Крупець, Червоноармійський район, Ровенська область
Крупець — село, центр сільської Ради, розташоване за 7 км від районного центру. Дворів — 380, населення — 1306 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Баранне, Гайки, Гнильче, Заміщина, Срібне.
Перша письмова згадка про село належить до 1545 року. Протягом століть Крупець був власністю литовських, польських магнатів, а пізніше — російських дворян.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр., коли польсько-шляхетські війська зазнали поразки під Пилявцями, відступаючі жовніри пограбували село, а багатьох його жителів побили. Після «Вічного миру» 1686 року Крупець залишився під владою шляхетської Польщі. Жителі його терпіли жорстокий економічний і соціальний гніт. Голод та епідемії спричинялися до великої смертності. Лише в 1772 році чума забрала в могилу половину населення. З возз’єднанням Волині з Росією Крупець увійшов до Волинського намісництва, а пізніше — Волинської губернії.
З 1845 року Крупець став володінням міністерства державних маетностей, і селяни вже на становищі державних відробляли повинність 100 днів на рік. За указом від 16 серпня 1863 року всі державні селяни були переведені в розряд селян-власників і обкладені викупними платежами строком на 49 років. Серед крупецьких селянських господарств виділялося не більше 6—8, які мали робочу худобу і могли обробляти землю. Решта господарств, здебільшого малоземельні і безтяглі, розорялися. Земельні наділи не оброблялися протягом багатьох років. Великі земельні площі засмічувалися бур’янами, селяни часто голодували. Село занепадало.
Крупець лежав у прикордонній смузі між Росією і Австро-Угорщиною. Тут був митний пост другої лінії. Крім цього, в Крупці діяла поштова станція. Крупець лишався невеликим селом. 1884 року в ньому налічувалося 490 чоловік, у т. ч. селян— 473 чоловіка, дворян і духовенства — 6, міщан — 7, іноземних підданих і колоністів — 4. Дворів було 851 2. Після російсько-турецької війни 1877—1878 рр. чимало солдатів, які повернулися з війни, поселилися в Крупці. Прикордонне положення села сприяло розвитку в ньому торгівлі. Щороку влітку тут відбувався великий ярмарок, на який приїздили жителі з обох боків кордону. Тут торгували, головним чином, великою рогатою худобою. Селяни жили в злиднях й терпіли тягар поміщицького гніту. Вони були позбавлені будь-якої медичної допомоги. Однокласне народне училище міністерства освіти тут відкрили 1 серпня 1879 року , воно проіснувало до 1 серпня 1916 року. Дві третини коштів на утримання училища мало сплачувати місцеве населення. У 1888 році у ньому навчалося з Крупця і навколишніх сіл 68, а закінчило училище всього 3 учні.
Перша світова війна важким тягарем лягла на плечі жителів прикордонного села. В зв’язку з воєнними діями 1915—1916 рр. майже все населення було евакуйоване на схід від лінії фронту. Воєнні податки, військові дії, евакуація вкрай розорили й без того зубожілих селян.
Лютнева буржуазно-демократична революція майже не змінила економічного становища селян. Влада залишилася в руках багатіїв.
В Крупці і навколишніх селах на той час було багато російських солдатів, серед них чимало революційно настроєних. За їх участю в жовтні 1917 року в Крупці відбувся антивоєнний мітинг. Революційні солдати закликали населення й солдатів 32-го армійського корпусу боротися за мир, засуджували імперіалістичну війну. На мітингу виступав і житель села М. І. Олійник, який підтримав попередніх промовців від солдатів.
В селі розгорнулася боротьба за владу Рад. На початку січня 1918 року Крупець стає радянським. В середині лютого село захопили німецькі загарбники, закликані буржуазно-націоналістичною Центральною радою.
Весною 1918 року в Крупці лютували каральні т. зв. гайдамацькі загони. Проти гетьманців і німецьких окупантів діяв партизанський загін, створений з жителів волості, керував ним член повітового ревкому І. Дубинецький.
