Козин, Червоноармійський район, Ровенська область
Козин — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі Пляшівки, за 24 км від районного центру. До залізничної станції Рудня-Почаївська 6 км. Дворів — 483, населення — 1810 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Гранівка, Дубини, Савчуки.
Перші відомості про Козин належать до першої половини XVI ст. У 1538 році Козин грамотою польського короля був переданий у власність панам Гриньковичам з правом влаштовувати тут щорічний ярмарок.
Жителі Козина й сіл Гранівки, Дубинів, Савчуків протягом трьох століть були кріпаками польських панів. Пани та управителі нещадно експлуатували їх, за найменшу провину жорстоко розправлялися. Більшість населення відбувала панщину, і тільки незначна частина займалась ремеслом, торгівлею, випалюванням цегли, вапна. У 1583 році в Козині, який уже став містечком, налічувалось 10 ремісників.
В першій половині XVII ст. кріпосницький гніт посилився, зросла панщина. Переважна частина жителів Козина перебувала в злиднях і ще до початку визвольної війни 1648—1654 рр. піднімалась на збройну боротьбу проти шляхти. Населення Козина радо зустрічало селянсько-козацькі війська під проводом Б. Хмельницького, які в грудні 1648 року поверталися з-під Львова на Київ. В районі Козина діяв повстанський загін з місцевого населення, очолюваний Федором Клекотовським. Шляхті вдалося схопити ватажка загону і в травні 1649 року стратити.
У 1651 році через Козин, рухаючись на Берестечко, проходило повстанське військо. Щоб не мати у себе в тилу ворожий Козинський замок з гарнізоном, гетьман наказав полковнику І. Богуну взяти його. Козацький загін, підтриманий місцевим населенням, оволодів замком, розгромив його гарнізон. Після цього майже все чоловіче населення містечка, озброївшись за рахунок козинського замкового арсеналу, пішло в загони повстанців.
Після битви під Берестечком козацькі полки, відступаючи, йшли через Козин. Разом з ними пішло багато козинських селян. Тоді полковник І. Богун довершив руйнування панської фортеці і рушив з боями на південь і схід. Переслідуючи козацькі війська, польська армія зупинилась табором під Козином. Незабаром Козином оволодів загін Я. Вишневецького. «Вогнем і мечем» розправлявся жорстокий магнат з повстанцями. Посеред містечка було поставлено дубову колоду, на якій рубали голови городянам. Після нападу карателів у Козині залишилось лише чотири сім’ї, містечко було зруйноване.
Розорені війною і пограбовані селяни терпіли багато і від стихійних лих. У 1651 році на півдні Волині стався страшенний голод. Люди їли жолуді, шишки, кору з дерев, кропиву тощо.
Відроджувався Козин повільно. В 1659 році тут налічувалось 30 господарств. Експлуатація селян з кожним роком посилювалась. В Козинському маєтку тяглові селяни в 1668 році відробляли 5 днів панщини, а ті, що не мали тягла,— 2 дні на тиждень. Крім цього, селянин платив чиншу (грошової ренти) 2 злоті, 8 корців вівса, п’ятеро гусей, а також повинен був переробити корець проса на пшоно або гречку на крупу. Щоб одержати більше прибутку, пан здавав в оренду корчми, ставки, землю, фільварки. Орендарі, намагаючись нажитися, збільшували повинності. 1790 року польський король дозволив влаштовувати в Козині щорічно чотиритижневий ярмарок. Козин знову стає містечком.
З 1795 року, коли завершилось возз’єднання Правобережної України з Росією, Козин увійшов до складу Дубнівського повіту Волинської губернії.
На початку XIX ст. тут відкрили джерело з мінеральною водою, яка користувалась популярністю серед населення. Біля джерела були встановлені ванни, де хворі приймали процедури. Та це не сподобалося поміщику, на землі якого виявили джерело. За його наказом ванни були знищені, а джерело закрите.
