Шишаки, Шишацький район, Полтавська область
Шишаки — село, центр Шишацького району. До обласного центру Полтави — 60 км. Найближча залізнична станція Яреськи за 13 км від села. Населення — 3297 чоловік. Щишацькій сільській Раді підпорядковані села Бабичі, Вишневе, Григорівщина, Легейди, Товсте, Хвощове, Ходосиха, Чернишівка.
На території Шишаків, в урочищі Дерновій долині, виявлено поселення ранніх слов’ян Черняхівської культури (II—VI століття н. е.).
Мальовниче село Шишаки розкинулось на лівому березі голубого Псла — притоки Дніпра. Назва його пішла від шишкуватих (куполоподібних) горбів, на яких воно частково розташоване.
Дослідники вважають, що село виникло на початку XIV століття. Воно згадується у пам’ятках XVII століття. В 1658 році, як свідчить літописець, містечко Шишаки в числі багатьох інших поселень було віддане на поталу татарам гетьманом Іваном Виговським, який намагався відірвати Украну від Росії, а в 1669 році його захопив Петро Дорошенко.
В 60-х рр. XVIII століття Шишаки були пожалувані царською грамотою представникові козацької старшини Григорію Лісницькому, а в 1689 році гетьманським універсалом закріплені за Данилом Лісницьким. Шишаки були, тоді сотенним містечком Миргородського полку.
Селяни і козаки Шишаків, як і інших сіл та містечок Миргородського полку, не раз брали участь у повстаннях проти феодально-поміщицького гніту. Одне з таких повстань відбулося в 1687 році. Воно набрало грізного характеру: повстанці вбивали представників козацької старшини, відбирали в них майно, худобу, землю. Повстання було жорстоко придушене гетьманом Мазепою.
З другої половини XVIII століття після ліквідації полкового поділу на Україні, Шишаки були підпорядковані Київському намісництву, а пізніше — Малоросійській губернії. З часу створення Полтавської губернії (1802 р.) Шишаки стали волосним центром Миргородського повіту.
Становище селян Шишаків за царизму було надзвичайно тяжке. Скасування кріпосного права в 1861 році не тільки не поліпшило їх долі, а ще дужче посилило експлуатацію. За невеликі наділи, що їх одержали селяни, вони мусили відбувати різні повинності. Так, 109 ревізьких душ селян, які належали Л. Лаппо-Данилевському, повинні були відробляти щорічно по 1735 літніх і 1084 зимові робочі дні. Згодом селяни перейшли на викуп і зобов’язані були щорічно платити державі за 142 десятини 167 кв. сажнів протягом 49 років по 298 крб. 89 коп. платежів та крім цього заплатити поміщикові 622 крб. 57 копійок.
А 24 ревізькі душі селян, що проживали в маєтку іншого поміщика — Харечка, одержали значно менші земельні наділи, ніж їм належало за реформою. За 1 десятину 995 кв. сажнів присадибної землі селяни платили поміщикові щорічно до 1883 року 7 крб. 2 коп. оброчних платежів, а потім протягом 49 років платити державі по 6 крб. 46 коп. за десятину.
З розвитком капіталізму дедалі посилювався процес обезземелення селян. В 1900 році, за даними подвірного перепису, 24 господарства Шишаків зовсім не мали землі, у 137 — були тільки невеличкі садиби, менш ніж по одній десятині припадало на кожне із 54 господарств.
Поряд з безземельними селянськими дворами все більше з’являлося безкінних і безкорівних господарств. В 1900 році у 282 господарствах зовсім не було ніякої худоби, 99 — мали лише коня або вола.
Не маючи чим заплатити за обробіток поля, селяни зверталися за позичкою до поміщиків і куркулів, потрапляли до них в економічну залежність і розорялися. Свої жалюгідні наділи вони віддавали за борги або здавали в оренду, а самі наймалися до місцевих глитаїв, ішли з села на далекі заробітки.
Частина населення займалася кустарними промислами. В 1910 році серед ремісників села було 46 теслярів, 55 кравців, 40 шевців, 32 ткачі. Крім місцевих ремісників, у Шишаки щороку на підробітки приїздили кушніри з Калузької губернії.
