Пляшева, Червоноармійський район, Ровенська область
Пляшева — село, центр сільської Ради. Розташована на березі річки Пляшівки, за 60 км від Червоноармійська. Дворів — 94, населення — 770 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Острів, Солонів.
Перша письмова згадка про Пляшеву датується 1545 роком. В ті часи селяни платили феодальну грошову й натуральну ренту, відбували панщину по З—4 дні на тиждень, а також виконували різні додаткові роботи: ремонтували й споруджували будівлі, лагодили шляхи тощо.
Жителі Пляшевої терпіли і від частих феодальних міжусобиць. Весною 1564 року на село напала челядь сусіднього феодала, яка спустошила його та побила багатьох селян. Після Люблінської унії Пляшева входила до складу Берестечківської волості Луцького повіту Волинського воєводства.
Доведені до відчаю визисками, злиденним життям та сваволею панів, селяни Пляшевої не раз піднімалися на боротьбу. Влітку 1568 року вони рубали ліс, який належав каштелянці М. Козинській, і побили її слуг.
Населення Пляшевої терпіло і від неодноразових грабіжницьких наскоків татар. У 1577—1578 рр. татари «велике спустошення вчинили, самих людей в неволю і маєтності їх побрали, доми, гумна і іншую всякую маетность їх попалили».
В кінці XVI — на початку XVII ст. пляшівські селяни гнули спини на князя О. Пронського. Тоді в селі налічувалася всього 21 хата, а жителів мешкало понад сто чоловік. У Берестецькій волості Луцького повіту Пляшева була одним з найбідніших сіл.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. у Пляшевій 1651 року перебували загони війська Богдана Хмельницького. Поблизу села відбулася одна з найбільших битв між селянсько-козацькими військами і військами шляхетської Польщі, відома в історії як битва під Берестечком. В ній взяло участь і населення Пляшевої.
Селянсько-козацьке військо та загони кримських татар займали позицію в низинній місцевості. Позаду їх були болотисті береги річки Пляшівки і сёла Пляшева та Острів. 150-тисячне військо польського короля Яна Казимира зайняло позиції на південний схід від містечка Берестечка.
Спочатку в битві, яка почалася 18 червня, успіх мали козаки, але 20 червня у розпал бою кримський хан Іслам-Гірей III, домовившись наперед з королем, не тільки зрадив Хмельницького, а й захопив його в полон.
Десять днів, оточене з трьох боків королівськими військами (з четвертого була річка Пляшівка) в міцно укріпленому таборі, селянсько-козацьке військо на чолі з полковниками Ф. Джалалієм, І. Богуном відбивало атаки ворога, завдаючи йому відчутних ударів. Використавши обоз та частину артилерії, козаки спішно збудували переправи через болото і вийшли з оточення.
Героїзм козаків і селян в цій битві засвідчують не тільки українські історичні джерела. Польський історик Л. Кубаля відзначає відчайдушну оборону 800 козаків на одному з острівців. Очевидець битви француз П’єр Шевальє розповідає про битву й загибель 300 козаків на іншому острівці.
За свідченням письмових польських джерел, поблизу Пляшевої в останній день битви — 30 червня 1651 року загинуло до 10 тис. козаків і повстанців.
Битва під Берестечком знайшла своє відображення в народних піснях, легендах, переказах, думах. Український народ оспівував мужність і героїзм козаків. Була поширена пісня «Висипали козаченьки…», яка починалася словами:
Висипали козаченьки з високої гори,
Попереду козак Хмельницький на воронім коні,
Ступай, коню, дорогою широко ногами,
Недалеко Берестечко і орда за нами.
Стережися, пане Яне, як Жовтої Води:
Йде на тебе сорок тисяч хорошої вроди.