З розвитком капіталістичних відносин у Козині будуються підприємства харчової промисловості. 1837 року в маєтку графа споруджується винокурний завод, а незабаром млин. У 1860 році в Козині було 166 дворів і 1552 жителі.
Реформа 1861 року зберегла за паном 1970 десятин кращої землі, 3495 десятин лісу. Селяни ж одержали мізерні наділи, до того ж неродючої землі. Посилився процес розшарування селян і роздрібнення селянських господарств. Ті, хто найбільше терпів від безземелля й малоземелля, займалися різними промислами, йшли заробляти на підприємства, виїжджали в інші місця. З 1866 року Козин стає волосним центром Дубнівського повіту Волинської губернії. Місцеві власті зовсім не дбали про благоустрій містечка. Вулиці були забруднені, захаращені різним мотлохом. Це призводило
до неодноразових пожеж. У 1875 році мешканців спіткало тяжке лихо: 12 травня виникла пожежа, яка майже повністю знищила містечко. Жителі, які потерпіли від пожежі, допомоги від властей не одержали, більша частина розореного населення покинула Козин.
З кінця XIX ст. Козин все більше забудовується. Тут щомісяця, крім січня, відбувалися ярмарки, на яких торгували переважно худобою, гончарними виробами, чобітьми, кожухами. Відкриваються 6 крамниць, 4 млини, 2 спиртові заводи, мануфактурний магазин, аптечний магазин, споживче й кредитне товариства. 1913 року в Козині вже проживало 1398 чоловік населення.
Революційні події 1905 року знайшли відгук і в Козині. Під час літнього ярмарку в містечку сталося заворушення сільської бідноти й ремісників. У сутичці з поліцією були жертви.
В 1866 році в Козині відкрили однокласну парафіяльну школу. В ній навчалося близько 70 хлопчиків з 44 сіл чотирьох волостей. Це аж ніяк не забезпечувало потреб населення. Основна частина його залишалася неписьменною. Зате в Козині здавна діяли церква, синагога та кілька шинків.
В роки першої світової війни становище селян значно погіршало. Селянські господарства занепали, скоротились посівні площі, поголів’я худоби. На території Козина точилися бої між російською і австро-угорською арміями. Австрійські війська артилерійським вогнем знищили багато житлових будинків, зруйнували спиртовий завод. Більшість населення Козина і навколишніх сіл евакуювалася до східних губерній Росії.
У березні 1917 року до Козина надійшла звістка про повалення царя. Однак у містечку все залишилось по-старому. У волосній Раді селянських депутатів закріпилися багатії.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції у Росії знайшла палку підтримку трудящих Козина. В січні 1918 року в містечку була встановлена Радянська влада.
Однак здійснити соціалістичні перетворення не вдалося. В лютому 1918 року містечко окупували війська німецьких імперіалістів.
Жителі Козина піднялися на боротьбу з окупантами. В районі містечка діяв партизанський загін, до якого йшли місцеві жителі. Після вигнання німецьких інтервентів на деякий час Козин захопили загони контрреволюційної Директорії. Але й вони скоро були вигнані партизанами.
На початку квітня 1919 року до Козина увірвався загін польських військ, який відновив буржуазно-поміщицькі порядки. У відповідь на це населення знову піднялося на боротьбу. В кінці травня партизанський загін з місцевого населення, який очолив колишній матрос Балтійського флоту, член Дубнівського повітового ревкому І. Дубинецький, оточив маєток графа Тарнавського, арештував графа та його адміністрацію.
На початку червня 1919 року завдяки успішним діям Таращанської бригади та партизанів проти польських інтервентів і петлюрівців у Козині була відновлена Радянська влада. Почав працювати ревком. Головою його став місцевий житель Г. М. Трубка.
