Дубно, Дубнівський район, Ровенська область (продовження)
Соціалістичні перетворення в Дубні були перервані віроломним нападом фашистських загарбників на Радянський Союз. В перший день війни місто зазнало варварського бомбардування фашистської авіації, в результаті чого було знищено багато житлових будинків, вбито та поранено близько 50 чоловік мирних жителів.
За місто розгорнулися жорстокі бої. 25 червня 1941 року ворог захопив Дубно. Щоб затримати просування ворожих військ, сюди був направлений 8-й механізований корпус під командуванням генерал-лейтенанта Д.І. Рябишева. Група, якою командував бригадний комісар М. К. Попель, у складі 34-ї танкової дивізії та корпусного мотоциклетного полку 27 червня 1941 року перейшла в наступ. На кінець дня радянські війська визволили Дубно. В результаті навального наступу було захоплено 30 гітлерівських танків. Радянські танкісти протягом доби оволоділи здобутою ворожою технікою, що дало змогу створити новий танковий батальйон, командиром якого був призначений капітан О. М. Михальчук. В боях за Дубно загинули смертю хоробрих командир дивізії полковник І. В. Васильєв, підполковник М. Д. Болховітін, полковий комісар М. М. Немцев.
Сміливі дії 8-го механізованого корпусу викликали замішання ворога. Просування ворожих військ тимчасово було затримано.
Оцінюючи бойові операції в районі Дубна—Бродів, начальник генерального штабу сухопутних військ Німеччини генерал Гальдер 29 червня 1941 року записав у своєму щоденнику: «8-й російський танковий корпус глибоко вклинився в наше розташування і зайшов у тил 11-ї танкової дивізії. Це вклинення противника, очевидно, викликало велике безладдя в нашому тилу між Бродами і Дубном».
В ході боїв за місто був сформований винищувальний загін з членів партійного і радянського активу, в його складі були секретар Дубнівського РК КП(б)У О. І. Денисенко, завідуючий відділом райкому В. К. Івончик, редактор районної газети В. Д. Черняхівський та багато інших партійних і радянських працівників. На північний схід від міста Дубна загін прийняв бій з переважаючими силами німецько-фашистських військ. Захисники міста героїчно відбивали атаки фашистів, і лише тоді, коли ворог кинув у бій танки, бійці загону змушені були відступити. В нерівному бою загинули депутат Верховної Ради УРСР, голова міської Ради депутатів трудящих С. О. Козійчук, начальник районного відділу HKBG Я. В. Винокур та інші патріоти. Загін пройшов сотні кілометрів по ворожих тилах, знищуючи фашистів, і в районі Житомира приєднався до Діючої армії.
В ніч з 28 на 29 червня 1941 року німецько-фашистські війська знову вдерлися до міста. Настали чорні дні окупації. На місцях нещодавніх боїв лишилося багато тяжко поранених радянських воїнів. Гітлерівці по-звірячому розправлялися з полоненими. «29 червня 1941 року я сам бачив, як представники німецької армії розстрілювали полонених червоноармійців, що лежали поблизу міста Дубна,— розповідав пізніше полонений німецький солдат Вольфганг Шарте,— після цього їх прокололи багнетами, щоб убити напевно. Поруч стояли німецькі офіцери і сміялися».
Населення, ризикуючи життям, підбирало поранених воїнів. В селі Панталія було створено великий лазарет, але буржуазні націоналісти привели сюди есесівців і вчинили криваву розправу. З перших же днів окупації почалося страхітливе знищення радянських людей. Лише в місті Дубні фашисти замордували понад 20 тис. чоловік. Проте кривавий терор не зміг скорити радянських патріотів. Незважаючи на смертельну небезпеку, житель Дубна М. І. Попов 1943 року зумів визволити з табору 16, а потім ще 46 напівживих радянських воїнів. Він розмістив їх у колишньому будинку інвалідів і доглядав разом з медсестрою М. М. Арутюнян. Завдяки мужності патріотів полонені були врятовані і направлені в партизанські загони, де продовжували боротьбу з фашистськими загарбниками.