В грудні 1918 року Крупець захопили війська контрреволюційної Директорії.
На початку червня 1919 року Крупець був визволений бійцями Таращанської бригади. Тут почав працювати революційний комітет на чолі з головою М. Т. Гранатовичем.
Та вже 13 серпня 1919 року село захопили польські війська. Трудящі не мирились з окупацією, вони створили загін повстанців, який налічував понад 300 чоловік. Командував загоном Г. Д. Юсюк. Повстанці вели вперту боротьбу проти польських інтервентів. Коли в липні 1920 року Червона Армія наблизилася до Волині, бійці загону розгорнули бої на лінії Крупець—Радзивилів—Берестечко. З 22 по 26 липня 1920 року запеклі бої точилися в околицях Крупця. У книзі «Пройденный путь» С. М. Будьонний згадує, що 34-й кавалерійський полк під командуванням К. А. Трунова увірвався в село Ситне, захопив міст через річку Ситенку і погнаь велику групу ворожої піхоти до села Крупця. В цьому ж бою кінармійці завдали великих втрат ворогові: взяли в полон понад 1000 солдатів і офіцерів, захопили
25 гармат, 103 кулемети, численний обоз з боєприпасами й продовольством. Перед наступом на Броди в другій половині липня 1920 року в селі перебував польовий штаб Першої Кінної армії на чолі з G. М. Будьонним і К. Є. Ворошиловим. На багатолюдному мітингу 29 липня, присвяченому визволенню села від польських окупантів, селяни дякували доблесній Червоній Армії та Комуністичній партії за братерську допомогу, висловлювали тверду рішимість боротися за зміцнення Радянської влади на західноукраїнських землях.
В середині вересня 1920 року село знову захопили війська буржуазно-поміщицької Польщі. У селян відібрали землю, яку вони одержали від Радянської влади, хліб. Почався голод. Населення харчувалося хлібом з березовою корою та іншими домішками. Кращі землі, відібрані в селян, польський уряд роздавав осадникам, які верховодили в селі. Крупець став центром гміни. Тут розмістилося поліцейське відділення (постерунок). Жителів села штрафували з усякого приводу: за працю під час державних свят, за несвоєчасну реєстрацію собаки, за гноївку на подвір’ї та інше.
Селян розорювали численні податки, зокрема державний, гмінний, комунальний, шляховий, будівельне страхування та ін. За невчасну сплату податків судовиконавці забирали корів, свиней, хатні речі. Селян довели до такого зубожіння, що вони, використовуючи навіть сірник, ділили його на кілька частин.
Посилювалося розшарування серед селянства. Польський уряд насаджував т. зв. шляхту загродову, до якої входили й українські куркулі. Це була надійна його опора в пригнобленні трудящих Західної України.
В той час, коли селяни жили в злиднях, багатіли польські пани, осадники, куркулі. їм належали два заводи для випалювання вапна, чотири цегельні. Кращі землі, ліси, торгівля — все, що давало прибуток, було в руках багатіїв. Куркуль С. С. Степашок мав великий лан землі, 100 пнів пасіки. Через дорогу від нього жив рідний брат Дмитро, якого обсіли злидні і борги. Куркуль не пошкодував його. За борги забрав у брата майно і довів його до голодної смерті.
В перші роки окупації села буржуазною Польщею діти зовсім не навчалися. Лише у вересні 1923 року відкрилася загальна початкова школа. Навчання тут велося польською мовою. Більшість дітей шкільного віку змушена була йти у найми. На кінець червня 1927 року в Крупецькій початковій школі навчався 101 учень. Діти селян до середніх і вищих навчальних закладів не могли вступити.
