Зіньків, Зінківський район, Полтавська область (продовження)
Громадянська війна вимагала великого напруження тилу. У жовтні — листопаді 1920 року в Зінькові було проведено «Тиждень допомоги фронту», «Тиждень допомоги сім’ям червоноармійців», «Тиждень допомоги пораненим червоноармійцям». Під час цих масових кампаній було створено кінний взвод з 64 незаможників Зінькова, який вирушив на врангелівський фронт. Жителі міста зібрали для червоних воїнів багато теплого одягу, сідел, упряжі, возів. У місті і повіті 782 сім’ї червоноармійців були забезпечені паливом, сіллю, цукром, полотном тощо. Зіньківці з ентузіазмом працювали на комуністичних суботниках. Тільки на початку 1920 року їх було проведено 5. В них брали участь 760 чоловіків і жінок.
Чимало зробили для зміцнення бідняцьких господарств Зінькова комітети незаможних селян, створені влітку 1920 року. Вони допомагали повітовій Раді проводити в життя закон про наділення землею і реманентом безземельних і малоземельних селян, стежили за виконанням продрозверстки тощо. Разом з місцевими комуністами і комсомольцями члени комнезамів проводили роботу по ліквідації неписьменності.
У 1920 році в Зінькові було зроблено дальші кроки у культурному будівництві. До третьої річниці Жовтня відкрилась індустріально-технічна школа, працювали гуртки лікнепу, почала видаватись газета «Вісті». Було споруджено сільський будинок ім. Жовтневої революції і при ньому клуб комуністичної молоді ім. Карла Лібкнехта. Сільбуд мав читальний зал, зал для зборів і їдальню. Восени 1920 року ця їдальня видавала щодня 200—300 обідів для дорослого населення і 107 — для дітей.
Багатогранна діяльність радянських і партійних органів по господарському і культурному будівництву проводилася в дуже тяжких умовах. У Зіньківському повіті діяли численні банди — Шуба, Ангела, Чорта, Марусі, Махна. Вони нападали на продзагони, грабували зсипні пункти, чинили криваві розправи над радянськими активістами.
На початку серпня 1920 року Зіньків захопили махновці. Бандити вбили повітового продкомісара, завідуючого земельним відділом і багатьох комнезамівців, пограбували жителів, забрали сіль, привезену для сільського населення. Часто махновці і петлюрівці діяли спільно. Так, під час перебування Махна в Зінькові він подав військову допомогу банді Хрестового, яка вела бої з бригадою ВОХР.
Дуже тяжкі наслідки для міста мав наліт банди Махна 3 червня 1921 року. Махновці вбили 41 чоловіка, в т. ч. комсомольців М. Барильця, І. Пшеничку, Мальківського. Бандити пограбували касу виконкому, кооперацію, чинили насильства над мирними жителями. 6 червня частини особливого призначення, в які увійшло багато місцевих комуністів, комсомольців і комнезамівців, вибили махновців з міста.
Влітку 1921 року частини Червоної Армії розгромили на Полтавщині махновців. Але боротьба з рештками банд тривала в Зіньківському повіті ще і в 1922 ропі. Повітова партійна організація втратила в ті буремні часи багатьох комуністів. Проте її ряди швидко поповнювалися. У квітні 1921 року в 74 більшовицьких осередках повіту було 409 членів партії і 130 кандидатів.
Після закінчення громадянської війни повітовий партійний комітет (секретар Г. М. Баленко) і виконком Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (голова В. П. Мусієнко) очолили боротьбу трудящих за ліквідацію наслідків воєнної розрухи. В першу чергу вони вжили заходів до відродження сільського господарства. Були реквізовані лишки зерна у куркулів і створені необхідні запаси. Навесні 1921 року 30 тис. пудів зерна очищено і роздано для посіву трудящим селянам. На прокатних пунктах ремонтувалися сільськогосподарські знаряддя. Тільки в березні тут було полагоджено близько 1 тис. плугів, борін тощо. 300 ковалів і слюсарів із Зінькова працювали в сільських кузнях, ремонтних майстернях.
