Відбудова народного господарства на Полтавщині
Перехід до мирного соціалістичного будівництва на Полтавщині, як і в усій країні, відбувався в надзвичайно складній економічній і політичній обстановці. За роки інтервенції та громадянської війни народне господарство було зруйноване. В 1920 році промисловість Полтавської губернії виробляла лише 13,8 проц. довоєнного обсягу продукції. Для налагодження виробництва не вистачало кваліфікованих робітників, устаткування, палива, сировини. Багато підприємств довелося перевести на консервацію. Дуже тяжким було становище і в сільському господарстві. Посівні площі зменшилися більш як на 300 тис. десятин. Валовий збір зерна скоротився вдвоє, а вирощення технічних культур, зокрема, цукрових буряків, зійшло нанівець.
Поголів’я коней зменшилося на 38 проц., а великої рогатої худоби — на 29 процентів. Становище ускладнювалося безчинствами і терористичними актами з боку численних куркульських банд.
Перед партійними організаціями і трудящими Полтавщини у 1921 році постало також завдання організувати посильну допомогу евакуйованим з губерній, що потерпіли від посухи, і насамперед — дітям. У серпні 1921 року була створена губернська комісія допомоги голодуючим. Повсюди провадилося збирання продовольства, створювались евакопункти, чайно-хлібні пункти, спеціальні їдальні для евакуйованих, інтернати для дітей, дитбудинки. В 1921—1922 роках на Полтавщині утримувалось понад 10 тис. дітей.
У лютому 1921 року в губернії налічувалося 3258 комуністів — 1525 членів і 1733 кандидати у члени партії, об’єднаних у 111 міських, 66 волосних та 33 сільських організаціях. Показником зрослого авторитету комуністів була активна підтримка робітниками Полтавщини ленінського призову в партію. На 1 квітня 1924 року в губернській партійній організації налічувалося понад 5000 комуністів. Швидко зростали також комсомольські організації. Якщо в березні 1922 року губернська комсомольська організація об’єднувала 3625 чол., то на 11 квітня 1924 року — 5461, а кількість комсомольських осередків за цей час збільшилася з 293 до 353.
Із запровадженням нової економічної політики партійні організації, органи Радянської влади і КНС широко використовували різні форми організаторської і політичної роботи в масах для викриття нападів троцькістів і правих капітулянтів на ленінську генеральну лінію партії, роз’яснення трудящим змісту і необхідності такої політики і мобілізації їх на боротьбу за якнайшвидшу відбудову зруйнованого господарства.
Губернська партійна організація рішуче виступала проти контрреволюційних елементів та антипартійних угруповань, що перешкоджали соціалістичному будівництву. У серпні 1922 року ЦК КП(б)У різко засудив антипартійну діяльність голови Полтавського губвиконкому Я. Дробніса і прийняв рішення про оновлення складу Полтавського губкому партії та губвиконкому. Секретарем губернського партійного комітету було обрано Б. Й. Магідова, а головою губвиконкому — О. К. Сербиченка.
Партійні та громадські організації, органи Радянської влади вживали рішучих заходів, щоб якнайшвидше відбудувати промисловість губернії. Всього на Полтавщині в 1923—24 рр. зареєстровано 17 135 підприємств, на яких працювало 30 тис. робітників. Найбільші з них були в руках держави або кооперативних організацій. Державні і кооперативні підприємства, що становили 2,2 проц. загальної кількості підприємств, використовували 82,3 проц. електроенергії та виробляли 50 проц. продукції. Все ж основна маса робітників (понад 72 проц.) працювала на підприємствах, що належали приватним власникам, які нерідко намагались порушувати закони Радянської влади про працю, встановлювали тривалий робочий день і низьку заробітну плату. На 1 квітня 1924 року в губернії було 17 648 безробітних.
За рішенням громадських організацій у непманів, що злісно порушували радянську законність, підприємства відбиралися. Спеціально створений комітет боротьби з безробіттям (комборбез) організував підготовку кваліфікованих робітників, кооперування кустарів і створення нових підприємств. Так, у 1924 році утворився завод «Метал» і панчішна фабрика «Текстильник» (у 1925 році перейменована на фабрику ім. 8 Березня), в 1925 році — лубенський завод «Комунар» та інші підприємства.
