Плоска, Дубнівський район, Ровенська область
Плоска — село, центр сільської Ради, розташоване за 15 км від районного центру. До найближчої залізничної станції — 10 км. Дворів— 221, населення — 774 чоловіка. Сільській Раді підпорядковано населені пункти Дитиничі, Переросли, Судобичі.
Поблизу с. Дитиничів виявлено курганний могильник доби пізньої бронзи. Досліджено могильник перших століть н. е., на якому розкопано близько 20 поховань.
Вперше Плоска згадується в акті від 1562 року. В той час село входило до складу Литовського великого князівства. Після Люблінської унії Плоска була захоплена Польщею. Село спочатку належало князям Острозьким, а згодом Любомирським. Як і більшість населених пунктів Волині, воно було невеликим, але й з нього поміщики стягували значні побори. Феодальні повинності, закріпачення селян посилились наприкінці XVI ст., коли поміщики могли не лише карати селян на смерть, але й передавати це право орендарям.
В XVI ст. панщина досягала чотирьох днів на тиждень з лану. Крім того, селяни Плоскої відбували примусові толоки на панському полі, на вирубці лісу, ремонті шляхів та господарських приміщень, виділяли підводи для перевезення панського хліба та дров. Селяни платили по 7,5—14 грошів з господарства, а також давали продукти: курей, гусей, яйця, ягоди, зерно.
На початку XVII ст. Плоска лишалася маленьким селом. 1629 року воно разом з селами Волицею і Дитиничами налічувало 56 димів.
Напередодні визвольної війни 1648—1654 рр. становище селян значно погіршало. У 1647 році збільшується кількість днів панщини. Селяни, відробивши три дні панщини, на четвертий повинні були їхати з фурами панського збіжжя у Стенань або до Львова. Влітку кількість днів панщини збільшувалася до 5, але власник примушував кріпаків працювати в полі цілий тиждень, а хто не йшов, того «грабити й бити казал». Жорстока експлуатація, важкі повинності, прямий грабіж робили життя селян нестерпним. Деякі з них не витримували знущань, тікали від пана. Селяни вдавалися й до більш активних форм боротьби з гнобителями. Так, 17 березня 1647 року кілька селян, жителів Плоскої, напали на шляхтича М. Должкевича, розгромили його маєток, а самого шляхтича вбили.
Особливо активізувалась антифеодальна боротьба в селі під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. В Плоскій 1648 року спалахнуло повстання, його учасники перебили загін польських жовнірів, об’єдналися з козацькими загонами і били місцевих панів. Біля Плоскої в липні 1651 року відбувся бій 3-тисячного козацького загону, що вийшов з оточення під Берестечком, з польсько-шляхетськими військами. Козаки за допомогою навколишніх селян насипали земляний вал, поробили з возів захисні споруди і героїчно захищалися від ворога. В нерівному бою багато з них загинули смертю хоробрих. Німими свідками козацької слави є могили — кургани навколо Плоскої.
Протягом XVIII ст. Плоска лишається невеликим селом. 1775 року тут налічувалося 48 будинків. Вона належала різним землевласникам. Це тільки погіршувало становище селян, які й надалі сплачували великі грошові й натуральні чинші та відбували панщину, що досягала п’яти днів на тиждень.
В кінці XVIII ст. село ввійшло до складу Дубнівського повіту Подільської, а з 1804 року — Волинської губернії.
Становище селян Плоскої в першій половині XIX ст. характеризувалося зростанням кількості бідняцьких господарств. Бідняки терпіли через малоземелля, голодували. Про це навіть йшлося в рапорті волинського губернатора 1835 року.
Напередодні реформи 1861 року в селі проживало 256 кріпаків. Скасування кріпацтва майже не змінило їхнього життя. Кращі землі залишалися власністю поміщика й церкви, яка в 1889 році мала 17 десятин орної землі, 2 десятини городу і 14 десятин сінокосу. Селяни мусили вдовольнятися мізерними наділами землі, за них мали сплачувати викуп, розмір якого набагато перевищував їх ринкову вартість.