Комуністи проводили серед мас велику виховну роботу, роз’яснюючи рішення X з’їзду РКП(б) про запровадження нової економічної політики. Селяни відповіли на заміну продрозверстки продподатком розширенням посівних площ. Крім своєї землі, вони в кожній волості спільними зусиллями зорали і засіяли громадський клин площею 60—120 десятин і ділянки для забезпечення сімей червоноармійців. Під посіви цукрових буряків у повіті було відведено 550 десятин. Влітку комсомольці повіту організували для збирання врожаю комсомольсько-молодіжні загони. За їх прикладом такі ж загони були створені в усіх губерніях України.
Однак врожай не дуже порадував сільських трудівників. Незважаючи на де, люди гаряче відгукнулися на заклик партії допомогти голодуючим південних губерній України, Поволжя, шахтарям Донбасу. Робітники і селяни збирали для них гроші, продукти. Так, трудівники Зінькова відправили шахтарям Донецького басейну половину свого місячного продовольчого пайка і 132,7 тис. крб. Партійний осередок і повітвиконком розмістили чимало біженців з Поволжя по селах повіту. Жінки-комуністки організували в місті 2 будинки для сиріт і 3 дитячі їдальні.
Комуністи Зіньківського району приділяли багато уваги розвиткові соціалістичних форм господарства на селі. У 1924 році в Зінькові було створено комуну «Іскра Леніна». Райвиконком виділив для неї землю і хороший будинок, де раніше містилось повітове земство, а також багато житлових і господарських приміщень. У наступному році в комуні налічувалося 60 членів. Очолював її учасник громадянської війни Гуренко. Рік у рік зростало і міцніло це господарство. У 1930 році воно об’єднувало 320 чоловік і мало 643 га землі. На його полях працювало 3 трактори, З парові молотарки, 11 сівалок тощо. Того ж року комунари зібрали з кожного га посіву 170 пудів пшениці, 190 пудів ячменю, 135 пудів вівса і одержали близько 90 тис. крб. доходу. Непогані доходи мала комуна від коне- і свиноферм, а також від розведення птиці та кролів.
У комуні дбали і про добробут хліборобів, і про задоволення їх побутових та культурних потреб, про освіту. Для полегшення праці жінок тут було відкрито їдальню, дитячі ясла. Проводилася боротьба з неписьменністю. Працювали курси по підготовці спеціалістів сільського господарства. Тільки за 1930 рік їх закінчили 22 чоловіки. Комунари мали свій клуб, бібліотеку. До комуни «Іскра Леніна» (вона перейшла на статут сільгоспартілі у 1931 р.) приїздило багато селян, щоб ознайомитися з життям комунарів, зрозуміти, в чому секрет їх господарських успіхів. Досвід комуни переконував їх у перевагах колективного господарювання.
Наприкінці 20-х рр. зіньківська партійна організація проводила велику організаційну, господарську і політичну роботу по підготовці і здійсненню соціалістичної перебудови села. У 1929 році під її керівництвом у Зінькові і селах району почалась масова колективізація селянських господарств. На 1 жовтня цього року до колгоспів вступило 2 проц. селян району. У Зінькові було створено 7 колективних господарств.
Куркулі і церковники намагалися будь-що зірвати колгоспне будівництво, перешкодити проведенню хлібозаготівельної кампанії. Вони вбивали радянських активістів, палили колгоспний хліб, знищували худобу. Так, у зіньківській артілі «Червона весна» церковний староста Безпалий та його помічник Кучер вчинили замах на голову продовольчої комісії, члена КНС 3. П. Лупая. У селах Тарасівні, Груні, Комишах куркулі спалили громадські будівлі. Масові диверсійні акти чинила банда Щербаня. Однак ворогам не вдалося перешкодити розвиткові колгоспного руху. В процесі його розгортання куркульство було ліквідоване як клас.
