Оболонь, Семенівський район, Полтавська область
Оболонь — село, центр сільської Ради. Розташована на лівому березі Дніпра і його притоки Сули, за 25 км від районного центру та за 25 км від залізничної станції Веселий Поділ на лінії Ромодан—Кременчук. Село зв’язане шосейними дорогами з Полтавою і Семенівкою. Населення — 3208 чоловік. До Оболонської сільради входять також села Наталенки, Руді, Тукали, Зікранці та Нагайники.
Поселення на території теперішнього села виникло наприкінці XVII століття. Місцевість була заболочена водами степової річки Кривої Руди, або, як її називали, Рудки. Перші поселенці почали освоювати землі на південь від річки, бо грунти там були значно кращі.
Поблизу цієї місцевості на той час вже існувало містечко Горошине. Власник його, генеральний бунчужний і один з великих поміщиків південної Полтавщини Д. Оболонський, з середини XVIII століття почав обживати навколишні землі, віддані йому царицею Єлизаветою у вічне й потомствене володіння. Саме він і заснував у цій місцевості кілька слобід.
Одна з них, в якій оселився сам поміщик, відтоді стала називатися Оболонню. Наприкінці XVIII століття тут проживало 1395 чоловік.
Тяжкою була панщина. Кріпаки Оболонського виконували важкі земляні роботи на будівництві кам’яного будинку в новому панському маєтку. А будинок на той час був незвичайний: триповерховий з спеціальним залом для бенкетів заввишки у два поверхи, з безліччю вікон.
У самому маєтку було насаджено розкішний сад з оранжереєю. Оболонський мав маєтки і в інших місцевостях України. В 1798 році в нього було 7330 оброчних селян. Наприкінці XVIII століття Д. Оболонський був одним з найбільших поміщиків Полтавщини. Після його смерті всі багатства дісталися у спадщину його синові, теж Дем’яну, судді другого департаменту Полтавського Генерального суду.
І спадкоємець, і його дружина любили пишне життя. На балах, в розкішних покоях ріками лилися дорогі вина, а талановиті кріпаки змушені були розважати панських гостей. Оболонський мав придворну капелу музикантів, інструментальну і вокальну.
Щоб задовольнити свої примхи, господарі витрачали неймовірно великі гроші. Оболонську не зупинила нечувана ціна — 30 тис. крб.— за персидську шаль, яку нібито через надмірно дорогу ціну не купила навіть цариця. За білизною Оболонські посилали своїх гінців у Голландію, а вина і модні сукні їм привозили з Парижа.
Картини різкого контрасту характерні для села того часу: розкішні поміщицькі покої, а поруч похилені хатини кріпаків з обдертими стріхами. Стеля увігнута, трухлявий сволок, підпертий жердиною, піл, на якому покотом спить сім’я. Добре, коли був стіл та ослони. А частіше за стіл правила скриня. Каганець. Рогач. Прялка. Таким був побут кріпака.
За короткий час Оболонські розтринькали все своє багатство. На початку XIX століття їхній маєток і землі були продані за борги кільком господарям. Оболонь купили багатії Позени.
Життя селян-кріпаків у нового поміщика статс-секретаря М. Позена стало ще тяжчим. Він переселив усіх кріпаків з родючих земель, що були поряд з маєтком, за річку Рудку, на заболочені землі і пустирі. Кріпаки були позбавлені будь-яких прав.
Напередодні реформи 1861 року Позени входили в число 5 найбільших цензових землевласників Хорольського повіту. їм належало 13 тис. десятин землі. Як член Полтавського губернського комітету М. Позен брав участь у підготовці проекту «Селянської реформи» 1861 року. Він автор одного із проектів «визволення» селян. Проект захищав інтереси великих поміщиків чорноземної смуги. Позен наполягав на збереженні всієї землі за поміщиками, а селянам пропонував виділяти лише присадибні ділянки.
На час реформи в Оболоні було 1020 ревізьких душ. Одержавши від поміщика 1838 десятин 2365 кв. сажнів землі, вони мали за неї щорічно сплачувати 5096 карбованців.
До 1862 року селяни були тимчасово зобов’язаними і відбували за наділи панщину, а з цього року вони повинні були протягом 49 років платити щорічно державі по 4077 крб. викупних платежів. Ще й у 1900 році селяни вносили ці платежі. Крім того, вони платили різні податки: державний поземельний податок — 89 крб., земські повітові збори — 1500 крб., земські губернські збори — 525 крб., мирські волосні збори — 492 крб., мирські сільські збори — 311 крб., страхові платежі — 299 карбованців.
Нестача землі змушувала селян орендувати її у поміщика на кабальних умовах. Не вистачало пасовиськ, тому на вигоні і толоці випасали тільки овець, а для решти худоби орендували громадою у поміщика 268 дес. толоки за відробітки. За 1 десятину толоки треба було скосити десятину хліба та десятину трави. Ловити рибу в річці селянам не дозволялося, бо вона залишалася виключно у розпорядженні поміщика.
За даними на 1863 рік, Оболонь мала 418 дворів, 2602 чоловіки населення. Тут була церква. Відбувалось по одному ярмарку на рік.