В Дубнівському районі героїчно діяв місцевий партизанський загін, створений військовополоненим Філіповим. Народні месники в січні 1942 року, натхнені звістками про розгром фашистів під Москвою, прийняли перший бій з гітлерівцями на шляху Дубно—Повча. Мужня боротьба загону стала прикладом для багатьох: з невеликої партизанської групи він зріс до 60 чоловік. Загін діяв у Дубнівському та Млинівському районах. У липні 1943 року більшість партизанів разом з Філіповим загинули в боях з оунівськими бандами.
Віру в швидке визволення від фашистського рабства приніс жителям Дубна сміливий рейд партизанського з’єднання С. А. Ковпака влітку 1943 року. Партизани пустили під укіс ворожий ешелон на перегоні Дубно—Мирогоща. Рейд партизанів G. А. Ковпака через район активізував антифашистський рух. Група патріотів, очолювана Т. О. Кисильчуком, на залізниці Дубно—Здолбунів пустила під укіс два ешелони, які везли авіамотори і фашистських солдатів. Фашистам та їх прихвосням українським буржуазним націоналістам вдалося напасти на слід підпілля. Восени 1943 року вони по-звірячому розправилися з багатьма патріотами, замордували керівника підпілля Т. О. Кисильчука.
Настав 1944 рік. Частини 13-ї гвардійської кавалерійської дивізії (командир П. І. Зубов) у взаємодії з 8-ю Далекосхідною дивізією (командир П. О. Хрустальов) та 149-ю стрілецькою дивізією (командир А. А. Орлов) 3 лютого вийшли на рубіж Ікви, щоб форсувати її на півночі і на півдні від Дубна. Німецько-фашистське командування намагалось затримати наступ радянських військ. Згрупувавши на рубежі Ікви значні сили, окупанти чинили опір, вдаючись до численних контратак. Почалися уперті бої. Лише за один день бою 5 лютого частини 6-го гвардійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта С. В. Соколова знищили в районі Дубна понад 2 тис. гітлерівців, 20 танків, захопили в полон 860 ворожих солдатів і офіцерів.
Зважаючи, що ворог кинув у бій нові сили, командуючий 13-ю армією генерал-лейтенант М. П. Пухов видав наказ утриматись від штурму Дубна, щоб здійснити перегрупування, посилити корпуси танками. Ранком 9 лютого 6-й гвардійський кавалерійський корпус відновив наступ у районі Дубна. 13-а гвардійська кавалерійська дивізія, виконавши обхідний маневр у південному напрямку, в кінці дня зав’язала бої на західних околицях міста з частинами 7-ї танкової дивізії гітлерівців. 11 лютого розгорнулися бої за передмістя Дубна. Ранком 12 лютого радянські бійці оволоділи селом Панталія і почали переправу через Ікву на північ від міста. Вони закріпились на західному березі ріки. Незважаючи на шалений артилерійський вогонь ворога, плацдарм був утриманий. Того ж дня 29-й кавалерійський полк під командуванням В. Ф. Сімбуховського після запеклого бою захопив два квартали міста. Одночасно зі сходу наближались радянські танки. Танкістам вдалось визволити передмістя Сурмичі. Завдання, поставлене 13-й армії в розгромі Ровенсько-Луцького угруповання ворога, було виконане, командування фронтом вирішило припинити дальші атаки міста Дубна і закріпитись на зайнятому рубежі.
В боях за визволення міста брав участь 31-й гвардійський Кубано-Чорноморський козачий полк 8-ї гвардійської кавалерійської дивізії, до складу якої входили добровольці із Тувинської Народної Республіки. В нерівному бою з фашистами 19 сміливих тувинців відбивали атаки переважаючих сил ворога, але не залишили найнятого рубежа. Понад сотня фашистів знайшла собі тут могилу. Смертю хоробрих загинули за визволення Дубна тувинські добровольці: Берзекей Сат, Сендуй Оол, Донгур Кизил, Дажи Серен та інші герої.