На кінець 1930 року по Зіньківській міськраді було колективізовано 70 проц. селянських господарств, а по району — 39 проц. Чимало колгоспів у перший же рік зібрали непогані врожаї, зміцнили своє господарство. Твердими кроками йшла вперед зіньківська сільськогосподарська артіль «Червона весна», яка мала 385 членів. У колгоспі було 265 га орної землі і 21 га луків та городів. Райколгоспспілка виділила для артілі породистих овець і свиноматок. У 1930 році її доходи становили понад 19 тис. крб. Члени артілі одержали на трудодні чимало хліба, городини тощо. Колишній біднячці Олені Ковшик, наприклад, було видано 97 пудів хліба, а колишньому наймитові Рудю — 91 пуд 15 фунтів.
Не могли поскаржитись на свої заробітки і члени артілі ім. 10-річчя КНС. Так, Федір Бендас одержав за свою працю 503 крб., а при індивідуальному господарюванні його річний доход не перевищував 380 крб. Федот Власенко ніколи не одержував з свого бідняцького господарства більше як 150 крб. прибутку, а в артілі він заробив 359 карбованців.
Однак далеко не всі колгоспи були міцними. У грудні 1930 року Зіньківський райком відзначив, що в районі є чимало слабких господарств, у яких погано організовано облік, нормування і оплата праці. Було викрито чимало хиб і недоліків, допущених під час проведення масової колективізації. Так, у колгоспі «Червона весна» члени правління намагалися примусово усуспільнити всю худобу селян і навіть їх житла. Окремі керівні працівники порушували ленінський принцип добровільності і революційну законність, вдаючись до арештів тих середняків, які не вступали до колгоспів або відмовлялись усуспільнювати посівний матеріал.
Спираючись на постанову ЦК ВКП(б) «Про боротьбу з викривленням партлінії , в колгоспному русі», райком партії і райвиконком провели велику роботу по усуненню допущених хиб. Одночасно вживалися заходи для організаційного і господарського зміцнення артільних господарств та дальшого розгортання колгоспного руху.
На кінець березня 1931 року по Зіньківській міськраді було колективізовано 91 проц. селянських господарств.
Надійним помічником комуністів у проведенні колективізації був тисячний загін комсомольців Зіньківського району. Він мав міцне партійне ядро (72 члени та кандидати партії) і відзначався своєю загартованістю та бойовими революційними традиціями. Навесні 1931 року в результаті діяльності комсомольців до колгоспів було залучено 850 селянських господарств, створено 12 нових сільськогосподарських артілей. Велику роль в організації колгоспів і очищенні їх від куркульських елементів відіграли комітети незаможних селян.
Чималий вклад у соціалістичну перебудову села внесли і трудівники промислових підприємств Зінькова. Вони взяли шефство над приміськими колгоспами і подавали їм всебічну допомогу. Так, робітники «Кустпромкомбінату» навесні 1931 року повністю відремонтували всі сільськогосподарські машини підшефного колгоспу «Червоний степ». Робітники цегельного заводу ім. Першого травня разом з членами сільгоспартілі ім. Комінтерну орали і засівали колгоспні лани.
Велику допомогу у проведенні польових робіт подавала колгоспам Зіньківська МТС. У 1932 році вона вже мала 20 тракторів і багато іншої техніки. Роль МТС у сільськогосподарському виробництві зростала рік у рік. У 1937 році вона виконала в колективних господарствах 50,3 проц. всіх польових робіт. Цей процент зріс у 1939 році до 56,3 і до 59,3— у 1940 році.
В роки передвоєнних п’ятирічок колгоспи Зіньківського району, і зокрема приміські сільгоспартілі — ім. Ворошилова, ім. Комінтерну, «Червона весна», «Червоний степ» та «Червоний авангард», зросли і зміцніли. Вони активно включилися у змагання за право бути учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У 1939 році 34 артілі і 87 колгоспників району здобули це право.
У довоєнний період значний крок вперед зробила місцева промисловість Зінькова.
Напередодні війни 10 найбільших підприємств місцевої промисловості виробляли понад 50 різних видів продукції на суму 2,6 млн. карбованців. На початку 1941 року в місті став до ладу промкомбінат. Цього ж року планувалося збудувати завод по переробці шкіри, сукновальню тощо. Однак війна перешкодила здійсненню цих планів.
