгоспи: «Сміливо вперед», «Індустрія» та «Червоний Перекоп». У першій половині 1931 року на території Решетилівки число артілей зросло ще на три: ім. 9 Січня, ім. Тельмана та «Світовий Жовтень». На кінець року в 9 колгоспах було об’єднано до 80 проц. усіх селянських господарств Решетилівки.
Активними борцями за колективізацію села були С. Ф. Ткаченко, Т. Д. Зленко, Г. А. Облап, А. Д. Малинський, Т. Д. Диптан, Д. Я. Блоха, Д. І. ПІкурупій, О. Ф. ПІкурупій.
Велику роль в організаційному зміцненні колгоспів відіграла Решетилівська МТС (згодом — Перша Решетилівська МТС), створена на базі прокатного пункту поблизу станції Решетилівка в 1930 році. Організатором її і першим директором був т. Боровий. Уже в 1932 році МТС виконала у колгоспах майже половину всіх робіт в рільництві. У 1934 році була утворена друга Решетилівська МТС в самій Решетилівці.
Водночас розвивалася і місцева промисловість. На базі ткацької майстерні утворилась у 1921 році артіль, якій у 1926 році було присвоєно ім’я Клари Цеткін. Розширилась артіль «Допомога селу», поповнилось її обладнання, механізовано ряд виробничих процесів. У 1929 році організовано артіль «Перемога» з цехами — кравецьким, ткацьким, щітков’язальним, мотузяним і шевським. На базі молочного зливного пункту почав працювати державний маслозавод. У 1926 році в Решетилівці став до ладу ковбасний цех, а в 1930 році — цех по виготовленню безалкогольних напоїв.
Самовіддано працюючи на промислових підприємствах і в колгоспах, трудящі Решетилівки брали активну участь у зміцненні і розвитку нашої Батьківщини. Особливо яскраво виявилися патріотичні почуття решетилівців під час проведення передплати державної позики у 1923 році. Понад 93 тис. крб. своїх заощаджень дали в позику державі трудящі Решетилівки в перші ж дні реалізації позики.
За роки Радянської влади докорінно змінилось медичне обслуговування населення. До Жовтневої революції в Решетилівці працювали один лікар і три молодші медпрацівники. У 30-х рр. тут була поліклініка, дитячі ясла, фізкультурні майданчики. Медична допомога подавалась безплатно.
Відбудовуючи і розвиваючи народне господарство країни, партія приділяла велику увагу культурно-побутовому будівництву. Зразу ж після встановлення Радянської влади в Решетилівці розпочали роботу 5 шкіл, де навчалися діти трудящих села. Крім шкіл, працювали групи по ліквідації неписьменності серед дорослого населення.
Шкільна мережа весь час удосконалювалась. Початкові школи перетворювались на семирічні і згодом на середні. Одночасно розвивалась і професійно-технічна освіта. У 1937 році було відкрито школу української вишивки типу ФЗН, в якій навчалося 76 учнів.
Для проведення дозвілля молоді в 1923 році було створено сільбуд. При сіль-буді поряд з гуртками художньої самодіяльності працював радіогурток, який виготовляв радіоприймачі і встановлював на вулицях і в будинках трудящих радіорепродуктори. Діяльну роботу в сільбуді проводив Б. Р. Гмиря, пізніше народний артист СРСР.
Артіль ім. Клари Цеткін прославилась не лише якісними і красивими виробами, але й своєю художньою самодіяльністю. Ансамбль пісні і танцю, створений у 1932 році, брав участь в обласних, республіканських та всесоюзних оглядах художньої самодіяльності і не раз відзначався першими преміями. У 1936 році на Всесоюзному огляді учасники художньої самодіяльності артілі зайняли перше місце і були премійовані роялем, а також одержали грошову премію в сумі 2500 карбованців. Напередодні Вітчизняної війни ансамбль пісні і танцю, як учасник Декади українського мистецтва в Москві, був нагороджений вишитим на шовку портретом В. І. Леніна. Кожний з учасників ансамблю був премійований туристською путівкою на подорож по Волзі.