Бої за місто тривали. Частини 149-ї та 172-ї стрілецьких дивізій 16 березня вели вуличні бої. Ворог без бою не віддавав жодної вулиці. 17 березня 1944 року воїн Червоної Армії М. П. Морозов підняв червоний прапор над визволеним Дубном. Столиця нашої Батьківщини Москва 17 березня салютувала доблесним військам 1-го Українського фронту двадцятьма артилерійськими залпами з ста двадцяти гармат. Частинам, які найбільше відзначились, визволяючи місто, було згодом присвоєно найменування «Дубнівських».
Після визволення відновили роботу районний комітет партії, районна і міська Ради депутатів трудящих, райком комсомолу та інші організації. У травні 1944 року почала виходити районна газета «Дубнівська правда».
Фашистська окупація завдала великої шкоди господарству і культурі міста. В руїнах лежали промислові підприємства, більша частина житлових будинків. Гітлерівці зруйнували будинок культури, бібліотеку, музичну школу, музей. Трудящі багато працювали, щоб відбудувати господарство, розчищали вулиці від сміття й руїн. Вже 1944 року став до ладу райхарчокомбінат, запрацювали промислові артілі «Комуніст», «Зірка», ім. 8 Березня, відновили роботу м’ясокомбінат, ливарно-механічний завод. Дала струм міська електростанція. В серпні 1944 року випустила першу продукцію відбудована беконно-консервна фабрика, 1945 року пущено маслозавод.
Наслідуючи патріотичний почин трудящих Києва, Харкова, Полтави, робітники й службовці брали активну участь у відбудовних роботах. Кожен житель протягом квітня і травня працював безплатно 6 годин на відбудові міста. Налагодили телефонний зв’язок, почав працювати міський радіовузол. Швидко загоювалися рани, завдані фашистами. 1945 року беконно-консервна фабрика виконала річний план на 103 проц., випущено валової продукції на 702 тис. крб. Ще більших успіхів досягли робітники й інженерно-технічні працівники райпромкомбінату. Вони здобули першість серед промислових підприємств області.
Повністю відбудували цегельний і вапняний заводи. На ливарно-механічному .заводі було налагоджено випуск сільськогосподарського реманенту. Тут виготовляли сівалки, віялки, соломорізки, які користувалися великим попитом у населення. Слюсарі С. Білоусов, В. Мильничук, токарі С. Кощук, С. Цурюк щоденно виконували норми на 250—300 процентів.
Наслідуючи почин ленінградців, робітники дубнівських підприємств розгорнули змагання за виконання п’ятирічки за чотири роки. Райпромкомбінат знову став переможцем соціалістичного змагання серед підприємств області у першому кварталі 1946 року. Йому було вручено перехідний Червоний прапор обкому КП(б)У та виконкому обласної Ради депутатів трудящих і грошову премію. Успішно працювали колективи артілі «Комуніст», беконно-консервної фабрики, маслозаводу, райхарчокомбінату та інших підприємств. У 1947 році стало до ладу нове підприємство — рукавично-трикотажна фабрика.
Особлива увага приділялася житловому будівництву. Тільки за 1946 рік і перший квартал 1947 року було відбудовано і відремонтовано 125 квартир, 5 житлових будинків. Для підняття з руїн житлового фонду створювались спеціальні бригади ремонтників, яким постійно допомагало населення. Відремонтовано 24 будинки загальною площею 440 кв. м. Проте це не могло задовольнити потреби населення. У квітні 1948 року відбулися збори міського активу передовиків виробництва. Обговоривши питання про стан будівництва і благоустрою Дубна, учасники активу закликали трудящих допомогти у цій справі. На заклик передовиків відгукнулися виробничі колективи. Протягом 1949 року кожний житель відробив безплатно 30 годин на впорядкуванні міста.
Завдяки зусиллям трудящих було розчищено 5 га засміченої території, прокладено нові вулиці, відремонтовано тротуари, висаджено квіти, кущі, відновлено газони. Активну участь у цих роботах взяли комсомольці, учні шкіл і училищ.
Підсумки четвертої п’ятирічки для трудящих міста були відрадними. На повну потужність працювали підприємства, чітко діяли міський транспорт, зв’язок і комунальне господарство. Було введено в дію 14 950 кв. м. житлової площі.