Після реформи 1861 року Позени дедалі більше переводять своє господарство на капіталістичний спосіб господарювання. На 3 тисячах десятин землі вони почали розширювати посіви зернових, кормових і технічних культур. Для переробки збіжжя вони побудували промислові підприємства, а саме: млин з просорушкою, що приводилися в рух локомобілем. У 1863 році в Оболоні були також кінний, винокурний, селітровий заводи. Пізніше Позени побудували ще й гуральню, паровий млин та цегельню.
Розвиток капіталістичних відносин на селі сприяв швидкому розшаруванню селянства. З одного боку виділилась селянська біднота, а з другого — куркулі. Про це свідчать статистичні дані 1886 року. На той час в Оболоні 22 сім’ї не мали навіть власної хати, 101 господарство було без худоби, 93 — мали тільки садиби.
Господарств, що мали менше однієї десятини землі, було 6; тих, що мали до 2 десятин,— 25, до 3 десятин — 142. В той же час було 10 господарств, що мали 20 і більше десятин землі.
Зубожілі, розорені селяни, потрапляючи в кабалу до куркулів, швидко перетворювалися на сільських пролетарів. Все це призводило до боротьби селян за ліквідацію поміщицького землеволодіння. Виступи селян носили не тільки економічний, а й політичний характер. На селянських сходах поряд з націоналізацією землі ставилась вимога про широке представництво селян в управлінні державою. Так, у 1905 році селяни Оболоні у відозві виклали свій протест проти переселення як способу розв’язання селянського питання. В 10 пунктах вони перелічили заходи, які, на їх думку, потрібно здійснити, щоб ліквідувати існуюче тривожне становище. Поряд з іншими пунктами, головним чином політичного характеру, вони вимагали земельного зрівняння шляхом націоналізації землі. 19 листопада 1905 року біля земської лікарні відбулися збори селян Оболоні, на яких були присутні понад сто чоловік. Земський лікар О. П. Сибірцев виступив перед селянами. Він закликав їх повстати проти існуючого політичного та економічного ладу Росії і оголосити загальний страйк. 29 листопада цього ж року О. П. Сибірцев з участю селян І. О. Чесняка та П. М. Дрозда знову провів збори, на яких тепер присутніх було вже близько 200 чоловік. Звертаючись до народу, організатори зборів закликали селян відібрати землю у поміщиків та не виходити на роботу в економію. Вони також пропонували зібрати кошти на допомогу біднякам, які не мають ніяких засобів до існування. Але страйк і цього разу не відбувся. Для охорони свого маєтку Позен викликав загін козаків. Вони їздили по селу і били нагаями та шомполами всіх запідозрених у революційних настроях. Активних учасників подій було заарештовано.
Влітку 1906 року в Полтавській губернії піднялась нова хвиля селянського руху, яка охопила 8 повітів, у т. ч. й Хорольський. В липні 1906 року в економію поміщика Позена прийшла група селян з Оболоні в кількості 50 чоловік. Вони вимагали дати їм в оренду ту землю, яку вони самі вкажуть. Коли їм відмовили в цьому, селяни розійшлися з погрозою самовільно засіяти землю. Розглядом цієї справи займався судовий слідчий 1-ї дільниці Хорольського повіту.
В цьому ж місяці на ім’я селянина П. А. Кондрика з Севастополя надійшов лист з Маніфестом Державної Думи від народних представників та прокламацією Російської соціал-демократичної робітничої партії «Ответ на Манифест Николая Кровавого». В листі була невелика приписка: «Прошу читати обережно, щоб власті не захопили». На ім’я селянина А. Дрозда надійшов лист із Севастополя з прокламацією Військового комітету РСДРП, що закликала до збройного повстання.
Із повідомлень Хорольського повітового справника відомо, що в цей час на подвір’ях оболонян нерідко знаходили прокламації за підписом Севастопольського комітету РСДРП, але хто привозив і розповсюджував цю нелегальну літературу жандарми так і не з’ясували.
Серед жителів Оболоні розповсюджувалися також прокламації Російської соціал-демократичної робітничої партії «Кого вибирати до Державної думи», брошура соціал-демократичної партії «Страйк і бойкот», прокламація під заголовком «Повставайте, солдати» тощо. Пізніше, в червні 1907 року, надійшов лист на ім’я місцевого жителя І. О. Чесняка. В ньому уряд називався «купкою вампірів, які п’ють селянську кров, а цар-імператор — «помазаником божим, що з ніг до голови багряниться селянською кров’ю». Лист закликав захопити поміщицькі землі та оголосити страйк.
У роки реакції, що настала після поразки революції 1905—1907 рр., поряд із нагромадженням великих багатств сільською буржуазією, нестримно йшов процес зубожіння селянства.
Якщо порівняти дані перепису 1900 року з даними 1886 року, то постає сумна картина зубожіння і розорення селян. Так, у 1900 році з 585 господарств Оболоні 57 господарств зовсім не мали землі, а 80 не мали орної землі. Якщо в 1886 році 6 господарств не мали й десятини землі, то тепер таких господарств стало 26. Якщо в 1886 році у 101 господарстві не було худоби, то в 1900 році таких господарств в Оболоні з’явилось 158.