Керівником і організатором усіх соціалістичних перетворень у Решетилівці була партійна організація. Зростав її авторитет і кількісний склад. В партію приходили нові борці за краще майбутнє. За п’ять років — з 1924 по 1929 — число членів і кандидатів у члени партії в решетилівській територіальній організації зросло майже в три з половиною раза1. Серед тих, хто в ці роки вступив до комуністичної партії були і жінки, перед якими Радянська влада відкрила шлях до участі в будівництві соціалістичної держави. Однією з перших зв’язала свою долю з партією В. І. Антонець. Ще в роки громадянської війни Варвара Іванівна активно допомагала партизанам, давала їм цінну інформацію, постачала продукти, доглядала дітей партизанів.
З ініціативи В. І. Антонець, яка в 1926 році стала членом партії, в Решетилівці було організовано дитячий садок, ясла, молочну дитячу кухню та дитячу консультацію при лікарні. Під її керівництвом проводилась велика антирелігійна робота. В. І. Антонець, тепер пенсіонерка, продовжує брати активну участь у громадсько-політичному житті селища.
Партійна організація надавала великого значення ідеологічній роботі серед селян, проводила велику боротьбу за ленінські норми партійного та радянського життя.
Бойовими помічниками комуністів були комсомольці, які об’єдналися в комсомольський осередок наприкінці 1920 — на початку 1921 років.
Його організатором став В. О. Сахно.
Комсомольці брали активну участь у заготівлі хліба для голодуючого населення Поволжя і південних областей України, створенні дитячого, будинку для дітей-сиріт, у постачанні їм продуктів харчування, одягу, взуття, у їх вихованні. Перші комсомольці Г. І. Корячко, Г. А. Співак, І. Д. Васюк, М. Я. Лютий, А. К. Вовк та інші взяли участь у ліквідації неписьменності серед населення, самі вчилися. Комсомольці поширювали газети, організовували художню самодіяльність. Щотижня гуртківці давали концерти.
Змістовна, цілеспрямована робота комсомольського осередку приваблювала молодь, і вже у 1926 році в Решетилівці налічувалось 66 комсомольців.
В результаті перемоги соціалізму в нашій країні напередодні Вітчизняної війни Решетилівка перетворилася в квітуче селище з високорозвиненим сільським господарством. Водночас тут працювали промислові підприємства: маслозавод, промартіль «Металіст», харчкомбінат, друкарня, артіль імені Клари Цеткін, МТС. 8 решетилівських колгоспів обслуговувала тракторна бригада Г. І. Бабіренка; 14 тракторів, 7 зернових комбайнів. 8 молотарок та іншу техніку мала бригада. Понад 70 процентів усієї орної землі колгоспів оброблялось цими машинами. Зростання машино-озброєності дало можливість артілям значно збільшити врожайність. Так, коли середня врожайність з кожного гектара у 1911—1915 рр. складала зернових по 61 пуду, то у 1936—1940 рр.— по 93 пуди.
Страшне слово «війна» розбудило решетилівців у неділю 22 червня 1941 року. Озброєна до зубів фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. Перед лицем великої небезпеки решетилівці ще тісніше згуртувалися навколо Комуністичної партії і Радянського уряду. Здатні носити зброю були мобілізовані до лав Червоної Армії. В колгоспах і на підприємствах їх місця зайняли жінки і підлітки. З подвоєною енергією працювали вони, віддаючи всі сили справі перемоги над ворогом. Перші місяці війни припали на період збирання врожаю. Масовий трудовий героїзм колгоспників і механізаторів забезпечив своєчасне збирання врожаю. Водночас у липні-серпні решетилівці взяли участь в спорудженні оборонної лінії.
Все ж гітлерівці, зосередивши великі сили, прорвали фронт і вдерлися на Лівобережну Україну. 22 вересня 1941 року вони захопили Решетилівку. Почалися чорні дні неволі. Німецько-фашистські загарбники знущалися над населенням. Гітлерівці знищували все найкраще, найцінніше, створене руками колгоспників, робітників і службовців Решетилівки.
Страшних руйнувань завдали гітлерівці селищу. Вони знищили пам’ятник В. І. Леніну, спалили майже всі державні будівлі, 303 хати колгоспників.
У приміщенні середньої школи, де раніше дзвеніли дитячі голоси і сміх, фашисти влаштували поліцейський застінок, в якому катували радянських громадян, які не хотіли коритися ворогові. В цьому застінку мужньо загинули активісти селища Д. П. Плужник, Я. В. Закарлюка, І. Г. Фесенко, О. Ф. Шкурупій, М. І. Черкун.
