Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область (продовження)
Значну допомогу в становленні й зміцненні колгоспного господарства подала перша у Великобагачанському районі МТС, утворена в 1930 році в с. Устивиці, яка мала в своєму розпорядженні 27 тракторів «Фордзон» та «Інтернаціонал». З 1932 року МТС почала одержувати трактори з Харківського тракторного заводу. Тоді ж розгорнулося будівництво машинно-тракторної майстерні.
Механізатори рік у рік перевиконували виробничі завдання. Особливо великих успіхів добивалися трактористи бригади П. Писанки. Тут виробіток на кожен із тракторів ХТЗ перевищував 890 га при значній економії пального. Високих показників добився й комбайнер І. І. Колодяжний. Своїм комбайном «Комунар» він за сезон скосив і змолотив урожай на площі 446 гектарів.
8 травня 1936 року Велику Багачку відвідав перший секретар ЦК КІІ(б)У С. В. Косіор. Він побував у колгоспах, на полі, зустрічався з колгоспниками. Такі зустрічі сприяли підвищенню трудової активності колгоспників.
Самовіддана праця колгоспників і механізаторів давала прекрасні плоди. Зросла врожайність, підвищилась доходність громадського господарства, що давало змогу високо оплачувати працю. Так, у 1936 році в колгоспах Великобагачанського району було видано на кожний вироблений трудодень в середньому по 4,5 кг хліба і по 2 карбованці.
Зростала Велика Багачка. У 1939 році тут налічувалось 3267 жителів.
Велике піклування проявляла держава про охорону здоров’я трудящих. Тут працювала лікарня на 35 ліжок і аптека, дитячі ясла на 30 місць.
Рік у рік зростав рівень освіти й культури населення. До середини 30-х рр. у селищі було ліквідовано неписьменність. У 1935 році завершено будівництво нового двоповерхового будинку середньої школи, де вже в наступному році навчалося понад 300 учнів.
З 1922 року у Великій Багачці працювали сільський клуб і бібліотека, а у 1935 році гостинно відкрилися перед трудящими двері Будинку культури. Приміщення колишнього клубу переобладнали на кінотеатр.
За радянських часів на повний голос заспівав талановитий кобзар Ф. Д. Кушнерик, яким по праву пишаються односельчани. Він став членом Спілки письменників Радянської України і створив багато історичних пісень та дум, з яких особливо популярними стали дума «Хто ж той сокіл, товариші?» і пісні «Розмова комсомольця з дідусем», «Про селян незаможних», «Про революцію» та інші.
15 грудня 1940 року в Великій Багачці в урочистій обстановці було відзначено 65-річний ювілей Ф. Д. Кушнерика. Сюди, за дорученням Спілки письменників Радянської України, прибув П. Г. Тичина. У своєму виступі він зазначав, що Ф. Д. Кушнерик «…являє собою в історії народної творчості немовби ті широко розчинені двері, через які передаються до нас найкращі традиції і почуття минулого».
На згадку про своє перебування у Великій Багачці П. Г. Тичина подарував школі фото з автографом і свої твори. Під впливом цієї зустрічі він написав вірш «Ідемо з Великої Багачки»:
Знову поле. Вітер в два весельця нас погнав, як човна в синій млі…
Що й казать чудесно односельця шанував народ у цім селі.
Радий я, що все оце побачив: ах, яких в житті ще нам прикрас! Лєрмонтову шлях — у тьмі маячив, Нам же шлях — освітлений весь час….
Значного розвитку набула у Великій Багачці художня самодіяльність. На районному огляді шкільний хор зайняв перше місце. Там же було відзначено і оркестр народних інструментів.
Щасливе мирне життя великобагачанців було перерване підступним нападом на нашу країну німецько-фашистських загарбників.
23 червня 1941 року в Будинку культури Великої Багачки відбувся мітинг трудящих, які зібралися сюди для того, щоб висловити свій гнів і ненависть до кровожерливих фашистських розбійників. Учасники мітингу заявили про свою готовність зі зброєю в руках виступити на захист Батьківщини: «Ми всі, як один, вважаємо себе в мобілізаційній готовності. Ворог буде розбитий. Ми ще більше піднесемо продуктивність праці, збільшимо ряди стахановців, успішно зберемо врожай і тим самим посилимо бойову могутність Червоної Армії, ще більше згуртуємось навколо партії Леніна».