Злиденне існування штовхало селян на боротьбу проти поміщиків, куркулів і царської адміністрації. Не випадково революційна хвиля грізного 1905 року не обминула і Шишаків.
На цей час більшовики Полтавщини розгорнули революційну роботу серед селян. Вони поширювали в селах відозви, брошури, прокламації. В Шишаках відбувалися демонстрації, мітинги, на яких селяни відкрито висловлювали своє незадоволення існуючим ладом.
На чолі з місцевим жителем М. І. Мошурою селяни в 1905 році громили економії поміщиків Черниша та Данилевського, відмовлялися платити податки.
Заворушення в Шишаках викликало серйозне занепокоєння серед поміщиків і куркулів. На виручку їм прийшли органи царської влади, які почали вживати всіх заходів, щоб придушити революційні виступи. Полтавський губернатор доручив миргородському повітовому справнику провести пильне розслідування і покарати всіх «призвідників бунту». 13 жителів села було притягнуто до найсуворішої відповідальності.
Але революційне заворушення і далі не припинялося. 8 листопада 1906 року на ярмарку в Шишаках поліція виявила 19 революційних листівок.
У списках жителів Шишаків, призваних до армії в 1906 році, проти Нестора Замоздри і Петра Шевченка було зазначено, що вони мали «зв’язки з політично неблагонадійними особами» і брали участь у сільських заворушеннях.
Під час передвиборної кампанії до II Державної думи в Шишаки з Полтави приїздив російський письменник В. Г. Короленко разом з своєю дружиною Євдокією Семенівною. Стояв морозний день 22 січня 1907 року, сани легко бігли по снігу, кругом шумів ліс, і письменникові приємно було спостерігати мальовничу природу, він був у доброму настрої. Але в Шишаках на зборах виборців він до глибини душі обурювався безчинствами поліції. У приміщенні, де проходили збори, на центральних місцях сиділи озброєні поліцаї і щось записували. Тих промовців, які критикували існуючі порядки, поліцаї зупиняли, а декого і виводили. Були ще й інші неподобства, про які Короленко записав у своєму щоденнику: «Вибори уповноважених від дрібних землевласників призначені в Шишаках. В той же день призначені і вибори від селянських сходів: шахрайський передвиборний викрутас. До того ж, у повістках позначено, що хто не з’явиться на сходи, буде оштрафований на карбованець. Отже, шляхом цієї махінації виконання обов’язків виборців у курії дрібних землевласників фактично для багатьох обмежено штрафом».
Коли Короленко в Шишаках брав участь у передвиборних зборах, у Полтаві на його квартиру приходив поліцейський з викликом письменника на допит.
Побачивши, що вибори фальсифікуються, В. Г. Короленко зняв свою кандидатуру в депутати Державної думи.
Перебування письменника в Шишаках було короткочасне. Значно довше він тут жив у період громадянської війни: 3 осені 1919 року до початку січня 1920 року Короленко в Шишаках відпочивав і лікувався. Водночас він працював над III томом «Истории моего современника» і закінчив нарис «Земли, Земли!».
З Шишаками була тісно пов’язана наукова діяльність видатного російського і українського вченого-природознавця В. І. Вернадського. Влітку 1917 року він з Петрограда приїхав у Шишаки відпочити. Жив він на околиці села — на Бутовій горі. Свій відпочинок він поєднував з плідною науковою працею. Результатом напруженої праці були закладені ним основи нових наук геохімії та біогеохімії.
Довгі роки біднота Шишаків не втрачала надій на краще життя, вірила, що правда переможе. І коли до села дійшла звістка з далекого Петрограда про повалення буржуазно-поміщицької влади і створення Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним, населення торжествувало. В Шишаки поверталися солдати з фронтів імперіалістичної війни і односельчани з Донбасу, які виїздили туди на заробітки. Вони приносили добрі звістки про Радянську владу, розповідали про нові закони, які захищали інтереси народних мас.
На початку 1918 року червоногвардійські частини і місцеві партизани встановили в Шишаках Радянську владу. Водночас місцевий загін Г. П. Гмирі допоміг бідноті села Ковалівки взяти владу в свої руки.