За час тимчасової окупації гітлерівці розстріляли 173 жителів Решетилівки, вивезли до Німеччини 58 юнаків і дівчат.
Звірства та знущання гітлерівців викликали з боку населення Решетилівки рішучий опір. Вони згуртовувалися в партизанські загони, саботували всі заходи окупантів. Тільки в полтавському об’єднаному партизанському загоні під командуванням К. Й. Тутки, що діяв в Шишацькому районі, мужньо боролися проти ворога 22 решетилівці. В боротьбі проти загарбників загинули решетилівські партизани Г. А. Дзюбань, М. Г. Шарлай, С. І. Білокінь та Я. М. Ковтун. Населення підтримувало партизан, постачало їм продовольство і одяг, переховувало і лікувало поранених бійців.
За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі проти ворога, понад 800 жителів селища нагороджені орденами та медалями СPСP.
Розгулу сваволі і звірств загарбників поклала край доблесна Червона Армія, яка 23 вересня 1943 року визволила Решетилівку. Серед частин і з’єднань Степового фронту, які брали участь у визволенні селища, були бійці 5-ї і 7-ї гвардійських повітряно-десантних дивізій, 20-го гвардійського стрілецького корпусу, 4-ї гвардійської армії, 5-го авіаційного корпусу та 121-й окремий гвардійський батальйон зв’язку.
В тяжких умовах воєнного часу почалась відбудова господарства. В жовтні 1943 року була відновлена робота Решетилівського райкому КП України. В січні 1944 року була створена селищна територіальна партійна організація, яка хоч і була нечисленною (на 1 січня 1944 року на обліку було 9 комуністів), відіграла велику роль у післявоєнній відбудові селища. На найбільш відповідальні ланки колгоспного виробництва партійна організація посилала комуністів. Члена ВКП(б) Г. Я. Колотія, який повернувся з армії після тяжкого поранення на фронті, колгоспники артілі ім. Енгельса обрали головою правління. Головою колгоспу «Індустрія» працював комуніст Г. М. Яресько. Своєю самовідданою працею на ремонті сільгосптехніки показував приклад для безпартійних токар МТС комуніст Д. І. Мосійко, який виконував норми на 200 процентів. Одночасно він був агітатором серед робітників. Кращим керівником агітколективу в Решетилівці в 1944 році був комуніст Б. А. Ягодовський.
Під керівництвом партійної організації трудящі Решетилівки, незважаючи на труднощі, відроджували колгоспне господарство. Відновили роботу 8 решетилівських колгоспів: ім. Енгельса, ім. 9-го Січня, «Індустрія», ім. Тельмана, «Червоний Перекоп», «Заповіт Ілліча», ім. XVIII партз’їзду та «Травневий». Весною 1944 року на польові роботи колгоспники Решетилівки вивели усіх власних корів, яких використовували для оранки та сівби. Це дало можливість своєчасно закінчити польові роботи.
На допомогу районам, які зазнали великих втрат під час окупації, прийшли братні народи Радянської держави. Для решетилівців трудящі Російської Федерації виділили 15 тракторів, кілька вантажних автомобілів, молотарок та інші сільськогосподарські машини, будівельні матеріали, племінну худобу, насіння.
Тепло чи холодно, від зорі до зорі колгоспники орали, сіяли і збирали хліб. Самовіддана праця дала хороші наслідки. Колгоспи зустріли перші роковини визволення значним перевиконанням плану хлібозаготівель.
Після визволення Решетилівки від німецько-фашистських окупантів відновили роботу і місцеві промислові підприємства — артіль «Взуття», шкірзавод, торфоартіль та маслозавод. Німецькі окупанти при відступі з Решетилівки зовсім зруйнували маслозавод, а обладнання заводу вивели з ладу. Але завдяки ініціативі робітників, маслозавод вже на третій день після визволення селища став випускати продукцію для Червоної Армії. Високих показників добився і колектив шкірзаводу. За перші три місяці було виготовлено понад 5 тис. кв. дециметрів сириці, юхти та хрому.
31 січня 1944 року відновили роботу вишивальні цехи артілі кравців та артілі ім. Клари Цеткін.
Водночас з відбудовою колгоспів і підприємств проводилася велика робота по ремонту і будівництву громадських приміщень і хат колгоспників. Уже через 6 місяців після визволення в селищі було відремонтовано 288 хат колгоспників, більшість приміщень для колгоспної худоби, зерносховище.
