Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область
Велика Багачка — селище міського типу, центр однойменного району. Розташована на правому березі річки Псла, за 82 км від Полтави і за 13 км від найближчої залізничної станції — Яреськи. Населення — 5460 чоловік. Великобагачанській селищній Раді підпорядковані також села: Буряківщина, Бутова Долина, Гарнокут, Городничі, Довгалівка, Мала Решетилівка, Пилипенки, Підгірці, Середнє, Скелі, Шепелі.
Перші письмові згадки про Багачку припадають на кінець XVI — початок XVII століття. Позначена вона і на карті, складеній у 2-й чверті XVII століття Г. Бопланом.
Виникла Багачка, як і більшість населених пунктів між Сулою і Пслом, шляхом козацької колонізації. Селяни і козаки, рятуючись від нещадного гніту польських панів, тікали з Правобережної України на Лівобережжя. Полтавський дореволюційний історик Л. В. Падалка твердить, що першим поселенцем Багачки був виходець із-за Дніпра Михайло Брацлавець. В інших джерелах зазначається, що дійсно у 1644 році в Багачці було поховано «козака королівської милості» Михайла Брацлавця. Водночас згадується один із перших поселенців — Багач. Є підстави вважати, що назва селища Багачки, як і однойменної річки, походить від його прізвища. Великою Багачкою вона названа в 1925 році.
Життя у новому поселенні далеко не виправдовувало сподівань селян і козаків-втікачів. Через відсутність знарядь і малоземелля їм доводилось іти в кабалу до більш заможної козацької старшини.
Нестерпна експлуатація посилювалась національним і релігійним гнітом. Селяни і козаки тікали на Запоріжжя або повставали.
В роки визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі (1648—1654 рр.) на Україні було запроваджено новий адміністративний поділ.
Україна поділялась на полки, а полки на сотні. У 1649 році Багачка стала сотенним містечком Миргородського полку, згодом — Полтавського, а близько 1687 року знову перейшла до Миргородського.
З початку заснування Багачанська сотня налічувала 256 чол., її очолював сотник Іван Гузий. У списках козаків того часу були багачанці Я. Шенель, С. Опришко, Ф. Чпала, П. Заяченко, Л. Яценко, Ф. Гаркуша та інші.
Після смерті Б. Хмельницького козаки Багачанської сотні на чолі з полтавським полковником Мартином Пушкарем взяли активну участь у боротьбі проти зрадника українського народу гетьмана Івана Виговського, який за короткий час (1657— 1659 рр.) роздав церкві та українським феодалам багато земель разом з населенням.
Жорстоко помстився Іван Виговський над жителями Багачки. У 1658 році він віддав містечко на пограбування кримським татарам. На Багачку і пізніше нападали татарські орди. Тому багачанцям багато разів доводилося піднімати своє селище з руїн і згарищ.
Активну участь у довголітній Північній війні (1700—1721 рр.) брали козаки Багачанської сотні. Зокрема, в грудні 1701 року вони були в складі російських військ, які під Ерестфером здобули першу велику перемогу над шведами.
Пізніше, у 1709 році, коли шведські війська вторглися на Україну, козаки разом з селянами подавали велику допомогу російським військам.
В ході боротьби проти численних ворогів у жителів містечка формувалися волелюбні традиції. Але дуже скоро козаки, якими вважали себе всі жителі Багачки, потрапили в залежність від козацької старшини й феодалів. Початок їх покріпаченню поклав універсал гетьмана Данила Апостола, який пожалував сотникові Андрію Москаленку за військову службу шість дворів.
Процес покріпачення селян і козаків у Багачці проходив досить інтенсивно. Якщо в 1729 році феодалам та козацькій старшині належало тільки 29 дворів з 228, то в 1846 році з 2082 жителів Багачки 633 чол., або майже третина населення, була закріпачена.