Слова свого великобагачанці дотримали. Вони з подвоєною енергією працювали, постачаючи рідній Червоній Армії продовольство. Активну участь взяли великобагачанці і в зборі коштів у фонд оборони. 1314 крб. з власних заощаджень внесли до цього фонду Олена Олійник, Валентина Бачинська і Раїса Корнієнко. Працівники Великобагачанської МТС відрахували до фонду оборони свій триденний заробіток.
Незважаючи на героїзм радянських воїнів, 15 вересня 1941 року, після запеклого бою, ворог окупував Велику Багачку.
Гітлерівці з допомогою місцевого поліцая викрили підпільну партійну групу, яку очолював Ф. С. Микитенко, і розстріляли її учасників.
Настали дні, сповнені горя й смутку. Гітлерівці всіляко знущалися з населення, намагаючись своєю жорстокістю залякати людей, зробити їх покірливими. Схопивши М. Маленко, яка передруковувала таємні матеріали для партизанського з’єднання генерал-майора М. І. Наумова, фашисти піддали її жорстоким катуванням. їй відрізали вуха, порізали груди, але відважна патріотка не виказала народних месників. Її розстріляли. Гітлерівці закатували й вбили 22 чоловіки з Великої Багачки.
Партизанську боротьбу в тилу ворога вели десятки радянських патріотів. Народних месників підтримувало населення. Воно постачало їм продовольство, переховувало й лікувало поранених.
20 вересня 1943 року війська 20-го Гвардійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта М. І. Бірюкова визволили Велику Багачку.
Понад 850 жителів Великої Багачки відважно боролися на фронтах Великої Вітчизняної війни. 445 з них за мужність і героїзм удостоєні урядових нагород. Уродженцям Багачки І. І. Шенелю і Г. Г. Кияшку — присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Перший із них командував стрілецькою ротою при форсуванні Дніпра. Закріпившись на правому березі, рота відбила 5 запеклих атак, знищила 200 гітлерівців, підпалила і підбила 4 ворожих танки. Танкова рота Г. Г. Кияшка відзначилась при розгромі фашистських військ на території братньої Білорусії. 2 липня 1944 року вона захопила с. Красне (поблизу Мінська). Вогнем гармати свого танка командир знищив 200 ворожих солдатів і офіцерів, підбив 3 самохідні гармати «Фердинанд», три танки, висадив у повітря склад з пальним. Поранений Г. Г. Кияшко залишив свій палаючий танк і з екіпажем вирвався з ворожого оточення.
У тяжких умовах, коли ще тривала війна, довелось великобагачанцям відроджувати своє селище. Страшних руйнувань завдали йому фашисти. Гітлерівці залишили після себе згарища й руїни. Були зруйновані всі промислові підприємства. Зяяли пусткою вікна школи й клубу. Не стало у Великій Багачці ні крамниць, ні аптеки.
Гітлерівці насильно вигнали на каторжні роботи в Німеччину 128 юнаків і дівчат.
Відбудова зруйнованого німецько-фашистськими загарбниками господарства розпочалася з перших же днів після визволення. Вже навесні 1944 року колгоспи, незважаючи на нестачу тягла, насіння, машин, першими в районі успішно провели сівбу зернових культур і цукрових буряків. Високих показників у праці досягли ланки Д. Скороденко, Т. Свічкар, В. Коршак, Г. Прокопенко, Г. Полохливець. Уже в 1944 році колгоспники району, успішно виконавши план хлібозаготівель, здали у фонд Червоної Армії 1 млн. 167 тис. пудів зерна.
В дні, коли наша країна готувалася відзначити 27-і роковини Червоної Армії, трудящі Великої Багачки виявили великий патріотизм. Вони з власних заощаджень зібрали на побудову ескадрильї літаків «Полтавщина — переможцям» 1 млн. 226 тис. карбованців.
Переборюючи великі труднощі післявоєнного часу, люди піднімали з руїн, відроджували господарство. Споруджувались господарські будівлі, створювались нові ферми.
З допомогою народів-братів з східних районів країни трудящі Великої Багачки в досить короткий строк відбудували господарство. Держава надала їм кредити і матеріали.