Водночас зросла кількість куркульських господарств. У 1886 році в Оболоні 10 господарств мали 20 і більше десятин землі, а в 1900 році 25—50 десятин землі мали вже 20 господарств. На 1900 рік у 18 поміщицьких і куркульських господарств Оболоні налічувалося 6600 десятин зручної землі. Тільки в поміщиків Позенів було 3023 десятини. Про бідність оболонських селян свідчить і той факт, що на 100 господарств було всього 49 плугів, 3 молотарки, та й ці знаряддя належали заможним селянам. Про удобрення землі тоді не було й мови.
Не маючи змоги прохарчуватися від землі, багато селян Оболоні шукали заробітків на стороні або займалися різними промислами. Відомо, що в 1910 році в Оболоні працівники з 100 господарств відходили на заробітки строком на рік, з 55 господарств наймалися на весняно-літній період, а з 26 господарств — на зиму. В цьому ж році в Оболоні було 13 теслярів, 2 столяри, 17 кравців, 11 шевців, 10 ковалів, 18 ткачів, 3 візники, 181 поденщик.
Місцева влада не дбала про охорону здоров’я трудящих. У 1899 році 3 тисячі населення обслуговували тільки один лікар та акушерка. Сільська лікарня була розрахована на 15 ліжок. Лікарів у повіті не вистачало, тому оболонський лікар обслуговував також Горошинську та Криворудську дільниці, де не було своїх медпунктів. Тільки в 1916 році в Оболоні відкрито невеличку аптеку. З 1914 року тут почав працювати ветеринарний лікар.
Поштове відділення в Оболоні відкрилось у 1887 році. Пошту доставляли з станції Веселий Поділ двічі на тиждень. У 1906 році тут встановили телеграфний апарат, і поштове відділення почало називатись поштово-телеграфним.
У 1849 році в Оболоні в сім’ї відставного штабс-капітана народився видатний український скульптор Л. В. Позен, автор пам’ятників І. П. Котляревському та М. В. Гоголю в Полтаві. Твори Л. В. Позена зберігаються в музеях Радянського Союзу. В Полтавському художньому музеї є його картини: «Автопортрет», «Портрет художника М. О. Ярошенка», «Жебрак», «Портрет Г. Г. М’ясоєдова» та інші.
Спільником експлуататорів була темнота. Перше початкове народне училище в селі відкрилось у 1882 році. В 1900 році в ньому навчалось 93 хлопчики і 12 дівчаток. Але з цієї кількості школу закінчили лише 17 хлопчиків і 3 дівчинки, тобто четверта частина тих, що навчалась.
На початку XX століття в Оболоні була 1 земська школа та 2 церковнопарафіальні. При земській школі працювала недільна школа для жінок, яка мала навчати 65 жінок, але відвідувало її значно менше. Часто-густо на заняттях було лише по 20 жінок.
У 1897 році при народному училищі вперше в Оболоні було відкрито публічну
народну бібліотеку. В 1900 році в ній було 136 читачів, серед них 130 чоловіків і лише 6 жінок. Бібліотека ця налічувала всього 306 книжок.
У 1910 році на 660 дворів у Оболоні було передплачено лише 10 примірників газет і журналів. Передплатниками були вчителі, лікар, священик тощо.
У червні 1913 року в селі відкрили бондарно-теслярську майстерню, в якій спочатку навчався 1 учень, а наступного року — 4. Існувала майстерня коштом учнівських заробітків та допомоги земства.
У 1915 році в приміщенні, найнятому в селянина, заснували ткацьку майстерню, де дівчат навчали ткацької справи. Але з 10 учениць навчальний рік закінчили тільки 3.
Звістку про повалення царського самодержавства у дні Лютневої революції в Оболоні зустріли з великим піднесенням. У селі відбувся мітинг, де виступили лікар О. І. Антоконенко, фельдшер О. М. Лічаченко та його дружина, фельдшериця Олександра Миронівна, яку в 1919 році закатували денікінці, а також місцеві селяни: П. М. Дрозд, що тільки-но повернувся з заслання, В. І. Гринько, Г. М. Кущинський. Вони тоді висловилися за скликання Установчих зборів, за підтримку Тимчасового уряду. Згодом, коли в село прибули фронтовики і розповіли селянам правду про партію більшовиків та про вождя трудящих В. І. Леніна, біднота зрозуміла, що тільки партія більшовиків може вказати їй єдино вірний шлях до боротьби за щастя і свободу.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Оболоні були утворені нові органи влади. В грудні 1917 року в селі було обрано волосну Раду. Для охорони громадського порядку була створена народна міліція, начальником якої було призначено В. В. Коржа. Селяни почали самовільно ділити панську землю.
В січні 1918 року відбувся з’їзд селян Хорольського повіту, який проголосив встановлення Радянської влади в повіті та ухвалив обрати Раду селянських депутатів. Було обрано виконавчий комітет. До складу комітету від Оболонської волості ввійшли місцеві активісти І. І. Векленко і М. А. Черненко.