Відбудовуючи господарство, трудящі Решетилівки надавали велику допомогу Радянській Армії. На будівництво танкової колони «Визволена Полтавщина» в перші ж півроку після визволення трудящі Решетилівки внесли понад 1 млн. крб. власних заощаджень, 4200 пудів зерна, 102 тис. яєць. З ініціативи штабу піонерської організації Решетилівського райкому комсомолу в області широко розгорнулась кампанія по збору коштів на побудову танкової колони «Піонер Полтавщини». В 1943 році жителі району з ініціативи трудящих Решетилівки з великим піднесенням передплатили і внесли на другу військову позику 631 тис. крб.; у 1944 році, на 3-ю військову позику — 4620 тис. карбованців.
Високопродуктивною працею в роки відбудови відзначалися і бригадир тракторної бригади Решетилівської МТС П. С. Пендюра, який у 1944 році трактором ХТЗ виорав 2317 га при завданні 868 га, тесляр колгоспу ім. Енгельса М. Христусь, колгоспники артілі «Червоний перекоп» Г. Пироженко, О. Коваленко, О. Федій, які щоденно виконували норми на 200 процентів.
Наступні роки були роками дальшого піднесення господарства і культури Решетилівки. Розвивалися колгоспи, підприємства, поліпшувались умови праці на них, зростав народний добробут.
Під керівництвом партійних організацій колгоспи Решетилівки до 1948 року повністю освоїли довоєнні посівні площі — понад 11 тисяч гектарів.
Рік у рік зростала машиноозброєність колгоспів. Тільки за 1953—1956 рр. Решетилівська МТС одержала 46 тракторів, 26 зернових, 27 кукурудзозбиральних, 5 силосних комбайнів та багато інших сільськогосподарських машин. У 1950 році було проведено укрупнення колгоспів. Замість 8 дрібних колгоспів створено три великі добре механізовані: ім. Горького, ім. Фрунзе та ім. Енгельса. Ці колгоспи за роки семирічки придбали 31 трактор та 16 автомашин.
Самовіддана праця трудівників села забезпечила всебічний розвиток громадського господарства колгоспів, підвищила його рентабельність. Зросла врожайність зернових з 8,5 цнт з га в середньому за 1946—1954 рр. до 17,5 цнт. в середньому за 1961—1965 рр. і цукрових буряків відповідно з 120,8 цнт до 180 цнт. з га. Колгоспи Решетилівки значно збільшили кількість поголів’я худоби на громадських фермах. Якщо в 1958 році в трьох колгоспах налічувалось великої рогатої худоби 3088 голів, свиней 2470, то в 1965 році — 4449 голів великої рогатої худоби і свиней 6937 голів. Це сприяло підвищенню грошових доходів колгоспів з 882 тис. крб. у 1958 році до 2029 тис. крб. у 1965 році. За цей час подвоїлись і неподільні фонди колгоспів.
Зросли лави майстрів колгоспного виробництва. Багато колгоспників добились високих показників у розвитку сільськогосподарського виробництва. Комбайнер колгоспу ім. Горького Д. В. Тур у 1964 році зібрав урожай зернових з площі 580 гектарів та цукрових буряків з 140 гектарів. Доярка колгоспу ім. Фрунзе Н. Я. Оленець у 1965 році надоїла від кожної корови по 3500 кілограмів молока. Комбайнер колгоспу ім. Горького І. К. Братина в 1965 році зібрав урожай зернових на площі 520 га та соняшнику — 165 га. Всі вони напередодні відкриття XXIII з’їзду КПРС були нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.
Свинарка колгоспу ім. Енгельса Є. С. Слюсар щороку одержує від кожної свиноматки по 17—18 поросят. Вона нагороджена орденом «Знак Пошани».
Поряд з розвитком сільськогосподарського виробництва розвивається і місцева промисловість. Однією з відомих не тільки в нашій країні, а й далеко за її межами є Решетилівська фабрика ім. Клари Цеткін. На фабриці працює 422 чоловіки.
Підприємство повністю механізовано. Тут встановлено багато найновіших верстатів, машин. Сучасна техніка виробництва тематичних килимів дає можливість створювати яскраві картини. В Полтавському державному краєзнавчому музеї зберігаються деякі з тематичних решетилівських килимів: «Т. Г. Шевченко», «Піонери», «300 років возз’єднання України з Росією» та інші.
