Дубно, Дубнівський район, Ровенська область
Дубно — місто районного підпорядкування. До обласного центру — 46 км автошляхом. Через Дубно проходить залізниця Здолбунів—Львів та автошлях Київ—Львів і Брест—Тернопіль. Населення — 26 900 чоловік.
На околицях міста виявлено два поселення доби ранньої та пізньої бронзи. Трапляються знахідки римських монет II ст. Відомі також ранньослов’янське поселення черняхівської культури та давньоруське городище.
Перша згадка про поселення під назвою Дубен є в Іпатіївському літопису за 1100 рік, де розповідається, що на з’їзді князів у Витичеві було вирішено передати Дубно разом з Острогом, Чарторийськом та Буськом князеві Давиду Ігоровичу.
Дубно згадується також 1149 року у зв’язку з перебуванням на Волині князя Юрія Долгорукого. В 1240 році Дубно зруйнували та спалили монголо-татари, після чого воно стало невеликим поселенням. По смерті Данила Галицького Луцьким уділом, до складу якого входило Дубно, володів Мстислав Данилович. На основі грамоти Ягайла від 4 листопада 1386 року Дубно належало князю Ф. Острозькому. З червня 1498 року власник поселення одержав від литовського князя Олександра грамоту про надання Дубну магдебурзького права і дозвіл влаштовувати щотижневі базари та щорічний ярмарок. Розширювалася територія міста, зростала кількість населення, розвивалися торгівля та ремесло, яке набрало типових для середньовіччя форм — у Дубні існували ткацький, шевський, ковальський цехи.
Після Люблінської унії Дубно було включено до складу Луцького повіту Волинського воєводства. Посилився економічний і національно-релігійний гніт. Погіршення становища населення протягом XVI—XVII ст. зумовлювали ще й наскоки татар. В 1577 році Дубно двічі зазнало їх нападу, було зруйноване, але сильно укріплений замок, за стінами якого відсиджувались магнати і шляхта, здобути ворогам не вдалося. Відступаючи, татари захопили у полон чимало жителів.
На початку XVII ст. внаслідок політики польських магнатів Дубно стає одним із осередків поширення католицизму на Волині. Місцеві православні церкви перетворюються на уніатські, в Дубні будуються католицькі монастирі — бернардинів (1620 р.), кармеліток (1630 р.). Польські магнати і шляхта сподівалися прискорити ополячення українського народу за допомогою церковної унії, але населення міста не визнавало її. 1633 року в Дубні спалахнуло антиуніатське повстання на чолі з надвірними козаками Дубнівського замку Чопеком, Вільцем і Губкою. Виступ було придушено князівськими військами, а його ватажків страчено.
Під час визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького хвиля народних повстань докотилася до Дубна. Влітку 1648 року Дубном оволоділи загони Максима Кривоноса, палко зустрінуті населенням міста. Проте військам Богдана Хмельницького не вдалося довго протриматись у Дубні. Польська шляхта знову захопила його і почала укріплювати. 2 червня 1649 року власник Дубна князь Заславський наказав примусово залучити всіх жителів до ремонту мостів і греблі.
Навколо Дубна розташовувалися шляхетські війська, які грабували місцеве українське населення. Біля Дубна стояв тритисячний загін магната Брацлавського, а в місті такий же загін магната Заславського. 5 червня 1651 року один з козацьких загонів, надісланих Богданом Хмельницьким, щоб здобути харчі й фураж, захопив Дубно, де козаки забрали 2 тис. коней і волів, яких шляхта мала гнати до свого табору, розміщеного біля Сокаля. Місцеве населення ненавиділо загарбників, селяни допомагали козакам, повідомляли їх про наближення ворога. Коронний хорунжий О. Конєцпольський доповідав М. Потоцькому, що не зміг захопити «язика»: коли він наближався до Дубна, селяни підпалювали фільварки, щоб попередити українське повстанське військо про наближення ворога.
В Дубні та біля нього зосереджувались значні сили польсько-шляхетського війська, про що 11 (21) червня 1654 року Богдан Хмельницький повідомляв листом царя Олексія Михайловича.
На початку вересня 1660 року російські і козацькі полки під командуванням боярина В. Б. Шереметева обложили Дубно, де перебували тоді війська коронного гетьмана, однак поява татар змусила Шереметева зняти облогу міста. Бурхливі події кінця XVI — першої половини XVII ст. в районі Дубна були відображені М. В. Гоголем в його творі «Тарас Бульба».