9 жовтня 1941 року гітлерівці вдерлися в Зіньків. З перших днів окупації проти них розгорнув боротьбу партизанський загін ім. Будьонного (командир І. Й. Копйонкін), який пробився на Полтавщину з Харківської області. У жовтні 1941 року цей загін разом з партизанами Зіньківського, Миргородського та Комишнянського районів вивів з оточення понад 3 тис. радянських бійців і командирів. Це була одна з форм взаємодії партизанів з регулярними частинами Червоної Армії.
У Зінькові і навколишніх селах боротьбу проти окупантів розгорнули підпільний райком партії на чолі з другим секретарем А. Й. Погребняком і партизанська група, до якої входили В. Я. Сук (голова райвиконкому), О. П. Олефір (голова колгоспу «Червона весна»), Г. А. Олійник (директор школи № 2), С. І. Григоренко (учасник громадянської війни, вчитель школи № 2) та інші. Йідпільники писали відозви і листівки, вели агітаційну роботу серед населення Зінькова, Загрунівки, Хмарівки, Лютенських Будищ, Троянівки. На початку березня 1942 року німці оточили В. Я. Сука, А. Й. Погребняка і ще 13 їх бойових товаришів у Романівському лісі. Більше доби партизани відбивали атаки 400 карателів. У цьому нерівному бою всі вони загинули смертю героїв.
Після ліквідації підпільної групи гітлерівці ще більше посилили терор, але боротьба проти них не припинялася. Партизани Копйонкіна руйнували шляхи, псували телефонні лінії. Жителі міста саботували розпорядження окупаційних властей, ухилялися від мобілізації на примусові роботи в Німеччину, ховали хліб тощо. Невідомі патріоти врятували барельєф В. І. Леніна, закопавши його на подвір’ї гебітскомісаріату. Цей барельєф був вилитий комсомольцями Зіньківської індустріально-технічної школи і подарований партійній організації району в день 10-річчя Жовтня. Його знайшли у квітні 1960 року і передали історико-революційному музею середньої школи № 2.
Активну боротьбу з ворогом вели колгоспники 0. П. Бражник, В. Ф. Мовчан, Г. М. Пантюх, П. І. Терновий та інші. Вони допомагали радянським партизанам, розвідникам, переховували поранених червоноармійців і тих, що втекли з полону. Велику антифашистську роботу серед молоді міста проводила робітниця артілі «Делегатка» М. Г. Лихачова. Не тільки дорослі, а й діти боролися проти ненависного ворога. 13-річний Сашко Саранча збирав і передавав партизанам розвідувальні дані про розташування гітлерівських частин.
У лютому 1943 року окупанти схопили і розстріляли юного патріота.
Фашисти залили Зіньків кров’ю радянських людей. За роки окупації вони розстріляли 185 жителів, повісили 12 військовополонених. Були закатовані комуніст Д. В. Фастівський, безпартійний К. К. Клименко та інші.
Проте, як не лютував ворог, дні його були злічені. Після поразки на Курській дузі гітлерівці невпинно відступали, ведучи запеклі оборонні бої. Намагаючись будь-що зупинити радянські війська на підступах до Зінькова, гітлерівське командування перекинуло сюди дивізію СС «Велика Німеччина» та багато інших військових підрозділів. У вересні 1943 року у бій з ворогом вступили частини 53-ї армії Степового фронту при підтримці ескадрильї 2-ї повітряної армії, 259-го окремого танкового полку і 444-го винищувально-протитанкового артполку.
Під час визволення міста особливо відзначився особовий склад 358-го стрілецького полку, який складався в основному з моряків Червонопрапорного Балтійського флоту. Бійці відбили танкові атаки ворога і завдали йому великих втрат у живій силі і техніці. 6 вересня 1943 року Зіньків було очищено від гітлерівців. У боях за його визволення віддали своє життя близько 600 радянських воїнів. Бойові товариші і жителі Зінькова поховали їх у братській могилі в центрі міста.