За пореформений період у селі збільшилась кількість дворів. 1889 року їх було 62, де проживало 500 чоловік. Зростання кількості населення й дворів пояснюється, крім іншого, розширенням площі орної землі, яке відбувалося за рахунок порубок лісу.
На рубежі XX ст. селяни і надалі зазнавали утисків та жорстокої експлуатації. Злидні, голод, хвороби, часті епідемії були постійними супутниками жителів Плоскої. Земельний голод змушував їх купувати навіть непридатні землі. Багатьом доводилося йти в кабалу до куркулів. 1909 року число дворів в селі зросло до 94, жителів — до 558 чоловік.
Важкі економічні умови існування трудового населення доповнювало політичне безправ’я, неписьменність. Тільки в 1887 році відкрили у Плоскій церковнопарафіяльну школу, на утримання якої витрачалися мізерні кошти. Більшість дітей шкільного віку не мала змоги її відвідувати.
Перша світова війна завдала населенню численних страждань. Більшість чоловіків було мобілізовано до армії. Основна маса селянських господарств через нестачу робочої сили та відсутність тягла занепала. Селян насильно гнали на примусові роботи, пов’язані з постачанням військ.
Велика Жовтнева соціалістична революція активізувала боротьбу трудящих проти експлуататорів. В січні 1918 року в селі було встановлено Радянську владу, але вона існувала недовго — 22 лютого Плоску захопили австро-німецькі окупанти. Жителі не корились окупантам, вони брали участь у партизанських групах, які вели боротьбу з загарбниками. Після втечі окупантів в селі орудували українські буржуазні націоналісти. В кінці травня 1919 року Плоску визволили радянські війська. В липні 1919 року в селі розгорнув діяльність комітет бідноти, який втілював у життя політику Радянської влади, мобілізовував селян на боротьбу проти ворогів революції.
В серпні 1919 року село було знову окуповано. Цього разу польськими інтервентами. Ряд активістів окупанти кинули до в’язниці, запровадили режим воєнного часу.
В липні 1920 року частини Першої Кінної армії визволили Плоску від польських загарбників і петлюрівців. У селі розташувалися частини 45-ї стрілецької дивізії. Жителі радісно зустріли червоноармійців, допомагали їм транспортом, фуражем, продовольством. Мешканці Плоскої Я. К. Козик, Є. І. Максимюк, П. В. Мирончук добровільно вступили до будьонівської кінноти.
У селі почав працювати ревком на чолі з А. К. Стефановим. Ревком здійснив ряд важливих економічних і політичних заходів, зокрема розподілив серед бідноти поміщицьку та церковну землю, сільськогосподарський реманент, худобу. Влада трудящих проіснувала до вересня 1920 року.
Після укладення Ризького мирного договору Плоска майже два десятиріччя перебувала під владою буржуазно-поміщицької Польщі як село Судобицької гміни Дубнівського повіту.
Буржуазний уряд запровадив режим соціально-економічного й національного гніту. Великі податки — прибутковий, шляховий, зрівняльний, екзекуційний та ін. непомірні штрафи, відсутність тягла й реманенту для обробітку власних ділянок землі до краю зубожували селян. Вони чим далі потрапляли у фінансову залежність від куркулів і лихварів. Селяни змушені були сплачувати податки навіть за собак. За в’їзд порожньою підводою на ярмарок доводилося заплатити 20 грошів, а якщо було щось на продаж — в 3 рази дорожче. За проданий пуд жита селянин міг купити тільки 18 коробок сірників або 3 фунти цукру. Землі селянам не вистачало, коштувала вона дорого. Селянин І. Петронюк за 2,5 га землі заплатив 800 злотих і протягом 10 років сплачував лихвареві 7 проц. за позичені гроші.
Комуністи-підпільники несли слово правди в маси, організовували їх на боротьбу проти гноблення. В селі розповсюджувалася революційна література. Напередодні революційних свят комуністи вивішували червоні прапори, лозунги, транспаранти, розклеювали листівки, в яких закликали на боротьбу проти профашистської влади, за возз’єднання з Радянською Україною.