Не встигло населення відчути подих нового життя, як незабаром у Шишаки ввійшли німецькі війська. Але село не скорилося окупантам. Переховуючись в лісах, партизани наносили дошкульних ударів інтервентам та гетьманцям. В цей час у Шишаках була створена підпільна організація, яка розгорнула боротьбу за відновлення Радянської влади. Очолив її Данило Дерій. Підпільники 14 листопада 1918 року напали на будинок, де засідали гетьманці. Відбулась жорстока сутичка. Повстанці вбили начальника варти, а будинок спалили.
Для розправи над повстанцями в село прибув з Миргорода каральний загін в кількості 80 чоловік. Карателі знущалися з жителів — чинили допити, безжалісно били.
Репресії не залякали шишаківців. Вони продовжували боротьбу з ворогами революції. Партизанський загін Г. П. Гмирі громив куркульські банди, знищував білогвардійців.
На початку 1919 року Шишаки були повністю очищені від петлюрівських елементів. Але й на цей раз мирно господарювати не довелося. Влітку того ж року село захопили денікінці. Знову відновилися старі порядки, почався дикий розгул. Проти білогвардійського засилля виступали селяни. На цю боротьбу їх організовували учасники загону Г. П. Гмирі. Денікінське командування оголосило, що за голову ватажка загону воно видасть нагороду в сумі п’ять тисяч крб. Та розрахунки ворога були марні. Народні месники ще тісніше згуртувалися навколо свого командира і безстрашно боролися з озвірілими білогвардійцями.
Після вигнання Червоною Армією і партизанами денікінців у грудні 1919 року в Шишаках було відновлено Радянську владу. На початку квітня 1920 року вол-ревком передав владу Шишацькому волосному виконавчому комітету. До його складу ввійшли член РК КП(б)У П. А. Кімлацький, селянин-бідняк О. П. Безмаль та інші. В тому ж році були проведені вибори сільської Ради в кількості 40 чоловік. Головою сільвиконкому селяни обрали С. М. Сердюка. В цей час створюється волосний партійний осередок. На 12 травня 1920 року він налічував 11 чоловік.
Зразу ж після закінчення громадянської війни трудящі села приступили до відбудови господарства. Розв’язання цього завдання здійснювалось в обстановці гострої класової боротьби. Куркулі чинили запеклий опір Радянській владі. Мирній праці заважали контрреволюційні банди. Боротьбу з ними вів загін Г. П. Гмирі. Бійці загону зірвали спробу махновців зруйнувати залізничний міст у селі Яреськах.
В налагодженні радянського життя в Шишаках важливу роль відіграли комсомольська організація і комітет незаможних селян (КНС). Комсомольська організація була створена в березні 1921 року, спершу вона складалася з 8 чоловік. Комсомольці боролися проти куркульського бандитизму, охороняли радянські установи, проводили роботу по ліквідації неписьменності. На честь 6-х роковин Жовтневої революції вони побудували в Шишаках першу на Україні сільську радіостанцію.
Комітет незаможних селян у Шишаках утворився в 1920 році. В лютому 1923 року організація налічувала у своєму складі 65 чоловік. Члени комнезаму допомагали місцевим органам влади в подоланні куркульського саботажу, виконанні продрозверстки, роз’яснювали населенню вигоди кооперації. Комнезамівці разом з комсомольцями складали відданий партії сільський актив. Під керівництвом партійного осередку, який налічував у 1925 році 12 чоловік, вони боролися за перетворення в життя політики партії.
Як і в усій країні, в Шишаках відбудову сільського господарства до кінця 1925 року в основному було завершено. Проте воно ще залишилося відсталим. У 1928 році три чверті посівних площ було засіяно вручну. Майже половину зернових збирали з допомогою серпів і кіс. Бідняки і значна частина середняків змушені були на кабальних умовах брати в куркулів коней і сільськогосподарський реманент. Чимало бідних селян батракувало в місцевих куркулів.