Але на шляху радянського будівництва стала німецька окупація в квітні 1918 року. Як тільки німці зайняли Хорол, в сусіднє село Іванівку разом з німецьким загоном повернувся поміщик Милорадович, який був полковником Лубенського гайдамацького полку. На початку травня звідти в Оболонь прибув гонець з проханням допомогти вигнати з села німців. Оболоняни активно відгукнулися на це прохання. Начальник оболонської міліції В. В. Корж видав повсталим два десятки гвинтівок, що були в міліції. Колишні фронтовики прийшли з своїми гвинтівками і гранатами. Були й люди з вилами та косами. Командував загоном фронтовик М. П. Самотуга.
Під час згаданих подій оболоняни відплатили поміщику за всі його знущання. 5 травня повсталі на чолі з місцевими селянами І. Г. Білоусом, І. М. Калениченком, Ф. О. Юнаковим заскочили в панський будинок і в сутичці вбили Позена, його дружину та двох родичів.
На початку лютого 1919 року в Оболоні було створено ревком. Першим головою ревкому був житель с. Степанівки Оболонської волості, учасник громадянської війни Т. А. Рибка.
Через рік, у лютому 1920 року, в Оболоні виник партійний осередок. У березні цього року він налічував 6 комуністів. Секретарем осередку було обрано фронтовика П. М. Мацьківського.
Наступного року в червні було створено і комсомольську організацію, першим секретарем якої обрали Г. О. Павловського. Хоч він був сином місцевого священика, але вів активну боротьбу проти релігії і забобонів. Згодом його обрали секретарем райкому комсомолу в сусідньому Семенівському районі, а секретарем комсомольського осередку Оболоні став місцевий житель Б. П. Донець. Протягом року осередок зріс до 20 комсомольців. Комсомольці Оболоні проводили велику роз’яснювальну роботу серед молоді по відлученню її від церкви. Вони організували гуртки політ-навчання, були організаторами культурно-масової роботи в сільбуді.
В соціалістичних перетвореннях на селі велика роль належала КНС. За даними на 1 січня 1921 року в селі були волосний та сільський КНС. Головою волосного КНС був обраний житель сусіднього з Оболонню села Степанівни комуніст О. Н. Голодний. В цей час сільський КНС нараховував 200 чоловік, у т. ч. 50 жінок. Соціальний склад КНС був досить показовим. В нього входили 175 бідняків, 5 наймитів і тільки 20 середняків. Загалом усі члени КНС мали 250 десятин землі. Комітет провів 6 зборів, 2 недільники. 6 членів КНС обрали до Рад і виконкомів.
Оболонський комнезам проводив велику роботу по передачі майна незаможним селянам. Банди, що діяли на території Хорольського повіту, знищили багато документів, одібрали майно і віддали його попереднім власникам. На підставі достовірних свідчень, за рішенням суду, комнезами конфісковували це майно і передавали його незаможникам.
Політвідділ КНС брав активну участь у створенні волосного фонду запасів хліба, який потім видавали сім’ям червоноармійців, інвалідів війни та військовій підшефній частині.
Велику роботу провадив КНС по ліквідації неписьменності. В селі було відкрито хату-читальню.
Відповідно до постанови Президії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 7 березня 1923 року, було утворено Оболонський район у складі Оболонської, Худоліївської, Горошинської і Рокитянської волостей.
В Оболоні на той час були поштове відділення, лікарня, семирічна трудова школа.
У будівництві нового життя активна роль належала жінкам. Делегатки піклувалися про дітей з бідних сімей та дітей червоноармійців, влаштовували їх у дитбудинки тощо. У 1924 році жінки організували в Оболоні швейну майстерню, для якої принесли з дому швейні машини. Шили тут одяг для дітей Горошинського дитбудинку. А в наступному році відкрили ще й ткацьку майстерню.
Значна робота проводилась серед жінок по ліквідації неписьменності та політичній освіті. На зібрані серед жінок гроші передплачувався журнал «Селянка України». У 1924 році урочисто провели святкування Міжнародного жіночого дня. Вранці 8 березня жінки пройшли з прапорами вулицями села. Після цього в сільбуді для них влаштували лекцію про 8 Березня та концерт художньої самодіяльності .
На початку 20-х рр. в Оболоні виникли різні форми кооперативних об’єднань селян. Вони сприяли залученню селян до нового життя. У 1926 році в селі вже існувало машинно-тракторне товариство, яке спочатку об’єднувало 9 членів, з них 5 членів КНС. Члени товариства вносили 50 крб. паю. Товариство мало у своєму розпорядженні трактор, молотарку, кілька плугів і борін. Чистого прибутку члени товариства мали 390 карбованців на рік.
Існували в Оболоні й споживче товариство, яке в 1926 році вважалося кращим у районі, та сільський комітет взаємодопомоги, створений у 1925 році. У 1929 році в ньому налічувалося 505 членів. Членський внесок становив 57 коп., а наймити взагалі звільнялися від внесків. Товариство мало 38 десятин землі, один трактор, 7 сівалок тощо. Спочатку землю здавали в оренду окремим селянам, пізніше її обробляли спільними силами. Товариство подавало грошову допомогу біднякам, вдовам, сім’ям червоноармійців. З 1928 року надавалась виробнича допомога: безплатна очистка насіння біднякам, обслуговування машинами під час сівби тощо. На час жнив товариство відкривало в селі дитячі ясла.