В червні 1932 року селяни Плоскої взяли активну участь у т. зв. антиярмаркових страйках, що виникли скрізь на Волині під керівництвом КПЗУ. Селяни протестували проти високого мита, яке їх примушували сплачувати за участь у ярмарку. Серед селян такі страйки звалися «рогатими», тому що були протестом проти «рогаток», які ставилися біля в’їзду до міста та на ярмарок і там, де збирали мито. Селяни Плоскої страйкували близько трьох місяців.
18 вересня 1939 року селяни радісно вітали бійців Червоної Армії, які принесли визволення від гніту поміщиків і капіталістів. В селі організували тимчасовий селянський комітет, який створив народну міліцію. У зміцненні нової влади активну участь брали селяни І. К. Гаврилюк, Л. П. Федорчук, Т. М. Ярмолюк. Комітет розгорнув активну підготовку до виборів у Народні Збори Західної України. Своїм депутатом селяни Плоскої обрали Г. К. Лисаковського.
В жовтні 1939 року селянський комітет здійснив рішення Народних Зборів Західної України. Конфісковані землі передали малоземельним і безземельним селянам. У користування 186 дворів відійшло 1105 га землі.
Обрана в грудні 1940 року сільська Рада стала організатором нового життя, нової культури на селі. Багато уваги приділялося розвитку освіти. До навчання залучили всіх дітей шкільного віку. З вересня 1939 року в селі працювала чотирикласна школа, де на 1 січня 1940 року навчалося 82 учні. Для малописьменних і неписьменних відкрили курси грамоти. В селі розпочав роботу червоний куток, був створений пункт видачі книжок.
В березні 1941 року 18 бідняцьких господарств Плоскої об’єдналися в сільськогосподарську артіль ім. Кірова. Колгоспу виділили 108 га землі. Колективно провели сівбу ярих культур. Але мирній праці селян Плоскої перешкодив напад фашистської Німеччини на Радянський Союз.
У перші дні Великої Вітчизняної війни на рубежах біля села розгорнулися кровопролитні бої з гітлерівцями. Радянські воїни 798-го стрілецького полку 140-ї дивізії 25 червня 1941 року вчинили стійкий опір фашистам на ділянці шосе Дубно—Кременець. Але сили виявилися нерівними. Радянські воїни відступили. Село зайняли гітлерівські окупанти.
В цьому бою звершив подвиг колишній курсант полкової школи, командир відділення О. Л. Ковальов. Важко поранений, він до останнього подиху не випускав з рук зброї, знищуючи десятки гітлерівців. Колгоспники свято шанують пам’ять героя: йому споруджено в селі пам’ятник, а піонерській дружині присвоєно ім’я О. Л. Ковальова.
Через кілька днів біля села пройшли лісами бійці і командири механізованого загону під командуванням М. К. Попеля, які з боями пробивалися на схід після рейду по тилах фашистських військ.
З перших днів запровадження «нового порядку» фашисти нещадно грабували селян, розправлялися з активістами. В листопаді 1943 року вони розстріляли Г. К. Лисаковського. Окупанти закрили школу, спалили 45 будинків. На каторжні роботи до Німеччини було вивезено 22 чоловіка, здебільшого молодь.
17 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту визволили село. Зразу ж до лав Червоної Армії влилося 38 жителів Плоскої, 15 з них загинули на фронтах війни, 19 нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу за мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом. У центрі села височить десятиметровий обеліск односельцям, які загинули в роки війни, захищаючи Радянську Батьківщину.
В червні 1944 року відновила діяльність сільрада. З перших днів після визволення селяни подавали активну допомогу фронтові. В селі збирали кошти, продовольство і подарунки воїнам Червоної Армії, а також робітникам шахти «Давидівка» в Донбасі.
Щоб допомогти селянам вести господарство, було створено добровільний посівний фонд, організовано супряги, 25 сімей дістали від держави допомогу насінням. Зростала активність селян, формувалося свідоме ставлення до народної власності. З жителів села було організовано винищувальну групу для боротьби з бандами українських буржуазних націоналістів. Трудівники Плоскої докладали всіх зусиль, щоб забезпечити громадський порядок і захистити соціалістичну власність.