Становище села переконливо підказувало, що треба переходити від дрібного до великого колективного господарства. Для вирішення цього завдання були створені необхідні умови. В селі існував сільськогосподарський кооператив, який уже в 1926 році об’єднував 60 проц. селянських дворів, працювало машинно-тракторне товариство. Виріс сільський актив, який під керівництвом партійної організації міг розв’язувати важливі завдання, що назріли перед сільським господарством.
Партійна організація, яку очолював І. І. Зуєв, розгорнула велику роботу по створенню в Шишаках колгоспу. Активними учасниками соціалістичної перебудови села були комсомольці. Вони допомагали комуністам проводити сільські збори, де обговорювалось питання про кооперування індивідуальних господарств. Наприкінці 1929 року у Шишаках організовується колгосп «Нове життя». В числі перших його членів були Порфирій Кімлацький, Семен В’юн, Макар Крутько, Купріян Тутка, Роман Голубицький, Ганна Коломійцева та інші.
На перших колгоспних зборах головою правління колгоспу обрали комсомольця Михайла Чуба. За територіальним принципом було укомплектовано 14 виробничих бригад. Правління впевнено налагоджувало колективне господарство.
Колгосп «Нове життя» об’єднував 860 селянських господарств, з загальною площею землі 3000 гектарів. У господарстві було 320 коней, 26 пар волів. Колгосп вирощував головним чином зернові культури й цукрові буряки. Найбільш розвинутою галуззю тваринництва було свинарство.
Значну допомогу колгоспникам Шишаків подавали робітники Полтавського паровозоремонтного заводу. Вони взяли шефство над селом, присилали робітничі бригади, які допомагали засівати поля. Шефи передали колгоспу трактор, а в 1932 році брали участь у створенні Шишацької машинно-тракторної станції.
Першими трактористами МТС були Яків Кімлацький і Павло Дупак. За трудові успіхи бригадира тракторної бригади В. Я. Щербака Радянський уряд нагородив орденом Трудового Червоного Прапора. Це був перший орденоносець не тільки села, але й усього Шишацького району.
В селі утворилося ще три колгоспи — ім. Політвідділу (голова М. І. Лук’янов), ім. XVII партз’їзду (голова К. Й. Тутка) та ім. Фурманова (голова Р. М. Голубицький). Колгосп «Нове життя» згодом перейменували на ім. Ілліча.
За роки довоєнних п’ятирічок колгоспи Шишаків домоглися значних успіхів у розвитку громадського господарства. Рік у рік підвищувалась культура землеробства. В колгоспі ім. Ілліча з одного гектара збирали пересічно по 110—120 пудів зерна. Артіль ім. XVII партз’їзду зайняла одне з перших місць у районі по розвитку свинарства і завоювала в 1939 році право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Учасником виставки за успіхи в розвитку тваринництва був затверджений і колгосп ім. Фурманова.
На основі розвитку і зміцнення економіки села зростала культура, підвищувався життєвий рівень колгоспників. У селі були побудовані клуб, приміщення районних установ, комунально-побутові заклади.
Перед трудящими Шишаків відкривалися перспективи дальшого піднесення колгоспного виробництва і впорядкування свого села. Але на перешкоді здійснення цих планів стала війна. 22 вересня 1941 року в село вступили гітлерівські головорізи. Вони запровадили жорстокий режим. 12 листопада того ж року каральний загін фашистів розстріляв 7 чоловік, а в лютому 1943 року ще 18 чоловік. На каторжні роботи в Німеччину насильно вивезли 143 юнаків і дівчат.
Фашистські окупанти грабували і нищили державну і громадську власність та особисте майно місцевих жителів. Господарство артілі ім. Ілліча було оголошено власністю коменданта Шишацького району Велкінда, а господарство артілі ім. Політвідділу — його помічника Краєра.
Після відступу частин Червоної Армії в селі організувався партизанський загін на чолі з головою Шишацької районної Ради депутатів трудящих Д. Д. Корніличем. Комісаром загону був секретар райкому партії К. Й. Тутка, помічником комісара по комсомолу став колишній секретар райкому ЛКСМУ Г. І. Кухар. До складу загону, який діяв у районі сіл Шишаків, Яресьок, Баранівки, Великого Перевозу, входили Т. Г. Ткаченко, Г. М. Сукач та інші.