В останній чверті XVIII століття, після ліквідації полкового устрою, Багачка була включена до складу Миргородського повіту, який з березня 1802 року ввійшов до Полтавської губернії. Містечко поступово виростало в значний населений пункт. Напередодні реформи 1861 року в Багачці вже налічувалось 428 дворів, з них дворів кріпосних селян — 278. Земельні угіддя Багачки між її населенням розподілялися вкрай нерівномірно. Основну частину цих угідь ще в 1-й чверті XIX століття захопили поміщики. Зокрема, полковникам Капністу і Кулябці, панам Заблодському, Данилевському, Базилевському та Науменку належали дві третини всіх земель Багачки і лише одна третина — селянам.
Підчас реформи 1861 року 311 ревізьких душ селян кріпаків одержали від поміщиків 359 десятин 2361 кв. сажень землі, а 32 ревізькі душі державних селян одержали від казни 46 десятин 1567 кв. саженів землі. За ці наділи селяни змушені були сплачувати викупні платежі, що було не під силу багатьом господарствам.
В умовах розвитку капіталізму ще більше посилилося розшарування селянства. Кількість бідняцьких господарств з кожним роком зростала, а їхні земельні наділи зменшувались. Так, у 1910 році на 603 господарства Багачки припадало 3006 десятин землі. Більша її частина (1755 десятин) належала 28 заможним господарствам, а решта розподілялась між середняками та бідняками. На кожен двір припадало менше як 2 десятини землі. Серед бідняцьких господарств 30 було зовсім безземельних.
Землю обробляли здебільшого за допомогою примітивних знарядь праці. Ще в 1900 році у Багачці було 140 дерев’яних плугів, 120 дерев’яних борон, 160 рал.
Лише п’ять багатіїв на всю Багачку мали по сівалці1. Тому й не дивно, що врожаї були мізерні.
Вирощували здебільшого жито, пшеницю, просо, гречку, ячмінь, баштанні, з технічних культур — тютюн, який відправлявся на тютюнові фабрики до Кременчука та Черкас. В панських економіях велика увага приділялася тваринництву м’ясного напряму. Свою продукцію економії збували в інші міста країни і навіть за кордон.
Умови життя бідняцької частини населення Багачки були такі тяжкі, що бідняки мусили назавжди залишати рідний край і переселятися до Сибіру, Казахстану, на Дон, Кубань, Ставропілля, у Таврію. Тільки з 1882 по 1886 рік з Багачанської волості виїхали 168 сімей, а за період з 1898 по 1900 рік — 92 сім’ї.
Не кращим було і становище ремісників та робітників, що працювали на підприємствах, які виникли тут ще напередодні скасування кріпосного права. В Багачці, зокрема, працювали винокурний завод, дві кузні та водяний млин. При млині діяли сушильня та сукновальня. Частина населення добувала білу глину для своїх потреб та на продаж. Кількість жителів, які займалися кустарними промислами та ремісництвом, була досить значною. В Багачці налічувалось 58 теслярів, 39 шевців, 5 столярів, 13 ковалів і 81 кравець. Більш як 120 чол. візникували.
Тяжкі матеріальні умови, голод і нестатки призводили до масових захворювань. А лікуватися не було де. Адже лікар і фельдшер, які працювали в земській лікарні, що мала всього 5 ліжок, не могли забезпечити населення необхідною медичною допомогою.
Не краще було і з народною освітою. Народне училище відкрилося в Багачці лише у 1847 році, де вчилося всього 50 дітей переважно заможної частини населення. Після реформи кількість учнів у народному училищі збільшилась, і вже у 1906 році їх було 158 (146 хлопчиків і 12 дівчаток). До цього училища ходили діти і з навколишніх сіл. 35 учнів, що жили за 4—5 км від школи, кинули навчання ще до кінця учбового року. Тому й не дивно, що за переписом 1910 року в Багачці неписьменних було 73,8 проц. серед чоловіків і 90 проц. серед жінок.