1706 року під час Північної війни Дубно захопили шведи, від яких місто визволили російські війська. Меншиков у листі до Петра І розповідав, що коли російські війська наблизились до Дубна, шведи поспішно відступили, залишивши в місті 28 мідних гармат. У січні 1707 року в Дубні перебував Петро І.
У XVIII ст. двічі відвідав Дубно мандрівний філософ і поет Г. С. Сковорода — 1750 року, коли він прямував у країни Європи, і 1753 року, повертаючись назад.
Назрівання кризи феодальної системи позначилось посиленням експлуатації трудящих. Зростання соціального та національного гніту приводило не раз до народних повстань. У травні 1768 року, під час народного повстання на Правобережній Україні, очолюваного Іваном Гонтою та Максимом Залізняком, стались виступи і в околицях Дубна.
В 1772 році, коли Львів відійшов до Австрії, в Дубно зі Львова було перенесено великий контрактовий ярмарок. На ярмарок, який тривав протягом місяця, приїздило чимало купців не тільки з Польщі, але й з-за кордону. Торгували зерном, лісом, продуктами сільськогосподарського виробництва. В Дубні побудували великі склади-магазини, де зберігались товари. Найбільші склади належали магнатам Ржевуським, які надсилали зерно та інші товари в Гданськ і Торунь.
Князі Любомирські, власники Дубна, під час ярмарків влаштовували в своєму палаці, збудованому у другій половині XVIII ст., для приїжджих магнатів пишні бали, театральні вистави, концерти. 1780 року в місті жив польський театральний діяч Войцех Богуславський. У Дубні він здійснив постановку кількох п’єс, в т. ч. власної — «Генріх IV на полюванні».
Указом Катерини II 1795 року Дубно було визначено повітовим містом Подільської губернії, а згодом ввійшло до складу Волинської губернії. У 1797 році «лубенські контракти» перенесли до Новограда-Волинського, а згодом до Києва, де вони поклали початок знаменитим контрактовим ярмаркам на Подолі. Дубно дещо втрачає значення важливого торгового центру.
На початку XIX ст. місто перетворюється на прикордонний пункт поблизу російсько-австрійського кордону. Тут стояв чималий військовий гарнізон, який очолювали в різний час видатні російські полководці — М. І. Кутузов (1806 р.), Д. С. Дохтуров (1810, 1811 рр.).
У період Вітчизняної війни 1812 року російська армія під командуванням генерала О. П. Тормасова, спираючись на дубнівські та луцькі укріплення, стримувала просування французьких військ на Волинь і Поділля.
У першій половині XIX ст. у Дубні починає розвиватися промисловість, пожвавлюється торгівля. 1838 року засновано прядильне підприємство, яке складалося з двох фабрик. Знову, як і раніше, тут щороку відбувалися два найбільші на Волині ярмарки, товари на які завозили також з Польщі та Австрії.
Історичне минуле Дубна привертало увагу видатних діячів культури. 1846 року за завданням Археографічної комісії Дубно відвідав Т. Г. Шевченко. Поет оглянув місця, пов’язані з повістю М. В. Гоголя «Тарас Бульба»,— замок князів Острозьких, міську браму, Ільїнську церкву, монастир кармеліток. У березні 1867 року в Дубні перебував композитор М. В. Лисенко, який збирав матеріал для опери «Тарас Бульба».
В другій половині XIX—на початку XX ст. місто зростало. Його розвиткові сприяла відкрита 1873 року залізнична колія Здолбунів—Радзивилів. Наприкінці XIX ст. населення Дубна становило 14 257 чоловік, вт. ч. 8153 міщанина, 4841 селянин, 717 дворян, 90 осіб духовного звання, 203 купці.
Велике значення в житті дубнівських трудящих мала боротьба російського, пролетаріату під час першої російської буржуазно-демократичної революції 1905— 1907 рр. 2 лютого 1905 року відбувся виступ солдатів Дубнівського форту. Керівництво ним здійснював солдатський комітет. Повсталі вимагали демократизації армії, усунення реакційно настроєних офіцерів, зменшення солдатської муштри,, поліпшення харчування. Коменданту форту з допомогою спеціально присланих козацьких частин вдалося придушити виступ. Гарнізон розформували і замінили іншими військовими частинами. Керівників виступу та значну частину солдатів засудили до каторжних робіт.