Під час цих боїв польська шляхта майже повністю спалила Пляшеву. Відбудовувалося село поступово. На початку другої половини XVII ст. тут налічувалося менше 30 димів. Крім майже щоденної панщини, шляхта вимагала виконувати різні повинності, відробітки, платню грошима й натурою. Крім того, шляхта часто грабувала село. Так, 1680 року на Пляшеву вчинив наїзд сусідній воєвода і пограбував у селян худобу й майно. Справу про ці збитки розглядав луцький суд. У цьому ж році жителі чотирьох навколишніх сіл скаржилися на посесора, який вимагав грошей. У одного селянина він забрав пасіку на 100 вуликів.
Свавілля шляхти, соціальний і національний гніт викликали протест селян.
1734 року в Берестечківській волості, до складу якої входила й Пляшева, діяли гайдамаки, яких підтримувало місцеве населення. Виступи гайдамаків; та селян так налякали панів, що останні просили допомоги у властей.
З 1795 року Пляшева ввійшла до Дубнівського повіту Волинської губернії Росії. Селяни залишилися кріпаками, соціальний гніт не зменшився, не. припинялася їх боротьба проти експлуататорів.
Минали роки, але пам’ять про героїчну битву під Пляшевою-Берестечком жила в народі. Поле битви часто відвідували селяни з різних кінців країни, представники прогресивної інтелігенції, історики, письменники. Вони віддавали шану героям. За народними переказами, вклонитися козакам і повстанцям, що полягли тут за волю, 1846 року приїздив сюди Т. Г. Шевченко. Він присвятив цій історичній події ліричний вірш «Ой чого ти почорніло», йдеться про поле. Поет з глибоким співчуттям оспівує трагічні події минулих часів.
Почорніло я од крові
За вольную волю…
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили.
Та ще мене гайворони
Укрили з півночі…
Клюють очі козацькії,
А трупу не хочуть.
Почорніло я, зелене,
Та за вашу волю…
Не позбулися селяни лихої долі й після реформи 1861 року. Найкращі пляшівські землі залишалися поміщицькою власністю. Селянам дісталися малородючі піщані та глинисті ділянки, які в низинах навесні часто затоплялися водою. Під час складання уставної грамоти і викупної угоди поміщик прирізав собі значну частину садибної і польової землі, яка раніше належала селянам. Згідно із законом 1863 року селянам передали 451 десятину здебільшого непридатної до обробітку землі. За викупним актом лише тяглі господарства одержали 307 десятин 720 кв. сажнів землі, яку треба було викупити. Навіть після зниження платежів на 20 проц. пляшевці мусили протягом 49 років сплатити 6665 крб. За переписом населення 1897 року, в Пляшевій налічувалося вже 500 чоловік, тобто за 12 років воно збільшилося на 128 чоловік. Кількість землі лишалася незмінною. Тому багато селян змушені були шукати побічних заробітків. Вони йшли на будівництво шосейної дороги Дубно—Берестечко, на підприємства в міста тощо.
Чимало біди зазнавали жителі села і від різних стихійних лих. Навесні 1885 року в Пляшевій спалахнула велика пожежа, згоріло 18 дворів. На той час у селі налічувалося 44 двори, в яких проживало 373 чоловіка. Пожежі виникали і в наступні роки. Лише за дві пожежі (1888 і 1904 рр.) вогонь знищив 34 двори, тобто 3/4 села, селяни розорились, але допомоги погорільцям ніхто не подав. Знедолені йшли в міста, поповнюючи лави безробітних.
На початку XX ст. стали прокладати шосейну дорогу від Дубна до Берестечка. Під час дорожніх робіт на місцях, де 1651 року точилися бої козаків і селян проти шляхти, було викопано багато людських кісток, козацьку зброю — кремневі рушниці, пістолі, ядра тощо. Було вирішено зібрати всі знайдені реліквії бойової слави та вшанувати память загиблих козаків і повстанців. Серед населення почався збір пожертвувань на будівництво храму-пам’ятника «Козацькі могили». Першими відгукнулися трудящі селяни. За кілька місяців вони зібрали 291 крб. 40 копійок. На острівці Журавлисі за проектом студента Петербурзької Академії мистецтв В. М. Максимова, під керівництвом архітектора В. Г. Леонтовича було споруджено храм-мавзолей. На територію Журавлихи з сусіднього села Острова перевезли дерев’яну церкву (Михайлівську), пам’ятку українського зодчества, збудовану 1650 року. За народними переказами, в ній напередодні битви побував гетьман Богдан Хмельницький. Спорудження пам’ятника-музею «Козацькі могили» завершено 1914 року.