Партизани проводили виховну роботу серед населення, випускали антифашистські листівки і поширювали їх по селах. Завдяки цьому люди усвідомлювали, що в тилу ворога вони не самі, що з ними залишились для боротьби з ненависним ворогом комуністи і комсомольці, що окупація — це тимчасове явище.
Партизанський загін здійснював сміливі операції, знищував живу силу і техніку ворога. 20 жовтня 1941 року на Бутовій горі, недалеко від Шишаків, патріоти спалили німецьку автомашину, навантажену автомобільними скатами. В листопаді поблизу с. Федунки вони знищили двомоторний фашистський літак. У поєдинку з окупантами смертю хоробрих загинув Г. І. Кухар.
Великою несподіванкою були збентежені окупанти вранці 7 листопада. Коли вони прокинулись, то побачили на всіх установах червоні прапори. Налякані фашисти і поліцаї збивались з ніг, намагаючись знайти і покарати сміливців, які вивісили прапори.
Фашистський комендант району Велкінд попросив підкріплення. Для розправи над патріотами до Шишаків прибув загін гітлерівців у складі 250 чоловік.
Репресії не злякали народних месників: 21 листопада вони знищили залізничний міст через Псьол у Яреськах, а 28 листопада захопили кінний німецький обоз між селами Ковалівкою та Романівною.
Активізація партизанського загону викликала тривогу у гітлерівців. Намагаючись покінчити з партизанами, німецьке командування стягнуло в Шишаки значні сили — до 1000 солдатів і офіцерів. На допомогу їм прибули поліцаї з шести навколишніх сіл. Одночасно гітлерівці розклеїли по всьому району оголошення, в якому обіцяли 100 тис. марок винагороди тому, хто видасть німецьким органам комісара загону К. Й. Тутку.
Становище партизанського загону надзвичайно ускладнилось, кінчалися боєприпаси. Від ран і хвороб помер командир загону Д. Д. Корнілич.
У червні 1942 року комісар К. Й. Тутка спробував знайти членів підпільного обкому партії, щоб встановити з ними зв’язок і порадитись, як далі діяти. Але його запримітили поліцаї, оточили і хотіли взяти живцем. Комісар хоробро відстрілювався, а коли поліцаї от-от мали його схопити, останню кулю він націлив собі в серце. Загін припинив своє існування. Хто залишився живим — перейшов у підпілля.
Фашисти недовго торжествували. 22 вересня 1943 року Червона Армія вигнала їх з Шишаків. Визволене село зітхнуло на повні груди.
Радянські воїни побачили в Шишаках руїни. 97 проц. будинків було спалено. Загальна сума збитків лише по колгоспу ім. Ілліча становила 1 672031 карбованець.
Трудящі Шишаків самовіддано приступили до відбудови зруйнованого господарства. Хоч гітлерівці знищили велику кількість тягла, тракторів, сільськогосподарських машин та інших матеріально-технічних засобів, колгоспники села у важких умовах Вітчизняної війни вчасно зібрали врожай 1944 року, допомогли Червоній Армії продовольством.
Уже в перші післявоєнні роки трудівники Шишаків наполегливою працею відновили посівні площі, збільшили поголів’я худоби, забезпечили неухильне зростання економіки колгоспів.
Важливою подією в житті села було об’єднання сільськогосподарських артілей. З метою раціональнішого використання техніки і землі, створення сприятливих умов для розвитку всіх галузей сільськогосподарського виробництва всі чотири колгоспи Шишаків 23 серпня 1950 року об’єдналися в одне укрупнене господарство. Хлібороби назвали свій колгосп іменем Ілліча. Він став багатогалузевим господарством. У 1958 році до нього приєдналась артіль Малобузівської сільради.
Широко відзначали в Шишаках 100-річчя з дня смерті М. В. Гоголя. В клубі була організована виставка про життя і творчість письменника, проведено урочистий вечір. Тоді ж у селі було відкрито пам’ятник М. В. Гоголю.