Слідом за солдатами в квітні 1905 року застрайкували дубнівські кравці, шевці столяри, вимагаючи 8-годинного робочого дня, ліквідації штрафів, підвищення заробітної плати. 1 травня по вулиці Широкій (нині Жовтнева) пройшла велика демонстрація трудящих міста. А 13 жовтня дубнівські залізничники приєдналися до Всеросійського страйку залізничників. Тоді ж припинили роботу працівники пошти й телеграфу.
Через Дубно проходив один з шляхів, яким доставляли в Росію з-за кордону революційну пресу. 2 липня 1905 року біля Платерівського залізничного поста Дубнівського повіту затримали транспорт нелегальної літератури, серед якої було» 90 примірників праці В. І. Леніна «До сільської бідноти».
Багато уваги приділяли більшовики революційній роботі серед солдатів. У березні 1906 року біля штабу і казарм 32-го Чугуївського драгунського полку, що дислокувався у Дубні, були розкидані прокламації, видані Дубнівською групою РСДРП5.
На шлях революційної боротьби ставало й селянство. 31 травня 1906 року селяни поблизу міста Дубна захопили велику ділянку поміщицької сіножаті. «Сінокос наш,— казали вони,— а скоро і вся земля буде наша».
Місто розвивалося, розширювалося, але влада не дбала про його благоустрій тут не було водопроводу, каналізації. Більша частина населення лишалася без медичної допомоги — 9 приватних лікарів, 5 акушерок та 4 зубні лікарі обслуговували головним чином заможних жителів.
Про стан освіти свідчить те, що більш як половина всіх мешканців Дубна, тобто понад 7 тис. чоловік, були неписьменними. З навчальних закладів у місті існували засновані 1855 року двоє училищ, 1905 року відкрили приватне жіноче училище, а 1909 — чоловічу гімназію.
У 1813 році в Дубні перебував і помер польський вчений, діяч у галузі освіти Тадеуш Чацький. Він був одним із засновників Товариства аматорів наук у Варшаві, працював інспектором шкіл Волинської губернії, брав участь у створенні Кременецького ліцею, в розробці проекту шкільної мережі на Волині.
Перша світова імперіалістична війна призвела до ще більшого зубожіння населення міста. При наближенні австрійських військ більшу частину жителів евакуювали в глиб Росії. 29 серпня 1915 року місто було зайняте ворогом, у руках якого воно перебувало до 4 червня 1916 року. Оскільки після цього Дубно опинилося у прифронтовій зоні, тут було дислоковано значні маси військ і встановлено жорстокий воєнний режим.
На початку першої світової війни в Дубно з Києва прибув у складі 11-го Корпусного авіаційного загону відомий російський льотчик П. М. Нестеров. Як військовий кореспондент у Дубні 1916 року перебував російський письменник О. М. Толстой.
Місцеві органи буржуазно-поміщицької влади всіляко підтримували імперіалістичну війну, робили все можливе, щоб піднести наступальний порив солдатів 11-ї армії Південно-Західного фронту, що розташувалася у місті. Лише більшовики несли солдатам правду про війну. В цей час революційну роботу серед солдатів, трудящих мас Дубна і повіту вели більшовики В. М. Величко, М. М. Коковихін, А. М. Пірейко.
Звістка про перемогу Лютневої революції у Петрограді надійшла в Дубно 28 лютого 1917 року. В Дубнівському повіті відбулися масові мітинги і збори, під час яких більшовики роз’яснювали трудящим імперіалістичний характер війни, антинародну політику Тимчасового уряду, угодовських партій та дрібнобуржуазних націоналістичних угруповань, які захищали інтереси буржуазії та поміщиків.
В березні 1917 року Дубнівська група РСДРП об’єднувала 10 членів партії, вона налагодила зв’язок з солдатським комітетом Дубнівського гарнізону 11-ї армії, де армійську партійну групу РСДРП очолював більшовик М. Мартиненко, який безпосередньо підтримував тісний зв’язок з ЦК РСДРП. Наприкінці березня під керівництвом більшовиків у військових частинах Дубнівського гарнізону було створено Ради солдатських депутатів.
23 квітня 1917 року у Дубні відбувся організований більшовиками масовий мітинг робітників, які вимагали припинення війни, укладення справедливого миру. Велику роботу провели дубнівські більшовики, роз’яснюючи програму партії у цей період. На підприємства міста і в села були надіслані агітатори.