Сумну картину являв собою Зіньків після двох років хазяйнування окупантів. Вони спалили 239 будинків, зруйнували переважну більшість промислових підприємств, культурно-освітніх і торговельних закладів, вирубили парки і сади, пограбували майно кооперативів і промислових артілей на суму 660 тис. крб. Ворог вигнав на каторжні роботи до Німеччини 450 зіньківців і понад 4 тис. жителів району.
Величезних руйнувань і збитків зазнало сільське господарство. Фашисти знищили всі тваринницькі і птахівничі ферми колгоспів міста і району, вивезли понад 2 тис. голів великої рогатої худоби, близько 1,9 тис. коней, 1,7 тис. овець.
Важко було піднімати з руїн господарство міста. Людей не вистачало. Будівельні матеріали і гроші надходили з великими перебоями. Але зіньківці не відступили перед труднощами. Вже на другий — третій день після вигнання з міста ворога у напівзруйнованих цехах промартілі «Делегатка» з’явилися перші робітниці — Мотрона Литус, Парасковія Рула, Анастасія Шиманська. Вони виготовляли для радянських воїнів рукавиці, шкарпетки тощо.
Восени 1943 і взимку 1944 рр. почали давати продукцію маслозавод, олійниця, млин, промартіль ім. Шевченка. Стали до ладу електростанція, промкомбінат. Протягом весни — літа 1944 року в Зінькові було відбудовано два механічні млини, цегельний завод, інкубаторну станцію. Почали працювати 10 промислових артілей.
Вже у 1944 році підприємства місцевої промисловості Зінькова дали валової продукції на 1,5 млн. крб.
Протягом 1943—1944 рр. успішно відбудовувалися приміські колгоспи. Артіль ім. Комінтерну Зіньківської міськради (голова І. М. Пономаренко) до 27-ї річниці Великого Жовтня повністю виконала весь комплекс сільськогосподарських робіт і була занесена на районну Дошку пошани. Багато праці вклали у відбудову і дальший розвиток громадського господарства члени артілі «Червоний авангард» (голова С. О. Галушка). Особливо великих виробничих успіхів у цьому колгоспі добилась комсомольсько-молодіжна ланка Євдокії Чуб. У 1944 році вона завоювала перехідний Червоний прапор райкому комсомолу.
До кінця війни в Зінькові було відновлено мережу торговельних, лікувальних і культурно-освітніх закладів. Велику роботу провадив медперсонал районної лікарні. Протягом вересня 1943 — квітня 1944 року він вилікував 635 поранених і хворих червоноармійців, багатьох жителів міста і району. Почали працювати 2 школи на 20 класних кімнат, клуби, кінотеатр тощо.
Успішна відбудова господарства давала можливість трудящим Зінькова подавати все більшу допомогу фронту. В 1944 році вони відправили фронтовикам 10 тис. цнт. хліба, багато масла та інших продуктів, внесли на будівництво танкової колони «Визволена Полтавщина» 150 тис. крб. Протягом перших 4-х місяців 1945 року по району було зібрано 807,7 тис. крб. на спорудження ескадрильї «Полтавщина — переможцям».
«Дорогі мої земляки-зіньківці,— писав танкіст, гвардії старший лейтенант Федір Гавриш,— ми щодня відчуваємо вашу турботу про нас, радянських бійців, велику допомогу, яку подаєте ви своїй любимій Червоній Армії. …Мені випало велике щастя на грізних машинах з написом «Визволена Полтавщина» громити фашистську нечисть, пройти славний бойовий шлях від річки Вісли до річки Одер.
Ці танки були грозою для німецьких бандитів… Зараз, поряд з іншими військами, колона «Визволена Полтавщина» вступила в столицю Німеччини — Берлін — і відплатить ворогам за кров, за сльози, за знущання».