На селі головну увагу було спрямовано на те, щоб покласти край бандитизму, якнайшвидше відновити виробництво та заготівлі необхідної для країни сільськогосподарської продукції. Велику роль у здійсненні цих завдань відіграли комітети незаможних селян. На 1 січня 1922 року в організаціях КНС налічувалось понад 70 тис. чол., а наприкінці 1922 року, після того як до Полтавської губернії ввійшли З повіти ліквідованої Кременчуцької губернії,— близько 100 тис. членів. У більшості повітів губернії 80 проц. депутатів Рад були членами КНС, а загони по боротьбі з бандитизмом майже цілком складалися з комуністів, комсомольців і членів КНС. Величезну роботу по формуванню цих загонів проводив командарм 14-ої Армії І. П. Уборевич. Операціями по ліквідації махновських банд керували безпосередньо М. В. Фрунзе та Р. П. Ейдеман.
В результаті здійснення законів про землю та політики опори на бідняка і міцного союзу з середняком істотно змінилася соціальна структура сільського населення. Основна маса селян стала середняцькою. Якщо в 1916 році господарства, в яких зовсім не було посівів або які мали посіви, менші за одну десятину, становили на Полтавщині 30,3 проц. усіх господарств, то в 1924 році їх питома вага знизилася до 12,1 процента. Разом з тим і питома вага господарств, які мали понад 9 десятин посівів, знизилася з 12,3 до 2,7 процента. Основна частина землі і близько 65 проц. поголів’я робочих коней зосереджувалась у руках середніх господарств з площею посіву 3—8 десятин 1. Забезпеченість селянських господарств тягловою силою та реманентом і далі лишалась низькою. Власним тяглом могли обробляти посіви тільки 29 проц. господарств, 30 проц. наймали тяглову силу, а 37 проц. вдавалися до супряги. Частина бідняцьких господарств потрапляла в кабалу до куркулів. Щоб уникнути цього, комітети незаможних селян брали в оренду дрібні підприємства, через які на пільгових умовах обслуговували бідняків, організовували прокатні пункти, каси взаємодопомоги.
Партійні організації та органи Радянської влади подавали велику допомогу колективним господарствам. У 1923 році в Полтавській губернії було 32 комуни, 212 артілей, 70 товариств спільного обробітку землі, 149 радгоспів.
Основну масу селян, що об’єднувалися в колгоспи, становили незаможники. Радянська держава виділяла для цих об’єднань кредити, надавала різні пільги тощо. Розгорталася шефська допомога колгоспам з боку робітничих колективів промислових підприємств.
Усе це сприяло зміцненню союзу робітничого класу і селянства, прискоренню відродження сільського господарства, підготовці економічних і політичних передумов для наступної соціалістичної перебудови села на базі суцільної колективізації. Навіть тоді, коли молоді колгоспи були ще дуже бідно оснащені технічними засобами і слабкі з організаційно-господарського погляду, вони вже демонстрували свої переваги над індивідуальними селянськими господарствами. В 1924 році врожайність основних зернових культур в артілях Полтавського округу була на 50— 60 проц. вищою, ніж у селянських господарствах. Колгоспи ширше культивували такі інтенсивні сільськогосподарські культури, як цукрові буряки, овочі, картоплю.
Глибокі процеси відбувались і на культурному фронті. Найскладнішою проблемою тут була ліквідація неписьменності. На початку 20-х рр. у Полтавській губернії налічувалося 400 тис. неписьменних. На потреби народної освіти виділили понад 35 проц. коштів з місцевих бюджетів. В інституті народної освіти та на 19 педагогічних курсах в 1922 році навчалося близько 3 тис. майбутніх учителів. Швидко зростала мережа шкіл загального і професійно-технічного навчання, пунктів по ліквідації неписьменності тощо.
Для дітей, що втратили батьків, створювались дитячі будинки і трудові колонії. У 1922 році в губернії було 123 дитбудинки, де виховувались 4895 дітей, 79 дитсадків на 3192 дітей та 1915 трудових шкіл, де навчалося 80 415 дітей. Велику роботу в цей час на Полтавщині проводив видатний педагог і письменник А. С. Макаренко.
Проводилась велика робота по інтернаціональному вихованню трудящих. Робітники і селяни Полтавщини активно підтримали лінію партії, з’їзду Рад УРСР та з’їздів Рад інших радянських республік на створення СРСР.
Делегат Полтавщини, який брав участь в обговоренні цього питання на III сесії ВУЦВК, підкреслював: «У боротьбі з капіталом Союз Радянських Республік створить більше згуртування, що в свою чергу забезпечить ще більш вдалу боротьбу з капіталістичним світом… Проект про створення Союзу Радянських Республік — це крок уперед, який необхідно всемірно підтримувати».