Наступні роки були роками дальшого зростання всіх галузей колгоспного виробництва. Виконуючи рішення вересневого Пленуму ЦК КПРС (1953 р.), XX і XXI з’їздів партії, трудівники села під керівництвом партійної організації добилися значних успіхів у підвищенні урожайності всіх сільськогосподарських культур і продуктивності громадського тваринництва.
На кінець семирічки колгоспники добилися ще більших успіхів. На площі 507 га зібрано 11 046 цнт озимої пшениці, що становило по 21,7 цнт з кожного гектара. А всього на полях колгоспу в 1965 році вирощено по 26,3 цнт зернових на кожному гектарі. Передові хлібороби мали ще вищі показники. Бригада комуністичної праці, яку очолює М. А. Тутка, зібрала по 50 цнт кукурудзи з кожного гектара закріпленої за нею площі.
У господарстві запроваджено і освоєно правильні сівозміни, високоврожайні районовані сорти сільськогосподарських культур: озима пшениця — Миронівська-808 і Веселоподолянська-485, яра пшениця Харківська-46, ячмінь Південний, овес Льговський-1026, гречка Шатилівська-4.
Партійна організація колгоспу вміло поєднує проведення в життя економічних заходів з повсякденною виховною роботою, піднімає людей на подолання труднощів. За рахунок кращих виробничників вона невпинно зростає і зміцнюється. Якщо на 1 січня 1963 року партійна організація налічувала 38 комуністів, то на 1 січня 1966 року — 58.
Гідний вклад у розвиток сільського господарства вносить комсомольська організація, яка налічує 93 чол. Переважна більшість комсомольців трудиться безпосередньо на виробництві: 27 чол. працює тваринниками, 32 — комбайнерами і трактористами, 34 — на інших ділянках сільського господарства.
У розв’язанні питань розвитку економіки артілі активну участь бере профспілкова організація, яку очолює бригадир тракторної бригади В. О. Богма. Профспілка є застрільником соціалістичного змагання серед механізаторів, допомагає налагоджувати в колгоспі культурно-масову роботу.
Невтомна праця шишацьких хліборобів поставила колгосп ім. Ілліча на міцні ноги, він перетворився на один з передових у районі і області. Колгосп став великим, багатогалузевим, опорним господарством, його земельні угіддя займають 7787,7 га площі.
Всі основні роботи в колгоспі виконуються машинами. Тут є 37 тракторів, 20 комбайнів, 28 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. В колгоспі працюють 67 трактористів, 20 комбайнерів і 28 шоферів.
На тваринницьких фермах артілі на 1 січня 1966 року налічувалось 3043 голови великої рогатої худоби і 7515 свиней. Широко запроваджена на фермах комплексна механізація основних виробничих процесів.
За самовіддану працю і досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства група передовиків у 1958 році була нагороджена орденами і медалями. Голова колгоспу В. К. Павлик, бригадир тракторної бригади П. О. Дупак нагороджені орденом «Знак Пошани», заступник голови колгоспу Я. К. Бондаренко, комбайнер І. О. Кабаненко і ланкова О. Д. Явтушенко — медаллю «За трудову відзнаку». Передова свинарка Катерина Сердюк удостоєна ордена Леніна.
В 1966 році орденами і медалями Союзу РСР було нагороджено 10 чоловік. Орден Леніна вручено кращій доярці Г. С. Кудрі. Орден Трудового Червоного Прапора одержали голова колгоспу В. К. Павлик, ланкова Ніна Чумак і свинарка Ганна Климишенко. Агроном М. Ф. Мансуров, старший зоотехнік О. Ф. Криндач, бригадир комплексної бригади М. А. Тутка нагороджені орденом «Знак Пошани», свинарка Наталія Зінченко — медаллю «За трудову доблесть», комбайнер Іван Самойленко і доярка Анастасія Тютюнник — медаллю «За трудову відзнаку».
Поряд з сільськогосподарським виробництвом у Шишаках розвивається місцева промисловість. У селі є міжколгоспна будівельна організація, яка має цегельний завод, черепичний і пилорамний цехи, майстерню, гідроелектростанцію на річці Пслі потужністю в 450 квт. На базі МТС створено відділення «Сільгосптехніка» з типовою механічною майстернею і теплоелектростанцією потужністю 90 квт. У селі працюють цехи харчокомбінату, філія Великосорочинської промартілі вишивальниць ім. Н. К. Крупської. Недалеко від села, в урочищі Бутовій горі розташований завод мінеральних вод.