Значних успіхів було досягнуто в розвитку народної освіти і культури. В 1945 році відкрили педагогічне училище, культосвітній і сільськогосподарський технікуми, а в наступному році — сестринсько-медичну школу.
У 1944/45 навчальному році в місті працювали 4 середні школи. Педагогічні колективи чимало робили, щоб виявити дітей шкільного віку, залучити їх до навчання. Навесні 1947 року відбулися перші випуски в середніх школах міста. Атестат про середню освіту вперше після війни отримало 64 юнаки і дівчини. Працювала вечірня середня школа робітничої молоді. Були створені 32 гуртки та школи ліквідації неписьменності. Тому вже на кінець 1949 року всі навчались грамоти. Для підготовки спеціалістів сільського будівництва 1950 року відкрито школу десятників-будівельників.
Проводилася робота щодо боротьби з дитячою безпритульністю. Для сиріт і напівсиріт організували 2 дитячі будинки. В перший післявоєнний рік відкрили 2 дитячі ясла-садки. В Дубні працювали літній міський піонерський табір, де щорічно оздоровлювалося 220—250 дітей, табори при школах. Дійову допомогу у створенні їх матеріальної бази подавали робітничі колективи. Робітники промартілі «Зірка» виготовили меблі, працівники промкомбінату придбали посуд, полагодили спортивні майданчики.
Відновив свою роботу Дубнівський краєзнавчий музей. Під час окупації він був частково знищений і пограбований. У жовтні 1946 року відчинив двері новий міський кінотеатр. Вже 1949 року в місті працювало три бібліотеки.
Центром відпочинку трудящих став будинок культури. Тут розгорнулася робота драматичного, хорового, танцювального гуртків. У будинку культури відбувалися молодіжні вечори, урочисті збори, огляди художньої самодіяльності міста й району. 1949 року з Острога в Дубно переїхав пересувний драматичний театр.
Восени 1949 року працювала перша районна промислова і сільськогосподарська виставка, присвячена 10-річчю возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР. На виставці були широко представлені всі промислові підприємства і колгоспи району, зокрема колгосп ім. Калініна, трудівники якого зібрали по 500 цнт цукрових буряків з гектара.
Успішним для трудівників Дубна був 1952 рік: трикотажники видали продукції понад план на 210 тис. крб., промкомбінат виконав річну програму до 5 листопада. Зросли ряди передовиків виробництва. 1953 року за успіхи в соціалістичному змаганні маслозавод був нагороджений перехідними Червоними прапорами ВЦРГІС та обласного комітету профспілки. Лісгосп став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. 1953 року стало до ладу нове підприємство — овочесушильноконсервний комбінат.
Урочисто відсвяткували жителі 300-річчя возз’єднання України з Росією. На міському стадіоні відбулося свято пісні й танцю.
У виробничому й громадському житті міста активну участь брала молодь. Почин бригади шахтарів, яку очолював М. Мамай, знайшов відгук серед робітничої молоді Дубна. Першими наслідували його приклад трикотажники. Похід за виробництво продукції понад план підтримали колективи побуткомбінату, хлібозаводу, лісгоспу, меблевої фабрики. В 1957 році завдяки зусиллям робітників випущено понад план продукції на 36,7 млн. карбованців.
Невтомною працею відзначили трудящі початок семирічки. Перший день 1959 року бригада в’язальниць рукавично-трикотажної фабрики (бригадир кавалер ордена Леніна Т. М. Смолярчук) виконала норму на 122 проц. Зростали темпи будівельних робіт. Спорудження великого цукрового заводу в Дубні було оголошено комсомольською будовою: тут трудилися по комсомольських путівках більше тисячі юнаків і дівчат. З Москви, Таганрога, різних міст Білорусії, Туркменії надходило устаткування для новобудови. 1960 року завод став до ладу.
Широкого розмаху набуло змагання за комуністичне ставлення до праці. Вже в 1961 році за звання колективу комуністичної праці змагалося 50 бригад, цехів, дільниць і змін. 22 колективи з честю вибороли його.