Під час революції 1905—1907 рр. жителі Багачки висловлювали на мітингах свій протест проти безправного й нужденного життя. Селяни підтримували виступи робітників інших міст, засуджували криваві дії царизму в Петербурзі, співали революційних пісень.
Один з таких мітингів відбувся в грудні 1905 року. На ньому виступили революційно настроєні студенти Д. Бакало та Т. Коган, що приїхали з Києва.
Активну участь у пробудженні політичної свідомості населення Багачки брали і місцеві жителі — М. М. Саренкр та І. Ф. Супруненко. Вони поширювали тут листівки, які одержували з Москви від студентів університету. В простій і дохідливій формі вони роз’яснювали односельчанам, що тільки шляхом повалення царизму можна одержати землю, політичні права.
Важким тягарем лягла на плечі трудящих перша світова війна, розв’язана імперіалістами. Вона відірвала від праці багатьох чоловіків. Сльози і горе принесла вона. Майже в кожній сім’ї загинув чоловік, чи брат, чи син. Чимало покалічених на війні солдатів повернулося додому.
За антивоєнні виступи, за агітацію проти мобілізації до царської армії було віддано до суду Л. І. Перетятка.
Сподіваючись на кращу долю, селяни Багачки з великою радістю зустріли звістку про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції. Бідняки торжествували і відверто висловлювали своє задоволення з приводу повалення самодержавства.
Колишній сільський староста, як тільки звістка про повалення самодержавства дійшла до Багачки, скликав збори селян, на яких куркулі утворили т. зв. «комітет спокою», що підтримував буржуазно-поміщицький Тимчасовий уряд. Для боротьби з непокірними, які виступали за дальший розвиток революції, «комітет спокою» організував міліцію. Її очолив націоналіст Винниченко, який нещадно катував своїх односельчан.
Проте народ не хотів миритися з безправ’ям. Революційну роботу в Багачці в цей час проводили більшовики Є. Є. Калмиков, Гор’єв, лікар В. П. Чекалова та інші. Вони поширювали листівки, викривали зрадницьку роль буржуазії, що захопила владу.
Чималу роль у пропаганді революційних ідей відіграв талановитий народний співець сліпий кобзар Ф. Д. Кушнерик, який народився у Багачці у 1875 році в сім’ї селянина-бідняка. За свої революційні пісні він не раз потрапляв до рук царських жандармів, але ніщо не могло зломити цю хоробру людину. Мужній голос народного співця лунав далеко за межами Багачки, закликав трудящих до боротьби проти гнобителів. Його дума «Батько Ленін» стала бойовим закликом до боротьби проти дій «комітету спокою». З уст в уста, з села в село переходили слова цієї думи:
З далекого заслання батько Ленін прибуває,
До робітників, товаришів наших, словами промовляє,
Голосно кличе-покликає:
— Гей, товариші, бідная-біднота,
Нещасная голото, добре дбайте,
Зброю до рук збирайте, проти ворогів своїх —
панів-кровопивців густою лавою вставайте!
Час визволення з-під ярма буржуазії і поміщиків настав після перемоги Великого Жовтня, коли у січні 1918 року у Багачці було встановлено Радянську владу. Її органом був військово-революційний комітет, ядро якого становили більшовики Є. Є. Калмиков, Гор’єв, Л. А. Коваль і К. І. Потак.
Ревком приступив до здійснення революційних перетворень і, насамперед, до втілення в життя ленінського Декрету про землю. При цьому ревкому довелося переборювати запеклий опір куркульства.
Якось уночі місцеві куркулі підступно схопили і ув’язнили членів ревкому. У відповідь на цей злочинницький акт у селищі відбувся багатолюдний мітинг протесту. Куркулі були змушені випустити ув’язнених на волю.
Равком продовжував свою діяльність. Але робота по здійсненню декретів II з’їзду Рад була перервана вторгненням у Багачку в березні 1918 року кайзерівських військ, які допомогли місцевій контрреволюції відновити старі порядки. Ревком перейшов у підпілля, звідки й керував боротьбою проти окупантів та українських буржуазних націоналістів.