Лікувальних закладів, медичного обслуговування населення у Крупці не було. В 1925 році 853 мешканці Крупця і жителів восьми інших сіл Крупецької гміни обслуговував лише один лікар. Серед населення лютували хвороби, епідемії, була висока смертність. Улітку 1932 року, наприклад, лише в Крупці вмерло від дизентерії понад 50 чоловік.
Край соціальному й національному гнобленню настав у вересні 1939 року, коли Червона Армія здійснила свій визвольний похід на західноукраїнські землі. В Крупці створюється сільська Рада депутатів трудящих. Першим її головою став Г. Д. Юсюк. Почалося будівництво нового життя на селі. Поміщицьку й церковну землю, худобу і наявний у маєтку запас зерна розподілили між бідняками, а млин та інші підприємства націоналізували. 1940 року в Крупці виникає один з перших в області колгосп. Головою правління обрали місцевого жителя В. Т. Орищина. Цього ж року в селі Срібному створюється колгосп ім. Кірова, а в селі Баранному — «Шлях до комунізму».
Швидко змінювалося й культурне обличчя села. В жовтні 1939 року в Крупці почала працювати неповна середня школа, в ній навчалося близько 300 учнів, всі діти шкільного віку. До села прибули перші радянські вчителі. Навчання велось уперше за всю історію села рідною мовою. Для дорослих відкрилися клуб, бібліотека, школи та гуртки ліквідації неписьменності та малописьменності. Лікнеп у 1941 році відвідувало 196 слухачів, з них 186 жінок. Молодь і дорослі прагнули до знань.
З 1940 року в Крупці почала діяти комсомольська організація.
Але нове щасливе життя трудящих Крупця перервав напад німецьких фашистів на нашу країну. Почалась Велика Вітчизняна війна. 28 червня 1941 року до села вдерлися німецькі фашисти. Розподілену Радянською владою серед селян поміщицьку землю відібрали, а в колишньому маєтку створили т. зв. державне господарство, в якому примушували селян працювати без будь-якої оплати. Фашисти грабували в селян хліб, молоко, м’ясо. Внаслідок такого свавілля 1942 року почався голод. Щоб хоч трохи одягнутись та прохарчуватись, селянин був змушений шити верхній і нижній одяг з домотканого селянського полотна, потай від фашистів молоти на жорнах зерно. Становище було нестерпним. На опір селян, які не давали окупантам продовольства, відмовлялися їхати на каторжні роботи до Німеччини, німецькі фашисти та їх прислужники-націоналісти відповідали терором і репресіями. 28 серпня та 7 вересня 1943 року кати спалили хутір Гаї, багато будинків Крупця. Близько 200 сімей лишилося без даху над головою. Фашисти за масовий опір і відмову здавати продовольство вбили 28 мирних жителів села, зачинили й спалили в сараї 70-річних Г. О. Гулійчука, М. І. Малегуру та сліпу бабусю Т. Л. Плічук. 16 грудня 1943 року окупанти підірвали колишній панський палац та церкву, висадили в повітря двоповерхове приміщення школи, будівництво якого почали напередодні війни. На каторжні роботи до Німеччини вивезли з села 18 хлопців і дівчат. Чимало горя в роки німецької окупації зазнали селяни і від пособників окупантів — українських буржуазних націоналістів. Бандити закатували жителів села Г. М. Кощука, О. М. Пачковську та інших.
19 березня 1944 року радянські воїни визволили Крупець від фашистського рабства. Жителі його допомагали Червоній Армії: копали окопи, були провідниками, постачали армії та госпіталям зерно, м’ясо, молоко, здавали гроші на будівництво танкової колони, доглядали поранених бійців. Показуючи дорогу на Башарівку, разом з екіпажем радянських танкістів підірвався на міні житель Крупця Д. І. Мамчур. Населення допомагало зі зброєю в руках громити ненависних ворогів. Близько 500 чоловіків із сіл Баранного, Крупця та Срібного вступили в ряди Червоної Армії. 53 жителі Крупця полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни. Вічним сном сплять у братській могилі на кладовищі села росіяни, українці, грузини, татари, білоруси та представники інших національностей нашої країни — солдати Червоної Армії-визволительки. Понад 80 місцевих жителів — учасників Великої Вітчизняної війни — нагороджено орденами й медалями.