В результаті великої організаторської і політичної роботи партійних, радянських і громадських організацій, самовідданої праці робітників і трудящого селянства завдання відбудови народного господарства вирішувалися успішно. На початок 1925 року майже вся промисловість була в основному відбудована, причому соціалістичний сектор посів провідне місце і давав 84,5 проц. загального обсягу продукції. Порівняно з 1921 роком посівна площа збільшилась на 570 тис. десятин, зміцніла матеріально-технічна база сільського господарства, а валовий збір зерна досяг 97 проц. довоєнного рівня.
Всі трудящі Полтавщини активно підтримали ленінський курс Комуністичної партії на індустріалізацію країни, рішуче затаврували і відкинули капітулянтську лінію троцькістів.
В перші роки індустріалізації зусилля трудящих зосереджувалися на розширенні діючих підприємств — таких, як паровозоремонтні майстерні і завод «Метал» у Полтаві, Крюківські вагоноремонтні майстерні, 1-й механічний завод у Кременчуці, завод «Комунар» в Лубнах, а також на будівництві нових підприємств по переробці сільськогосподарської продукції. В 1927 році державні та кооперативні підприємства Полтавщини давали вже 93,5 проц. промислової продукції, а приватний сектор — тільки 6,5 процента.
Загальний обсяг промислової продукції (без борошномельної і м’ясної) в 1927 році порівняно з 1921 роком збільшився у Полтавському окрузі на 50,5 проц., у Кременчуцькому—на 67,1 проц., а в Лубенському — на 70 проц.
Виробництво електроенергії, металевих і трикотажних виробів зросло більш як удвоє.
Великого розмаху промислове будівництво набрало в роки довоєнних п’ятирічок. У цей час збудовано і реконструйовано 250 підприємств союзного, республіканського і місцевого підпорядкування, які протягом року випускали продукції на 570 млн. карбованців.
Створювались нові галузі промисловості, особливо машинобудівна і легка. В 1934 році було закінчено реконструкцію Крюківського вагонобудівного заводу. В 1936 році — Лохвицького цукрового заводу. Великими, обладнаними новітньою технікою підприємствами стали полтавські заводи — паровозоремонтний та машинобудівний («Метал»), лубенський «Комунар». На базі Кременчуцького механічного заводу виник завод шляхових машин. З’явились нові фабрики: у Полтаві — прядильна, потужністю 100 тис. веретен, та поліграфічна, у Кременчуці — суконна. Створювалися підприємства інших галузей промисловості.
Загальний обсяг промислового виробництва на Полтавщині напередодні Великої Вітчизняної війни в 11,7 раза перевищував рівень 1913 року. Заводи і фабрики області давали продукцію, яку і за асортиментом і за якістю не можна було навіть порівняти з тією, що вироблялась до революції.
Успішне здійснення завдань індустріалізації було результатом високої трудової і політичної активності широких мас трудящих. 21 квітня 1929 року, напередодні XVI Всесоюзної партійної конференції, яка прийняла план першої п’ятирічки і звернулась до всіх трудящих із закликом про розгортання соціалістичного змагання, проголосили днем початку соціалістичного змагання на Полтавщині. Партійні, профспілкові, комсомольські організації розгорнули роботу по професійному навчанню і політичному вихованню кадрів, організації соціалістичного змагання між робітничими колективами. Так, у 1929—1930 рр. у Кременчуці на різних курсах і в школах професійно-технічного навчання було підготовлено понад 3 тис. робітників, проти 485 чоловік у попередньому році. У Полтаві в 1928/29 навчальному році відкрився вечірній робітничий університет — вищий учбовий заклад системи професійної освіти.
Могутнім піднесенням соціалістичного змагання, пов’язаним з масовим рухом новаторів виробництва за освоєння нової техніки і перегляд старих технічних норм, позначені роки другої п’ятирічки. У листопаді 1935 року робітник Крюківського вагонобудівного заводу О. А. Будній на обробці півскатів встановив рекорд країни і завоював звання кращого півскатника Радянського Союзу — при нормі 7 за зміну він обточував 29 півскатів. Машиніст депо станції Полтава-Південна Й. М. Яцина добився всесоюзного рекорду — пробігу паровоза без промивки 67 тис. км., замість норми 1900 км. Бригада майстра ковальського цеху паровозоремонтного заводу Ф. В. Позднякова виконувала змінні норми на 1780 процентів. У 1937 році в промисловості області налічувалось 3500 новаторів-комсомольців.