В лютому 1919 року, після розгрому української буржуазно-націоналістичної контрреволюції, яка захопила владу після краху німецької окупації, в Багачці було відновлено Радянську владу. Тоді ж сформувався і волосний ревком, до складу якого увійшли демобілізований матрос С. К. Черкас (голова), Г. М. Соловей (комісар адміністративних справ), Т. Г. Гирка (комісар продовольчих справ), К. І. Потак (комісар народної освіти) та Л. А. Коваль (військовий комісар).
Велику роботу по зміцненню Радянської влади в селищі проводив партійний осередок, який утворився 28 березня 1919 року.
Наприкінці липня 1919 року владу в селі захопили денікінці і волосний ревком змушений був евакуюватися. Для підпільної роботи залишилися більшовики С. К. Черкас, Г. ОД. Соловей та К. І. Потак. Село знову переживало чорні дні. В середині серпня на Багачку вчинив напад каральний загін денікінців, у складі якого був і син місцевого поміщика Данилевського. Вороги схопили брата голови ревкому В. К. Черкаса, І. П. Марусенка, В. П. Чекалову і жорстоко розправилися з ними. Чекаловій кілька разів проткнули багнетами груди, а потім задушили її ж довгою косою. Творити цю чорну справу бандитам допомагав місцевий піп.
На початку грудня 1919 року в Багачці знову відновлюється Радянська влада, повертається і раніше сформований ревком на чолі з С. К. Черкасом.
Відновив свою діяльність і партійний осередок. Комуністи очолювали продовольчі загони та загони по боротьбі з бандитизмом. їхньою опорою в боротьбі за зміцнення Радянської влади був місцевий комітет незаможних селян, утворений у 1920 році. Активно працювали в ньому комуністи Н. К. Марусенко, І. Д. Бандур.
КНС разом з ревкомом наділяли бідняків землею, конфіскованою у поміщиків, проводили значну роботу, допомагаючи Червоній Армії. Встановлення і зміцнення Радянської влади проходило в жорстокій класовій боротьбі. Банди Скирди, Калиберди, Киктя та інших кілька разів нападали на Багачку, але щоразу давав їм відсіч загін, створений з числа найбідніших селян.
Трудівникам Багачки, на чолі з партійним осередком, доводилося переборювати великі труднощі і в заготівлі продовольства. Куркулі відмовлялися здавати хліб за продрозверсткою, вдаючись навіть до терористичних актів щодо партійних та радянських працівників. Так, у 1920 році під час проведення призиву до Червоної Армії, в селі Кротовщині куркулі по-звірячому вбили більшовика І. А. Коваля. У вересні 1920 року на хуторі Балюках бандити напали на продовольчий загін з 7 чоловік і після жорстоких катувань убили продзагонівців і його комісара — Г. М. Соловей.
Згуртовані навколо партійного осередку, комнезаму і сільської Ради, селяни поклали край безчинству куркулів та їх прихвоснів. Відчуваючи свою швидку загибель, бандити почали приходити до органів Радянської влади з каяттям. Тільки за один день у Багачці добровільно здалося 15 бандитів.
Селяни Багачанської волості подали велику допомогу трудящим інших районів країни, які терпіли від голоду. У 1921 році вони зібрали для голодуючих 57 688 пудів хліба. Тоді ж трудящі селища взяли на своє утримання 25 дітей з Поволжя.
Активним помічником партійного осередку у боротьбі за зміцнення Радянської влади була трудяща молодь селища. 20 грудня 1920 року в Багачці утворився комсомольський осередок. Першими комсомольцями були М. Д. Самойленко (секретар), К. А. Джое, М. 3. Рябовол, С. Ф. Яремко. Комсомольці бездоганно виконували доручення партійного осередку, зокрема брали участь у заготівлі хліба та боротьбі з бандитизмом. При підтримці партійного осередку зусиллями комсомольців у Багачці було відкрито клуб. Тут проводилась робота по ліквідації неписьменності і підвищенню культурного та ідейно-політичного рівня населення. При клубі діяла бібліотека, фонд якої становив понад 2 тисячі книг.