Після визволення Крупець справляв гнітюче враження. Руїни, попіл, згарища й димарі спалених хат траплялися на кожному кроці. Повсюди були розбиті дороги, запущені землі.
Трудівники села самовіддано працювали на відбудові народного господарства. Вчителі та батьки весною 1945 року відбудували школу, всі діти шкільного віку почали навчатися.
Важкими були перші роки відбудови. Багато роботи випало жінкам, дідам, підліткам. До того ж, мирній праці заважали недобитки українських буржуазних націоналістів.
9 травня 1945 року радісна звістка про перемогу швидко долинула до села. В Крупці відбувся багатолюдний мітинг. Люди поспішали до центру села, плакали з радощів. Почуття радості перепліталось з пекучим болем в серці: в багатьох сім’ях війна вирвала батька, сина, брата чи нареченого.
Відбудова села протягом четвертої п’ятирічки здійснювалась трудящими під керівництвом партійної організації, яка оформилась у Крупці влітку 1947 року. До кінця п’ятирічки силами жителів та завдяки всебічній допомозі держави грошима, будівельним матеріалом, технікою в селі звели близько 100 хат і господарських будівель, школу, амбулаторію, спорудили два мости, відремонтували 10 км шляху. Запрацювала громадська кузня. Селяни трудилися громадою, допомагаючи родинам загиблих воїнів Радянської Армії. Громадські роботи на користь всього села підготували умови для відновлення колгоспу.
Водночас партійна організація проводила підготовку до виборів у місцеві органи влади. В селі працював колектив агітаторів. За 1949 рік комуністи прочитали 128 доповідей та бесід з різних питань внутрішньої і зовнішньої політики Комуністичної партії і Радянського уряду. Після проведеної роботи на кінець грудня до колгоспу вступили всі одноосібники. Колективізацію села було завершено.
За наступні п’ятиріччя сталися докорінні зміни в економіці села, його благоустрої, зросли добробут, культура, змінилися й самі люди, їх погляди на суспільне життя.
У 1951 році відбулося об’єднання колгоспів сіл Крупця й Баранного в один, а на початку 1959 року до нього приєднався й колгосп села Срібного. Новостворене господарство з центральною садибою в селі Крупці стали називати «Комуніст». Напрям його зерно-тваринницький. Колгосп складається з чотирьох бригад, за яким закріплено 5119 га земельних угідь, у т. ч. 2931 га орної землі, 62 га саду. Основними сільськогосподарськими культурами є цукрові буряки, пшениця, картопля. Важливе місце в сільськогосподарському виробництві належить розвитку тваринництва, зокрема, великої рогатої худоби й свинарству.
Керуючись рішеннями партії і уряду про розвиток сільського господарства, колгоспники розширили посівну площу під цукрові буряки, запровадили комплексну механізацію у вирощуванні цукрових буряків та інших просапних культур, посадили 28 га саду; 36 га непридатних під посів земель засадили лісом. Завершено механізацію трудомістких робіт на тваринницьких фермах. Вжиті заходи та трудовий ентузіазм хліборобів скоро дали позитивні наслідки. Грошові прибутки колгоспу зросли з 37 566 крб. у 1958 році до 1640 тис. крб. у 1968 році. Зернових зібрано в середньому по 24,2 цнт з га, а в бригаді І. С. Мельничука з площі 180 га — по 27,2 цнт. Добрих успіхів досягли і буряківники. На площі 408 га вони зібрали по 578,8 цнт цукрових буряків з одного га. Найбільше відзначилася ланкова Є. П. Оришин. На площі 45 га її ланка виростила по 659,4 цнт цукрових буряків.