Вживалися заходи щодо організаційного зміцнення і підвищення ролі сільської Ради. Про це свідчили вибори до місцевих Рад, що відбулися в грудні 1947 року. Склад депутатів поповнився активними працівниками. Серед 11 депутатів було 4 жінки. 10 січня 1948 року на першій сесії сільської Ради другого скликання обрано сільвиконком, утворено 6 постійно діючих комісій: бюджетну, торгово-заготівельну, благоустрою, шляхову, сільськогосподарську та культосвітню.
В селі 1947 року створено ініціативну групу для організації колгоспу. Група виробила план організаційних заходів і виховної роботи серед селян, постійно працювала над розширенням кола активу. Проводилися бесіди про переваги колективного господарювання, розповідалося про кращі колективні господарства республіки і країни. Першими виявили бажання об’єднатися в артіль члени ініціативної групи, члени довоєнної артілі, сім’ї фронтовиків, бідняцькі господарства. Були визначені шляхи й строки усуспільнення тяглової сили, інвентаря, створення виробничої бази та насіннєвого фонду.
У вересні 1948 року відновив своє існування колгосп ім. Кірова. Спочатку в ньому об’єдналося 28 господарств. Було усуспільнено 36 коней, 19 плугів, 12 борін, 15 возів та інший дрібний інвентар. Вже на 1 листопада в колгоспі налічувалося 88 господарств, а в своєму користуванні він мав 446 га землі, в т. ч. 316 орної.
Завдяки проведеній організаторській роботі в першу колгоспну весну сівбу ярих культур було закінчено за 7 робочих днів, план продажу зерна державі виконано на 130 проц., сіна — на 135 проц., вовни — на 172 проценти.
Успіхи молодої артілі привернули увагу одноосібних селян. Вони наочно переконувались у перевазі спільної праці. Тільки в грудні 1948 року до колгоспу подали заяви 97 чоловік. На загальних зборах колгоспників 18 вересня 1949 року в артіль подали заяви ще 36 селян. Велику допомогу господарству подавала держава. Значний обсяг робіт виконувала Судобицька машинно-тракторна станція. В 1949 році силами МТС під озимі було піднято 225 га зябу. В жовтні 1950 року відбулося укрупнення колгоспу. До артілі ім. Кірова приєднались колгоспи «Ударник» та ім. Косигіна. Головою новоствореного господарства став С. С. Данильчук.
У 1949 році в селі виникла первинна комсомольська організація, яка налічувала 6 членів ВЛКСМ. Комсомольці активно працювали на всіх ділянках колгоспного виробництва, брали участь у роботі культосвітніх закладів, ліквідації неписьменності.
Для постійної роботи серед жінок у листопаді 1949 року обрали жіночу раду в складі 13 осіб. Рада організовувала для селянок лекції про соціалістичний лад, дружбу радянських народів, залучала їх до громадської роботи. На курсах Червоного Хреста вивчалися питання санітарної культури. Рада взяла на облік багатодітних матерів і порушила клопотання перед районною Радою про подання матеріальної допомоги багатодітним матерям та вдовам. За ініціативою жіночої ради їм допомагали обробляти присадибні ділянки, забезпечували паливом, ремонтували житла. Жінок залучали до навчання на курсах ліквідації неписьменності при школі й десяти-хатках.
З 1944 року в селі працювала початкова школа. За парти сіли всі діти села. В 1945/46 навчальному році в школі здобували знання 48, а в 1946/47 році — 60 дітей. Через відсутність приміщення заняття провадилися у дві зміни. Але держава допомогла подолати ці труднощі. Школу забезпечили достатньою кількістю парт, столів, наочних посібників. 1947 року в школі створили піонерську організацію. Тут працювали хоровий, рукодільний, спортивний та предметні гуртки. Подавалася допомога дітям-сиротам і напівсиротам. 1952 року школа стала семирічною.
Центрами виховної роботи серед населення були хата-читальня і клуб. 1948 року в читальні користувалися книжками близько 400 жителів села. Активно велася пропаганда книги, відбувалися виставки, огляди, працівники бібліотеки відвідували читачів. У 1949 році капітально відремонтували приміщення клубу. Розпочали роботу гуртки художньої самодіяльності— драматичний, вокальний, художнього читання.