Серед колективів підприємств міста гаряче схвалення і підтримку знайшло змагання за українську годину. Особливо успішно виступили у цьому змаганні меблевики, трикотажники, ливарники, харчовики. У зв’язку з тим, що в 1965 році став до ладу завод просочування деревини, поповнилась сім’я виробничників Дубна.
Було освоєно ряд нових видів продукції. Харчокомбінат повністю перейшов на випуск штучних хлібобулочних виробів. Овочесушильноконсервним комбінатом освоєно виробництво картопляних крекерів, м’ясокомбінатом — виробництво сухих кормів. На кінець семирічки в промисловості працювало 8843 чоловіка.
Виробничими успіхами відзначили трудящі 50-річний ювілей Радянської влади. Промисловість міста достроково виконала виробничі завдання, підприємства освоїли багато видів нової продукції, було впроваджено 72 заходи щодо наукової організації праці з економічним ефектом 44 тис. крб. Розширилась сітка громадського харчування. На базі промкомбінату 1969 року створено два нові підприємства: завод гумовотехнічних виробів та фабрику художньої галантереї.
Швидкими темпами здійснювалося промислове будівництво. В 1968 році введено в дію новий цех зеленого горошку на овочесушильноконсервному комбінаті, асфальтовий завод, автозаправочну станцію. Через рік будівельники здали в експлуатацію новий комплекс таксомоторного парку, було відкрито станцію технічного обслуговування машин, почалося спорудження газопроводу. Наполегливо працювали трудящі над виконанням соціалістичних зобов’язань на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. 1995 чоловік було нагороджено Ленінською ювілейною медаллю.
Корінні зміни сталися в медичному обслуговуванні трудящих. У Дубні відкрито санітарно-епідеміологічну станцію, стоматологічну поліклініку, жіночу і дитячу консультації, станцію швидкої допомоги, пологовий будинок, три диспансери, лікарню. До послуг трудящих є 3 аптеки. На промислових підприємствах діє 9 оздоровчих пунктів. Охороняють здоров’я трудящих 85 лікарів, 315 середніх медичних працівників. Добре працюють заслужені лікарі УРСР В. Ф. Наумяк, М. Г. Пирогов, О. П. Сиротіна. За останнє десятиріччя зміцнено базу дошкільних дитячих закладів. Збудовані нові приміщення дитячих садків.
В місті — 8 загальноосвітніх та заочна і вечірня школи робітничої молоді, 2 допоміжні школи-інтернати. Середній школі № 3 присвоєно ім’я Героя Радянського Союзу І. І. Іванова. На стаціонарі і заочно в середніх спеціальних навчальних закладах міста навчається близько 3 тис. чоловік.
Постійно розширюють свою матеріальну базу і контингент слухачів середні спеціальні навчальні заклади. В 1954 році школу медичних сестер перетворено на медучилище з двома відділами — акушерським і фельдшерським. У Дубні працює дитяча спортивна школа. Її вихованцем є чемпіон Європи і СРСР 1971 року з веслування серед юніорів А. Т. Шарикін.
За післявоєнні роки дальшого розвитку набула культура. З 1957 року у Дубні працює клуб ім. Ватутіна, реконструйовано районний будинок культури, де збудовано новий зал для глядачів на 360 місць. Працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, музичний тощо. З 1969 року відкрито дитячу балетну студію. Діє університет культури, який відвідує 185 трудівників міста.
При районному будинку культури працює драматичний гурток. Йому присвоєно звання самодіяльного драматичного народного театру. Успішно виступив на фестивалі, присвяченому 50-річчю Радянської влади, хоровий колектив, якого удостоєно звання самодіяльної народної хорової капели.
В культурному житті міста помітну роль відіграють 4 бібліотеки, яким присвоєно звання культосвітніх закладів відмінної роботи. їх робота поліпшилася у дні підготовки до ювілею Радянської влади. На підприємствах та в установах проведено багато читацьких конференцій, усних журналів. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відбулися ленінські читання для дітей, літературні ранки. В місті працюють також 24 відомчі профспілкові бібліотеки.