1914 року Пляшева залишалася невеликим селом. Під час першої світової війни австро-німецькі війська спалили село, пограбували храм-пам’ятник.
В буремні роки Жовтневої революції і громадянської війни трудящі Пляшевої активно боролися за владу Рад. Вже з весни 1917 року в селах повіту, у т. ч. і в Пляшевій, почастішали виступи селян. Вони самовільно рубали ліс, захоплювали поміщицькі землі, випасали худобу на панських луках. В село приносили полум’яні слова більшовицької правди революційно настроєні солдати та матроси, що прибували сюди з Петрограда. На початку січня 1918 року в селі встановлено Радянську владу. Селяни почали ділити поміщицьку землю. Та вже в лютому Пляшеву захопили австро-німецькі війська. В березні 1919 року до села вдерлися польські інтервенти. На початку серпня 1920 року його визволили частини 14-ї кавалерійської дивізії під командуванням героя громадянської війни О. Я. Пархоменка. Наприкінці серпня село знову окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі. З 1921 року Пляшева перебувала в складі Дубнівського повіту Волинського воєводства.
За переписом 1921 року, в селі налічувалося 96 дворів і 639 жителів. Щоб тримати українське населення в покорі, польські власті переселили до Пляшевої кілька десятків сімей осадників. їм виділили 193 га кращих земель, а більшості українського населення села залишилося всього 300 га. Осадники, куркулі забирали в селян за несплачені борги останнє збіжжя з крихітного поля. Врожаї збирали низькі — не більше 6—7 цнт з гектара.
Селян виснажували й численні штрафи. Брали штраф за те, що на возі не було таблички з прізвищем власника, що собака вибігла на вулицю або корова потрапила на обочину шосе тощо. Селяни мусили платити за в’їзд до міста, за переїзд через міст, за постій на базарі, за право забивати худобу.
Економічному й політичному безправ’ю селян відповідав і низький культурний рівень. У селі не було людини з вищою чи середньою освітою. Для початкової школи не знайшлося приміщення, і її розмістили у двох невеличких приватних будинках. Навчання велося польською мовою. Понад третина дітей українців школи не відвідувала. Не було жодного культосвітнього закладу.
Тяжкі умови життя кликали трудящих села до революційної боротьби проти окупаційного режиму. Щороку під час роковин боїв козаків з шляхтою під Берестечком на «Козацькі могили» звідусіль сходилося багато трудового українського населення, щоб вшанувати світлу пам’ять героїв, які віддали своє життя за визволення рідного краю. Сюди приходили члени Берестечківського комітету КПЗУ і вели роз’яснювальну роботу серед місцевих жителів. Польські власті боялися цих маніфестацій. Тому 18 червня 1935 року волинський воєвода у своєму розпорядженні заборонив будь-які збори громад й походи до «Козацьких могил». На тих, хто не виконував цих розпоряджень, накладався штраф до 1000 злотих або ув’язнювали на 6 тижнів. Напередодні дня вшанування пам’яті загиблих до Пляшевої прибували польські жандарми для підтримання «порядку». Представники польської влади разом з українськими буржуазними націоналістами й церковниками завжди виступали проти боротьби селян за своє національне й соціальне визволення, поширювали наклепи на Радянський Союз і успіхи соціалістичного будівництва в УРСР. Прогресивна газета «Сила» 1930 року писала про нестерпне становище в селах Пляшевій і Острові: «В селах іде великий натиск на свідомих селян, які стають в обороні Радянської України. Проти свідомих селян виступає піп Барищук і зрадник А. Ка-мінський. Селяни плюють просто в лице панові Камінському, який завзявся разом з попом мобілізувати наших селян проти Радянської України». Газета повідомляла про марні намагання цього запроданця «…закликати селян до антирадянщини, але селяни висловились за Радянську Україну».