Нарешті настав довгожданий День Перемоги над фашистською Німеччиною. Чималий вклад у розгром гітлерівців внесли і воїни-зіньківці. Близько 4,5 тис. з них були нагороджені орденами і медалями, а уродженцю міста генерал-майору авіації О. О. Валенку присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Жителі Зінькова свято зберігають пам’ять про свого земляка Григорія Северина. 31 березня 1943 року екіпаж літака, де він був стрілком-радистом, повторив подвиг Гастелло — на палаючій машині врізався у транспорт ворога. Іменем Северина названо піонерську дружину в Зіньківській середній школі № 1.
Після закінчення війни відродження промисловості і сільського господарства міста пішло значно швидше. З 1945 до 1949 року валова продукція промислових підприємств Зінькова зросла майже в 5 разів.
Великий вклад у відбудову і дальший розвиток господарства міста і району внесли комуністи і комсомольці. 28 квітня 1946 року комсомольській організації Зіньківського району було вручено перехідний Червоний прапор Центрального Комітету комсомолу України.
Але не тільки про розквіт рідного міста думала передова молодь Зінькова. Більш як 300 зіньківців пішли працювати на заводи і шахти Донбасу. Закінчивши школу фабрично-заводського навчання, вступили в славну шахтарську сім’ю Григорій Келембет, Пилип Карась, Микола Петренко, Ілля Їжаченко. На шахті № 144, де працювали молоді прохідники, не було бригади, кращої за їхню. При нормі 0,23 м вона проходила за зміну до 6 погонних метрів штреку.
Юнаки і дівчата Зінькова гаряче відгукнулись на заклик партії взяти участь в освоєнні цілинних і перелогових земель. У 1954 році першими поїхали в кустанайські степи 9 комсомольців — Є. Король, 0. Василенко, Д. Їжаченко та інші. В 1955—1956 рр. в Кустанайську область прибули 198 зіньківців — молодих спеціалістів, випускників ремісничого училища. У своїх листах додому молоді цілинники писали про труднощі і романтику свого життя.
Було чимало труднощів, була і своя романтика у трудових буднях і їх земляків-зіньківців. Вони змінювали обличчя міста — будували нові промислові підприємства, реконструювали старі. У 1958 році дав першу продукцію харчокомбінат, у 1961 році — хлібзавод, ще через два роки — меблева фабрика, створена на базі, райпромкомбінату. Було відкрито районне відділення «Сільгосптехніки» тощо. Значно поліпшилась технічна оснащеність підприємств. Якщо у 1956 році робота на цегельному заводі проводилась переважно вручну, то на кінець 1965 року всі основні процеси було механізовано. В результаті обсяг продукції за 10 років зріс у 8 разів. За цей же час на маслозаводі виробництво масла збільшилось у 2,5 раза. Валова продукція овочесушильного заводу за 10 років зросла у 7 разів. Промислові підприємства міста успішно завершили семирічку. План 1965 року вони виконали достроково — до 1 грудня — і дали країні на півмільйона крб. надпланової продукції.
У післявоєнні роки чималих успіхів добились колгоспи Зінькова.
Впевнено крокує вперед сільськогосподарська артіль ім. Енгельса. За період з 1956 по 1966 рік врожаї зернових культур тут зросли з 17,9 цнт до 22,4 цнт з га. Грошові доходи колгоспу збільшилися за цей час у 9 разів. У 1966 році вони перевищували мільйон крб. Це дало змогу збільшити неподільний фонд колгоспу майже до 2 млн. крб і виділити на будівництво та придбання техніки майже в 7 разів більше коштів, ніж у 1956 році. Колгосп має 29 тракторів, 7 комбайнів, 14 автомашин та багато інших машин і механізмів.
Господарство спеціалізується на відгодівлі худоби і птиці. У 1965 році члени артілі виробили по 104 цнт м’яса і 195 цнт молока на 100 га угідь. На честь XXIII з’їзду КПРС колгоспники достроково, до 10 березня 1966 року, виконали квартальні плани продажу державі молока і яєць, а по продажу м’яса — піврічний план.