Значну організаційну й політичну допомогу більшовикам Дубна подали прибулі в першій половині 1917 року з Петрограда матроси-кронштадтці, яких направляла Військова організація ЦК РСДРП(б). У повідомленні волинського губернського комісара Тимчасового уряду на ім’я міністра внутрішніх справ зазначалось, що кронштадтські моряки Кузнецов і Косарев ведуть у місті Дубні й навколишніх селах революційну більшовицьку пропаганду серед населення за повалення військових урядових організацій і Тимчасового уряду.
Щоб придушити виступи солдатів проти війни, генерал Корнілов видав наказ про розстріл військових частин, які самовільно відходять з фронту. Проти них було виставлено каральні загони, зокрема у Дубні —1-а сотня козачих військ. Дубнівська тюрма була переповнена революційно настроєними солдатами. Під слідством перебували 11 офіцерів і близько 500 солдатів, у т. ч. Т. Вальтер, П. Горбачов, І. Михайлов, С. Олійник, І. Сазонов та інші більшовики. їм загрожувала сувора кара, як учасникам братання і антивоєнних солдатських заворушень. 20 вересня 1917 року в приміщенні військового суду почався виступ групи в’язнів, які розігнали судових урядовців. Повстанців підтримали 3-й залізничний батальйон і 404-й Камишинський полк. Повсталі солдати захопили місто. Цей виступ тривав до 4 жовтня.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції була палко схвалена трудящими та гарнізоном міста. 31 жовтня 1917 року загальні збори Дубнівського гарнізону ухвалили негайно передати владу Радам. У другій половині листопада було переобрано Раду солдатських і робітничих депутатів міста, створену після перемоги Лютневої революції. У новому її складі з 20 місць 15 одержали більшовики, переважно представники гарнізону. Дубнівська Рада утворила ревком, керівне ядро якого становили більшовики. 29 листопада 1917 року член комітету РСДРП(б) Дубнівського гарнізону Ш. Мартиненко повідомив ЦК більшовиків про обрання військово-революційного комітету і про передачу влади до рук Рад.
Щоб допомогти ревкому захистити владу трудящих від посягань контрреволюційних елементів, з Луцька прибув броневик із загоном червоногвардійців.
Велике значення для перемоги Радянської влади на Ровенщині мав Перший Всеукраїнський з’їзд Рад. Дубнівська повітова Рада обрала на з’їзд делегата — колишнього матроса Балтійського флоту, учасника Великої Жовтневої революції, уродженця села Повчі Дубнівського повіту В. П. Рикуна. У відповідь на рішення з’їзду встановити владу Рад на Україні в місті Дубні 7 січня 1918 року відбулися багатолюдні збори й демонстрації трудящих.
В січні 1918 року Дубнівський військово-революційний комітет звернувся з відозвою до трудящих обрати делегатів на повітовий з’їзд. За рішенням ревкому було розігнано есеро-меншовицьку повітову Раду. Дубнівську Раду очолив більшовик Г. Михайлов.
Діяльність органів Радянської влади в Дубні перервало в лютому 1918 року вторгнення австро-німецьких окупантів. Більшовики змушені були піти в підпілля, щоб організувати трудящих на боротьбу з ворогами.
В грудні 1918 року окупанти залишили Дубно. На зміну їм прийшла буржуазно-націоналістична Директорія, яка запровадила режим терору й насильства. Більшовицьке підпілля готувало трудящих до збройної боротьби проти петлюрівських військ. Навесні 1919 року Дубнівський підпільний ревком підготував збройне повстання. 15 березня повстанські загони вступили до міста. Але після жорстокого бою в передмісті Сурмичах з переважаючими силами ворога змушені були відступити. А вже в квітні 1919 року активно діяли більшовицькі повстанські загони в селах Повчі, Пісках, Садах. Велику допомогу підпільникам повіту подавав Д. Г. Ширин, делегат II з’їзду КП(б)У. Він загинув 1919 року в Дубні від рук петлюрівців.
З наближенням Червоної Армії до Дубнівського повіту активізувалася революційна боротьба. 17 травня в Дубні розпочалося повстання робітників, солдатів і селян. Революційний комітет, створений повстанцями, підтримував безпосередні зв’язки з радянськими військами. 20 травня частини Таращанської бригади під командуванням В. Н. Боженка разом з повстанцями, якими керували місцеві підпільники М. А. Прокопчук, В. П. Рикун і Бондарчук, у запеклих боях з петлюрівцями та зунрівцями визволили місто Дубно. До 1 червня на всій території повіту було відновлено Радянську владу.