Перші кооперативні об’єднання мали велике значення для прищеплення трудящому селянству навиків колективного господарювання. На початку 1924 року перші 7 господарств незаможників Оболоні стали на шлях колективної праці. Згодом до них приєдналися ще кілька господарств. Цьому об’єднанню було передано понад 100 га землі. Організаторами першого колгоспу були члени КНС, місцеві жителі І. С. Полянин, П. Г. Горбатко та інші. Коли країну спіткало велике горе: помер В. І. Ленін,— члени артілі одностайно ухвалили назвати свій колгосп іменем Леніна. Першим головою колгоспу колективісти обрали місцевого активіста, безпартійного П. М. Дрозда.
У 1925—1929 рр. на території Оболонської сільради виникли ще 13 колективних господарств. В одному з них, що мало назву ім. Шевченка, була хата-читальня, де проводилась культурно-освітня робота. При хаті-читальні працювали 2 групи по ліквідації неписьменності, що охоплювали не лише членів ТСОЗ’у, а й одноосібників.
Будівництво нового життя проходило в обстановці запеклої класової боротьби. На 1929 рік в Оболоні було 13 куркульських господарств. Куркулі і підкуркульники чинили опір колективізації та іншим заходам Радянської влади. Так, у 1926 році куркулі зробили спробу зірвати вибори до сільської Ради. Але проти них активно виступили незаможники і середняки. У 1930 році куркулі отруїли 10 колгоспних коней.
Партія повсякденно піклувалася про колективні господарства, подавала їм всебічну допомогу. Для роботи на селі було послано кращих членів партії. Комуністи 25-тисячники І. А. Домбровський і Солдатенко, які приїхали працювати в Оболонський район (І. А. Домбровський працював головою райколгоспспілки, а Солдатенко — головою Дем’янівської сільради) разом з оболонськими комуністами, членами КНС та комсомольцями провели велику роботу по створенню колгоспів. У березні 1930 року 6 ТСОЗів і артіль ім. Леніна об’єдналися в один колгосп ім. Леніна. Головою колгоспу став Ф. А. Сіренко. На початку 1931 року переважна більшість селянських господарств Оболоні об’єдналася в колгоспи ім. Леніна, «Дніпрогес», «Комінтерн», «Перше травня», «Пролетар».
Уже в перші роки існування колгоспів селяни переконались у перевазі колективного господарювання над індивідуальним. Завдяки успіхам, досягнутим колгоспами, у 1930 році оболоняни виконали план хлібозаготівлі на 129,5 процента.
Велику допомогу селу подавала держава. На поле вийшли трактори. Першу борозну проклав у колективному господарстві ім. Леніна син місцевого селянина-бідняка М. П. Білоус. Він і зараз живе в Оболоні. Великим святом для селян був той день. Біля трактора (це був «Фордзон») зібралися сотні людей.
У передвоєнні роки колгоспи Оболоні досягли значних успіхів у господарюванні. Колгосп ім. Леніна мав добре обладнані тваринницькі приміщення, 24 господарські будівлі, олійницю, цегельню, просорушку тощо; порівняно невеликий колгосп «Дніпрогес» (з 1939 року — ім. Щорса) вже в 1938 році був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. За успіхи в розвитку тваринництва він одержав диплом II ступеня і премію, а зав. фермою М. А. Черненко був нагороджений великою срібного медаллю виставки та грошовою премією. В цьому році в колгоспі від кожної фуражної корови було надоєно по 2700 кг молока.
У 1940 році в селі було 3 цегельні, 2 олійниці, 4 млини та інші підприємства по переробці сільськогосподарської продукції.
Красивою і впорядкованою стала Оболонь за роки довоєнних п’ятирічок. З 1925 року вона радіофікована. Тут були середня школа, клуб з залом на 450 місць, лікарня та підприємства побутового обслуговування — їдальня, швейна майстерня.
На південній околиці села виріс розкішний сад з бузковими алеями, клумбами. Це було улюблене місце відпочинку жителів села. Тут відзначалися свята, проводи до армії юнаків призивного віку. Звідси проводжали оболоняни на фронт своїх односельчан, коли мирну працю радянських людей порушили німецько-фашистські загарбники.
Оболонь була окупована фашистськими військами 13 вересня 1941 року.
Фашисти встановили в Оболоні жорстокий окупаційний режим. Вони переслідували і вбивали радянських патріотів, насильно відправляли молодь на каторжні роботи в Німеччину, грабували населення.
Для проведення підривної роботи в тилу ворога в Оболоні був створений партизанський загін у кількості 21 чоловіка. До нього ввійшли районні активісти: комуністи К. І. Васильєв, І. Т. Борис, С. Л. Скрипаль, С. Й. Діденко, В. В. Рипіленко, Я. І. Білоус, І. Ю. Окольничий, безпартійні Ф. А. Журбенко, Д. С. Павленко та інші.
Партизани висадили в повітря два мости на річці Сулі в районі Горошинської сільради. Щоб зерно не дісталося ворогові, патріоти спалили зерносховище.