На здійснення всеобучу і ліквідацію неписьменності сільська Рада в 1950 році виділила понад 18 тис. крб., а на культосвітні заклади — понад 11 тис. крб. З колгоспного фонду на культурні потреби в ці часи витрачено 2966 карбованців.
Зростали роль і авторитет комуністів. У березні 1950 року в селі створюється партійно-кандидатська група, а в травні 1951 року — сільська територіальна партійна організація та первинна партійна організація колгоспу ім. Кірова.
Успішно трудилися колгоспники 1951 року. Вони добре підготувалися до весняних робіт, вчасно закінчили ремонт сільськогосподарського інвентаря, підготували насіння. Правління колгоспу укомплектувало 24 ланки, з них 10 вирощували кок-сагиз, 10 — цукрові буряки, 2 — хміль та 2 — тютюн. Подбали й про тваринництво. 1952 року в господарстві налічувалося 280 голів великої рогатої худоби, 230 свиней. Надій на фуражну корову досяг 1292 кг молока. Було одержано понад 80 тис. крб. прибутків. Силами колгоспу споруджено електростанцію, яка дала енергію для виробничих цілей, а також світло в будинки колгоспників. Здійснено часткову радіофікацію села. Це були перші значні успіхи нового господарства.
Наполеглива праця колгоспників при дійовій допомозі держави технікою, кадрами увінчалася успіхом. В 1953 році артіль вперше одержала мільйонний прибуток. Наступного року колгосп став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки і нагороджений медаллю.
В 1955 році до колгоспу ім. Кірова було приєднано ще сільськогосподарську артіль ім. Свердлова. В наступному році об’єднана артіль одержала урожай зернових культур на круг по 12,2 цнт з га. Грошові прибутки досягли 4 млн. крб.. Значних результатів добилися бригади і ланки колгоспу в 1957 році. Рільнича бригада 0. С. Максимова та бурякосійна ланка М. С. Бондарчук виростили найвищий урожай цукрових буряків по республіці — 671 цнт з кожного га посіву.
Нових успіхів досягли трудівники колгоспу в 1958 році. Урожай зернових становив по 16,7 цнт з га на площі 920 га, картоплі по 160 цнт, цукрових буряків по 449 цнт, а такої цінної культури, як хміль, було одержано по 11 цнт з га. Краща комсомольська ланка артілі, очолювана Г. Ю. Ліщук, зібрала по 667 цнт цукрових буряків і 230 цнт картоплі з га посіву. Комсомолку Г. Ю. Ліщук уряд удостоїв найвищої нагороди країни — ордена Леніна. В березні 1959 року колгоспники послали її своїм представником у Верховну Раду УРСР. Голова колгоспу С. С. Данильчук і ланкова М. С. Бондарчук удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Колгосп ім. Кірова 1958 року був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, і його нагороджено дипломом першого ступеня, премійовано трьома вантажними автомашинами та бібліотекою на суму 10 тис. крб. 25 передовиків колгоспу одержали цінні подарунки.
Трудовими здобутками відзначилися й молоді колгоспники. Лише на честь 40-річчя ВЛКСМ молодь внесла в комсомольську скарбницю 70 тис. крб. В цьому ж році ЦК ВЛКСМ нагородив комсомольську організацію колгоспу Почесною грамотою. 11 комсомольців-колгоспників відзначені орденами і медалями.
За роки семирічки артіль зробила дальші кроки в піднесенні всіх галузей сільського господарства. Трудівники вже 1960 року виростили врожай зернових культур по 19,9 цнт, а ярі зернові дали по 27,4 цнт з кожного га на площі 388 га. Одержано по 105 цнт картоплі на площі 355 га, цукрових буряків по 415 цнт. В колгоспній череді було 2679 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 867 корів.
Придбання нової техніки та її ефективне використання підвищили продуктивність праці колгоспників. Майже всі сільськогосподарські роботи, особливо у рільництві, були механізовані. В 1965 році зібрали по 21,8 цнт зернових на круг, в т. ч. пшениці по 25,3 цнт. Було створено міцну кормову базу. Від кожної корови надоєно в середньому по 2205 кг молока. Колгосп одержав значно більші валові грошові прибутки — в 1965 році вони становили 989,4 тис. крб. На оплату праці було виділено 394 тис. карбованців.