Збагачуються новою тематикою і вишивки. Сучасні українські вишивки, зроблені руками решетилівських умільців, характеризуються живим, безперервним зв’язком з багатими прогресивними традиціями, що творчо розвиваються в умовах життя вільного народу Радянської України. На Брюсельській виставці було представлено чимало нових візерунків для сорочок, блуз, скатертин, виготовлених у Решетилівці. Високу оцінку дістали вироби народного мистецтва Решетилівки і на міжнародних ярмарках у Марселі та Дамаску.
Фабрика виготовляла вироби, які експонувались і на всесвітній виставці «ЕКСПО-67» в Монреалі (Канада).
Велику роль у розвитку мистецтва народних умільців відіграли ветерани фабрики: X. X. Грушко, яка віддала цьому виробництву 42 роки життя і з рядової робітниці виросла до директора фабрики, В. В. Кулик, що з рядової ткалі стала секретарем партійної організації (обидві зараз на пенсії), Г. П. Ткаченко, В.І. Ребрик, Г. І. Зленко та інші. Єфросинія Ребрик на Першому з’їзді письменників CPСP вручала О. М. Горькому подарунок від колективу фабрики.
Працівники фабрики імені Клари Цеткін в числі перших по селищу включилися в рух за комуністичну працю. Вишивальниця Н. М. Куян — ударник комуністичної праці, завжди перевиконує виробничі завдання, продукцію випускає тільки відмінної якості. Вона показує іншим приклад у роботі та побуті. Тут же працює килимарниця М. С. Черкун, удостоєна у 1966 році ордена «Знак Пошани». Серед нагороджених орденами і медалями Союзу РСР вишивальниця Є. М. Самійленко та фарбувальниця В. І. Олійник.
Значну питому вагу в промисловій продукції Решетилівки займає маслозавод, який випускає вершкове масло, сир, бринзу, казеїн, кефір тощо. У 1965 році тут споруджено новий цех. Великою повагою на заводі користується слюсар-електрозварник В. І. Кольнобрицький, який працює на підприємстві 18 років.
З вересня 1956 року у Решетилівці працює будівельне управління «Міжколгоспбуду». За час свого існування колектив управління спорудив понад 400 виробничих та культурно-побутових приміщень в колгоспах району. В цьому колективі працюють будівельники, удостоєні високих урядових нагород,— інженер Ф. Л. Найдьон, бригадир бригади комуністичної праці столяр Г. І. Дмитренко, пресувальник цегельного заводу Б. Й. Крутько, екскаваторник І. І. Шкурупій.
Вагомий вклад у справу виконання завдань нової п’ятирічки вносять колективи промкомбінату і харчокомбінату. З 1966 року в Решетилівці працює і побуткомбінат з цехами масового та індивідуального пошиву жіночого і чоловічого одягу, пошиву та ремонту взуття, майстернями по ремонту годинників, столярною по виробництву та ремонту меблів, по ремонту побутової техніки, радіотелеательє та фотографія.
Невпинно підвищується добробут трудящих селища. З ростом прибутків колгоспи збільшили оплату трудодня. Так, у колгоспі ім. Фрунзе в 1958 році було розподілено на трудодні 50228 крб., а в 1965 році —182 731 крб. Більш як у три рази зросла оплата трудодня за цей час і в колгоспах ім. Горького та ім. Енгельса.
Це значно поліпшило добробут трудящих. Наприклад, колгоспник з артілі ім. Горького Г. О. Буцький з дружиною у 1965 році на вироблені трудодні одержав 1206 крб. та 1976 кг зерна, колгоспниця артілі ім. Енгельса М. О. Голуб — 720 крб., понад 2000 кг зерна ‘ґа інші сільськогосподарські продукти.
Про зростання добробуту трудящих Решетилівки свідчать і такі дані: за 1961—1965 рр. збудовано 163 індивідуальні будинки та розпочали будувати ще 213 красивих сучасних, благоустроєних будинків. Понад 1,5 млн. крб. — така сума вкладів решетилівців в ощадній касі.
Товарооборот торговельної сітки селища, яка має 36 торговельних підприємств, раймаг, магазини готового одягу, взуття, продовольчий, книжковий, господарських товарів тощо, зріс за роки семирічки у два рази і в 1965 році становив З млн. 673 тис. карбованців.