На кінець 1966 року в артілі ім. Енгельса було 2260 голів великої рогатої худоби (з них 360 корів), понад 3,4 тис. свиней, 340 овець, близько 2 тис. штук птиці. Середньодобовий приріст молодняка худоби досягає майже 300 грамів. Від кожної корови доярки надоїли близько 3 тис. кг молока.
Успішно розвивається господарство колгоспу, зростають його люди. Чимало з них мають урядові нагороди. Краща доярка артілі Є. І. Нечитайло, яка в 1965 році надоїла від кожної закріпленої за нею корови по 3,5 тис. кг. молока, нагороджена орденом Леніна. Орденом Трудового Червоного Прапора Уряд відзначив самовіддану працю завідуючого виробничою дільницею № 2 О. П. Микитенка і голову колгоспу І. П. Кулинича.
Сумлінна праця колгоспників добре винагороджується. З 1 січня 1966 року артіль повністю перейшла на грошову оплату. Того ж року на кожен людинодень колгоспники одержали по 3 крб. (проти 2,5 крб. у 1965 р.). Сім’я М. Я. Бондаренка, що складається з трьох чоловік, які працюють у рільництві, за 1966 рік заробила 2204 крб. і 3306 кг хліба. Отже, місячний заробіток кожного працюючого члена сім’ї перевищував 73 крб., а якщо врахувати вартість одержаного хліба, то він дорівнюватиме 98 карбованців.
Трудівники Зінькова певні і у своєму завтрашньому дні, і в тому, що їх старість буде забезпечена. Пенсійні фонди у 1965 році проти 1961 року зросли майже втроє. З 1966 року пенсії почали одержувати і колгоспники.
Рік у рік поліпшуються житлові умови населення. Протягом 1956—1966 рр. за рахунок районного бюджету у місті споруджено 10 багатоквартирних будинків. За цей же час індивідуальні забудовники з допомогою держави побудували 382 оселі. Зіньків зростає, впорядковується. Тут виросли нові будівлі — райунівермаг, готель, учбовий корпус профтехучилища, лікарня, їдальня тощо. За 1956— 1966 рр. з ініціативи депутатів міськради збудовано 42 тис. кв. метрів доріг з твердим покриттям, 2 мости, 17 тис. кв. метрів тротуарів, 16 км водопроводу, водонапірну башту і 2 глибоководні свердловини. Місто електрифіковане, завершується його газифікація.
Зіньківці є ініціаторами руху за перетворення населених пунктів Полтавщини на міста і села зразкової чистоти та порядку. І вони віддають багато сил і вільного часу благоустрою рідного міста. Під керівництвом агронома-пенсіонера Д. Г. Шила молодь посадила яблуні, груші і квіти вздовж центральної вулиці — ім. Леніна, а на околицях міста — комсомольський парк ім. Барильця, зелену лісову смугу та березовий гай. Зіньків стає чистим і затишним. Але на цьому його жителі не заспокоюються. Протягом п’ятирічки вони планують зробити місто ще красивішим, впорядкованішим. Вулиця Леніна прикраситься 3—5-поверховими будинками. Буде споруджено Палац культури, середню школу на 1000 місць, лазне-пральний комбінат, розширено приміщення 8-річної школи № 3, поліклініки тощо.
Багато уваги приділяють у Зінькові поліпшенню медичного обслуговування трудящих. Тут є лікарня на 125 ліжок, пологовий будинок, протитуберкульозний диспансер, поліклініка, санітарно-епідеміологічна станція, 5 фельдшерських пунктів (на околицях міста). Персонал цих закладів складається з 150 медичних працівників з вищою і спеціальною середньою освітою.
Зіньків має широку сітку шкіл і культурно-освітніх закладів. Тут є 2 середні, 2 восьмирічні, заочна і школа робітничої молоді. В них навчається 2,5 тис. дітей і 1,6 тис. дорослих, працюють 176 вчителів. У місті відкрито професійно-технічне училище, сільське професійно-технічне училище № 1, музичну школу.