Змістовною стала діяльність міських організацій ДТСААФ. Первинна організація ливарно-механічного заводу обладнала кабінет бойової слави, педучилище підготувало групу мотоциклістів, трикотажна фабрика — групу телефоністок. За досягнуті успіхи 1956 року первинна організація сільгосптехнікуму, а також районна організація ДТСААФ були нагороджені перехідним Червоним прапором Ровенського обкому ДТСААФ. Розвиваються прикладні види спорту. Чемпіоном республіки 1965 року з автомобільного троєборства став І. М. Шевчук. А через рік Л. В. Трохимюк завоювала звання чемпіона області з радіоспорту. Спортивно-технічний клуб райкому ДТСААФ став переможцем в обласному соціалістичному змаганні.
Трудящі Дубна постійно підтримують зв’язки із зарубіжними друзями. 1967 року створене районне відділення радянсько-болгарської дружби. Його членами стали 8 підприємств, організацій, навчальних закладів, шкіл міста. 1967 року в Дубні побувала делегація з Відінського округу Народної Республіки Болгарії. Гості ознайомилися з містом, поділилися досвідом промислового і культурного будівництва.
Успіхи трудящих у комуністичному будівництві зростали під керівництвом первинних партійних організацій. 1970 року в місті працювало 47 парторганізацій, в яких перебувало на обліку 1309 комуністів. Комсомольські організації того ж року об’єднували 4822 члени ВЛКСМ. Комсомол брав шефство над спорудженням цукрового заводу і овочесушильноконсервного комбінату. За активну участь у виробничій діяльності та громадській роботі у ленінському ювілейному році районна комсомольська організація нагороджена пам’ятною стрічкою ЦК ВЛКСМ до Червоного прапора районної організації, а комсомольська організація трикотажної фабрики — пам’ятним вимпелом ЦК ЛКСМУ. 5 комсомольських організацій і 37 комсомольців відзначені грамотами ЦК ВЛКСМ та ЦК ЛКСМУ.
Господарським і культурним будівництвом керує міська Рада. До неї обрано 85 народних посланців. Це кращі робітники промислових підприємств, будов, транспорту, партійні і комсомольські працівники. На сесіях міської Ради обговорюють питання про благоустрій міста, поліпшення торговельного та побутового обслуговування населення, роботу шкіл та дошкільних закладів, організацію відпочинку трудящих. У постійних комісіях працює 161 чоловік. Вони активно допомагають міськраді підтримувати санітарний порядок, обладнувати спортивні й дитячі майданчики, дбають про дозвілля трудящих. На розвиток господарства міста в 1971 році було використано 734 863 карбованці.
Готуючись до відзначення 50-річчя утворення Союзу РСР, трудящі Дубнівського району стали на трудову вахту «15 ударних тижнів». Кожній союзній республіці виробничі колективи присвячували трудовий тиждень, після закінчення якого підбивалися підсумки роботи і нагороджувалися переможці соціалістичного змагання. В районній бібліотеці було проведено тематичний вечір «Чуття єдиної родини» та організовано виставку, в колгоспах, культурно-освітніх та навчальних закладах і установах читалися лекції про дружбу народів Радянського Союзу.
У Дубні зведені пам’ятники — В. І. Леніну, Т. Г. Шевченку. Є пам’ятник воїнам Радянської Армії, які загинули у боротьбі з фашистськими загарбниками.
В місті багато архітектурних пам’яток: замок князів Острозьких (XV ст.), Луцька брама (XVI ст.), Спаська (XVII ст.) та Юр’ївська (XVIII ст.) церкви, костьоли бернардинів й кармеліток (XVII ст.).
Не впізнати стародавнього, але вічно молодого Дубна. Асфальтовані вулиці, багатоповерхові будинки змінили обличчя колись глухого повітового міста. Трудящі живуть повнокровним життям. Вони стали справжніми господарями свого міста, беруть активну участь у громадському й політичному житті країни, роблять гідний внесок у виконання рішень XXIV з’їзду КПРС.
Л. Є. ДЕЩИНСЬКИЙ, П. О. САВЧУК, В. Д. СЕЛЕДЕЦЬ