Правління колгоспу приділяло велику увагу механізації колгоспного виробництва. Тракторний парк налічував 36 тракторів (у 15-сильному обчисленні). Тракторна бригада колгоспу за 1959—1965 рр. домоглася найкращих успіхів у районі. В 1966 році на один умовний трактор було вироблено 504 га умовної оранки. Знижено собівартість одного га оранки, зекономлено багато пального. Бригадиру тракторної бригади В. G. Осташевському присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Повсякденно дбають у колгоспі про підготовку і підвищення кваліфікації працівників масових професій. У школах передового досвіду і виробничого навчання підвищують свій фаховий рівень тваринники, механізатори і рільники. Лише в колгоспній школі передового досвіду вирощування цукрових буряків навчалося 35 колгоспників.
В березні 1966 року в селі відбулася районна науково-практична конференція з питань вирощування високих урожаїв цукрових буряків, на якій були присутні спеціалісти сільського господарства всього району. У конференції взяли участь також члени бюро обкому партії та вчені обласної науково-дослідної станції. У ювілейному 1967 році кіровці одержали по 25 цнт зернових з кожного га, по 442 цнт цукрових буряків. Надої молока досягли 2550 кг на корову. Виробили на 100 га сільськогосподарських угідь по 100,6 цнт м’яса, 415 цнт молока. Достроково виконали державні плани продажу всіх видів сільськогосподарської продукції. За підсумками всесоюзного соціалістичного змагання в сільськогосподарському виробництві в 1967 році колгосп нагородили перехідним Червоним прапором Міністерства сільського господарства СРСР і ЦК профспілки робітників і службовців сільського господарства і заготівель. Успішно працювали колгоспники 1972 року. Було одержано врожай зернових по 31,9 цнт з га. Бригада В. П. Козака зібрала по 37,5 центнера.
У колгоспі розвиваються також підсобні підприємства. Тут діють торфорозробка, млин, лісопилка, столярно-теслярська майстерня, 4 кузні, які в 1970 році виробили продукції на 155 264 крб. Економічна ефективність цих підприємств визначається не лише прибутками. Вони допомагають колгоспу успішно справлятись з капітальним будівництвом і поточним ремонтом, поліпшувати побутове обслуговування колгоспників.
Зросла оплата праці сільських трударів. В 1970 році вона становила 3,26 крб. в розрахунку на один людино-день. Зростання прибутків колгоспу дало можливість з року в рік збільшувати відрахування до центрального союзного фонду соціального страхування колгоспників. Лише в 1971 році на це було використано 17 023 карбованці.
Батьківщина високо оцінила звитяжну працю трударів колгоспних ланів. 64 чоловіка нагороджено орденами і медалями, з них 9 удостоєні ордена Леніна, 2 — Жовтневої Революції, 3 — високого звання Героя Соціалістичної Праці. А 1970 року за успіхи у соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 113 чоловік нагороджені Ленінською ювілейною медаллю. Передовій доярці колгоспу Н. 3. Вітчук присвоєно звання заслуженого працівника сільського господарства УРСР. За успіхи, досягнуті у роки восьмої п’ятирічки, її нагороджено орденом Леніна.
Сільських трудівників очолює первинна партійна організація, яка об’єднує 45 членів і кандидатів у члени КПРС. Це кращі люди колгоспу. Ланкова О. Н. Ільченко була обрана делегатом XXIV з’їзду КПРС. Комуністи трудяться у провідних ланках колгоспного виробництва: 13 комуністів — колгоспні механізатори, 11 працюють у рільництві, 9 чоловік — на тваринницьких фермах. Бригада, яку очолює комуніст С. Д. Дужика, в 1970 році виростила по 30,7 цнт зернових, по 182 цнт картоплі з кожного га. Працівники ферми № 4, де завідуючим комуніст О. Я. Ткач, надоїли по 3226 кг молока на кожну корову.