Невпинно зростає в Зінькові загін інтелігенції. У 1966 році тут працювало 200 спеціалістів з вищою освітою. Чотирьом з них присвоєно почесні звання: П. Я. Артеменку — заслуженого лісівника УРСР, колишньому директору Зіньківської МТС П. Т. Бойку — заслуженого агронома УРСР, А. С. Ігнатенко — заслуженої вчительки школи УРСР, Г. О. Остапку — заслуженого зоотехніка УРСР. Багато юнаків і дівчат здобувають спеціальну середню і вищу освіту без відриву від виробництва.
Освічена, з широкими запитами молодь Зінькова ставить високі вимоги до діяльності культурно-освітніх закладів. Це враховують комуністи і комсомольці Зінькова. Вони організували «Клуб цікавих зустрічей», де юнацтво набуває життєвої мудрості у старих комуністів, учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції і боротьби за владу Рад, зустрічається з героями Великої Вітчизняної війни, воїнами Радянської Армії і Флоту, передовиками виробництва, з зарубіжними друзями, слухає розповіді тих, хто повертається з туристських подорожей.
Велику роботу проводить районний будинок культури. Тут працює університет культури, організуються цікаві тематичні вечори та вечори відпочинку. З творчими звітами виступають самодіяльні гуртки: драматичний, хоровий, танцювальний, художнього слова, вокальний, ансамбль бандуристів, естрадний і духовий оркестри.
Весело і цікаво живуть зіньківці. В їх побут входять нові радянські звичаї, свята. У 1966 році відзначався День молоді. На ньому були присутні 12 тис. юнаків і дівчат міста і району. На Святі пісні у Зінькові виступали тисячоголосі хори.
Молодь щиро вдячна старшому поколінню за те, що воно завоювало і відстояло для неї вільне щасливе життя. Вона свято зберігає у своєму серці пам’ять про тих, хто пролив свою кров за те, щоб їй ніколи не знати гіркої долі. Юнаки і дівчата Зінькова з любов’ю доглядають братські могили героїв революції, громадянської і Великої Вітчизняної воєн. Вони взяли найактивнішу участь у спорудженні пам’ятника комсомольцям Зіньківщини, що загинули у 1941—1945 рр. Кошти і будівельні матеріали для цього пам’ятника збирали всі комсомольці району. Його встановили в центрі міста. Молодь підготувала майданчик, залила його бетоном, посадила багато квітів. На постаменті височать скорботні постаті юнака і дівчини з прапором і автоматом. До монумента Слави ніколи не заростає народна стежка.
Зіньківці пишаються славними революційними традиціями свого рідного міста, тим, що зіньківська земля дала Батьківщині багато славних революціонерів, видатних діячів науки і культури. Серед них — І. Я. Посада (1823—рік смерті невідомий), син зіньківського міщанина, член Кирило-Мефодіївського товариства, що належав до його лівого крила, очолюваного Т. Г. Шевченком. Активним учасником народницького руху 70-х рр. XIX століття був уродженець Зіньківського повіту С. П. Ковалик (1846—1926).
Під час Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни в Зінькові діяла група більшовиків-ленінців. Серед них був і уродженець Зіньківського повіту А. М. Жарко. Він — учасник історичного засідання Ради робітничих депутатів Південної залізниці, яка 27 листопада 1917 року прийняла резолюцію про негайне скликання І Всеукраїнського з’їзду Рад. У грудні 1918 року, за пропозицією В. І. Леніна, А. М. Жарка було висунуто до складу Українського Радянського уряду. У Зінькові народилися М. К. Зеров (1890—1941) — український радянський літературознавець, поеті перекладач та Д. К. Зеров (н. 1895 р.) — український радянський ботанік, академік АН УРСР.
50 славних років минуло з того часу, як наш народ взяв владу у свої руки. За цей період радянські люди докорінно перетворили свою країну. Великі зміни стались у кожному населеному пункті. Жителі Зінькова обчислюють вік свого міста кількома століттями. Але вони з цілковитим правом можуть твердити, що ніколи Зіньків не був таким молодим, красивим і затишним, як нині. їхні працьовиті руки перетворюють його у місто-сад, місто-квітник.
П. С. ДИШЛЕВИЙ