Жителі села знаходили розкидані листівки з закликом знищувати фашистів і поліцаїв, не коритися ворогові, перешкоджати відправці молоді в Німеччину, ховати від гітлерівців хліб, худобу, здійснювати диверсії на шляхах, іти в партизани. У жовтні — листопаді 1941 року багатьох патріотів схопили. В. В. Рипіленка розстріляли, а Я. І. Білоуса кинули до концтабору, де він і загинув. У гестапівському застінку були замордовані С. Й. Діденко та І. Ю. Окольничий, які проводили серед селян активну антифашистську агітацію. Розстріляли гестапівці і С. Л. Скрипаля, який писав і поширював листівки.
Сміливість у боротьбі з окупантами виявив колишній наймит, бідняк, а в роки колгоспного будівництва комуніст, секретар сільської Ради П. І. Стрижак. Його розстріляли гітлерівці за те, що він підпалив склад зі зброєю.
Радянські патріоти робили все, щоб наблизити час перемоги. Місцеві жителі К. О. Діденко, М. П. Лебідь, В. Я. Телешун, лікар П. І. Назарець переховували червоноармійців, які виходили з оточення, забезпечували їх одягом і харчуванням. І. Я. Корж та І. К. Криворучко шили одяг для партизанів.
У грудні 1941 року німці зігнали в приміщення Обо донської середньої школи 50 жителів села, переважно молодь, для відправки на каторжні роботи в Німеччину. Колгоспники — І. І. Пилипенко, Т. І. Шуліка, А. І. Пилипенко та І. І. Сердюк — організували втечу цих людей. Лікар П. І. Назарець врятував від німецької каторги багато молоді, видаючи фіктивні довідки про хвороби.
Гітлерівці відправили на фашистську каторгу 297 чоловік, розстріляли і по-звірячому замучили 45 жителів села.
Відступаючи під натиском Радянської Армії, вороги спалили 47 будинків колгоспників, 3 зерносховища, 5 вітряків, 23 колгоспні сараї, контору і клуб колгоспу, МТС, склад заготльону, 2 лікарні, 3 школи, пошту, приміщення районних установ.
23 вересня 1943 року Оболонь була визволена військами Радянської Армії.
Збитки, завдані окупантами лише по селу Оболоні, становлять 4700 тис. карбованців.
Захищаючи Батьківщину, в рядах Радянської Армії громили ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни понад 600 оболонян. Багато з них виявили героїзм і відвагу в боротьбі проти ворога. Льотчик І. Р. Дяченко героїчно загинув в одному з боїв у 1943 році. Вшановуючи пам’ять земляка, Оболонська сільська Рада прийняла рішення про перейменування вулиці Берегової на вулицю ім. Дяченка.
Згарища, руїни та братські могили над Сулою — ось що лишили після себе в Оболоні окупанти. Тамуючи біль особистого горя, радянські люди піднімали з руїн господарство села. Не вистачало робочих рук, тягла, машин, пального. Весь тягар праці ліг головним чином на плечі жінок, підлітків і стариків.
У колгоспі імені Леніна сіяльниця У. І. Білоус виконувала денні норми на 190 процентів; Г. 3. Кривогуз і О. Г. Динька орали коровами і волами, виконували й перевиконували норми; самовіддано трудились колгоспники П. С. Дигало та М. Д. Телешун.
Партія і Радянська держава допомогли колгоспам машинами, посівним матеріалом. Відроджена в 1944 році Оболонська МТС одержала 32 колісні трактори, з них 20 «ХТЗ» і 12 «У-2». Але їх нікому було водити. Тоді 50 жінок Оболонського району пішли на тримісячні курси трактористів при МТС і сіли за кермо трактора.
У 1944 році в колгоспі ім. Карла Маркса зібрали на значній площі з кожного га по 228 цнт цукрових буряків. Цим більше ніж удвоє перевищено взяте зобов’язання.
Багато сил віддали оболоняни на відновлення рідного села. Вже в 1944 році були відбудовані приміщення районних організацій, МТС, відкриті промартілі «Швейодяг» і «Червона зірка» (по пошиву і ремонту взуття). У 1945 році відбудовано їдальню, а наступного року — лікарню. Приділялось багато уваги шкільному та культурному будівництву. Вже в 1944 році було відбудовано приміщення семирічної, а через рік, у 1945 році,— середньої школи. Почалося спорудження нових культурно-освітніх і побутових приміщень.
У 1946 році оболонські колгоспи освоїли посівні площі на 98,2 процента. Цього року вони домоглися значних успіхів у вирощенні технічних і зернових культур. Так, у колгоспі ім. Леніна на 18 га було зібрано по 18 цнт жита. По 19 цнт жита на 50 га виростили хлібороби артілі «Комінтерн» і повністю розрахувалися з державою по хлібозаготівлі.
Через два роки колгосп ім. Леніна повністю освоїв довоєнну площу орної землі— 750 гектарів та відбудував тваринницькі приміщення: ферму великої рогатої худоби, свино- і вівцеферми. В цій артілі по 26 поросят на кожну свиноматку одержала у 1953 році свинарка Марія Нога. Доярка Марія Сердюк надоїла по 2014 літрів молока від кожної з 10 закріплених за нею корів.