Для захисту завоювань Великого Жовтня Козинський ревком з трудящих волості створив бойовий загін, командиром якого призначили представника повітового ревкому І. Дубинецького. Створені загони з селян Козина і навколишніх сіл ревкомом були направлені на лінію фронту Броди—Берестечко, де вони билися разом з підрозділами Таращанської бригади проти польських окупантів та петлюрівців протягом червня—липня 1919 року. На фронті проти польських військ у районі Берестечка діяли значні повстанські загони бійців, озброєні кулеметами й гарматами.
У другій половині серпня 1919 року Козин захопили війська буржуазно-поміщицької Польщі. Жорстоко розправились польські карателі з борцями за Радянську владу. Голову ревкому Г. Трубку засудили на 10 років тюрми.
В липні 1920 року армії буржуазно-поміщицької Польщі поспішно відступили під ударами Першої Кінної армії. 21 липня Козин визволила 14-а кавалерійська дивізія під командуванням О. Я. Пархоменка. Відновили роботу органи Радянської влади, почав діяти ревком. Була створена комсомольська організація.
У вересні 1920 року Козин був загарбаний буржуазно-поміщицькою Польщею. З цього часу трудящі Козина ще довгі роки терпіли буржуазно-поміщицький гніт. Жалюгідну картину являв собою Козин тих часів. Містечко було невпорядковане, розкидане. З 525 його сімей 439 ледве животіли. Багато з них не мали землі зовсім, в інших були лише присадибні ділянки. Більшість господарств не мала худоби, один робочий кінь припадав на 4 га орної землі. Промислових підприємств не було, крім невеликого млина. Шукаючи засобів до життя, частина жителів йшла на заробітки, займалась ремеслом, дрібною торгівлею. Трудящим містечка доводилось нести чималий тягар різних податків, поборів, відробітків. Найпоширенішою формою визиску були відробітки, а також складна й непосильна система податків. Крім земельного, селяни платили шляховий податок, на утримання церкви, номерний (на віз) та інші.
Польський уряд провадив полонізацію українського населення. З цією метою в Козині був побудований костьол, хоч фактично відвідувати йога не було кому, бо в містечку проживало лише 27 католиків. Навчання в школі здійснювалося польською мовою.
Буржуазний уряд Польщі майже не приділяв уваги охороні здоров’я трудящих. Для лікування жителів, що мешкали в Козині, був лише один приватний фельдшер з ветеринарною освітою. Лікування було дорогим: за пораду хворому в домі фельдшера потрібно було платити в день 5, а вночі — 8 злотих, в домі хворого відповідно — 8 —12 злотих, за свідоцтво про стан здоров’я або про смерть — 5 злотих. А тим часом у Козині постійними були тиф та інші хвороби. Щоб покласти хворого до лікарні, чи зробити бодай невелику операцію, людину доводилося везти до міста й платити за це великі гроші.
Напередодні другої світової війни в Козині налічувалося 202 безземельні сім’ї, 139 сімей мали землі від 0,25 до 2 га. Куркулям і осадникам належало до 20 гектарів кожному. Крім того, багатії були власниками невеличкого млина та маслозаводу.
У вересні 1939 року жителі Козина радо зустрічали своїх визволителів — бійців і командирів Червоної Армії. У Козині почали діяти органи Радянської влади. Були націоналізовані млин, маслозавод, панська і церковна земля поділені серед безземельних селян, ліквідовано осадництво.
В грудні 1939 року Козин став районним центром, його було віднесено да категорії сіл. Радянська влада швидко налагодила роботу шкіл, культурно-освітніх закладів, медичне обслуговування населення, кооперативну й державну торгівлю. 1939 року в Козині створюються партійна і комсомольська організації.
Уже в перший рік після возз’єднання за ініціативою партійної і комсомольської організацій та органів влади розпочалося упорядкування й озеленення села. Під час першого суботника в жовтні 1939 року в центрі села молодь заклала сквер, впорядкувала парк, який перетворили на місце відпочинку трудящих, тут молодь побудувала літній кінотеатр. Суботники відбувалися також на будівництві траси Київ—Львів. З початку 1941 року почалася підготовка до створення колгоспу. Дальшим соціалістичним перетворенням перешкодив напад німецьких фашистів.