Самовіддано працювали колгоспники, навіть і ті, хто вже пішов на заслужений відпочинок. Так, у колгоспі «Перекоп» 72-річний колгоспник С. Т. Черната, який трудився в артілі з 1930 року, за 22 дні під час жнив виробив 69 трудоднів. Його ім’я було занесено на Дошку Пошани.
Колгосп побудував майстерню, великий типовий цегляний свинарник, вкрив його черепицею власного виробництва.
Повертались додому після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни демобілізовані воїни Радянської Армії і включалися в господарське життя. Знову сів за штурвал комбайна Микола Третяк.
В боротьбі за виконання плану післявоєнної п’ятирічки відзначилась тракторна бригада Великобагачанської МТС, яка обслуговувала колгоспи селища. Серед кращих була і бригада, яку очолював син відомого народного співця — Г. Ф. Кушнерик. У пресі не раз повідомлялось: «Великобагачанська МТС поліпшує роботу. Запровадивши погодинний графік на сівбі, вона проводить сівбу зернових в стислі строки». За високі показники в роботі на районну Дошку Пошани кілька разів заносили імена робітників Великобагачанської МТС А. С. Ткаченка та І. І. Колодяжного.
У славних трудових справах колгоспникам часто допомагали робітники й службовці села. Так, тільки в липні 1954 року на допомогу артілі ім. Леніна прибуло 80 робітників і службовців підприємств та установ з районного центру. Вони, зокрема, викопали 60 метрів траншей для водопроводу, відсортували 15 тонн пшениці і виконали ряд інших невідкладних робіт.
Зусиллями трударів Великої Багачки ще в 1946 році було відбудовано промкомбінат, відкрито нові цехи — кравецький та слюсарний, побудовано олійницю.
В авангарді борців за відбудову народного господарства йшли комуністи. В районній партійній організації в 1944 році було вже 122 комуністи і кандидати в члени партії.
Більше як 50 чоловік налічував агітколектив, який проводив велику роз’яснювальну й політично-масову роботу серед виборців під час підготовки до виборів до Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР. Активну участь у виборчих кампаніях брала комсомольська організація середньої школи.
Партійний актив Великої Багачки постійно поповнював свої знання, навчаючись у системі партійної політосвіти.
Скромну, але велику й потрібну роботу агітатора відобразив місцевий поет П. Семененко у вірші «Агітатор».
Громадськість селища з вдячністю згадує вчительку середньої школи Є. І. Вальську, яка працювала на педагогічній роботі чверть століття, багато її учнів закінчили вузи, технікуми, служать в Радянській Армії.
У післявоєнні роки цінні наукові поради давали хліборобам науковці кафедри рослинництва Полтавського сільськогосподарського інституту. Вони виступали на нарадах, бували частими гостями на колгоспних ланах, виступали з статтями в районній газеті.
Водночас із відбудовою господарства відроджувались лікувальні та культурно-освітні заклади. У 1948 році було відбудовано лікарню, що значно сприяло поліпшенню медичного обслуговування населення. Відновили роботу клуб, бібліотека. Учасники художньої самодіяльності селища знову з успіхом виступали на районних та обласних оглядах.
Як і до війни, жителі села разом з представниками громадськості столиці України в 1950 році відзначили 75-річний ювілей свого земляка Ф. Д. Кушнерика. На торжества прибули від Спілки письменників України М. Т. Рильський, А. С. Малишко, М. П. Стельмах та інші.
За післявоєнні роки Велика Багачка стала ще кращою, ніж була до Великої Вітчизняної війни. У1959 році за постановою виконкому Полтавської обласної Ради депутатів трудящих її віднесено до категорії селищ міського типу.
Виходячи з господарської доцільності, колгоспи Великої Багачки об’єдналися в один — ім. Леніна, земельні угіддя якого становлять понад 6 тис. га. На його фермах налічується 1600 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 588 корів, 4076 свиней. Артіль має 20 автомашин, 34 трактори, 15 комбайнів та багато іншої сільськогосподарської техніки.
Основним багатством колгоспу є люди, борці за збільшення виробництва сільськогосподарських продуктів, за рентабельність господарства.
15 років працює трактористкою Д. П. Діденко, яка очолює ланку по вирощуванню просапних культур без затрат ручної праці. Уже в 1962 році її ланка зібрала на кожному з 50 га по 39 цнт зерна кукурудзи — на 11,4 цнт більше, ніж на ділянках, де її обробляли вручну. Собівартість центнера зерна в ланці становила 1 крб. 52 коп. Згодом вона добилася ще кращих показників по 51,6 цнт з кожного га. Собівартість центнера зерна знизилась до 1 крб. 37 копійок.