Бригада В. Д. Захарченка за 8 місяців виконала річний план тракторних робіт на 109 процентів; трактористи Григорій Кущинський, Пантелеймон Білокобильський, Меланія Сурмило та Яків Григоренко виконали 2 річні норми.
У 1950 році колгоспи ім. Щорса, ім. Карла Маркса і «Перше травня» об’єдналися в один колгосп ім. Карла Маркса, а артіль ім. Леніна та «Комінтерн» — в колгосп ім. Леніна.
У 1957 році ці колгоспи об’єдналися в один колгосп ім. Леніна, який з 1963 по 1965 рік називався «Ленінська іскра», а тепер знову має назву ім. Леніна.
Головну увагу правління та партійна організація колгоспу ім. Леніна зосередили на розвитку основних зернових культур. Озимими культурами в артілі засіяли 1330 гектарів, з них пшеницею — 1212 га і кукурудзою — 390 гектарів.
Оболоняни широко впроваджують у господарство такі прогресивні агротехнічні заходи, як оранка комбінованими агрегатами, сівба зернових колоскових вузькорядним і перехресним способами, сівба кукурудзи і соняшника квадратно-гніздовим способом з наступним механізованим обробітком посівів, роздільне збирання врожаю зернових та потоковий метод збирання зернових і технічних культур. Тут постійно дбають про поліпшення грунтів, збагачення їх органічними та мінеральними добривами. Все це сприяє підвищенню врожайності та збільшенню валових зборів і заготівель зерна, зниженню собівартості продукції.
У роки семирічки в колгоспі механізовано найбільш трудомісткі процеси. Нині в артілі є 30 тракторів, 7 зернозбиральних комбайнів, 4 кукурудзозбиральні, 6 бурякозбиральних, 25 тракторних культиваторів, 2 картоплекопачі, 2 картоплесаджалки, 13 тракторних сівалок, 17 вантажних автомашин.
Механізована ланка, яку очолює бригадир тракторної бригади комуніст І. Я. Женченко, рік у рік вирощує високі врожаї. Так, у 1965 році на площі 95 га механізатори з мінімальними затратами ручної праці виростили по 244 цнт цукрових буряків.
Один з кращих комбайнерів перших післявоєнних років А. П. Зеленський і зараз трудиться в колгоспі. Він помічник бригадира 1-ї тракторної бригади і очолює механізовану ланку по вирощенню кукурудзи.
Велику допомогу механізаторам подає Ф. О. Шевченко, нині пенсіонер, який 25 років працював колгоспним ковалем. Після демобілізації з армії він разом з односельчанами піднімав з руїн рідне село, а потім знову почав працювати в кузні. Не злічити, скільки плугів, сівалок, борін, культиваторів відремонтував він.
Розширення посівів багаторічних трав, кукурудзи і цукрових буряків позитивно вплинуло на піднесення продуктивності громадського тваринництва, на його кількісне зростання. У 1965 році артіль виконала план вихідного поголів’я великої рогатої худоби на 105 проц., корів — на 104 проценти.
Колгосп має 3 ферми великої рогатої худоби, 2 свиноферми, птахо- і вівцеферми. Збудовано 8 корівників, 9 телятників, 3 приміщення для маточного поголів’я свиней та 3 відгодівельні майданчики. З допомогою шефів колгосп повністю механізував молочно-товарну ферму 3-ї бригади і встановив підвісну дорогу на свинофермі 2-ї бригади.
Серед працівників молочно-товарних ферм першість на передз’їздівській вахті завоював колектив доярок 4-ї бригади. За проведення зразкової зимівлі худоби, раціональне використання кормів і високу продуктивність худоби їм вручено перехідний Червоний прапор колгоспу і грошову премію. Перехідним Червоним вимпелом і грошовою премією нагороджені працівники свиноферми 2-ї бригади.
Організаторами всіх справ на селі є комуністи. Особливо значним є вклад комуністів у розвиток громадського тваринництва. Колгоспна партійна організація, в якій налічується 83 комуністи, направила 42 комуністи на тваринницькі ферми. Проведено велику роботу по механізації трудомістких робіт на 3-й молочно-товарній фермі та по підготовці кадрів для тваринництва.
За багаторічну успішну працю у тваринництві в березні 1966 року орденами та медалями нагороджено телятницю Г. М. Телешун, свинарку Є. А. Салогук та доярку К. І. Ячкіну.
Тепер колгосп ім. Леніна — велике багатогалузеве господарство. У 1965 році він мав 266 490 крб. чистого прибутку.
На останніх звітно-виборних зборах колгоспники вирішили працювати так, щоб кожна галузь господарства артілі була прибутковою. З 1966 року вони перейшли на грошову оплату праці та запровадили госпрозрахунок.
В колгоспі виросли висококваліфіковані кадри. Тваринницькі ферми очолюють зоотехніки. Такі спеціалісти, як механік, електрик, радист, стали звичайними для оболонян. У 1966 році 180 трудівників села керували різними сільськогосподарськими машинами. Всього в колгоспі працюють 25 спеціалістів з вищою і спеціальною середньою освітою.