З перших днів Великої Вітчизняної війни Козин, як прифронтове село, опинився в смузі жорстоких боїв. 24 червня Козин захопили фашисти. Окупанти зруйнували понад 50 проц. житлового фонду, знищили бібліотеки, школу перетворили на казарму гарнізону, розграбували магазини. Та найстрашнішим злочином гітлерівців було знищення радянських людей. Уже в кінці 1941 року вони розстріляли в Козині 30 чоловік, з яких 13 були комсомольцями. В травні — жовтні 1942 року в трьох кілометрах від Козина поблизу села Гранівки фашисти розстріляли 2400 мирних радянських громадян. Крім того, в районі ще було розстріляно 1288 чоловік. Частину малих дітей кати кинули до ями живими. З Козина на каторжні роботи до Німеччини вивезли 49 чоловік, а всього з Козинського району було відправлено до Німеччини 983 чоловіка.
19 березня 1944 року Козин визволили бійці 172-ї стрілецької дивізії Червоної Армії.
У перші дні після визволення відновили роботу органи Радянської влади. Почали працювати Козинський РК КП(б)У, першим секретарем якого був П. П. Харченко, і райком ЛКСМУ, який очолив колишній політрук стрілецького взводу партизанського з’єднання О. Ф. Федорова П. К. Мусієнко (нині відповідальний працівник апарату ЦК КП України).
До Червоної Армії вступило 319 жителів села і брали участь у боях проти фашистської Німеччини та імперіалістичної Японії. З них 218 нагороджені орденами і медалями, 101 загинули. Жителі Козина, допомагаючи фронту, зібрали у фонд оборони Країни Рад 60 тонн зерна та інших продуктів, провели передплату державної позики. Навесні 1944 року, коли Козин ще перебував у прифронтовій смузі, було відкрито райпромкомбінат, швейну майстерню для ремонту обмундирування бійцям Червоної Армії, майстерню для ремонту сільгоспінвентаря. Виникла промислова артіль, при якій працювали цехи: швейний, взуттєвий, шорний. Вони обслуговували населення всього району. Почалася відбудова житлового фонду села, громадських та господарських приміщень. Держава допомагала населенню Козина будівельними матеріалами, кредитами для відродження зруйнованого господарства.
В 1946 році почала працювати машинно-тракторна станція, яка обслуговувала господарства району технікою і забезпечувала успішне виконання планів посіву зернових і збирання врожаю сільськогосподарських культур. У 1947 році Козинський промкомбінат механізував ряд цехів і значно збільшив асортимент товарів широкого вжитку.
Активізувалося громадсько-політичне життя, була створена жіноча рада. При райкомі КП(б)У почала діяти група лекторів і доповідачів у складі 20 чоловік.
Багато було зроблено за роки четвертої п’ятирічки. В 1948 році на базі семирічної школи створено середню школу. Почав працювати будинок культури на 300 місць, споруджений силами комсомольців і молоді. Цього ж року селянські господарства об’єдналися в колгосп ім. Андреева. Першим головою правління його став G. Д. Поченюк.
Велику допомогу колгоспові в його організаційному й економічному розвитку подавала МТС, яка стала базою підготовки механізаторів для господарства району. В 1950 році МТС мала 21 трактор, 2 комбайни, 17 молотарок та іншу техніку.
Успішно розвивався колгосп ім. Андреева. Вже за перший рік господарювання колгоспники провели вчасно всі польові роботи, виконали плани заготівель сільськогосподарської продукції. Добре розвивалось громадське тваринництво, в колгоспі за рік створили 4 ферми. Колгосп першим у районі достроково виконав план поставки державі хліба, заготівлі картоплі, молока, м’яса. За перевиконання колгоспами плану району було присуджено перехідний Червоний прапор обкому партії і облвиконкому. На кінець п’ятирічки врожай зернових в колгоспі у порівнянні з довоєнними роками збільшився в 1,5 — 2 рази. Колгосп мав 14 тваринницьких і виробничих приміщень. Здійснювалась механізація на фермах. За досягнуті успіхи в сільськогосподарському виробництві колгосп був представлений у 1951 році на обласній сільськогосподарській виставці.