На визволеній території розпочалося будівництво нового життя. В місті відновлює свою роботу ревком на чолі з В. П. Рикуном. У селах повіту створюються волосні й сільські ревкоми, комітети бідноти.
5—8 липня 1919 року в Дубні відбувся повітовий з’їзд Рад, де було прийнято постанову про націоналізацію поміщицьких земель, банків, промислових підприємств. При повітовому виконкомі, який обрали на з’їзді, створили відділи: військовий, адміністративний, соціального забезпечення, продовольчий, освіти, землеробства, юстиції, праці, фінансів, охорони здоров’я. Налагоджувалося мирне життя. В Дубні відкрили дитячий будинок, на потреби шкіл асигнували 4 млн. крб. В липні 1919 року в місті створили Комуністичну Спілку Молоді.
Але насунулась нова небезпека: 15 серпня 1919 року польські інтервенти захопили Дубно. Трудящі боролися проти окупантів. Очолили цю боротьбу підпільники комуністи. Вони вели агітаційну та пропагандистську роботу серед населення, створювали партизанські загони.
Майже рік господарювали в місті інтервенти. 19 липня 1920 року підрозділи Першої Кінної армії вигнали окупантів. Було відновлено Радянську владу. В боях за Дубно особливо відзначились кіннотники 11-ї кавалерійської дивізії (командир Ф. М. Морозов), 14-ї кавалерійської дивізії (командир О. Я. Пархоменко), бійці 45-ї стрілецької дивізії під командуванням Й. Е. Якіра. В боях поблизу Дубна 19 липня 1920 року загинув комбриг 11-ї кавалерійської дивізії С. М. Патоличев.
Польським інтервентам вдалося припинити наступ радянських військ і знову захопити Дубно. Згідно з Ризьким мирним договором воно лишилося під владою буржуазно-поміщицької Польщі.
Уряд буржуазно-поміщицької Польщі не дбав про розвиток промисловості на окупованих землях. У 30-х роках в Дубні було кілька невеликих промислових підприємств. Майже за 20 років господарювання окупантів у місті побудували лише одну консервну фабрику, на якій працювало 100 робітників, стільки ж їх налічувалося на решті промислових підприємств, не враховуючи понад 500 сезонних робітників хмелярень. Умови праці були вкрай незадовільні. Робочий день тривав 10—12 годин, за що робітники одержували в середньому по 2—3 злоті. Ще гірше було становище підлітків — заробітна плата учня становила 1—2 злоті.
Трудящим постійно загрожувало безробіття. Це визнавали й польські урядовці. Начальник воєводської поліції у своєму звіті 30 квітня 1927 року писав, що в Дубні зросла кількість безробітних. За далеко неповними офіційними даними на 31 грудня 1937 року в Дубні налічувалося 133 безробітні.
Тяжке економічне становище трудящих доповнювалось національним гнітом. В дубнівських навчальних закладах: державній гімназії, торговельній школі, професійній школі для дівчат, двох семирічних та двох початкових школах навчали польською мовою. В середніх і спеціальних закладах навчання було платним. У школах не створювалися нормальні умови для навчання, панувала антисанітарія. 1930 року у місті налічувалося 3195 неписьменних. Не краще було з медичним обслуговуванням населення. Видатки на охорону здоров’я 1936 року становили лише 0,67 злотого на одного жителя.
На початку 1924 року утворено Дубнівський повітовий комітет КПЗУ. Він керував революційною боротьбою трудящих. У квітні 1933 року в повіті діяло 7 організацій КПЗУ, а в кінці грудня — 156.
В роки світової економічної кризи 1929—1933 рр. активізуються революційні виступи трудящих. У листопаді 1933 року почався керований комуністами страйк робітників хмелесушарні. Страйкувало більш як 300 робітників. Весною 1934 року комуністи знову організували страйк, у якому взяли участь понад 500 чоловік. Виступ закінчився перемогою трудящих — їм підвищили заробітну плату.
У березні 1934 року застрайкували 200 шевців. Для підтримки страйкуючих комуністи-підпільники збирали серед населення гроші. Страйк тривав 12 днів. 8 листопада 1935 року припинили роботу кравці, які вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня. В 1934—1936 рр. у місті відбулися численні виступи робітників хлібопекарень, шевців, а також некваліфікованих робітників.