Наполегливо працювала комсомольсько-молодіжна ферма. Доярка Є. Г. Пере-тятько надоїла в 1968 році від кожної фуражної корови по 3154 кг молока, а доярка Н. У. Панасюк — 3078 кг. Не відстають від них й інші доярки-комсомолки. На 100 га земельних угідь колгосп виробив по 462 цнт молока і по 102,2 цнт м’яса. Зростає поголів’я худоби. В 1969 році в колгоспі було понад 2200 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 680 корів; 1300 голів свиней. Для утримання поголів’я колгосп за восьму п’ятирічку збудував два типові корівники на 200 голів кожний, свинарник на 400 голів, дві кормокухні. Трудомісткі роботи на тваринницьких фермах механізовано: автонапування, роздача кормів, доїння.
Колгосп «Комуніст» — високомеханізоване господарство, має 40 тракторів у 15-сильному обчисленні, 16 автомашин, 8 зернових і 3 бурякозбиральні комбайни. Механізатори добиваються високих виробничих показників. Бригада механізатора комуніста І. М. Бохонка виборює звання колективу комуністичної праці. За восьму п’ятирічку виробництво на один трактор тут зросло майже в 2 рази, зекономлено 54 тис. кг пального, член КПРС комбайнер G. В. Гулійчук з 238 га намолотив 528 тонн зерна і посів у змаганні третє місце в районі.
Швидкими темпами розвивалось у колгоспі птахівництво. В 1969 році колгосп «Комуніст» реорганізовано на птахорадгосп «Червоноармійський». За ним закріплено 4970 га земельних угідь, у т. ч. 2977 га орної.
У 1972 році колектив радгоспу досяг значних трудових успіхів у всесоюзному соціалістичному змаганні на відзнаку 50-річчя утворення Союзу РСР, за що його нагороджено Ювілейним Почесним знаком ЦК КІІРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Шість працівників радгоспу нагороджені орденами і медалями, з них орденом Трудового Червоного Прапора—О. М. Загоруйко, О. Г. Ковальчук, Н. О. Цвей.
Крім птахорадгоспу, в селі є й промислові підприємства. Працюють два заводи будівельних матеріалів, споруджені на місці колишніх куркульських цегелень і вапнярок. Вони випускають щороку 7 млн. штук цегли. Це в 14 разів більше, ніж до 1939 року. Вапна випалюється понад 13 тис. тонн на рік, або в 100 разів більше, ніж до возз’єднання. Промисловість у селі порівняно з 1939 роком зросла в 10 разів. З 1964 року в Крупці працює млин, який обслуговує жителів і навколишніх сіл. Потужність його 10 тонн питльованого борошна на добу.
Керуючись рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудівники Крупця досягли нових виробничих успіхів. У першому році дев’ятої п’ятирічки колектив птахофабрики здав державі 2200 тис. штук яєць і 41 тис. штук птиці, зібрав по 35,1 цнт зерна з га проти 360 тис. штук яєць, 17 тис. штук птиці і 31,1 цнт зернових у 1970 році.
Достроково із значним перевищенням річного плану виконали свої завдання колективи заводу будівельних матеріалів та млина. За 1971 рік у селі збудовано двоповерхове приміщення сільської Ради, прокладено дорогу до села Баранного, озеленено вулиці, спортмайданчик, стадіон.
Невпізнанним став Крупець. Зникли колишні старенькі хатинки з солом’яними стріхами. За післявоєнні роки зведено 244 житлові будинки, що становить 66 проц. всього житлового фонду села. Земляну долівку змінила підлога, жителі користуються газом.
Радянська влада зробила багато, щоб поліпшити життя селянина, змінила його побут. Віджила своє сорочка з домотканого полотна, населення одягається по-сучасному. Колишню незграбну скриню замінила шафа. З’явилися в хатах телевізори, радіоли, холодильники, телефони тощо.