Успіхи індустріалізації створювали необхідні матеріально-технічні умови для переходу до соціалістичної перебудови села та ліквідації куркульства як класу на основі суцільної колективізації. Колгоспам, які виникли в перші роки Радянської влади, держава збільшувала поставки тракторів та інших сільськогосподарських машин. Посилюючи щефську допомогу молодим колгоспам, робітничі колективи промислових підприємств направили туди для організаторської і політичної роботи передових робітників-комуністів. Вживалися заходи для підготовки спеціалістів і організаторів соціалістичного господарства.
Здійснюючи соціалістичну перебудову села, партійні організації Полтавщини організували бідноту на подолання опору куркульства. У 1929 році в селі Ковалів-ці Руновщинського (нині Полтавського) району куркулі вбили секретаря комсомольської організації, активного сількора Федора Чамару, в тому ж році — голову КНС села Климівки Карлівського району А. А. Ковякова, в 1931 році — голову колгоспу села Калашників Полтавського району М. Ф. Лобача, в 1932 році голову колгоспу села Василівки того ж району Д. К. Портненка. Куркулі саботувализаходи Радянської влади, нищили худобу, псували машини. Спекулюючи на окремих помилках колгоспному будівництві, зокрема на порушеннях принципу добровільності при організації колгоспів, вони вели злісну антирадянську пропаганду.
В 1928 році ЦК КП(б)У викрив серйозні перекручення класової партійної лінії в селі Рашівці Гадяцького району. Скориставшись з втрати політичної пильності районними і окружними партійними працівниками, до керівництва радянськими і громадськими організаціями тут пробралися соціально чужі елементи, які розподіл землі, лісу, садиб, кредитів, машин, посівного матеріалу здійснювали в інтересах куркулів. ЦК КП(б)У прийняв спеціальне рішення у т. зв. «Рашівській справі», яке стало серйозним уроком для парторганізацій всієї республіки.
Велике значення для розгортання колгоспного руху на селі мали окружні з’їзди колгоспників, що відбулися в 1929 році. Ці з’їзди узагальнили перший досвід колгоспного будівництва. На 1 квітня 1930 року в Полтавському окрузі усуспільнили 69,2 проц. землі. Таке становище було і в інших округах, які входили тоді до складу нинішньої Полтавської області. Партійні організації провели велику роботу по подоланню допущених перекручень ленінських принципів у колгоспному будівництві та організаційно-господарському зміцненні колгоспів. Велику роль у цій справі відігравали також політвідділи, створені при МТС у 1933 році. Для роботи в них партійні організації послали кращих і найбільш досвідчених працівників.
У 1941 році на Полтавщині було 2485 колгоспів, 39 радгоспів і 78 МТС. На колгоспних і радгоспних ланах працювало 6,5 тис. тракторів, понад 2 тис. комбайнів, 4 тис. автомобілів і багато інших машин.
У зв’язку з перетворенням дрібних селянських господарств у великі соціалістичні та докорінними змінами в технічному оснащенні сільськогосподарського виробництва гостро постало питання про підготовку кадрів. Тільки за 1937—1940 рр. в сільськогосподарських школах і на курсах було підготовлено 10 617 механізаторів, 2522 тваринники, 1555 агрономів, 1380 бухгалтерів і рахівників.
У 1939 році в колгоспах, МТС і радгоспах Полтавщини вже працювало понад 3000 агрономів, зоотехніків та інших спеціалістів сільського господарства.
У зв’язку з бурхливим зростанням господарства, розвитком і ускладненням економічних зв’язків у 1937 році Полтавщину було виділено в окрему область.
Вона уславилась як край високих врожаїв зернових культур, особливо пшениці, а також цукрових буряків і соняшнику. Порівняно з дореволюційним часом збір зернових зріс на 28,5 проц., цукрових буряків — у 4,3 раза, а соняшнику — в 12,6 раза. В 1940 році Полтавщина дала державі 37,8 млн. пудів хліба, в т. ч. близько 13 млн. пудів пшениці. На цукрові заводи надійшло 1369 тисяч тонн цукрових буряків.
Прискорився і розвиток громадського тваринництва. Напередодні війни майже всі колгоспи Полтавщини мали по 3 тваринницькі ферми. За 1938—1940 рр. поголів’я великої рогатої худоби в колгоспах збільшилося на 90,3 проц., свиней — на 24 проц., овець — на 121,8 проц., а поголів’я птиці за один 1940 рік зросло майже в 4 рази.
В боротьбі за високі врожаї сільськогосподарських культур і високу продуктивність тваринництва в колгоспах, MTG і радгоспах виросло багато передовиків і новаторів виробництва. В 1939 році 93 найкращі майстри сільського господарства області були нагороджені орденами і медалями СРСР.