Про розмах революційної агітації серед селян проти окупаційного режиму свідчать і донесення поліції. Лише за 11 місяців 1935 року було виявлено в селах Дубнівського повіту, до якого входила й Пляшева, 525 відозв, плакатів і транспарантів, розповсюджених комуністами. Щоб придушити революційні настрої серед населення, поліція за цей рік заарештувала 54 члени КПЗУ3. Та ніякі репресії не могли спинити прагнення трудящих до возз’єднання з Радянською Україною.
19 вересня 1939 року трудящі Пляшевої хлібом-сіллю зустрічали Червону Армію, яка вступила на західноукраїнські землі, щоб взяти під захист її населення. В Пляшевій між селянами було розподілено осадницькі й церковні землі. З радістю вітали трудящі Пляшевої рішення Народних Зборів Західної України про возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. На початку 1940 року Пляшева стала центром однойменної сільської Ради у складі Козинського району. В грудні цього ж року відбулися вибори до Пляшівської сільської Ради. Першим головою сільради обрали місцевого жителя С. С. Бігунського.
Навесні 1940 року в Пляшевій виникла ініціативна група для організації колгоспу. Незабаром дрібні селянські господарства об’єдналися в сільськогосподарську артіль. Першим головою її правління став селянин-бідняк К. О. Невинний. Соціалістичне будівництво на селі було в центрі уваги його трудівників. Комсомольці стали організаторами всіх починань. Комсомольський осередок, створений в 1939 році, на той час налічував 8 юнаків та дівчат. Керував осередком М. А. Орлов. З ініціативи комсомольців розпочали роботу клуб, хата-читальня. Всі діти навчалися в школі рідною мовою. Другом і порадником хлібороба стала книга, газета. В клубі запрацювали гуртки художньої самодіяльності.
Напад фашистської Німеччини на Радянський Союз зірвав мирні плани жителів села. З перших днів Великої Вітчизняної війни Пляшева стала місцем жорстоких боїв. Бійці і командири 8-го механізованого корпусу під командуванням генерал-лейтенанта Д. І. Рябишева кілька днів стримували шалені атаки гітлерівців. В кінці червня 1941 року Пляшеву захопили окупанти. В роки тимчасової окупації від рук фашистських загарбників та їх найманців — українських буржуазних націоналістів — загинули активісти члени комсомольського підпілля М. А. Орлов, Б. X. Пилипей, Ф. Р. Борисюк та ін. Частину сільської молоді вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Та фашисти не змогли вбити у трудящих села дух свободи, прагнення до визволення.
19 березня 1944 року 112-а стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора О. В. Гладкова визволила Пляшеву від німецько-фашистських окупантів. Цей день став великим святом для трудящих села. До лав Червоної Армії вступило 212 жителів села, з них 107 нагороджені орденами і медалями, 105 полягли смертю хоробрих.
У складних умовах населення Пляшевої з допомогою районних партійних і радянських органів приступило до відбудови зруйнованого господарства.
3 перших днів після визволення села відновила роботу сільська Рада. Водночас трудящі подавали допомогу Червоній Армії. Вони внесли до фонду оборони десятки тонн зерна, картоплі, овочів, зібрали на танкову колону «Ровенщина» понад 30 тис. карбованців.
Відгукнувшись на заклик ленінградців виконати четверту п’ятирічку за 4 роки, селяни Пляшевої 1947 року першими в Козинському районі достроково завершили план лісозаготівель.