Власті всіляко переслідували комуністів. Протягом 30-х років у Дубні майже щорічно відбувалися великі політичні процеси. Наприклад, 1934 року — процес 57 членів КПЗУ. У 1937 році серед засуджених були керівники КПЗУ — Н. М. Поліщук, Я. Ю. Солов’ян, X. Непомняща та багато інших.
27 травня 1937 року 14 політичних в’язнів — комуністів і комсомольців, серед яких були І. В. Вальчун, С. П. Краєвський, О. С. Корженівський та інші, втекли з міської в’язниці. Діставшись на волю, вони продовжували вести активну революційну боротьбу. Частина з них виїхала нелегально до Іспанії і взяла участь у боротьбі іспанського народу проти фашистських заколотників. С. Краєвський був політруком роти ім. Т. Г. Шевченка, загинув смертю хоробрих у бою біля міста Каспи.
17 вересня 1939 року настав довгожданий день, коли західноукраїнські землі були визволені. Населення радісно зустріло Червону Армію, яка вступила до міста 18 вересня. Над Дубном замайорів червоний прапор. В перші дні після визволення створюється тимчасове повітове управління на чолі з С. В. Волошенком. Працівники управління розгорнули роботу, налагоджуючи революційний порядок.
Зразу після визволення міста почала виходити газета «Дубнівська правда». В перших її номерах було опубліковано звернення повітового управління про підготовку до скликання Народних Зборів Західної України. 22 жовтня 1939 року дубнівці вперше брали участь у виборах, які були справжнім святом трудового народу. Депутатами Народних Зборів Західної України від Дубнівського виборчого округу обрали В. Л. Безкопильного і М. В. Стефанович.
В місті створюються партійні і державні органи. Першим секретарем Дубнівського повітового комітету КП(б)У обрали С. В. Волошенка. Повітовий виконавчий комітет очолив X. С. Кученко. Наприкінці грудня 1939 року після здійснення адміністративно-територіального поділу місто Дубно стало центром Дубнівського району. 26 лютого 1940 року в Дубні створили міську Раду депутатів трудящих. Головою її обрали С. О. Козійчука. Він ще 16-річним юнаком вступив до лав комсомолу, з 1932 року — активний діяч КПЗУ. У 1938 році його видав провокатор, і борця-комуніста заарештували. Кати готували йому смертний вирок, який потім замінили на 14 років ув’язнення. У вересні 1939 року С. О. Козійчука визволила із в’язниці Червона Армія. В 1940 році його обирають депутатом Верховної Ради УРСР.
Встановлення й зміцнення Радянської влади відбувалося у жорстокій класовій боротьбі з антирадянськими елементами, буржуазією і поміщиками, а також українськими і польськими буржуазними націоналістами. 1940 року в місті було викрито антирадянську заколотницьку організацію із польських націоналістів, офіцерів колишньої польської армії, яка готувала збройне повстання проти Радянської влади.
Велику роль у будівництві нового життя відіграла районна партійна організація, яка об’єднувала тоді 101 члена партії. Комуністам активно допомагали комсомольці, яких у червні 1940 року було 97.
В Дубні націоналізували 2 банки, 11 промислових підприємств, житловий фонд, який належав поміщикам і капіталістам. У місті запрацювали 3 середні, 2 семирічні школи, сільськогосподарський технікум. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення організували спеціальні курси, відкрили державну бібліотеку, районний будинок культури. На базі невеликого «Регіонального музею землі дубнівської», заснованого 1934 року краєзнавцями-аматорами, створено Дубнівський краєзнавчий музей.
Протягом 1940 року в місті відкриваються медичні заклади: лікарня, поліклініка, дитяча консультація, пологовий будинок, санітарно-епідеміологічна станція. Населення вперше отримало безплатну медичну допомогу. Відділ соціального забезпечення райвиконкому почав надавати інвалідам війни та дітям-сиротам значну грошову допомогу.
Швидких темпів набуває промислово-кооперативне будівництво. Дрібні кустарі і ремісники об’єднуються в артілі. В 1940 році стала до ладу беконно-консервна фабрика, організовано промислову артіль ім. 8 Березня, на базі приватної слюсарної майстерні відкрито ливарно-механічний завод.