Виникнення і розвиток міста Полтава
Полтава — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр області. Розташована на підвищеному правому березі річки Ворскли, лівої притоки Дніпра. Місто є вузлом залізничних та автомобільних шляхів. Відстань від Полтави до Москви — 924 км, від Полтави до Києва — 333 км. Є аеропорт. Місто займає площу 7686 га. Населення — 183,6 тис. чоловік.
Археологічні знахідки на території міста свідчать про існування тут людей ще 15 тис. років тому. Зокрема, виявлені сліди стоянки пізнього палеоліту. Рештки неолітичного поселення (IV тис. до н. е.) та поселення періоду бронзи (II тис. до н. е.) були знайдені в урочищі Білій Горі, поблизу міста.
У 1946 році під час розкопок на території нинішньої Червоної площі виявлено також господарські ями скіфського часу (VI—V ст. до н. е.) та рештки жител, які належали племені сіверян, і пам’ятки культури періоду Київської Русі VIII— XIII ст. н. е.. Ці знахідки дали підставу археологам стверджувати, що слов’янське поселення на території міста існувало ще на зорі утворення древньоруської держави. У 1905 році тут знайдено скарб срібних речей початку X століття, що складався із шийної гривни, 8 дротяних браслетів та 12 височних кілець.
У письмових джерелах населений пункт «Лтава» вперше згадується в літопису під 1174 роком, коли сіверський князь Ігор Святославович, розгромивши війська половецьких ханів Кобяка і Кончака і переслідуючи їх, переїхав Ворсклу поблизу Лтави. В інших літописах того часу Полтаву називають ще «Олтавою». Дослідники вважають, що ця назва пішла від назви Лтави чи Олтави — притоки Ворскли, де спочатку виникло поселення.
Під час татарської навали Лтава, як і багато інших поселень, зазнала величезних руйнувань і зовсім занепала. У XIII і на початку XIV століття літописи обходять мовчанкою долю її населення, а в першій половині XV століття вона вже згадується під нинішньою своєю назвою — Полтава.
В цей час Полтава перебувала під владою литовського князя Вітовта, який у першій чверті XV століття утвердився на середньому Подніпров’ї. У 1430 році Вітовт передав її Олександру Глинському. В 1482 році татари під проводом Менглі-Гірея спустошили значну частину Подніпров’я. Особливо потерпіла нинішня Полтавщина. Багато населених пунктів було зовсім зруйновано. В документах того часу вони називаються вже не містами й селами, а городищами, селищами й «пустими землями». Відновлювані поселення знову руйнувалися татарами. Така ж доля спіткала і Полтаву.»
З 1503 року Полтава належала князеві М. Глинському, у 1508 році була відібрана в нього Сігізмундом І, а потім повернута знову Глинським. Близько 1537 року маєтки Глинських, у т. ч. і Полтава, перейшли до їх зятя Байбузи. У 1630 році Полтава була віддана шляхтичу Бартоломею Обалковському. В 1641 році вона перейшла до Конєцпольського; в 1646 році її захопив український окатоличений магнат Ярема Вишневецький. В документі 1641 року Полтаву вже названо містом і згадуються передмістя, де оселялися заїжджі купці, ремісники, дрібна шляхта.
В 1-й половині XVII століття на Ворсклі, в околиці Полтави, закладаються «буди» — підприємства для виробництва поташу й селітри, підпорядковані королівським комісарам. У деяких документах того часу Полтава називається «селітряною державою». Ремісники, які виробляли одні й ті ж вироби, або торгівці, що торгували одними і тими ж товарами, оселялися групами на певних вулицях, які через це звалися Гончарними, Ковальськими, Чоботарськими і т. п. Багато жителів міста займалося також землеробством і скотарством. Значні площі міської землі були зайняті під пасовищами, вигонами, левадами.
За своїм соціальним складом населення міста поділялось на кілька груп. Основну масу міського населення становили ремісники і торгові люди. Найнижчою верствою була міська біднота, найбільш безправна і незабезпечена частина населення. Це були зубожілі ремісники, учні, робочий люд, зайнятий на різних промислах, що належали місту. Більшість їх не мала навіть права міського громадянства. В усіх антифеодальних повстаннях міська біднота активно виступала разом з селянством.