У жовтні 1948 року в Пляшевій відновлено колгосп «Перемога». Першим головою правління обрали Б. В. Дмитрука. Спочатку до колгоспу вступило 41 господарство. В перші післявоєнні роки колгосп переживав труднощі. Землі в його розпорядженні було 210 га, у т. ч. 140 га орної. Не вистачало тягла. З реманенту було 14 плугів, 10 культиваторів, 2 віялки, 1 косарка-самоскидка, 6 молотарок. Під урожай 1949 року засіяли всього 81 га озимих. Перший урожай видався ще низьким — по 8,8 цнт зернових з га. Колгоспне тваринництво лише починало розвиватися.
Чималих успіхів колгосп досяг за роки наступної п’ятирічки. Від держави надходили через МТС нова техніка, сортове насіння. В село прибули спеціалісти сільського господарства — агрономи, механізатори. Незабаром врожаї зернових з га зросли у півтора-два рази. Успішно розвивалося тваринництво, колгосп уже мав три ферми. Міцніло господарство, зростали його прибутки, що дозволяло розгорнути капітальне будівництво.
В перші післявоєнні роки вчителі й активісти села багато зробили для підвищення освітнього рівня населення. Актив села — депутати сільради, комсомольці, вчителі завершили роботу щодо ліквідації неписьменності й малописьменності серед дорослих. Розгорнули роботу бібліотека, клуб. Початкову школу перетворено на семирічку.
В березні 1952 року в Пляшевій створюється кандидатська група, очолена членом партії І. М. Павликовим. Перші комуністи О. Т. Козаков, О. С. Бігунський та інші створили міцне ядро парторганізації.
З великим піднесенням зустріли трудівники Пляшевої свято дружби українського й російського народів — 300-річчя возз’єднання України з Росією. В селі відбулися урочисті збори, відкрилася виставка книг, з нагоди, цієї знаменної події у клубі відбувся вечір. Музей «Козацькі могили» в ці дні відвідали тисячі трудящих з різних областей України. На честь 300-річчя возз’єднання України з Росією у 1954 році колгоспу було присвоєно ім’я Богдана Хмельницького.
На цей час колгосп об’єднався з сусіднім господарством «Зоря комунізму» села Острова. Новоутворене господарство рік у рік міцніло, підвищувалася врожайність сільськогосподарських культур, збільшувалася продуктивність громадського тваринництва. У 1955 році, порівняно з 1954 роком, збір зерна в колгоспі збільшився на 10 проц., неподільний фонд — на 38 проц. В 1961 році колгосп за підвищення врожайності зернових і продуктивності тваринництва одержав перехідний Червоний прапор райкому партії та райвиконкому.
Роки семирічки та восьмої п’ятирічки були роками дальшого економічного й культурного зростання Пляшевої. Вже до 1965 року польові роботи було повністю механізовано. Застосування агротехніки, натхненна праця хліборобів дали хороші наслідки — підвищилися врожайність усіх культур та продуктивність тваринництва. На 100 га сільгоспугідь вироблено м’яса 74,5 цнт і молока 309 цнт, швидко збільшувалося поголів’я худоби. На колгоспних фермах додатково споруджено шість нових тваринницьких приміщень. На 1965 рік грошові надходження від усіх галузей господарства становили 576 тис. карбованців.
В наступні роки господарські успіхи стали ще відчутнішими. Змагаючись за гідну зустріч 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, трудівники Пляшевої 1970 року зібрали по 30,1 цнт зернових, 118,6 цнт картоплі, 406 цнт цукрових буряків з га. На кожні 100 га сільськогосподарських угідь виробили 577 цнт молока і 106 цнт м’яса. На кінець восьмої п’ятирічки в колгоспі споруджено комплекс виробництва пташиного м’яса. Грошові надходження від усіх галузей господарства за п’ятирічку становили 3685 тис. крб. Колгосп став мільйонером. На території тваринницького містечка з’явилося ще п’ять приміщень, запроваджено механізоване доїння. Зведено кормоцех, склади для збереження зерна й отрутохімікатів, цегельний та вапняковий заводи. Машинний парк поповнився новою технікою. Він має 34 трактори, 16 комбайнів, 25 автомашин, 86 електромоторів.