За останні роки в життя колгоспу ввійшли нові форми відзначення трудівників села. Сумлінним, працьовитим колгоспникам присвоюється звання заслужений колгоспник, майстер «Золоті руки», заслужений тваринник тощо. Так, звання заслужений колгоспник присвоєно 12 членам артілі, в т. ч. першим організаторам колгоспу, нині пенсіонерам, С. М. Зеленцю, К. Л. Гладкому, Т. С. Овчаренку, Д. М. Потапенку, М. М. Зеленцю та іншим.
Працівники тваринництва та рільництва розгорнули змагання за звання ударника комуністичної праці. На кінець 1965 року 50 колгоспників завоювали це почесне звання. В урочистій обстановці заносять прізвища передовиків змагання до колгоспної «Книги пошани».
Високі врожаї і досягнення у тваринництві завойовані не тільки сумлінною працею, а й веденням господарства на науковій основі з широким впровадженням передового досвіду. В гуртках і на семінарах ланкові, бригадири вивчають економіку сільськогосподарського виробництва. Велику увагу приділяють пропаганді передового досвіду партійна організація та первинна організація товариства «Знання». Сільські лектори — голова артілі Г. Г. Титаренко, секретар колгоспної парторганізації А. А. Бабенко та інші — часто виступають перед колгоспниками на заняттях агрозооветшколи та школи економічних знань.
Виросла й розквітла Оболонь за післявоєнний час. За роки семирічки в селі з’явилося понад 300 нових будинків, з них понад 50 цегляних. Тільки в 1966 році 32 сім’ї колгоспників і службовців відсвяткували новосілля. В Оболоні є водопровід на 20 км, вулиці села забруковані й обсаджені декоративними деревами, тут прокладені тротуари протяжністю 10 кілометрів, восени 1966 року закладено парк ім. В. І. Леніна. В Оболоні працюють маслозавод, відділення «Сільгосптехніка», міжколгоспна будівельна організація — будівельне управління, що обслуговує 13 колгоспів. Будуправління має свою електростанцію, кільцеву піч для виготовлення цегли, продуктивність якої близько 5 млн. штук цегли на рік, 2 лісопильні верстати, бетонний та столярний цехи. За рік міжколгоспбуд здає 25—26 нових об’єктів. Улітку тут працюють близько 500 робітників.
До послуг населення комбінат побутового обслуговування з швейним і взуттєвим цехами та майстернями по ремонту дрібних господарських приладів, годинників, телевізорів тощо. В селі є готель, лазня, 10 магазинів і ларків, 2 їдальні.
Оболонська лікарня — справжнє медичне містечко. Вона має хірургічне, терапевтичне, гінекологічне, інфекційне, родильне відділення, поліклініку, рентгенкабінет, санепідемвідділ, дитячу консультацію. Розрахована лікарня на 100 ліжок. Тут працюють 15 лікарів та 54 працівники з середньою медичною освітою. В Оболонській лікарні працює заслужений лікар УРСР, хірург, всіма шанований в Оболоні П. І. Назарець. В селі є дитсадок та ясла на 150 дітей.
З освітніх та культурних закладів у селі працює восьмирічна та середня школа, розташовані в красивих двоповерхових будинках, вечірня школа сільської молоді, музична школа та Будинок піонерів.
Гордістю оболонян є Будинок культури. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності, драматична студія, хор, який об’єднує 45 чол., духовий оркестр, концертна бригада, агіткультбригада тощо. Молодіжний театралізований ансамбль виступав у 1965 році на заключному республіканському огляді художньої самодіяльності в Києві, а в 1966 році він був учасником республіканського фестивалю, присвяченого 50-річчю Радянської влади. Перед столичними глядачами виступали й оболонські музиканти.
У листопаді 1966 року в селі відбувся фестиваль народного мистецтва на честь 50-річчя Радянської влади. Високу майстерність у виконанні пісні і танцю продемонстрував жіночий ансамбль «Веснянка».
Книжка, журнал, газета є в кожній сім’ї. В селі є дві бібліотеки, в яких налічується понад 38 тис. книжок. У 1966 році жителі Оболоні передплатили 1170 прим, на 1000 чол. населення.
З 1 січня 1966 року в колгоспі ім. Леніна почала виходити багатотиражна газета «Трудова слава».
У центрі села, в сільському парку, закладеному на честь 50-річчя Радянської влади в листопаді 1966 року, урочисто відкрито пам’ятник засновнику Комуністичної партії і Радянської держави — В. І. Леніну. На честь воїнів-визволителів в селі споруджено пам’ятник та обеліск Слави в пам’ять загиблих воїнів і підпільників.
Невпізнанно змінилося село за роки Радянської влади. Двоповерхові будинки, телевізійні антени гармонійно злилися з краєвидами сучасної Оболоні. Але ще красивішою стане вона за роки нової п’ятирічки.
Разом з усім радянським народом трудівники Оболоні невтомно працюють в ім’я ще кращого майбутнього.
В. О. ВОЛОШИНА, І. Т. БОРИС