Міська знать складалася з купців, лихварів, окремих майстрів, багатих орендарів, власників міських фольварків, хуторів і промислів. Багаті жителі міста захоплювали всі найважливіші міські посади і жорстоко експлуатували бідноту.
Хоч Полтаві ще в XVII столітті було надано магдебурзьке право, її населення мало виконувати різні повинності на користь феодалів — власників міста. В міському магістраті порядкували багаті купці та лихварі. Найбільших утисків трудівники міста зазнавали з боку польсько-литовських феодалів. Тому вже з самого початку визвольної війни українського народу проти польської шляхти в козацьких військах було багато жителів міста. Поряд з біднотою виступали ремісники, а нерідко — і заможні верстви.
Полтава була однією із значних резервних баз війська Богдана Хмельницького. Вона відіграла велику роль у постачанні повстанцям зброї, пороху та продовольства.
З 1648 року місто стало адміністративним центром Полтавського полку. Першим полтавським полковником був Мартин Пушкар — щирий поборник дружби з російським народом. Під проводом М. Пушкаря Полтавський полк брав участь у битві під Зборовом у 1649 році та в інших бойових операціях проти польської шляхти. Багато зробив М. Пушкар для успішного проведення Переяславської Ради. Одним із перших серед козацької старшини він присягнув на вірність Росії. У січні—лютому 1654 року на вірність Росії присягали 1335 жителів Полтави, серед них 861 міщанин — «кравецьких та шевських майстрів», 468 рядових козаків та 6 представників козацької старшини.
Населення міста активно боролося у 1657—1658 рр. проти старшинської верхівки, очолюваної І. Виговським, яка намагалась відірвати Україну від Росії і відновити панування польської шляхти. Полтава стала центром повстання. Літописець С. Величко зазначав, що полтавський полковник М. Пушкар «зібрав собі з винників, броварників, пастухів і наймитів людських полк піхотний і назвав його дейнеками». В січні 1658 року повстанці розбили під Диканькою великий загін Виговського. Той вдався по допомогу до кримського хана і в травні 1658 року вирушив на Полтаву, де були зосереджені основні сили повстанців. Бойові дії тривали з 18 травня по 1 червня. Спершу успіх мали повстанці. Тоді Виговський попросив підтримки у татар, які були залишені ним за дві милі від Полтави. Сталася ще одна запекла битва, сили були дуже нерівні, і повстанці зазнали поразки. В бою загинув і сам М. Пушкар. Після цього Виговський зайняв Полтаву. Протягом трьох днів татари руйнували і грабували місто, по-звірячому вбивали та забирали в неволю людей.
В 1660—1680 рр. серед козацької старшини Лівобережної України точилася гостра боротьба за гетьманську владу, і Полтаву не раз руйнували татари. Нападали татари на Полтаву і під час війни Росії з Туреччиною в 1680—1690 рр.. Востаннє вони зруйнували місто в 1695 році.
В ці часи Полтава була обнесена ровом і оточена земляним валом, який мав, крім дерев’яних воріт, п’ять брам, або башт. На початку XIX століття, коли місто почали реконструювати, всі укріплення знесли.
У боротьбі російського народу проти татарської та турецької агресії козаки Полтавського полку брали найактивнішу участь. Особливо відзначилися вони в азовсько-дніпровських походах у 1695—1696 рр. Про ці події нагадує дзвін «Казикермен», вилитий з гармат, захоплених при взятті кріпості Казикермен. Цей дзвін нині експонується у Полтавському краєзнавчому музеї.
Важливою віхою в історії Полтави була Північна війна 1700—1721 рр. Вже на початку війни в Прибалтику разом з російськими військами були відправлені українські козацькі полки, в т. ч. і Полтавський. Коли ж війська Карла XII вдерлися на Україну, жителі міста виступили як палкі поборники союзу з Росією.
Генеральний суддя козацького війська Василь Кочубей та полтавський полковник Іван Іскра повідомили Петра І про зрадницькі наміри Мазепи. У Полтаві після одержання звістки про зраду Мазепи «зібрались мужики до міста і старшину били й грабували, і від того купці і знатні люди тікали з міста в інші міста», розповідав пізніше в своїх спогадах один сучасник.