Серед передовиків тваринництва колгоспники називають доярок Любов Левчук, Софію Бандур, Килину Балюк та інших. Створення міцної кормової бази дало можливість артілі значно підвищити продуктивність тваринництва. Якщо в попередні роки надій молока від кожної корови в середньому не досягав 1 тис. кг, то в 1965 році він перевищив 1580 кг. Значно зросло і виробництво м’яса та сала. У 1966 році колгосп виробив на 100 га сільськогосподарських угідь по 237,1 цнт молока і по 88,2 цнт м’яса. Розвиток громадського господарства забезпечує підвищення доходів артілі, зростання оплати праці колгоспників. У 1966 році, наприклад, середня оплата людинодня перевищила 3 карбованці.
У 1959 році в селищі створено відгодівельний радгосп, який має 293 га землі та 28 господарських будівель. На відгодівлі стоїть близько 3 тис. голів свиней, 800 голів великої рогатої худоби. Господарство обслуговує 96 автомашин, 16 тракторів. За хороші показники в роботі колективу радгоспу в 1965 році вручено перехідний Червоний прапор Міністерства м’ясної і молочної промисловості. Групу виробничників удостоєно урядових нагород.
Успішно працюють промислові підприємства Великої Багачки. На промкомбінаті щороку виробляється понад 5 млн. штук цегли та багато черепиці. Перевиконують плани працівники млина, крупорушки й олійниці.
В авангарді трудівників селища йдуть комуністи, а їх у Великій Багачці налічується 184 чоловіки.
За післявоєнні роки у Великій Багачці розгорнулось велике житлове будівництво. Понад 500 нових будинків спорудили великобагачанці. Проведено значну роботу по благоустрою селища, яке повністю електрифіковане і радіофіковане. Тут є комбінат побутового обслуговування, побутові павільйони, чайна тощо.
Достаток прийшов до кожної хати. Значно зріс добробут трудівників селища. Середній місячний заробіток робітникам радгоспу становить 78 крб., а передовики одержують по 100—150 крб. на місяць.
Не менше заробляють і колгоспники.
Так, Ф. К. Литвиненко у 1965 році одержав 777 крб. та 1534 кг хліба.
Майже стільки ж заробили колгоспники В. В. Бут, І. П. Кир’ян та багато інших. Колгоспники-ветерани праці забезпечуються пенсією.
Жителі селища мають 19 легкових автомобілів, 41 мотоцикл, більше 1000 телевізорів і радіоприймачів. У життя і побут великобагачанців міцно входять нові звичаї і обряди.
Поліпшилось медичне обслуговування трудівників Великої Багачки. В селищі є лікарня на 100 ліжок. Побудовано поліклініку. 16 працівників поліклініки мають вищу освіту, а всього її обслуговує 139 чоловік. Лікарю С. І. Бережному присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР.
Значно зріс культурний і освітній рівень населення. Тільки за 1951—1966 рр. Великобагачанську середню школу закінчило 920 чол. Понад 150 її випускників за цей час здобули вищу і середню спеціальну освіту. У 1966/67 навчальному році в школі було 750 учнів, працювало 54 вчителі. Більше 200 юнаків і дівчат із Великої Багачки навчаються у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах країни.
Культурні запити населення задовольняє Будинок культури на 450 місць, при якому працюють лекторії, гуртки художньої самодіяльності. В селищі є кінотеатр, дві бібліотеки, музей.
Широкі перспективи розвитку селища в новій п’ятирічці. До селища буде підведено газопровід. Тут передбачається спорудження нового будинку відпочинку на 150 місць, постійно діючого піонерського табору на березі р. Псла. Передбачається переобладнати кінотеатр на широкоекранний, заплановано значно розширити промкомбінат, спорудити ряд нових підприємств по переробці сільськогосподарської сировини.
Трудящі Великої Багачки роблять усе для того, щоб успішно здійснити завдання нового п’ятирічного плану, внести і свій вклад у загальну справу побудови комунізму в нашій країні.
Т. Д. БОНДАР, Л. В. СЕМЕРГЕЙ