У селі є середня школа, в якій навчається понад 680 учнів і працює 51 учитель. В ній світлі, затишні класи, просторі кабінети, лабораторії, спортивний зал, виробничі майстерні. При школі створена ленінська кімната. З кожним роком вона поповнюється новими експонатами. Цікаві документи для ленінської кімнати надіслали музеї В. І. Леніна Москви, Ленінграда, Казані, Ульяновська, Києва, с. Шушенського.
Юні музеєзнавці листуються з музеями Праги, Варшави, Кракова, Пороніно. Звідти також надійшли документальні матеріали про діяльність В. І. Леніна. Свої спогади про Ілліча і фотографії з власноручними підписами прислали найстаріші члени Комуністичної партії О. Д. Стасова та Л. 0. Фотієва. Академія наук УРСР передала для кімнати твори В. І. Леніна.
Невпинно розвивається культура села. У 1956 році в Шишаках споруджено Будинок культури із залом на 450 місць. При Будинку культури створені гуртки художньої самодіяльності. Змістовно проходять вечори відпочинку трудящих.
Хорошу славу завоював чоловічий хор, яким керує вчитель-ентузіаст А. П. Голубев. Хор не раз виступав у Полтаві на оглядах самодіяльного мистецтва.
При Будинку культури є зональна бібліотека з книжковим фондом 50368 томів, яка обслуговує 1840 чол. Її читачі не тільки жителі Шишаків, а й навколишніх сіл. При бібліотеці постійно функціонують куточки передового досвіду і атеїста. Крім зональної, в селі ще створена колгоспна бібліотека, книжковим фондом якої користується 495 читачів.
Усі 1085 дворів Шишаків електрифіковано.
Населення обслуговує кінотеатр із стаціонарною установкою. В селі є пошта, телеграф, промтоварний і продовольчий магазини, чайна, підприємства побутового обслуговування. Жителі села одержують кваліфіковану медичну допомогу. В лікарні і аптеці працює 10 спеціалістів з вищою медичною освітою.
В колгоспі ім. Ілліча десятий рік видається багатотиражка «Комуністична праця». Газета ставить важливі питання розвитку економіки артілі, розповідає про хороших людей — передовиків сільськогосподарського виробництва, вміщує цікаві інформації про роботу партійної та комсомольської організацій.
З кожним роком Шишаки впорядковуються, стають красивішими. Значна робота проведена по озелененню села. В 1965 році на його вулицях, парках і садибах було висаджено 21 тисячу дерев. Велику роботу по благоустрою села, поліпшенню культурно-побутового обслуговування трудящих здійснює сільська Рада.В 1965 році Шишацька сільська Рада, яку очолювала Н. Д. Панченко, вийшла переможцем у соціалістичному змаганні серед сільрад області. їй присуджено перехідний Червоний прапор і почесну грамоту виконкому Полтавської обласної Ради депутатів трудящих і обкому профспілки працівників державних установ.
У Шишаках народився вчений-математик, академік АН УРСР Ю. О. Митропольський.
Нові задуми й перспективи зародились у трудівників села у зв’язку з рішеннями XXIII з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. їх помисли зводяться до того, щоб далі розвивати економіку Шишаків, піднести добробут і культурний рівень людей, ще краще впорядкувати своє рідне село.
Творчі задуми шишаківці перетворюють у життя. В 1966 році колгосп мав 2,3 млн. крб. прибутку від реалізації сільськогосподарської продукції. Краща доярка, депутат Верховної Ради СРСР Галина Кудря від кожної закріпленої за нею корови надоїла по 2650 кілограмів молока. Варвара Клочко виростила по 400 цнт цукрових буряків на кожному гектарі. За самовіддану роботу 190 колгоспникам присвоєно звання ударників комуністичної праці.
Своєю героїчною працею трудящі села Шишаків вносять гідний вклад у всенародну боротьбу за побудову комунізму в нашій країні.
Д. П. ЛИТВИНЕЦЬ