В 1951 році колгоспи сіл Козина, Гранівки, Дубин і Савчуків об’єдналися в один, який став називатися «Ленінським шляхом».
В Козині і селах району за прикладом Паші Ангеліної розгорнувся патріотичний рух за створення жіночих тракторних бригад. Одна з таких бригад Козинської MTС, яку очолила Галина Кутя, в 1950 році виконала план робіт на 139 процентів.
Значних успіхів за п’ятиріччя досяг і районний промкомбінат. У 1950 році він виконав річний план на 180 процентів.
Трудящі Козина під керівництвом районної партійної організації і за активною участю комсомолу багато зробили за четверту п’ятирічку і в налагодженні та розвитку освіти, культури, охорони здоров’я. В Козині і селах району було відремонтовано й почали працювати 27 шкіл, 10 клубів, 16 хат-читалень, бібліотеки. Почала виходити районна газета «Ленінська зірка». Для навчання партійно-господарського активу діяли гуртки вивчення історії партії.
Значна увага приділялася підготовці кадрів. У Козині і селах району працювало 42 гуртки агрозооветнавчання, в яких підвищували кваліфікацію 520 колгоспників. При МТС діяли курси підготовки трактористів.
1959 року Козинський район було ліквідовано. Козин ввійшов до складу Червоноармійського району як центр сільської Ради.
За роки семирічки і восьмої п’ятирічки трудящі Козина примножили свої господарські й культурні успіхи. За семирічку неподільні фонди колгоспу досягли майже 800 тис. крб., тобто зросли у 2,5 раза, а за восьму п’ятирічку порівняно з 1959 роком зросли у 5,8 раза і досягли 1779 тис. крб. Виконуючи соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, колгоспники перевиконали виробничі плани по збору врожаю і продуктивності тваринництва, спорудили три приміщення птахоферми, корівник, механічні майстерні, клуб.
Зріс машинно-тракторний парк колгоспу. В 1972 році на полях працювало 42 трактори, 9 комбайнів, 32 вантажні автомашини та багато іншої сільськогосподарської техніки. В розпорядженні господарства є 3886 га землі, з них 2734 га орної, 64 га сіножатей, 333 га пасовищ, 27 га садів, хмелю 9 га. Коли дала струм Добротворська ДРЕС, Козин одержав дешеву електроенергію, що дозволило електрифікувати і механізувати трудомісткі процеси в колгоспі. Посів і збирання зернових культур механізовані на 97 проц., цукрових буряків — па 80 проц., картоплі — на 70 проц., здійснюються роботи, пов’язані з комплексною механізацією тваринницьких ферм і птахоферми.
В 1970 році середній урожай зернових у колгоспі становив 34 цнт, цукрових буряків — 473 цнт, картоплі — 140 цнт з га. На кожні 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 787 цнт молока і по 118 цнт м’яса. На одну фуражну корову надоєно 3501 кг молока.
Партія і Радянський уряд високо оцінили працю хліборобів колгоспу, в 1970 році їм вручили перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.
За роки колективного господарювання в колгоспі виросли новатори виробництва, які множать його багатство. Багато трудівників за досягнуті високі показники у виробництві відзначені високими урядовими нагородами. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено 4 кращих виробничників, 4 — орденом «Знак Пошани». Завідуюча тваринницькою фермою А. Г. Плевако була делегатом XXIV з’їзду КПРС, вона однією з перших в області нагороджена орденом Жовтневої Революції.
Натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС, тваринники колгоспу успішно виконують виробничі плани. На тваринницькій фермі в 1971 році в середньому на фуражну корову надоїли по 4344 кг молока, а доярки М. Г. Загайна, Л. П. Іщук надоїли на фуражну корову більш як по п’ять тис. кг молока.
За результатами виконання соціалістичних зобов’язань, взятих на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, було нагороджено Ленінською ювілейною медаллю 105 колгоспників, робітників і службовців підприємств, господарств і організацій.
Село змінило свій вигляд. За 1965—1970 роки зведено 89 житлових будинків. Відкрито дитячий садок і ясла, майстерні індивідуального пошиття одягу, шевську, для ремонту годинників, перукарню, лазню. Працюють млин, пилорамний цех побуткомбінату, ветлікарня.
Незрівнянно поліпшилось медичне обслуговування населення. Нині в Козині є дільнична лікарня на 50 ліжок, пологовий будинок, поліклініка, стоматологічна поліклініка, рентгенкабінет, тублікарня, аптека.
Корінні зрушення сталися і в галузі народної освіти. До 1939 року в селі майже 80 проц. населення було неписьменним. В радянському Козині повністю ліквідовано неписьменність. В середній школі навчається 690 учнів та 62 в заочній школі, їх навчають 46 викладачів.
Козинську середню школу закінчили 1223 чоловіка, майже 200 чоловік з них здобули вищу освіту. Серед них кандидатами наук стали В. В. Павлюк, С. Я. Скляр, В. М. Васинюк, В. О. Борисюк, доктором біологічних наук — В. Г. Поліщук.
Значну культосвітню роботу ведуть бібліотека (книжковий фонд її перевищує 30 тис. примірників) та будинок культури, в численних гуртках якого бере участь 130 чоловік.
За роки Радянської влади докорінно змінився соціальний склад населення села. У 1972 році тут проживало 428 сімей колгоспників, робітників та службовців.
З розвитком промислового й сільськогосподарського виробництва в селі працюють спеціалісти: агрономи, зоотехніки, інженери, механіки, шофери, комбайнери, трактористи, електрозварники та інші.
Діяльність населення Козина організовують і спрямовують первинні партійні організації: територіальна, колгоспна, відділення «Сільгосптехніки», відділення зв’язку, сільського споживчого товариства, середньої школи, в яких на обліку 107 комуністів. Першими помічниками комуністів є комсомольці, яких є понад 350 чоловік.
Громадяни Козина беруть активну участь в роботі органів влади. Депутатами сільської Ради обрано 43 кращих виробничників, чотири обрані депутатами районної Ради депутатів трудящих. Обранці народу працюють з численним активом, здійснюючи на практиці вказівки В. І. Леніна про те, що для нас важливо залучити до управління державою якнайбільше трудящих.
Мешканці села, вшановуючи пам’ять засновника Радянської держави В. І. Леніна, встановили йому пам’ятник. Вони не забувають і своїх земляків, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни в боротьбі проти фашистів та від рук націоналістичних банд, і спорудили на їх честь обеліск. Біля пам’ятника Леніну й обеліска завжди свіжі квіти.
Трудівники Козина гідно готувалися до 50-річчя утворення Союзу РСР. Включившись у соціалістичне змагання, вони виконали виробничий план 1972 року за вісім місяців: зібрали зернових по 36 цнт з га, виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 736 цнт молока, 106 цнт м’яса. Хлібороби змагаються за дострокове виконання плану дев’ятої п’ятирічки.
Працівниками культосвітніх закладів проведено літературні вечори на тему «Вітчизно, горді ми тобою, трудом і подвигом твоїм» та усний журнал «Між вільними — вільна, між рівними — рівна», «Хліб — наше багатство», відбулися зустрічі молоді з ветеранами праці і учасниками Великої Вітчизняної війни.
Жителі Козина примножують трудові успіхи і вносять свою частку в загальну справу побудови комунізму в нашій країні.
С. І. ПАВЛЮК