Протягом перших років Радянської влади Багачка виросла в значний населений пункт. Вона була центром волості, в березні 1923 року стала центром сільської Ради Устивицького району, а з березня 1925 року — центром новоутвореного Великобагачанського району.
На території району тоді проживало понад 26 тис. чол. Організатором і натхненником усіх соціалістичних перетворень на селі виступали комуністи і комсомольці. В районі на той час налічувався 41 комуніст і 92 комсомольці.
Перетворення Великої Багачки на райцентр сприяло її дальшому розвитку. Тут на цей час працювали млин, крупорушка, олійниця та сукновальня, виник ряд підприємств побутового обслуговування населення. Розширилася лікарня.
Основним заняттям жителів після революції залишалося сільське господарство. Ставши господарями своєї долі, селяни стають на шлях, вказаний великим Леніним,— приступили до кооперування сільськогоподарського виробництва.
Першим кооперативним об’єднанням у Великій Багачці було утворене в 1925 році Товариство спільного обробітку землі — «Соціалістична праця», яке очолив комуніст-бідняк П. І. Безуглий. Це товариство об’єднувало понад 300 селян і мало у своєму розпорядженні трактор, двигун, 2 молотарки та черепичну майстерню. Велику організаторську роботу по створенню першого кооперативного об’єднання провів партійний осередок селища на чолі з секретарем К. І. Потаком. У складі осередку в той же час уже налічувалося 8 членів партії і 5 кандидатів.
Товариство спільного обробітку землі існувало недовго, бо трудове селянство Великої Багачки перейшло до більш високої форми кооперативного об’єднання. У 1927 році в селищі створюється дві артілі — «Перше травня» і «Перемога», а в період суцільної колективізації сільського господарства країни у Великій Багачці виникає ще чотири артілі: «Жовтнева революція», «Перекоп», ім. Леніна та «Перше травня».
Поширюються і інші форми кооперування. У 1927 році в селі утворилося кооперативне товариство «Промінь села», яке придбало динамомашину. Після її встановлення і побудови електролінії в хатах 337 трудівників села з’явилося електричне освітлення.
Запеклий опір чинили колгоспному будівництву куркулі, на долю яких у селищі припадало 5 проц. усіх селянських господарств. Але все більше і більше селян-одноосібників вступало в колгоспи. На 1931 рік в укрупненому Великобагачанському районі вже було кооперовано понад 80 проц. усіх селянських господарств. У 1932 році на базі існуючих артілей було утворено 3 — «Перше травня», ім. Леніна і «Перекоп». Очолили ці нові колгоспи здібні організатори С. Іващенко, Т. І. Бутяга і Д. Романенко.
Але й об’єднані колгоспи були порівняно невеликими. їх земельні угіддя становили 3500 га. В колгоспах переважало зернове господарство. Тваринництво було розвинуто ще слабо. Досить сказати, що на фермах колгоспу «Перше травня» було всього 43 корови.
Багато сил і енергії віддали колгоспному будівництву члени Великобагачанського райкому партії Гончаров, Молочко-Волошко, Дєдов, Пехтеров, секретар сільської комсомольської організації Бондарева та багато інших партійних, радянських і комсомольських працівників.
Колгоспи Великобагачанської сільради проявляли організованість у роботі. В 1932 році, наприклад, вони першими в районі завершили весняну сівбу. Трудящі брали активну участь і в розповсюдженні державних позик. Перед вели і в цьому комуністи, учасники громадянської війни. Так, М. П. Ситник — колишній червоний партизан — першим вніс готівкою всю суму передплати позики, і його приклад наслідували й інші.