За роки Радянської влади невпізнанно змінилося село. Його трудівники пишаються плодами своєї праці. Понад 60 проц. хліборобів побудували або перебудували свої хати. Всі вони споруджені за типовими проектами на 3—4—5 кімнат, криті шифером, бляхою й черепицею. В Пляшевій з’явилися дві нові вулиці.
Розгорталося будівництво. Забруковано й обсаджено фруктовими деревами 3,5 км шляхів. Біля нової середньої школи посаджено сад, а біля клубу закладено парк, у центрі якого височить пам’ятник 113 односельцям, полеглим на фронтах Великої Вітчизняної війни.
У село прийшов достаток. У кожній оселі сяє лампочка Ілліча, є радіо, світяться голубі екрани телевізорів. Про зростання культурних запитів свідчить той факт, що лише за 1968 — 1972 рр. колгоспники Пляшівської сільради придбали в торговельній мережі понад 110 телевізорів, 100 мотоциклів і мопедів, багато радіоприймачів, пральних машин тощо.
Пляшева має автобусний зв’язок з районним центром Червоноармійськом, Дубном та навколишніми селами.
Хлібороби Пляшевої користуються оплачуваними відпустками, а 426 ветеранів колгоспної праці та інвалідів мають пенсію. Колгосп за свої кошти посилає трудівників у будинки відпочинку, на лікування в найкращі здравниці країни. За восьму п’ятирічку чимало колгоспників лікувалися у 8 санаторіях.
У новому селі виросли й нові люди. Це справжні громадські діячі, невтомні будівники комуністичного суспільства. 15 років працювала свинаркою Н. Т. Шишко. За високі показники у роботі і за перевиконання взятих соціалістичних зобов’язань вона нагороджена орденами Леніна та «Знак Пошани». Нині Н. Т. Шишко завідує фермою.
Серед передовиків колгоспного виробництва — дояр П. Ф. Сидорук, доярки М. Н. Ткачук і Н. Ф. Шишко, які по надоях молока від кожної закріпленої корови вже перевищили чотиритисячний рубіж. По 800—900 грамів добового приросту кожної тварини добилися телятниці К. К. Бойко та В. Я. Вознюк, 238 тис. штук яєць здав державі пташник І. А. Кравчук. Добрі наслідки на відгодівлі свиней мають свинарки М. Г. Маник, А. І. Гринчук та інші. Свинарка Г. І. Ходорчук одержала в 1971 році по 25 ділових поросят від кожної свиноматки. Серед механізаторів перед ведуть шофер І. Г. Юхимчук, комбайнер В. А. Хміль, трактористи І. Р. Жежера, М. С. Косов, М. Т. Музика, В. О. Юхимчук.
Трудівники села новими успіхами в праці відзначили ювілей великого вождя трудящих В. І. Леніна. На честь знаменної дати 60 кращих хліборобів, учителів, медичних працівників удостоєні Ленінської ювілейної медалі.
Кращим виробничникам односельці виявляють своє довір’я, обираючи їх до сільської Ради депутатів трудящих. Народні посланці в органи влади — справжні громадські діячі, які всі свої знання й сили віддають на благо рідній Вітчизні. Вчителька М. Г. Підласа вже вчетверте обирається депутатом сільської і районної Рад депутатів трудящих. Пляшівська сільрада налічує в своєму складі 35 депутатів.
Про зростання добробуту й культури Пляшевої і сіл сільради свідчить багато. Нині жителі села мають необхідну медичну допомогу в своїй амбулаторії, є тут і аптека. Малят доглядають в дитсадку. Продовольчий та промисловий магазини забезпечують населення необхідними товарами і продуктами. У Пляшевій є середня школа. Багато сільської молоді вчиться у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах. Понад 100 чоловік одержали дипломи лікаря, агронома, зоотехніка, інженера, педагога.
Росте сільська сім’я спеціалістів. Тут працює понад 30 фахівців сільськогосподарського виробництва.