За високі показники в розвитку соціалістичного сільського господарства в довоєнні роки орденом Леніна було нагороджено: майстра комбайнового збирання, комбайнера М. П. Кріпака (згодом висунутого на посаду механіка Радивонівської MTС Великобагачанського району), бригадира колгоспу «Нове життя» Полтавського району М. В. Баклицького, бригадира радгоспу ім. Декабристів В. М. Клименка, доярку Веселоподільської селекційної станції П. Т. Черненко, вівчара колгоспу «Червоне поле» Оржицького району Ю. Ф. Бублика, тракториста Кобеляцької МТС С. І. Діденка та інших.
Обласна партійна організація проводила велику роботу по пропаганді та широкому впровадженню досвіду передовиків сільського господарства. Тисячі рядових колгоспників, ланкових, бригадирів, механізаторів та інших працівників сільського господарства були відряджені на Всесоюзну сільськогосподарську виставку. Досягнення передовиків сільського господарства — учасників виставки — широко висвітлювались у місцевій пресі. У 1940 році у Всесоюзній сільськогосподарській виставці від Полтавської області брали участь 8430 передовиків колгоспного і радгоспного виробництва.
Завдяки невтомному піклуванню партії та Радянського уряду значно поліпшився добробут трудящих. У 1938 році товарооборот державної та кооперативної торгівлі досяг майже 1 млрд. крб. Вклади трудящих області в ощадкаси на 1 жовтня 1939 року становили 40 млн. карбованців.
Зміцнювалась економіка колгоспів. У 1938 році в області було 16 колгоспів, грошові доходи яких перевищували мільйон карбованців. У тому ж році колгоспи відрахували в неподільні фонди 46,8 млн. крб., а в 1939 році — 82,4 млн. крб. (тобто на 70,5 проц. більше). Багато колгоспів видавали колгоспникам на трудодень по 2—3 кг зерна та інші сільськогосподарські продукти, а також значні суми грошей. Так, наприклад, у колгоспі «Шлях Жовтня» села Филенкового Чутівського району сім’я Павла Селенка на вироблені нею трудодні одержала 408 пудів хліба, сім’я Тимофія Томогона — 378 пудів. Передові колгоспники цього та інших колгоспів області заробили хліба стільки, що його було досить для задоволення потреб сім’ї на 3 роки. Тому багато колгоспників з власної ініціативи продавали лишки хліба державі через споживчу кооперацію.
Велика увага приділялась також питанням охорони здоров’я. В 1940 році кількість лікарів в області, порівняно з дореволюційним часом, збільшилась майже в 6 разів, а кількість середніх медичних працівників —у 7,6 раза. В області працювало 144 лікарні на 5835 ліжок, 264 медичні амбулаторії, 564 фельдшерсько-акушерські пункти, 338 родильних будинків, 16 санаторіїв, 8 будинків відпочинку, 125 постійних і 2720 сезонних дитячих ясел, 185 постійних і сезонних дитячих садків та майданчиків.
Влітку 1940 року в постійних і сезонних дошкільних закладах перебувало 114,6 тисячі дітей.
В результаті культурної революції письменність населення Полтавщини зросла в 1939 році до 93,4 проц. проти 26,2 проц. у 1910 році. На кожну тисячу чоловік 6 мали вищу освіту і 30 — середню або неповну середню. В 1940/41 навчальному році працювало 1735 шкіл (на 325600 учнів). В області було 6 інститутів, а також 44 технікуми і 7 робітфаків.
На Полтавщині діяли 5 постійних театрів, 344 кіноустановки, кілька музеїв, 1625 клубів і будинків культури. Кількість бібліотек, порівняно з дореволюційним часом, зросла в 6 разів, а їх книжковий фонд — у 12,5 раза. Видавалося 69 газет.
Таким чином, за роки довоєнних п’ятирічок трудящі Полтавщини добилися великих успіхів у будівництві соціалізму. Була створена сучасна промисловість, на селах успішно розвивалися великі соціалістичні господарства — колгоспи і радгоспи, швидко і неухильно поліпшувався матеріальний добробут, підвищувався культурний рівень трудящих.
Зусилля трудівників міст і сіл області у справі розвитку соціалістичної економіки і культури очолювала і спрямовувала партійна організація. Напередодні Великої Вітчизняної війни вона налічувала 14 тис. членів і понад 11 тис. кандидатів в члени партії. Партійні організації жили активним творчим життям, комуністи виступали в авангарді всіх прогресивних починань, піднімали маси на самовіддану працю в ім’я побудови соціалізму і комунізму. їх вірними помічниками були комсомольці. На цей час обласна комсомольська організація об’єднувала 115 тис. юнаків і дівчат.