В селищі добре налагоджено громадське харчування. Працюють чотири їдальні та десятки буфетів і лотків. На центральній вулиці ім. Леніна споруджується двоповерхове приміщення ресторану.
Багато зроблено і в справі налагодження та поліпшення комунального господарства та благоустрою селища. Лише за 1965—1966 роки здано в експлуатацію 78 благоустроєних квартир. Прокладено 7428 метрів водопровідної мережі. В 1965 році збудована водонапірна башта.
За останні роки забруковано та заасфальтовано 24,5 тисячі кв. м вулиць, заасфальтовано 9,5 тисячі кв. м. тротуарів. Закладено чотири парки загальною площею 12 гектарів. Вздовж вулиць посаджені декоративні та плодові дерева. Селище повністю електрифіковано і радіофіковано.
Жителі забезпечені висококваліфікованою медичною допомогою. Якщо відразу після Великої Вітчизняної війни в Решетилівці працювало лише 5 лікарів та 18 працівників середнього медичного персоналу, то в 1967 році — 25 лікарів та 56 працівників середнього медичного персоналу. В селищі є лікарня на 100 ліжок. В 1966 році споруджена нова поліклініка. При лікарні та поліклініці працюють 32 кабінети.
Подбала громадськість і про підростаюче покоління. В дошкільних дитячих закладах виховується 237 дітей, а в період польових робіт додатково відкриваються 6 сезонних дошкільних дитячих закладів.
Створено умови для підвищення загальноосвітнього та культурного рівня населення. В селищі працює одна середня, три восьмирічні, дві початкові школи, крім того, працює школа робітничої молоді. В школах навчається 1438 учнів і працює 99 вчителів. В 1967 році розпочато будівництво триповерхового приміщення середньої школи на 960 учнів.
В дитячій музичній школі навчається понад 60 дітей. Велику роботу серед дітей проводить і Будинок піонерів.
В Решетилівці працює професіонально-технічне училище художніх промислів, засноване ще в березні 1937 року. За час свого існування воно підготувало понад З тисячі спеціалістів художньої вишивки, килимарства, ткацтва, розкрою та пошиву одягу. Тепер в училищі навчається 184 чол. Його вихованці працюють в багатьох містах і селах Радянського Союзу.
Серед культурно-освітніх закладів почесне місце займає районний Будинок культури, при якому працюють: театр народної творчості (57 учасників), молодіжний клуб, що об’єднує понад 200 юнаків та дівчат, різні гуртки художньої самодіяльності.
В післявоєнні роки Ансамбль пісні і танцю фабрики імені Клари Цеткін добився нових успіхів. В 1949 році на республіканському огляді художньої самодіяльності в Києві за краще виконання українських народних пісень він був нагороджений набором інструментів для домрового оркестру, а в 1951 році кожний учасник його був премійований. Ініціатором, керівником, душею художньої самодіяльності фабрики була і є килимарниця О. Т. Черкун.
У 1966 році колгосп ім. Горького на околиці Решетилівки спорудив новий колгоспний клуб. Будують нові приміщення клубів також колгоспи ім. Енгельса та ім. Фрунзе. До послуг книголюбів 18 бібліотек, які мають понад 102 тисячі книжок. З 1929 року виходить районна газета «Червоний Жовтень». Напередодні 48-ї річниці Великого Жовтня в селищі відкрито на громадських засадах історико-краєзнавчий музей. Є кінотеатр на 400 місць.
Значно зросла чисельність інтелігенції. Якщо в 1958 році в трьох колгоспах Решетилівки було 104 спеціалісти та механізатори з вищою і середньою освітою, то на початок 1967 року їх стало 292. Крім того, значний загін інтелігенції трудиться в школах, медичних закладах, на промислових підприємствах, в установах тощо.
В Решетилівці багато родин, в яких всі дорослі мають вищу або середню освіту. Так, колгоспник Я. Г. Корячко до Великої Жовтневої соціалістичної революції не міг здобути навіть початкової освіти, а за роки Радянської влади його шестеро дітей закінчили вищі навчальні заклади, а сьомий здобув спеціальну технічну середню освіту.
У відповідь на батьківське піклування Комуністичної партії і Радянського уряду про добробут народу трудящі Решетилівки ще ширше розгортають змагання за успішне здійснення завдань в справі побудови комунізму в нашій країні.
С. О. ДАНІШЕВ, О. Н. ФОМЕНКО, Д. І. ШИРШОВ.