У трудових досягненнях колгоспу важливу роль відіграла комсомольська організація. В лавах ВЛКСМ перебуває 64 юнаки та дівчини. Вони стали надійними помічниками парторганізації у вихованні молоді. Більшість комсомольців працює безпосередньо на виробництві тваринниками, механізаторами тощо. В. Мартинюк у 1970 році став переможцем у змаганні молодих трактористів області і посів четверте місце у республіці.
Комуністи велику увагу приділяли роботі громадських організацій: народній дружині, жіночій раді, товариському суду, спортивним організаціям. Лише в роботі народної дружини бере участь 65 чоловік, в т. ч. 25 комуністів, 17 комсомольців.
1965 року в колгоспі була створена профспілкова організація. В її рядах 80 чоловік. Вона стала організатором соціалістичного змагання в колгоспі. На честь переможців піднімають прапор трудової Слави, кращих працівників відзначають грошовими преміями. Лише в 1970 році на преміювання колгоспників витрачено 4342 карбованці.
Активно працює сільська Рада. В її складі 40 народних обранців, у т.ч. 17 комуністів, 5 комсомольців. Всі депутати беруть активну участь у роботі Ради і колгоспу. У постійно діючих комісіях працює 72 чоловіка. На виробничих ділянках діють 4 депутатські пости. Складено генеральний план нової забудови села Плоскої.
Сільська Рада, правління колгоспу чимало зробили для створення культурно-побутових умов для населення. Працює 4 медпункти, 2 профілакторії для працівників тваринницьких ферм. На фермах є кімнати для харчування. На кошти колгоспу збудовано 2 дитячі садки. Розвинулося в селі індивідуальне будівництво. За 1962—1970 рр. зведено 123 будинки.
В 1970 році за рахунок коштів колгоспу споруджено нове приміщення восьмирічної школи на 320 місць. У школі обладнано біологічний, історичний і мовно-літературний кабінети, спортивний зал, працює кіноустановка. В 1969/70 навчальному році тут здобували освіту 196 учнів. Добре працюють юні слідопити. Вони зібрали матеріали про односельців, учасників громадянської війни. Члени клубу інтернаціональної дружби листуються з піонерами Болгарії, Польщі, Чехословаччини. За участю комсомольської і піонерської організацій оформлено ленінський зал.
Центром пропаганди нових обрядів, звичаїв, свят, що міцно входять у побут трудівників Плоскої, став будинок культури. 1960 року в селі, і вперше у районі, проведено свято обжинків. Стали традиційними проводи юнаків у Радянську Армію, посвята молодих виробничників у хлібороби, зустрічі з ветеранами й орденоносцями колгоспу. Постійно проводиться урочиста реєстрація новонароджених, відбуваються комсомольські весілля. Працюють 9 гуртків художньої самодіяльності, серед них найбільшим успіхом користуються хоровий, хореографічний, музичний і драматичний. 1960 року будинку культури присвоєно звання культосвітнього закладу відмінної роботи.
При будинку культури з 1967 року працює народний музей. Експонати розповідають про історію села, його революційні і бойові традиції, трудові здобутки колгоспників. Працює бібліотека, книжковий фонд якої постійно зростає і налічує близько 10 тис. книжок. Бібліотекою користується 677 читачів. За успіхи у культурно-масовій роботі на честь 50-річчя Радянської влади бібліотеці також було присвоєно звання культосвітнього закладу відмінної роботи.
Значних успіхів досягнуто в розвитку фізичної культури і спорту. В селі обладнані спортивні майданчики, футбольне поле. Команди колгоспу неодноразово виходили переможцями районних змагань. У 1970 році відкрито спортивно-технічний клуб первинної організації ДТСААФ. Працюють мотоциклетна і стрілецька секції, в яких бере участь 45 юнаків та дівчат. Лише в 1970 році при клубі пройшли перепідготовку 53 колгоспні шофери і механізатори.
Жителі села трудовими здобутками зустріли славний ювілей Радянського Союзу. Комбайнер колгоспу ім. Кірова П. В. Ільчук вийшов переможцем у соціалістичному змаганні трудівників Дубнівського району на честь РРФСР — першого ударного тижня трудової естафети.
Успіхи трударів Плоскої є запорукою дальшого розвитку села, нові світлі перспективи має воно у майбутньому.
Я. О. САВЧУК