Всі села Крупецької сільської Ради електрифіковано. У власному користуванні мешканців сіл є понад 1000 мотоциклів і велосипедів, близько 500 радіол, понад 160 телевізорів.
В селі працює поштове відділення.
Великі зрушення сталися в галузі народної освіти. Семирічна школа з 1959 року перетворилася на восьмирічну. Вона працює в новозбудованому типовому приміщенні. У школі навчається понад 300 учнів. Таку ж школу відкрили в сусідньому селі Срібному. Будівництво обох шкіл велося на кошти колгоспів. В цих школах викладають 34 вчителі.
За роки Радянської влади восьмирічну і середню освіту здобули близько 800 чоловік. Сільська молодь у вузах і технікумах оволодіває професіями лікаря, вчителя, агронома, інженера тощо. Вже здобули вищу освіту 104 вихідці з населених пунктів Крупецької сільської Ради. Звичайним явищем стала загальна середня освіта.
Поряд з матеріальним добробутом трудівників значно зросла їх культура. В Крупецькому будинку культури працюють драматичний, вокальний, спортивний гуртки. Тут у пошані художня самодіяльність.
Нею захоплюється понад 500 чоловік. Популярністю користуються вечори запитань і відповідей, диспути, усні журнали, вечори молоді, лекції, які читають члени первинної організації товариства «Знання». Значна кількість лекцій і тематичних вечорів була присвячена знаменній даті в житті нашого народу — 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. Клуб став популяризатором нових радянських обрядів. Урочисто відбуваються реєстрація шлюбів, новонароджених, проводи призовників до лав Радянської Армії тощо. Тут демонструються кінофільми, влаштовуються кінофестивалі.
Більшість трудівників села є читачами бібліотек. Лише в сільській бібліотеці налічується понад 11 тис. книжок. Майже в кожній квартирі є своя бібліотека. Жителі передплачують 2160 газет і журналів. На 1000 чоловік населення припадає 1117 примірників газет і журналів.
Для підвищення політичних і економічних знань серед трудівників села створено розгалужену мережу політнавчання з питань економіки виробництва, наукового комунізму, історії КПРС, історії комсомолу. В них навчається понад 150 чоловік господарського й громадського активу села.
Авангардну роль у житті села й птахорадгоспу відіграє партійна організація, створена в 1947 році. Тоді в ній було 4 чоловіка. У 1972 році в селі налічувалося 88 комуністів. Переважна більшість їх працює в сфері матеріального виробництва.
Під керівництвом партійної організації виросли і змужніли передовики сільськогосподарського виробництва. Це ланкова С. У. Мокра, яка за високі врожаї картоплі нагороджена орденом Леніна, ланкова Є. П. Оришин удостоєна ордена «Знак Пошани», 64 трудівники села нагороджені Ленінською ювілейною медаллю.
В селі перебуває на обліку понад 100 комсомольців. Вони працюють у сфері матеріального виробництва — тваринниками, рільниками, трактористами, шоферами. Багато уваги комсомольська організація приділяє культурному життю села, дозвіллю молоді, спорту тощо.
Йдучи назустріч 50-річчю утворення Союзу РСР, жителі села за рішенням сільської Ради впорядкували й озеленили село, брали участь у створенні зеленої зони навколо районного центру Червоноармійська.
Змінився Крупець за роки Радянської влади, зріс культурний рівень населення, підвищився матеріальний добробут. Нові перспективи перед ним відкриває дев’ята п’ятирічка. Колектив птахофабрики в 1975 році здаватиме державі яєць і птиці в 10 разів більше, ніж у 1970 році, завод будівельних матеріалів має значно збільшити випуск продукції.
Трудящі докладають всіх зусиль, щоб добитися ще кращих наслідків на шляху будівництва нового життя.
К. П. КІНДРАТ, О, С. ОЛІЙНИК