Пляшева, колись глухе село, де майже всі жителі не знали грамоти, за роки Радянської влади стала осередком високої культури. У 1972 році її населення одержувало 825 примірників газет і журналів. Книжковий фонд трьох бібліотек сільради налічує майже 10 тис. примірників з різних галузей знань. В бібліотеці завжди людно. В ній працює агітпункт, читаються лекції, тут відбуваються виставки книг тощо.
Члени товариства «Знання» до 50-річчя СРСР читали лекції «Утворення СРСР — торжество ленінської національної політики», «Дружба народів — джерело сили й могутності багатонаціональної держави», «СРСР — країна великого братерства народів» та інші.
Хліборобам села є де провести своє дозвілля. У клубах працюють різні гуртки, демонструються кінофільми, влаштовуються концерти. Тут виступають артисти Ровенського музично-драматичного театру ім. М. Островського, колективи з Червоноармійська та інших міст.
Здобутки трудівників села, заможне й радісне життя — наслідки їх самовідданої праці під керівництвом парторганізації, яка налічує 36 членів і кандидатів у члени КПРС. Комуністи завжди ініціатори усіх трудових починань. В селі добре працює комсомольська організація, що об’єднує понад 100 юнаків та дівчат.
1971 року на освіту, культуру й охорону здоров’я було асигновано близько 52 тис. карбованців.
Пошаною трудівників Пляшевої користується відомий музей-заповідник «Козацькі могили», з яким тісно пов’язана історія села. Держава щороку асигнує кошти на утримання музею, ремонт і реставрацію пам’яток архітектури середини XVII—початку XX ст. та двоповерхового будинку, в якому розміщена експозиція музею. Провадяться розкопки на місці битви, де знайдено численні речі, якими користувалися козаки — мушкети, кулі, монети, люльки, ножі. У саркофазі Георгієвської церкви зберігаються зібрані під Берестечком останки козаків Богдана Хмельницького, які полягли смертю хоробрих у суворому двобої біля острова Журавлихи буремного літа 1651 року. У республіканському видавництві «Мистецтво» 1968 року вийшов у світ багато-ілюстрований буклет про «Козацькі могили».
Нащадки свято шанують пам’ять загиблих героїв. З кожним роком збільшується потік відвідувачів до музею народної слави. Сюди приїздять численні екскурсанти з різних кінців Радянського Союзу, Чехословаччини, Польщі, Франції, Канади, СІЛА та інших країн. В музеї зібрано експонати не лише про битву 1651 року. Тут зберігаються речі, які розповідають про історію трудового народу України від давніх часів до наших днів. Серед численних експонатів привертає увагу робота скульптора М. Р. Кіппіса «У неволі». Її автор зобразив кріпака з колодою на шиї. Значне місце відведено показові боротьби українського народу за соціальне і національне визволення, за встановлення Радянської влади.
До піввікового ювілею Союзу РСР відкрито нову експозицію. Документи її розповідають про історію Пляшевої та колгоспу ім. Б. Хмельницького, про дружбу радянських народів-братів. Тут можна побачити фотографії, бойові нагороди, особисті речі жителів села — учасників Великої Вітчизняної війни, активних учасників соціалістичних перетворень. В музеї експонуються картини та скульптури українських радянських скульпторів і художників, які відтворюють життя і діяльність радянських людей.
Красивішає Пляшева, заможно живуть її трудівники. Виконуючи накреслення XXIV з’їзду КПРС, хлібороби села успішно виконали взяті соціалістичні зобов’язання на честь 50-річчя утворення Союзу РСР. У 1972 році вони зібрали з кожного га по 649 цнт цукрових буряків. На кожні 100 га угідь вироблено по 655 цнт молока. Удвічі збільшено виробництво м’яса і яєць. Комуністи села виховують трудівників на високих принципах морального кодексу будівника комунізму. Нащадки безсмертних героїв минулого самовідданою працею наближають прекрасне завтра, ім’я якому — комунізм.
В. М. МАНАЄНКОВ, А. Д. ЧЕРНІЄНКО